What do you think?
Rate this book
Atlas shrugged #1
Atlas Shrugged
The decisions of a few industrial leaders shake the roots of capitalism and reawaken man's awareness of himself as an heroic being.
Audio Cassette
First published January 1, 1957
302 people are currently reading
3180 people want to read
About the author
Ayn Rand
586 books10.3k followersPolemical novels, such as
The Fountainhead
(1943), of primarily known Russian-American writer Ayn Rand, originally Alisa Rosenbaum, espouse the doctrines of objectivism and political libertarianism.
Fiction of this better author and philosopher developed a system that she named. Educated, she moved to the United States in 1926. After two early initially duds and two Broadway plays, Rand achieved fame. In 1957, she published Atlas Shrugged , her best-selling work.
Rand advocated reason and rejected faith and religion. She supported rational and ethical egoism as opposed to altruism. She condemned the immoral initiation of force and supported laissez-faire capitalism, which she defined as the system, based on recognizing individual rights, including private property. Often associated with the modern movement in the United States, Rand opposed and viewed anarchism. In art, she promoted romantic realism. She sharply criticized most philosophers and their traditions with few exceptions.
Books of Rand sold more than 37 million copies. From literary critics, her fiction received mixed reviews with more negative reviews for her later work. Afterward, she turned to nonfiction to promote her philosophy, published her own periodicals, and released several collections of essays until her death in 1982.
After her death, her ideas interested academics, but philosophers generally ignored or rejected her and argued that her approach and work lack methodological rigor. She influenced some right conservatives. The movement circulates her ideas to the public and in academic settings.
Fiction of this better author and philosopher developed a system that she named. Educated, she moved to the United States in 1926. After two early initially duds and two Broadway plays, Rand achieved fame. In 1957, she published Atlas Shrugged , her best-selling work.
Rand advocated reason and rejected faith and religion. She supported rational and ethical egoism as opposed to altruism. She condemned the immoral initiation of force and supported laissez-faire capitalism, which she defined as the system, based on recognizing individual rights, including private property. Often associated with the modern movement in the United States, Rand opposed and viewed anarchism. In art, she promoted romantic realism. She sharply criticized most philosophers and their traditions with few exceptions.
Books of Rand sold more than 37 million copies. From literary critics, her fiction received mixed reviews with more negative reviews for her later work. Afterward, she turned to nonfiction to promote her philosophy, published her own periodicals, and released several collections of essays until her death in 1982.
After her death, her ideas interested academics, but philosophers generally ignored or rejected her and argued that her approach and work lack methodological rigor. She influenced some right conservatives. The movement circulates her ideas to the public and in academic settings.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 333 reviews
August 15, 2024
Помните ли 1984? С комунистическото общество, тоталният контрол на държавата, с потиснатите и обезверени хора? А какво е довело до такова положение? Как се е стигнало до там? Е, "Атлас изправи рамене" описва как и защо когато държавата и обществото потискат своите най-продуктивни членове, последиците са винаги бедност и тирания.
Няколко промишлени магнати в САЩ в средата на 20 в. се борят да устоят на обществените настроения, които обявяват егоизма и стремежа към печалба за зло. Тези способни хора биват оплювани, регулирани и потискани всячески от държавата, семействата си, обществото. Тяхното богатство се смята за продукт на "експлоатация на трудещите се". На тях бива гледано като на паразити.
Именно затова те решават... да спрат да "експлоатират" трудещите се. Да не "паразитират" повече. Да спрат да печелят пари. Да спрат да работят, да спрат изобретяват, да спрат да произвеждат. Най-продуктивните и способни хора просто се оттеглят от обществения и икономически живот.И гледат как страната се разпада без тях.
Но нека се разберем - "Атлас изправи рамене" не заслужава пет звездички като художествена литература. Тя е прекалено дълга (3 тома по 600 страници, от които поне единия можеше да се спести), текстът е тромав, романтиката леко странна, крят претупан набързо. Но "Атлас изправи рамене" не е художествена, а философска книга и именно затова получава максималната ми оценка.
Айн Ранд не разказва историята на героите, а само ги използва, за да обясни идеите си за морала, икономиката, обществото, отношенията между хората. Литературното течение, на което тя е представител се било наричало "романтизъм" - т.е. описваш героите не като реални, живи хора, а като някакви идеализирани, перфектни архетипи. Затова добрите са невероятно перфектно добри, а лошите са невероятно и изцяло лоши. Така авторката използва сблъсъците на героите само, за да илюстрира сблъсъците на идеи.
Идеите, които още откак са оформени за пръв път от Аристотел, непрекъснато са подложени на атака от тези, които искат да подчинят свободния дух, да го направят роб на своята посредственост, да го накарат да служи, да се подчинява и да се чувства виновен от това, което е. А именно тези идеи са идеите, които са насочвали човешкия прогрес през вековете - идеите, които въпреки усилията на диктатори, свещеници, царе, бюрократи и всякакви други видове грабители, са поддържали човешкия дух и напредък, дали са на света благоденствие чрез демокрация, неотменими човешки права и свобода.
Няколко промишлени магнати в САЩ в средата на 20 в. се борят да устоят на обществените настроения, които обявяват егоизма и стремежа към печалба за зло. Тези способни хора биват оплювани, регулирани и потискани всячески от държавата, семействата си, обществото. Тяхното богатство се смята за продукт на "експлоатация на трудещите се". На тях бива гледано като на паразити.
Именно затова те решават... да спрат да "експлоатират" трудещите се. Да не "паразитират" повече. Да спрат да печелят пари. Да спрат да работят, да спрат изобретяват, да спрат да произвеждат. Най-продуктивните и способни хора просто се оттеглят от обществения и икономически живот.И гледат как страната се разпада без тях.
Но нека се разберем - "Атлас изправи рамене" не заслужава пет звездички като художествена литература. Тя е прекалено дълга (3 тома по 600 страници, от които поне единия можеше да се спести), текстът е тромав, романтиката леко странна, крят претупан набързо. Но "Атлас изправи рамене" не е художествена, а философска книга и именно затова получава максималната ми оценка.
Айн Ранд не разказва историята на героите, а само ги използва, за да обясни идеите си за морала, икономиката, обществото, отношенията между хората. Литературното течение, на което тя е представител се било наричало "романтизъм" - т.е. описваш героите не като реални, живи хора, а като някакви идеализирани, перфектни архетипи. Затова добрите са невероятно перфектно добри, а лошите са невероятно и изцяло лоши. Така авторката използва сблъсъците на героите само, за да илюстрира сблъсъците на идеи.
Идеите, които още откак са оформени за пръв път от Аристотел, непрекъснато са подложени на атака от тези, които искат да подчинят свободния дух, да го направят роб на своята посредственост, да го накарат да служи, да се подчинява и да се чувства виновен от това, което е. А именно тези идеи са идеите, които са насочвали човешкия прогрес през вековете - идеите, които въпреки усилията на диктатори, свещеници, царе, бюрократи и всякакви други видове грабители, са поддържали човешкия дух и напредък, дали са на света благоденствие чрез демокрация, неотменими човешки права и свобода.
January 8, 2020
Не пригадую жодної книжки, де б інтелект людини був показаний настільки сексуально.
August 8, 2021
Страхотна книга, както и очаквах, особено вдъхновяваща при строежа на една от най- важните железопътни линии. Голямо сърце за Дагни Тагарт ❤
Цялостно ревю и за трите части- накрая. 🙂
Цялостно ревю и за трите части- накрая. 🙂
February 6, 2017
Fifty shades of railway
March 23, 2018
Ο ΑΤΛΑΣ ΕΠΑΝΑΣΤΑΤΗΣΕ, σταμάτησε να στηρίζει στην πλάτη του τον κόσμο και τον άφησε να καταρρεύσει. Γιατί όμως ο Άτλας το έκανε αυτό; Έπρεπε ο Άτλας να είναι αυτός που θα στηρίζει τον κόσμο εξαρχής; Τι θα απογίνει τώρα ο κόσμος; Θα μπορέσει να στηρίξει τον εαυτό του;
Πιστεύω πως πριν αναλυθεί οτιδήποτε πρέπει πρώτα να γίνει αναφορά στην συγγραφέα του βιβλίου καθώς και τον σκοπό όπου το έγραψε.
Πρόκειται για την Ayn Rand, συγγραφέα, σεναριογράφο και κατά πολλούς φιλόσοφο όπου έχει διχάσει τον κόσμο με την φιλοσοφία της, τον Αντικειμενισμό. Η Ayn Rand πίστευε ότι κάθε άνθρωπος πρέπει να πορεύεται με γνώμονα μόνο την Λογική και να έχει σαν μέγιστη προτεραιότητα το ατομικό του συμφέρον. Δεν δεχόταν το Ο έχων δύο χιτώνας μεταδότω τω μη έχοντι και υποστήριζε ότι μόνο όποιος αξίζει θα πρέπει να έχει χιτώνα. Αποστρέφονταν την ιδέα ότι ο καρπός του κόπου ενός ικανού ανθρώπου θα μεταφερθεί σε κάποιον ανίκανο άνθρωπο ο οποίος στηρίζεται μόνο στην ελεημοσύνη των συνανθρώπων του.
Σε πολλά της άρθρα και συνεντεύξεις (τις οποίες μπορείτε να παρακολουθήσετε στο YouTube) υποστήριξε ότι μόνο όταν το αλτρουιστικό στοιχείο του ανθρώπου υποσκιαστεί από το ατομικό συμφέρον η κοινωνία θα προοδεύσει. Η ίδια δεν ήταν εναντίον της ελεημοσύνης ή των αλτρουιστικών χαρακτηριστικών της ανθρώπινης συμπεριφοράς, αλλά δεν δεχόταν ότι αυτά τα δύο είναι πιο σημαντικά από την ατομική ευημερία και τάσσονταν υπέρ ενός ηθικού Εγωισμού.
Ο λόγος που αναφέρονται αυτά είναι γιατί οι ιδέες της είναι ο ουσιαστικός πρωταγωνιστής και το θέμα του βιβλίου.
Η Ayn Rand μέσα από το έργο της προσπαθεί να πείσει για την ορθότητα της φιλοσοφίας της. Και νομίζω ότι στο τέλος το καταφέρνει. Παρουσιάζει την Λογική και την Ικανότητα ορισμένων ανθρώπων σαν το καύσιμο με το οποίο τροφοδοτείται ολόκληρη η ανθρωπότητα. Ταυτόχρονα δείχνει ορισμένους ανθρώπους όπου στερούνται Λογική και Ικανότητα να προσπαθούν να καρπωθούν αυτοί από τους κόπους των ικανών ανθρώπων. Τι θα γίνει όμως αν οι ικανοί άνθρωποι σταματήσουν να υπάρχουν; Ποιος θα τροφοδοτήσει τον κόσμο; Ή αλλιώς… Τι θα γίνει αν ο Άτλας σταματήσει να στηρίζει τον υπόλοιπο κόσμο? Θα μπορέσει ο κόσμος να στηρίξει τον εαυτό του;
Σε ένα βιβλίο όπου η συγγραφέας επιδεικνύει την φιλοσοφία της, κυρίως όταν η φιλοσοφία είναι τόσο ιδιαίτερη, δεν περίμενα να συναντήσω τόσο ενδιαφέροντες και καλογραμμένους χαρακτήρες. Λάτρεψα τους 4 κύριους πρωταγωνιστές. Εντυπωσιάστηκα από τον ηθικό τους κώδικα, από τα κίνητρα τους και τον τρόπο που έβλεπαν τον κόσμο. Οι διάλογοι μεταξύ τους είναι σίγουρα το δυνατό στοιχείο του βιβλίου όσο αφορά το λογοτεχνικό κομμάτι. Κρεμόσουν από τα χείλη του καθενός και ανυπομονούσες για την απάντηση που θα έδινε ο ένας στον άλλον.
Το ερωτικό στοιχείο με εξέπληξε επίσης ευχάριστα στους πρώτους δύο τόμους και ενώ με απογοήτευσε λίγο στον τρίτο τόμο (προσωπικά γούστα) παραμένει συνολικά εξαιρετικό κομμάτι της πλοκής.
Το βιβλίο όμως δεν έχει να εντυπωσιάσει με κάτι άλλο λογοτεχνικά. Δεν υπάρχει κομψή γλώσσα, ούτε περιγράφονται όμορφες εικόνες. Παραμένει γενικώς αρκετά προσγειωμένο. Προσοχή! Αυτό δεν σημαίνει ότι απογοητεύει. Η πλοκή κρατάει συνεχώς το ενδιαφέρον του αναγνώστη και το βιβλίο εύκολα χαρακτηρίζεται ως page turner ασχέτως αν πλατειάζει σε κάποια σημεία η συγγραφέας.
Για τον λόγο αυτόν με προβλημάτισε και η βαθμολογία.
Αν κρίνω το βιβλίο με κριτήριο τις ιδέες του και το μήνυμα που ήθελε να περάσει, τότε πρόκειται για ένα άριστο έργο. Η Ayn Rand σε πείθει. Όσο ακραία ή σκληρή και αν φαίνεται η φιλοσοφία της δεν μπορείς να αρνηθείς την λογική της και σίγουρα δεν θα την χαρακτήριζες άδικη.
Γενικά όμως σαν βιβλίο δεν μπορώ να πω ότι με γέμισε -αν εξαιρέσεις την πλοκή και τους κεντρικούς ήρωες όπου ήταν άψογοι- , είχα την εντύπωση ότι κάτι του έλειπε. (κάτι δεν μου άρεσε στην γραφή της και στον τρόπο όπου αφηγήθηκε την ιστορία.) Για αυτό και βαθμολογώ κάθε τόμο με διαφορετική βαθμολογία, λαμβάνοντας υπόψιν όχι την συνολική εικόνα του έργου αλλά κάθε τόμου ξεχωριστά.
Αξίζει να επενδύσει κάποιος χρόνο και χρήμα για τα συγκεκριμένο έργο; ΕΞΑΡΤΑΤΑΙ. Αν σε ενδιαφέρουν οι ιδέες της Ayn Rand ή έχεις παίξει το πρώτο παιχνίδι Bioshock όπου βασίζεται στο συγκεκριμένο βιβλίο, τότε σίγουρα αξίζει. Αλλιώς δεν ξέρω κατά πόσο θα το απολαύσει κάποιος. Προσωπικά, υπήρχαν στιγμές που ήθελα να χειροκροτήσω από ενθουσιασμό αλλά και στιγμές που διάβαζα αδιάφορα για να φύγουν οι βαρετές σελίδες.
Κλείνω με τον εισαγωγικό μονόλογο του παιχνιδιού Bioshock όπου οι δημιουργοί εμπνεύστηκαν από το συγκεκριμένο έργο και γενικά από την φιλοσοφία της Ayn Rand.
Hello, my name is Andrew Ryan and I'm here to ask you a question: Is a man not entitled to the sweat of his brow? "No," says the man in Washington, "it belongs to the poor." "No," says the man in the Vatican, "it belongs to God." "No," says the man in Moscow, "it belongs to everyone." I rejected those answers; instead, I chose something different. I chose the impossible.
Πιστεύω πως πριν αναλυθεί οτιδήποτε πρέπει πρώτα να γίνει αναφορά στην συγγραφέα του βιβλίου καθώς και τον σκοπό όπου το έγραψε.
Πρόκειται για την Ayn Rand, συγγραφέα, σεναριογράφο και κατά πολλούς φιλόσοφο όπου έχει διχάσει τον κόσμο με την φιλοσοφία της, τον Αντικειμενισμό. Η Ayn Rand πίστευε ότι κάθε άνθρωπος πρέπει να πορεύεται με γνώμονα μόνο την Λογική και να έχει σαν μέγιστη προτεραιότητα το ατομικό του συμφέρον. Δεν δεχόταν το Ο έχων δύο χιτώνας μεταδότω τω μη έχοντι και υποστήριζε ότι μόνο όποιος αξίζει θα πρέπει να έχει χιτώνα. Αποστρέφονταν την ιδέα ότι ο καρπός του κόπου ενός ικανού ανθρώπου θα μεταφερθεί σε κάποιον ανίκανο άνθρωπο ο οποίος στηρίζεται μόνο στην ελεημοσύνη των συνανθρώπων του.
Σε πολλά της άρθρα και συνεντεύξεις (τις οποίες μπορείτε να παρακολουθήσετε στο YouTube) υποστήριξε ότι μόνο όταν το αλτρουιστικό στοιχείο του ανθρώπου υποσκιαστεί από το ατομικό συμφέρον η κοινωνία θα προοδεύσει. Η ίδια δεν ήταν εναντίον της ελεημοσύνης ή των αλτρουιστικών χαρακτηριστικών της ανθρώπινης συμπεριφοράς, αλλά δεν δεχόταν ότι αυτά τα δύο είναι πιο σημαντικά από την ατομική ευημερία και τάσσονταν υπέρ ενός ηθικού Εγωισμού.
Ο λόγος που αναφέρονται αυτά είναι γιατί οι ιδέες της είναι ο ουσιαστικός πρωταγωνιστής και το θέμα του βιβλίου.
Η Ayn Rand μέσα από το έργο της προσπαθεί να πείσει για την ορθότητα της φιλοσοφίας της. Και νομίζω ότι στο τέλος το καταφέρνει. Παρουσιάζει την Λογική και την Ικανότητα ορισμένων ανθρώπων σαν το καύσιμο με το οποίο τροφοδοτείται ολόκληρη η ανθρωπότητα. Ταυτόχρονα δείχνει ορισμένους ανθρώπους όπου στερούνται Λογική και Ικανότητα να προσπαθούν να καρπωθούν αυτοί από τους κόπους των ικανών ανθρώπων. Τι θα γίνει όμως αν οι ικανοί άνθρωποι σταματήσουν να υπάρχουν; Ποιος θα τροφοδοτήσει τον κόσμο; Ή αλλιώς… Τι θα γίνει αν ο Άτλας σταματήσει να στηρίζει τον υπόλοιπο κόσμο? Θα μπορέσει ο κόσμος να στηρίξει τον εαυτό του;
Σε ένα βιβλίο όπου η συγγραφέας επιδεικνύει την φιλοσοφία της, κυρίως όταν η φιλοσοφία είναι τόσο ιδιαίτερη, δεν περίμενα να συναντήσω τόσο ενδιαφέροντες και καλογραμμένους χαρακτήρες. Λάτρεψα τους 4 κύριους πρωταγωνιστές. Εντυπωσιάστηκα από τον ηθικό τους κώδικα, από τα κίνητρα τους και τον τρόπο που έβλεπαν τον κόσμο. Οι διάλογοι μεταξύ τους είναι σίγουρα το δυνατό στοιχείο του βιβλίου όσο αφορά το λογοτεχνικό κομμάτι. Κρεμόσουν από τα χείλη του καθενός και ανυπομονούσες για την απάντηση που θα έδινε ο ένας στον άλλον.
Το ερωτικό στοιχείο με εξέπληξε επίσης ευχάριστα στους πρώτους δύο τόμους και ενώ με απογοήτευσε λίγο στον τρίτο τόμο (προσωπικά γούστα) παραμένει συνολικά εξαιρετικό κομμάτι της πλοκής.
Το βιβλίο όμως δεν έχει να εντυπωσιάσει με κάτι άλλο λογοτεχνικά. Δεν υπάρχει κομψή γλώσσα, ούτε περιγράφονται όμορφες εικόνες. Παραμένει γενικώς αρκετά προσγειωμένο. Προσοχή! Αυτό δεν σημαίνει ότι απογοητεύει. Η πλοκή κρατάει συνεχώς το ενδιαφέρον του αναγνώστη και το βιβλίο εύκολα χαρακτηρίζεται ως page turner ασχέτως αν πλατειάζει σε κάποια σημεία η συγγραφέας.
Για τον λόγο αυτόν με προβλημάτισε και η βαθμολογία.
Αν κρίνω το βιβλίο με κριτήριο τις ιδέες του και το μήνυμα που ήθελε να περάσει, τότε πρόκειται για ένα άριστο έργο. Η Ayn Rand σε πείθει. Όσο ακραία ή σκληρή και αν φαίνεται η φιλοσοφία της δεν μπορείς να αρνηθείς την λογική της και σίγουρα δεν θα την χαρακτήριζες άδικη.
Γενικά όμως σαν βιβλίο δεν μπορώ να πω ότι με γέμισε -αν εξαιρέσεις την πλοκή και τους κεντρικούς ήρωες όπου ήταν άψογοι- , είχα την εντύπωση ότι κάτι του έλειπε. (κάτι δεν μου άρεσε στην γραφή της και στον τρόπο όπου αφηγήθηκε την ιστορία.) Για αυτό και βαθμολογώ κάθε τόμο με διαφορετική βαθμολογία, λαμβάνοντας υπόψιν όχι την συνολική εικόνα του έργου αλλά κάθε τόμου ξεχωριστά.
Αξίζει να επενδύσει κάποιος χρόνο και χρήμα για τα συγκεκριμένο έργο; ΕΞΑΡΤΑΤΑΙ. Αν σε ενδιαφέρουν οι ιδέες της Ayn Rand ή έχεις παίξει το πρώτο παιχνίδι Bioshock όπου βασίζεται στο συγκεκριμένο βιβλίο, τότε σίγουρα αξίζει. Αλλιώς δεν ξέρω κατά πόσο θα το απολαύσει κάποιος. Προσωπικά, υπήρχαν στιγμές που ήθελα να χειροκροτήσω από ενθουσιασμό αλλά και στιγμές που διάβαζα αδιάφορα για να φύγουν οι βαρετές σελίδες.
Κλείνω με τον εισαγωγικό μονόλογο του παιχνιδιού Bioshock όπου οι δημιουργοί εμπνεύστηκαν από το συγκεκριμένο έργο και γενικά από την φιλοσοφία της Ayn Rand.
Hello, my name is Andrew Ryan and I'm here to ask you a question: Is a man not entitled to the sweat of his brow? "No," says the man in Washington, "it belongs to the poor." "No," says the man in the Vatican, "it belongs to God." "No," says the man in Moscow, "it belongs to everyone." I rejected those answers; instead, I chose something different. I chose the impossible.
June 28, 2020
UPD: Оскільки за останній час цей відгук набрав кілька лайків, маю додати, що чотири роки тому я побачила в «Атланті» лише мотиваційний твір і абсолютно проігнорувала філософські та політичні ідеї, які він просуває. Тепер із цими ідеями я, звичайно, не погоджуюся. Нижче наведений текст оригінального відгуку.
Я так багато чула про цю книжку, що в мене виникло бажання "не вподобати" її. З цієї причини я взялася за неї з неабияким упередженням.
Прочитавши лише сторінок тридцять, я зрозуміла, що пораджу цей роман якомога більшій кількості людей, принаймні першу його частину.
Як казав Орвелл, найкращими книжками є такі, які розповідають про те, що тобі вже й так відомо. Цей роман є чудовою ілюстрацією до цього виразу. Мене дивувало, наскільки багато власних висновків, міркувань та ідей я зустріла в цій книжці. Із цієї причини я розсердилася на себе за упередження та відкладання прочитання.
Роман сповнює натхненням і злістю. Я рада сильним і цілеспрямованим персонажам, які марно не метушаться. Безперечно, найкраще з того, що я читала останнім часом.
Я так багато чула про цю книжку, що в мене виникло бажання "не вподобати" її. З цієї причини я взялася за неї з неабияким упередженням.
Прочитавши лише сторінок тридцять, я зрозуміла, що пораджу цей роман якомога більшій кількості людей, принаймні першу його частину.
Як казав Орвелл, найкращими книжками є такі, які розповідають про те, що тобі вже й так відомо. Цей роман є чудовою ілюстрацією до цього виразу. Мене дивувало, наскільки багато власних висновків, міркувань та ідей я зустріла в цій книжці. Із цієї причини я розсердилася на себе за упередження та відкладання прочитання.
Роман сповнює натхненням і злістю. Я рада сильним і цілеспрямованим персонажам, які марно не метушаться. Безперечно, найкраще з того, що я читала останнім часом.
January 30, 2024
я не знала про що ця книга. я не очікувала довгих монологів, залізничного бізнесу, світських прийомів і величезної кількості інтриг, які будують багатії. не очікувала, що мені сподобається. боялась цієї книги і оминала її довгий час, бо це не просто антиутопія з купою комуністичних наративів, це інтелектуальний роман, філософський трактат загорнутий під палітурку художки (як написали в коментарях). і це правда.
сюжет простий. є жінка, даґні таггарт, молодша дитина в сім'ї тих, хто фактично тримає всю залізничну індустрію. вона розумна, талановита, не боїться марудної роботи, і крок за кроком стає віце-президенткою компанії. є ще кілька чоловіків, їх в цій книзі насправді дуже багато, є двоє головних — ріарден і франциско, і є ще маленька купка адекватних, і величезна купка тупих і жадібних до влади і грошей. трійця яку назвала — чи не єдині хто ще вміє, дійсно вміє, вмикати мозок і думати, відкривати щось нове, будувати щось таке, що шокує уяву. в один момент все стає дуже погано, виходять такі закони, які майже унеможливлюють досягнення цілей, закривають багато дверей, змушують той мізер геніїв зникати і не бажати показувати свій справжній інтелект. і в такий момент даґні вирішує побудувати залізничну дорогу. ноу-хау у світі бізнесу, з ріарден-металу — матеріалу, що легше і міцніше сталі, але суспільство думає інакше. воно нажахано тими брехливими фактами, що їх їм згодувала держава. і в цьому основна задумка книги, як на мене: показати як легко маніпулювати суспільною думкою, і як складно доносити правду у масу тих, хто не хоче слухати.
персонажі гордовиті, нажахані, стійкі, намагаються (іноді успішно, іноді ні) протистояти світу сірої маси людей. айн ренд гарно висвітлює жахи комуністичної системи, бо від деяких персонажів і їх дій/слів беруть сироти і живіт скручує від нудоти. є гарні цитати, їх багато, є кохання і гарна любовна лінія (хоча визнаю, від одного діалогу я зловила крінжулю, ми обговорили це з подругою яка читала "джерело", і дійшли до висновку, що це в авторки такий стиль прописування любовних ліній).
щодо стилю написання і легкості читання. це не легка книга, з нею ваш мозок не відпочине. у світ складно втягнутись, але воно того варте. деякі монологи викликають втому, але є й такі від яких неможливо відірватись. перші 70 сторінок це складний розігрів, останні 70 це напруження і бажання читати і читати далі. мені правда сподобалось. воно затягує, але для книги потрібен певний настрій (почитати щось трошки душне). атлант в цій частині не розправив плечі, він зігнувся під тиском зовнішніх обставин, але готується піднятись. і клянусь вам, це підняття буде руйнівним для суспільства жадібних і безталанних людей
сюжет простий. є жінка, даґні таггарт, молодша дитина в сім'ї тих, хто фактично тримає всю залізничну індустрію. вона розумна, талановита, не боїться марудної роботи, і крок за кроком стає віце-президенткою компанії. є ще кілька чоловіків, їх в цій книзі насправді дуже багато, є двоє головних — ріарден і франциско, і є ще маленька купка адекватних, і величезна купка тупих і жадібних до влади і грошей. трійця яку назвала — чи не єдині хто ще вміє, дійсно вміє, вмикати мозок і думати, відкривати щось нове, будувати щось таке, що шокує уяву. в один момент все стає дуже погано, виходять такі закони, які майже унеможливлюють досягнення цілей, закривають багато дверей, змушують той мізер геніїв зникати і не бажати показувати свій справжній інтелект. і в такий момент даґні вирішує побудувати залізничну дорогу. ноу-хау у світі бізнесу, з ріарден-металу — матеріалу, що легше і міцніше сталі, але суспільство думає інакше. воно нажахано тими брехливими фактами, що їх їм згодувала держава. і в цьому основна задумка книги, як на мене: показати як легко маніпулювати суспільною думкою, і як складно доносити правду у масу тих, хто не хоче слухати.
персонажі гордовиті, нажахані, стійкі, намагаються (іноді успішно, іноді ні) протистояти світу сірої маси людей. айн ренд гарно висвітлює жахи комуністичної системи, бо від деяких персонажів і їх дій/слів беруть сироти і живіт скручує від нудоти. є гарні цитати, їх багато, є кохання і гарна любовна лінія (хоча визнаю, від одного діалогу я зловила крінжулю, ми обговорили це з подругою яка читала "джерело", і дійшли до висновку, що це в авторки такий стиль прописування любовних ліній).
щодо стилю написання і легкості читання. це не легка книга, з нею ваш мозок не відпочине. у світ складно втягнутись, але воно того варте. деякі монологи викликають втому, але є й такі від яких неможливо відірватись. перші 70 сторінок це складний розігрів, останні 70 це напруження і бажання читати і читати далі. мені правда сподобалось. воно затягує, але для книги потрібен певний настрій (почитати щось трошки душне). атлант в цій частині не розправив плечі, він зігнувся під тиском зовнішніх обставин, але готується піднятись. і клянусь вам, це підняття буде руйнівним для суспільства жадібних і безталанних людей
March 8, 2011
I tried. An old friend nagged me into reading this so we could discuss it, so I really really tried. I made it through about one fifth of the book before having the so-why-did-you-like-it? conversation with my friend and sending it back to the library. I remember enjoying The Fountainhead in college but that was 20-some years ago and I am either less impressionable or this book is not as well written. I am intrigued that Ayn Rand's ideology-which is so diametrically opposed to Marxism--shares so many characteristics with Marxist thought: the rigidity, the black and white interpretation of the world, the rabid secular humanism with its attendant hubris and man-over-nature stance, its obsession with production as a quintessential value. Am I missing something here? What finally did it for me was the sex. I just couldn't take Rand's overwrought sex scenes with Dagne. Yegads. The single-minded powerful master of the universe (or at least of a railway) finding herself overcome with the pleasure of becoming the object of another's basest animal desire, blah, blah, blah. Her writing is just so FRAUGHT. And the bad guys or so ridiculous in their sniveling idiocy. She doesn't give the opposition a fair fight. The conversation with the friend established that despite its problems, there was a kernel of truth running through the book (which I will grant) about the people who create and the people who try to appropriate what others create. I would just prefer a different vehicle for that argument.
November 19, 2020
Кожного року беру собі за мету прочитати хоча б одну книжку, яку читати фізично неможливо — довгу (бажано багатотомну) і божевільну. Цього року — ще й пишу відгук, аби іншим не довелося страждати, і з задоволенням усвідомлюю, як би поставилася до такого мотиву Айн Ренд, ifyouknowwhatimean, адже йдеться про «Атлант розправив плечі». Поки що подолано перший том з трьох цього головного хіту українського книжкового ринку останніх років семи (згідно з, гм, заявами видавництва).
З першої сторінки книжка налаштовує на затишну хвилю «Таксиста», чи, радше, «Американського психопата» (герой зчитує в очах безхатченка на вулиці «цинічну байдужість»). Але, на щастя, цей світ не потребує зачистки зброєю — його достатньо вщент «розвинути», не жаліючи скла з хромом. Позитивні герої та героїні сиплють «афористичними» висловами (більш-менш однаковими; ось пара випадкових: «Я не зацікавлена комусь допомагати. Я хочу заробляти гроші»; «Я не просив про вдячність. Я її не потребую»; так, уся книжка ось така!), демонструють залізну волю, інтелект, що його майже соромно назвати геніальним, білу, поза сумнівом, шкіру («Ніхто не називав його зовнішність латиноамериканською. Стосовно Франциско доречніше було б вжити першу частину цього слова — латинський (у первісному значенні, себто — не іспанський, а такий, що належить до Давнього Риму)»), і темний, чуттєвий (а сексуальність в Айн Ренд ой яка темна) потяг до менеджменту. Для негативних героїв мені особисто слів бракує — слово авторці:
«У нього був невиразний рот і тонке волосся, що налипало на лисину. Постава свідчила про слабкодухе безвольне недбальство, дисонуючи з елегантністю ліній високого стрункого тіла, яке хоч і натякало на впевнену врівноваженість аристократа, проте належало незграбному одоробалу. Обличчя було бліде і м’яке. Очі — теж збляклі та приховані, з повільним поглядом, що, не затримуючись, ковзав по речах, безповоротно ображений на сам факт їхнього існування».
«Філіп завжди був хворобливий, хоча лікарі не знаходили жодного конкретного дефекту в його хирлявій, довготелесій постаті. Через його хронічну виснаженість люди вважали тридцятивосьмирічного Філа старшим за свого брата».
Якщо ви не знали, «Атлант» — це твір і не зовсім художній, а, емм, економічно-філософський. Філософія — як бачити з цитат, наведених вище, — полягає у тому, що бізнесом займаються надлюди, які іноді, на щастя, винаходять надречі (серед сюжетних засобів ключове місце займають «новий найміцніший метал» та «новий найпотужніший двигун»), а людина, що бодай раз вживе слово «прогресивний», «взаємодопомога» або «братерство», відразу починає виглядати та поводитись як шмаркля. (Окрема категорія — власне «філософи», що нагадують ліниві радянські карикатури на занепад буржуазної думки; між соц- та капреалізмом багато спільного.) У цьому, вочевидь, і секрет привабливості Ренд в таких кутах світу, як наш — від кухонних скарг на політиків, що все розграбували та ще й прикрились суспільним добробутом, або фейсбук-тирад про ледаще бидло навколо рівно пів кроку до «філософської системи об’єктивізму»; але й її головна, не рахуючи відсутності щонайменшого письменницького хисту («виразні» цитати поза контекстом миттєво кволіють; книжка справляє враження не словами, а їх кількістю, суто вмінням Ренд, мов проповідниця, на шаленій гучності заговорювати зуби), вада, бо, як ми усі бачимо, фейкові «народницькі» гасла притаманні політикам нерозвінених країн не через генетично хворобливу схильність до соціалізму; навпаки, саме під ними й квітне справжнісінький, у певному сенсі власне-таки лібертарний капіталізм.
Хоча й вихідні дані, і висновки в Ренд — на межі абсурду, їй не можна відмовити у прозорливості щодо того, як іноді мислять люди у нашому, хворому, щоправда, справжніми, а не джонґолтівськими хворобами суспільстві. Її найяскравіше осяяння — про громадське опитування, яке здійснює рендівський улюблений уряд ідіотів, щоб заборонити чарівний «ріарден-метал» (не питайте): в «прямій демократії», яка, між іншим, мала місце на останніх виборах, є справді щось до біса атлантівське. Ще вона дотепно підмічає характерну здатність людей жалкуватись на навколишні зміни з серії «ходють тут». Будують залізницю? Скільки можна: «Можна подумати, що в усієї країни медовий місяць або суцільне Четверте липня!»
Ренд нудна, але смішна. Героїня, подорожуючи беззмістовною провінцією, в черговому припадку б��знес-екстазу відтворює претензію Брюса Лі до Риму — з того фільму, де вони у фіналі б’ються з Чаком Норрісом у Колізеї — що, мовляв, на цих мохом порослих руїнах можна було б збудувати добрячий real estate:
«—…пригадай, як часто люди скаржаться, що рекламні щити псують пейзаж. Тут ці скиглії мали б змогу насолодитися незайманим пейзажем.
І додала:
—Ненавиджу їх».
Ну а на солодке настає черга потойбічних сцен сексу (точніше, як це притаманно Ренд, тривалих розмов навколо). Приблизно так виглядає любов уберменшів:
«— Бачити тебе такою, яка ти є: чистою, гордовитою, сильною, що опирається світові; а потім мати тебе в своєму ліжку, — впокореною, згодною на будь-яку мою забаганку, на будь-яку дію, що я готовий вчинити винятково для того, щоб помилуватись на твоє безчестя, і якій ти скоришся заради нестерпної насолоди…
— Я лише тварина, яка не шукає нічого, крім насолоди, що ти її так зневажаєш; але я хочу зазнавати її від тебе… Я така ница, що готова віддати найвищу чесноту цього світу, тільки б побачити тебе в кабіні локомотива. Та побачивши тебе, я не буду байдужа. Не варто боятися, що ти раптом став залежний від мене. Це я тепер залежатиму від тебе і твоїх забаганок. Ти зможеш мати мене, коли заманеться, скрізь, де тебе закортить… Якщо хтось попросить назвати найбільше досягнення в моєму житті, то відповім: ‘Я спала з Генком Ріарденом’. Бо заробила це».
«Атлант», крім жартів, популярний — шалено. Серед кого — судіть самі: на хіпстерському Гудрідс звичайна справа одна зірочка (я поставив дві), на Амазоні міцним строєм стоять п’ятірки. Ух. Попереду — ще два томи.
З першої сторінки книжка налаштовує на затишну хвилю «Таксиста», чи, радше, «Американського психопата» (герой зчитує в очах безхатченка на вулиці «цинічну байдужість»). Але, на щастя, цей світ не потребує зачистки зброєю — його достатньо вщент «розвинути», не жаліючи скла з хромом. Позитивні герої та героїні сиплють «афористичними» висловами (більш-менш однаковими; ось пара випадкових: «Я не зацікавлена комусь допомагати. Я хочу заробляти гроші»; «Я не просив про вдячність. Я її не потребую»; так, уся книжка ось така!), демонструють залізну волю, інтелект, що його майже соромно назвати геніальним, білу, поза сумнівом, шкіру («Ніхто не називав його зовнішність латиноамериканською. Стосовно Франциско доречніше було б вжити першу частину цього слова — латинський (у первісному значенні, себто — не іспанський, а такий, що належить до Давнього Риму)»), і темний, чуттєвий (а сексуальність в Айн Ренд ой яка темна) потяг до менеджменту. Для негативних героїв мені особисто слів бракує — слово авторці:
«У нього був невиразний рот і тонке волосся, що налипало на лисину. Постава свідчила про слабкодухе безвольне недбальство, дисонуючи з елегантністю ліній високого стрункого тіла, яке хоч і натякало на впевнену врівноваженість аристократа, проте належало незграбному одоробалу. Обличчя було бліде і м’яке. Очі — теж збляклі та приховані, з повільним поглядом, що, не затримуючись, ковзав по речах, безповоротно ображений на сам факт їхнього існування».
«Філіп завжди був хворобливий, хоча лікарі не знаходили жодного конкретного дефекту в його хирлявій, довготелесій постаті. Через його хронічну виснаженість люди вважали тридцятивосьмирічного Філа старшим за свого брата».
Якщо ви не знали, «Атлант» — це твір і не зовсім художній, а, емм, економічно-філософський. Філософія — як бачити з цитат, наведених вище, — полягає у тому, що бізнесом займаються надлюди, які іноді, на щастя, винаходять надречі (серед сюжетних засобів ключове місце займають «новий найміцніший метал» та «новий найпотужніший двигун»), а людина, що бодай раз вживе слово «прогресивний», «взаємодопомога» або «братерство», відразу починає виглядати та поводитись як шмаркля. (Окрема категорія — власне «філософи», що нагадують ліниві радянські карикатури на занепад буржуазної думки; між соц- та капреалізмом багато спільного.) У цьому, вочевидь, і секрет привабливості Ренд в таких кутах світу, як наш — від кухонних скарг на політиків, що все розграбували та ще й прикрились суспільним добробутом, або фейсбук-тирад про ледаще бидло навколо рівно пів кроку до «філософської системи об’єктивізму»; але й її головна, не рахуючи відсутності щонайменшого письменницького хисту («виразні» цитати поза контекстом миттєво кволіють; книжка справляє враження не словами, а їх кількістю, суто вмінням Ренд, мов проповідниця, на шаленій гучності заговорювати зуби), вада, бо, як ми усі бачимо, фейкові «народницькі» гасла притаманні політикам нерозвінених країн не через генетично хворобливу схильність до соціалізму; навпаки, саме під ними й квітне справжнісінький, у певному сенсі власне-таки лібертарний капіталізм.
Хоча й вихідні дані, і висновки в Ренд — на межі абсурду, їй не можна відмовити у прозорливості щодо того, як іноді мислять люди у нашому, хворому, щоправда, справжніми, а не джонґолтівськими хворобами суспільстві. Її найяскравіше осяяння — про громадське опитування, яке здійснює рендівський улюблений уряд ідіотів, щоб заборонити чарівний «ріарден-метал» (не питайте): в «прямій демократії», яка, між іншим, мала місце на останніх виборах, є справді щось до біса атлантівське. Ще вона дотепно підмічає характерну здатність людей жалкуватись на навколишні зміни з серії «ходють тут». Будують залізницю? Скільки можна: «Можна подумати, що в усієї країни медовий місяць або суцільне Четверте липня!»
Ренд нудна, але смішна. Героїня, подорожуючи беззмістовною провінцією, в черговому припадку б��знес-екстазу відтворює претензію Брюса Лі до Риму — з того фільму, де вони у фіналі б’ються з Чаком Норрісом у Колізеї — що, мовляв, на цих мохом порослих руїнах можна було б збудувати добрячий real estate:
«—…пригадай, як часто люди скаржаться, що рекламні щити псують пейзаж. Тут ці скиглії мали б змогу насолодитися незайманим пейзажем.
І додала:
—Ненавиджу їх».
Ну а на солодке настає черга потойбічних сцен сексу (точніше, як це притаманно Ренд, тривалих розмов навколо). Приблизно так виглядає любов уберменшів:
«— Бачити тебе такою, яка ти є: чистою, гордовитою, сильною, що опирається світові; а потім мати тебе в своєму ліжку, — впокореною, згодною на будь-яку мою забаганку, на будь-яку дію, що я готовий вчинити винятково для того, щоб помилуватись на твоє безчестя, і якій ти скоришся заради нестерпної насолоди…
— Я лише тварина, яка не шукає нічого, крім насолоди, що ти її так зневажаєш; але я хочу зазнавати її від тебе… Я така ница, що готова віддати найвищу чесноту цього світу, тільки б побачити тебе в кабіні локомотива. Та побачивши тебе, я не буду байдужа. Не варто боятися, що ти раптом став залежний від мене. Це я тепер залежатиму від тебе і твоїх забаганок. Ти зможеш мати мене, коли заманеться, скрізь, де тебе закортить… Якщо хтось попросить назвати найбільше досягнення в моєму житті, то відповім: ‘Я спала з Генком Ріарденом’. Бо заробила це».
«Атлант», крім жартів, популярний — шалено. Серед кого — судіть самі: на хіпстерському Гудрідс звичайна справа одна зірочка (я поставив дві), на Амазоні міцним строєм стоять п’ятірки. Ух. Попереду — ще два томи.
January 16, 2017
Дізнавшись, що ця книга мало не настольна і керівництво до дії для багатьох українських можновладців і олігархів:), була заінтригована, і відразу ж купила, як тільки побачила у продажу. Перше, що розчарувало, - жахливий, кострубатий переклад українською мовою. Таке враження, що для перекладача вона не просто нерідна, а третя чи четверта. Але заледве дочитала її до кінця не лише через це. Ідеї, викладені в ній, здалися примітивними, герої - пласкими, автор - малоосвіченим, капіталізм - ідеалізованим:)
January 19, 2021
Читала я цю книжку років 10 тому. Всю трилогію прочитала. Проковтнула, довго була під враженням, що така книжка, так правильно написана. От вирішила перечитати, освіжити враження, згадати свої думки. І... залишилася геть розчарована. Слухала в додатку абук. Книжка начитана чудовою Сонею Сотник, до цього жодних зауважень.
Але сенси, сюжет, герої!
Почну з героїв. Напівтонів немає. Опуклості героїв немає. Вони або сліпучо-білі, як Дагні, Генк, інші промисловці. Вони високі, худорляві, з прямими чіткими лініями, красиві, піднесені і тд, позитивні епітети щедро розсипані біля описів позитивних героїв. Або чорні як провалля - Джим, брат Дегні, його друзі, всі ті, хто ставлять палки в колеса прогресу і бізнесу. У Джима свинячі очиці, він ходить, зігнувшись, костюм висить на ньому як на мішку, інші герої лисуваті, товсті, негарні, а головне - дуже тупі. Якщо Дегні і інші чудові герої - взірці мудрості і розуму, які все життя старанно вчилися, опановували різні науки, працювали ледь не з дитсадочка, замість казок читаючи схеми руху потягів. Формули їм прочитати заввиграшки. Побачивши їх на папері, вони одразу можуть зрозуміти, що міст з цього металу витримає 100000-тонний потяг. Або що металобрухт, який валяється в купі сміття - це той самий геніальний мотор, секрет створення якого втрачений назавжди, і що якщо побігати по всьому велетенському заводу і пограти в квест-гру, то з інших рандомних шматків металобрухту можна скласти майже ціленький мотор.
Натомість Джим і йому подібні тупі, обмежені, не бачать нічого далі свого носа. Вони вірять брехливим обіцянкам поставити метал (які не виконуються роками), і Джим не може зрозуміти, чому Дегні вирішила взяти метал Ріардена замість того, щоб знову проковтнути запевнення, що метал, якого вони чекають вже кілька років, от-от надійде. Вони приймають такі тупі закони, які руйнують налаштовані бізнеси, приймають такі рішення, що повсякчас хочеться рвати на собі волосся і кричати: як? як? ну як можна бути такими тупими?
Дружина Ріардена, його сім'я, мати, брат - всі зайняті лише собою. Жоден не розуміє, що Генк їх годує і від нього залежить їхній добробут. Натомість і Генк показаний замученим роботом, якого ніхто не розуміє. Він має працювати, а у них танці в голові. І мати весь час довбе його, що він має прийняти на роботу брата (звісно ж, повного нікчему) і всіляко показувати, що робить це через те, що брат великий молодець і Генк завжди хотів його взяти на роботу.
У Ренд хорошим ніяк не вдається робити свою роботу, хоч як би добре вони її не робили, і як би не хотіли просто працювати, їм навіть гроші не треба. А погані зайняті навіть не тим, щоб обікрасти хороших чи якось взагалі нажитися. Вони думають лише про те, як би натикати палок в колеса хорошим, але їх зовсім не цікавлять наслідки таких рішень. А Джим тільки і думає, як би ще кОпнути сестру, яке б ще рішення прийняти, щоб їй нашкодити, як насолити, щоб її провчити. Його не цікавить успіх їхньої спільної компанії, розвиток, бізнес, прогрес. Він хоче лише пиячити з друзями, обмусолюючи його сестроньку, або вигадуючи, що б таке ще придумати, щоб їй допекти.
Є і такі сірі персонажі - як Франциско д'Анконія, і я знаю, що пояснення його дивній поведінці з'явиться у наступних книжках. Хоча теж контраст разючий. Між тим, яким він був у дитинстві/юності і тим, на кого він перетворився.
Ідеальності Генку додає його ставлення до сексу, як до тваринної необхідності, яка щодня шматує його тіло, а він себе за це щиро ненавидить і мужньо протистоїть. Читаєш і думаєш: а це тут до чого?
Від цієї невідповідності і пласкості весь час закипають мізки. Я слухала і кожні 10-15 хв робила перерву, щоб охолонути, бо концентрація тупості і нелогічності просто зашкалювала.
І от тепер я сиджу і думаю, чи слухати мені далі. З одного боку, не люблю кидати незавершені книжки. І в третій частині стане солодко-солодко, коли всі, хто втік від тупих бізнесменів у капіталістичний рай, повстануть одною лавою проти тупості. З іншого боку, до третьої частини треба ще другу пережити, а мені і першої вистачило. Мабуть поки почекаю. Може колись настане таке бажання, але не тепер.
Додам ще, що в абук же є збірник лекцій Євгена Стасіневича про літературу, і там є лекція про Айн Ренд. Теж було дуже цікаво послухати.
Але сенси, сюжет, герої!
Почну з героїв. Напівтонів немає. Опуклості героїв немає. Вони або сліпучо-білі, як Дагні, Генк, інші промисловці. Вони високі, худорляві, з прямими чіткими лініями, красиві, піднесені і тд, позитивні епітети щедро розсипані біля описів позитивних героїв. Або чорні як провалля - Джим, брат Дегні, його друзі, всі ті, хто ставлять палки в колеса прогресу і бізнесу. У Джима свинячі очиці, він ходить, зігнувшись, костюм висить на ньому як на мішку, інші герої лисуваті, товсті, негарні, а головне - дуже тупі. Якщо Дегні і інші чудові герої - взірці мудрості і розуму, які все життя старанно вчилися, опановували різні науки, працювали ледь не з дитсадочка, замість казок читаючи схеми руху потягів. Формули їм прочитати заввиграшки. Побачивши їх на папері, вони одразу можуть зрозуміти, що міст з цього металу витримає 100000-тонний потяг. Або що металобрухт, який валяється в купі сміття - це той самий геніальний мотор, секрет створення якого втрачений назавжди, і що якщо побігати по всьому велетенському заводу і пограти в квест-гру, то з інших рандомних шматків металобрухту можна скласти майже ціленький мотор.
Натомість Джим і йому подібні тупі, обмежені, не бачать нічого далі свого носа. Вони вірять брехливим обіцянкам поставити метал (які не виконуються роками), і Джим не може зрозуміти, чому Дегні вирішила взяти метал Ріардена замість того, щоб знову проковтнути запевнення, що метал, якого вони чекають вже кілька років, от-от надійде. Вони приймають такі тупі закони, які руйнують налаштовані бізнеси, приймають такі рішення, що повсякчас хочеться рвати на собі волосся і кричати: як? як? ну як можна бути такими тупими?
Дружина Ріардена, його сім'я, мати, брат - всі зайняті лише собою. Жоден не розуміє, що Генк їх годує і від нього залежить їхній добробут. Натомість і Генк показаний замученим роботом, якого ніхто не розуміє. Він має працювати, а у них танці в голові. І мати весь час довбе його, що він має прийняти на роботу брата (звісно ж, повного нікчему) і всіляко показувати, що робить це через те, що брат великий молодець і Генк завжди хотів його взяти на роботу.
У Ренд хорошим ніяк не вдається робити свою роботу, хоч як би добре вони її не робили, і як би не хотіли просто працювати, їм навіть гроші не треба. А погані зайняті навіть не тим, щоб обікрасти хороших чи якось взагалі нажитися. Вони думають лише про те, як би натикати палок в колеса хорошим, але їх зовсім не цікавлять наслідки таких рішень. А Джим тільки і думає, як би ще кОпнути сестру, яке б ще рішення прийняти, щоб їй нашкодити, як насолити, щоб її провчити. Його не цікавить успіх їхньої спільної компанії, розвиток, бізнес, прогрес. Він хоче лише пиячити з друзями, обмусолюючи його сестроньку, або вигадуючи, що б таке ще придумати, щоб їй допекти.
Є і такі сірі персонажі - як Франциско д'Анконія, і я знаю, що пояснення його дивній поведінці з'явиться у наступних книжках. Хоча теж контраст разючий. Між тим, яким він був у дитинстві/юності і тим, на кого він перетворився.
Ідеальності Генку додає його ставлення до сексу, як до тваринної необхідності, яка щодня шматує його тіло, а він себе за це щиро ненавидить і мужньо протистоїть. Читаєш і думаєш: а це тут до чого?
Від цієї невідповідності і пласкості весь час закипають мізки. Я слухала і кожні 10-15 хв робила перерву, щоб охолонути, бо концентрація тупості і нелогічності просто зашкалювала.
І от тепер я сиджу і думаю, чи слухати мені далі. З одного боку, не люблю кидати незавершені книжки. І в третій частині стане солодко-солодко, коли всі, хто втік від тупих бізнесменів у капіталістичний рай, повстануть одною лавою проти тупості. З іншого боку, до третьої частини треба ще другу пережити, а мені і першої вистачило. Мабуть поки почекаю. Може колись настане таке бажання, але не тепер.
Додам ще, що в абук же є збірник лекцій Євгена Стасіневича про літературу, і там є лекція про Айн Ренд. Теж було дуже цікаво послухати.
August 10, 2015
Чув про цю книжку від різних людей. Чув тільки позитивні відгуки. Тому вирішив, що варто її прочитати. А тут Наш Формат випускає переклад українською. Ще й на обкладинці написано: “друга після Біблії книга, яка вплинула на американців”.
Книжка читається. Вона написана так, щоб і читалась легко, і продавалась на ура. Щось середнє між книжками Артура Хейлі та серіалом House of Cards в які додали кілька абзаців з 50 відтінків сірого (ну, щоб продавалось, і ізюминка якась була). Хоча…всі 3оє були створені вже після Атланта…
Не знаю чому, але коли дочитав першу частину, то якось трохи розчарувався. Книжка супер, дуже цікава, але, чомусь, очікував більшого. Expectations were too high. Можливо, друга-третя частини доповнять першу настільки, що я з задоволенням зміню свою думку.
А загалом — книжка варта того, щоб її прочитати, а деякі фрази хочеться записати в записничок.
Висновок: тверде 4, з надією на 5+ в наступних 2ох частинах.
Книжка читається. Вона написана так, щоб і читалась легко, і продавалась на ура. Щось середнє між книжками Артура Хейлі та серіалом House of Cards в які додали кілька абзаців з 50 відтінків сірого (ну, щоб продавалось, і ізюминка якась була). Хоча…всі 3оє були створені вже після Атланта…
Не знаю чому, але коли дочитав першу частину, то якось трохи розчарувався. Книжка супер, дуже цікава, але, чомусь, очікував більшого. Expectations were too high. Можливо, друга-третя частини доповнять першу настільки, що я з задоволенням зміню свою думку.
А загалом — книжка варта того, щоб її прочитати, а деякі фрази хочеться записати в записничок.
Висновок: тверде 4, з надією на 5+ в наступних 2ох частинах.
May 7, 2017
Невероятна книга. Вдъхнови ме. Вдъхва ти тази целенасоченост и увереност, която понякога се изплъзва, а понякога виждаш по-ясно от всякога.
Героите са изградени в изключителна дълбочина, нещо, което все повече ми липсва в съвременната литература.
Книга, която те кара да имаш ясна позиция, точно както героите в нея, които не се отказват от своите възгледи, независимо към коя крайност принадлежат.
Книга за опозицията, която независимо дали в политиката, или в живота, винаги ще има лице.
За мен е великолепна. Надявам се и следващите части да ми харесат толкова.
Героите са изградени в изключителна дълбочина, нещо, което все повече ми липсва в съвременната литература.
Книга, която те кара да имаш ясна позиция, точно както героите в нея, които не се отказват от своите възгледи, независимо към коя крайност принадлежат.
Книга за опозицията, която независимо дали в политиката, или в живота, винаги ще има лице.
За мен е великолепна. Надявам се и следващите части да ми харесат толкова.
January 28, 2020
Когато намеря думи да я опиша, ще я опиша. Засега е... думата, с която е описвам е “просто любима”. Ако въобще може да сложим “просто” пред “любима”. Мисля, че хората, които са я чели, ще ме разберат 😃
а останалите... трябва просто да я разлистят. 🥰
а останалите... трябва просто да я разлистят. 🥰
March 28, 2020
05/2018
⠀
Айн Ренд «Атлант розправив плечі»
⠀
Ayn Rand “Atlas shrugged”
⠀
📖 Перші враження:
⠀
Дуже сучасне видання, красивий дизайн, гарний і якісний папір - білий, тоненький, але не прозорий.
⠀
Шрифт мякий, діловий і не змазаний.
⠀
Паперова обкладинка-закладка - дуже класна ідея, люблю такі зручності 📎
⠀
Книга захопила з першоі сторінки!
⠀
Просто WOW!
⠀
Мій ТОП-10 улюблених книг ❤️
⠀
Читати чи ні 👨🏼💻: 5 з 5 (⭐️ ⭐️ ⭐️ ⭐️ ⭐️)
⠀
#примхливачитака
⠀
Айн Ренд «Атлант розправив плечі»
⠀
Ayn Rand “Atlas shrugged”
⠀
📖 Перші враження:
⠀
Дуже сучасне видання, красивий дизайн, гарний і якісний папір - білий, тоненький, але не прозорий.
⠀
Шрифт мякий, діловий і не змазаний.
⠀
Паперова обкладинка-закладка - дуже класна ідея, люблю такі зручності 📎
⠀
Книга захопила з першоі сторінки!
⠀
Просто WOW!
⠀
Мій ТОП-10 улюблених книг ❤️
⠀
Читати чи ні 👨🏼💻: 5 з 5 (⭐️ ⭐️ ⭐️ ⭐️ ⭐️)
⠀
#примхливачитака
July 10, 2017
Мої овації) Берусь за другу частину. Це неймовірна насолода.
August 18, 2023
Τυχαία το διάλεξα από τη δημοτική βιβλιοθήκη και έχω να πω ότι το βρήκα πολύ ενδιαφέρον. Πολύ ενδιαφέρουσα πλοκή, καλοστημενοι χαρακτήρες και πολλά υποσχόμενη συνέχεια.
October 10, 2018
Ενα σπουδαίο βιβλίο θύμα των ιδεοληψιών της εποχής. Και θύμα των διαφημιστών που λες και το αγνοούν επιδεικτικά.
July 1, 2023
дуже жахливо написана. Раунд.
January 18, 2021
Iată o scriitoare care și-a folosit talentul și scrisul pentru a promova ideea în care a crezut cu toată ființa. Noul curent filosofic, bazele căruia au fost puse de Ayn Rand, se regăsește pe fiecare pagină a romanului său. Revolta autoarei împotriva unui altruism nejustificat , care nu va aduce nici un beneficiu decât crearea unor monștri lenoși, capabili să se hrănească doar de pe spatele altora, este strigată din rândul întâi al acestui roman. Și nu trebuie să fii tare iscusit la a citi printre rânduri: vei găsi aici ideile ei clar explicate prin exemple concrete de delăsare, prin niște lozinci sociale ce ascund de fapt interese personale strigate de la tribuna guvernului, prin lupta crâncenă între rațiune și sentimentalism ieftin. Probabil generațiile crescute în colectivismul comunist vor găsi scandaloase ideile capitalismului Laissez-faire, bazat pe recunoașterea drepturilor individuale, ori dimpotrivă vor dori să îmbrățișeze fiecare cuvânt, tocmai pentru că au fost privați de aceste drepturi mult timp. Oricum ar fi, stilul autoarei îmbie la lectură, la gândire și la formarea propriilor idei. De aceea recomand cu tot dragul să descoperiți personajele bine conturate, descrierile echilibrate ale unei lumi distopice, dar foarte aproape de realitatea noastră pe care o gustăm azi.
June 2, 2021
Ador cărțile care nu-mi dau pace să "trăiesc" liniștit 😁
"Cine e John Galt?" - m-o terorizat întrebarea asta pe tot parcursul cărții.
Am admirat curajul și hotărârea lui Dagny Taggart.
Urmează să citesc și celelalte cărți, apoi revin cu o impresia completă.
Până una alta, vă îndemn să citiți cărțile, sunt foarte bine scrise și personajele bine conturate.
"Cine e John Galt?" - m-o terorizat întrebarea asta pe tot parcursul cărții.
Am admirat curajul și hotărârea lui Dagny Taggart.
Urmează să citesc și celelalte cărți, apoi revin cu o impresia completă.
Până una alta, vă îndemn să citiți cărțile, sunt foarte bine scrise și personajele bine conturate.
July 15, 2013
I read this book at the advice of my Mother she said Atlas Shrugged was her manual for living and that I reminded her of one of the books characters, I thought that was perplexing , protecting the glorious capitalist ideal put forth in Atlas isn't something I would leave up to anyone but a conservative and very wealthy Liberals. I mean, who else really cares? Altas Shrugged has had a huge impact, I think, on the world, for good and bad. This book gives license to anyone who is brave enough to progress and to reach something greater. And that is a wonderful thing, unless we are talking about dumping your spouse because something better has come along. Hank dumps his wife, and then Dagny dumps Hank; and we're all supposed to feel just great about it all because in the end, Dagny and John, the true equals in intellect and ambition, end up together. It's a fallacy that the principles behind capitalism apply to human intimacy. Once you choose to be someone's spouse, There is always a way to progress TOGETHER. But ultimately, I think Ayn Rand had it right. Socialism doesn't help the downtrodden. It enables them.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 27, 2019
What an enthralling book. All the characters are done very well. The story is entertaining and mysterious, nourished with hints of philosophical viewpoints.
Not surprisingly, Dagny is my favourite character. She has the strength to stand against everyone and be right.
Not surprisingly, Dagny is my favourite character. She has the strength to stand against everyone and be right.
December 20, 2019
Trash.
December 23, 2021
„Filosofia mea este, în esență, înțelegerea omului ca ființă eroică, al cărui scop moral e propria fericire, a cărui activitate nobilă sunt propriile realizări și propria productivitate, și al cărui singur absolut e rațiunea.”
Mi-a fost dificil să citesc cartea, parcă e într-un fel, tehnică . E un manifest la capitalism. Stânga e la putere în SUA şi face legea, economia e controlată cu stricteţe. Întreprinderile private suferă de pe urma reglementărilor dure ale statului şi oamenii sunt exploataţi, îndoctrinaţi. Nici nu se pune a gândi cu propria minte. Corupţia domneşte. Cei care sunt împotriva sistemului politic dispar. Statul promite egalitate, fericire, totul este al poporului, dar fără capitalism. Protagoniştii Dagny Taggart şi Hank Rearden luptă pentru a avea succes, chiar dacă statul vrea să le controleze afacerile, să profite de productivitatea lor. Dagny şi Hank au o idilă. Apare un personaj misterios, pe nume John Galt. Filosofia lui Galt se bazează pe raţiune şi individualism. El luptă pentru o societate capitalistă. Am început să citesc al doilea volum, dar lam abandonat. Cartea nu e doar mare, dar şi stilul lui Rand e cam greoi. Neapărat voi citi celelalte 2 volume.
Mi-a fost dificil să citesc cartea, parcă e într-un fel, tehnică . E un manifest la capitalism. Stânga e la putere în SUA şi face legea, economia e controlată cu stricteţe. Întreprinderile private suferă de pe urma reglementărilor dure ale statului şi oamenii sunt exploataţi, îndoctrinaţi. Nici nu se pune a gândi cu propria minte. Corupţia domneşte. Cei care sunt împotriva sistemului politic dispar. Statul promite egalitate, fericire, totul este al poporului, dar fără capitalism. Protagoniştii Dagny Taggart şi Hank Rearden luptă pentru a avea succes, chiar dacă statul vrea să le controleze afacerile, să profite de productivitatea lor. Dagny şi Hank au o idilă. Apare un personaj misterios, pe nume John Galt. Filosofia lui Galt se bazează pe raţiune şi individualism. El luptă pentru o societate capitalistă. Am început să citesc al doilea volum, dar lam abandonat. Cartea nu e doar mare, dar şi stilul lui Rand e cam greoi. Neapărat voi citi celelalte 2 volume.
January 19, 2016
Мабуть, найрозрекламованіше видання минулого року. А от я вперше почула про цю книжку трохи інакше: з подкасту ESL (який, між іншим, щиро раджу), незмінний host з неприхованою іронією розповідав про оте напівміфічне опитування, де цю книженцію нібито визнали другою серед найвпливовіших книг (про що верещать українські обкладинки), додавши, що сам він, PhD, її не читав і не збирається. Доповнилося це численними скаргами ранніх читачів на грубі помилки в перекладі, що, на мою думку, за такої ціни неприпустимо. Тож я досить скептично була налаштована до цього doorstopper'а з самого початку. І хоч я маю друге видання, грубі помилки залишилися; може, їх уже не так багато, як спершу, але які-небудь "скидки" можуть мені добряче попсувати враження від книги. Сам же "літературний шедевр" присвячений тяжкому життю бідолашних мільярдерів, яким безжальна і безголова соціалістична влада всіляко встромляє палки в колеса. Бонусом страсті-мардасті вкупі з еротичними сценами, які у мене викликали щирий сміх (що, зрештою, непогано). Сумнівалася, ставити дві чи три зірочки, ну, хай буде три, авансом, — авторка має ще добрячу тисячу сторінок, щоб мене здивувати.
July 24, 2016
...Коли людина мислить, в неї в голові спалахує полум`я, а вогник цигарки його символізує...
...Люди завжди квапляться, і раніше мені приємно було спостерігати цю метушню, це був поспіх людей, які знали куди їдуть, і хотіли якнайшвидше туди дістатися. Тепер вони поспішають, бо їм страшно. Вони нікуди не їдуть, вони тікають..
...Коли одружені люди дивляться один на одного, в їхніх очах не видно думок про ліжко...
...Люди завжди квапляться, і раніше мені приємно було спостерігати цю метушню, це був поспіх людей, які знали куди їдуть, і хотіли якнайшвидше туди дістатися. Тепер вони поспішають, бо їм страшно. Вони нікуди не їдуть, вони тікають..
...Коли одружені люди дивляться один на одного, в їхніх очах не видно думок про ліжко...
October 23, 2012
Utterly profoundly important, and beautifully craft, hence I've given it a 5 however, I think rand could have wrapped this up in 2 or 3 hundred fewer pages because it's very much drawnout in the second half.
Still, IT MUST BE READ BY ALL.
March 24, 2025
Една наистина стойностна книга!
March 18, 2020
Буду читать остальные части, но не подряд, а разбавляя другими книгами. Местами тяжеловато читается, и, кстати, во многом благодаря именно этому бумажному изданию - шрифт мне не нравится, глаза болят.
Displaying 1 - 30 of 333 reviews