Уявіть собі життя молодої дівчини Єлизавети, яка на перший погляд — звичайна школярка зі Львова, але всередині переживає особисте пекло. Її реальність — це щоденні знущання однолітків, тиранія п'яного вітчима та байдужість матері, яка не знаходить сил змінити ситуацію. Танці й книги — єдині острівці спокою в її житті. Коли дівчина більше не витримує побоїв та принижень, вона вирішує втекти з дому в пошуках свободи. Однак нічний світ виявляється ще страшнішим: небезпечні переслідувачі, дивні незнайомці й таємничий хлопець, який вміє оживляти мертвих.
Так уже сталося, що доля звела мене з цією історією. І так уже склалося, що я не вмію кидати книжок. В усьому знайду для себе користь, хоч і розумію, що життя не вічне.
Сказати, що тут погано все - це якось просто для мене. Я жертва аргументів, тому буду лаконічна.
Коли людина вирішує, що хоче писати, вона ступає на шлях проб і помилок. Цей текст не є першим раундом, який живе тільки у твоєму серці, бо геніальний настільки, що навіть батькам не покажеш. Некромант - це другий раунд, коли вже вийшло щось, з чим ідеш до подружок і вчительки літератури, бо пишеться таке саме в дитячому віці. Втішений здобутками, автор продовжує шкрябати далі, а текст цей закидає в шухляду чи, як знаходить спосіб, формує з нього книжечки, аби подарувати рідні на застіллі.
Некромант - це той самий дитячий текст, який мав знайти вічний спочинок у шухляді, але його випустили в світ. Це не рідкість. І навіть не повністю вина автора. Половина відповідальності за це рішення назавжди залишиться на всіх, хто підтримали ідею публікації, закрили очі на його якість і, як я зрозуміла з подяк, навіть вчили когось писати. Чи це трагедія? Для інших малоймовірно, а от для кар'єри автора - так. Перші книжки недаремно знищують і забороняють перевидавати. Це просто досвід, якого більшість не хотіли б мати. Він може дати сили продовжувати, але може й спалити все під корінь.
Я витримала цей текст лише завдяки відповідальній роботі всіх, хто були залучені в поверхневі правки. Побудова речень і наявність ком безмежно тішила посеред пекла сюжету.
Структура - мінус. Провал із чергуванням першої і третьої особи, дотриманням хоч якоїсь структури актів. Сюжет має лінійність, яка гнеться куди вітер дує.
Письмо - мінус. Відсутність опису локацій, відсутність чергувань схем діалогів, відсутність балансу у монологах героїні. Слабкий словник, заїжджені конструкції, русизми.
Герої - мінус. Явне втілення авторки в головну героїню і навішування персонажу свого способу мислення та світогляду. Явне втілення в головного героя любовних фантазій авторки з навішуванням неправдоподібної динаміки романтичних стосунків. Неймовірно дратуюча ідеалізація героїні всім середовищем. Відсутня логіка дій і слів інших персонажів, які тільки погіршують ситуацію (виправдання аб'юзу, зневажливе трактування депресії). Роль жінок у стосунках - це ключова ганьба всього тексту, на яку навіть тратити час не буду.
Наратив - мінус. Від філософії Потойбіччя, якого по факту нема, до філософії головної героїні, якій потрібна медична допомога з її нестабільним емоційним фоном, - це останній цвях у цей гріб. Некромантія на фоні того, що робиться з романтичними лініями та які сенси то все транслює, не просто не дивує, а навіть рятує як єдиний адекватний вигаданий елемент.
Це мала бути історія про кицьку та білочку, які втратили цноту біля потічка у Потойбіччі. Не судилося.