Чи пам’ятаєш обличчя бабусі?: Коли ми питали про минуле.

by Маруся Борщ

268 pages, Paperback

Published February 24, 2026

Reviews

[Samanta Tkach · Rating 5 out of 5]

«Чи пам’ятаєш обличчя бабусі? Коли ми запитували про минуле» - це емоційна й дуже людяна книга про пам’ять поколінь. Через спогади про Голодомор, Другу світову війну та події, що розпочалися 24 лютого 2022 року, авторка показує, як біль і досвід передаються від бабусь до онуків. У цій історії відчувається той самий дух стійкості, про який писала Леся Українка: «щоб не плакать, я сміялась». Текст водночас болісний і теплий, бо говорить не лише про втрати, а й про силу родини, пам’яті та єдності. Це щира історія про те, як минуле продовжує жити в наших запитаннях і спогадах. Ukraine <3

[Alisa · Rating 5 out of 5]

Не просто про історичні події, а насамперед про людей: їхній біль, втрати і водночас силу жити далі.
Я читала історію Мері дуже легко — особливо першу частину, де вона починає нове життя в селі. Було цікаво спостерігати, як вона звикає до всього нового. Друга частина відчувається набагато сильніше й напруженіше, бо переносить у реальність війни, але навіть там я знаходила моменти людяності й трохи гумору.
Загалом для мене це проста, але глибока книга, яка змусила задуматися про свої корені, пам’ять і те, як важливо триматися разом у складні часи. Про нас!

[Eugenia Klen · Rating 5 out of 5]

Частина про село - обожнюю її! Українські села - це любов.
Пронизлива й водночас тепла історія, де спогади переплітаються з болем сучасності, відлунюючи жахи минулого так, ніби вони ніколи не зникали. Це книга, після якої усміхаєшся крізь сльози - так, Леся Українка знала, що пророкувала нам.

[Anatolii · Rating 5 out of 5]

Книгу я прочитав дуже швидко, майже не відриваючись, що вже рідкість для мене. Вона викликала у мене чудові, але водночас дуже змішані почуття - з одного боку дуже теплі, бо нагадала мені моїх бабусю й дідуся та їх історії з тих часів, з їхнього дитинства, що звучали як жах, який не мав більше ніколи повторитися... А з іншого боку - дуже детально прокрутила в моїй пам'яті початок того сучасного, здавалося б неймовірного для 21 століття жахіття, в якому ми живемо наяву вже більше 4 років без видимого поки кінця.
Таке майстерне поєднання теплих емоцій, коли в персонажах і в їх словах впізнаєш своїх рідних і мимоволі посміхаєшся, з бажанням, дійсно, плакати від розпачу і люті до ситуації навколо - викликало в мене захоплення від книги. Раджу!

[Mia · Rating 5 out of 5]

If I could give more stars—10 or even 100—I would.
Undoubtedly the best book of the year.
It was a read where you know from the very start that there will be no happy ending, for the war is still ongoing.
Yet, as I read, I laughed out loud, I wept, and I marveled at the author’s language and vivid imagination. In places, one can even trace elements of magical realism.
It is written simply magnificently—in the finest traditions of Ray Bradbury—filled with cozy descriptions and cinematic imagery.
The story itself encompasses an entire people: from ancient pagan traditions to the momentous and harrowing historical events through which the Ukrainian nation has endured. It is a story of family, love, nation, country, mutual aid, unity, support, pain, fear, and cruelty.
It is an easy, incredibly fast read—practically impossible to put down!
I will absolutely read it again once the Ukrainian people have achieved their victory!
Slava Ukraini!

[Іван Нічна · Rating 5 out of 5]

Та я, чесно, не великий фанат самого процесу читання.
Але з авторкою колись одну парту ділили — ну, думаю, гляну, шо вона там наваяла.
Про «жахи війни» розповідати не буду — ми, алло, і так у цьому серіалі без вихідних. А от смішні штуки — це да, Маруся, як завжди, рулить 😄
І взагалі, хотілось обійняти того брата Бетмена — він там у якомусь скаженому квесті, бо виглядає, ніби життя його нормально так пожувало. Шукає собі якийсь героїчний тачкарик, а я такий: «бро, бери мій Ланос — не super wheels, звісно, але хоч не пішки той героїзм шукати» 😄

[Katia · Rating 5 out of 5]

Про нас. Це неможливо не відчути. 🫶
Краще піду ліпити вареники, ніж сидіти й плакати.

[Paella Maria · Rating 5 out of 5]

«Щоб не плакать я сміялась» – Леся Українка щось знала.
Саме так я почувалася, читаючи цю книгу. І дякую авторці за шматочок українського села – це ліки від усього нашого душевного болю.