What do you think?
Rate this book
Метамодернізм: між застарілою іронією і новою щирістю
Привид блукає Європою й Америкою... Привид метамодернізму. І хоча це поняття мандрує паперовими й електронними сторінками вже понад п’ятдесят років, досі не існувало книжки, яка подала б його вичерпну історію: від появи, а тоді тимчасового забуття, і до поновленого інтересу, а там і популярності. Крім історії, в цій монографії проаналізовано всі значущі теорії метамодернізму, а також простежено його непрості зв’язки з багатоликою іронією та загадковою новою щирістю.
Видання розраховане на тих, хто цікавиться сучасною культурою в усіх її проявах, а також хоче дізнатися про метамодерн, але боїться спитати.
Видання розраховане на тих, хто цікавиться сучасною культурою в усіх її проявах, а також хоче дізнатися про метамодерн, але боїться спитати.
312 pages, Hardcover
Published March 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
April 16, 2026
Отже, пару днів тому прочитав «Метамодернізм. Між застарілою іронією та новою щирістю» Максима Нестелєєва. І це була гарна подорож у світ літератури, де захоплюєшся як теоретиками, про яких згадує Максим, так і роботою, яку він проробив, аби на кількох сотнях сторінок препарувати тему, зазначену в назві книжки.
#прочитане
Що воно таке той метамодернізм? Слово, яким можна умнічать? Новий викристалізуваний напрямок, який прийшов на заміну постмодернізму? Чи субстанція, яку розумні люди намагаються нащупати, але не вдається поки що? 👀
Відповіді тут у кожному розділі. Декілька десятків теоретиків, які не просто робили свій внесок у спроби зрозуміти та відчути метамодернізм, але й пояснити це іншим. Наголошую - кожен окремий розділ тут про людей, які розповідали про метамодернізм, а не про письменників цього напрямку (як у «Лабіринтах…» того ж Нестелєєва). Тобто це велика праця, спроба усвідомити теорію, а не розповісти про творчість авторів цього напрямку.
Читається з задоволенням, особливо якщо взяти ручку та стікери, адже багато таблиць, порівнянь, прикладів і тд, і все це хочеться виокремити, аби потім спокійно гуглити. Так, десь після першого десятка розділів темп провисає, бо починає здаватися, ніби читаєш по колу одне і те ж, але з іншого боку - якщо не поспішати і читати вдумливо, то картинка складається.
Гарна книжка, корисно почитати тим, кого цікавить тема метамодернізму і хочеться для себе краще її зрозуміти. Класно, якщо маєте вже певну базу, і можете відрізнити модернізм від постмодернізму, це полегшить сприйняття.
Ну і шо, читайте це, аби бути підготовленими до «Нескінченного жарту» Воллеса!
P.S.
🤌🏻 Ловіть деякі приклади метамодерної чутливості:
Фільми: Вес Андерсон, Міранда Джулай, Спайк Джонз, Леос Каракс, Алехандро Гонсалес Іньярріту
Музика: Arcade Fire, Дональд Гловер, Білл Келлеген, Жанель Моне, Future Islands
Телешоу: «Парки та зони відпочинку», «Пуститися берега», «Кінь БоДжек», «Події минулого тижня з Джоном Олівером», «Баффі - переможниця вампірів»
Романи: Девід Фостер Воллес, Зеді Сміт, Роберто Боланьо
Поезія: Жасмін Дрім Вагнер, Софі Коллінз
Мультимедійний проєкт: «NewHive offerings» Мелісси Бродер
Картини: Олафур Еліассон, Пітер Дойґ, Морешін Аллагьярі, Ґвідо ван дер Верве
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
#прочитане
Що воно таке той метамодернізм? Слово, яким можна умнічать? Новий викристалізуваний напрямок, який прийшов на заміну постмодернізму? Чи субстанція, яку розумні люди намагаються нащупати, але не вдається поки що? 👀
Відповіді тут у кожному розділі. Декілька десятків теоретиків, які не просто робили свій внесок у спроби зрозуміти та відчути метамодернізм, але й пояснити це іншим. Наголошую - кожен окремий розділ тут про людей, які розповідали про метамодернізм, а не про письменників цього напрямку (як у «Лабіринтах…» того ж Нестелєєва). Тобто це велика праця, спроба усвідомити теорію, а не розповісти про творчість авторів цього напрямку.
Читається з задоволенням, особливо якщо взяти ручку та стікери, адже багато таблиць, порівнянь, прикладів і тд, і все це хочеться виокремити, аби потім спокійно гуглити. Так, десь після першого десятка розділів темп провисає, бо починає здаватися, ніби читаєш по колу одне і те ж, але з іншого боку - якщо не поспішати і читати вдумливо, то картинка складається.
Гарна книжка, корисно почитати тим, кого цікавить тема метамодернізму і хочеться для себе краще її зрозуміти. Класно, якщо маєте вже певну базу, і можете відрізнити модернізм від постмодернізму, це полегшить сприйняття.
Ну і шо, читайте це, аби бути підготовленими до «Нескінченного жарту» Воллеса!
P.S.
🤌🏻 Ловіть деякі приклади метамодерної чутливості:
Фільми: Вес Андерсон, Міранда Джулай, Спайк Джонз, Леос Каракс, Алехандро Гонсалес Іньярріту
Музика: Arcade Fire, Дональд Гловер, Білл Келлеген, Жанель Моне, Future Islands
Телешоу: «Парки та зони відпочинку», «Пуститися берега», «Кінь БоДжек», «Події минулого тижня з Джоном Олівером», «Баффі - переможниця вампірів»
Романи: Девід Фостер Воллес, Зеді Сміт, Роберто Боланьо
Поезія: Жасмін Дрім Вагнер, Софі Коллінз
Мультимедійний проєкт: «NewHive offerings» Мелісси Бродер
Картини: Олафур Еліассон, Пітер Дойґ, Морешін Аллагьярі, Ґвідо ван дер Верве
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
April 26, 2026
"Метамодернізм. Між застарілою іронією і новою щирістю" Максим Нестелєєв
"Брендан Демпсі виснував необхідність метамодерної метарелігії, яка приймала б людство як засіб, завдяки якому всесвіт пізнає себе в навмисно релігійній мові."
Почнімо з головного - в цій книзі Muster Max навчив мене нового слова - помежів'я.
Поживне мереживо рижоматичних рожріжнених смаковитих перекусів в корзинках. Таке враження для мене в підсумку оприявлюється опісля прочитання цієї книги.
Атмосфера знаходження на якійсь убер-інтелектуальній конференції. В греко-католицькому смокінґу підходиш до розіллятих в келихи джемісонів, маккаланів, єґермайстерів і геннесів. Береш перекус - підібране згромадження креветок, мнясів, рибин і водорослин. Жувіленд сумується з розмовами з всякими цікавими панами і панями.
Обмін мисленням, але зіправди чИтач туй тільки пасивний одержувач, хіба що у вас є можливість написати щось авторові в особисті повідимлення.
Напімнення в них всіх одне: модерн вмер, хай живе модерн! Або не зовсім так. Напевно: хай живе метамодерн в помежів'ї (в міжніжжі (цього слова я вже навчився в Андруховича)).
Ми знаходимось у Міжніжжі Вселенної
А отже, біля витоків всього життя, біля місця народження прекрасних сутностей і матерії, при пристанищі przyszłośći
Проте не варто забувати про нетривку перемежину, котра відділяє цю царину од іншої
Бо ми також знаходимось близько од стічних вод, від відхідника Тіамат, біля роздутого дивертикула, що бурульбашиться і шипить отруйними газами, бо він є ковен poven goven.
Бути вишукано іронічним і щирим водночас. Найкраща стратегія перевірена часом у всьому. Джокер і Повішений. Четвірка пентакульосів. Тентакульосів.
Я читав цю книгу в різних місцях. В клініці, на колисанці (відтворюючи таким чином характерну для течії осциляцію), чекаючи вГОДОваного (stately, plump) зубодера, врешті, на кладовищі.
Різними є ці десерто-розділи, розрізнені сенси, кульки кардиту розсипані перед еукаріотами. Очевидно тільки одне - сіро-набряклий червак мозку жвав їх нахабно і з задоволенням (that is the law).
Раптово усвідомлюю себе метамодерністом:
"Метамодерністи «розвивають естетику після, та все ж за допомогою модернізму». Якщо пост- передбачає «розрив або відмову», то мета- означає безперервні зусилля метамодерністів «стати наступниками модерністів». Метамодерністи прагнуть за допомогою модернізму подолати його та вийти за його межі. Тож вони — буквально «серед» тих, кого наслідують. Метамодерністи пропонували «оновити» модернізм, зокрема, відживити елементи стилів письменників, якими наприкінці 1940-х нехтували (Вільямс, Мур, Дуліттл), яких висміювали (Стайн), сварили (Джойс) або переслідували (Паунд).
Мета-, на думку Фурлані, також передбачає усвідомлено-сором’язливе, але не рабське почуття походження від модерністів, коли переосмислюєш їхні методи і теми. Відкрита композиція текстів метамодерністів, звісно, сформувалася завдяки асамбляжу модерністів, але водночас це реконцептуалізація їхніх методів і тем."
Пам'ятаю, як думав, що я роблю справу, якою хтось займався ще сто років тому. А виявляється, що "це ж було вже".
Для мене Метамодернізм саме про це: далі творити і вірити.
І хоча не зважати на постаті гігантів неможливо, і хоча кожна прочитана книга великого автора все більше й більше відводить самого читача-автора в тінь. Але добре нам в цій тіні бути. І затишно. Muster Max розклав тутечки велику кількість наметів і кожен хто їх відвідає знайде собі віщуна для душі.
Цікаво, що паралельно з цією книгою я читав Еліаде і він говорить про коливання таке:
"Йога — це самадгі, зречення від повсякденної свідомості на користь якісно іншої свідомості, відповідної метафізичному знанню. Це зречення дається нелегко. Окрім гнозису, ця даршана додає ще й практику абг’яси, аскезу, тапас, тобто фізіологічні прийоми, без яких суто психологічні техніки малоефективні. Патанджалі визначає йогу як припинення діяльності свідомості (йога — це, отже, припинення коливань свідомості) і вважає необхідним пізнання всіх станів мирської непросвітленої свідомості, нормою для якої є постійні коливання."
Отже, коливатися недобре, але без цих коливань ми не зможемо пізнати себе. Тому не коливайтеся і негайно придбайте цю книгу, щоб зрозуміти між якими двома полюсами вам прийдеться коливатися в сучасному помежів'ї дискурсів.
Ессо!
"Брендан Демпсі виснував необхідність метамодерної метарелігії, яка приймала б людство як засіб, завдяки якому всесвіт пізнає себе в навмисно релігійній мові."
Почнімо з головного - в цій книзі Muster Max навчив мене нового слова - помежів'я.
Поживне мереживо рижоматичних рожріжнених смаковитих перекусів в корзинках. Таке враження для мене в підсумку оприявлюється опісля прочитання цієї книги.
Атмосфера знаходження на якійсь убер-інтелектуальній конференції. В греко-католицькому смокінґу підходиш до розіллятих в келихи джемісонів, маккаланів, єґермайстерів і геннесів. Береш перекус - підібране згромадження креветок, мнясів, рибин і водорослин. Жувіленд сумується з розмовами з всякими цікавими панами і панями.
Обмін мисленням, але зіправди чИтач туй тільки пасивний одержувач, хіба що у вас є можливість написати щось авторові в особисті повідимлення.
Напімнення в них всіх одне: модерн вмер, хай живе модерн! Або не зовсім так. Напевно: хай живе метамодерн в помежів'ї (в міжніжжі (цього слова я вже навчився в Андруховича)).
Ми знаходимось у Міжніжжі Вселенної
А отже, біля витоків всього життя, біля місця народження прекрасних сутностей і матерії, при пристанищі przyszłośći
Проте не варто забувати про нетривку перемежину, котра відділяє цю царину од іншої
Бо ми також знаходимось близько од стічних вод, від відхідника Тіамат, біля роздутого дивертикула, що бурульбашиться і шипить отруйними газами, бо він є ковен poven goven.
Бути вишукано іронічним і щирим водночас. Найкраща стратегія перевірена часом у всьому. Джокер і Повішений. Четвірка пентакульосів. Тентакульосів.
Я читав цю книгу в різних місцях. В клініці, на колисанці (відтворюючи таким чином характерну для течії осциляцію), чекаючи вГОДОваного (stately, plump) зубодера, врешті, на кладовищі.
Різними є ці десерто-розділи, розрізнені сенси, кульки кардиту розсипані перед еукаріотами. Очевидно тільки одне - сіро-набряклий червак мозку жвав їх нахабно і з задоволенням (that is the law).
Раптово усвідомлюю себе метамодерністом:
"Метамодерністи «розвивають естетику після, та все ж за допомогою модернізму». Якщо пост- передбачає «розрив або відмову», то мета- означає безперервні зусилля метамодерністів «стати наступниками модерністів». Метамодерністи прагнуть за допомогою модернізму подолати його та вийти за його межі. Тож вони — буквально «серед» тих, кого наслідують. Метамодерністи пропонували «оновити» модернізм, зокрема, відживити елементи стилів письменників, якими наприкінці 1940-х нехтували (Вільямс, Мур, Дуліттл), яких висміювали (Стайн), сварили (Джойс) або переслідували (Паунд).
Мета-, на думку Фурлані, також передбачає усвідомлено-сором’язливе, але не рабське почуття походження від модерністів, коли переосмислюєш їхні методи і теми. Відкрита композиція текстів метамодерністів, звісно, сформувалася завдяки асамбляжу модерністів, але водночас це реконцептуалізація їхніх методів і тем."
Пам'ятаю, як думав, що я роблю справу, якою хтось займався ще сто років тому. А виявляється, що "це ж було вже".
Для мене Метамодернізм саме про це: далі творити і вірити.
І хоча не зважати на постаті гігантів неможливо, і хоча кожна прочитана книга великого автора все більше й більше відводить самого читача-автора в тінь. Але добре нам в цій тіні бути. І затишно. Muster Max розклав тутечки велику кількість наметів і кожен хто їх відвідає знайде собі віщуна для душі.
Цікаво, що паралельно з цією книгою я читав Еліаде і він говорить про коливання таке:
"Йога — це самадгі, зречення від повсякденної свідомості на користь якісно іншої свідомості, відповідної метафізичному знанню. Це зречення дається нелегко. Окрім гнозису, ця даршана додає ще й практику абг’яси, аскезу, тапас, тобто фізіологічні прийоми, без яких суто психологічні техніки малоефективні. Патанджалі визначає йогу як припинення діяльності свідомості (йога — це, отже, припинення коливань свідомості) і вважає необхідним пізнання всіх станів мирської непросвітленої свідомості, нормою для якої є постійні коливання."
Отже, коливатися недобре, але без цих коливань ми не зможемо пізнати себе. Тому не коливайтеся і негайно придбайте цю книгу, щоб зрозуміти між якими двома полюсами вам прийдеться коливатися в сучасному помежів'ї дискурсів.
Ессо!
June 5, 2026
Ще в 1980-1990 рр. почали активно говорити про завершення постмодерного проєкту, а в 2006 році вийшла резонансна стаття Алана Кірбі про смерть постмодернізму. Дослідники зазначають, що люди вже розчарувалися в іронії, цинізмі і скептицизмі постмодернізму, і постмодернізм вже не здатен впоратись з викликами сучасності.
Який же великий стиль постав після постмодерністської епохи? Тут все ще не існує єдиної думки, але поки що найпопулярніший претендент - метамодернізм, якому і присвячена дана книга.
На даний час основною і найвідомішою теорією вважається теорія Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера. Але Максим Нестелєєв у своїй книзі нею не обмежується і розглядає ще багато інших теорій. Не те, щоб я давно мріяла дізнатись біля 30 теорій метамодернізму(це займає основний обсяг книги + ще є невеличкі розділи про нову щирість і український слід метамодернізму), але це допомагає розібратись в історії розвитку поняття метамодернізм і добре ілюструє, наскільки це поняття все ще неоднозначне і хитке. Теорії охоплюють не тільки літературу, а й культуру загалом, освіту, суспільство, економіку… Багато в чому схожі, хоча деякі й суперечать одна одній. Але повторю тут слова з книги Нестелєєва, який цитує Брента Купера, що цитує Ганзі Фрайнахта: «Ліфта тут немає, тож доведеться підійматися сходами». Ну, добре, хоч є кому вести.
На корінці книги зображено маятник Фуко - як символ однієї з головних ідей метамодернізму - коливання. Коливання між модерною наївністю і постмодерним скептицизмом. Між іронією і новою щирістю…
Щодо метамодерністської літератури, згаданої в тексті, я вже читала «Свободу» Франзена, яка мені сподобалась. Тож цікаво було б спробувати що-небудь ще(підсунула поближче в планах вже придбану Алі Сміт «Як бути двома»). Сподіваюсь, з часом список прочитаної мною метамодерністської літератури значно збільшиться.
І, до речі, читайте виноски, там багато смішного.
Який же великий стиль постав після постмодерністської епохи? Тут все ще не існує єдиної думки, але поки що найпопулярніший претендент - метамодернізм, якому і присвячена дана книга.
На даний час основною і найвідомішою теорією вважається теорія Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера. Але Максим Нестелєєв у своїй книзі нею не обмежується і розглядає ще багато інших теорій. Не те, щоб я давно мріяла дізнатись біля 30 теорій метамодернізму(це займає основний обсяг книги + ще є невеличкі розділи про нову щирість і український слід метамодернізму), але це допомагає розібратись в історії розвитку поняття метамодернізм і добре ілюструє, наскільки це поняття все ще неоднозначне і хитке. Теорії охоплюють не тільки літературу, а й культуру загалом, освіту, суспільство, економіку… Багато в чому схожі, хоча деякі й суперечать одна одній. Але повторю тут слова з книги Нестелєєва, який цитує Брента Купера, що цитує Ганзі Фрайнахта: «Ліфта тут немає, тож доведеться підійматися сходами». Ну, добре, хоч є кому вести.
На корінці книги зображено маятник Фуко - як символ однієї з головних ідей метамодернізму - коливання. Коливання між модерною наївністю і постмодерним скептицизмом. Між іронією і новою щирістю…
Щодо метамодерністської літератури, згаданої в тексті, я вже читала «Свободу» Франзена, яка мені сподобалась. Тож цікаво було б спробувати що-небудь ще(підсунула поближче в планах вже придбану Алі Сміт «Як бути двома»). Сподіваюсь, з часом список прочитаної мною метамодерністської літератури значно збільшиться.
І, до речі, читайте виноски, там багато смішного.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews