Воно гризе

by Олег Соколовський

Він не пам’ятає, ким був до того, як опинився в готельному номері сам на сам із потворою. Не пригадує, як потрапив сюди. Телефона немає, зброї теж, вікна неможливо розбити, а двері сковані ланцюгами. Навіть крик не виходить за межі цього дивного приміщення.

Поранений і зболений, він має вижити в химерному світі, де в темряві чатує пазуристе й ікласте Оте, а безпека залежить від тьмяного світла вуличних ліхтарів за вікном. Страшна злива посилюється. Чи справді він єдина людина в цьому готелі? І чи вдасться йому пригадати бодай щось зі свого справжнього життя, перш ніж світло остаточно згасне й Оте прийде за ним?

Олег Соколовський — кінорежисер, сценарист, викладач сценарної майстерності і режисури.

192 pages, Paperback

Published January 1, 2026

Reviews

[Ruslana Bookslover · Rating 1 out of 5]

ну ні :(

[Lena St · Rating 2 out of 5]

Шкода, та мені не сподобалися ані задум, ані його виконання.

Ідейно це такий омаж Silent Hill 4: The Room, де головний герой приходить до тями у квартирі (і там теж є "3" у номері), амнезія, острах, моторошні відчуття, ланцюги, діра в стіні, стукіт, споглядання у вічко та гризуча самотність. Втім, пригоди Генрі були куди як більш страшними та динамічними, ніж в Якова.

Я не думаю, що із початковою концепцією історії щось аж системно негаразд, вона цілком має право на існування, скоріше, справа більше в її реалізації. Під час читання не полишала думка, як же насправді краще все описане виглядало б в кіно. І можна тільки уявити мій не-подив, коли у "Подяках" я прочитала, що це так і планувалося. От чесно, мені здається, що фільмом воно було б значно краще.

Сам формат історії - такий дуже-дуже локальний, щоб не казати "обмежений", причому, у всіх сенсах, не просто всі дії вдібуваються фактично у двох кімнатах, сам спектр подій розпорошений між "тут" і зовсім трішки, здебільшого наприкінці - "там" і "тоді", це складно описати цікаво та динамічно, і в автора, на жаль, так і не вийшло. Я розумію, що місце дії продиктоване виключно вхідними рамками історії, але ніхто не стримував героя у його рефлексіях і флешбеках. Ніхто не обмежував автора у створенні атмосфери та додаткових шарів історії.

Але ні, все відбувається надто одномірно. Герой здійснює безкінечну череду дій, до чого складно спочатку призвичаїтися, бо він механічно переміщується "в кадрі" нон-стоп, потім до цього звикаєш, але це руйнує атмосферу, бо стає чимось монотонним, надто банальним. Та все чекаєш, коли ми зазирнемо у підґрунтя цього мікроскопічного чистилища, коли ми відчуємо той знаменитий сайлентгілловський вайб і зрозуміємо, за що саме герой прирік себе цього разу.

Втім, цього не стається, в сенсі, наприкінці звісно автор просто розповідає, що то було, але інтриги не сталося, внутрішньої напруги не сталося, своєрідного катарсису теж не сталося. Це, власне, найгірше що може статися із такою історією. Я б хотіла насправді зануритися у SH-подібну історію, мене не бентежить наслідування, щось чорне, жасне та в стилі сурвайвл-гри. Але на похмурий симулятор стелс-ходьби кімнатами я якось не підписувалася.

[Trepanatsya · Rating 3 out of 5]

3,5 (але половинка то не точно)

[Олександр · Rating 4 out of 5]

Загалом, доволі непогана історія жаху:
замкнений простір, відчуття безвиході і незрозуміле Щось, що чаїться в темряві.
Не вистарчило дещо глибини, але сценарний формат оповіді певно під таке і заточений, було враження під час читання ніби граєш якусь Amnesia: hotel room)

[Vadym Kushnir · Rating 4 out of 5]

Сеттинг дуже нагадує Silent Hill The Room, а хтивий головний герой з дружиною з інвалідністю нагадує Джеймса з Silent Hill 2. Однак все ж історія цікава, шкода що коротка. Подекуди бісили розділи розміром у дві сторінки, і факт того що автор намагається кожен розділ закінчувати кліфхенгером.

[Oleksii Rafalovych · Rating 2 out of 5]

📖👁 Я дуже люблю герметичний сетинг. У горорі «Воно гризе» це стало єдиним, що мені сподобалось, окрім обкладинки і назви.

Сам роман слабенький художньо. Брак емоцій, психології, і брак стилю. Останнє я б цілком пробачив дебютанту, але через недостатність художніх засобів і психологізму, вийшов сухий опис дій у загадково-екстремальних обставинах.

🎬 У післямові автор зізнається, що це мав бути сценарій — можливо, це він і є (я не читав сценаріїв ніколи), але мені текст читався, як інструкція від першої особи — я зробив те, я побачив се, я зреагував так, я подумав таке. Дуже короткі речення, найпотужніший епітет — «я почувався максимально кепсько».

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Єва Вайда · Rating 3 out of 5]

Це був цікавий досвід. Хороший горор, що читається на одному подиху. Тобто буквально, кожна глава закінчується так, що одразу хочеться прочитати наступну. Тримає в напрузі й до кінця не зрозуміло, що відбувається. Та й в кінці, не дуже певна, що правильно зрозуміла задум автора. 
Книжку хочеться залишити на своїх поличках й не продавати - для мене це дуже хороший показник. 
Проте, десь з середини книжки почав дратувати головний герой. Що не візьметься зробити - наче руці з дупці. І це втомлює. Крім того, мені дуже бракувало більш розгорнутої кінцівки.