What do you think?
Rate this book
Чому хороші батьки думають, що вони погані?
Перший український нон-фікшн про виховання дітей у сучасних реаліях. Вона звертається не лише до мам, а й до тат. Враховує умови, в яких живе зараз українська сім’я: відстані, тривожні стани, розлука з домом, напруга й страхи. Вона допомагає збудувати містки до власних почуттів. Бо тільки зрозумівши себе ми можемо стати достатньо хорошими батьками своїм дітям.
Чому достатньо хорошими? Бо не існує ідеальних мам і тат. Бути достатньо хорошими – це найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини.
Ви можете втомитися, навіть зламатися, розлучитися, розгубитися. Ця книга як тепла ковдра, що обійме, підтримає і дасть практичні поради та вправи на щодень. Вона зіткана з багаторічної практики роботи з сім’ями й сотень розмов із батьками, які щиро прагнуть бути добрими – і часто саме тому сумніваються в собі.
Чому достатньо хорошими? Бо не існує ідеальних мам і тат. Бути достатньо хорошими – це найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини.
Ви можете втомитися, навіть зламатися, розлучитися, розгубитися. Ця книга як тепла ковдра, що обійме, підтримає і дасть практичні поради та вправи на щодень. Вона зіткана з багаторічної практики роботи з сім’ями й сотень розмов із батьками, які щиро прагнуть бути добрими – і часто саме тому сумніваються в собі.
Hardcover
Published April 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
June 6, 2026
Книжка невеличка, читається швидко, розділи короткі, а ключові думки виділено у тексті. Власне, за таким же принципом працює інший текст цього видавництва — «Оверсинкінг» . Коли ти отримуєш дуже конкретні концентровані ідеї, а важливе — підкреслено. Проте, на відміну від «Оверсинкінгу», тут немає підсумків до кожного з розділів, тобто ще одного кола повторів, які «закріплюють» знання.
Важлива ідея книжки: у цьому світі діти існували завжди й існуватимуть далі, тому важливо знайти свій «дорослий» погляд на присутність дітей у просторі навколо (незалежно від наших індивідуальних виборів бути чи не бути батьками). Не критикувати дітей чи батьків, а зрозуміти, чому все влаштовано саме так. Книжка все одно мамоцентрична, зокрема тому, що написана мамою трьох дітей, але орієнтована на читання кожним із батьків разом й окремо. Тому в ній є лист до тата, лист до мами, лист до обох батьків (із різними опціями — батьки разом, розлучені, когось із батьків немає поруч, хтось із батьків відійшов за межу вічності).
Авторка міркує про батьківство через призму 4 стихій — води (емоцій), вогню (дії), повітря (простору), землі (основи). «Батьківство — це не набір інструкцій. Це взаємозвʼязок двох дорослих людей, які щодня намагаються робити все можливе заради спільної мети». А одне з ключових слів батьківства — сумнів: «За 11 років я точно зрозуміла одне: бути мамою — наче грати в шахи наосліп. Ти робиш свій хід з найкращими намірами й усе одно не знаєш, правильний він чи ні». Ще одна важлива думка: батьки мають слухати себе і лише тоді вони зрозуміють, що потрібно дітям.
Багато сторінок авторка приділяє поняттю «контейнерування», коли дорослий не поглинає емоційні переживання маленької людини, а приймає її переживання та перекладає у доступний для неї спосіб. Але у цій техніці є нюанс, який полягає у тому, що найчастіше наші власні дитячі емоції та переживання вважали «зайвими», тому, щоби бути просвітленими батьками ХХІ століття, ми маємо перепрошити себе, бо сучасне батьківство передбачає високий рівень… всього і залученості, і емпатії, і рефлексії, словом, роботи над собою. Чому це важливо? Бо батьки мають не визначати шлях дитини, а просто бути з нею поруч: «Маємо прагнути побачити в дитині не свою проекцію, а окрему цінну особистість».
Батьківство — це про те, що «легше» вже не буде і «як колись» не буде теж, тож «ми просто марнуємо час і ресурс на очікування: це дуже виснажує», тому варто діяти тут і тепер, тобто жити якимось іншим, новим життям: «І коли я прийняла той факт, що діти не «замість» мого життя, вони і є моїм життям, стала почуватися вільною». Впринципі авторка позиціонує материнство як новий етап — переродження, перевинайдення себе, трансформацію, стати опорою для себе, щоб бути нею для дитини. «Народження дитини — не кінцева мета, а лише початок великої внутрішньої подорожі до глобальних трансформацій». Тобто мамі потрібно бути щасливою, сприйняти материнство як трамплін, «перестати чекати й народити нову себе».
Авторка пропонує батькам знайти свої сильні сторони та спиратися на них: «Послідовність — ваша суперсила. Лояльність, емпатія, терпіння — ваші помічники». Навіть не так: у батьків мають бути суперсили. Але якщо є суперсили (чи навіть одна), то чи означає, що вона робить батьків супергероями? То чи означає це, що батьки обовʼязково мають бути «супер»?
Цікаво, що навіть у 2026 році у книжка про батьківство актуально писати про те, що не варто виховувати дітей через насильство, крики не допоможуть, а ремінь — не інструмент: «Памʼятайте: крик — це завжди вибір. Крик — це не сила, а слабкість».
Що таке успіх у батьківстві? Незрозуміло, чи взагалі слово «успіх» доцільно використовувати. Бо успіх — це «результат, який подобається саме вам». Єдине, авторка не каже, на якому етапі цей результат потрібно вимірювати, коли ще зарано та чи буває запізно.
Мені не остаточно зрозуміло, чи отримуємо ми відповідь на запитання, винесене у назву: то чому ж хороші батьки думають, що вони погані? Можливо, тому, що всі батьки апріорі хороші для своїх дітей, бо вони вже є? Або тому, що батьки занадто вимогливі до себе? Або тому, що ставлять дітей у центр свого життя, коли мали б бути самі собі центром? Або причина у постійному сумніві, якого неможна позбутися, точніше тут відразу два почуття — тривога і сумнів?
Важлива ідея книжки: у цьому світі діти існували завжди й існуватимуть далі, тому важливо знайти свій «дорослий» погляд на присутність дітей у просторі навколо (незалежно від наших індивідуальних виборів бути чи не бути батьками). Не критикувати дітей чи батьків, а зрозуміти, чому все влаштовано саме так. Книжка все одно мамоцентрична, зокрема тому, що написана мамою трьох дітей, але орієнтована на читання кожним із батьків разом й окремо. Тому в ній є лист до тата, лист до мами, лист до обох батьків (із різними опціями — батьки разом, розлучені, когось із батьків немає поруч, хтось із батьків відійшов за межу вічності).
Авторка міркує про батьківство через призму 4 стихій — води (емоцій), вогню (дії), повітря (простору), землі (основи). «Батьківство — це не набір інструкцій. Це взаємозвʼязок двох дорослих людей, які щодня намагаються робити все можливе заради спільної мети». А одне з ключових слів батьківства — сумнів: «За 11 років я точно зрозуміла одне: бути мамою — наче грати в шахи наосліп. Ти робиш свій хід з найкращими намірами й усе одно не знаєш, правильний він чи ні». Ще одна важлива думка: батьки мають слухати себе і лише тоді вони зрозуміють, що потрібно дітям.
Багато сторінок авторка приділяє поняттю «контейнерування», коли дорослий не поглинає емоційні переживання маленької людини, а приймає її переживання та перекладає у доступний для неї спосіб. Але у цій техніці є нюанс, який полягає у тому, що найчастіше наші власні дитячі емоції та переживання вважали «зайвими», тому, щоби бути просвітленими батьками ХХІ століття, ми маємо перепрошити себе, бо сучасне батьківство передбачає високий рівень… всього і залученості, і емпатії, і рефлексії, словом, роботи над собою. Чому це важливо? Бо батьки мають не визначати шлях дитини, а просто бути з нею поруч: «Маємо прагнути побачити в дитині не свою проекцію, а окрему цінну особистість».
Батьківство — це про те, що «легше» вже не буде і «як колись» не буде теж, тож «ми просто марнуємо час і ресурс на очікування: це дуже виснажує», тому варто діяти тут і тепер, тобто жити якимось іншим, новим життям: «І коли я прийняла той факт, що діти не «замість» мого життя, вони і є моїм життям, стала почуватися вільною». Впринципі авторка позиціонує материнство як новий етап — переродження, перевинайдення себе, трансформацію, стати опорою для себе, щоб бути нею для дитини. «Народження дитини — не кінцева мета, а лише початок великої внутрішньої подорожі до глобальних трансформацій». Тобто мамі потрібно бути щасливою, сприйняти материнство як трамплін, «перестати чекати й народити нову себе».
Авторка пропонує батькам знайти свої сильні сторони та спиратися на них: «Послідовність — ваша суперсила. Лояльність, емпатія, терпіння — ваші помічники». Навіть не так: у батьків мають бути суперсили. Але якщо є суперсили (чи навіть одна), то чи означає, що вона робить батьків супергероями? То чи означає це, що батьки обовʼязково мають бути «супер»?
Цікаво, що навіть у 2026 році у книжка про батьківство актуально писати про те, що не варто виховувати дітей через насильство, крики не допоможуть, а ремінь — не інструмент: «Памʼятайте: крик — це завжди вибір. Крик — це не сила, а слабкість».
Що таке успіх у батьківстві? Незрозуміло, чи взагалі слово «успіх» доцільно використовувати. Бо успіх — це «результат, який подобається саме вам». Єдине, авторка не каже, на якому етапі цей результат потрібно вимірювати, коли ще зарано та чи буває запізно.
Мені не остаточно зрозуміло, чи отримуємо ми відповідь на запитання, винесене у назву: то чому ж хороші батьки думають, що вони погані? Можливо, тому, що всі батьки апріорі хороші для своїх дітей, бо вони вже є? Або тому, що батьки занадто вимогливі до себе? Або тому, що ставлять дітей у центр свого життя, коли мали б бути самі собі центром? Або причина у постійному сумніві, якого неможна позбутися, точніше тут відразу два почуття — тривога і сумнів?
June 23, 2026
Я прочитала багато книг про виховання дітей і загалом для батьків, тому вже рідко можу знайти щось нове в подібних книгах, але буває відчуваю потребу щось таке почитати.
Рада, що взялась за цю крихітку, бо вона справді мала нову для мене інформацію. Сподобався тон оповіді, такий добрий і не надто повчальний. Були і поради, і вправи, і важливі запитання, які варто задати собі.
Щиро раджу. Для заклопотаних батьків – ідеальний вибір, бо тексту зовсім не багато 👌🏻
Рада, що взялась за цю крихітку, бо вона справді мала нову для мене інформацію. Сподобався тон оповіді, такий добрий і не надто повчальний. Були і поради, і вправи, і важливі запитання, які варто задати собі.
Щиро раджу. Для заклопотаних батьків – ідеальний вибір, бо тексту зовсім не багато 👌🏻
April 20, 2026
Єдина претензія до книги - чому ж вона така коротка?? Я хочу ще підтримки та розуміння, я хочу більше цієї теплої ковдри, якою авторка вкриває всіх батьків.
Це невелика, але дуже важлива книга, яка може стати батькам опорою та нагадуванням про свої потреби та потреби наших дітей.
Я читала досить багато книг про свідоме батьківство, тому ця інформація для мене не нова, але кожного разу я з вдячністю приймаю її, бо розуміти щось і втілювати в життя - це зовсім різні речі.
Отже, ще раз нагадую собі про те що батьківство- це шлях сповнений труднощів та любові.
Це невелика, але дуже важлива книга, яка може стати батькам опорою та нагадуванням про свої потреби та потреби наших дітей.
Я читала досить багато книг про свідоме батьківство, тому ця інформація для мене не нова, але кожного разу я з вдячністю приймаю її, бо розуміти щось і втілювати в життя - це зовсім різні речі.
Отже, ще раз нагадую собі про те що батьківство- це шлях сповнений труднощів та любові.
June 10, 2026
Це було наче тепла, приємна розмова😌
Про те, що не варто жити в очікуванні полегшення, бо в цьому очікуванні минає найцінніше – дитинство наших дітей. Про те, як важливо дати їм усвідомлення того, що вони завжди можуть повернутись додому, будь-якої миті, за будь-яких обставин, що їхній дім є для них місцем сили та острівцем безпеки.
Простими словами про контейнерування, емоційну безпеку, тривогу та тривожність, про подвиг, який щодня здійснюють батьки, виховуючи дітей у війну.
Мені сподобалось, як авторка апелює до свого досвіду роботи з клієнтами, гармонійно і доречно переплітає це з базовими психологічними поняттями та ілюструє і епізодами власного материнства при цьому.
Було мало, хочеться ще. Мені дуже імпонує блог авторки @soloddka і ті думки, ідеї та сенси, які вона транслює на своїй сторінці, тож і з книгою не могло бути інакше. Єдиний нюанс - хочеться більше: більше думок щодо кожного розділу, ідеї та теми.
Зараз це ніби короткі есеї, замальовки, хоча і глибоквІ, але досить лаконічні. Ця книга не навчить вас, не вкаже як треба чи не треба, але вона може наповнити натхненням на батьківство, якщо можна так сказати. На батьківство, яким ви будете задоволені.
Про те, що не варто жити в очікуванні полегшення, бо в цьому очікуванні минає найцінніше – дитинство наших дітей. Про те, як важливо дати їм усвідомлення того, що вони завжди можуть повернутись додому, будь-якої миті, за будь-яких обставин, що їхній дім є для них місцем сили та острівцем безпеки.
Простими словами про контейнерування, емоційну безпеку, тривогу та тривожність, про подвиг, який щодня здійснюють батьки, виховуючи дітей у війну.
Мені сподобалось, як авторка апелює до свого досвіду роботи з клієнтами, гармонійно і доречно переплітає це з базовими психологічними поняттями та ілюструє і епізодами власного материнства при цьому.
Було мало, хочеться ще. Мені дуже імпонує блог авторки @soloddka і ті думки, ідеї та сенси, які вона транслює на своїй сторінці, тож і з книгою не могло бути інакше. Єдиний нюанс - хочеться більше: більше думок щодо кожного розділу, ідеї та теми.
Зараз це ніби короткі есеї, замальовки, хоча і глибоквІ, але досить лаконічні. Ця книга не навчить вас, не вкаже як треба чи не треба, але вона може наповнити натхненням на батьківство, якщо можна так сказати. На батьківство, яким ви будете задоволені.
May 29, 2026
Відкрила в Сенсі дану книгу і прямо завмерла від того, що прочитала:
«Якщо тобі сумно або самотньо - повертайся додому. Якщо любов минула - повертайся додому. Якщо життєві виклики стали занадто складними - повертайся додому.»
Це ж геніально і просто звучить, але буває заважко в реалізації, бо повністю залежить від свідомості батьків. В мене поки немає дітей, але книга цими рядками мене дуже зацікавила.
Читаючи я весь час думала, як сформувати оцінку.
Бачила перед собою дійсно гарні поради від досвідченого експерта, жінки, матері, але текст був дуже погано відредагований для такої теми в нон-фікшені.
Хотілось очікуваної від жанру структури та більшого обсягу для такої теми. Сподіваюсь, авторка напише згодом ще не одну книжку. Буду слідкувати.
«Якщо тобі сумно або самотньо - повертайся додому. Якщо любов минула - повертайся додому. Якщо життєві виклики стали занадто складними - повертайся додому.»
Це ж геніально і просто звучить, але буває заважко в реалізації, бо повністю залежить від свідомості батьків. В мене поки немає дітей, але книга цими рядками мене дуже зацікавила.
Читаючи я весь час думала, як сформувати оцінку.
Бачила перед собою дійсно гарні поради від досвідченого експерта, жінки, матері, але текст був дуже погано відредагований для такої теми в нон-фікшені.
Хотілось очікуваної від жанру структури та більшого обсягу для такої теми. Сподіваюсь, авторка напише згодом ще не одну книжку. Буду слідкувати.
April 23, 2026
Гарний текст, підтримує та надихає. Але немає відчуття цілісної та повноцінної книги. Наче всього по трохи. І вкрай маленька.
June 30, 2026
Тепла, дуже підтримуюча й приймаюча книжка. Невелика за обсягом, тому читається швидко. Тут немає повчань, готових рецептів чи методик виховання. Вона більше про відчуття. Мені здається, ця книжка дуже схожа на саму Таню. Я була в неї на консультаціях, і після читання залишилося те саме відчуття: тебе не оцінюють, не вчать жити, а ніби тихо нагадують, що з тобою все гаразд.
Цю книжку точно залишаю собі. На ті дні, коли все дратує, сил немає, а думки приблизно на рівні «усі, будь ласка, відчепіться». Відкрила, почитала кілька сторінок, трохи видихнула, підзарядилася і знову згадала, чому люблю свою сім’ю. Людський мозок дивовижний: іноді йому потрібні роки терапії, а іноді 15 хвилин із правильною книжкою. 📚
І ще дуже зачепила одна думка: «Хоч би що сталося, повертайся додому». Здається такою простою фразою, але в ній стільки безумовного прийняття й безпеки. Я точно хочу, щоб мої діти знали це і чули від мене знову й знову.
Цю книжку точно залишаю собі. На ті дні, коли все дратує, сил немає, а думки приблизно на рівні «усі, будь ласка, відчепіться». Відкрила, почитала кілька сторінок, трохи видихнула, підзарядилася і знову згадала, чому люблю свою сім’ю. Людський мозок дивовижний: іноді йому потрібні роки терапії, а іноді 15 хвилин із правильною книжкою. 📚
І ще дуже зачепила одна думка: «Хоч би що сталося, повертайся додому». Здається такою простою фразою, але в ній стільки безумовного прийняття й безпеки. Я точно хочу, щоб мої діти знали це і чули від мене знову й знову.
June 29, 2026
Терапевтична книга. Дуже заспокоює, надихай на спокійне материнство та батьківство. Її потрібно прочитати всім батькам. Легко та швидко читається.
Displaying 1 - 8 of 8 reviews