What do you think?
Rate this book
Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова
«Агент з ведмедиком» — це книжка, що розкриває подвійну біографію Віктора Петрова (В. Домонтовича): археолога, автора інтелектуальних романів і водночас агента радянських спецслужб. На основі розсекречених архівних справ Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки автор простежує, як вибудовувалась співпраця агента «Іванова» із органами, якою була його діяльність під час Великого терору та Другої світової, у повоєнній еміграції та після повернення до СРСР.
Це книжка про зламані та збережені біографії, про вибір і виживання, про інтелектуальну гру з державою та власною тінню. Автор веде розповідь, як археолог розкопки — від найпізнішого шару до самого дна, відкриваючи не лише подвійну гру Віктора Петрова, а й долі його сучасників: Рильського, Багряного, Шевельова, Кримського та інших.
Це книжка про зламані та збережені біографії, про вибір і виживання, про інтелектуальну гру з державою та власною тінню. Автор веде розповідь, як археолог розкопки — від найпізнішого шару до самого дна, відкриваючи не лише подвійну гру Віктора Петрова, а й долі його сучасників: Рильського, Багряного, Шевельова, Кримського та інших.
- GenresNonfiction
672 pages, Hardcover
Published March 2, 2026
19 people are currently reading
232 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
March 24, 2026
Дуже сподобалася книга, одразу видно, що автор вклав душу в її написання.
Дізналася багато нового та цікавого про Петрова (Домонтовича). Деякі таємниці з його життя тепер остаточно перестали бути таємницями, хоча ми ніколи не дізнаємося, що він думав насправді, як ставився до всіх цих кгб-нквд і до своєї співпраці з ними. Також тут багато інформації про інших українських діячів науки, культури і мистецтва.
І побуду душнілою трохи, але я люблю читати таке в хронологічному порядку, а не навспак. Та на зміст і якість книги це жодним чином не вплинуло
Дізналася багато нового та цікавого про Петрова (Домонтовича). Деякі таємниці з його життя тепер остаточно перестали бути таємницями, хоча ми ніколи не дізнаємося, що він думав насправді, як ставився до всіх цих кгб-нквд і до своєї співпраці з ними. Також тут багато інформації про інших українських діячів науки, культури і мистецтва.
І побуду душнілою трохи, але я люблю читати таке в хронологічному порядку, а не навспак. Та на зміст і якість книги це жодним чином не вплинуло
April 15, 2026
5⭐️
«Я підтримував звʼязки з тими, хто вже був трупами». (с) Петров
Насправді автор проробив гарну роботу, дуже багато інформації і прізвищ людей, фотографій, які у той час були в «орбіті Домонтовича», ще більше тепер хочеться прочитати їхніх книг.
Після прочитання цієї книги я тепер точно готовий до читання «Серафікуса», «Дівчини» та «Без ґрунту».
Однозначно рекомендую!
«Я підтримував звʼязки з тими, хто вже був трупами». (с) Петров
Насправді автор проробив гарну роботу, дуже багато інформації і прізвищ людей, фотографій, які у той час були в «орбіті Домонтовича», ще більше тепер хочеться прочитати їхніх книг.
Після прочитання цієї книги я тепер точно готовий до читання «Серафікуса», «Дівчини» та «Без ґрунту».
Однозначно рекомендую!
March 25, 2026
Попри те, що книжка дуже цікава, мені занадто сумно її читати.
Діяльність радянських служб заводить в сумний стан і не можу відсторонитися, щоб сприймати ці історії просто як шпигунський роман.
Дуже багато думаю про те, щоб вчинила я буду в тих умовах.
Перечитала окремі розділи і частини книги, бо Петров все ж таки цікава особистість
Діяльність радянських служб заводить в сумний стан і не можу відсторонитися, щоб сприймати ці історії просто як шпигунський роман.
Дуже багато думаю про те, щоб вчинила я буду в тих умовах.
Перечитала окремі розділи і частини книги, бо Петров все ж таки цікава особистість
April 10, 2026
Добрий день, таке дослідження варте Шевченківської премії. Дякую за увагу, до побачення.
April 20, 2026
З усіх переваг цієї книги, для мене особисто найвагомішою стало як ввімкнувся мій мозок під час читання. Яка насолода загалом займатись інтелектуальною працею. Багато думала про людей чиї долі описані у книзі. Про вибори які вони робили. Здебільшого чинити морально правильно змогли лише люди особливі, які сприймали совок єдино правильно: як країну тюрму, країну покруч, країну катівню. Як мало було цих людей які бачили ясно. Що конкретно думав про це Петров мені байдуже. Та блискучі розвідки про людей які були у подібній до Петрова ситуації, проте змогли зробити інший вибір - безцінні.
April 24, 2026
Надзвичайно крута книжка! Автор вражає глибиною і широтою дослідження.
April 14, 2026
Написано легко про речі важкі. Читати рекомендую, дізнаєтесь трохи якихось фактів про різних людей, хоч вони навіть тут часто виглядають неоднозначно. А взагалі ця книга є доволі хорошим обгрунтуванням лібералізму, але от самого лібералізму в ній описано небагато.
May 2, 2026
Для цієї книжки вам треба 2 закладинки
Книжку про Петрова від Едуарда Андрющенка я чекав більше року. З моменту, як він оголосив, що над нею працює. Уточнюю, що саме від Едуарда, бо про суперагента Петрова паралельно писалися ще дві книжки, і одна з них вийшла раніше за “Агента з ведмедиком”.
Кумедно, що жодної книжки В. Домонтовича (псевдонім Віктора Петрова) я не читав. Знав про Петрова саме як імовірного агента КДБ, дослідника літератури та археолога. Кількість загадок довкола нього провокувала обговорення: чи підставив він Миколу Зерова під розстріл, а сам одружився з його дружиною Софією? Чим він займався в Німеччині? Як перейшов лінію фронту під час Другої світової? Питань багато, відповіді всі мали бути в “Агенті з ведмедиком”.
Я знав, що автор уміє захопливо писати: читав його попередню книжку, й також Едуард редагував мої сценарії для одного ютуб-каналу. Тож коли відкрилося передзамовлення, книжку я точно придбав одним з перших.
Книжка написана дуже цікаво. Андрющенко починає розповідь з кінця, що вже незвичний хід для істориків, все-таки ми більше любимо хронологічну послідовність викладу.
Але тут це виправдано, щоб зберегти напругу й відповідь на фінальні питання: чи був Петров агентом КГБ, чи писав доноси на Зерова, як став розвідником, які ще гріхи мав за душею. Коротше, читається як художній історичний детектив, а не нонфікшн.
Між розділами автор поміщає цитати близьких і не дуже людей до Віктора Петрова, які характеризують головного героя або згадують історії, пов’язані з ним, прикольний хід. Правда, вони потім повторюються у тексті книжки, і це дивно, бо нащо повторюватися 🤷♂️
Хоча це нонфікшн і я можу дати тут відповіді на ключові питання, які писав вище, все ж не буду цього робити, щоб не вбивати ваш інтерес. Усе-таки, книжка тільки недавно вийшла. Єдине, скажу, що Петров таки був агентом КГБ, тепер ми це знаємо достеменно.
А тепер до негативу. Не знаю, чи ви помічали, що діти, які тільки навчилися говорити, мають стільки інформації, що їм аж дихання не вистачає, щоб все розказати. Таке враження у мене склалося від розділів під назвою “Життя інших”, у яких автор розповідає про стосунки різних людей і КГБ. І якщо деякі з цих окремих історій доречні, бо стосуються Віктора Петрова, то частина – взагалі мимо крокодил. Самі історії теж добре написані. Але.
Коли б на історії про цих людей витрачалося по пару сторінок — ок. Але я спеціально порахував, що з 609 сторінок тексту загалом, 249 сторінок склали історії з розділами “Життя інших”. Таке відхилення від основного треку під кінець книжки втомило.
У назві відгуку не просто так я пишу про дві закладинки. Оскільки ми можемо сміливо ділити книжку на дві частини — власне, на “Агента з ведмедиком” та “Життя інших”, то кількість героїв вимірюється десятками, і у тексті дуже легко загубитися. Як тільки під час читання десь думкою полетів, то все – витрачай пару хвилин, щоб зрозуміти, про кого зараз взагалі йдеться. Слава Богу й Едуарду Андрющенку, що він зробив іменний покажчик у кінці книжки, це полегшувало пошук конкретного прізвища й з’являлося розуміння “ааа, ось тут я про цього тіпа читав”.
Водночас мене потішив дуже нейтральний підхід автора до теми дослідження, нема зривів про “клятий СРСР”, а нормальний чіткий виклад історії Петрова й його сучасників. Без шельмування й роздавання ярликів “агент КГБ= зрадник українського народу”.
Рекомендую книжку до прочитання усім, хто цікавиться історією України в 20 столітті. Це прям дуже добре зроблено, побільше б такого.
Пишу про історію та книжки тут: https://t.me/ironic_historian
Книжку про Петрова від Едуарда Андрющенка я чекав більше року. З моменту, як він оголосив, що над нею працює. Уточнюю, що саме від Едуарда, бо про суперагента Петрова паралельно писалися ще дві книжки, і одна з них вийшла раніше за “Агента з ведмедиком”.
Кумедно, що жодної книжки В. Домонтовича (псевдонім Віктора Петрова) я не читав. Знав про Петрова саме як імовірного агента КДБ, дослідника літератури та археолога. Кількість загадок довкола нього провокувала обговорення: чи підставив він Миколу Зерова під розстріл, а сам одружився з його дружиною Софією? Чим він займався в Німеччині? Як перейшов лінію фронту під час Другої світової? Питань багато, відповіді всі мали бути в “Агенті з ведмедиком”.
Я знав, що автор уміє захопливо писати: читав його попередню книжку, й також Едуард редагував мої сценарії для одного ютуб-каналу. Тож коли відкрилося передзамовлення, книжку я точно придбав одним з перших.
Книжка написана дуже цікаво. Андрющенко починає розповідь з кінця, що вже незвичний хід для істориків, все-таки ми більше любимо хронологічну послідовність викладу.
Але тут це виправдано, щоб зберегти напругу й відповідь на фінальні питання: чи був Петров агентом КГБ, чи писав доноси на Зерова, як став розвідником, які ще гріхи мав за душею. Коротше, читається як художній історичний детектив, а не нонфікшн.
Між розділами автор поміщає цитати близьких і не дуже людей до Віктора Петрова, які характеризують головного героя або згадують історії, пов’язані з ним, прикольний хід. Правда, вони потім повторюються у тексті книжки, і це дивно, бо нащо повторюватися 🤷♂️
Хоча це нонфікшн і я можу дати тут відповіді на ключові питання, які писав вище, все ж не буду цього робити, щоб не вбивати ваш інтерес. Усе-таки, книжка тільки недавно вийшла. Єдине, скажу, що Петров таки був агентом КГБ, тепер ми це знаємо достеменно.
А тепер до негативу. Не знаю, чи ви помічали, що діти, які тільки навчилися говорити, мають стільки інформації, що їм аж дихання не вистачає, щоб все розказати. Таке враження у мене склалося від розділів під назвою “Життя інших”, у яких автор розповідає про стосунки різних людей і КГБ. І якщо деякі з цих окремих історій доречні, бо стосуються Віктора Петрова, то частина – взагалі мимо крокодил. Самі історії теж добре написані. Але.
Коли б на історії про цих людей витрачалося по пару сторінок — ок. Але я спеціально порахував, що з 609 сторінок тексту загалом, 249 сторінок склали історії з розділами “Життя інших”. Таке відхилення від основного треку під кінець книжки втомило.
У назві відгуку не просто так я пишу про дві закладинки. Оскільки ми можемо сміливо ділити книжку на дві частини — власне, на “Агента з ведмедиком” та “Життя інших”, то кількість героїв вимірюється десятками, і у тексті дуже легко загубитися. Як тільки під час читання десь думкою полетів, то все – витрачай пару хвилин, щоб зрозуміти, про кого зараз взагалі йдеться. Слава Богу й Едуарду Андрющенку, що він зробив іменний покажчик у кінці книжки, це полегшувало пошук конкретного прізвища й з’являлося розуміння “ааа, ось тут я про цього тіпа читав”.
Водночас мене потішив дуже нейтральний підхід автора до теми дослідження, нема зривів про “клятий СРСР”, а нормальний чіткий виклад історії Петрова й його сучасників. Без шельмування й роздавання ярликів “агент КГБ= зрадник українського народу”.
Рекомендую книжку до прочитання усім, хто цікавиться історією України в 20 столітті. Це прям дуже добре зроблено, побільше б такого.
Пишу про історію та книжки тут: https://t.me/ironic_historian
Review of advance copy received from Publisher
Рік тільки починається, але вже є головний претендент на найкращий нонфікшн 2026-го. Це нова книга Едуарда Андрющенка про Віктора Петрова (Домонтовича), прозаїка, археолога, культуролога й агента НКВД-КГБ.
Відколи в архіві Служби зовнішньої розвідки України розсекретили особову справу Петрова, стало зрозуміло, що про таку непересічну людину обов’язково з’являться книжки. Вони виходили й раніше (зокрема, праця Віри Агеєвої «Поетика парадокса» у 2006-му чи Мар’яни Гірняк «Таємниця роздвоєного обличчя» у 2008-му), але тепер нарешті (майже) всі таємниці про людину з багатьма псевдонімами розкрилися і настав золотий час дослідників. Так у травні 2025 році вже вийшов невеликий документальний нарис Вадима Ададуров «(Не)таємна історія Віктора Петрова: 17 миттєвостей із життя агента радянської держбезпеки», й Андрющенко в передмові зазначає, що тоді ж його праця вже була на етапі редагування, і, попри певні структурні подібності, насправді це дуже різні тексти, і назва «Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)» насправді дещо оманлива. Насамперед тому, що в книзі Едуарда Андрющенка йдеться не тільки про життя Петрова, а і про «життя інших», тих, хто його оточував (Максим Рильський, Агатангел Кримський, Юрій Шевельов, Іван Багряний, Омелян Пріцак і не тільки). І про них в цій праці — понад 200 сторінок, тобто практично третина, і багато в чому — це великий плюс «Агента з ведмедиком», адже показує, що співпраця з НКВД-КГБ часто була чи не єдиним шлях вижити для інтелігента в СРСР, хоч і це не давало гарантії недоторканності та кар’єрного зростання. Звісно, доводилося йти на певні компроміси із совістю, однак Андрющенко на кількох прикладах показує, що агенти, подібні на Петрова, це не завжди люди, діяльність яких призводила до чиєїсь смерті: «Протягом десятиліть чекісти витрачали на Омеляна Пріцака час та енергію, у результаті фактично нічого не отримуючи. Історії “Галичанина — Лук’яновича”, “Шевченка” (Юрія Шевельова), а якоюсь мірою і “Жгута” (Івана Багряного) показують нам: не варто поспішати з висновками, якщо ми лише знаємо, що людина дала підписку про співпрацю. Вербування агента зовсім не означало, що він робитиме те, що потрібно кураторам. Ще один приклад. Письменник Остап Вишня (Павло Губенко) став агентом 018 у 1943-му, під час звільнення з таборів, де пробув десять років. Але, судячи зі складеного Володимиром Сєкарєвим у 1950 році рапорту, весь цей час гуморист просто саботував виконання завдань від чекістів. Тоді ж 018 виключили з агентурної мережі».
а більше тут: https://tyzhden.ua/ivanov-petrov-domo...
Відколи в архіві Служби зовнішньої розвідки України розсекретили особову справу Петрова, стало зрозуміло, що про таку непересічну людину обов’язково з’являться книжки. Вони виходили й раніше (зокрема, праця Віри Агеєвої «Поетика парадокса» у 2006-му чи Мар’яни Гірняк «Таємниця роздвоєного обличчя» у 2008-му), але тепер нарешті (майже) всі таємниці про людину з багатьма псевдонімами розкрилися і настав золотий час дослідників. Так у травні 2025 році вже вийшов невеликий документальний нарис Вадима Ададуров «(Не)таємна історія Віктора Петрова: 17 миттєвостей із життя агента радянської держбезпеки», й Андрющенко в передмові зазначає, що тоді ж його праця вже була на етапі редагування, і, попри певні структурні подібності, насправді це дуже різні тексти, і назва «Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)» насправді дещо оманлива. Насамперед тому, що в книзі Едуарда Андрющенка йдеться не тільки про життя Петрова, а і про «життя інших», тих, хто його оточував (Максим Рильський, Агатангел Кримський, Юрій Шевельов, Іван Багряний, Омелян Пріцак і не тільки). І про них в цій праці — понад 200 сторінок, тобто практично третина, і багато в чому — це великий плюс «Агента з ведмедиком», адже показує, що співпраця з НКВД-КГБ часто була чи не єдиним шлях вижити для інтелігента в СРСР, хоч і це не давало гарантії недоторканності та кар’єрного зростання. Звісно, доводилося йти на певні компроміси із совістю, однак Андрющенко на кількох прикладах показує, що агенти, подібні на Петрова, це не завжди люди, діяльність яких призводила до чиєїсь смерті: «Протягом десятиліть чекісти витрачали на Омеляна Пріцака час та енергію, у результаті фактично нічого не отримуючи. Історії “Галичанина — Лук’яновича”, “Шевченка” (Юрія Шевельова), а якоюсь мірою і “Жгута” (Івана Багряного) показують нам: не варто поспішати з висновками, якщо ми лише знаємо, що людина дала підписку про співпрацю. Вербування агента зовсім не означало, що він робитиме те, що потрібно кураторам. Ще один приклад. Письменник Остап Вишня (Павло Губенко) став агентом 018 у 1943-му, під час звільнення з таборів, де пробув десять років. Але, судячи зі складеного Володимиром Сєкарєвим у 1950 році рапорту, весь цей час гуморист просто саботував виконання завдань від чекістів. Тоді ж 018 виключили з агентурної мережі».
а більше тут: https://tyzhden.ua/ivanov-petrov-domo...
April 24, 2026
Обʼєм роботи, яку зробив дослідник вражає. Хоча подекуди він нас відводив з основної стежки, щоб розповісти про десятки інших героїв, що могло трохи плутати, втім це допомого скласти більш цілісне уявлення про те, як працювали чекісти, і як був влаштований їхній світ.
Тепер хочеться перечитати усі тексти Домонтовича ще раз.
Тепер хочеться перечитати усі тексти Домонтовича ще раз.
Review of advance copy
Слухала аудіоверсію в процесі написання, дуже цікаво!
Displaying 1 - 11 of 11 reviews