Книга аж занадто наївна. Кожна історія пронизана низкою стереотипів і примітиву(?). Ніби фільм на 5 годин на каналі УраїнаТРК. Вибачте за таке порівняння 😅але це такий тип романтичного кіно який любить дивитись моя бабуся, де на початку ви вже знаєте що все закінчиться добре, що всі зрозуміють що щастя не в грошах, а мати сімʼю, і головна героїня буде з ось цим принцем на білому коні.
Хоч я і не очікувала від цієї повісті рівня світової класики, бо це мають бути легкі історії щоб налаштуватися на святковий настрій. Але мене читання налаштовувало тільки на роздуми про те як я не погоджусь з прочитаним.
Що я побачила - всі героїні глибоко нещасні якщо не мають чоловіка і глибоко щасливі якщо такого чоловіка знаходять. Я не те щоб не погоджуюсь, чи маю щось проти сімейного життя, романтики, діток тощо. Навпаки. Але в цій повісті це ніби єдина причина бути щасливою для жінки. Поправте хто читав, і побачив зовсім інше.
Також майже кожна героїня (трохи?) інфантильна, «чекає (активно або пасивно) свого героя». Нібито і може все сама, але це не робить її щасливою… (звісно, бо тільки материнство може зробити жінку жінкою😕 - сарказм ).
Наведу деякі приклади того що маю на увазі. Ось наприклад в короткій історії «Він» наведений такий текст:
…Він став їй янголом охоронцем, увійшов таки в цей незрозумілий світ. Коли вона падала й ударяла палець він зціляв непомітним поцілунком , коли мерзла, він навіть у найлютішій мороз віддавав їй пальто, хотів би обігріти кровʼю…
І це про дорослу самодостатню жінку (не про дитину! Хоча по опису можна так собі уявити пʼятирічну дівчинку) і про її друга. Який так сильно її любив що робив ось такі речі. Для мене можливо це ще тригер, тому що я в якийсь момент свого життя теж ось така наївна була, начиталась книжок такого плану, і потім зустрілась з реальністю. Дізналась що чоловіки теж люди🤪. Їм теж буває холодно взимку і вони не зобовʼязані віддавати тобі пальто, якщо ти вирішила випендриться в короткій спідниці в мінус 10.
Як на мене це не про кохання, а про не здорову привʼязаність. І в решті решт він її залишає, бо не має від неї взаємності і ТУТ ВОНА РОЗУМІЄ. Що це було те що їй потрібно. Але коли вона його знайшла він вже одружився. Мораль - якщо хороший мужик - хапай, а то заберуть! 🤪🙃 (навіть якщо не твоє, то нічого, звикнеш)
Остання історія це просто мій фаворит в наївності.
Опис - успішний, багатий чоловік закохується з першого погляду в панянку, яка в той день виглядає не на 10 з 10 (😅) мʼяко кажучи. І звісно «рятує» її, потім вона так втомлюється за день що засинає у нього в машині. В принципі все поки що можливо. Малоймовірно, але можливо. Хоча те що стається далі … вона настільки глибоко засинає, що не відчуває не те як він копирсається в її сумці, щоб знайти ключі, як відносить її до дому на руках, а потім відкриваючи двері, ставить її на підлогу і вона стоячи спить!!! Це взагалі яка реальність? Чи буде доросла жінка, твереза (!) настільки впадати в цю беззахисну позицію поруч з чоловіком якого вона знає кілька годин??? Я думаю що в дорослому віці це не можливо спати стоячи, якщо ти не пʼяна, здорова і в принципі спала на цьому тижні вже.
Цей незнайомий чоловік мало того що ходить по її квартирі, так ще і телефонує помічнику щоб той закупив для неї продукти тому що її холодильник пустий. Звичайно, бо він лицар і герой. Але якщо подумати, він не знає що вона їсть, що не їсть, на що в неї алергія, чому саме вона не готує і не їсть вдома , можливо(і скоріш за все) на це є причина( а може і декілька). Повторюсь він знає її кілька годин. Для мене в цій історії дуже багато запитань до авторки перш за все. Бо я вважаю що романтизація таких вчинків призводить до деградації суспільства і стосунків між людьми, бо можуть виникають очікування які не можливі в реальному житті.
Коли вона прокидається вона чомусь не телефонує в поліцію, а сприймає це як щось що трапляється кожен день- просто собі чоловʼяга з вулиці приніс її до дому, залишився на ніч, купив для неї продуктів.
Потім взагалі геніальна фраза від «мудрого» діда «якщо він захоче, то знайде тебе, а інакше нащо він тобі здався?»
Це було сказано не після того як щось сталось навіть. А знову ж таки після одного дня знайомства, чому він не сказав йому «якщо вона поїхала не попередивши тебе, нащо вона тобі така здалась?». Чому це він має її шукати, чи не в однакових умовах вони знаходяться? Чи вона якась попелюшка, рапунцель чи білосніжка?
А в кінці історії він рятує її ще раз, забираючи її сина у колишнього чоловіка, і всі живуть довго і щасливо. А якже інакше може бути?!
До речі цитата з цієї історії:
… від одного її зовнішнього вигляду хочеться затулити широкою спиною, обійняти ніжно, підняти - й так і нести. Усе життя. Підбирати за нею розкиданий одяг, годувати з ложечки, вона ж точно забуває про це, розчісувала її неслухняне волосся, дарувати квіти…
Знову ж таки невже можна любити тільки інфантильну жінку? Чому тут романтизація кохання до дитини, а не до повноправної людини яка звісно може бути десь незграбна, десь більш несерйозна, але це не вся її особистість. І що найдивніше, що ми читаємо декілька історій про різних жінок, але всі вони сприймаються як діти своїми коханими.