What do you think?
Rate this book
Gimme Shelter
Gimme Shelter — міський роман про дорослішання жінки на тлі становлення країни. Про кохання та пізнання себе під музику Боуві на зламі історії — напередодні 2014-го.
Тут і про кохання, і про секс, і про класовість, і про моральні орієнтири, і про складні вибори українки в постколоніальному суспільстві, про Київ 2010-х і навіть трохи про Берлін.
Книжка торкається тем сімейного насильства, соціальної нерівності, тілесної свободи та психологічного виживання. Проте в її серці — не травма, а рух до внутрішньої ясності.
Тут і про кохання, і про секс, і про класовість, і про моральні орієнтири, і про складні вибори українки в постколоніальному суспільстві, про Київ 2010-х і навіть трохи про Берлін.
Книжка торкається тем сімейного насильства, соціальної нерівності, тілесної свободи та психологічного виживання. Проте в її серці — не травма, а рух до внутрішньої ясності.
368 pages, Paperback
Published January 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 31 reviews
March 27, 2026
На жаль, не змогла дочитати цю книгу. Текст здається сирим і кострубатим, більше схожим на чернетку, ніж на фінальний роман.
Часто доводилося перечитувати абзаци по кілька разів, щоб зрозуміти, що взагалі відбувається. Стиль письма побудований на простих коротких реченнях, які не створюють ритму, а навпаки — роблять текст уривчастим.
Для прикладу:
«Вони говорили повільно. Перебирали стандартні теми. Його батьки. Мати вчителька, батько був інженером у совку, тепер живе від халтури до халтури. «Але він не париться. мабуть, він вільна людина». Її батьки. Мати не працює. Батько теж був інженером. Тепер має свій бізнес. Після розвалу совка робота в інших зробила з його батьків «озлоблені тіні людей». Офіси, бізнес-центри, менеджери — він ненавидить це. Гроші? Це пастка. «Людина, яка прагне збагачення, втрачає автентичність і стає рабом» Він розумний, він начитаний. Що з ним не так? Гроші зневажають тільки ті, хто не здатен їх заробити. Так каже її батько.»
Зрештою, замість задоволення від читання отримала переважно роздратування, тому вирішила не закінчувати.
Часто доводилося перечитувати абзаци по кілька разів, щоб зрозуміти, що взагалі відбувається. Стиль письма побудований на простих коротких реченнях, які не створюють ритму, а навпаки — роблять текст уривчастим.
Для прикладу:
«Вони говорили повільно. Перебирали стандартні теми. Його батьки. Мати вчителька, батько був інженером у совку, тепер живе від халтури до халтури. «Але він не париться. мабуть, він вільна людина». Її батьки. Мати не працює. Батько теж був інженером. Тепер має свій бізнес. Після розвалу совка робота в інших зробила з його батьків «озлоблені тіні людей». Офіси, бізнес-центри, менеджери — він ненавидить це. Гроші? Це пастка. «Людина, яка прагне збагачення, втрачає автентичність і стає рабом» Він розумний, він начитаний. Що з ним не так? Гроші зневажають тільки ті, хто не здатен їх заробити. Так каже її батько.»
Зрештою, замість задоволення від читання отримала переважно роздратування, тому вирішила не закінчувати.
January 30, 2026
люблю такі історії: коли на одному подиху пролітає весь сюжет, а опісля залишається гіркий, а з тим, дуже приємний післясмак.
спочатку не могла зрозуміти, до чого там події Революції, адже якось дуже воно вибивалось, а потім як зрозуміла(!) і уся історія заграла абсолютно іншими фарбами.
глибоко, ніжно, відверто, пронизливо. рекомендую!
спочатку не могла зрозуміти, до чого там події Революції, адже якось дуже воно вибивалось, а потім як зрозуміла(!) і уся історія заграла абсолютно іншими фарбами.
глибоко, ніжно, відверто, пронизливо. рекомендую!
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 26, 2026
Я не велика спеціалістка з написання книжкових відгуків, але цю книгу прочитала за 4 дні. Брала з собою скрізь))
Співпереживала Вірі, у чомусь її розуміла (у чомусь ні), й ще раз переконалася, як сильно на нас впливають дитинство, життєві події і стосунки з батьками. Пам’ятаємо ми якісь моменти чи ні — вони все одно формують нас.
Ми щодня робимо безліч виборів. Якісь із них правильні, якісь — не дуже, але саме вони формують наш шлях. А шлях — це основа.
Дякую @olga.sidorina.wilkins за історію та @podyvymos_htotse що так гарно нею поділилися 💿
Співпереживала Вірі, у чомусь її розуміла (у чомусь ні), й ще раз переконалася, як сильно на нас впливають дитинство, життєві події і стосунки з батьками. Пам’ятаємо ми якісь моменти чи ні — вони все одно формують нас.
Ми щодня робимо безліч виборів. Якісь із них правильні, якісь — не дуже, але саме вони формують наш шлях. А шлях — це основа.
Дякую @olga.sidorina.wilkins за історію та @podyvymos_htotse що так гарно нею поділилися 💿
March 22, 2026
Дуже довга, нецілісна і дуже часто не зрозуміла історія «експрес» дорослішання, перша частина з якого займає 300 сторінок, а сам «екшн» - 50 останніх.
Мені так і не вдалось уявити Віру, персонаж головної героїні залившився занадто загадковим. Так, вона «визначена лише чоловіками, з якими вона спала», але як вона стає тією, що іде на революцію гідності ? Здається, я пропустила її момент дорослішання, який мені обіцяли. Я не зрозуміла на чому тримаються їх відносини з Андрієм, не зрозуміла і самого Андрія. Дивні сцени сексу в недоречні моменти, випадкові діалоги, нерозкритий кінець. Таке враження, що я прочитала затягнуту чернетку потенційного роману.
Але радію, що такий жанр зʼявляється/розвивається в сучасній українській літературі!
Мені так і не вдалось уявити Віру, персонаж головної героїні залившився занадто загадковим. Так, вона «визначена лише чоловіками, з якими вона спала», але як вона стає тією, що іде на революцію гідності ? Здається, я пропустила її момент дорослішання, який мені обіцяли. Я не зрозуміла на чому тримаються їх відносини з Андрієм, не зрозуміла і самого Андрія. Дивні сцени сексу в недоречні моменти, випадкові діалоги, нерозкритий кінець. Таке враження, що я прочитала затягнуту чернетку потенційного роману.
Але радію, що такий жанр зʼявляється/розвивається в сучасній українській літературі!
February 22, 2026
Я розчарована в книзі, бо опис її подається, як історія дорослішання жінки і в передмові сильний акцент, спрямований на те, що нам не вистачає яскравих жіночих історій, що абсолютно так, проте ця книга ніяк не додає до тих самих жіночих історій, яких нам так не вистачає. Героїня розкривається хіба через стосунки з двома дуже різними чоловіками і в кінці через події революції. При цьому оповідь дуже обірвана, зміни в особистості героїні дійсно відбуваються, проте ти взагалі не розумієш як чи чому, за яких обставин вона приходить до якихось висновків, її внутрішні роздуми взагалі не розкриті. Це все з не завжди доречними описами сексу і нецензурною лексикою
April 18, 2026
Для мене десь 3.5-4, місцями було повільно, деколи виникало багато питань до головної героїні Віри.
Друга половина книги мені сподобалась більше. Можливо через тему, якій автор присвятила час тут: Майдан, Небесня сотня, Волонтери, боротьба українців, війна, втрати …
«Знаєш … особливо тому, що це пиздець який самотній досвід. Для більшості війна ледь існує»
Друга половина книги мені сподобалась більше. Можливо через тему, якій автор присвятила час тут: Майдан, Небесня сотня, Волонтери, боротьба українців, війна, втрати …
«Знаєш … особливо тому, що це пиздець який самотній досвід. Для більшості війна ледь існує»
April 28, 2026
Для мене ця книга виглядала як набір ситуацій, а не цілісна історія. Головна героїня Віра постійно балансує між двома чоловіками, зраджує, живе в цьому хаосі стосунків. І потім різко вона вже серед подій Революції гідності. Вона була аполітичною, і раптом зовсім інша людина. Я не побачила цього моменту внутрішньої зміни та дорослішання: що саме її туди привело, як вона до цього дійшла.
Перші 2/3 книги - це про стосунки, драми, секс, алкоголь, вечірки. А далі з’являється країна і великі події, але відчуття, ніби герої просто різко «перевзулись».
З плюсів - музичний контекст. Ось це зроблено дуже добре: музика тут як фон і як опора, вона супроводжує героїв і додає історії настрою.
Перші 2/3 книги - це про стосунки, драми, секс, алкоголь, вечірки. А далі з’являється країна і великі події, але відчуття, ніби герої просто різко «перевзулись».
З плюсів - музичний контекст. Ось це зроблено дуже добре: музика тут як фон і як опора, вона супроводжує героїв і додає історії настрою.
Read
April 25, 2026напевне одна з улюблених моїх українських книг тепер. ідеально щемка історія про пошук того, що відчуватиметься «собою». і прийняття того, що «я» може бути різним, полярно різним. допускати себе до межі, щоб ще раз попасти до неї. але час лікує.
February 1, 2026
Трепетне очікування Оліноі книги змінилось нетерплячістю і впертим намаганням таки дійти на її презентацію. У проміжку—прикипіла до сторінок увага, навіть у спортзалі.
Зухвалість героїні—магнетична і небезпечна; вона ще й виловлює особисті спогади (чула, резонує з багатьма). Гострі точні слова, що, не мʼяко переносять, а наче рішуче і з хірургічною точністю поміщають тебе у
картинку, в сюжет—і ось ти уже різко причетна до чогось сакрального, трепетного, брудного, такого, що варто було б забути, такого, що не можна забувати, бо як же цілісність особистості завдяки досвідам? Найрізноманітнішим.
Останній розділ пройшовся по мені катком, ожививши так багато. Викликані ним сльози засвідчили, що все в моїй суспільній бульбашці у ціннісному плані гаразд, і що варто й далі конвертувати свій гнів у спільну боротьбу, створення точок опори, а далі—будівництво потужного і прекрасного.
З цією книгою наче зростаєшся у процесі. Відчуття втрати після закінчення прочитання полегшується лише знанням, що її уже гортає твій знайомий, бо не рекомендувати цю книгу неможливо.
Дякую, Олю. Твори!
P.s. плейліст—🤌🤌🤌
Зухвалість героїні—магнетична і небезпечна; вона ще й виловлює особисті спогади (чула, резонує з багатьма). Гострі точні слова, що, не мʼяко переносять, а наче рішуче і з хірургічною точністю поміщають тебе у
картинку, в сюжет—і ось ти уже різко причетна до чогось сакрального, трепетного, брудного, такого, що варто було б забути, такого, що не можна забувати, бо як же цілісність особистості завдяки досвідам? Найрізноманітнішим.
Останній розділ пройшовся по мені катком, ожививши так багато. Викликані ним сльози засвідчили, що все в моїй суспільній бульбашці у ціннісному плані гаразд, і що варто й далі конвертувати свій гнів у спільну боротьбу, створення точок опори, а далі—будівництво потужного і прекрасного.
З цією книгою наче зростаєшся у процесі. Відчуття втрати після закінчення прочитання полегшується лише знанням, що її уже гортає твій знайомий, бо не рекомендувати цю книгу неможливо.
Дякую, Олю. Твори!
P.s. плейліст—🤌🤌🤌
February 3, 2026
Книга, яка повертає тебе на десятиліття назад. Ось ти ніби знову йдеш знайомими вулицями, згадуєш себе в ті роки, проживаєш усі намагання Віри зрозуміти й прийняти себе. Співчуваєш Дані, злишся на Андрія, смієшся з того, що всі двадцятирічні вважають себе такими свідомими й дорослими.
А потім бачиш ту останню ялинку на Майдані, відчуваєш запах диму й чуєш шум натовпу, і всі ті страхи, і всю ту гордість за свій народ, що народилися тоді, у 2014-му.
Здається, це книга, на яку я чекала вже давно, не знаючи, що чекаю саме на неї.
А потім бачиш ту останню ялинку на Майдані, відчуваєш запах диму й чуєш шум натовпу, і всі ті страхи, і всю ту гордість за свій народ, що народилися тоді, у 2014-му.
Здається, це книга, на яку я чекала вже давно, не знаючи, що чекаю саме на неї.
March 2, 2026
Яка ж це прекрасна книжка!
Сьогодні я провела за її читанням усі свої перерви — просто не могла відірватися. І мені справді є що сказати.
По-перше, це міський роман, події якого відбуваються в Києві — а я таке дуже люблю. Я хоч і не киянка й ніколи не жила там постійно, але буваю в місті регулярно, і для мене Київ — це один із моїх safe spaces. Було неймовірно цікаво читати про нього в ті часи, коли я ще навіть мріяти про це не могла. Дізнаватися, яким було місто, що робили люди, впізнавати назви вулиць і зупинок. Я дуже прив’язуюся до місць, і мені завжди тепло читати книжки, де місто — майже окремий герой. (І я все ще чекаю, поки хтось напише таку ж класну історію про Дніпро.)
По-друге, тут величезну роль відіграє музика. Gimme Shelter — вигадана назва бару, де все присвячено The Rolling Stones. Саме там головна героїня зустрічається з друзями, знайомиться з хлопцем і знаходить свій спокій. Різні етапи її життя проходять під різну музику — від Боуі до The Beatles. Можна читати, вмикати згадані пісні й уявляти все це як красиве кіно. А ще на початку книжки є плейлист — і це окрема любов.
По-третє, я прожила з героями шлях від роздратування майже на кожного до прийняття того, що їм просто потрібно було подорослішати. І дорослішають вони вже з приходом війни. Якщо початок більше про становлення головної героїні, її спроби зрозуміти себе, про вплив аб’юзивних стосунків у родині на її життя й вибори, то фінальні частини охоплюють 2014 рік, початок війни й усе, що було після.
Я щиро захоплююся тим, як авторці вдалося поєднати стільки важливого: пошук себе через стосунки, складні відносини з батьками, формування ідентичності — і все це на тлі змін у країні.
В описі написано: «Про дорослішання жінки на тлі становлення країни» — і це абсолютно точно.
Мені навіть не хочеться зупинятися писати це ревʼю, бо постійно згадуються нові моменти, які хочеться обговорити. Але скажу ще раз: читайте українське. У нас зараз видається так багато прекрасних і талановитих авторів та авторок
Сьогодні я провела за її читанням усі свої перерви — просто не могла відірватися. І мені справді є що сказати.
По-перше, це міський роман, події якого відбуваються в Києві — а я таке дуже люблю. Я хоч і не киянка й ніколи не жила там постійно, але буваю в місті регулярно, і для мене Київ — це один із моїх safe spaces. Було неймовірно цікаво читати про нього в ті часи, коли я ще навіть мріяти про це не могла. Дізнаватися, яким було місто, що робили люди, впізнавати назви вулиць і зупинок. Я дуже прив’язуюся до місць, і мені завжди тепло читати книжки, де місто — майже окремий герой. (І я все ще чекаю, поки хтось напише таку ж класну історію про Дніпро.)
По-друге, тут величезну роль відіграє музика. Gimme Shelter — вигадана назва бару, де все присвячено The Rolling Stones. Саме там головна героїня зустрічається з друзями, знайомиться з хлопцем і знаходить свій спокій. Різні етапи її життя проходять під різну музику — від Боуі до The Beatles. Можна читати, вмикати згадані пісні й уявляти все це як красиве кіно. А ще на початку книжки є плейлист — і це окрема любов.
По-третє, я прожила з героями шлях від роздратування майже на кожного до прийняття того, що їм просто потрібно було подорослішати. І дорослішають вони вже з приходом війни. Якщо початок більше про становлення головної героїні, її спроби зрозуміти себе, про вплив аб’юзивних стосунків у родині на її життя й вибори, то фінальні частини охоплюють 2014 рік, початок війни й усе, що було після.
Я щиро захоплююся тим, як авторці вдалося поєднати стільки важливого: пошук себе через стосунки, складні відносини з батьками, формування ідентичності — і все це на тлі змін у країні.
В описі написано: «Про дорослішання жінки на тлі становлення країни» — і це абсолютно точно.
Мені навіть не хочеться зупинятися писати це ревʼю, бо постійно згадуються нові моменти, які хочеться обговорити. Але скажу ще раз: читайте українське. У нас зараз видається так багато прекрасних і талановитих авторів та авторок
March 1, 2026
Gimme Shelter не залишить байдужою жодну українську мілленіалку з його атмосферою Києва 2010-х, музичним супроводом, темами тілесної свободи та, звичайно, дорослішання. Особисто для мене 5 з 5.
Ця книга говорить мовою, яку відчуваєш фізично. Боуї та Моррісон тут — не просто саундтрек, а спосіб існувати у світі, пізнавати себе і розрізняти своїх серед чужих. Музика як притулок.
Але найбільше мене зачепило те, як авторка показує дорослішання Віри паралельно з дорослішанням країни. Від байдужих, майже іронічних коментарів про політику — до Майдану, де вона вже не спостерігач, а учасниця. Це не раптовий злам, а природний рух. І саме тому — переконливий.
Є книги, які пояснюють тебе тобі самій.
Ця книга говорить мовою, яку відчуваєш фізично. Боуї та Моррісон тут — не просто саундтрек, а спосіб існувати у світі, пізнавати себе і розрізняти своїх серед чужих. Музика як притулок.
Але найбільше мене зачепило те, як авторка показує дорослішання Віри паралельно з дорослішанням країни. Від байдужих, майже іронічних коментарів про політику — до Майдану, де вона вже не спостерігач, а учасниця. Це не раптовий злам, а природний рух. І саме тому — переконливий.
Є книги, які пояснюють тебе тобі самій.
March 3, 2026
Це чтиво вкінці довело мене до справжнісіньких сліз, і означає це лиш одне — цілющі рядки книги таки вплелися у мою свідомість, і я була змушена затамувати подих до самісінького кінця.
Віра та її зухвала поведінка, що сформувалась жорстоким дитинством й оточенням, з яким не завжди героїня була «своєю»
Андрій, герой, якому чомусь я найбільше співпереживала. Марта, яка з самого початку викликала у мене такі теплі відчуття.
Загалом ця історія та змінні події від Києва до Берліну — дуже рефлексійна. Якщо ти не відчуваєш себе у характерах чи виборах героїв на початку, то точно помітиш себе вже на половині книги. Дорослішання — таке складне й часто невиправдане очікуваннями. Особливо на тлі війни. Й того, як дорослішання країни прямо пропорційно відбивається на дорослішанні її людей.
Обовʼязково перечитаю ще! Обовʼязково під обраний авторкою плейлист!
Не можу пояснити чому, але так я тепер тяжію до цією історії. Можливо, тому що в героїні подекуди зустрічала себе. А можливо й тому, що побачила стільки багатогранної мови й дуже глибоких рефлексій, таких, що не можуть не відгукуватись.
Залишу на кінець цитату, щиро хочу, аби вона була саме тут:
«Бути збереженою у чиїйсь памʼяті — це, безсумнівно, дар. Достатньо великий, щоб бути вдячною за нього назавжди»
Віра та її зухвала поведінка, що сформувалась жорстоким дитинством й оточенням, з яким не завжди героїня була «своєю»
Андрій, герой, якому чомусь я найбільше співпереживала. Марта, яка з самого початку викликала у мене такі теплі відчуття.
Загалом ця історія та змінні події від Києва до Берліну — дуже рефлексійна. Якщо ти не відчуваєш себе у характерах чи виборах героїв на початку, то точно помітиш себе вже на половині книги. Дорослішання — таке складне й часто невиправдане очікуваннями. Особливо на тлі війни. Й того, як дорослішання країни прямо пропорційно відбивається на дорослішанні її людей.
Обовʼязково перечитаю ще! Обовʼязково під обраний авторкою плейлист!
Не можу пояснити чому, але так я тепер тяжію до цією історії. Можливо, тому що в героїні подекуди зустрічала себе. А можливо й тому, що побачила стільки багатогранної мови й дуже глибоких рефлексій, таких, що не можуть не відгукуватись.
Залишу на кінець цитату, щиро хочу, аби вона була саме тут:
«Бути збереженою у чиїйсь памʼяті — це, безсумнівно, дар. Достатньо великий, щоб бути вдячною за нього назавжди»
February 24, 2026
Те, що хочеться лишити відгук, вже означає, що книга не лишає байдужою. Дозволю собі сказати, що це все-таки жіноча книга, порадити чоловіку я її не зможу. Інтереси і теми гендерів різні, як не крути.
Найбільше в книзі мені сподобалась частина часів Революції, по-моєму це найсильніша частина. Інший Київ мені не знайомий, бо ми жили в різних Києвах тих часів: героїня — в буремному барному Києві, а я — в тихому бідному Києві, де вилазки були скоріше скромні, випадкові та тихі.
Коли я відкладала книгу, я швидко втрачала до неї інтерес. Проте я дуже рада, що такий жанр української літератури зʼявляється і він самобутній, вартий уваги і згадки. Дуже схожий по духу на Normal people Саллі Руні. Книга читається дуже легко, мені лиш не сподобались короткі речення всередині книги, я поки не зрозуміла цей прийом і чи був він виправданий.
Найбільше в книзі мені сподобалась частина часів Революції, по-моєму це найсильніша частина. Інший Київ мені не знайомий, бо ми жили в різних Києвах тих часів: героїня — в буремному барному Києві, а я — в тихому бідному Києві, де вилазки були скоріше скромні, випадкові та тихі.
Коли я відкладала книгу, я швидко втрачала до неї інтерес. Проте я дуже рада, що такий жанр української літератури зʼявляється і він самобутній, вартий уваги і згадки. Дуже схожий по духу на Normal people Саллі Руні. Книга читається дуже легко, мені лиш не сподобались короткі речення всередині книги, я поки не зрозуміла цей прийом і чи був він виправданий.
January 26, 2026
Як людина, яка жила в Берліні і любить Київ, я отримала велике задоволення від роману. Місцями навіть асоціювала себе з головною героїнею. Також я в захваті від музичного супроводу історії: під час читання вмикала пісні, згадані в тексті, і перед очима бачила кінострічку.
Це цікава історія, яка не залишає байдужим 🤍
Це цікава історія, яка не залишає байдужим 🤍
March 2, 2026
Звісно, це 5 зірочок. А як інакше, за історію про «до» та «після»? Про юних невігласів, те, якими дорослими вони стали та події що їх/нас змінили. І про коханий Київ.
April 8, 2026
Гра в перверзію
Після презентації за участі авторки, очікування від книги були дещо іншими. Я би, навіть, сказала, сильно іншими. Авторка зізналася, що одне з великих видавництв пропонувало видати книгу, якщо авторка додасть в роман більше сексу. Не знаю, про що саме їм йшлося в цій пропозиції, але я з ними згодна – там мало бути більше сексу і більше фокусу на основній темі. Але про все по порядку. Далі спойлери.
Авторка, як на мене, взяла доволі цікаву і не дуже представлену в сучасній українській прозі (на думку спадає хіба Софія Андрухович) тему – перверзії. Це була доволі зухвала спроба зазіхнути, можливо навіть, на горішню полицю. Але не вистачило чи-то сміливості, чи-то досвіду її подужати, в результаті - в книзі з’явилася купа рандомних персонажів і тем, які там були попросту зайвими а основна тема – недорозкритою, що, зрештою, і зіпсувало книгу, на мою думку, перетворивши її на попсову жуйку з не дуже зрозумілим смаком. Місцями читати це було нерпиємно і просто огидно, що було би цілком виправдано, якби тема таки була розкрита і цей присмак огидності набув би якогось сенсу. Це могла би бути історія про дослідження своєї сексуальності, емансипацію, долання травми. Власне, питання того, як наші дитячі травми зумовлюють те, ким ми себе мислимо і які рішення і вибори приймаємо – це саме те, що могло би бути в центрі дослідження, і те, що збирало би всю історію до купи. В результаті ж ми отримали аж одне скупе речення в фіналі, але і на тому спасибі, бо завдяки йому я хоч, нарешті, зрозуміла, про що це все взагалі було. І воно би зіграло значно яскравіше, якби впродовж книги ця тема була розкрита краще. А так ми маємо лише дуже неясні натяки і хаотичну рвану оповідь.
До речі, щодо стилю - книжка читалася вкрай важко. Деякі речення були просто синтаксично некоректними, ритм дуже рваний. Це вже, радше, претензія до редактора, бо з цим можна і треба було попрацювати.
Дуже багато зайвих персонажів, які там просто є, невідомо до чого. Окремо вимотує стрибання по ним і оповідь з різної точки зору, навіть в межах одного розділу. Щоби що? Все те саме можна було розказати від Віри, не перестрибуючи від героя до героя, бо зміна перспективи геть нічого не додає і не розкриває персонажів краще, а тільки втомлює.
Лінія ЛГБТ не розкрита і, здається, додана туди за тим же принципом, за яким останніми роками додають теми в Голівудські фільми, аби закрити чек-лист і додати дайверсіті де треба і не треба. Вона нічого не додає до основної історії, ніяк не розкриває додатково Віру, абощо. Вона навіть Марту ніяк особливо не розкриває. Враження, що просто щоб було. Як і смерть Марти в кінці. Я дуже перепрошую заздалегідь, якщо це писалося з якоїсь реальної людини, яка дійсно пішла добровольцем на фронт і загинула, але тоді цій лінії і цій героїні або треба було приділити більше часу, або не виносити це в текст взагалі. Бо рівень трагічності події не відповідає тому, як побіжно нам про неї розповіли. І знову ж таки, питання «щоби що?» воно було в тексті лишається відкритим.
Надмірне перевантаження згадками про музику, які там існують теж не зрозуміло для чого. Якщо порівнювати, наприклад, з романом «Вініл», який має певні паралелі з Gimmi Shelter, і має, в цілому, теж чимало проблем в плані реалізації, то там музика, все ж, на своєму місці, про неї цікаво читати, навіть якщо ти геть не меломан, є зрозумілим як походження музичного снобізму головної героїні, так і загалом те, звідки в неї такі глибокі пізнання в цій темі. Тут же ми маємо дівчинку з дисфункційної небідної але дуже пересічно-міщанськї родини. Про жодну особливу освіту, чи якихось людей в її колі, які могли би здійснити на неї в свій час вплив, нам нічого не відомо. А проте, дівчина в свої двадцять з малим років має витончений музичний смак, сипле назвами відомих і нішевих світових гуртів і виконавців, цитує письменників і філософів і взагалі із дуже великою претензією на інтелектуальність. Звідки такі глибокі пізнання і така різносторонність, зважаючи на її бекграунд? Цього ми так і не дізнаємося.
«Gimmie Shelter» заявлено, окрім іншого, як міський роман, але в ньому немає толком ані Києва, ані Берліна, так само, як немає музики. Авторка щедро сипле назвами вулиць, місць, барів, клубів, тощо, які людям, які в цих містах не бували, не говорять абсолютно нічого, так само, як сипле назвами композицій і іменами виконавців. Але жодної притомної картинки з того не складається. Окремо тішить те, що всі герої корінні кияни і всі живуть виключно в центрі. Дуже побіжно проскакують дачі на лівому березі, як якесь страшне і богом забуте місце, що може викликати лише огиду. Я розумію, що героїня трохи мажорка, проте Київ, що сьогоднішній, що 15 років тому – це дуже строкате і дуже велике місто, і не обов’язково знімати квартиру на Гоголівський, коли ти береш гроші у борг, щоб з’їхати від батьків. Існують ще Позняки чи Оболонь, я вже мовчу про Борщагівку чи Виноградар))))
Бачу з відгуків, що багатьом сподобалися розділи про Майдан. Як на мене, це взагалі найслабше місце в книзі. По-перше, вони на мою думку в цій історії взагалі зайві і існують там з тієї ж причини, що ЛГБТ і музична тема, тобто для обсягу та заповнення чек-листа суспільно важливих тем. Вибачте. По-друге, дуже сильно видно, що роман писано після 2022, бо це все описується вже з сьогоднішньої оптики, якої герої на той час не мали і просто не могли мати. Особливо потішила промова Віри Андрію в барі, куди вони пішли після Майдану. Неймовірний, як на той час, рівень національної і само-свідомості для персонажки, яка, зважаючи на її бекграунд і все, що нам встигли про неї показати, в реальності скоріше за все, іще довго би лишалася російськомовною і відносно нейтральною, навіть не зважаючи на те, що останніми роками, завдяки подрузі, почала цікавитись політикою і якось себе розвивати в цьому напрямку. А навіть якщо і ні – ну не мислили ми ще такими категоріями взимку 2013-2014.
Книгу я долала довго і важко, хоча й не можу сказати, що вона геть погана, попри всі моменти, які я назвала. Я поставила 3 зірочки вже тільки за спробу підняти небанальну тему і дослідити її через призму сексуальності. Саме тому, так, сексу в цьому романі мало бути значно більше. Могло би вийти щось накшталт «9 ½ тижнів» у версії Едріана Лейна, що є не стільки еротичною, скільки глибоко психологічною історією, але на українському матеріалі. Вийшов же трохи важко-стравний вінегрет з усього, що тільки трапилось під руку. Дуже прикро, бо потенціал в цього тексту був значно більший, ніж те, що, в результаті, було реалізовано.
Після презентації за участі авторки, очікування від книги були дещо іншими. Я би, навіть, сказала, сильно іншими. Авторка зізналася, що одне з великих видавництв пропонувало видати книгу, якщо авторка додасть в роман більше сексу. Не знаю, про що саме їм йшлося в цій пропозиції, але я з ними згодна – там мало бути більше сексу і більше фокусу на основній темі. Але про все по порядку. Далі спойлери.
Авторка, як на мене, взяла доволі цікаву і не дуже представлену в сучасній українській прозі (на думку спадає хіба Софія Андрухович) тему – перверзії. Це була доволі зухвала спроба зазіхнути, можливо навіть, на горішню полицю. Але не вистачило чи-то сміливості, чи-то досвіду її подужати, в результаті - в книзі з’явилася купа рандомних персонажів і тем, які там були попросту зайвими а основна тема – недорозкритою, що, зрештою, і зіпсувало книгу, на мою думку, перетворивши її на попсову жуйку з не дуже зрозумілим смаком. Місцями читати це було нерпиємно і просто огидно, що було би цілком виправдано, якби тема таки була розкрита і цей присмак огидності набув би якогось сенсу. Це могла би бути історія про дослідження своєї сексуальності, емансипацію, долання травми. Власне, питання того, як наші дитячі травми зумовлюють те, ким ми себе мислимо і які рішення і вибори приймаємо – це саме те, що могло би бути в центрі дослідження, і те, що збирало би всю історію до купи. В результаті ж ми отримали аж одне скупе речення в фіналі, але і на тому спасибі, бо завдяки йому я хоч, нарешті, зрозуміла, про що це все взагалі було. І воно би зіграло значно яскравіше, якби впродовж книги ця тема була розкрита краще. А так ми маємо лише дуже неясні натяки і хаотичну рвану оповідь.
До речі, щодо стилю - книжка читалася вкрай важко. Деякі речення були просто синтаксично некоректними, ритм дуже рваний. Це вже, радше, претензія до редактора, бо з цим можна і треба було попрацювати.
Дуже багато зайвих персонажів, які там просто є, невідомо до чого. Окремо вимотує стрибання по ним і оповідь з різної точки зору, навіть в межах одного розділу. Щоби що? Все те саме можна було розказати від Віри, не перестрибуючи від героя до героя, бо зміна перспективи геть нічого не додає і не розкриває персонажів краще, а тільки втомлює.
Лінія ЛГБТ не розкрита і, здається, додана туди за тим же принципом, за яким останніми роками додають теми в Голівудські фільми, аби закрити чек-лист і додати дайверсіті де треба і не треба. Вона нічого не додає до основної історії, ніяк не розкриває додатково Віру, абощо. Вона навіть Марту ніяк особливо не розкриває. Враження, що просто щоб було. Як і смерть Марти в кінці. Я дуже перепрошую заздалегідь, якщо це писалося з якоїсь реальної людини, яка дійсно пішла добровольцем на фронт і загинула, але тоді цій лінії і цій героїні або треба було приділити більше часу, або не виносити це в текст взагалі. Бо рівень трагічності події не відповідає тому, як побіжно нам про неї розповіли. І знову ж таки, питання «щоби що?» воно було в тексті лишається відкритим.
Надмірне перевантаження згадками про музику, які там існують теж не зрозуміло для чого. Якщо порівнювати, наприклад, з романом «Вініл», який має певні паралелі з Gimmi Shelter, і має, в цілому, теж чимало проблем в плані реалізації, то там музика, все ж, на своєму місці, про неї цікаво читати, навіть якщо ти геть не меломан, є зрозумілим як походження музичного снобізму головної героїні, так і загалом те, звідки в неї такі глибокі пізнання в цій темі. Тут же ми маємо дівчинку з дисфункційної небідної але дуже пересічно-міщанськї родини. Про жодну особливу освіту, чи якихось людей в її колі, які могли би здійснити на неї в свій час вплив, нам нічого не відомо. А проте, дівчина в свої двадцять з малим років має витончений музичний смак, сипле назвами відомих і нішевих світових гуртів і виконавців, цитує письменників і філософів і взагалі із дуже великою претензією на інтелектуальність. Звідки такі глибокі пізнання і така різносторонність, зважаючи на її бекграунд? Цього ми так і не дізнаємося.
«Gimmie Shelter» заявлено, окрім іншого, як міський роман, але в ньому немає толком ані Києва, ані Берліна, так само, як немає музики. Авторка щедро сипле назвами вулиць, місць, барів, клубів, тощо, які людям, які в цих містах не бували, не говорять абсолютно нічого, так само, як сипле назвами композицій і іменами виконавців. Але жодної притомної картинки з того не складається. Окремо тішить те, що всі герої корінні кияни і всі живуть виключно в центрі. Дуже побіжно проскакують дачі на лівому березі, як якесь страшне і богом забуте місце, що може викликати лише огиду. Я розумію, що героїня трохи мажорка, проте Київ, що сьогоднішній, що 15 років тому – це дуже строкате і дуже велике місто, і не обов’язково знімати квартиру на Гоголівський, коли ти береш гроші у борг, щоб з’їхати від батьків. Існують ще Позняки чи Оболонь, я вже мовчу про Борщагівку чи Виноградар))))
Бачу з відгуків, що багатьом сподобалися розділи про Майдан. Як на мене, це взагалі найслабше місце в книзі. По-перше, вони на мою думку в цій історії взагалі зайві і існують там з тієї ж причини, що ЛГБТ і музична тема, тобто для обсягу та заповнення чек-листа суспільно важливих тем. Вибачте. По-друге, дуже сильно видно, що роман писано після 2022, бо це все описується вже з сьогоднішньої оптики, якої герої на той час не мали і просто не могли мати. Особливо потішила промова Віри Андрію в барі, куди вони пішли після Майдану. Неймовірний, як на той час, рівень національної і само-свідомості для персонажки, яка, зважаючи на її бекграунд і все, що нам встигли про неї показати, в реальності скоріше за все, іще довго би лишалася російськомовною і відносно нейтральною, навіть не зважаючи на те, що останніми роками, завдяки подрузі, почала цікавитись політикою і якось себе розвивати в цьому напрямку. А навіть якщо і ні – ну не мислили ми ще такими категоріями взимку 2013-2014.
Книгу я долала довго і важко, хоча й не можу сказати, що вона геть погана, попри всі моменти, які я назвала. Я поставила 3 зірочки вже тільки за спробу підняти небанальну тему і дослідити її через призму сексуальності. Саме тому, так, сексу в цьому романі мало бути значно більше. Могло би вийти щось накшталт «9 ½ тижнів» у версії Едріана Лейна, що є не стільки еротичною, скільки глибоко психологічною історією, але на українському матеріалі. Вийшов же трохи важко-стравний вінегрет з усього, що тільки трапилось під руку. Дуже прикро, бо потенціал в цього тексту був значно більший, ніж те, що, в результаті, було реалізовано.
February 20, 2026
Якщо коротко, мене тішить те, що й під час війни з’являються нові українські письменниці та виходять романи про жінок, які не вписуються в канон берегині. Мені також дуже подобаються верстка, обкладинка книги та креативність видавництва «Хто це». Проте загалом Gimme Shelter не виправдала моїх очікувань. Попри потенційно цікавий сюжет книга написана відверто погано, і мені шкода витрачених на неї грошей.
УВАГА: СПОЙЛЕРИ починаються приблизно з цього моменту.
Першим розчаруванням стала доволі типова для таких романів нетерплячість. Авторка виходить із припущення, що читач живе в її голові та може все зрозуміти без "зайвих" пояснень. Події, сцени, емоції персонажів змінюються так швидко, що подекуди доводиться по кілька разів перечитувати одну сторінку, аби зрозуміти, що відбулося. Рішення та реакції головної героїні часто неочікувані й не відповідають її характеру. Діалоги обриваються, навіть толком не розпочавшись.
До прикладу, глава, у якій Віра і Марта зустрічаються в Берліні. Спочатку вони вечеряють у в’єтнамському закладі. Відбувається короткий діалог ні про що, і вже в наступному абзаці героїні опиняються в абсолютно іншій локації, а вся увага перемикається на коханця Віри. Марта кудись зникає, та й узагалі незрозуміло, навіщо вона там була.
Починаючи з другого розділу, навіть сам стиль письма стає нетерплячим. Авторка починає. Розбивати текст. На короткі речення. Тому що так краще передається. Емоція. (Ні)
Думаю, після першого розділу ця книга набридла навіть авторці, і вона просто хотіла якнайшвидше її дописати.
У результаті роман перенасичений темами, подіями та персонажами, більшість з яких залишаються нерозкритими. Навіть Київ та Берлін - круті яскраві міста - описуються нашвидкоруч та нецікаво. Стосунки персонажів залишаються неповними та неживими на тлі всієї суєти. Важливі сюжетні моменти (як смерть Марти) описуються кількома реченнями як щось повсякденне. Нам постійно розповідають про якихось другорядних персонажів, аби забути про них в наступній ж главі: Лариса, Віктор, Толік, Настя, Семен, Василь, Денис, Дмитро, Тамара, Олег, Антон зі Сміли, Каміл, Коля, Артем, Ігнат, Мишко зі школи, Яспер, Андреас, Хана, Іван, Ната, Ліна, Рахіль.... та скільки ж можна??
Загалом, із книги можна було легко прибрати 80% подій і персонажів та натомість ретельніше й повільніше описати важливі сцени.
Однією з таких сцен міг би бути візит до батьків Андрія. Це міг би бути важливий момент, в якому читач дізнається щось про Андрія. Але НА ЦЕ НЕМА ЧАСУ. Ми дізнаємося лише те, що батьки Андрія бідні, маргіналізовані, мало розмовляють, зловживають алкоголем і живуть на дачі. Незрозуміло, чому Андрій узагалі до них поїхав. Певно, аби зайнятися сексом із Вірою у своїй дитячій кімнаті, паралельно отримуючи коментарі батьків у смс-повідомленнях? Лол, перечитую це речення й розумію, яка це маячня.
Зрештою у книзі занадто багато неправдоподібних моментів - починаючи від сюрреалістичної сцени із сексом і смс-ками від батьків, закінчуючи різними дрібницями.
Наприклад, у книзі описуються події 2011 року, але всі персонажі сидять у фейсбуці. Можливо, у 2011-му в Києві хтось і користувався фейсбуком, але це точно не було масовим явищем, і більшість людей і далі сиділи вконтакте. Можна було б нічого не вигадувати, а просто ом��нути назву будь-якої соцмережі.
Також дуже запам’ятався момент, коли Андрій - увесь такий бідний невдаха з родини маргіналів - повертається з Києва до Берліна літаком. На моїй памʼяті навіть студенти зі значно кращим фінансовим становищем їздили з України до Німеччини автобусами. Стільки тексту пішло на опис бідності Андрія - і раптом він спокійно сідає собі в літачок і летить до Берліна. Та таких розбіжностей у книзі море.
Останнім пунктом хочу написати про мову авторки. Мені здалося, що або вона майже не спілкується українською в повсякденному житті, або живе в дуже специфічній бульбашці. Багато фраз здаються кальками з англійської, і я не можу пригадати, щоб будь-хто так розмовляв в Україні 15 років тому чи навіть зараз. Мені забракло живих, не книжних і не перекладених з англійської діалогів. Забракло й усього цього крінжового інтернет-сленгу 2010-х та цитат із мемів. Мова персонажів занадто правильна й штучна.
Аби якось підсумувати, скажу, що дочитала цю книгу лише в надії ще побачити в ній щось схоже на правдиве життя. Я б покинула її на половині, якби не заплатила за неї гроші.
УВАГА: СПОЙЛЕРИ починаються приблизно з цього моменту.
Першим розчаруванням стала доволі типова для таких романів нетерплячість. Авторка виходить із припущення, що читач живе в її голові та може все зрозуміти без "зайвих" пояснень. Події, сцени, емоції персонажів змінюються так швидко, що подекуди доводиться по кілька разів перечитувати одну сторінку, аби зрозуміти, що відбулося. Рішення та реакції головної героїні часто неочікувані й не відповідають її характеру. Діалоги обриваються, навіть толком не розпочавшись.
До прикладу, глава, у якій Віра і Марта зустрічаються в Берліні. Спочатку вони вечеряють у в’єтнамському закладі. Відбувається короткий діалог ні про що, і вже в наступному абзаці героїні опиняються в абсолютно іншій локації, а вся увага перемикається на коханця Віри. Марта кудись зникає, та й узагалі незрозуміло, навіщо вона там була.
Починаючи з другого розділу, навіть сам стиль письма стає нетерплячим. Авторка починає. Розбивати текст. На короткі речення. Тому що так краще передається. Емоція. (Ні)
Думаю, після першого розділу ця книга набридла навіть авторці, і вона просто хотіла якнайшвидше її дописати.
У результаті роман перенасичений темами, подіями та персонажами, більшість з яких залишаються нерозкритими. Навіть Київ та Берлін - круті яскраві міста - описуються нашвидкоруч та нецікаво. Стосунки персонажів залишаються неповними та неживими на тлі всієї суєти. Важливі сюжетні моменти (як смерть Марти) описуються кількома реченнями як щось повсякденне. Нам постійно розповідають про якихось другорядних персонажів, аби забути про них в наступній ж главі: Лариса, Віктор, Толік, Настя, Семен, Василь, Денис, Дмитро, Тамара, Олег, Антон зі Сміли, Каміл, Коля, Артем, Ігнат, Мишко зі школи, Яспер, Андреас, Хана, Іван, Ната, Ліна, Рахіль.... та скільки ж можна??
Загалом, із книги можна було легко прибрати 80% подій і персонажів та натомість ретельніше й повільніше описати важливі сцени.
Однією з таких сцен міг би бути візит до батьків Андрія. Це міг би бути важливий момент, в якому читач дізнається щось про Андрія. Але НА ЦЕ НЕМА ЧАСУ. Ми дізнаємося лише те, що батьки Андрія бідні, маргіналізовані, мало розмовляють, зловживають алкоголем і живуть на дачі. Незрозуміло, чому Андрій узагалі до них поїхав. Певно, аби зайнятися сексом із Вірою у своїй дитячій кімнаті, паралельно отримуючи коментарі батьків у смс-повідомленнях? Лол, перечитую це речення й розумію, яка це маячня.
Зрештою у книзі занадто багато неправдоподібних моментів - починаючи від сюрреалістичної сцени із сексом і смс-ками від батьків, закінчуючи різними дрібницями.
Наприклад, у книзі описуються події 2011 року, але всі персонажі сидять у фейсбуці. Можливо, у 2011-му в Києві хтось і користувався фейсбуком, але це точно не було масовим явищем, і більшість людей і далі сиділи вконтакте. Можна було б нічого не вигадувати, а просто ом��нути назву будь-якої соцмережі.
Також дуже запам’ятався момент, коли Андрій - увесь такий бідний невдаха з родини маргіналів - повертається з Києва до Берліна літаком. На моїй памʼяті навіть студенти зі значно кращим фінансовим становищем їздили з України до Німеччини автобусами. Стільки тексту пішло на опис бідності Андрія - і раптом він спокійно сідає собі в літачок і летить до Берліна. Та таких розбіжностей у книзі море.
Останнім пунктом хочу написати про мову авторки. Мені здалося, що або вона майже не спілкується українською в повсякденному житті, або живе в дуже специфічній бульбашці. Багато фраз здаються кальками з англійської, і я не можу пригадати, щоб будь-хто так розмовляв в Україні 15 років тому чи навіть зараз. Мені забракло живих, не книжних і не перекладених з англійської діалогів. Забракло й усього цього крінжового інтернет-сленгу 2010-х та цитат із мемів. Мова персонажів занадто правильна й штучна.
Аби якось підсумувати, скажу, що дочитала цю книгу лише в надії ще побачити в ній щось схоже на правдиве життя. Я б покинула її на половині, якби не заплатила за неї гроші.
April 7, 2026
Дебютна книжка авторки із претензією на міський (київський) роман. Можна сказати, що це і берлінський роман, бо левова частка подій відбувається там.
Книга читається швидко, і в певний момент починаєш себе асоціювати із окремими моментами досвіду Віри.
Втім, деякі сюжетні лінії для мене видались клішейними - зокрема, лінія переїзду Андрія у Пітер на тлі початку Євромайдану. Як на мене, цю частину можна було б допрацювати більш вдало. Деякі екзистенційні переживання головної героїні не зовсім зрозумілі, зокрема, перехід від аполітичності до радше раптової політичної ангажованості. Лінія політичних розбіжностей батька і доньки - трохи клішейна і сирувата, особливо для українського читача.
Для себе я зчитала цей роман як роман-дорослішання.
Окремо хотілось би, аби була більша увага до літредактури, бо трапляються одруки і не зовсім літературно побудовані речення. Іноді німецькі назви латиницею, інколи українською.
Буде цікаво стежити за подальшими творами авторки зі сподіванням, що сюжетні лінії будуть трохи менш сирими і більш пропрацьованими.
Книга читається швидко, і в певний момент починаєш себе асоціювати із окремими моментами досвіду Віри.
Втім, деякі сюжетні лінії для мене видались клішейними - зокрема, лінія переїзду Андрія у Пітер на тлі початку Євромайдану. Як на мене, цю частину можна було б допрацювати більш вдало. Деякі екзистенційні переживання головної героїні не зовсім зрозумілі, зокрема, перехід від аполітичності до радше раптової політичної ангажованості. Лінія політичних розбіжностей батька і доньки - трохи клішейна і сирувата, особливо для українського читача.
Для себе я зчитала цей роман як роман-дорослішання.
Окремо хотілось би, аби була більша увага до літредактури, бо трапляються одруки і не зовсім літературно побудовані речення. Іноді німецькі назви латиницею, інколи українською.
Буде цікаво стежити за подальшими творами авторки зі сподіванням, що сюжетні лінії будуть трохи менш сирими і більш пропрацьованими.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 6, 2026
Книга викликала багато емоцій — і це, мабуть, найчесніше, що можна про неї сказати.
До Віри я не відчула огиди, скоріше — розуміння. Це оте дивне бажання "сирого", бажання довести собі, що ти — не твоя мати, що ти можеш вийти з токсичних стосунків швидше й легше. Але по факту вона просто знайшла хлопця, якого б не схвалив батько. Це не бунт і не зростання — це інша форма тієї ж пастки.
Саме тому лінія становлення головної героїні мені не зайшла. Вона виглядає скоріше як вставлена опція, ніж як справжній внутрішній шлях. Я не відчула висновків — ні для Віри, ні для читача.
Мені спало на думку порівняння з піснями, які одразу западають у голову — але коли вслухаєшся, розумієш, що це просто набір слів. Схоже відчуття.
Думаю, книга більше відгукнеться людям приблизно того ж віку, з Києва, які говорили російською все життя — їм буде більше причетності: і до місць, і до атмосфери, і до мовного переходу як особистої теми. Для решти — це може залишитися просто історією.
До Віри я не відчула огиди, скоріше — розуміння. Це оте дивне бажання "сирого", бажання довести собі, що ти — не твоя мати, що ти можеш вийти з токсичних стосунків швидше й легше. Але по факту вона просто знайшла хлопця, якого б не схвалив батько. Це не бунт і не зростання — це інша форма тієї ж пастки.
Саме тому лінія становлення головної героїні мені не зайшла. Вона виглядає скоріше як вставлена опція, ніж як справжній внутрішній шлях. Я не відчула висновків — ні для Віри, ні для читача.
Мені спало на думку порівняння з піснями, які одразу западають у голову — але коли вслухаєшся, розумієш, що це просто набір слів. Схоже відчуття.
Думаю, книга більше відгукнеться людям приблизно того ж віку, з Києва, які говорили російською все життя — їм буде більше причетності: і до місць, і до атмосфери, і до мовного переходу як особистої теми. Для решти — це може залишитися просто історією.
May 4, 2026
Вперше читаю, щоб письменник так погано описував свої думки. Короткі речення, що постійно обриваюсь, немає цілісності оповіді, одноманітність епітетів, перечитувала абзаци по декілька разів, щоб зрозуміти що автор має на увазі і про кого тут взагалі йдеться. На жаль, так і не змогла дочитати, бо книга викликала більше розчарування, ніж цікавість
January 27, 2026
Можливо, як редакторка цього роману я заангажована, але це така потужна історія! Мені було цілюще спостерігати трансформацію героїні та її пошук себе справжньої на тлі київських та берлінських пейзажів. Це, можливо, моя улюблена сучасна українська проза.
January 28, 2026
Книга про становлення. Особистості. Дорослості. Свідомості.
Книга про стосунки. З собою. З друзями. З коханими. З містом. З музикою. З домом.
Це прекрасна історія і так добре, що вона сталась зі мною.
Чудова книга, яку щиро рекомендую!
Книга про стосунки. З собою. З друзями. З коханими. З містом. З музикою. З домом.
Це прекрасна історія і так добре, що вона сталась зі мною.
Чудова книга, яку щиро рекомендую!
February 18, 2026
мені завжди хотілося прочитати ще трохи, ще одну главу коли треба було зупинятись. люблю це почуття. дуже відрезонувала третя частина, згадував де був я в ці дні. і сама історія відносин не ідеальна, щемка - чомусь відгукується.
May 7, 2026
У кінці, коли починається Майдан, речення мають абсолютно інше забарвлення та почуття.
Протягом читання книги неодноразово думала що вона погано написана.
Але війна змінила її, як і персонажів.
(хочу книгу про Марту, як на мене єдина адекватна рухома)
Протягом читання книги неодноразово думала що вона погано написана.
Але війна змінила її, як і персонажів.
(хочу книгу про Марту, як на мене єдина адекватна рухома)
March 19, 2026
Після прочитання хочеться відкрити і почати перечитувати знову. 5/5
March 22, 2026
Дивний сюжет, дивна поведінка героїв, але ми всі якось дивно дорослішали, тому ок)
Загалом цікаво, але не шедеврально
Загалом цікаво, але не шедеврально
May 9, 2026
Трішки mixed feelings, але в цілому було цікаве journey з щемливою кінцівкою 💔
Displaying 1 - 30 of 31 reviews