Ще одне життя. Історії про поранення та їх прийняття

by Софія Середа

Це книга відвертих історій військових про важкі поранення та їх прийняття.

Розказані від першої особи із сюжетними деталями й гострими відчуттями, вони змушують щиро захоплюватися людьми, які стали на захист нашої країни й отримали складний бойовий досвід. З іронією та легкістю, відвертістю, почуттям гумору, а інколи навіть відчаєм, усіма можливими станами й емоціями, які випробовують людину в таких обставинах.

Тринадцять історій про характер і бажання рухатися далі. Військові у своїх розповідях порушують дуже важливі питання того, як держава і суспільство сприймають ветеранів, як має вибудовуватися повага і пам’ять.

248 pages, Hardcover

Published January 1, 2026

Reviews

[Inna · Rating 4 out of 5]

Коли так, як колись уже не буде

Монологи військових про їхні поранення на фронті та пошук шляху до прийняття цих поранень і своєї нової реальності.
Які різні голоси у військових. Хтось розповідає про свої досягнення наче it’s not a big deal, хтось живе з образою на суспільство, хтось заряджає неймовірним оптимізмом, хтось зривається на трішки пафосну ноту, хтось приголомшує тебе своєю простотою і щирістю… Усі-усі ці голоси наповнюють мене вдячністю за кожний день вдома.
Наскільки ж приклад інших може стати переломним у твоєму житті - дати поштовх шукати рішення, ніколи не зупинятися, бути відкритим до власних можливостей та дивитися з любов’ю на це життя. Дякую за нагадування про справді важливе!

[Roksana Shevchuk · Rating 5 out of 5]

до читання і ветеранам, і військовим, і цивільним.
зокрема цивільним.

від прочитання сповнюєшся неосяжною, щиросердною вдячністю (котру хочеться перетворювати у дії — адже книга якраз про це: берися та роби щось врешті-решт) і водночас нестримним запалом та життєлюбством. тому що життя строкате, і хай навіть якому непростому «після» живеш, а у ньому все одно знаходиться місце любові, новим враженням та спроможності рухатися далі — не за інерцією; за цілком свідомим, прозаїчним і для мене таким нашим «всрусь, але добʼюсь».

«Ще одне життя» — це, власне, ода тому життю, без йоти патетики. текст мовить настільки щиро, що часом і забуваєш, що читаєш; ти з повагою слухаєш ветерана і дослуховуєш його історію до кінця, абсолютно не здатна перерватися десь на середині (через що випадково пропускаєш свою зупинку метро). дослуховуєш — і допомагаєш у силу своєї спромоги.

і закарбовуєш собі десь на серці заяложене «коли зачиняються одні двері, відчиняються інші», однак неодмінно додаєш: тепер вже тил мусить зробити усе, щоб до цих дверей вів хороший пандус, а за ними відкривався інклюзивний простір, сповнений поваги, вдячності та можливостей.

[Сумна Читкиня · Rating 4 out of 5]

А книга то не про війну і навіть, я б сказала, не стільки про поранення, скільки про життя, ще одне життя 🩵 Це 13 історій про те, як військові продовжують жити після того, що формально мало б стати точкою зламу.

Особливих очікувань у мене не було — просто хотілося бути в контексті. Та що мені дуже сподобалось, то це:

👉🏻 настрій книги

Герої розповідають про себе легко, спокійно і, здається, часто крізь посмішку. Історії не нагнітають, не викликають жалю. І не тому, що там немає важких розповідей. Вони є. Просто ні герої, ні авторка не тиснуть на цю емоцію, навпаки прямим текстом наголошують не жаліти і відповідно не дивитися на поранених військових через їхні травми. Для мене особисто це не відкриття: всі ж народилися людьми, а вже потім кимось стали, відточили характер, щось набули тощо. Власне в книзі зібрані

👉🏻 історії ну дуже різних особистостей

Найбільше мені запам’ятався Кирило Буданов (ну а ще б 😁). І не сама історія поранення, а його тип мислення. Абсолютно прагматичний, трохи відчужений, з дуже прямою внутрішньою логікою: сталося — живемо далі та й отримати поранення взагалі добре.

«Це пам'ять. Пам'ять про чудові часи, коли ти був молодшим, а у твоєму житті було щось цікаве.»

Деякі герої мене відверто дратували. Особливо ті, хто звучав надто пафосно або мотиваційно, ніби їхній досвід автоматично має стати універсальним рецептом для всіх. Та саме в цьому і річ: тут немає єдиного правильного тону. Немає відшліфованих образів і немає спроб зробити з військових ідеальних шаблонних персонажів. Це не персонажі. Це люди. Просто різні люди з різними способами виживати в одній реальності.

Тож рекомендую до прочитання. Не можна пропускати тему поранень. Просто не можна. Нам жити поруч з ними. Та будьте мені всі цілі, здорові, живі.

[Maksym Wanderer · Rating 5 out of 5]

13 історій, що виходять далеко за межі проблематики поранених. Тут і мотивація боротися та воювати далі, тут і захоплюючі, смішні та сумні історії з війни. І пояснення бажання вертатися на війну та ризикувати здоровʼям та життям. Виклад одних історій зачепив менше, інші вразили в саме серденько. Та всі вони складають велику картину війни та життя навколо неї.

[Andrii Korpalo · Rating 5 out of 5]

Важко писати враження про книгу. Вона дуже майстерно написана. Дає мотивацію до життя і віру що у цьому світі завжди є більше ніж ми знаємо.
Раджу всім прочитати. Якщо в моєму житі стануться важкі поранення чи травми я обовʼязково перечитаю цю книгу.

[Iegor Shumikhin · Rating 5 out of 5]

Це збірка історій 13-ти військових про важкі поранення, їх прийняття і життя після. Книга досить відверта і точно терапевтична. Вона звертається до тем, про які навіть не замислювався. Підмітив, що у більшості історій є спільні риси, зокрема, що стосуються їх други половинок Чи прояву дитячої безпосередності щодо їх поранень. В той же час, можна зустріти кардинально протилежні рефлексії щодо місця ветерана в суспільстві і його проявів. Але це є важливим акцентом, що всі ветерани, як і будь-які інші люди, є різними і з відмінним досвідом, тому не варто старатися їх відокремлювати і групувати в якусь єдину узагальнену категорію. Чи впадають деякі герої в певну патетику і браваду? Так. Але їм точно не можна у цьому відмовити.

Думаю, що цю книгу треба видавати ветеранав, по завершенню служби; вона має бути на приліжкових поличках у військових госпіталях; вона має бути в піблічних бібліотеках; нею варто поповнити книжкові полиці в компаніях і держустановах.

Майже кожне есе із задоволенням прочитав би як окрему книгу. Тут ви знайдете лише 13 історій із десятків чи сотень тисяч. І хтозна скільки десятків чи сотень тисяч історій уже не почуємо ніколи. Пам'ятайте про це!

[Марія Кондратьєва · Rating 5 out of 5]

Наша перша барикада – наші солдати, а наша остання барикада – наші ветерани. Якщо в них не бачити потенціалу, країна врешті-решт програє: тільки вже не на полі бою, а в тилу.

Можеш робити все, що завгодно, бо в тебе немає жодних обмежень, окрім тих, які ти собі сам створив .

Чудова книга, в якій 13 історії військових, які були поранені і прийняли врешті решт себе після різних за тяжкістю поранень і знайшли як проявити себе. Хтось повернувся у військо, інші шукали свій шлях у цивільному житті. Комусь це вдалося швидше, комусь для цього потрібні були роки.
Шкода лише, що тільки одна жінка військова згодилася надати інтерв’ю. Я б дуже хотіла прочитати книгу про жінок військових.

Авторці вдалося в кожній історії передати характер та риси військового, який розповідав про своє життя та поранення. Найпоетичнішою ж для мене була розповідь Дмитра Лінартовича. Звичайно не через поранення, а саме через мову оповіді.

Головне для мене в цій книзі - це оптимізм кожного військового, віра в себе, прийняття себе. Такі історії можуть бути елементом, що надихатиме інших поранених.

[Nadiia · Rating 5 out of 5]

Чудові історії сміливих і сильних людей.

Багато для себе можна взяти з історій. Особливо для формування ідеї того, як краще спілкуватись надалі після поранення, як підтримати, як/чим можливо допомогти. Але можна помітити і патерн — у всіх різне бачення на одні й ті самі речі, тому найкраще — запитати у людини.

З однієї сторони, хочеться її радити тим, хто отримав поранення і зараз на шляху відновлення, як приклад того, що все можливо. З іншого боку, у кожного свій шлях, стан і спосіб мотивації, і книга може не бути тією позитивною пігулкою. Тому точно звертайте увагу на моральний стан людини, якій ви можете радити дану книгу.

[Iana Polianska · Rating 5 out of 5]

Історії військових, які пройшли війну, отримали серйозні поранення чи ампутації, проте змогли зібрати себе докупити і далі жити, любити, працювати.
Що мені сподобалось - це дуже чесні неприлизані історії, зі своїми смішними і сумними моментами. Про поранення і відновлення, про те, як не скотитись у прірву нижче, а упасти на чотири лапи, і за що взагалі триматись. І звісно про любов, куди без неї.
І важливо, що після цієї книжки вам не захочеться скрутитись в клубочок і чекати кінця світу - вона дуже світла. У кожного може бути ще одне життя, аби тільки був такий шанс.