What do you think?
Rate this book
Виродок #4
Виродок. Спокута
Чи вміють монстри кохати?
Волтер Джекс усе життя вважав себе чудовиськом. Його помста була нестримною, а шлях до мети залишав за собою лише руйнування та біль. Але що, як навіть найтемніші душі здатні змінитися? Усвідомлення своїх почуттів до Джона Вінса — людини, яку він прагнув знищити, — змінило для Волтера все. Вперше він побачив не лише монстра, яким себе уявляв, але й проблиск того, ким ще міг стати, якщо обере інший шлях.
Коли провина стискає серце, а ненависть зникає під тягарем незакінчених історій, починається пошук істинного сенсу життя. Ерік Бюргер, творець і жертва, теж має власну боротьбу: спробу зрозуміти й пробачити. Чи вистачить Волтеру сил знайти в собі людину, а Еріку — знайти трохи тепла до того, хто завдав йому стільки болю?
Кохання може стати відкупленням, але чи здатна спокута стерти минуле, яке назавжди залишило слід у їхніх серцях?
Волтер Джекс усе життя вважав себе чудовиськом. Його помста була нестримною, а шлях до мети залишав за собою лише руйнування та біль. Але що, як навіть найтемніші душі здатні змінитися? Усвідомлення своїх почуттів до Джона Вінса — людини, яку він прагнув знищити, — змінило для Волтера все. Вперше він побачив не лише монстра, яким себе уявляв, але й проблиск того, ким ще міг стати, якщо обере інший шлях.
Коли провина стискає серце, а ненависть зникає під тягарем незакінчених історій, починається пошук істинного сенсу життя. Ерік Бюргер, творець і жертва, теж має власну боротьбу: спробу зрозуміти й пробачити. Чи вистачить Волтеру сил знайти в собі людину, а Еріку — знайти трохи тепла до того, хто завдав йому стільки болю?
Кохання може стати відкупленням, але чи здатна спокута стерти минуле, яке назавжди залишило слід у їхніх серцях?
320 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
7 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
February 4, 2026
Що ж... ми дійшли до фіналу цієї емоційно знищуючої, болісної, інтригуючої, але такої неймовірної історії. Перша серія «Скляного павутиння» завершена — і мені точно є що сказати.
Четверта частина — це фінал, у якому ви нарешті отримаєте відповіді на всі запитання, що накопичувалися з першої книги. Але не забувайте: відповіді тут не даються безкоштовно — доведеться розплатитися нервами, сльозами й ще парочкою криків у подушку. Як сказав Ерік: «Лайно трапляється». І цього разу — на повну силу.
Ця частина, як і попередні, вправно грається з емоціями. Ба більше — вона змусить вас озирнутися назад і переглянути попередні частини, бо деякі «невинні» моменти раптово набувають нового змісту. Пазл починає складатися, і стає моторошно від того, як багато було перед очима з самого початку…
Ерік.
Мій любий Ерік.
Хоч ти вигаданий персонаж, та я все одно скажу: я був з тобою до самого кінця. Обійняв би тебе, якби міг — за все, що ти пережив, за всі болі, страхи, боротьбу…
І хоч попередні книги показували глибину інших героїв, у цій частині центр тяжіння зміщується на того, хто довгий час був у тіні — Джона Вінса. Саме в його тілі перебуває Ерік, і ми нарешті дізнаємося, ким був Джон насправді. Що він приховував. І що зробило його тим, ким він став.
Ця частина вчить дивитися крізь слова, вчитуватися в підтексти, помічати деталі. Багато підказок ми отримали ще раніше — просто не звертали уваги…
Дякую, Світлано, за цю історію. За ці емоції. За цей фінал, який надихає чекати далі — ще впевненіше, ще відданіше.
5/5🦊 — безсумнівно.
Готуйте гаманці й серце, бо далі буде ще більше. І ще болючіше. І ще прекрасніше.
Четверта частина — це фінал, у якому ви нарешті отримаєте відповіді на всі запитання, що накопичувалися з першої книги. Але не забувайте: відповіді тут не даються безкоштовно — доведеться розплатитися нервами, сльозами й ще парочкою криків у подушку. Як сказав Ерік: «Лайно трапляється». І цього разу — на повну силу.
Ця частина, як і попередні, вправно грається з емоціями. Ба більше — вона змусить вас озирнутися назад і переглянути попередні частини, бо деякі «невинні» моменти раптово набувають нового змісту. Пазл починає складатися, і стає моторошно від того, як багато було перед очима з самого початку…
Ерік.
Мій любий Ерік.
Хоч ти вигаданий персонаж, та я все одно скажу: я був з тобою до самого кінця. Обійняв би тебе, якби міг — за все, що ти пережив, за всі болі, страхи, боротьбу…
І хоч попередні книги показували глибину інших героїв, у цій частині центр тяжіння зміщується на того, хто довгий час був у тіні — Джона Вінса. Саме в його тілі перебуває Ерік, і ми нарешті дізнаємося, ким був Джон насправді. Що він приховував. І що зробило його тим, ким він став.
Ця частина вчить дивитися крізь слова, вчитуватися в підтексти, помічати деталі. Багато підказок ми отримали ще раніше — просто не звертали уваги…
Дякую, Світлано, за цю історію. За ці емоції. За цей фінал, який надихає чекати далі — ще впевненіше, ще відданіше.
5/5🦊 — безсумнівно.
Готуйте гаманці й серце, бо далі буде ще більше. І ще болючіше. І ще прекрасніше.
February 8, 2026
Понад тиждень тільки те й робила, що читала Виродка і тепер той світ для мене рідніший за реальний.
Це роман ( усі 4 книжки), що вивів мене на такі емоції, які законно поставили його на перше місце серед усього прочитаного за весь час, тому хочу сказати пані Світлані щире спасибі, за те, що ви його написали.
Як би передати мої емоції....
Це ніби книжка, написана чисто для мене ( я вже казала, що асоціюю себе з головним персонажем). З персонажами під мене, з тропами під мене. Таке ідеальне поєднання жартів, скла, милих, щемких і життєвих моментів - знайти складно.
Ця історія так мене захопила, що я постійно про неї думала і думаю дотепер (і буду думати ще дофіга часу), навіть прийшлося закривати сторінки руками, щоб очі не бігали вперед.
Деякі моменти здавалися передбачуваними, але подій так багато і особливо у 4 книзі, мої передбачення щодо фіналу постійно змінювалися.
І насправді, фінал такий, яким він має бути. Мораль дуже зрозуміла і інакше бути б не могло (знаю це, розумію це головою, але серденько все ще крається за те, що буде з цими травмованими персонажами у майбутньому). До цього йшла вся історія і я насправді дуже рада, що прочитала все залпом, от так, невідривно.
Тепер дуже хочу почитати зелений сезон й інші книжки про події цього всесвіту (наскільки я розумію ще буде продовження про інших персонажів).
Тож, хотіла просто поділитися тим, наскільки мені сподобалася ця історія і залишити сподівання, що у вас не зникне натхнення писати.
Це роман ( усі 4 книжки), що вивів мене на такі емоції, які законно поставили його на перше місце серед усього прочитаного за весь час, тому хочу сказати пані Світлані щире спасибі, за те, що ви його написали.
Як би передати мої емоції....
Це ніби книжка, написана чисто для мене ( я вже казала, що асоціюю себе з головним персонажем). З персонажами під мене, з тропами під мене. Таке ідеальне поєднання жартів, скла, милих, щемких і життєвих моментів - знайти складно.
Ця історія так мене захопила, що я постійно про неї думала і думаю дотепер (і буду думати ще дофіга часу), навіть прийшлося закривати сторінки руками, щоб очі не бігали вперед.
Деякі моменти здавалися передбачуваними, але подій так багато і особливо у 4 книзі, мої передбачення щодо фіналу постійно змінювалися.
І насправді, фінал такий, яким він має бути. Мораль дуже зрозуміла і інакше бути б не могло (знаю це, розумію це головою, але серденько все ще крається за те, що буде з цими травмованими персонажами у майбутньому). До цього йшла вся історія і я насправді дуже рада, що прочитала все залпом, от так, невідривно.
Тепер дуже хочу почитати зелений сезон й інші книжки про події цього всесвіту (наскільки я розумію ще буде продовження про інших персонажів).
Тож, хотіла просто поділитися тим, наскільки мені сподобалася ця історія і залишити сподівання, що у вас не зникне натхнення писати.
February 12, 2026
От тепер, після закінчення четвертої, фінальної частини, я можу підбити підсумки стосовно свого враження від цієї історії.
Якщо коротко: це було жахливо. Дива не сталося.
Якщо по порядку:
Десь 180 сторінок із 300+ сюжет стоїть на місці. Головні (і другорядні) герої постійно їдять, кудись їдуть, розмовляють про одне і те саме, і весь цей час не стається буквально нічого. Взагалі.
Дорослий чоловік в тілі підлітка все ще поводить себе як підліток, а його друзі навалюють крінжу, і навіть не тому, що вони молоді, а тому, що їхня поведінка та діалоги між ними в своїй більшості абсурдні та не дуже розумні. Не всі люди з грошима тупі, не всі американці тупі (навіть якщо інколи здається інакше), не всі вісімнадцятирічні тупі, тому я не розумію, чому вони в своїй більшості поводять себе як люди з вадами розвитку.
Ми всі зрозуміли, що Волтер і компанія непристойно багаті, ще з першого опису. І ми всі зрозуміли, що Волтер збіса сексуальний, стильний, гарячій і взагалі мрія будь-кого, окрім Джона-Еріка-Вінса-Бюргера, коли опис його фамільних статків та зовнішності йде вже десь по пʼятому колу, може здатись враження, що авторка навмисне газлайтить своїх читачів.
Розтягувати лінію Грея майже на всі чотири частини, щоб в кінці злити, як непотріб? Чому б ні. Наратив про насилля, яке породжує ще більше насилля. Туди ж йде сюжетна арка про арфістів, гольфістів, японських… братів, який вистрибнув, як рояль з кущів, для чогось повідсвічував та звалив у захід сонця. Яка у нього була роль? Врятувати Бонні від ґвалтівників? І для цього треба було вводити окремого персонажа, обовʼязково повʼязаного з родиною Грея?
Бонні. Вже на моменті, коли її бабуся почала зачитувати пророцтво, я боялася, що закінчиться саме цим о как поворотом з магією, але окрім магії зʼявились боги. Хто вони такі? Звідки вони прийшли? Якого милого вони причепилися саме до Джона-Еріка-Вінса-Бюргера? Бо так.
Я люблю важкі теми в книгах. Я люблю дарк романси і про деякі із них можу говорити годинами. Але це не та книга, про яку хочеться говорити. Це книга, яку хочеться забути, тому що в ній погано все - від світобудови до абсолютної безграмотності та росіянизмів (я зі зросійщеного міста на кордоні, та навіть я, для якої українська мова не була першою, не розумію, як таке можна було випустити до друку).
Дякую, що хоча б під кінець у Джона-Еріка-Вінса-Бюргера прорізалися якісь мізки, хоча не думаю, що це йому допоможе в майбутньому.
Якщо коротко: це було жахливо. Дива не сталося.
Якщо по порядку:
Десь 180 сторінок із 300+ сюжет стоїть на місці. Головні (і другорядні) герої постійно їдять, кудись їдуть, розмовляють про одне і те саме, і весь цей час не стається буквально нічого. Взагалі.
Дорослий чоловік в тілі підлітка все ще поводить себе як підліток, а його друзі навалюють крінжу, і навіть не тому, що вони молоді, а тому, що їхня поведінка та діалоги між ними в своїй більшості абсурдні та не дуже розумні. Не всі люди з грошима тупі, не всі американці тупі (навіть якщо інколи здається інакше), не всі вісімнадцятирічні тупі, тому я не розумію, чому вони в своїй більшості поводять себе як люди з вадами розвитку.
Ми всі зрозуміли, що Волтер і компанія непристойно багаті, ще з першого опису. І ми всі зрозуміли, що Волтер збіса сексуальний, стильний, гарячій і взагалі мрія будь-кого, окрім Джона-Еріка-Вінса-Бюргера, коли опис його фамільних статків та зовнішності йде вже десь по пʼятому колу, може здатись враження, що авторка навмисне газлайтить своїх читачів.
Розтягувати лінію Грея майже на всі чотири частини, щоб в кінці злити, як непотріб? Чому б ні. Наратив про насилля, яке породжує ще більше насилля. Туди ж йде сюжетна арка про арфістів, гольфістів, японських… братів, який вистрибнув, як рояль з кущів, для чогось повідсвічував та звалив у захід сонця. Яка у нього була роль? Врятувати Бонні від ґвалтівників? І для цього треба було вводити окремого персонажа, обовʼязково повʼязаного з родиною Грея?
Бонні. Вже на моменті, коли її бабуся почала зачитувати пророцтво, я боялася, що закінчиться саме цим о как поворотом з магією, але окрім магії зʼявились боги. Хто вони такі? Звідки вони прийшли? Якого милого вони причепилися саме до Джона-Еріка-Вінса-Бюргера? Бо так.
Я люблю важкі теми в книгах. Я люблю дарк романси і про деякі із них можу говорити годинами. Але це не та книга, про яку хочеться говорити. Це книга, яку хочеться забути, тому що в ній погано все - від світобудови до абсолютної безграмотності та росіянизмів (я зі зросійщеного міста на кордоні, та навіть я, для якої українська мова не була першою, не розумію, як таке можна було випустити до друку).
Дякую, що хоча б під кінець у Джона-Еріка-Вінса-Бюргера прорізалися якісь мізки, хоча не думаю, що це йому допоможе в майбутньому.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews