Що, коли ти вже студентка, але й досі відчуваєш, що твої рішення — не твої власні, а інших людей? Коли з дитинства тебе навчили, що треба бути в усьому найкращою і що любов треба заробити? І навіть попри відмінні оцінки чи перемоги в балеті ти отримуєш більше критики, ніж визнання?
Що, коли підліткою ти пережила анорексію, і її привиди досі навідують тебе у студентському гуртожитку? Коли ти творча особистість, закохана без взаємності? Коли твоє серце лежить до музики, а найближчі люди торочать, що це «непрактично»? І навіть коли в країні війна, ти все одно хочеш залишитися в ній і жити своє найкраще життя, бо іншого не дано?
Разом із героїнею відверто щирої дебютної повісті солістки гурту Tember Blanche ти вирушиш у непрості пошуки власного «я» — і ніколи про це не пожалкуєш.
перш ніж читати цю книжку, ви маєте послухати трек «хованки» tember blanche. колись давно я зовсім випадково знайшла цю пісню (чи то вона мене) і я впевнена, що саме вона ідеально описує всі почуття, вилиті на ці сторінки.
здавалося б, звичайна історія студентки, яка переїхала до києва, знайшла гурт і виступає на невеличких камерних концертах. але... насправді це історія про травми і зцілення, про пошук кохання (і розуміння, що це взагалі таке). це історія життя, яка може відгукнутися, може передати всі ці нав'язливі тривожні думки, які роками крутилися десь глибоко всередині. все написано як особистий щоденник і відчувається так, ніби ви зазирнули самій авторці в душу, бо ж це частково автобіографія🤩
якби можна було описати книжку однією фразою — це була б тепла тривожність. чесно, бо читаючи вам ніби тепло, смішно, зрозуміло, але водночас так некомфортно від цих думок про харчові розлади, правильність вибору, майбутнє. бо ці події такі життєві і кожен з нас так чи інакше їх проходив. у всіх були студентські роки, перше кохання, ті самі подруги які ніколи не залишать наодинці, ті самі моменти після яких життя ділиться на до і після.
окремий плюсик: згадка дейзі джонс&the six і наруто:) окремий мінусик: на початку книжки мені здавалося, що це взагалі не моє і я закину на перших сторінках, але варто було трошки далі прочитати і затягнуло.
але підсумовуючи — тут є дуже потрібні думки, довгий (хоча він може здатися коротким) шлях до любові до себе і мія з женею, за стосунки яких я хвилювалася більше ніж за стосунки ганни і максима😅
В старшому підлітковому віці я зачитувався раннім Жаданом, першими книжками Чеха, Ушкалова і мене захлплювали всі ці дурацькі пригоди, перші секси, поганий алкоголь і погоні від сторожів у випадкових і не завжди випадкових містах. Саме такі книжки затягнули мене, на хвилі пубертатної гіперфіксації, в сучасну українську літературу.
Мені здається, такі книжки як ця можуть слугувати подібним віконцем у літературу для нового покоління. Людей, які замість поїздок у плацкартах сиділи в зумі під час ковіду. Які замість пізнання життєвої мудрості на радянських дачах і на хаотичних вписках розбиралися в добрі й злі у твітері. Які вже дізналися про існування психотерапії, але так і не отримали нормальних установок на те, як же треба жити доросле життя.
Саша пише надзвичайно легко і щиро. На 200 сторінках їй вдається достатньо розкрити декілька персонажів навіть попри те, що всі події книжки обмежені, по факту, одним днем. Тут не вистачає конфліктного "зла" для загущення історії, але чи дійсно воно треба, враховуючи що все відбувається в реаліях війни.
Чудовий дебют, ЦА якого я не є, але прочитав за два дні.
Романтично (не в плані, що все про любов, а в плані, що все про почуття (мінорні переважно) і трохи надриву. Гарний стиль (не знаю, чи можна казати, що це саме дебют, якщо авторка пише пісні, дебют у прозі з хорошим стилем). Було багато жартів у стилі, як мені здалося, Лорелай Гілмор, але я дивилася серіал надто давно, можливо, в моїй голові вже живе якась інакша Лорелай. Сцена зі спвом "Лиш вона" на вечірці - чудова.
"Земля вперше відчувалася ґрунтом, здатним втримати наші амбіції" - ну це прям ідеальна цитата про молодь.
Рік читання почався з книжки Саші Ганапольської з Tember Blance. Враховуючи, що теми, яких Саша тут торкається, мені не близькі (хоч і важливі), то це мені дозволяє більш обʼєктивно в моїй субʼєктивності оцінити як написано і як розказано.
А написано добре. Особливо як для дебюту. Місцями я навіть хотів, щоб Саша дала більше тексту: більше бекграунду про Нусю, більше процесу написання пісень (як в Дейзі Джонс and The Six, про яку тут згадують), про поглиблення стосунків між Нусею та Костею. Ці моменти тут показані точково, але оскільки це повість, то для такого формату наявного цілком достатньо.
За пів року, крім «Тепер доведеться думати», подібного напряму у видавництва Віхола вийшов роман «Вініл», де теж про гурт і закоханість. Але різниця між ними — велика прірва. «Вініл» — це поганий текст. Як зазначили в одному відгуку, «видно, що його писала копірайтерка». Там війна не виходить за межі 2022 року. Персонажі пласкі, слухають шаблонне і ведуть себе стереотипно.
У Саші ж вийшло значно краще. Так, місцями наївно. Місцями підлітково. Але Саші і не 50 років. Проблеми її героїв близькі до реальних. Війна тут є, про неї згадують, але вона не стала головним лейтмотивом. Скоріше тлом, на якому розгортається життя. І це теж нормально, коли книжка враховує контекст, але не зосереджується на ньому. Читається легко, швидко, бо Саша вміє в сторітел завдяки написанню пісень. До речі, пісні з іпішки Тепер, які супроводжують книжку, і так класно звучали, а із текстом — й поготів. Але це окрема розмова.
І найщиріша та найтепліша деталь — Саша розуміє, що вона не ідеальна письменниця, що це її перша серйозна спроба, тому тут й багато згадок про це. Вона кілька разів іронізує над тим, як говорять її персонажі, пише вона сама, так і над самими Tember Blanche.
Словом, це дуже хороший шмат мінівсесвіту, який побудував дует. Чудово, що наша культура має людей, які створюють комплексні речі для кращого імерсивного досвіду. Тому абсолютно не пожалкував, що 2026 почався з «Тепер доведеться думати». І вам раджу те саме зробити.
Нє, ну це супер. Мене з перших сторінок посадили в комфортну атмосферу нетфліксівського підліткового серіалу і вилазити з неї зовсім не хочеться.
Особливо круто, що Саша Ганапольська пише про студент_ок, які вчаться зараз, під час повномасштабного. А це вже зовсім інша історія. Десь мені очікувалося (хотілося?) більше підлоти, драми, гадостей, але я охоче вірю, що підлітки зараз свідоміші й адекватніші. І в них зовсім інші, доросліші драми.
насправді тут так багато вчасного особисто для мене, що я здивована, що цю книжку написала не я. мені хотілось би більшої історії, але загалом тут все саме так як і мало б бути, особливо я тішусь, що нема тупих персонажів і що навіть попри те, що люди говорять і загалом розуміють всі важливі психологічні концепції, все одно щось десь йде не так, бо всі ми люди.
Дуже чекала на цю книгу і не пошкодувала ОКР та анорексія дуже близькі мені теми, пошуки себе — також. При тому, книжка супер легко читається, хоч і їздить по болючих темах, але написано так, що це відчувається як лікувальний масаж мфр-роликом :') Багато музики, я обожнюю музику, і по колу крутила плейлист, щоб повністю зловити атмосферу
прочитала на одному диханні за день і вважаю це дуже хорошим письменницьким дебютом.
Саша страшенно талановита в тому, як розповідає історії в піснях Tember Blanche. мабуть, тому і в першій повісті в неї вийшла така ж, як пісні, зворушлива і дуже музична історія про екзистенційні пошуки юної дівчини.
музика тут є в кожному сюжеті і на кожній сторінці: від сюжету та описів улюблених треків героїв до плей-листа, який можна послухати під час читання. і всі перипетії життя інді музикантів тут теж описані as it is.
хоч тус��вка героїв і їхні музичні смаки тут дуже нішеві, але, як людину з цієї ж «бульбашки», мене всьо устраює. особливо липень.
єдине, що трошки підбішувало, це занадто правильні та ідеалістичні реакції та вчинки ключових героїв та героїнь. Нетфлікс би зацінив 😉 маю сумнів, що навіть найбільш усвідомлені з нас реагують так екологічно і правильно в таких ситуаціях. зате батьки героїв віддулись і отримали свою ложку підліткової демонізації. втім, відчувається, що книга написана про і для підлітків та юних студентів зі студентками. тому, щиро вірю, співпереживаю і чекаю наступну книгу Саши.
Прочитала на одному подиху буквально за 2 годинки. Настільки чуйна, щемка історія що у деяких моментах було відчуття « це що з мене писали, і описали моє життя?» 10/10
авторка висвітила актуальні проблеми, локальні приколи, багацько згадок пісень і виконавців (за деяких довелось питать мудрих людей, бо я не всіх знаю), тут хороші і живі діалоги, власне, як і персонажі.
лічно для мене неясно: наче як гжг 19, вона на третьому курсі германської філології, у цей час відбуваються вибори трампа в омериці, але при вона цьому говорить, що міленіалка. згадує паблік вк типова анорексичка, який застала я (мені 28, а героїні дай боже 6 років тоді було). або це про інший паблік, а я просто туплю. ці приколи мене збили з читання
на годиннику 00:42, а я лише після останньої сторінки «відлипла» від книжки.
кілька випадкових фактів: — це перша книга за дуже довгий час, яка дозволила забути про затяжний нечитун; — це перша книга, де було так багато відсилок на мої улюблені меми (і, до речі, на макса пташника); — це перша книга, яка приділяє ДОСТАТНЬО уваги барабанникам.
особливо щемко читалось під однойменний плей-лист у Spotify
то про що книга? коротко — про різні досвіди, хвилювання і думки, які помістилися в головній героїні. про вибір себе як болючий неприємний шлях, який в кінці, якщо пощастить, «окупиться». про вчасне говоріння словами через рот.
радію, що вона потрапила мені в руки саме зараз і, якщо ви теж тепло любите Tember Blanche, раджу почитати🩷
This entire review has been hidden because of spoilers.
Дякую авторці за цю таку хорошу книгу і дарма на ній стоїть обмеження 18+, бо старшокласникам я б її прям радила читати! Я вперше читала книгу, яку написала людина молодша за мене років на 10 бо більшість українських сучасників старші за мене або мої однолітки і рефлексують про юнацтво у 90ті і 2000ні. А тут про зовсім юну студентку вже в часи повномасштабного вторгнення, яка лише на початку свого дорослого життєвого шляху. Багато про вибір, пошук себе і своїх людей, подолання тривоги, РХП, стосунки. Не знаю скільки тут вигадки, але читалося все дуже правдоподібно. А скільки тут смачної музики і гарних важливих відсилок!!! єдине, що мені було мало, хочу ще) Не можна так робити, але я порівняю з Дейзі Джонс і українська історія Нусі мені сподобалась більше! Тож щиро дякую за цю книгу і раджу)
цілком новий досвід для мене - читати книгу, яка є доповленням до альбому улюбленого гурта. і мені цей досвід дуже сподобався <3
хотілося б, щоб більше українських виконавців так круто працювали зі своїми шанувальниками - таке "розширення всесвіту" точно можна забрати в скарбничку ідей.
сама ж книга прочиталася на одному подиху, було висвітлено актуальних тем для будь-якого підлітка (пошук себе у світі, кохання, психологічні травми). це прекрасний дебютний твір, продовленняякому, вірю, буде :)
Олександро, вітаю! Дуже би хотіла вас обійняти під страшенно розчулено симфонію моїх думок після прочитання вашої книги, але маємо,що маємо.
Мені дуже складно оцінювати весь спектр пережитих емоцій, бо здається, що внутрішнім діялогом, який прочитала тут, можна заповнити усе моє життя і то не вистачить його. Я в команді утікачів. Але тут Ви так влучно штовхнули мене падати, щоби я нарешті зрозуміла звідки ростуть ноги усього, що мене турбує.
Хочу підмітити особливу атмосферу під час конкретних пісень. Я закохана в плейліст, це ваша суперсила розставляти їх як в шахах і вигравати у моєму серці. Чесно, все здалося настільки справжнім. Я першокурсниця і це смак мого життя зараз, зі схожим ентузіазмом, але без звички Ремарка.
Після прочитання хочеться Київський торт, щоби порадіти за Ганну і Костю, і знову прийти на ваш канц, щоби любити себе більше! Ви відкрили мені світ закоханості від чийогось виконання , а зараз наче перевтілили. Попереду складний шлях. І я дякую за нього.❤️🔥
P.S. І ще одне геніальне дякую за гумор. Зіброва в еліасі, підколи дівчат і вставки германомовського факультету, що скидалися на коментарі Лесі Українки. Я вілчула себе на своєму місці.🫀
Вау, я була скептично трохи налаштована на початку, але все ж книжка змогла мене вразити. Коли я була на середині і в мене книжка досі не викликала ніяких особливих емоцій лише прикольно відчувались відсилки, але я вже тоді розуміла чи сподобається мені книжка залежить від фіналу. І фінал він в саме серденько, зміг зачепити мою травму і довести до сліз. Також склалось враження під час прочитання ніби я читаю Дейзі Джонс і Зе Сікс про гурт і любовні інтриги в ньому, але написано в стилі Світанок Малібу оскільки нас посвячують в історію про один день і між тим історії які передували тому дню. Єдине зауваження хотілось б більше знак��в розпізнавання часу, а то між розділами важко було перемкнутись чи це ще та вечірка чи це інша історія і навпаки.
Прочитала книгу на одному подиху. Дуже сподобалося, що було написано легко, десь наївно і душевно. Видно, що в цю книгу авторка вклала свої почуття, свій досвід, прообрази із власного життя та болючі переживання. Я дуже багато співчувала головній героїні , бо сама пройшла це випробування у вигляді рхп та пошуку себе, та і все одне все ще знаходжуся у цьому пошуку і переживання героїні мені дуже близькі, та і самої авторки Саші теж. Сам текст міг бути краще написаним, історію я б зробила не такою рваною і іноді сумбурно стрибаючою із сторони в сторону, маловато було історій із дитинства гг , мені б хотілося, щоб замість історій від членів гурту та їх посиденьок на 60% книги, частину все ж таки більше присвятили гг. Але в цілому буду чекати на продовження💖
Мені дуже сподобалось книга: сильно вже вона резонує з моїм життям, та і з авторкою ми одного віку! Там описується все без прикрас, як воно справді є: гуртожиток, студенти, творчість в умовах війни, вектор самореалізації та прийняття себе. Я ніби знову повернулась в ті осінні дні і вайби того життя, до якого вже ніколи не повернусь.. така ностальгічна ностальгія вийшла. Ближче до кінця пробило на сльози. Просто в серденько!!
Чекаю продовження!
А ще я розумію (сподіваюсь) що в книзі не зовсім вигадана історія, авторка залишила частину себе і свого життєвого шляху там. Можливо, я десь пропустила інсайд, але все ж озвучу свою сміливу теорію що історія Кості і Ганни десь може бути схожою на історію пари Саші 🥹 Дякую за захоплююче чтиво!!
Ця історія була для мене про дорослішання, про пошук та налагодження особистих кордонів, розуміння свого Я та своїх бажань. Також вона навіяла мені часи універу та відчуття "ну нарешті я доросла") Ти доволі легко починаєш розуміти героїх, їх поступки та згадуєш себе в ті роки. Вважаю, важливо присати про прийняття себе, бо це так часто не вистачає підліткам (хоча і дорослим також, якщо бути відвертими). В той же час я задумалась про руйнівні висказування батьків, хоча вони наче те кажуть бажаючи тобі кращого, але додають тобі цим тільки комплексів.
Саша, дякую тобі за гарну книгу) Виписала собі багато цитат. І окреме дякую за плейліст)
Ця книга схожа на тиху, довірливу розмову, яку ведеш із собою наодинці. Вона ніжно торкається внутрішніх переживань, сумнівів і думок, що народжуються у тиші. Читаючи, відчуваєш спокій і теплоту, ніби авторка обережно бере за руку й веде крізь власні роздуми, цю книгу хочеться читати повільно, між рядками, повертаючись до окремих думок знову і знову. Вона підійде тим, хто цінує відверті тексти про почуття й внутрішній світ людини, Щиро дякую Саша, чекаю на другу частину!
3,5★ книга ну дуже дитяча і за формою, і за змістом. тобто від 18+ тут тільки мати. дуже шаблонні діалоги і постійне розжовування вже сказаного. мені пояснювали речі, які зрозумілі всім, хто хоч колись мав друзів, батьків, партнерів. це була б чудова книга для підлітків, абсолютно невиправдане вікове обмеження
Плюси: - гарно написана книга, швидко читається, десь є суржик; - плейлист, який співпадає із темпом читання та історією; - можливо прочитати за вечір; - віриш героїні із всіма її проблемами та питаннями (в мене був такий вайб Симоненка від головної героїні і навіть не можу пояснити чому); Мінуси: - чисто мій тригер - емоційна зрада;
This entire review has been hidden because of spoilers.
Дуже гарна дебютна робота, чуттєва, хвилююча, місцями тривожна. Книга читалася дуже легко, стиль написання сподобався. Поки читала, то слухала музику Tember Blanche в навушниках і мабуть це створило певну атмосферу та відчуття того, що книгу в моїй голові читає сама Саша Ганапольська 🙂
Задля своєї професії я читаю багато підліткової та юнацької літератури, аби потім радити своїм юним клієнтам. Ця книга тепер у моєму переліку. Простою мовою про непрості психічні розлади та життя з ними.