Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!

by Наталія Оздемір

Життя семидесятирічної Софії вже давно втратило барви. І здавалося, що цей ранок нічим не відрізнятиметься від решти: кава в надбитому горнятку, чергова серія телевізійного детективу, папіроса і киця Анфіса, яка зайняла всі теплі місця у квартирі. Аж доки у двері не постукали. На порозі стояла незнайома жінка і маленька дівчинка Любця, яку Софія бачила лише на фотографіях. Дівчинка, яку мама відправила до неї в ніч, коли колони російської техніки рушили на Херсон.

І саме так жінка, яка вже давно перестала вірити в майбутнє, раптово отримала непросте завдання: зберегти дитину. А маленька, розгублена Любця, мусила подорослішати і триматися лише за мамину обіцянку «Ми по тебе скоро приїдемо!». Але попри те, що війна підступно змінює маршрути і дотриматися найщиріших обіцянок буває зовсім не просто, Любця знаходить нових друзів, розбиває улюблений бабцин сервіз, і вірить в диво.

Genres: Contemporary, Ukraine

256 pages, Hardcover

Published February 1, 2026

About the author

Наталія Оздемір — письменниця й інженер-програмістка з понад двадцятирічним досвідом роботи в ІТ компаніях України, у сфері тестування програмних додатків. У 2023 році увійшла до короткого списку конкурсу короткої прози Open World з новелою «Розрита могила». А у грудні 2025 року вийде збірка «За межами себе» з її новою новелою «Безхатько». Зараз здобуває ступінь бакалавра психології й виховує донечку Ясю.

Reviews

[Євгенія Яцюк · Rating 5 out of 5]

4,5⭐️

Дуже тепла та затишна книжка, незважаючи на тему повномасштабної війни.

Під час читання захотілося двох речей: повернутися в свої дитячі моменти, де були пригоди схожі на пригоди Любці. Та щоб наші діти ніколи не знали війни

Ще й постійно хотілося смачненького, ну вже так гарно авторка описувала страви🥹

[Dima Katerusha · Rating 3 out of 5]

Ну, доволі простенько. Мені не вистачило описів і навіть кінець з розвʼязкою якось розчарував.

Очікував цілісну сюжетну історію про дівчинку, яка 24 лютого приїджає до своєї бабусі у Тернопіль з ще неокупованого Херсону.

А вийшло що тут багато інших часових, сюжетних ліній і це неначе хроніки одного підʼїзду.

А історію Асі, жінки «какаяразніца» взагалі не зрозумів до чого і навіщо вона була(

Непогано, але могло бути краще, потенціал однозначно є

[Anastasia Terendii (livie's version) · Rating 5 out of 5]

найкомфортніша книжка, яку я коли-небудь читала. це як повернутись назад в дитинство в квартиру прабабці. це як читати про власне життя, бо саме так ти і розмовляєш в реальности. це як дивитись "коли ми вдома" по стб. історія не просто про бабцю і внучку, а про цілу багатоповерхівку різних сусідів, які всі стикаються з повномасштабкою. але у книжці (і в цих персонажах) не лише війна, бо ти просто читаєш про звичайні будні звичайних людей. і інколи про їхні спогади з совка. настільки приємно і атмосферно написано, що у мене досі в голові картинки всіх цих історій. ну і та, кожен розділ, по суті, як окрема історія, і це теж позитивно підтримує формат оцього затишного серіалу.

[Liudmyla Baran]

Перший рік повномасштабки, but make it cozy.

У мене є трохи питань до сюжету, стосунків між персонажами і деяких деталей у тексті, але в цілому, це - світла історія з харизматичними другорядними героями (дід Микола -краш), щедро присмачена галицькими діалектом і кухнею (після читання хочеться пляцків, зайчиків, карманадлів та інших ліґумінів 🤤). Для поціновувачів #grandmacore естетики - те що треба 🙂

[Anna · Rating 4 out of 5]

Дуже складно оцінювати книжки, які написані твоїми друзями.

Авжеж, тут були деякі (як виявилося, то була ще й ідея видавництва) моменти, які, як на мене, не варто було чіпати і які для мене як для людини, яка доволі глибоко занурена в тему воєнних злочинів і окупації по роботі, виглядали дещо неправдоподібно й дивовижно.

Проте основна сюжетна лінія, як я й очікувала, була дуже доброю, теплою та колоритною. Дуже цікаво було впізнавати в тих чи інших персонажах родичів авторки, та й загалом для мене цю книжку "зробили" навіть не Любця із Софією, а саме усі ці другорядні персонажі та їхні історії. І так, +1 до тих, хто вважає діда Миколу крашем. 😀

І ще дуже шкода, що наприкінці книжки не було рецептів, бо я б, наприклад, із задоволенням приготувала за книжкою не просто відбивні, а "Карманадлі від діда Миколи" ☺️

[Ольга · Rating 5 out of 5]

"Любця" - така затишна! Історія сповнена тепла, традицій і смаколиків. Цим дуже відгукнулась! Особливо, говірка... Ммм) Мова, знайома з дитинства! Для того, хто в контексті галицького життя, ця книжка буде дуже зрозумілою... Для мене була. Хоча, треба визнати, тут є й інша сторона - менш світла, більш тригерна для людей, яким довелось залишити дім через війну, терпіти домашнє насильство, та й ще доволі багато всього тут... Фінал дає розуміння фрази - "бути світлом одне одному", що - головне.

[Rita · Rating 5 out of 5]

Чудова, тепла і щемка книга з дуже гарною мовою.
А ще напрочуд кулінарна і смачна❤️‍🩹

[Оксана · Rating 4 out of 5]

Класне, затишне читання. Те, що треба для заспокоєння і віри в те, що все буде добре. Мені ще дуже "зайшло", бо знайомі діалект і традиції. Емоції, реакції, стан - все якесь дуже зрозуміле, своє, звичне. Поведінка бабусі дуже щира- тут вона сердиться, і тут ж зразу намагається зм'якшити негатив через приготування їжі улюбленій внучці. Прям тепла, позитивна книжка.

[God is a Woman · Rating 4 out of 5]

Тепла, щемка та душевна історія. Цей текст наче промовляє: «так, я знаю, від повномасштабного вторгнення нам усім дуже непросто, ми не будемо заперечувати жахи війни, ми будемо реалістами, але і длубати рани, аби витиснути емоції — теж. Я обійму тебе і ми разом згадаємо/уявимо, як це — пожити у бабусі, збирати черешні в селі, святити паски, накривати стіл на Різдво, кататися влітку на велосипеді і багато іншого, і обов’язково знайдемо хоч невеличкі приводи для радощів у кожному дні, навіть найпохмурішому, а також сили та натхнення жити це життя».
Отак мені відчувалась ця книга 💚🥹

[Vira Pasichnyk · Rating 5 out of 5]

Книга «Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!» Наталії Оздемір мені дуже сподобалася та відгукнулася. У ній я знайшла для себе власні дитячі спогади й моменти затишку, які на жаль, ніколи вже не повторяться❤️‍🩹

У центрі історії у нас сімдесятирічна пані Софія та її внучка Любця, яку привозять до неї в Тернопіль у лютому 2022 року. Вони з різних поколінь, але мають багато спільного – віру в краще майбутнє та бажання оберігати найрідніших людей.

Для мене ця книга стала дуже теплою та ностальгійною. Наприклад, їхня квартира нагадала мені ту, в якій я жила в дитинстві, або ж пані Софія зробила Любці хліб з маслом та варенням, і ця страва теж викликала у мені спогади із юних й безтурботних років.

Мені зовсім не хотілося прощатися із героями, тому що протягом читання вони стали немов рідні✨

• Кожна річ у її домі мала закодований спогад: про молодість, про її батьків, про Марину, про нечасті подорожі. Забери щось із цих полиць – і нічого не зостанеться, ніби хтось витре гумкою кілька днів із минулого.

• – А в тебе є «Кобзар»?

– «Кобзар» є у всіх.

• Справжній гастрономічний рай почався з першими врожаями редиски. Софія кришила її у миску, туди ж додавала зелену цибульку й трохи оцту або сметани, до цього варила яйця, у селі ж бо неважко купити свіжі, щойно знесені, а ще мастила хліб свіжим домашнім, трохи солонуватим маслом, яке їй приносила сусідка, пані Марія. Увечері на десерт м’яла полуницю, посипала цукром і чекала коли ягоди пустять сік, а тоді додавала сметани. Їм обом з Любцею такий десерт смакував навіть краще за морозиво. А в неділю, коли роботи не було, варила молодий борщик і терла тертюхи, заправляла молоду капусту кропом і сметанкою.

🎧 Тихо-тихо – NAZVA

Видавництво: Лабораторія
Більше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️

[Yevheniia Horlach · Rating 4 out of 5]

Здається, книги про життя простих українських людей під час війни стають моєю особистою віддушиною. Хтось досі боїться торкатися цієї теми, а для мене це певне «зцілення». Через такі історії я знову проживаю знайомі ем��ції, але вже споглядаю їх під іншим кутом. Тому сьогодні про книгу «Любця».

Хоч я і згадала відразу, що ця книга має воєнний контекст, та головна нитка історії — це стосунки бабусі й онуки. Софії та Любці. І читаючи про їхнє спілкування, про їхні пригоди, я думками весь час поверталася у своє дитинство, де були ще живі мої бабусі. Спілкування з ними з плином часу згадуєш із теплотою, ніжністю та любов’ю.

Що сподобалося:
- Софія, як і всі інші персонажі книги, показані як звичайні живі люди. Вони можуть жити з вами по сусідству, ви можете з ними пересікатися в магазинах. Далеко не ідеальні, мають свої недоліки
- глави-флешбеки, які поступово розкривають персонажів, і завдяки яким розумієш їхню історію: що на них впливало в минулому і яка в них мотивація в сьогоденні. Ці глави спогадів мені сподобалися найбільше.
- мова написання. Нагадаю, що події відбуваються в Тернополі, тому Наталія додала місцевий діалект — слова, які притаманні цьому краю. Але не хвилюйтеся: у зносках є всі пояснення.

Скажу чесно, мені хотілося б побачити ще дві глави. Перша — як Софія позбувається «старовини» і захаращеності в квартирі (хоча згодом зрозуміла, що персонажі не завжди мають категорично змінюватися, адже завдяки Любці вона і так крок за кроком дещо переосмислювала своє життя).
І друга — це глава про звільнення Херсону. Я дуже добре пам’ятаю ті дні у 22-му, як ми всі невідривно перебували біля екранів ТБ або у стрічках телеграму, слідкували за новинами зі сльозами радості. І я дуже хотіла побачити, як реагуватимуть персонажі книги на деокупацію.

Застереження: не читайте цю книгу на голодний шлунок! Тут стільки згадок різних смаколиків, що просто не можна стриматися, щоб не взяти щось погризти 😁

Висновок: якщо вам хочеться в спогадах повернутися в дитинство, місцями посміхатися, місцями сумувати від написаного — ця книга швидше всього має вам сподобатися.
І якщо ваші бабусі чи дідусі ще поруч — обов’язково обійміть їх. Цінуйте цей час.

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

3,5⭐️

Лише фінал сподобався (останній розділ).

[Ольга-Марія · Rating 4 out of 5]

Мені книга сподобалась. Це дуже затишне чтиво, хоч зав'язка сюжету тут трагічна – окупація Херсона.

У книзі дуже багато галицького колориту: від їжі та говірки до характерів персонажів, їхніх життєвих шляхів тощо. Тому слухати аудіокнигу відчувалось як повернення додому. Червоною лінією крізь історію, на мою думку, проходить ідея, що не варто відкладати на завтра. Оце "життя на потім" просто може не прийти, тому варто брати найкращий сервіз на каву, не шкодувати собі доброї їжі та розмови, а головне – берегти своїх близьких та стосунки з ними.

PS. Ще одна книга, яка нагадала мені як сильно я скучила за своєю бабусею.

[Avelocia · Rating 3 out of 5]

Тепла затишна історія про... Щось.

Атмосфера класна, але протягом читання здавалося, що це просто транскрипт чиїхось спогадів без жодних роздумів і емоцій. Текст був схожий на перелік словосполучень іменників і дієслів із присипкою діалектизмів у кількості 1 до 3 штук на абзац (і до кожного, навіть до тих, які вже майже ввійшли в ширший ужиток, буде примітка з рядочком зірочок).

Герої щось трішки більше за картонку, хоча й була спроба викрутити це через діда Миколу (вдало, але все ще решта героїв просто... Були). Я не вірила ні в те, що Любця – дитина, ні в те, що Софія – бабуся, а не якась тітонька, що дуже любить закрутки й бідкається на пенсії. Мені не вистачило динаміки їхніх стосунків. Після емоційного виїзду Любця дуже швидко пішла на руки до бабусі, яку бачила лише по фото й відео, а сама Софія раз через раз згадувала про власну доньку, зятя й приблизно жодного разу про своїх сватів.

Здавалося, що початок повномасштабного вибрали лише заради того, щоб Любця якось потрапила до Софії, потім вони трішки полежали під ковдрою, фоном поволали сирени, а на вулиці погаркали діди, щоб дітвора бігла в укриття. Якщо запихнути Любцю й Софійку в сетинг літніх канікул, коли батьки умовно застрягли на кордоні через проблеми з документами, то нічого не змінилося б. Можливо, і сама книжка могла здаватися енергійнішою.

Перша половина книжки читалася легко й приємно, хоча й марно давала надії, що сюжет буде якось рухатися і події одного будуть впливати на інший (хоча б трішки сильніше за згадку про з'їдену ковбасу й запрошення на відбивні). Принаймні, це не було настільки жахливо розтягнуто...

[CHORNOBROVA KAROOKA · Rating 3 out of 5]

6/10

На жаль, ця історія пройшла повз мене — з усіх книжок #про_війну ця зачепила мене чи не найменше.

Хоча, коли я читала анотацію, я вже прям відчувала, як сльози стікають по сраці, бо ну камон — тут маленька дівчинка на початку повномасштабки опиняється в своєї майже незнайомої бабусі в Тернополі, в той час як батьки залишаються в окупованому Херсоні.
Як людина, яка розйобується над кожною книжкою про нашу війну і яка ще дитиною втратила всіх бабусь і дідусів, я дивилась на цю книжку на сайті і думала: «ЇЇ НАПИСАЛИ СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ МЕНЕ»🥲

Але, на жаль, вона не викликала в мене майже жодних емоцій, і я в якийсь момент вже почала думати, що зі мною щось не так. Був один зворушливий момент, але на цьому і все.
Перші сто сторінок я мучила майже три місяці — мені було нудно і прісно (далі стало краще).
Так, я знаю, що це така собі cozy проза, сповнена ностальгії та затишних взаємодій бабусі та внучки, і що тут загалом не має бути стрімкого сюжету, який захоплює, але книжка ж повинна змушувати відчувати хоч щось.
Крім того, я очікувала, що це буде повноцінна історія Софії та Любці, а по суті — це така собі збірка історій з життя мешканців одного підʼїзду.

Але загалом книжка непогана (просто не моя). Вона про те, що варто жити тут і зараз.
Про те, що сервізи можуть бути не лише для гостей чи на свято, а махрові рушники зі Стамбула — не на ефемерне «потім», яке ніколи не настає.
Про рутину, яка дозволяє не провалитись в паніку, коли світ розвалюється на шматки.
Про те, як діти вчать дорослих бачити життя по-іншому, і як дві самотні, майже незнайомі людини з різних поколінь, можуть знайти розраду та зцілення одне в одному.
Про тиху жіночу силу, людяність, турботу і надію.

Я б поставила десь 6-7 з 10.

[Anya · Rating 5 out of 5]

Ця книжка — це як тепла скоринка свіжого хліба з маслом та вареннячком, щось затишне, тепле та дуже домашнє. Читати, коли хочеться трошки дива і радості!

[Софія · Rating 5 out of 5]

5/5✨Це найкраща книга яку я читала! Така тепла, мила історія в яку буквально хочеться загорнутися, навіть не зважаючи що в книжці іде про повномасштабне вторгнення

[Tasha · Rating 3 out of 5]

Легка-затишна-світла книга, яку можна прочитати за день в дорозі і провести цей час приємно.
Якщо, звісно, вдасться випустити з уваги цілковиту штучність описаних досвідів, яких авторка не пережила, але старанно зібрала, ніби по списку, і вставила в текст — від щоденних сирен у Тернополі до вимкнення світла, до якого ніхто не був готовий (у 2022-му, якщо що, світло вимикалося за чіткими графіками і у грудні відключення ні для кого вже сюрпризами не були). Мені не вдалось, внутрішній скептик всю дорогу вскидував брову.
Про окупацію і купівлю «рятівної» хати зі сторони наступу просто промовчу.
Шкода також, що обидві редакторки не змогли переконати авторку, що українським читачам у 2026 році не потрібні виноски на слова типу «горнятко» чи «імам» — це сприймається як дикий крінж в дусі блогерки, що днями здобула собі славу «Тигроловами». Ще більш крінжово, що значення половини слів з виносками в книзі більш ніж очевидні з контексту, а горнятко і креденс Софія прям буквально, словами через рот, розтлумачує Любці.

[lit.retreat · Rating 3 out of 5]

Я намагаюсь більше читати украійнських авторів, але цього разу не у захваті.

Початок книги дуже тригерив спогадами про перші дні вторгнення і, мабуть, саме тому завʼязка мене особливо «зачепила»: мати з Херсону відправляє дочку до бабусі у Тернопіль і майже одразу знищує сімкарту, не маючи розуміння, чи дитина безпечно дістанеться до місця призначення... Потім не згадано про деокупацію Херсону... Коротше, моменти, що безпосередньо стосувалися вторгнення для мене були неправдоподібними.

Що сподобалось - ностальгічні спогади бабусі, описи інтерʼєрів її квартири і побуту, які мені особисто до болю знайомі, як і походи в ліс та поїздки на дачу.

Взагалі на мою думку, книга лише б виграла, якби Любця опинилась у бабусі з якихось інших причин, не повязаних із повномасштабним вторненням, бо воно тут подане якось "надумано" без глибини. Ну і книга насправді більше про бабусю, яка як хтось нижче вірно підмітив, більше сприймажтся як тітка чи інша далека родичка.

[Slavko · Rating 4 out of 5]

Душевно. Лагідно. Затишно. Місцями затягнуто, але читати варто.

[Tetiana · Rating 5 out of 5]

Наревілася!
І від сумних, і від радісних моментів.
Дуже хочу, щоб кожен, як і Любця з бабусею, дочекався своїх рідних: кого з фронту, кого з полону. І щоб це "скоро" вже настало.