What do you think?
Rate this book
Не думай про червоне
«Не думай про червоне», другий роман Світлани Пиркало, вперше побачив світ ще у 2005 році. Як каже сама авторка, це роман про любов, про радіо, про шахтарів, про Лондон і пошуки себе (та іншого) далеко від дому.
Сім років тому молода журналістка Павліна Стопудів зустріла Джима Барлі. І всі ці сім років вона мріяла зустріти його знову, тож що їй залишається? Звісно ж, покинути все і переїхати до Лондона. Чи відшукає вона коханого чоловіка і що чекає на неї в британській столиці? Нові та знайомі обличчя, робочі будні, клуби й паби, море, похорони, секс... І алкоголь — багато алкоголю. Сміх, і сльози, і сміх крізь сльози — усе це з Павліною переживуть і читачі. А думати про червоне й справді не треба.
Сім років тому молода журналістка Павліна Стопудів зустріла Джима Барлі. І всі ці сім років вона мріяла зустріти його знову, тож що їй залишається? Звісно ж, покинути все і переїхати до Лондона. Чи відшукає вона коханого чоловіка і що чекає на неї в британській столиці? Нові та знайомі обличчя, робочі будні, клуби й паби, море, похорони, секс... І алкоголь — багато алкоголю. Сміх, і сльози, і сміх крізь сльози — усе це з Павліною переживуть і читачі. А думати про червоне й справді не треба.
392 pages, Paperback
First published January 1, 2004
6 people are currently reading
80 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
December 24, 2024
з цією книжкою дуже легко було бути вразливою. мені подобається історійка про сім років чекання на чоловіка, в яку насправді запаковане таке глибоке й тягуче прагнення усього-на-всього любови. ну і книжка-вайб також! чекатиму перевидання, щоб побути наодинці з нею ще разок.
«Настав неприємний момент, коли треба було щось вирішувати. Відверто кажучи, я завжди все вирішую сама - і за себе, і за всіх, кому самому в падло.
Можу вирішити все, як то в пісні співається, я тучі разведу рукамі. Але от зараз мені вирішувати нічого не хотілося.»
«Має бути якась людина, від якої можна вкрасти трохи життевої сили, коли своя закінчується.»
«Повернувшись до свого столу, я перечитала новину, яку писав Нік, і виявила певну кількість пунктуаційних помилок, надто довгий і неапетитний заголовок... Ну чому я вмію зробити талановито і гарно, а ти не вмієш.»
«І, дивовижно, раптом серед усього цього шардоне, канапок і презентаційної сусти я раптом відчула, що до мене повертається якесь дуже важливе, цінне відчуття. Відчуття того, що я і далі живу, що кожна мить неповторна, що все можливо. Ну звичайно, все можливо.
Світ існує для мене.»
«Настав неприємний момент, коли треба було щось вирішувати. Відверто кажучи, я завжди все вирішую сама - і за себе, і за всіх, кому самому в падло.
Можу вирішити все, як то в пісні співається, я тучі разведу рукамі. Але от зараз мені вирішувати нічого не хотілося.»
«Має бути якась людина, від якої можна вкрасти трохи життевої сили, коли своя закінчується.»
«Повернувшись до свого столу, я перечитала новину, яку писав Нік, і виявила певну кількість пунктуаційних помилок, надто довгий і неапетитний заголовок... Ну чому я вмію зробити талановито і гарно, а ти не вмієш.»
«І, дивовижно, раптом серед усього цього шардоне, канапок і презентаційної сусти я раптом відчула, що до мене повертається якесь дуже важливе, цінне відчуття. Відчуття того, що я і далі живу, що кожна мить неповторна, що все можливо. Ну звичайно, все можливо.
Світ існує для мене.»
March 18, 2023
- Мам! Чого ти смієшся? Це якесь відео? Покажи мені, це якесь відео? Це щось про котів? Чого ти так регочеш?
Яся прибігає і вирячується на книжку у мене в руках. Я ж не буду дитині розказувать, шо трушусь і аж плачу від того, як героїня з другом Дмитриком тікають з лондонського гей-клуба. Бо це роман не для молодшого шкільного віку.
Взагалі я почала читати цю книгу ще зранку.
Сьогодні на нашій старій хаті мав бути перший перегляд потенційних нових мешканців (вони не прийшли). Тому весь день, щоб не зганьбити свій рід, я прибирала (бо в квартирі, де висить український прапор і портрет Залужного має буть пор’ядок)
Цілісінький день я віддраювала батарею від іржі, килими від слайма і духовку від взагалі хтозна чого (чесно не розумію, хто так її засрав, так наче хтось щодня якусь жирну почєрьовку шкварив і вона бризькало на всі боки, але хто?)
А інтернета в мене там нема ніякого (це таке дивне відчуття, береш телефон погортати стрічку - а там пусто), то падала перепочити я з єдиною книжкою, що залишилась. Відкривала та іржала як коняка.
Книжка ця маленька, ловка і дуже зручного формату. Називається «Не думай про червоне» Пиркало. І це така вєщ, шо піднімає настрій, як розпечена лампочка піднімає ртуть в термометрі в понеділок перед школою. По сюжету відчайдушна героїня, прибрехавши на співбесіді і встроївшись журналісткою на BBC, їде з Києва в Лондон (насправді вона в пошуках свого кохання, саксофоніста Джима Барлі).
Вона залишає своє попереднє життя, друзів і чудову квартиру з високими стелями на Гоголівській, де влаштовували вечірки луччі люди країни, молоді українські письменники та журналісти (чи часом не було тебе там, сестро? Lesya Moskalenko:), а на них «з надією і жахом дивився вишитий Тарас Шевченко». Ох, як я люблю цей район «у тій божественній частині Києва, де повітря завжди було свіже, навесні під вікнами цвіла величезна стара черемха, коли приходила осінь, у мою кухню залітало її жовте листя»
Як це прекрасно! А як поетично Пиркало описує нічне місто:
«Нічний Київ — це не місто. Це купа розсипаних чиєюсь щедрою рукою самоцвітів, які проявляються, стають видимими, самобутньо сяють тільки коли надходить ніч. Це кубло золотистих змій»
Отож героїня покидає Київ у тремтливих вечірніх вогнях і чорне провалля Дніпра заради міста, де нікому подзвонити, де ніхто не знаю про твоє існування і не знає, що тебе треба любити. І ось тут починаються пригоди, так іронічно і дотепно описані авторкою.
«Зрештою я познайомилась з людьми, з якими мені належало працювати. Колектив виявився саме таким, яким я його уявляла. Люди дуже ввічливі, усі запропонували свою допомогу. Словом, нікому не було до мене діла»
Ця книжка писалась майже двадцять років тому і тут багато того, що не прощається зараз: неполіткоректності, відвертості, пострадянської дійсності. Тут багато сексу і сексуальності, де все називається своїми іменами, переважно неприлічними. Та почитати «Не думай про червоне» — це як вийти на терапевтичну зустріч з подругою, взяти пива і спитать: «Ну шо ти?», а потім дві години реготати поки не вивихнеш щелепу ( в мене таке було якшо шо).
І я дуже хочу екранізацію. Це був би дружній ляпас Бріджит Джонс (боже, яка в нас є кльовезна база для сценарія!)
І ще я тепер страшенно хочу спробувати полтавсьского карася з медом, що втрачаєш свідомість від одного виду і аромату, полтавську медовуху, від тридцяти грамів якої віднімаються ноги і полтавську «єдино правдиву» кров‘янку (тікі шоб не в моїй духовці це все пекти).
Яся прибігає і вирячується на книжку у мене в руках. Я ж не буду дитині розказувать, шо трушусь і аж плачу від того, як героїня з другом Дмитриком тікають з лондонського гей-клуба. Бо це роман не для молодшого шкільного віку.
Взагалі я почала читати цю книгу ще зранку.
Сьогодні на нашій старій хаті мав бути перший перегляд потенційних нових мешканців (вони не прийшли). Тому весь день, щоб не зганьбити свій рід, я прибирала (бо в квартирі, де висить український прапор і портрет Залужного має буть пор’ядок)
Цілісінький день я віддраювала батарею від іржі, килими від слайма і духовку від взагалі хтозна чого (чесно не розумію, хто так її засрав, так наче хтось щодня якусь жирну почєрьовку шкварив і вона бризькало на всі боки, але хто?)
А інтернета в мене там нема ніякого (це таке дивне відчуття, береш телефон погортати стрічку - а там пусто), то падала перепочити я з єдиною книжкою, що залишилась. Відкривала та іржала як коняка.
Книжка ця маленька, ловка і дуже зручного формату. Називається «Не думай про червоне» Пиркало. І це така вєщ, шо піднімає настрій, як розпечена лампочка піднімає ртуть в термометрі в понеділок перед школою. По сюжету відчайдушна героїня, прибрехавши на співбесіді і встроївшись журналісткою на BBC, їде з Києва в Лондон (насправді вона в пошуках свого кохання, саксофоніста Джима Барлі).
Вона залишає своє попереднє життя, друзів і чудову квартиру з високими стелями на Гоголівській, де влаштовували вечірки луччі люди країни, молоді українські письменники та журналісти (чи часом не було тебе там, сестро? Lesya Moskalenko:), а на них «з надією і жахом дивився вишитий Тарас Шевченко». Ох, як я люблю цей район «у тій божественній частині Києва, де повітря завжди було свіже, навесні під вікнами цвіла величезна стара черемха, коли приходила осінь, у мою кухню залітало її жовте листя»
Як це прекрасно! А як поетично Пиркало описує нічне місто:
«Нічний Київ — це не місто. Це купа розсипаних чиєюсь щедрою рукою самоцвітів, які проявляються, стають видимими, самобутньо сяють тільки коли надходить ніч. Це кубло золотистих змій»
Отож героїня покидає Київ у тремтливих вечірніх вогнях і чорне провалля Дніпра заради міста, де нікому подзвонити, де ніхто не знаю про твоє існування і не знає, що тебе треба любити. І ось тут починаються пригоди, так іронічно і дотепно описані авторкою.
«Зрештою я познайомилась з людьми, з якими мені належало працювати. Колектив виявився саме таким, яким я його уявляла. Люди дуже ввічливі, усі запропонували свою допомогу. Словом, нікому не було до мене діла»
Ця книжка писалась майже двадцять років тому і тут багато того, що не прощається зараз: неполіткоректності, відвертості, пострадянської дійсності. Тут багато сексу і сексуальності, де все називається своїми іменами, переважно неприлічними. Та почитати «Не думай про червоне» — це як вийти на терапевтичну зустріч з подругою, взяти пива і спитать: «Ну шо ти?», а потім дві години реготати поки не вивихнеш щелепу ( в мене таке було якшо шо).
І я дуже хочу екранізацію. Це був би дружній ляпас Бріджит Джонс (боже, яка в нас є кльовезна база для сценарія!)
І ще я тепер страшенно хочу спробувати полтавсьского карася з медом, що втрачаєш свідомість від одного виду і аромату, полтавську медовуху, від тридцяти грамів якої віднімаються ноги і полтавську «єдино правдиву» кров‘янку (тікі шоб не в моїй духовці це все пекти).
April 3, 2025
я люблю її
July 27, 2025
4,5 🌟
як вона відчуває 🤌🏼
і тут передані такі речі, які є відбитком покоління українців.
як вона відчуває 🤌🏼
і тут передані такі речі, які є відбитком покоління українців.
January 13, 2026
чудова книжка, щоб відволіктись в реальності
November 20, 2025
Деякі книжки трапляються вчасно, а деякі уже тоді, коли ти дозріваєш до того, аби зрозуміти їх фінал. Якби я прочитала це раніше, історія здавалась би мені незавершеною. Але натомість тут влучний, хоч і трохи несподіваний, відкритий фінал. А ще це з тієї категорії книжок, які шкода дочитувати. Бо вони добрі, і такі справжні, що в який момент здається наче Поліна Стопудів розказує тобі це все в якомусь із лондонських пабів. Я б радила читати її саме у мід твентіс, або ж коли нестерпно сумно. Як добре, що в укрліт є такі книги❤️
February 3, 2026
4.5 зірочок. Легка, іронічна з саморефлексією. Це історія про самотність і спроби заповнити внутрішню порожнечу розмовами, алкоголем та роздумами "про життя".
Книга наповнена атмосферою лондонських пабів, специфічним сленгом та спостереженнями за британцями й українцями. Це терапевтичний текст про те, як важливо "перестати думати про червоне" (Red Flags) і почати просто жити.
Книга наповнена атмосферою лондонських пабів, специфічним сленгом та спостереженнями за британцями й українцями. Це терапевтичний текст про те, як важливо "перестати думати про червоне" (Red Flags) і почати просто жити.
January 24, 2026
«Життя закоротке, щоб цілувати крокодилів», і закоротке, щоб не знати про пригоди Павліни Стопудів 💖
December 16, 2025
І чого ж я слухала людей, які відмовляли мене від дивних книжок Пиркало?! «Не думай про червоне» така прекрасна історія, що я бозна-скільки часу ношу у джинсах цитати про самотність та смішинки…
«Зелена Маргарита» — мій must-read наступного року
«Зелена Маргарита» — мій must-read наступного року
February 1, 2025
Київ. Гоголівська. Лондон. Бари. Паби. Пиво. Коньяк. Горілка. Бренді. Ель. Знову пиво. Побачення. Секс. 2000-ні. Шахти. Новини. І ще випивка.
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 9, 2026
«світ існує для мене». історія ніби така проста, про кохання, але скільки в ній вразливості..
February 1, 2026
терміново треба зняти по цій книзі серіал у дусі fleabag
Displaying 1 - 13 of 13 reviews