Пам’ятаєш, як колють рейтузи взимку, як міряєш на картонці пуховик, що не подобається, як їдеш улітку до бабусі потягом (неодмінно з куркою і яйцями, які пахнуть на весь вагон), як мрієш стати Брітні Спірс і підкорити столицю, але живеш в «однушці» з подружкою і їздиш у метро? Це збірка оповідань про життя, про дорослішання в 90-х і 00-х, про спроби виправдати очікування тата-військового, про перші вечірки й Казантип, магічне мислення, червону нитку на зап’ястку і, звісно, про кохання.
Збірка оповідань про дорослішання в 00-х. Стільки разів впізнавала себе в цих історіях: і про село, про бабусю, людей з будинку напроти, голосних родичів та клятви, які даєш сама собі в моменти відчаю.
А скільки всього зовсім було не про мене, але, тим не менш, дуже надихаюче. Відчувається від авторки сила та незламність — до такого хочеться тягнутись ❤️
Щемкі, смішні, життєві, людяні та мудрі оповідання про те, що відчувала кожна з нас, зростаючи в спальних районах великих міст (і не тільки)
Дякую за силу та життєлюбство, яким дихає ця книга. Дякую за легкість написання та читання, яке збагачує українську літературу. Дякую за сміливість відкривати частину душі, нехай і в художньому творі. Дякую, Яно ❤️
Відкрила цю книгу “на одне оповідання”, а потім непомітно для себе дочитала до кінця. Мені дуже сподобалася здатність авторки говорити про складні речі простою мовою: самотність, дорослішання, любов, втрати, пошук справжнього. У цих історіях легко впізнати себе, своїх друзів, питання які ми всі собі задавали. Тепла, чесна й дуже жива книга.
Оповідання наче короткі, але теми, які зачіпає авторка - досить великі. Готуйтесь сміятися, трошки плакати, трошки згадувати дитинство і оті всі свої великі мрії які… збулись? Дуже класна книга, не типова, дивна, строката. Як життя.