Пропонована книга – це панорама сучасного Заґреба: люди, їхні історії, травми, погляди та принципи. Через життя головних персонажів, хитро переплетинех довкола центрального сюжету, автор розкриває менталітет та комплекси сучасної балканської країни. Поціновувачі Міленка Єрґовича упізнають улюбленого автора – філігранний стиль, терпкий символізм, легкість та багатозначність.
Miljenko Jergović is a Bosnian prose writer. Jergović currently lives and works in Zagreb, Croatia.
Jergović has established himself as a writer in both Bosnia and Herzegovina and Croatia, and his stories and novels have been translated into more than 20 languages. Critics have acclaimed his capability to turn every topic into a story without changing it at all, hence preserving its internal logic.
His more acclaimed works include his debut Opservatorija Varšava (Warsaw Observatory, 1988); Hauzmajstor Šulc (Schultz the Repairman, 2000), both collections of poetry; a collection of short stories Sarajevski marlboro (Sarajevo Marlboro, 1994); the novels Mama Leone and Dvori od oraha ("The Mansion in Walnut," 2003; and the drama Kažeš, anđeo (You Say It's an Angel, 2000). Jergović is also a journalist and has published a collection of his articles in the acclaimed Historijska čitanka (A Reader in History, 1996).
His most recent work, Rabija i sedam meleka (Rabija and the Seven Angels), became a bestseller in Bosnia and Herezgovina only few days after it was published.
є чимало причин, чому цієї книжки не люблять у хорватії – або навіть по-іншому, чому єрґович друкується деінде, а в хорватії вдають, що він не такий уже й центральний автор: вона про провінціалізм, про побутовий фашизм, про те, як легко в таких умовах старі герої перетворюються на ворогів, а пройдисвіти залишаються героїчними постатями. може статися, що в україні згодом з'являться свої єрґовичі, які говоритимуть неприємні речі про новоздобуте, і добре, якщо обмежиться тільки наполегливим ігноруванням (он славенці дракулич патріоти хату палили). "срда співає в сутінках, на трійцю" – це панорама аутсайдерства, зібрана з історій, центральні герої яких поєднані постаттю отої бідолашної мертвої срди і своїми маргінальностями. єрґович розповідає про життя п'ятьох чоловіків, які по-різному не вписуються у нове прекрасне життя своєї (зроду чи віднедавна) країни, і за цими історіями стає не так уже й важливо, чи знайдеться вбивця. книжка змушує забути, що вона ще й детектив, тому фінал, у якому підсвічуються переплетіння ниточок із усіх п'яти розділів, аж спантеличує. життєві сюжети виглядають окремими, але роман із них складається на диво цілісний. і тут виникає спокуса говорити про універсальність – проте, знаєте, у цій книжці, названій жіночим іменем, є п'ятеро чоловіків і один труп, а історія срди так і не розказана.
Kakva je ovo knjiga majko mila! Uvijek se pitam zašto pored prebogatog opusa Miljenka Jergovića uopšte čitamo išta drugo. Takođe se pitam zašto on još uvijek nije osvojio Nobelovu nagradu. Ako imate odgovore na ova pitanja, javite mi. Svaki put kad poželim napisati bilo šta o nekom njegovom djelu, ostanem bez riječi jer smatram da bi sve što napišem bilo nedostojno njegove ingenioznosti. Ovo nije jedan roman, ovo je najmanje pet romana u jednom, a svaki od tih pet je, opet, sagrađen od zbirke priča. A svaka priča, svaki pasus, svaka rečenica u ovom djelu je savršena. Mislim da narednih dana neću moći uzeti da čitam ništa drugo. Nadam se da će Booka uskoro objaviti i ovaj naslov (i Rutu Tannenbaum) da upotpunim svoju kolekciju jer ovim djelima (i Dvorima od oraha) se treba uvijek vraćati! Mogla bih ih čitati do kraja života!
"Učio je koji su sve viđeni građani poznati homoseksualci, što se pokazalo jednim od najvažnijih znanja uopće. Među slavnim glazbenicima, čak i džezistima, piscima, novinarima, liječnicima, odvjetnicima, svećenicima i političarima znalo se za toliko homoseksualaca da ih je, evidentno, bilo više nego što je do 1990. u Zagrebu bilo Srba, ali ako si došljak, izbjeglica i dotepenac, ako si Bosanac i Sarajevac, glup kao točak i primitivan kao obrađivanje zemlje bez traktora, tada naravno nisi imao pojma o zagrebačkim pederima. Pa ti se onda u razgovoru moglo dogoditi da se strašno iznenadiš, izbečiš oči i zineš kao Mirkec kad gleda u zrcalo, kad čuješ kako gospodin taj i taj ima dečka. Došljaci se u Zagrebu najbolje prepoznaju po tome što nemaju pojma tko je sve tu homoseksualac."
мабуть перша книжка, від якої почалася свідома любов до балканської літератури і яку пояснити не можу. ця книжка - свого роду детектив та присутньо багато психологізму і поглядів кількох людей на одну ситуцію. п.с. чудовий переклад
Maloletnoj istočnoevropskoj prosjakinji i plesačici Srdi Kapurovoj neko je svirepo oduzeo život mitske ulične umetnice i nehumanim ubistvom malo razdrmao uspavani Zagreb. Tako je najveći od svih živih domaćih autora zamislio glavnu nit priče oko koje će isplesti svoj zaboravljeni i nikad popularni roman.
A zapravo, ulično je ubistvo bilo tek povod, usputni provokativni detalj, ledeno jezgro, oko kojeg će buknuti pet paralelnih priča koje malo šta imaju sa svojom početnom tačkom, i sa nesretnom Srdom, koji odlaze daleko i duboko u prošlost, porodica, nacija i uglavnom propalih država i likova. Pet je to, dakle, zasebnih romana unutar istog naslova u kojima pisac vodi svoje večite lične i društvene ratove.
Srda bi u današnjoj terminologiji možda bila i migrantkinja, ali junaci pet priča su u svim terminologijama i svim vremenima uvek isto, izbeglice. Izbegli Hrvati iz Srbije, ili Srbi iz Hrvatske, ili Bosanci od koje kuda, ljudi su to kojima je oteta ili uništena domovina, kojima su oteti ili uništeni životi, prekinuti kad ne treba, i ostavljeni da čekaju kraj. I zaludno su postajali čuvari mrtvačnica, detektivi, raznosači roštilja, kad je njihov originalni život otplovio u drugom pravcu.
Malo ko razume dubinu skorašnjih nesreća ovih prostora kao Jergović, malo ko. Da je opiše svaki put genijalno, raskošno i pretužno, niko. No, da bi došao do tog bogatstva, morao je ostati bez svog grada i nastaniti se u ovim drugim koji ga nikad nisu prihvatili, kao ni on njih, morao je postati svaki od junaka iz ove knjige.
Fantastična knjiga, pomalo iščašena u odnosu na ono što će svakako postati deo budućeg nobelovskog opusa, no nekako jedinstveno lična i moćna.
Але й чортяка цей Міленко Єрґович! Як він збирає всі ті історії, наче намистини в коралі, як плавно оповідь перетікає від кравця румунської королеви першої половини ХХ століття до "братка" і рекетира 90-х, як це все багатство присмачене іронією і мудрістю... Ніяк не можу позбутися враження, що з того б вийшла навіть ще краща аудіокнига, всі ці оповідки хочеться слухати.
Після останньої сторінки книги склалося таке враження, що прочитала не роман, а тисячу різних історій, спогадів. Все, що пов'язує героїв у творі - це минуле, футбольний матч "Динамо"-"Црвена звезда" 1990-го, і велика територія колишньої Югославії, по якій вони пересуваючись, шукають своїх домівок і тожсамості. Адже, як то часто траплялось на Балканах в кінці двадцятого століття: народжуєшся сербом, а помираєш - хорватом, або ж навпаки. Захоплює кількість народів, релігій і представнику кожного з них є що розповісти, кожен з них в якийсь момент почуває себе чужим, іммігрантом, або, як пише, Єргович - куферашом. Срда - теж іммігрантка, дівчинка невідомо звідки, яка прибула до Загреба невідомо для чого і яку вбили. Кожен з героїв якось пов'язаний із живою чи мертвою Срдою. Чесно кажучи, історія вбивства Срди, трохи нагадує історію розпаду Югославії в метафоричному значенні цього слова.
Найбільше ціную Міленка Єрговича за його вміння передати і показати ментальність і культуру жителів балканських країн, його неперевершені описи панорам Сараєва, Загреба, Белграда, у "Срді...", як і в більшості своїх творів він згадує прізвища відомих балканських письменників, поетів, акторів, музикантів.
Окрім всього вище сказаного, переклад "Срди..." Катериною Калитко на українську мову є просто неперевершеним. І це ще один вагомий фактор, який дозволяє насоложуватись читанням книги.
Суміш Тарантіно і Веса Андерсена у насиченій оповіді, повній історії, химерних персонажів, внутрішніх конфліктів і тонких художніх деталей на тлі трагедії регіону. Добре, дуже добре.
Daje się odczuć, że pisarz jest inteligentny i potrafi pisać. Niemniej lektura wymagająca.
Jest duża ilość nazw własnych (w moim odczuciu za duża), być może komuś kto pochodzi z tamtego regionu lub kto kojarzy do czego te nazwy własne się odnoszą będzie łatwiej. Dla mnie były momenty, kiedy kompletnie nie wiedziałam o czym czytam, ciężko było się domyśleć z kontekstu.
Tam gdzie nie było nazw własnych – ach co to była za uczta. Świetne spostrzeżenia, świetnie ujęte, podszyte błyskotliwym humorem.
Niemniej fabuła do najlżejszych też nie należy. Opowiada o zamordowanej „dziewczynce, żebraczce w nieokreślonym wieku i nieokreślonej narodowości” i skupia się na znalezieniu jej mordercy. Otrzymujemy 5 historii ludzi i wraz z nimi poznajemy historię i kulturę Bałkanów. Akcja rozgrywa się głównie w Zagrzebiu i Banja Luce. Są to historie trudne, naznaczone wojną, czasami komunizmu.
Весняні сутінки проштрикує світло від фар, і на тлі безперервних клаксонів, вереску гальм і вогнів світлофора з’являється силует дівчинки, що пританцьовуючи, горланить пісню на все шосе.
«Пильнуй, із ким спиш ти, Хто є про мені, Взнаєш, що є жінка, Коли осатаніє. Пильнуй, кого призначиш Ти на місце жерт��и, А мене не спекаєшся, Навіть вже і мертвої», -
так співала Срда Капурова, а її великі чорні очі поглинали людей по той бік лобового скла. Але ніхто не думав так багато про Срду, коли вона була жива, як після її смерті. Ця ромська дівчинка — чи то українка, чи росіянка, чи молдаванка, а, може, все й відразу, — змусила усіх говорити про себе. Але цим вже бідоласі не зарадиш, бо лежить вона тепер у холодному морзі, та думки про неї займають голови аж п’ятьох чоловіків. Лазар Хранілович милується шрамами на мертвому її тілі під час чергування, бо ж він працює охоронцем у морзі. Ловро Бабич розслідує її вбивство за незрозумілих обставин. Іле Мажара б’ють на допитах, бо ніби саме він вбив малу циганку, та й сам Іле вже схильний так думати. Свєтлан Андраші з Товариства міжнародної солідарності «Крижанич» займається справою Срди, бо він захищає права іноземних мігрантів. Тома Ваха, що зустрів Срду на трасі й заманив до своєї машини музикою. Срда пов’язує між собою усіх цих чоловіків у детектив, але розгадка її вбивства на лише другому плані, бо чоловіки мають власні болючі історії, з яким їм потрібно розібратися. Читаючи цей роман розумієш, що нічого не знаєш про Балкани. А плетива розповідей сербів, боснійців та хорватів настільки заплутані, що вже не можна сказати напевне, хто кому винен, і хто правий.
Це чудово, майже 600 сторінок красиво вигаданої історії. І хоч в ній, традиційно для Єрґовича, йдеться багато про різні види жорсткости, а основна фабула начебто крутиться довкола вбивства неповнолітньої десь із нашого керунку світу, це дуже гарно написано. З цього можна було би зробити кілька романів чи, принаймні, повістей, і вони би легко читалися окремими, хоч і невеликими, книжками.
Як на мене, цей роман має гарантовано бути в топ-20 / топ-50 найкращих творів 2000-х років.
Спочатку ти просто заглиблюєшся в цей світ кінця 20-го століття, сповнений соціальної напруги. А потім ти починаєш БАЧИТИ ті самі "символічні деталі" з україномовної анотації. Наприклад (спойлери !!):
● працівник трупарні милується тілом убитої підлітки (очевидно, що Югославією); ● талановитий і майже геніальний підліток-музикант (краща Хорватія?!) помирає від невиліковної хвороби; ● підліток, батько якого програвся в карти й покінчив із життям, намагається вивести математичну формулу, яка б унеможливила програш (~подолала поколіннєві травми?); ● доктор медичних наук пише працю життя, в якій доводить, що з епідемічної точки зору Югославія є неподільною (але вона розпадається за його життя).
І що більше ти занурюєшся в цей світ, то краще розумієш, за якими законами він працює. Тут, як і в інших книжках Єрговича, багато що тримається дрібочку чаклунства. Воно полягає в тому, що задля того, щоб вижити в цій реальності, герої у критичний момент мусять її "зачаклувати", щоб не сталося якоїсь біди (часом словом, часом якоюсь дією).
Це чаклунство часом межує із якимось юродством, бо Єрґович не робить цей світ всуціль магічним, а скоріше веде цілком реалістичну оповідь. Але самі ці моменти магії та замовлянь є ключовими й сюжето/долетворчими для його героїв.
Отже, маємо тут "магічний реалізм" з акцентом на слові "реалізм", який і уможливлює цей роман про долі югославців перед, підчас і після розпаду країни. Можливо, цей твір не є першопрохідним, але він точно є дуже вдалою інтерпретацією цього стилю, започаткованого паном Маркесом і його однодумцями.
Але я насмілився поставити йому лише 4☆ не через це, а тому, що поза цими формотворчими для роману моментами магічного тут є дуже багато й звичайного "речевого" реалізму (який можна порівняти співставити із, наприклад, "Ворошиловградом" Жадана).
А "реалізм" і "речевість" Єрговича – це не те, що робить його видатним письменником (тому я не впевнений, що точно вподобаю увесь написаний ним корпус текстів. Тому, наприклад, планую скіпати вже перекладений українською роман "Волґа Волґа" – хоча це дуже смакове й суб'єктивне).
Отже виходить, що Єргович написав чарівний, але не безпрецедентний текст. Його магічність, його увага до речей, його співчутливість до героїв, що перемежовується з іронічністю, і навіть його політична позиція – тут є усе, що зробило автора таким популярним на наших теренах.
Preduga, zamorna, na momente superzanimljiva, na kraju konačno živa, ali sve vrijeme bez izazivanja ikakve emocije. Ravna crta. Bez sumnje maštovito, talentovano, bogato detaljima, ali suvo, uspavano, sa ponavljanjima povremeno. Zaboraviću je kroz neko vrijeme, ostaće mi detalji poneki, ali i to će vrijeme pojesti. Šteta. Ocjena 3, jer to što ne uspijevam da osjetim emociju u do sada pročitanim Jergovićevim romanima ne znači da oni ne vrijede. Samo se prosto ne pronalazimo. Možda će sa pričama biti bolje.
різні історії людей, які були знайомі з Срдою і так чи так причетні до її вбивства + цікаве подання історії зробили книжку цікавою. читати треба уважно, бо попри детально подану війну, серед персонажів є вбивця. окремий + за якісний переклад і оформлення
In quarta di copertina si parla di “affresco cangiante e monumentale della Jugoslavia lungo tutto il Novecento”: sarà così, ma nella mia lettura, partita bene, ho poi sofferto i troppi personaggi, le troppe storie... sicché l'attenzione è andata scemando... e l'affresco cangiante si è sfocato sempre più, irrimediabilmente.