Очами Українки Юда таки самогубець, чи ні?
Чому таке питання? Бо існує дві версії драматичної поеми «На полі крові». В першій редакції драма складається з двох дій, де наприкінці Юда таки вішається. Але що робить Леся: пише редактору зі словами, щоб другу дію викинули, бо у неї змінився весь задум твору. І дійсно, якщо викинути другу дію, то задум твору змінюється.
Зачин такий: пересічний дід після роботи на городі відчуває спрагу, його напуває сусід і у них зав'язується розмова, в ході якої виявляється, що сусід — це той самий Юда, який продав Христа. Й серцевиною їх розмови стає саме це: чи правильно зробив Юда, продавши свого учителя?
Для читання (а в моєму випадку безкоштовного прослуховування на Абук) цього твору треба не просто мінімальне знання біблійних сюжетів, а їх прочитання та впевнене оперування священними текстами. Інакше навряд чи вдасться відчути ту прірву між учнем і учителем, між християнами та Богом. Можливо, саме тому, що талант Лесі Українки дарований їй богом, її історії про віру настільки глибокі, детальні та філігранні.
Якщо ви не маєте достатньої начитки Біблії, але все ж хочете почитати цю драму, то перед нею раджу ознайомитися з розмовою Забужко та Блаженнішого Святослава Шевчука про “Образ Юди у драмі Лесі Українки «На полі крові»”. Це фрагмент з книги «Апокриф. Чотири розмови про Лесю Українку», де українська сучасна класикиня разом з предстоятелем греко-католицької церкви розглядають творчість Лесі так, як це не зробить ніхто з нас.
В чому ж мемовість Юди? Та бо це класична історія про те, як людина собі нафантазувала одне й, не отримавши цього, починає робити хуйню, бо її ошукали, обікрали та позбавили можливості жити життя. Ображенки вони такі, небезпечні, знаєте) А потім він, бідний-нещасний, або «судимий буде, але не людьми, а Богом», або повіситься, щоб в смерті тікати від очей Бога. Як на мене, то ці два кінці однаково іронічні та сильні.