Тишени

by Марина Бородіна

ТИША, ЩО ЛІКУЄ. СЛОВО, ЩО ВБИВАЄ. СЕРЦЕ, ЩО ОБИРАЄ СВОБОДУ

Колись давно люди повстали проти богів і були покарані. Людський рід розділився: вокси словом могли завдати шкоди, тишени силою тиші придушували свідомість інших та керували стихіями, а решта людей не мала жодних надзвичайних здібностей.

Мей — тишена, яку змалечку готували бути ключем, що відкриє світу нове майбутнє, навіть ціною власного життя. Настає час, і названий батько видає дівчину заміж всупереч її волі. Мей тікає з власного весілля. Але її чоловік, Ліам, могутній тишен стихії води, не готовий змиритися із втратою дружини. Він переверне світ, аби знайти її. Бо його світ вона вже перевернула. І Ліаму доведеться або визнати це, або втратити Мей знову.

Genres: Fantasy, Ukrainian Literature

592 pages, Hardcover

First published January 1, 2026

Reviews

[Oleksandra]

Моя оцінка: 2/10⭐️
Цитати книги:

"Я вирішив, що мені має подобатися блиск кинжала, який у мене летить. Будь ласка, жбурляй тільки цей."

Ох. Я достраждала цю книжку.
Дисклеймер: це моя суто суб’єктивна думка.

Це погано написана книжка. Я серйозно раджу десь знайти пробні розділи, щоб ознайомитися зі стилем авторки перед читанням. Бо для мене це було найгірше з прочитаного — не через сюжет, а саме через текст.

Я фізично не могла його читати. Постійно перечитувала абзаци, втрачала думку, поверталася назад. Від цього безкінечного «я» мене вже починало нудити. Вперше зустріла настільки дивне й недоречне використання дужок у художньому тексті.

Приклад тексту:

Приклад 1:

«Я відчуваю гуркіт потрійної вібрації сили. Це обдає раптовим холодом. У очах Ліама досі нотка веселості та флірту(?), але обличчя стає напруженим».

Приклад 2:

«Крик жінки розтинає тишу ночі. Мені крає серце. Я зриваюсь з місця. Нехай ця ніч буде провалом усіх моїх рішень. Хрін із ним. Я лишаю кішку на місці, а сама пряму до жінки. Її волосся таке ж каштанове, як і моє (в оригінальній версії, а не випалене засобами для освітлення)».

Мені дуже важко оцінювати сюжет, бо я буквально продиралася крізь текст.

Світоустрій виглядає цікавим, але він майже не прописаний. Персонажі, на мою думку, теж не прописані. Формально мотивація у них є, але я її не відчуваю і не розумію.

Я дуже хотіла прочитати цю книгу — почала одразу, як забрала з пошти. Але читання стало боротьбою, а не задоволенням.

З хороших новин — я вже її продала.

Все.

[Yulia]

Я чесно намагалась. Але ні.
Сто сторінок потому я все ще не розумію - що відбувається, навіщо і навіть коли це відбувається: сучасність? умовне середньовіччя?

У якийсь момент наче перестаєш читати історію й починаєш збирати її по крихтах - ніби книга забула видати вступ, а ти маєш здогадатися сам.

Шкода, бо хотілося занурення, а вийшов квест без правил.

[Kateryna Vasylivna]

DNF 26%

Я купилась на відео в тікітоках з фразою "Привіт, дружино". Не купляйтесь.

Стиль авторки - не мій.
Головна героїня - не моя, занадто крута. Занадто всього вміє. Задохуя пафосна.
До свійтоустрію теж є питання на логіку. Чому нікому не можна казати, що ти тишена, бо тебе вб'ють за це, але є місто де люди, тишени і вокси живуть всі разом і туди можна вільно попасти? Чому заливають асфальтом ґрунт, якщо тільки тишени землі від неї живляться і їх вже немає, бо вони самі рідкісні? Яка різниця між стихіями тишен (нам сказали тільки, що вони є, і що земля сама сильна)? Що за поділ жінок на родящих/роботящих? Чому вокси ВГОЛОС всіх на ліво і на право проклинають на смерть, але погані тишени, бо їхня магія тиха?

[Vita]

Офіційно: ця книга — найгірша з тих, які я читала. Світоустрій храмає, персонажі картонні, ще й граматичних помилок море🫩

[Alexandra Rollie]

3,75
Дуже непогана задумка і ідея книги, але є декілька «але». В світі окрім звичайних людей існують, ще інші раси: тишени і вокси - дві протилежності. Одні черпають силу з тиші, інші - голосом та словами проклинають. Мені дуже сподобалась ідея з стихіями, якими керують тишени: водою, повітрям, вогнем та землею. Взагалі авторка створила справді цікавий і потенційно захопливий світ.
Але, це відверто не вичитана та погано відредагована книжка. Іноді складно зрозуміти, кому з героїв належать репліки, а є речення, де взагалі втрачається сенс.
Наприклад: «Я впевнений, що Олівія була б не проти доєднатись до нашої розмови, але впевнений, що наша пліткарка все розповість власній дружині.» Чия дружина - пліткарки? Тому, дуже багато питань до КСД.
Також є питання до логіки сюжету. Під час читання в мене виникали питання, які так і не знайшли логічного пояснення. Зокрема, чому, Ліам так здивувався, коли Мей каже, що його сестра контрольована, і не хоче в це вірити? Тобто, перед цим він бачив, як сестра вбила священника і це його ніяк не збентежило? Тобто, він думав, що його сестра по власній волі може вбити людину? Це виглядає дуже суперечливо і не до кінця продумано. Тому є питання по змісту, на які так і не вдалось знайти відповіді в книзі, хоча дуже хотілось.
У підсумку маємо: сильна задумка і цікавий світ, які, на жаль, постраждали через слабку редактуру та сюжетні неузгодженості.

[Oleska Tys]

Недопрацьовує автор: згадала про кота, не показала кота

[Olha Skrypchenko]

Ідея книги мені сподобалась. Цікава задумка щодо світоустрою , але як на мене сиро.

Розділи поділені між головними героями , але сам виклад тексту постійно стрибав, то пару абзаців від ГГ, то оповідь йде від третьої особи , через , що виникав дисонанс у сприйнятті матеріалу, за пів сторінки головна героїня могла найменуватися 4-5 різними способами і це, капець , як бісило, бо це випливає як на сприйняття самого тексту , так і побудову будь-яких звʼязків між героями взагалі, тому хімії і привʼязаності до героїв не виникло .

Виникає враження , що роботи бета-рідерів та редакторів взагалі не було.

А так, бажаю авторці не зупинятися і творити, сподіваюсь , що з часом прийде досвід, бо ідеї дуже цікаві.

[Yelen]

Я намагалася розтягнути , але проковтнула швидко.

[Viktoriia Shapovalova]

Ця книга чудово зайшла в настрій і допомогла відключи голову не перевантажуючи. Тут досить все шаблонно про відносини між головними героями. Світоустрій цікавий і досить легкий для розуміння. Вторинні персонажі чудово доповнюють історію. Достатньо гумору і драми. Мені сподобалось.

[Siren]

Мені більше сподобалось ніж ні. Це досить хороша історія із своїми плюсами та мінусами.
Мінуси
- Часом хаотично розкрита світобудова. Не було зрозуміло, що було до цих подій у їхньому світі, що сталось, щоб виник їхній теперішній світоустрій і що власне вони хочуть у майбутньому. Місце революції тут зовсім на фоні, а хотілось її на передньому плані, хотілось більше боротьби за свободу.
- Хоча фінальний прояв сили позиціонувався, як епічний, ця епічність витягнута не була. На мою субʼєктивну думку, якщо б фінал був описаний розділами від імені більшої кількості персонажів, які були у різних частинах битви, це було б більш зрозуміло і більш епічно. Здавалось, що там відбувалось одночасно багато подій, мала б відчуватись така напруга, але її не було.
- Загалом романтична лінія описана добре, але все інше трохи просідає.
- Мей, вона позиціонується як сильна героїня, десь це так і є, але вона надто закрита, навіть для читачів, тому деякі її дії видаються дивними.
- Часта зміна pov гороїв, що не дозволяло їх зрозуміти і розкрити. Якби це було в межах однієї події, яка розкривається очима різних героїв, або починається від імені одного, а продовжується іншим, але тут, це перескакування надто часте і ще із змінами подій.

Плюси
- Мені дуже сподобалось, що авторка на початку написала, як слово Тишени має вимовлятись, я це поважаю і розумію, що це для неї, мабуть, важливо. Я дійсно дуже старалась і спеціально акцентувала на цьому свою увагу, але так і не змогла його так вимовляти, мені більш природньо робити наголос на другому складі.
- Атмосфера книги приємна і така лампова, мені читалось легко.
- Сподобалась ідея світоустрою, сили тишен і воксів, тиша і голос, їхнє протистояння дуже логічне.
- Пара Мей та Ліам. До їхнього становлення як пари зауважень немає. Повільне розгорання було, хімія була, напруга була.

Спойлери.
- Все-таки я не зрозуміла, у чому була та найостанніша таємниця Мей про її місію у закінченні революції. Як на мене, це частково розкрилось до моменту розмови із Ліамом. І взагалі ця сцена розкриття супер таємниці мені також не зрозуміла.
- Не зрозуміло про контролерів. Я всю книгу думала, що це особливість лише земляних тишен, але, мабуть, кожна стихія може бути контролером. Чи це така єдина додаткова особливість до сил стихії чи є ще якісь і чи кожен може народитись із таким вмінням.
- Розчарував момент із порятунком Мей вкінці, а конкретно закляття і досить недоречна сцена із переплутуванням букви у слові, бо по суті життя Мей було врятовано завдяки зміні букви, це слабкий момент. Також самі слова закляття, бісить використання рандомного набору букв (якщо це щось означає, то перепрошую, і тоді хотілось би пояснення значення у виносці) Мені сподобався прийом створення закляття - розкладання імені на букви, хоча це не дуже привʼязано до сил тишен чи хоч до чогось.

Висновок.
Загалом історія цікава, ідеї цікаві, але викладення не дозволяє повністю зрозуміти цей світ. Якщо суть книги полягала у тому, щоб розказати історію Мей і Ліама, то тут питань немає, вона розкрита і завершена, але якщо суть полягала у розповіді про історію тишен, воксів, про боротьбу за свободу, про незламний дух народу, який намагаються поневолити, то тут цього було недостатньо.

[Olha Ani]

Мені сподобалось! ✨

Бачу дуже багато негативних відгуків про те, що в книзі все незрозуміло, багато чого не пояснюють і залишають без відповідей. І найцікавіше — мені вона сподобалась саме цим.

Так, багато моментів не проговорюють прямо. Але в цьому для мене і весь кайф: купа загадок, незрозумілого, деталей, які треба складати докупи самостійно. Треба ДУМАТИ, вмикати логіку й фантазію, будувати власні здогадки, а не просто отримувати готові відповіді.

Окремо сподобались можливості героїв — цікаві, незвичні й ні на що не схожі. Багато динаміки, подій і, звісно ж, кохання ❤️

[Vladyslava]

У цієї книги дуже незвичний світ. Причому незвичний не просто через окремі магічні елементи, а саме через те, як побудований увесь всесвіт, його магія, суспільство та правила. Тут немає відчуття, що авторка просто взяла вже знайомі фентезійні концепції й трохи їх змінила. Світ справді викликає цікавість і бажання розібратися, як він працює.

Окремо мені сподобалося, що більшу частину історії ми спостерігаємо вже за дорослими героями. Так, знайомство з героїнею відбувається, коли їй шістнадцять, але потім історія переносить нас у значно пізніший період її життя.

І сама героїня мені дуже сподобалася.

Вона не стає сильною просто тому, що так потрібно сюжету. Нам показують, що її навчали, тренували й готували. Вона не потренувалася три дні й раптом стала сильнішою за всіх навколо. Її здібності мають підґрунтя, тому в них набагато легше повірити.

Так, певний елемент «обраності» тут присутній, але навіть він працює трохи інакше. Це не класична історія про героїню, якій доля подарувала особливу роль і неймовірні сили. Її радше зробили обраною, і це зовсім по-іншому впливає на сприйняття персонажа.

Дуже сподобалися й стосунки між героями.

Особливо те, що романтична лінія не будується на коханні з першого погляду чи першого дотику. Обидва герої роблять помилки. Вони можуть образити одне одного, неправильно щось зрозуміти, пробачити або, навпаки, не бути готовими пробачити.

І це стосується не лише романтики.

Дружба, сім’я, довіра, зрада — стосунки між персонажами взагалі прописані дуже живо. Тут немає відчуття, що все спеціально «вилизано», щоб герої завжди поводилися правильно. Саме тому їхні зв’язки здаються набагато ближчими до реальних.

Сподобалися мені й сюжетні розв’язки — причому їх тут декілька. Вони логічні в межах того, що авторка показувала до цього. Якщо нам довго розповідали, що певні персонажі чи сили справді могутні й небезпечні, то в потрібний момент вони це показують. Немає ситуації, коли протягом усієї книги хтось вважається неймовірно сильним, а у фіналі раптом стає безпорадним просто тому, що героям потрібно перемогти.

Інтриги теж працюють саме завдяки цьому.

Але при всьому цьому в мене залишилася одна досить велика проблема зі світом.

Мені дуже не вистачило пояснень.

У книзі багато власних термінів, понять, назв, суспільних норм і правил цього всесвіту. Є поділ суспільства, різні можливості та статуси, власні позначення — але далеко не все нормально пояснюється читачеві.

Я розумію, чому так зроблено. Ми дивимося на світ очима персонажів, які в ньому виросли. Для них немає сенсу подумки пояснювати самим собі речі, які вони знають усе життя.

Але я їх не знаю.

І через це приблизно половину книги деякі терміни залишалися для мене незрозумілими. Іноді це навіть заважало повністю зрозуміти діалоги.

Те саме стосується суспільного устрою. Наприклад, певні норми щодо жінок згадуються неодноразово, але я так до кінця й не зрозуміла, якими саме є їхнє становище та правила цього суспільства. Так само залишилися питання про те, як співіснують різні частини населення, як одна з них приховує себе та як узагалі функціонує ця система.

Багато чого пояснюється дуже побіжно й лише тоді, коли це безпосередньо потрібно конкретній сцені.

І тут дуже допоміг би хоча б невеликий словник наприкінці книги або зноски з поясненнями основних понять. Тому що сам світ цікавий — мені якраз хотілося зрозуміти його краще.

Друге, чого мені не вистачило, — часу.

Для подій такого масштабу часові рамки здаються занадто короткими. Я не думаю, що потрібно було просто додати ще сотню сторінок описів. Скоріше хотілося дати самим героям більше часу між ключовими подіями, щоб їхні рішення, зміни та стосунки встигали проживатися природніше.

Бо місцями через швидкість розвитку подій починаєш трохи менше вірити в те, що відбувається.

І це прикро, тому що все інше мені справді сподобалося.

Тут дуже цікавий сюжет, незвичайний світ і добре прописані персонажі — причому як позитивні, так і негативні. Хоча називати їх просто «хорошими» й «поганими» теж не зовсім правильно. Межі тут досить розмиті, і саме це робить їх цікавішими.

Мені хотілося б поставити книзі ще вищу оцінку, бо сама історія мене справді захопила. Але недостатнє пояснення світу й занадто стислі часові рамки все-таки завадили повністю в нього зануритися.

Дуже цікавий світ, сильні персонажі та хороша історія — мені просто хотілося, щоб авторка дозволила мені краще зрозуміти цей світ і дала героям трохи більше часу в ньому.

[Oleh]

Історія достатньо цікава, але чи то стиль написання, чи сам текст дуже ускладнюють продирання крізь неї. Світобудова ніби і є, але через пови нам нормально її не подають, замість цього кидаючи якісь окремі шматки. І з цих шматків можна щось зібрати, але в мене не було мотивації самому додумувати книгу.
Може це через написання від повів, але персонажі аж надто сильно і надто багато приховували і недоговорювали. Особисто мені не подобається такий стиль подання історії, коли я начебто і в голові персонажів, але по факту ці персонажі навіть в своїх головах мені всього не розказують і навіть можуть обманювати. Таємниці в цій історії просто відчувалися надто роздутими і надуманими.
Можливо через це фінал мені не здався логічно витікаючим з сюжету, бо весь лор постійно був затуманений і нормального прямого пояснення майже ніколи не було. Спасіння Мей в кінці просто виглядало як деус ек макіна, в якої не було предпосилок.
Романтична лінія стабільно була досить хорошою протягом всієї книги. Хорошою в плані цікавою, за Мей і Ліамом було цікаво спостерігати. Хоч і не без проблем, бо обоє ніколи не можуть визначитися з мотивацією своїх стосунків і що вони з них хочуть бачити в юудь-який конкретний момент часу. Жодної постійнойсті і стабільності. Але помітно, що романтична лінія пропрацьована і сильніше, ніж деякі інші сюжетні лінії.
Ліама постійно кидає з необгрунтованої симпатії до безкінечних підозр (сьогодні ми Мей любимо, а завтра ми підозрюємо її в зраді, або кажемо що краще було б погодитися її відати ворогам). Хай би вже притримувався однієї політики спілкування з Мей. Мене також вибішує, коли в книгах присутня думка, що чоловікам дуже потрібен секс. Ліам був місяць без сексу і тоді вже з ним хтось там говорив так ніби він от-от стане недієздатним калікою від недотраху. Мей вся така недоторкана, не дозволяє до себе підходити, але час від часу ніби попускається без будь-якої логіки за тим, чого це вона. Не зрозуміло чого вона очікує від інших, коли сама постійно плюється на всіх. Змішані сигнали - це все для цієї парочки, і я точно не фанат такої поведінки від персонажів. Думаю, це просто не той тип slow burn, який мені заходить.
В мене часто були проблеми з розумінням того, де хто з персонажів знаходиться, що робить в сцені і кому належить та чи інша репліка. Дуже часто ловив себе на тому що намагався уявити сцену і не дуже розумів як воно мало б виглядати.
З іншого боку епічні сцени, бойові сцени мені сподобалися. Коли авторка давала персонажам нарешті щось активно робити, виходили дуже навіть класно і я б хотів щоб в книзі було більше такого, більше екшену і менше інтриг які не інтригували. На мою думку епічним бойовим фентезі ця книга вийшла б набагато кращим, ніж темним чи політичним(?). Більше екшену богу екшену, дайте вже Мей нормально повбивати всіх неугодних тоді, коли це дійсно б виглядало епічно. Ну і дайте на цей епік подивитися не зі сторони Мей, бо в неї погано виходить передавати таке.
Загалом в мене приємні враження від книги і позитивних моментів було більше ніж негативних, це хороший дебют для авторки. Ну і не можна не згадати, як гарно оформлена книжка, це точно мене підкупило.

[Alina Stara]

Цікава історія і цікавий всесвіт ✨️
Протистояння магії на основі слів і тиші.
І магія стихій. Останнє звісно не щось нове, але щавжди цікаво, якою силою цього разу наділить героя та чи інша стихія?)

Мені сподобалися головні герої - крута, безстрашна і смертоносна Мей і милий і трохи емоційний Ліам (взагалі мені сподобалося почитати щось, де вона - замкнута і врівноважена, а він часто приймає поспішні емоційні рішення☝️😉)

Сподобалися також другорядні персонажі: Соєр та Олівія - вони, як то кажуть, "муж и жена - одна сатана"; Джена, з її дитячою безпосередністю і звичкою казати те, що думає)

Сподобалося, як розвивалися стосунки головних героїв ❤️ Взагалі люблю тропи "шлюб за розрахунком" і "від ворогів до закоханих"

Чого мені не вистачило?
Трошки більше пояснень щодо революції: як вона почалася, як довго триває?
Може це і було в тексті, але якось пройшло повз мене... 🤷‍♀️

Взагалі у деяких моментах у мене виникали складнощі саме з текстом. У авторки є свій стиль письма, свої "фішки". Але в деяких місцях доводилося "прориватися" крізь текст - він наче був не цілісний, коли одне речення гармонійно доповнює інше, а як перерахунок фактів. Не знаю навіть, як правильно пояснити, коли всі слова знайомі і наче все логічно, але ти перечитуєш абзац декілька разів, щоб зрозуміти, чи правильно ти все зрозуміла? І та ж складність з діалогами, тому що не завжди зрозуміло, кому саме належить та чи інша фраза?

Та все ж мої враження від книги більше позитивні. І я не жалкую, що прочитала її 🤗

[Book Obsessed Nelly]

Фентезі від української авторки - новий для мене досвід.
І на жаль, не можу сказати, що вдалий. Книга мала потенціал, доволі цікава зав’язка і магія. Але великим мінусом стали до кінця незрозумілий світоустрій і стиль написання. Текст написаний, не знаю, чи правильно вжити саме це слово, - але погано. Побудова речень дивна, часто я просто не розуміла сенсу прочитаного і доводилось кілька разів перечитувати один абзац. А світоустрій так до кінця і залишився лише уривками. Щось було прописано чітко, але тільки якісь конкретні моменти, а от, щоб зрозуміти заколот історії загалом - діра. Як встановився режим їхнього світу, чому саме вокси правляча каста, звідки взялись ті верхи. Навіть із прокляттям нічого не ясно. Інформація подана уривками.

Персонажі здались мені нецікавими. Уся така бездоганна і суперсильна Мей (привіт, Мері Сью), і якийсь непевний, без яскравих особливостей і характеру Ліам. У їх кохання я теж не повірила, бо більшу частину часу Ліам просто хотів Мей і пояснював це тим, що давно не мав кексу, а Мей взагалі у ньому була мало зацікавлена, а потім на рівному місці прорвало і десь взялось кохання.

Якщо коротко, це типова історія обраної, яка крошить ворогів направо і наліво, але вся її сила і особливість просто існує за замовчуванням, вона не має зросту, як персонажка.
Тож я дещо розчарована. Не отримала ні дійсно цікавого сюжету, ні хоча б вражаючої романтичної лінії

[Валентина]

Я думала що дочитаю з принципу, але ця книга мене перемогла і я її кинула за 140 сторінок до фіналу. Це неможливо читати. Найбільша проблема цієї книги - це текст. Таке враження що літред і коректор в КСД цю книгу в очі не бачили.
Перші 100 сторінок я намагалась зрозуміти для себе, який все таки час у книзі, бо є кавʼярні з кавовими машинами, але сімʼя Ліама «мають конюха і тримають коней для прикриття» 🤦🏻‍♀️ Або ще інші сучасні блага цивілізації: сигарети, душ, квартири-студіо і супер-сили, але вокси і тишени бʼються на мечах і арбалетах 😆 То корсети на куртки надягають (хоча тут я не спеціаліст)))
А часові стрибки в тексті: закінчується розділ, а наступний вже «тиждень потому» і без розʼяснень що було. Або ще дратувало: не було хоча б додаткового пробілу між змінами сцен. То Ліам заснув, і наступне речення вже чиясь репліка і це виявляється ранок. А про пояснення якоїсь деталі світу я взагалі мовчу. Абзац про район Фінкерів і історія про «ранковий вилов» я тричі перечитувала щоб зрозуміти.
Задум ніби й непоганий, але реалізація погана.

Авторці бажаю творчого розвитку, і покращення текстів у майбутньому, зокрема пропрацьовувати сюжетні деталі.

[Veronika Romanova]

«Тишени» — це приклад класної ідеї, яка просто не витягнула реалізацію. Світ із вокcами й тишенами звучить цікаво на папері, але в книзі він відчувається сирим і недопрацьованим — правила є, а от глибини й логіки бракує.
Мей як героїня не викликає сильних емоцій, її рішення часто здаються хаотичними, а мотивація — розмитою. Лінія з Ліамом замість напруги дає відчуття токсичності й повторюваності: «переверну світ заради тебе» звучить гучно, але не переконує.
Сюжет місцями провисає, емоційні сцени не добивають, а потенціал світу так і лишається потенціалом. Ідея була, магія теж, але цього виявилося замало.

[Reader Альона]

Перше романтичне фентезі, яке мені сподобалось🔥
Тут все, що я люблю:
Цікавий, незвичний світ зі своїми правилами та проблемами.
Слоу бьорн між головними героями
Класні персонажі, особливо Мей, яка увірвалась в мій особистий топ крутих книжкових персонажок.

На початку дуже ’збивалася’ на ритм книги(дуже багато коротких речень), але потім перестала це помічати.
Не дуже зайшла інтрига ’хто така Мей насправді’,бо як тільки стало зрозуміло що є Тишени водяні, вогняні, повітряні, то і виникли думки, що є Тишени земляні(і Мей якраз одна з них).
Та попри це, я класно провела час з Тишенами. Сподіваюсь авторка колись напише ще щось в цьому всесвіті🔥

[Vladyslava]

Якщо відверто чесно написано дуже примітивно, діалоги не мають ніякого сенсу і звучать не реалістично. З самого початку на нас викидають купу інформації з купою різних назв для груп суспільства і сяк так пояснюють разок хто це. Світ, я вважаю, не до кінця розвинений. Не достатньо як для хорошої книги. DNFed

[daryna_yu_book]

Це було класно! Цікавий світоустрій, місцями не до кінця зрозумілий, але цікавий. Гарні персонажі. Є і моторошні моменти. Останні 50 сторінок взагалі на одному диханні прочитала.
Загалом захопливе фентезі з живими персонажами.

[Natalia Shudliak]

У цій книзі прекрасне все!!!
Герої, світ, сюжет, хімія, описи, кохання - все можна розтягувати на цитати!!!
У мене все, пішла перечитувати!!!

[Анастасия Лысенко]

It was fantastic 👏

[Mariia Karpenko]

Це разйоб🤌🏼
Неймовірна книга!

[Жанна Добриднєва]

Дуже цікава історія, яку трохи підпортила редактура. Але чекаю продовження, бо ж цікаво, що далі

[Ксеня]

Загадковий світ сильної тиші, отруйного голосу та могутніх стихій лишився у щойно закритій книзі. Тож поспішаю поділитись враженнями. Поїхали.
Перед нами вигаданий світ, дещо наближений до нашого. У нього своя географія, заплутана історія богів та земних істот - тИшен, воксів і, власне, звичайних людей, свої політичні пристрасті, закони, традиції тощо.

Не скажу, що все прописано глибоко і детально. Мені особисто не вистачило обʼєму цього світоутворення. Іноді складалось враження, що деякі деталі просто допасовуються під сюжетні потреби, тож вони здавались мало поєднаними між собою. Але…

В центрі сюжету Мей — Луїза Мейфер. Обрана верхами, суперсильна, максимально відточена зброя в їх руках, що одного разу обирає не своє призначення, а себе. Жорстокі тренування вдосконалили її тіло і безповоротно травмували душу.
Та Ліам Крайвел — молодий юнак, член впливової родини, що вимушено для себе і для Мей стає її законним чоловіком. Він не розуміє, що з цим робити до певного моменту. До якого? Читайте😏

І, власне, ця історія кохання з, можна сказати, стандартним набором романтичних тропів проходить основною лінією цієї книги. Мені вона сподобалась. Було пристрасно, чуттєво і, як на мене, доволі реалістично. Хвилювалась, як за рідних😁

Фоном виступає революція тишен проти свавілля воксів. Власне, це гучне слово «революція» тригерило мене весь час. Бо я не розуміла контекст, що під ним малось на увазі.
Адже коли ми говоримо про революцію, то треба ж розуміти яким був політичний устрій, що призвело до бажання змін, які сили повстали і їх потенціал… Якісь епічні битви, може, тощо… Я цього геть не відчула.
Ця вся, нібито, напружена політична боротьба здавалась мені совою на глобусі, щоб підкреслити аж надмірну обраність Мей. Але менше з тим…

Мені, в принципі, сподобалась суть сил тишенів та воксів — тиша і голос. Тиша може огортати мозок перед зануренням туди сторонньої сили. Голос може отруювати прокляттями.
Класно було про звʼязки, вібрації та мости, як способи взаємодії та контролю.
Але найбільше акцентів йде саме на силу стихій — води, повітря, вогню і унікальної, давно втраченої стихії, якою володіє Мей.

Ну і особливо глибоко, крім сили любові, тут про дружбу, самопожертву та обовʼязок.

Тож що ми маємо?
Знаєте, от можна зануритись з аквалангом і дослідити загадкових мешканців глибини, а можна пірнути з маскою і порозглядати розмаїття рибок. І те, і те цікаво, просто різний рівень занурення і, власне, очікувань. Ось тут другий варіант.

Читаймо🫶