1966 року вийшла його перша книжка «Зав'язь» (видавництво «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. До літератури письменник ставився серйозно, був переконаний, що вона не може асоціюватися із грою «в шахи, де можна перехитрувати заковиристим ходом супротивника», не визнавав «модних тем», вважав, що головне у творі — людина, літературну працю сприймав «за роботу, яку треба робити без поспіху, на совість». Свої перші публікації поціновував досить самокритично, вимагав від себе «ще вчитися думати на папері», «писати тільки під сильним враженням» тощо. Гр. Тютюнник поступово дійшов висновку, що «талант — крапля здібностей і море праці». За зразок він мав українську класичну новелістику, сподівався "написати таке, щоб хоч віддалено наближалося виразністю й майстерністю до «Синьої книжечки» В. Стефаника чи до Тесленкових оповідань, захоплювався прозою Г. Косинки, Ю. Яновського, А. Головка, з повагою ставився до сучасників, зокрема до О. Гончара («це наше джерело»), не приховував потреби наслідування, але як «великої любові до чогось», не вдавався до самореклами, посилаючись на класику, яка «найменше наближалася до рекламного факту, тому, власне, вона і класична».
Український письменник-прозаїк. Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї. 1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований). Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас. Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину. У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі. Захворівши, повернувся до рідної Іллівки. За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у колонії. Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході. Тоді ж почав писати літературні твори. Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. 1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою. Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі. 1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка». 1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978). За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури. Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя самогубством. За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.