What do you think?
Rate this book
Тимчасові труднощі. Збірка оповідань
Ніби дрібна тріщина — тимчасові труднощі. Але саме через них ми здатні на вчинки, сліди від яких залишаються з нами назавжди
Розтрощене піаніно «Україна», за яким діти вчаться жорстокості. Задирки на пальцях хлопчика, що знаходить себе у літературі. Дівчина, яка ходить супермаркетом по колу. Токсичні офіси та печиво Мадлен. Листи до ластівочки й вози, що приїжджають за тобою наприкінці життя. Біла коза і рудий кудлатий пес. Колискова, що супроводжує під час втечі від фронту, і багато-багато котів.
Це оповідання про світ, який покоління за поколінням дедалі дужче тріщить по швах. Про оманливу тимчасовість проблем і позачасся надій на краще. Про сміх і пошук нових сенсів життя, визнання помилок і бажання врятувати когось хоча б словом. Бо так завжди є шанс, що одного дня хтось врятує і тебе.
Розтрощене піаніно «Україна», за яким діти вчаться жорстокості. Задирки на пальцях хлопчика, що знаходить себе у літературі. Дівчина, яка ходить супермаркетом по колу. Токсичні офіси та печиво Мадлен. Листи до ластівочки й вози, що приїжджають за тобою наприкінці життя. Біла коза і рудий кудлатий пес. Колискова, що супроводжує під час втечі від фронту, і багато-багато котів.
Це оповідання про світ, який покоління за поколінням дедалі дужче тріщить по швах. Про оманливу тимчасовість проблем і позачасся надій на краще. Про сміх і пошук нових сенсів життя, визнання помилок і бажання врятувати когось хоча б словом. Бо так завжди є шанс, що одного дня хтось врятує і тебе.
208 pages, Paperback
Published March 3, 2026
About the author
Ольга Богомаз
3 books7 followersОльга Богомаз — українська письменниця, відома завдяки своєму дебютному роману «Весілля Настусі». Народилась і виросла у Миколаївці на Донеччині. Нині Ольга мешкає в Києві, де працює копірайтеркою, маркетологинею та менеджеркою з комунікацій.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
August 4, 2026
Люблю, коли тексти авторів пашіють життям, власне, нова збірка короткої прози Ольги саме така. Кожне оповідання, наче окремий епізод із життя близьких чи знайомих, чи випадкових подорожніх, з якими на кілька годин перетинаєшся у вагоні плацкарта.
Різні долі, різний досвід, різні голоси, але всіх їх об'єднує щира розмова про самотність, біль, пошук себе та війну. Окрім того, авторка постійно змінює форму й ритм оповіді, тож кожен текст звучить по-новому й не дає збірці стати одноманітною.
Якщо вам до вподоби коротка проза Джойса чи Андерсона, це саме те, що вам потрібно! Enjoy
Різні долі, різний досвід, різні голоси, але всіх їх об'єднує щира розмова про самотність, біль, пошук себе та війну. Окрім того, авторка постійно змінює форму й ритм оповіді, тож кожен текст звучить по-новому й не дає збірці стати одноманітною.
Якщо вам до вподоби коротка проза Джойса чи Андерсона, це саме те, що вам потрібно! Enjoy
April 13, 2026
Ольга Богомаз "Тимчасові труднощі"
"Дублінці" Джойса - чомусь така в мене асоціація склалася після прочитання цієї збірки оповідань. Схожі мотиви, схожа (але нова) щирість.
Далі - знаходжу підтвердження: " ти тут розумніший за всіх, розумніший за їхні тупі рила, ти тут портрет митця замолоду, а вони не відрізняють Джойса від джойстика!"
Чи можна це вважати грою з читачем, який таки бачить Джойса задовго до цієї цитати на 84 (оце так число!) сторінці?
Джойсіанство в Богомаз ще більше потверджується в оповіданні "Весілля Настусі". Згадаймо, що Джойс вводить в "Дублінцях" персонажів, яких потім розвиває (чи вбиває) в "Уліссі" і "Портреті". Так само і Богомаз дає нам ще одну оптику, чи то пак продовження свого роману "Весілля Настусі".
Друга думка: нова щирість. Може через те, що паралельно читав "Метамодернізм" Нестелєєва.
Щирість болюча, психоаналітична, депресивна, суїцидальна. Відкритий перелом - як витвір мистецтва.
Третє - раптове. Гемінґвей - "Гора" і "Гори, як слони" - обидві мініатюри про складну розмову між чоловіком і жінкою. В обох, щось закінчується з ініціативи чоловіка.
Богомаз грається з наративом, тасує прийоми: постмодерністські списки і переліки, численні цитати і алюзії (деякі пояснені у примітках, а деякі чомусь ні). Є оповідання, що читаються, як поезія, а є навпаки спеціально сухі і монотонні. В одному з оповідань, вона дає характеристики хорошого тексту устами учасниці книжкового клубу:
"Якось на клубі зайшла мова про те, що таке хороший текст.
Ми вирішили, що в хорошому тексті автор робить висновки, чергує довгі та короткі речення, не вживає англіцизмів і уникає тавтологій.
Якщо авторові вказали на брак висновків, чергувань, наявність англіцизмів і тавтологій, то він зобов’язаний зробити висновки — дописати висновки, додати чергування, прибрати англіцизми й тавтології. Загалом робити висновки — вкрай важливо."
Очевидно, що авторка порушує всі ці постулати, особливо в оповіданні "Грудень".
Прекрасний прийом! (Я знаю, я бачив, я сам так робив).
Я дочитував книгу на гойдалці у Великдень з котом на колінах. Кіт надзвичайно голосно муркотів, але по-зрадницьки мене кілька разів вкусив і подряпав ліву руку до крові. Кота звуть Щасливчик і він точно щасливіший за майже всіх (або, таки точно за всіх) персонажів цієї збірки.
Тимчасові труднощі більшості персонажів закінчуються з їх смертю. Раптово згадую, що для буддистів найідельнішим закінченням життя є уникнення перевтілення - абсолютна і цілковита смерть. Спокій. Герої цієї збірки могли б зрозуміти буддистів.
Українській літературі часто закидають її зацикленість на стражданнях та бідах і поневіряннях головних героїв, так от, Богомаз зробить це знову, але не так, як всі до неї. Це буде нова щирість, нова трагічна реконструкція. І поціновувач якісних книжок це оцінить, бо насправді грає роль те про що нам розповідають, а як це роблять.
"Ввечері, швидко поробивши уроки, ти йдеш на кухню, де виснажена мама перевіряє зошити, і пишеш на іншому кінці стола у своєму щоденнику. Не так важливо, що саме пишеш, — у докладній розповіді про цей день будуть щонайменше три уроки, які тобі вчити все життя, часом забувати й потім знову згадувати.
І перший урок — друзі, навіть найкращі, бувають глухими до твоїх емоційних потреб. Згодом тобі знадобиться купа часу, щоб знайти тих, хто по-справжньому розумітиме, ти десятки разів помилятимешся в людях, і від того кожна рідна душа здаватиметься ціннішою.
І другий урок — ти вмієш помічати дрібниці, яких інші не завжди бачать. Ти ще не до кінця розумієш, наскільки ці дрібниці важливі, бо якби розуміла, то писала б щоденники тричі на день, а коли б не ставало сил писати, диктувала побачене білому магнітофону «Весна». А якби ти до того ще й знала, у що можуть перетворитися вулиці твого міста, що можуть говорити твої сусіди, ти фотографувала б буденність і записувала б кожне сказане речення, щоб мати докази на будь-якому людському чи небесному суді.
І третій урок — в тобі живе купа історій. Вони житимуть далі, навіть під шарами пам’яті, яка насправді не так часто тебе підводить. Може настати сумний день, коли тільки ці історії будуть пов’язувати тебе з минулим. І тоді ти їх запишеш, укоріниш словами на папері й урешті зрозумієш їхню справжню силу."
"Дублінці" Джойса - чомусь така в мене асоціація склалася після прочитання цієї збірки оповідань. Схожі мотиви, схожа (але нова) щирість.
Далі - знаходжу підтвердження: " ти тут розумніший за всіх, розумніший за їхні тупі рила, ти тут портрет митця замолоду, а вони не відрізняють Джойса від джойстика!"
Чи можна це вважати грою з читачем, який таки бачить Джойса задовго до цієї цитати на 84 (оце так число!) сторінці?
Джойсіанство в Богомаз ще більше потверджується в оповіданні "Весілля Настусі". Згадаймо, що Джойс вводить в "Дублінцях" персонажів, яких потім розвиває (чи вбиває) в "Уліссі" і "Портреті". Так само і Богомаз дає нам ще одну оптику, чи то пак продовження свого роману "Весілля Настусі".
Друга думка: нова щирість. Може через те, що паралельно читав "Метамодернізм" Нестелєєва.
Щирість болюча, психоаналітична, депресивна, суїцидальна. Відкритий перелом - як витвір мистецтва.
Третє - раптове. Гемінґвей - "Гора" і "Гори, як слони" - обидві мініатюри про складну розмову між чоловіком і жінкою. В обох, щось закінчується з ініціативи чоловіка.
Богомаз грається з наративом, тасує прийоми: постмодерністські списки і переліки, численні цитати і алюзії (деякі пояснені у примітках, а деякі чомусь ні). Є оповідання, що читаються, як поезія, а є навпаки спеціально сухі і монотонні. В одному з оповідань, вона дає характеристики хорошого тексту устами учасниці книжкового клубу:
"Якось на клубі зайшла мова про те, що таке хороший текст.
Ми вирішили, що в хорошому тексті автор робить висновки, чергує довгі та короткі речення, не вживає англіцизмів і уникає тавтологій.
Якщо авторові вказали на брак висновків, чергувань, наявність англіцизмів і тавтологій, то він зобов’язаний зробити висновки — дописати висновки, додати чергування, прибрати англіцизми й тавтології. Загалом робити висновки — вкрай важливо."
Очевидно, що авторка порушує всі ці постулати, особливо в оповіданні "Грудень".
Прекрасний прийом! (Я знаю, я бачив, я сам так робив).
Я дочитував книгу на гойдалці у Великдень з котом на колінах. Кіт надзвичайно голосно муркотів, але по-зрадницьки мене кілька разів вкусив і подряпав ліву руку до крові. Кота звуть Щасливчик і він точно щасливіший за майже всіх (або, таки точно за всіх) персонажів цієї збірки.
Тимчасові труднощі більшості персонажів закінчуються з їх смертю. Раптово згадую, що для буддистів найідельнішим закінченням життя є уникнення перевтілення - абсолютна і цілковита смерть. Спокій. Герої цієї збірки могли б зрозуміти буддистів.
Українській літературі часто закидають її зацикленість на стражданнях та бідах і поневіряннях головних героїв, так от, Богомаз зробить це знову, але не так, як всі до неї. Це буде нова щирість, нова трагічна реконструкція. І поціновувач якісних книжок це оцінить, бо насправді грає роль те про що нам розповідають, а як це роблять.
"Ввечері, швидко поробивши уроки, ти йдеш на кухню, де виснажена мама перевіряє зошити, і пишеш на іншому кінці стола у своєму щоденнику. Не так важливо, що саме пишеш, — у докладній розповіді про цей день будуть щонайменше три уроки, які тобі вчити все життя, часом забувати й потім знову згадувати.
І перший урок — друзі, навіть найкращі, бувають глухими до твоїх емоційних потреб. Згодом тобі знадобиться купа часу, щоб знайти тих, хто по-справжньому розумітиме, ти десятки разів помилятимешся в людях, і від того кожна рідна душа здаватиметься ціннішою.
І другий урок — ти вмієш помічати дрібниці, яких інші не завжди бачать. Ти ще не до кінця розумієш, наскільки ці дрібниці важливі, бо якби розуміла, то писала б щоденники тричі на день, а коли б не ставало сил писати, диктувала побачене білому магнітофону «Весна». А якби ти до того ще й знала, у що можуть перетворитися вулиці твого міста, що можуть говорити твої сусіди, ти фотографувала б буденність і записувала б кожне сказане речення, щоб мати докази на будь-якому людському чи небесному суді.
І третій урок — в тобі живе купа історій. Вони житимуть далі, навіть під шарами пам’яті, яка насправді не так часто тебе підводить. Може настати сумний день, коли тільки ці історії будуть пов’язувати тебе з минулим. І тоді ти їх запишеш, укоріниш словами на папері й урешті зрозумієш їхню справжню силу."
July 7, 2026
«Якщо стерплю сьогодні — стерплю завжди».
Неоковирність людського буття у текстах Ольги Богомаз виглядає, як щасливі спогади. Навіть якщо у героїв тимчасові труднощі.
💪 Я полюбив цю збірку не тільки за це, а найперше — за дивовижну здатність авторки миттєво ставити читача на місце героїв. Кожнісіньке оповідання — дуже свіже, цікаво придумане, з нетривіальним сюжетом і тонким психологізмом.
👌 Тут є оповідання, написані від будь-якого особи і будь-якої статі, основний акцент — не на подіях, а на рефлексіях героїв, і мені було з ними добре — у оповіданнях багато молодості та переживань, які нині здаються нам раєм, а 20 років тому відчувались, як пекло.
📖 Збірка класно влаштована структурно: дитинство, молодість і старість.
Відгук повністю — тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Неоковирність людського буття у текстах Ольги Богомаз виглядає, як щасливі спогади. Навіть якщо у героїв тимчасові труднощі.
💪 Я полюбив цю збірку не тільки за це, а найперше — за дивовижну здатність авторки миттєво ставити читача на місце героїв. Кожнісіньке оповідання — дуже свіже, цікаво придумане, з нетривіальним сюжетом і тонким психологізмом.
👌 Тут є оповідання, написані від будь-якого особи і будь-якої статі, основний акцент — не на подіях, а на рефлексіях героїв, і мені було з ними добре — у оповіданнях багато молодості та переживань, які нині здаються нам раєм, а 20 років тому відчувались, як пекло.
📖 Збірка класно влаштована структурно: дитинство, молодість і старість.
Відгук повністю — тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
March 20, 2026
Оповідання з присмаком тривожності, безнадії і втоми. Щиро весело стане там де про книжковий клуб і то недовго.
Такі от обставини півсякденності, таке життя.
Такі от обставини півсякденності, таке життя.
June 21, 2026
Чудова коротка проза. Щільна, винахідлива, щемка.
August 5, 2026
4,5⭐️
Коротка проза Богомаз сподобалась більше за Настусю, а третій блок взагалі дуже сильний. Та й загалом класна збірка.
Коротка проза Богомаз сподобалась більше за Настусю, а третій блок взагалі дуже сильний. Та й загалом класна збірка.
June 17, 2026
Неймовірні розповіді. Як уламки чогось знайомого. Написані з теплотою і дуже поетично
July 25, 2026
the art of noticing (and apathy).
July 25, 2026
з деякими історіями згадуєш дитинство, з іншими - сумуєш; чудова збірка оповідань
June 14, 2026
Я люблю коротку прозу, намагаюся читати все, що виходить нашого українського))
Далі буде дуже субʼєктивна думка)
Збірку читати мені було важко… вона мене бісила своєю песимістичністю-апатичністю героїв… життя воно не таке, життя - воно різне… Для мене ще важливо, щоб був катарсис, тут його не сталося… Думаю, через клаптиковість оповідей, так дуже щиро, але виходить якось поверхнево, а хочеться глибоко…
Деякі авторські задумки дуже гарні, як наприклад, фрази на початку і в кінці)) Утворилося таке собі кільце))) Та й назва ніби є ключем до всіх оповідань - весь той треш, який відбувається - тимчасовий)))
Страшенно сподобався задум у «Географії» - показати історію родини через географічні назви))
Окрім цитати «Мушу зізнатися — я знаю тільки дві молитви, обидві з дитинства: «Отче наш» і
«Терпи» Стуса». Виписала ще одну: «Баба Орина народилася на Слобожанщині, росла на Донеччині, заміж вийшла на Луганщині. І це в одному селі».
А в цьому шматочку, думаю, переплутали свекруху з тещею…
С. 140 «Маркіза дісталася їм від покійної свекрухи, і дружина прощала кішці геть усе. До речі, свекруха мала чудовий характер і відмовитися від такої її спадщини зятю не дозволяла совість».
Далі буде дуже субʼєктивна думка)
Збірку читати мені було важко… вона мене бісила своєю песимістичністю-апатичністю героїв… життя воно не таке, життя - воно різне… Для мене ще важливо, щоб був катарсис, тут його не сталося… Думаю, через клаптиковість оповідей, так дуже щиро, але виходить якось поверхнево, а хочеться глибоко…
Деякі авторські задумки дуже гарні, як наприклад, фрази на початку і в кінці)) Утворилося таке собі кільце))) Та й назва ніби є ключем до всіх оповідань - весь той треш, який відбувається - тимчасовий)))
Страшенно сподобався задум у «Географії» - показати історію родини через географічні назви))
Окрім цитати «Мушу зізнатися — я знаю тільки дві молитви, обидві з дитинства: «Отче наш» і
«Терпи» Стуса». Виписала ще одну: «Баба Орина народилася на Слобожанщині, росла на Донеччині, заміж вийшла на Луганщині. І це в одному селі».
А в цьому шматочку, думаю, переплутали свекруху з тещею…
С. 140 «Маркіза дісталася їм від покійної свекрухи, і дружина прощала кішці геть усе. До речі, свекруха мала чудовий характер і відмовитися від такої її спадщини зятю не дозволяла совість».
March 13, 2026
Те повітря літнє й непомітне восени,
Коли тихо розумієш — скінчились ті дні,
Ось воно, те дивне відчуття (Бо Бернем)
збірка різних голосів, молодих і немолодих, дитячих і недитячих, чоловічих і жіночих. спільне між якими, так, труднощі - різновікові й не завжди тимчасові. голоси, які говорять про ікла і задирки, а ще про те, що молитов тільки дві: «Отче наш» і «Терпи» Стуса.
збірка з пістолетною абревіатурою ТТ (пістолет, між іншим, в збірці теж є) - дуже музична (є навіть intrо та outro), але її музика - передусім в ритмах голосів, які буквально чуєш, такі вони живі та справжні.
а ще в збірці є мінісіквел "Весілля Настусі" та дуже смішна і життєва історія про читацький клуб. і, звісно, війна з лейтмотивом "Ходить сон коло вікон...", і ностальгія, коли хочеться "мати на камері смартфона фільтр, який перетворює будь-яке небо на донецьке й степове..."
Коли тихо розумієш — скінчились ті дні,
Ось воно, те дивне відчуття (Бо Бернем)
збірка різних голосів, молодих і немолодих, дитячих і недитячих, чоловічих і жіночих. спільне між якими, так, труднощі - різновікові й не завжди тимчасові. голоси, які говорять про ікла і задирки, а ще про те, що молитов тільки дві: «Отче наш» і «Терпи» Стуса.
збірка з пістолетною абревіатурою ТТ (пістолет, між іншим, в збірці теж є) - дуже музична (є навіть intrо та outro), але її музика - передусім в ритмах голосів, які буквально чуєш, такі вони живі та справжні.
а ще в збірці є мінісіквел "Весілля Настусі" та дуже смішна і життєва історія про читацький клуб. і, звісно, війна з лейтмотивом "Ходить сон коло вікон...", і ностальгія, коли хочеться "мати на камері смартфона фільтр, який перетворює будь-яке небо на донецьке й степове..."
Displaying 1 - 11 of 11 reviews