У світі, де офіс на Рибальському — це точка перетину буденного й магічного, мавка Наталка працює на гарячій лінії «Берегиня» вдень, а вночі виводить на чисту воду тих, хто заплутався між совістю й зиском. Разом із подругами — римською чаклункою Беатріс і кібервідьмою Аліною — вона намагається врятувати Київ, який переживає вторгнення, зраду й пробудження прадавніх сил. Київ під обстрілами, але справжні битви не лише на передовій. Магія проривається в офіси, у квартири й у гаджети волонтерок, але є ті, хто все пам’ятає і боротиметься за місто.
Іронічне урбаністичне фентезі про війну, справедливість і про ті місця, куди краще не телефонувати після десятої вечора.
DNF на 25% аудіокнижки. Я люблю міське фентезі, мені подобається ідея таємного Києва, населеного всім бестіарієм української міфології, й таємної війни на додачу до звичайної війни, де на Рибальському, крім його очевидних мешканців, є ще й магічне управління. Я люблю фентезійне буквальне втілення метафор: стирання автентичної пам'яті цих місць - метафора того, що століттями намагалася й досі намагається на окупованих територіях зробити колоніальна політика росімперії - тут, здається, стає буквальним магічним сюжетом (принаймні якісь перші згадки про це вже були, думаю, це далі має якось розгортатися). Це я до того, що я дуже хотіла полюбити цю книжку. На жаль, книжці дуже бракувало структурного редактора, який щось би зробив із сюжетом, бо станом на чверть книжки нормальної зав'язки сюжету просто нема, в манній каші тексту плавають комочки (а) фантастичних збігів обставин і нежиттєздатних діалогів; (б) нав'язливо дидактичних оповідань "будеш рубати ліс - загинеш від стихії, крастимеш гуманітарку - бачитимеш привиди тих, кого через це не змогли врятувати". Є штуки, які легко було виправити, але не виправили (якщо треба, щоб загибель когось із персонажів мала на читача емоційний вплив, смерть цього героя не мусить бути його першою появою в тексті, він мусить з'явитися десь перед тим, і відсутність підводки в тексті не перекрити пафосними фразами "пам'ять - це не тільки те, що тримаємо ми, це й те, що тримає нас"). Заодно - я років на тридцять старша за цільову авдиторію, якій будуть смішні приколи про те, як на депутатку в стилі Безуглої, яка пише фігню в соцмережах, насилають духа Серуна. Якщо вас таке не смішить, є ймовірність, що тутешній гумор вам не зайде. Якщо не любите байрактарщину, то вам теж не сюди (всякі сюжети штибу того, що привида Києва не існує, бо це збірний образ, але існують привиди, тобто всяка нечисть, які допомагали пілотам).
2,5⭐️ Ідея чудова, хороша ідея і потенціал був великий.
Але навіщо так багато Байрактарщини в першій і останній третині? Я наче сиділа на Хрещатику, де переді мною стрибає ростова кукла пса Патрона, а по бокам чутно нац.марафон з репортажем про потужність, піснями Доброго вечора ми з України і їб*ш блт.
Зобразити сучасний Київ з його проблемами, війною та обстрілами це ок, зробити це з гумором, теж добре, але тут не вийшло знайти баланс, щоб це було не крінжово і не було перебором.
Це була одна з тих книг, які я передзамовляла з очікуванням, що вони мені дуже зайдуть. Нам обіцяли іронічне урбаністичне фентезі про війну та справедливість.
Події відбуваються в наші дні. Мавка Наталка, римська чаклунка Беатріс і кібервідьма Аліна (прикиньте, кібервідьма) намагаються рятувати Київ від вторгнення русні, зради та пробудження древніх сил. Зради там вистачає, російська мова в тексті теж присутня.
Я люблю міське фентезі, але для мене воно працює тільки тоді, коли є чіткий сюжет і зрозуміла логіка подій. Тут же все виглядає як набір сцен, що складаються в доволі хаотичну кашу. Враження, ніби авторка надихалася мемами з фейсбуку, але цього виявилося недостатньо, щоб вибудувати цілісну історію. Це було дивно.
Гумор, який мав бути іронічним, для мене взагалі не спрацював — швидше кринжовий, ніж смішний.
З персонажами ситуація не краща. Вони щось роблять, кудись рухаються, про щось говорять — але навіщо і для чого, так і залишається незрозумілим. Я не побачила чіткої мотивації чи внутрішньої логіки їхніх дій. Особливо дивно виглядає, коли нам розповідають про персонажа вже після його смерті — і на цьому все. Жодного розвитку, жодного повернення до нього. Що в такі моменти треба відчувати? Ніхуя?
І загалом у мене так і не склалося розуміння, для кого ця історія написана. Ніби для дорослої аудиторії, але поведінка персонажів і їхня подача більше нагадують підліткову літературу — і цей дисонанс добряче збивав.
Головна героїня поводиться як підліток, хоча, за ідеєю, вона застала часи Гетьманщини. А далі по тексту, їй близько 200 років — це якась дивна плутанина з базовою історією.
Водночас я розумію, що книга може знайти свого читача. Якщо вам окей гумор у стилі «байрактарщини» і вас справді смішить історія про духа Серуна, якого насилають на Безуглу, — можливо, цей текст вам зайде як щось легке і розважальне.
Я ж вирішила не мучити себе і зупинилася на 25% — краще почитати щось, що буде мені до вподоби.
Це було прекрасно в аудіо. Дякую Абук, Vivat та авторці за ці моменти розслаблення у напружені робочі дні.
Це історія, де мавки, лісовики й відьми живуть у наш із вами час, у Києві під час повномасштабного вторгнення, і допомагають боронити країну від русні.
Я б сказала, що це гумористичне фентезі чи пригоди. Тут багато дуже київських тем, типу метро «Львівська брама». Тут багато про те, що ми переживаємо зараз, і саме це допомогло мені трохи відійти від жорсткої зими.
Сподобалася головна героїня та стосунки мавки й відьми, яка приїхала з Риму волонтерити.
З мінусів: ну дуже багато всього в одній книзі, може, десь якісь арки не туди.
Починалось все за здоров'я, а потім все плавно перетекло за упо... Ну, ви знаєте.
Загалом це роман про Мавку, яка знаходиться у стані екзистенційної кризи на фоні війни в Україні. Вона не знає звідки вона, а на фоні обстріли Києва, смерті, багато драматичних розмов про руйнування, страждання та які кацапи погані.
Нічого з цього мені не відгукується, бо я читаю новини. Типу нащо про реальність і тут і там читати?
І якби в мене була фізична книга, то я б дочитала навскіс, пропускаючи всі моралізторства та драматичності. Бо сама міфічна компонента доволі цікава. А так: мені є що слухати і без того.
Слухала на абук, озвучка супер. Ідея книги, цікава, але сама книга дуже слабка, повна байрактарщіни, стереотипів, з дивними діалогами , сюжет не продуманий. Гарного б редактора , який би вказав, що варто виправити, переписати. Маю надію. Авторка випешеться, потенціал є.
Треба було кинути раніше, але я домучила цю книгу до 60% і так і не зрозуміла, до чого все це було. Мені справді дуже хотілося, щоб ця книга мені сподобалася. Але, на жаль, у неї аж надто багато недоліків. Тут геть немає структури. Якийсь набір довільних подій, які ніяк не складаються докупи. Дії персонажів не мають ні логіки, ні сенсу. Начебто центральною б мала бути тема війни, але крім абсолютно нехудожніх нагадувань очевидних речей про русню і корупцію, тут війна виступає лише фоном. Я так і не зрозуміла, скільки років головній героїні. Чи то 200, чи то 100, чи то мені здалося. Бо поводиться вона як двадцятирічна. В усьому. Це весь час дуже дратувало. Якби книга була заявлена як янг едалт із відповідними персонажами, то це б мало трохи більше сенсу. А так викликало саму лише фрустрацію. Плюс жахливий гумор. Справді дуже прикро, бо задумка міського фентезі про мавку в антуражі воєнного Києва здавалася дуже цікавою.
Гарна затишна історія. Без неочікуваних сюжетних вивертів, без карколомних пригод (до чого маю запит останнім часом). Проблеми вирішуються якось мило і майже самі собою. Та мені зайшло, отримав задоволення.
Ех, такий потенціал, такий вайб. Могла бути нашим Нілом Гейманом (в хорошому сенсі). Але вайбу недостатньо, треба ще й зв’язний сюжет з обгрунтованими поворотами. А тут - персонажі роблять якісь внєзапні рухи - чого, нашо, що їх до цього вело? Якісь доленосні рішення приймаються out of the blue, та й доленосність їх не розкривається в сюжеті. Всі загадки вирішуються в один крок, бо з’являється якийсь новий персонаж просто для того, щоб дати відповідь, і одразу по тому зникає. Чи вели нас до цього якісь підказки - та щас. Зв’язки між героями формуються не внаслідок пережитого разом, хз взагалі з чого - потринділи за вином в Римі за жизнь — і всьо, любов, «помру за тебе, все віддам». Шопопало. Коротше, професійний читач - ще не письменник. 
Дочитала книгу — і вона залишила дуже теплий післясмак. Багато моментів у ній відгукуються особисто мені. Я нечасто буваю в Києві, але більшість вулиць і місць, які згадуються в історії мені знайомі. І це неймовірно підсилює уяву під час читання — ніби магія відбувається зовсім поруч. Саме тому ця історія відчувається мені як справжнє міське cosy fantasy — тепле, атмосферне і дуже надихаюче.
Дуже сподобалися персонажі. Кожен з них має свій характер, свій внутрішній світ і свою гармонію. При цьому всі герої і героїні самодостатні — кожна йде власним шляхом і знає, чого хоче від життя. Це додає історії глибини))
Особливо мені відгукнулася Беа — можливо, через її врівноваженість. Хоча іноді, як і в мене, у неї теж прокидається те саме «шило на пригоди» 🙂
Водночас про деяких героїв хотілося б дізнатися ще більше — особливо про їхні особисті історії та стосунки. Дуже цікаво, чи повернеться Мавка вдруге до Карпат у пошуках своїх коренів разом із Беа.
Також з нетерпінням хотілося б у продовженні дізнатися більше про пригоди й вибори Іллі та Дзвінки. А з Аліною взагалі можна робити окрему фентезі-екшн історію — надзвичайно яскрава героїня!
Особисто мені особливо сподобалася перша частина книги, де було більше магії та фентезійної атмосфери — але це, мабуть, тому, що я дуже люблю казкову магію.
Щиро вдячна авторці за ці години занурення у світ казки, магії та тих особливих відчуттів глибини, які залишаються після читання. Ця історія подарувала трохи дива в теперішній час і багато натхнення. Раджу до читання і чекатиму пріквелів до історії))💜
3,5/5 В цілому мені сподобалось. Сподобались персонажі, сподобалась оця вся історія з містично-магічним ТРО, сподобалось, що це наш час і кожна ракета в книжці тригерить. Це все було класно. Алееее… я очікувала трошки більше подій і трошки менше роздумів. Хотілось більше дізнатись про всю нечисть яка працювала на Рибальському, про тем як хто уживається у реальному світі, про комунікації у світі містичному. Трошки мені було все як клаптикова ковдра, але невистачило цілісності. Ну і я дійсно очікувала вайбу «лякати негідників — рятувати людей», а не « я маю згадати не моє місце в цьому житті, і зрозуміти чи то я ліс, чи місто, чи Дніпро».
Загалом, дуже дуже рада, що ця книжка в нас є, це буде дуже корисно для підлітків, які не хочуть читати суч літ. Легко читається, просто написане. Продовження, очевидно, буду чекати.
Можливо саме через те, що ця книга відчувається як вступ і в ній нема цілісності ставлю 3,5 а не 4.
Прочитала Мавку і от не згодна з аж такими негативними коментарями. Тут історія про довіру, дружбу, про те як важливо знайти себе і не загубити в потоці. Книжка читається доволі легко. Навіть якщо структура не ідеальна — це дебют авторки і думаю це варто враховувати))
Файна ідея, що десь поруч із нами може існувати інший, магічний світ — навіть в офісі чи у звичайному дзвінку на гарячу лінію. Насправді, хочеться, щоб таких історій було більше, адже вони нагадують, що у світі є місце теплу, дивам і мавкам а не тільки крові і м'ясу, які завернуті в обгортку фентезі (хоч і серед таких книжок є сильні).
DNF Дуже люблю, коли магію впливають в Київ, коли нечисть насправді допомога людям чи просто співіснує поряд. Тому книжку чекала і чесно прочитала 100 сторінок. Але згодна зі всіма коментаторами вище - не вистачає зв'язного сюжету, пов'язаності подій у різних розділах, діалоги часто мені виглядали нелогічними, а створений магічний світ до кінця недопрацьованим. Тобто це більше виглядало, як план книжки, а не готова книжка. На жаль, бо цікава задумка та потенційно цікаві персонажі. І мова у авторки легка, тільки треба менше повчальних історій та глибокодумних фраз, як на мій смак.
Книга Мавка і Ко від Вікторія Дорофєєва — це дуже круте сучасне фентезі, яке реально затягує. Мені зайшло, як тут переплітається звичайний Київ і магія — ніби це все десь поруч, просто ти не помічаєш. Ідея з “відділом магічної оборони” — топ, виглядає свіжо і не банально. Читається легко, з гумором, але при цьому є глибина — про вибір, відповідальність і те, що відбувається навколо нас зараз. класна українська історія, яку хочеться читати далі 🤍
Дуже крута ідея і класні метафори. Через це навіть хотілося поставити вищу оцінку.
Але мені трохи бракувало стилістики. Місцями потік тексту відчувається дивно: описи не завжди лягають плавно, і сам стиль ніби трохи «стрибає». Через це читати було складно, багато подій, але всеодно відчуття наче бракувало завʼязки.
Було дуже багато очікувань до книги через гарне оформлення та велику кількість згадок. Задум був цікавий, але реалізація погана. Було дуже багато всього намішано, ніби авторка не могла визначитися про що вона хотіла розповісти. Плюс було враження що читаєш багато різних оповідань, які просто обʼєднані однією темою, а не повноцінний твір із лінійним сюжетом
Я з Києва і дуже люблю отих усіх українських міфологічних персонажів. Тому ідея про те, що на Рибальському офісі є така Мавка дуже мені зайшла. В загальному більше сподобалось перша частина книги. Було тепло, дякую.
Дуже тепла і людяна історія про будні магічних істот у яких навіть диво не скасовує втому, сумніви і щоденну рутину. Мені сподобалося, що тут немає зайвої казкової мішури, натомість є добре знайомі відчуття виснаження, крихкості і спроб якось триматися. Наталка класна, римська відьма взагалі любов. А от для Аліни трохи не вистачило простору, дуже хочеться побачити її розгорнутішою в продовженні. Герої тут живі саме тому, що неідеальні. Вони помиляються, втомлюються, губляться але все одно рухаються далі. І в цьому дуже легко впізнати себе.