Книжка «По два боки перелазу» — це історії з цего (земного) і того (потойбічного) світів.
У ній вміщені прерізні історії людей і водночас билиці та небилиці чарівних істот гуцульського міфу; є й фрагменти, де цей і той світи зустрічаються. Тож ця книжка, далебі, справжня фантасмагорія та еклектика.
Уляна Маляр в дитинстві подовгу сиділа на перелазі й фантазувала щось, заодно приглядаючи овець. Одна її нога була в одному районі (Верховинському, реальному), друга — у инчому (Косівському, нібито ареальному).
Але також авторка розуміє перелаз як межу між двома світами. З одного боку перелазу — люди, святі. З другого — мавки, перелесники, русалки, опирі… А вона між ними. І зазирає то туди, то туди.
Друга книга Уляни Маляр "По два боки перелазу" - це свідчення дорослішання авторки, яка вже віднайшла свій неповторний стіль і свою письменницьку місію - зберегти, зафіксувати і донести до читача усе багатство і щедрість рідних Карпат. Книга містить оповідання, нариси, казки і легенди, які поділені на дві частини - по цей і по той бік життя. Це не коротка проза, це скоріше поезія в прозі, настільки витончена, барвиста і лірична, що місцями просто перехоплює подих. Деякі оповідання дуже трагічні та водночас неймовірно прекрасні ("Штефане", "Бібліотека"), деякі щемливо особистісні і відверті, майже як сповідь ("Не лишьий!", "Самітня", "Не боятися", "Банування", "Ода дорозі ДОДОМУ" та ін.), деякі готично страшні, а деякі дуже веселі. "По два боки перелазу" - не невеличка енциклопедія гуцульських Карпат з їх звичаями, гумором, казками і легендами, а передусім з її такими щирими і життєлюбними людьми. Непідготовленому читачеві можливо буде трохи складно її читати через гуцульську говірку, якою так щедро пише авторка, та в книзі досить багато приміток, тож навіть якщо якесь слово буде не дуже зрозумілим, то загальний конекст допоможе розібратися кожному. Книга - суцільне естетичне задоволення і свіжий ковток в сучасній українській літературі.
Тепло люблю сю книжку, як і попередню «Бабу Федиху».
Уляна Маляр пише так, ніби збирає свої тексти з трав і ягід — і в цьому письмі є особлива повільність, яка вчить знову помічати. Помічати і смакувати, і ще й святкувати життя.
Ця книжка — про межі й переходи: між життям і смертю, минулим і теперішнім, видимим і тим, що тільки десь крішку вчувається.
А ще тут звучить винятково сильний, автентичний гуцульський діалект — і це бузумовно одна з найбільших цінностей цієї книжки.
Мені цю книгу подарувала подруга, дуже хотіла щоб я її прочитала... Чесно, було важко, навіть не дивлячись на те що були роз'яснення до деяких слів, все одно було купа того що я не розуміла (мені її того і подарували), і навіть не дивлячись на важкість читання, книга мені скоріше сподобалася, але я б її більше ніколи не перечитувала, проте запам'ятаю надовго 😅
«Гуцульщина - це ті красиві прапамʼятні хребти, на яких Бог їсть виноград. І там, де тягнеться той виноград, весь перкалевий смуток розлітається, а слова стають не такі вже сухі та осовиті. А люди мить до миті стають як ніколи живими і непристойно щасливими.»