What do you think?
Rate this book
Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова
«Агент з ведмедиком» — це книжка, що розкриває подвійну біографію Віктора Петрова (В. Домонтовича): археолога, автора інтелектуальних романів і водночас агента радянських спецслужб. На основі розсекречених архівних справ Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки автор простежує, як вибудовувалась співпраця агента «Іванова» із органами, якою була його діяльність під час Великого терору та Другої світової, у повоєнній еміграції та після повернення до СРСР.
Це книжка про зламані та збережені біографії, про вибір і виживання, про інтелектуальну гру з державою та власною тінню. Автор веде розповідь, як археолог розкопки — від найпізнішого шару до самого дна, відкриваючи не лише подвійну гру Віктора Петрова, а й долі його сучасників: Рильського, Багряного, Шевельова, Кримського та інших.
Це книжка про зламані та збережені біографії, про вибір і виживання, про інтелектуальну гру з державою та власною тінню. Автор веде розповідь, як археолог розкопки — від найпізнішого шару до самого дна, відкриваючи не лише подвійну гру Віктора Петрова, а й долі його сучасників: Рильського, Багряного, Шевельова, Кримського та інших.
672 pages, Hardcover
Published March 2, 2026
1 person is currently reading
129 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
Review of advance copy received from Publisher
Рік тільки починається, але вже є головний претендент на найкращий нонфікшн 2026-го. Це нова книга Едуарда Андрющенка про Віктора Петрова (Домонтовича), прозаїка, археолога, культуролога й агента НКВД-КГБ.
Відколи в архіві Служби зовнішньої розвідки України розсекретили особову справу Петрова, стало зрозуміло, що про таку непересічну людину обов’язково з’являться книжки. Вони виходили й раніше (зокрема, праця Віри Агеєвої «Поетика парадокса» у 2006-му чи Мар’яни Гірняк «Таємниця роздвоєного обличчя» у 2008-му), але тепер нарешті (майже) всі таємниці про людину з багатьма псевдонімами розкрилися і настав золотий час дослідників. Так у травні 2025 році вже вийшов невеликий документальний нарис Вадима Ададуров «(Не)таємна історія Віктора Петрова: 17 миттєвостей із життя агента радянської держбезпеки», й Андрющенко в передмові зазначає, що тоді ж його праця вже була на етапі редагування, і, попри певні структурні подібності, насправді це дуже різні тексти, і назва «Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)» насправді дещо оманлива. Насамперед тому, що в книзі Едуарда Андрющенка йдеться не тільки про життя Петрова, а і про «життя інших», тих, хто його оточував (Максим Рильський, Агатангел Кримський, Юрій Шевельов, Іван Багряний, Омелян Пріцак і не тільки). І про них в цій праці — понад 200 сторінок, тобто практично третина, і багато в чому — це великий плюс «Агента з ведмедиком», адже показує, що співпраця з НКВД-КГБ часто була чи не єдиним шлях вижити для інтелігента в СРСР, хоч і це не давало гарантії недоторканності та кар’єрного зростання. Звісно, доводилося йти на певні компроміси із совістю, однак Андрющенко на кількох прикладах показує, що агенти, подібні на Петрова, це не завжди люди, діяльність яких призводила до чиєїсь смерті: «Протягом десятиліть чекісти витрачали на Омеляна Пріцака час та енергію, у результаті фактично нічого не отримуючи. Історії “Галичанина — Лук’яновича”, “Шевченка” (Юрія Шевельова), а якоюсь мірою і “Жгута” (Івана Багряного) показують нам: не варто поспішати з висновками, якщо ми лише знаємо, що людина дала підписку про співпрацю. Вербування агента зовсім не означало, що він робитиме те, що потрібно кураторам. Ще один приклад. Письменник Остап Вишня (Павло Губенко) став агентом 018 у 1943-му, під час звільнення з таборів, де пробув десять років. Але, судячи зі складеного Володимиром Сєкарєвим у 1950 році рапорту, весь цей час гуморист просто саботував виконання завдань від чекістів. Тоді ж 018 виключили з агентурної мережі».
а більше тут: https://tyzhden.ua/ivanov-petrov-domo...
Відколи в архіві Служби зовнішньої розвідки України розсекретили особову справу Петрова, стало зрозуміло, що про таку непересічну людину обов’язково з’являться книжки. Вони виходили й раніше (зокрема, праця Віри Агеєвої «Поетика парадокса» у 2006-му чи Мар’яни Гірняк «Таємниця роздвоєного обличчя» у 2008-му), але тепер нарешті (майже) всі таємниці про людину з багатьма псевдонімами розкрилися і настав золотий час дослідників. Так у травні 2025 році вже вийшов невеликий документальний нарис Вадима Ададуров «(Не)таємна історія Віктора Петрова: 17 миттєвостей із життя агента радянської держбезпеки», й Андрющенко в передмові зазначає, що тоді ж його праця вже була на етапі редагування, і, попри певні структурні подібності, насправді це дуже різні тексти, і назва «Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)» насправді дещо оманлива. Насамперед тому, що в книзі Едуарда Андрющенка йдеться не тільки про життя Петрова, а і про «життя інших», тих, хто його оточував (Максим Рильський, Агатангел Кримський, Юрій Шевельов, Іван Багряний, Омелян Пріцак і не тільки). І про них в цій праці — понад 200 сторінок, тобто практично третина, і багато в чому — це великий плюс «Агента з ведмедиком», адже показує, що співпраця з НКВД-КГБ часто була чи не єдиним шлях вижити для інтелігента в СРСР, хоч і це не давало гарантії недоторканності та кар’єрного зростання. Звісно, доводилося йти на певні компроміси із совістю, однак Андрющенко на кількох прикладах показує, що агенти, подібні на Петрова, це не завжди люди, діяльність яких призводила до чиєїсь смерті: «Протягом десятиліть чекісти витрачали на Омеляна Пріцака час та енергію, у результаті фактично нічого не отримуючи. Історії “Галичанина — Лук’яновича”, “Шевченка” (Юрія Шевельова), а якоюсь мірою і “Жгута” (Івана Багряного) показують нам: не варто поспішати з висновками, якщо ми лише знаємо, що людина дала підписку про співпрацю. Вербування агента зовсім не означало, що він робитиме те, що потрібно кураторам. Ще один приклад. Письменник Остап Вишня (Павло Губенко) став агентом 018 у 1943-му, під час звільнення з таборів, де пробув десять років. Але, судячи зі складеного Володимиром Сєкарєвим у 1950 році рапорту, весь цей час гуморист просто саботував виконання завдань від чекістів. Тоді ж 018 виключили з агентурної мережі».
а більше тут: https://tyzhden.ua/ivanov-petrov-domo...
Review of advance copy
Слухала аудіоверсію в процесі написання, дуже цікаво!
Displaying 1 - 2 of 2 reviews