Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!

by Наталія Оздемір

Життя семидесятирічної Софії вже давно втратило барви. І здавалося, що цей ранок нічим не відрізнятиметься від решти: кава в надбитому горнятку, чергова серія телевізійного детективу, папіроса і киця Анфіса, яка зайняла всі теплі місця у квартирі. Аж доки у двері не постукали. На порозі стояла незнайома жінка і маленька дівчинка Любця, яку Софія бачила лише на фотографіях. Дівчинка, яку мама відправила до неї в ніч, коли колони російської техніки рушили на Херсон.

І саме так жінка, яка вже давно перестала вірити в майбутнє, раптово отримала непросте завдання: зберегти дитину. А маленька, розгублена Любця, мусила подорослішати і триматися лише за мамину обіцянку «Ми по тебе скоро приїдемо!». Але попри те, що війна підступно змінює маршрути і дотриматися найщиріших обіцянок буває зовсім не просто, Любця знаходить нових друзів, розбиває улюблений бабцин сервіз, і вірить в диво.

Genres: Ukraine

256 pages, Hardcover

Published February 1, 2026

About the author

Наталія Оздемір — письменниця й інженер-програмістка з понад двадцятирічним досвідом роботи в ІТ компаніях України, у сфері тестування програмних додатків. У 2023 році увійшла до короткого списку конкурсу короткої прози Open World з новелою «Розрита могила». А у грудні 2025 року вийде збірка «За межами себе» з її новою новелою «Безхатько». Зараз здобуває ступінь бакалавра психології й виховує донечку Ясю.

Reviews

[Liudmyla Baran]

Перший рік повномасштабки, but make it cozy.

У мене є трохи питань до сюжету, стосунків між персонажами і деяких деталей у тексті, але в цілому, це - світла історія з харизматичними другорядними героями (дід Микола -краш), щедро присмачена галицькими діалектом і кухнею (після читання хочеться пляцків, зайчиків, карманадлів та інших ліґумінів 🤤). Для поціновувачів #grandmacore естетики - те що треба 🙂

[Rita · Rating 5 out of 5]

Чудова, тепла і щемка книга з дуже гарною мовою.
А ще напрочуд кулінарна і смачна❤️‍🩹

[Оксана · Rating 4 out of 5]

Класне, затишне читання. Те, що треба для заспокоєння і віри в те, що все буде добре. Мені ще дуже "зайшло", бо знайомі діалект і традиції. Емоції, реакції, стан - все якесь дуже зрозуміле, своє, звичне. Поведінка бабусі дуже щира- тут вона сердиться, і тут ж зразу намагається зм'якшити негатив через приготування їжі улюбленій внучці. Прям тепла, позитивна книжка.

[God is a Woman · Rating 4 out of 5]

Тепла, щемка та душевна історія. Цей текст наче промовляє: «так, я знаю, від повномасштабного вторгнення нам усім дуже непросто, ми не будемо заперечувати жахи війни, ми будемо реалістами, але і длубати рани, аби витиснути емоції — теж. Я обійму тебе і ми разом згадаємо/уявимо, як це — пожити у бабусі, збирати черешні в селі, святити паски, накривати стіл на Різдво, кататися влітку на велосипеді і багато іншого, і обов’язково знайдемо хоч невеличкі приводи для радощів у кожному дні, навіть найпохмурішому, а також сили та натхнення жити це життя».
Отак мені відчувалась ця книга 💚🥹

[Vira Pasichnyk · Rating 5 out of 5]

Книга «Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!» Наталії Оздемір мені дуже сподобалася та відгукнулася. У ній я знайшла для себе власні дитячі спогади й моменти затишку, які на жаль, ніколи вже не повторяться❤️‍🩹

У центрі історії у нас сімдесятирічна пані Софія та її внучка Любця, яку привозять до неї в Тернопіль у лютому 2022 року. Вони з різних поколінь, але мають багато спільного – віру в краще майбутнє та бажання оберігати найрідніших людей.

Для мене ця книга стала дуже теплою та ностальгійною. Наприклад, їхня квартира нагадала мені ту, в якій я жила в дитинстві, або ж пані Софія зробила Любці хліб з маслом та варенням, і ця страва теж викликала у мені спогади із юних й безтурботних років.

Мені зовсім не хотілося прощатися із героями, тому що протягом читання вони стали немов рідні✨

• Кожна річ у її домі мала закодований спогад: про молодість, про її батьків, про Марину, про нечасті подорожі. Забери щось із цих полиць – і нічого не зостанеться, ніби хтось витре гумкою кілька днів із минулого.

• – А в тебе є «Кобзар»?

– «Кобзар» є у всіх.

• Справжній гастрономічний рай почався з першими врожаями редиски. Софія кришила її у миску, туди ж додавала зелену цибульку й трохи оцту або сметани, до цього варила яйця, у селі ж бо неважко купити свіжі, щойно знесені, а ще мастила хліб свіжим домашнім, трохи солонуватим маслом, яке їй приносила сусідка, пані Марія. Увечері на десерт м’яла полуницю, посипала цукром і чекала коли ягоди пустять сік, а тоді додавала сметани. Їм обом з Любцею такий десерт смакував навіть краще за морозиво. А в неділю, коли роботи не було, варила молодий борщик і терла тертюхи, заправляла молоду капусту кропом і сметанкою.

🎧 Тихо-тихо – NAZVA

Видавництво: Лабораторія
Більше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️

[Ольга · Rating 5 out of 5]

"Любця" - така затишна! Історія сповнена тепла, традицій і смаколиків. Цим дуже відгукнулась! Особливо, говірка... Ммм) Мова, знайома з дитинства! Для того, хто в контексті галицького життя, ця книжка буде дуже зрозумілою... Для мене була. Хоча, треба визнати, тут є й інша сторона - менш світла, більш тригерна для людей, яким довелось залишити дім через війну, терпіти домашнє насильство, та й ще доволі багато всього тут... Фінал дає розуміння фрази - "бути світлом одне одному", що - головне.

[Avelocia · Rating 3 out of 5]

Тепла затишна історія про... Щось.

Атмосфера класна, але протягом читання здавалося, що це просто транскрипт чиїхось спогадів без жодних роздумів і емоцій. Текст був схожий на перелік словосполучень іменників і дієслів із присипкою діалектизмів у кількості 1 до 3 штук на абзац (і до кожного, навіть до тих, які вже майже ввійшли в ширший ужиток, буде примітка з рядочком зірочок).

Герої щось трішки більше за картонку, хоча й була спроба викрутити це через діда Миколу (вдало, але все ще решта героїв просто... Були). Я не вірила ні в те, що Любця – дитина, ні в те, що Софія – бабуся, а не якась тітонька, що дуже любить закрутки й бідкається на пенсії. Мені не вистачило динаміки їхніх стосунків. Після емоційного виїзду Любця дуже швидко пішла на руки до бабусі, яку бачила лише по фото й відео, а сама Софія раз через раз згадувала про власну доньку, зятя й приблизно жодного разу про своїх сватів.

Здавалося, що початок повномасштабного вибрали лише заради того, щоб Любця якось потрапила до Софії, потім вони трішки полежали під ковдрою, фоном поволали сирени, а на вулиці погаркали діди, щоб дітвора бігла в укриття. Якщо запихнути Любцю й Софійку в сетинг літніх канікул, коли батьки умовно застрягли на кордоні через проблеми з документами, то нічого не змінилося б. Можливо, і сама книжка могла здаватися енергійнішою.

Перша половина книжки читалася легко й приємно, хоча й марно давала надії, що сюжет буде якось рухатися і події одного будуть впливати на інший (хоча б трішки сильніше за згадку про з'їдену ковбасу й запрошення на відбивні). Принаймні, це не було настільки жахливо розтягнуто...

[lit.retreat · Rating 3 out of 5]

Я намагаюсь більше читати украійнських авторів, але цього разу не у захваті.

Початок книги дуже тригерив спогадами про перші дні вторгнення і, мабуть, саме тому завʼязка мене особливо «зачепила»: мати з Херсону відправляє дочку до бабусі у Тернопіль і майже одразу знищує сімкарту, не маючи розуміння, чи дитина безпечно дістанеться до місця призначення... Потім не згадано про деокупацію Херсону... Коротше, моменти, що безпосередньо стосувалися вторгнення для мене були неправдоподібними.

Що сподобалось - ностальгічні спогади бабусі, описи інтерʼєрів її квартири і побуту, які мені особисто до болю знайомі, як і походи в ліс та поїздки на дачу.

Взагалі на мою думку, книга лише б виграла, якби Любця опинилась у бабусі з якихось інших причин, не повязаних із повномасштабним вторненням, бо воно тут подане якось "надумано" без глибини. Ну і книга насправді більше про бабусю, яка як хтось нижче вірно підмітив, більше сприймажтся як тітка чи інша далека родичка.

[Slavko · Rating 4 out of 5]

Душевно. Лагідно. Затишно. Місцями затягнуто, але читати варто.