What do you think?
Rate this book
Одеса: Степом і морем розказана історія
Якою мовою говорить Одеса? Греки та скіфи, турки і кримські татари, німці та євреї, французи й італійці, а головне — українці. Століттями між степом і морем мешкали дуже різні люди, кожен з яких говорив своєю мовою. «Традиційна» ж російськомовність міста на північному березі Чорного моря — це такий собі імперський міф, який плекали роками, переписуючи історичні джерела та стираючи імена.
Нова книжка мовознавиці Орисі Демської розказує мовну історію Одеси та її мешканців. Авторка допомагає нам зазирнути в каварню грека Симона Аспоріді — саме серце міста, де за філіжанкою кави збиралися містяни, і почути відгомін багатьох мов, що творять долю міста.
Нова книжка мовознавиці Орисі Демської розказує мовну історію Одеси та її мешканців. Авторка допомагає нам зазирнути в каварню грека Симона Аспоріді — саме серце міста, де за філіжанкою кави збиралися містяни, і почути відгомін багатьох мов, що творять долю міста.
- GenresUkraine
176 pages, Hardcover
Published January 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
August 23, 2026
Прикро, але ця книга стала для мене розчаруванням. Як людина, яка перші 16 років свого життя прожила в Одесі, я знаю, наскільки об'ємно можна розкрити тему про мову Одеси, тому очікувала значно більшого.
Короткий зміст - до 1794 року на сучасних теренах Одеси була якась мішанина мов і народів, потім русня два століття намагалася все зросійщити, а потім...хоба - і Україна з українською мовою. Але про те, як і чому 2 травня 2014 року Одеса обрала бути українською - ні слова.
Я розумію, що авторка зі Львівщини, але ж пишучи книгу про мову Одеси варто було принаймні спробувати зрозуміти Одесу та одеситів, а не обмежуватися доволі поверховим переказом історії творення індоєвропейських мов, нарізкою коротких біографічних довідок людей, які в різні часи були пов'язані з Одесою, і повторюваною (при цьому абсолютно нелогічною) метафорою про зустріч степу і моря.
Особливо мене здивував момент про одеське койне: "Одеса так і не вивчила тої російської, яку їй наказано було вивчити. Вона виробила власну". Я очікувала, що авторка розкаже більше про природу цього явища, а натомість отримала "почитайте Ісаака Бабеля" (я звісно не мовознавець, але це видається доволі слабким обгрунтуванням), бо принаймні мій досвід свідчить, що нема ніякого "одеського акценту" у людей, які живуть у спальних районах міста.
Найбільшим розчаруванням стало те, що авторка не показала повною мірою роль української мови в Одесі. У періоді на зламі 19-20 ст. авторка обмежила українську мову лише родиною та гостями Комарових, базаром і одеськими околицями (причому це було у контексті, що українська мова була лише однією із сорока мов, які тоді лунали у місті, суттєво поступаючись російській - майже 200 тис., їдишу та івриту - майже 125 тис. - проти 38 тис. носіїв української мови). Також авторка згадала одним реченням про українізацію 20-х років 20 ст. Та й усе... Вибачте, але це просто кричуще мало!
Я навіть не знаю, кому можна порадити цю книгу. Для тих, хто цікавиться філологією - надто поверхова, для тих, хто цікавиться Одесою - нічого нового... Шкода: така цікава тема, але таке ніяке виконання.
Відзначу собі лише кілька цікавих думок:
1. "Колись кимось розказані історії треба перевіряти новими часами й обставинами. Таке тестування може виявити, що ми живемо в чужих історіях". Як наприклад, міф про заснування Одеси у 1794 році, який ігнорує появу грецької Гавані Істріан в межах сучасного Приморського бульвару та генуезької факторії Джинестра, першу згадку про польський порт Кочубіїв у 1415 році і османський період стрімкого розвитку Хаджибея. Міф про "молоде" місто - імперська примха, яка полягає у відмові в суб'єктності Іншому.
2. Цікаво про важливість процесу надання імен просторові: "Зараз це називається топонімною політикою і є інструментом привласнення простору. Інакше кажучи: те, що я назвав, належить мені". А далі авторка кумедно порівнює, що усі попередники імперії називали одеський простір своєю мовою і тільки русня зі своїм комплексом "третього Риму" бездумно плагіатила мову давньої греки. "Московія-Росія шукала або вигадувала власні зв'язки з античністю".
3. "Спілкування людей на окрайці землі між Українським степом і Чорним морем триває вже щонайменше п'ять тисяч років". "Праіндоєвропейську мову вважають мовою-предком усіх мов, що сьогодні належать до індоєвропейської мовної сім'ї" і відбувалося таке мовне перетворення зокрема й у просторі тепер України завдяки представникам усатівської культури.
4. Цікаве порівняння: українців імперія намагалася зросійщити, залишаючи російську мову єдиною, яка відкриває перспективи, а євреям - навпаки, відмовляючи у праві вживати російську мову і тим самим залишаючи їх поза міською спільнотою. Це протилежні досвіди мовного заперечення, які призвели до однакового результату - пошуку власної національної та мовної ідентичності.
5. "Порівняно з двома столицями, Петербургом і Москвою, це було найбільш розмаїте і найменш російське місто. Одеса не стала російською". "Одеська російська минає разом із часом, навіть попри те, що залишається мовою соціальної зручності".
Короткий зміст - до 1794 року на сучасних теренах Одеси була якась мішанина мов і народів, потім русня два століття намагалася все зросійщити, а потім...хоба - і Україна з українською мовою. Але про те, як і чому 2 травня 2014 року Одеса обрала бути українською - ні слова.
Я розумію, що авторка зі Львівщини, але ж пишучи книгу про мову Одеси варто було принаймні спробувати зрозуміти Одесу та одеситів, а не обмежуватися доволі поверховим переказом історії творення індоєвропейських мов, нарізкою коротких біографічних довідок людей, які в різні часи були пов'язані з Одесою, і повторюваною (при цьому абсолютно нелогічною) метафорою про зустріч степу і моря.
Особливо мене здивував момент про одеське койне: "Одеса так і не вивчила тої російської, яку їй наказано було вивчити. Вона виробила власну". Я очікувала, що авторка розкаже більше про природу цього явища, а натомість отримала "почитайте Ісаака Бабеля" (я звісно не мовознавець, але це видається доволі слабким обгрунтуванням), бо принаймні мій досвід свідчить, що нема ніякого "одеського акценту" у людей, які живуть у спальних районах міста.
Найбільшим розчаруванням стало те, що авторка не показала повною мірою роль української мови в Одесі. У періоді на зламі 19-20 ст. авторка обмежила українську мову лише родиною та гостями Комарових, базаром і одеськими околицями (причому це було у контексті, що українська мова була лише однією із сорока мов, які тоді лунали у місті, суттєво поступаючись російській - майже 200 тис., їдишу та івриту - майже 125 тис. - проти 38 тис. носіїв української мови). Також авторка згадала одним реченням про українізацію 20-х років 20 ст. Та й усе... Вибачте, але це просто кричуще мало!
Я навіть не знаю, кому можна порадити цю книгу. Для тих, хто цікавиться філологією - надто поверхова, для тих, хто цікавиться Одесою - нічого нового... Шкода: така цікава тема, але таке ніяке виконання.
Відзначу собі лише кілька цікавих думок:
1. "Колись кимось розказані історії треба перевіряти новими часами й обставинами. Таке тестування може виявити, що ми живемо в чужих історіях". Як наприклад, міф про заснування Одеси у 1794 році, який ігнорує появу грецької Гавані Істріан в межах сучасного Приморського бульвару та генуезької факторії Джинестра, першу згадку про польський порт Кочубіїв у 1415 році і османський період стрімкого розвитку Хаджибея. Міф про "молоде" місто - імперська примха, яка полягає у відмові в суб'єктності Іншому.
2. Цікаво про важливість процесу надання імен просторові: "Зараз це називається топонімною політикою і є інструментом привласнення простору. Інакше кажучи: те, що я назвав, належить мені". А далі авторка кумедно порівнює, що усі попередники імперії називали одеський простір своєю мовою і тільки русня зі своїм комплексом "третього Риму" бездумно плагіатила мову давньої греки. "Московія-Росія шукала або вигадувала власні зв'язки з античністю".
3. "Спілкування людей на окрайці землі між Українським степом і Чорним морем триває вже щонайменше п'ять тисяч років". "Праіндоєвропейську мову вважають мовою-предком усіх мов, що сьогодні належать до індоєвропейської мовної сім'ї" і відбувалося таке мовне перетворення зокрема й у просторі тепер України завдяки представникам усатівської культури.
4. Цікаве порівняння: українців імперія намагалася зросійщити, залишаючи російську мову єдиною, яка відкриває перспективи, а євреям - навпаки, відмовляючи у праві вживати російську мову і тим самим залишаючи їх поза міською спільнотою. Це протилежні досвіди мовного заперечення, які призвели до однакового результату - пошуку власної національної та мовної ідентичності.
5. "Порівняно з двома столицями, Петербургом і Москвою, це було найбільш розмаїте і найменш російське місто. Одеса не стала російською". "Одеська російська минає разом із часом, навіть попри те, що залишається мовою соціальної зручності".
March 21, 2026
Книжка скорше потрібна. Доволі цікава.
Рефрен про зустріч моря і степу трошки підзамахав, але то питання вподобань.
Викладення девʼятнадцятого сторіччя дещо кульгало, бо чорноморські козаки чомусь повністю упущені, а 20 сторіччя якось скомкано типу «ну ви і самі все знаєте».
В мене було трошки враження шо я читаю огляд оглядів. Але оскільки тиражованих книжок на цю тему обмаль - най буде.
Рефрен про зустріч моря і степу трошки підзамахав, але то питання вподобань.
Викладення девʼятнадцятого сторіччя дещо кульгало, бо чорноморські козаки чомусь повністю упущені, а 20 сторіччя якось скомкано типу «ну ви і самі все знаєте».
В мене було трошки враження шо я читаю огляд оглядів. Але оскільки тиражованих книжок на цю тему обмаль - най буде.
February 18, 2026
«Ціна людського життя була вкрай низькою.
Ціна мови — вкрай високою.»
Я не змогла не придбати цю невелику книгу, де пані Демська, мовознавиця та філологиня, обережно замальовує яскраво-строкату Одесу, яка скринею скарбів лежить на березі Чорного моря, там де зустрічаються хвилі і шовковистий степ. Одесу, яка живе-дихає, пульсує-звучить різноголоссям мов і має довгий шлях становлення. Шлях, яким їдуть люди, починаючи не з 1794 р., а ще з тих самих часів, коли на березі моря зʼявилась Усатівська культура 3400—2700 pp. до н.е. (за іншими даними 3500-3000 рр. до н.е.).
❗️Довідка: датою заснування міста вважається або зазвичай рік першої письмової згадки у джерелах (літописах, грамотах) або рік заснування фортеці/поселення.
До прикладу: Париж - місто засноване в середині III століття до н. е., як кельтське поселення Лютеція.
🦣Чвари та суперечки навколо історії мого рідного міста та його походження такі бурхливі та запеклі, що пошук правди стає подібним до експертизи криміналістів із залученням всіх наявних засобів: суд.мед експертизи, ДНК досліджень, археології, дослідження мов та писемних і культурних зразків. На жаль багато чого втрачено: те, що можна було потягнути — вкрали, а решту спотворили або знищили. Залишають люди і мова, якою вони говорять.
Мова — це ДНК нації, міста або соціуму: так само гнучко-мінлива і водночас вона зберігає в собі інформацію та памʼять про розвиток народу.
Ця оповідь саме про це: людей, мову якою вони говорять і, яку змінюючи, передають далі, звʼязавши минулі і наступні поколіннюя.
Ціна мови — вкрай високою.»
Я не змогла не придбати цю невелику книгу, де пані Демська, мовознавиця та філологиня, обережно замальовує яскраво-строкату Одесу, яка скринею скарбів лежить на березі Чорного моря, там де зустрічаються хвилі і шовковистий степ. Одесу, яка живе-дихає, пульсує-звучить різноголоссям мов і має довгий шлях становлення. Шлях, яким їдуть люди, починаючи не з 1794 р., а ще з тих самих часів, коли на березі моря зʼявилась Усатівська культура 3400—2700 pp. до н.е. (за іншими даними 3500-3000 рр. до н.е.).
❗️Довідка: датою заснування міста вважається або зазвичай рік першої письмової згадки у джерелах (літописах, грамотах) або рік заснування фортеці/поселення.
До прикладу: Париж - місто засноване в середині III століття до н. е., як кельтське поселення Лютеція.
🦣Чвари та суперечки навколо історії мого рідного міста та його походження такі бурхливі та запеклі, що пошук правди стає подібним до експертизи криміналістів із залученням всіх наявних засобів: суд.мед експертизи, ДНК досліджень, археології, дослідження мов та писемних і культурних зразків. На жаль багато чого втрачено: те, що можна було потягнути — вкрали, а решту спотворили або знищили. Залишають люди і мова, якою вони говорять.
Мова — це ДНК нації, міста або соціуму: так само гнучко-мінлива і водночас вона зберігає в собі інформацію та памʼять про розвиток народу.
Ця оповідь саме про це: людей, мову якою вони говорять і, яку змінюючи, передають далі, звʼязавши минулі і наступні поколіннюя.
May 18, 2026
Для мене ця книга свого роду дослідницька наукова робота. Аж 131 зноска на літературу, листи, тощо - дуже багато цитат, як на такий маленький об'єм. Очікувала щось трохи більш цікаве, бо перша лінгвістична половина була відверто прісна. Хотілось життя, смаку моря, а не сухої розповіді, яку в результаті дала мені друга частина з історичними постаттями та їхнім впливом на Одесу та її українськість
Одеса, як портове місто завжди була багатомовна, тут намагались ввести свої правила греки, німці, французи та й наші довбані сусіди. Вони ж роками насаджували міф про ісконно руській город, хоча задовго до них тут і українські козаки селилися, і татарська фортеця Хаджибей стояла
Раджу книгу тим, хто шукає коротке наукове дослідження з купою посилань на джерела, а не художню чи атмосферну історію про місто, і хоче дізнатись, яких змін та утисків зазнавала українська мова в Одесі
Одеса, як портове місто завжди була багатомовна, тут намагались ввести свої правила греки, німці, французи та й наші довбані сусіди. Вони ж роками насаджували міф про ісконно руській город, хоча задовго до них тут і українські козаки селилися, і татарська фортеця Хаджибей стояла
Раджу книгу тим, хто шукає коротке наукове дослідження з купою посилань на джерела, а не художню чи атмосферну історію про місто, і хоче дізнатись, яких змін та утисків зазнавала українська мова в Одесі
August 22, 2026
Книга з цікавою історичною картиною того, якими мовами розмовляли в Одесі впродовж віків: деяких з цих мов уже не існує, деякі мови відійшли на другий план, місто живе і говорить. Читала як раз під час своєї поїздки до Одеси, з видом на море, де під час прогулянок чула українську, російську, англійську, французьку - приємно знати про рідні краї більше.
July 21, 2026
Дуже маленька книга, яка довго розповідає низку доволі коротких фактів. Як на мене, вона не супер інформаційна. Але на думку мене, як українського читача, це чудово, що зараз пишуть такі книжки про нашу історію.
July 29, 2026
«Одеса. Степом і Морем розказана історія»
Орися Демська
• нон-фікшн
📖 Одеса — місце проживання різних народів: греки та скіфи, турки і кримські татари, німці та євреї, французи й італійці, а головне — українці. І ця книга розповідає її історію й показує сьогодення.
🌞 Берег Чорного моря в мене завжди асоціювався з невеликими будівлями з черепашнику, запахом моря та яскравим сонцем. Я знала частину історії, за якою тут проживали греки, інше — було відкриттям.
✍🏻 Тут багато розказано про мови, якими говорили ці краї, про народи й уривки з документів та описи важливих подій, наприклад:
про Українське віче 1917 року
У виданні є чорно-білі світлини, зображення будівель про які розповідається та фрагменти з рукописних матеріалів.
☘️ Ця книга — дослідження, а також розвіювання міфу про «традиційну» російськомовність.
«Колись цю річку звали Бористеном, А Скіфією — всі оці краї…»
Мозолевський Б. М. Скіфський степ. Київ: Наукова думка, 1983. С. 7.
✨🌛Найбільш цінне у таких виданнях для мене — це джерела, на які посилається авторка. Вони двері у дослідження. А сама книга — збереження нашої історії такою, якою вона є.
Було цікаво заглянути в історію земель між степом та морем очима мовознавиці, докторки філологічних наук Орисі Демської
Орися Демська
• нон-фікшн
📖 Одеса — місце проживання різних народів: греки та скіфи, турки і кримські татари, німці та євреї, французи й італійці, а головне — українці. І ця книга розповідає її історію й показує сьогодення.
🌞 Берег Чорного моря в мене завжди асоціювався з невеликими будівлями з черепашнику, запахом моря та яскравим сонцем. Я знала частину історії, за якою тут проживали греки, інше — було відкриттям.
✍🏻 Тут багато розказано про мови, якими говорили ці краї, про народи й уривки з документів та описи важливих подій, наприклад:
про Українське віче 1917 року
У виданні є чорно-білі світлини, зображення будівель про які розповідається та фрагменти з рукописних матеріалів.
☘️ Ця книга — дослідження, а також розвіювання міфу про «традиційну» російськомовність.
«Колись цю річку звали Бористеном, А Скіфією — всі оці краї…»
Мозолевський Б. М. Скіфський степ. Київ: Наукова думка, 1983. С. 7.
✨🌛Найбільш цінне у таких виданнях для мене — це джерела, на які посилається авторка. Вони двері у дослідження. А сама книга — збереження нашої історії такою, якою вона є.
Було цікаво заглянути в історію земель між степом та морем очима мовознавиці, докторки філологічних наук Орисі Демської
October 6, 2026
+ наукпоп з використанням свіжих джерел, багато з яких мають одеське походження (потішилася побачити імена своїх колишніх викладачів)
- побудова і стилістика тексту застрягли десь між описом у краєзнавчому музеї і фейсбучним дотепом
- з назви неясно, що це мовознавча розвідка, а навʼязливий рефрен про зустріч степу і моря нагадав журнал "Караван історій"
- текст чи то недоредагований чи то перередагований, в будь-якому разі зіпсований редактурою
- побудова і стилістика тексту застрягли десь між описом у краєзнавчому музеї і фейсбучним дотепом
- з назви неясно, що це мовознавча розвідка, а навʼязливий рефрен про зустріч степу і моря нагадав журнал "Караван історій"
- текст чи то недоредагований чи то перередагований, в будь-якому разі зіпсований редактурою
Displaying 1 - 8 of 8 reviews