Jump to ratings and reviews
Rate this book

Наша не своя земля #1

Степові обрії

Rate this book
«Степові обрії» Людмили Коваленко — жіночий, урбаністичний, соціально-побутовий, реалістичний і автобіографічний роман про жінок з української і грецько-української родини в Маріуполі. Це історія з дуже затишним і теплим побутовим колоритом, своєрідне українське хюґе зі вкрапленням соціально-історичних, а подекуди соціально-політичних подій, які, проте, не затіняють приватної історії становлення жіночої особистості у стосунках з чоловіками. Любовно-побутові мотиви й сюжети доповнює дотепний контекст українсько-грецьких, українсько-єврейських, українсько-російських відносин, місцевий колорит Маріуполя й околиць, повсякденність і традиції українського Приазов’я.

320 pages, Hardcover

Published January 1, 2026

Loading...
Loading...

About the author

Ratings & Reviews

What do you think?
Rate this book

Friends & Following

Create a free account to discover what your friends think of this book!

Community Reviews

5 stars
125 (61%)
4 stars
63 (31%)
3 stars
12 (5%)
2 stars
1 (<1%)
1 star
1 (<1%)
Displaying 1 - 30 of 39 reviews
Profile Image for Valeriya Kuch.
Author 5 books21 followers
March 26, 2026
Моя вдячність видавництву «Віват» за те, що відкрили для мене Людмилу Коваленко, не має меж💛

Як людині з Маріуполя, в «Степових обріях» мені особливо цінний добре знайомий культурно-побутовий контекст повісті. Ця особлива приазовська суміш грецького та українського, роздуми про українця як справжнього господаря цієї землі, коментарі про особливу південну мову, чітке відмежовування селянства українського з його працьовитістю та вмінням заробляти від вічно стражденного та нужденного російського селянина, якого постійно треба рятувати. Тут стільки важливого про регіональну специфіку! Цей текст має чудовий потенціал відкрити Приазовʼя читачам та читачкам з інших регіонів.

Маріупольців потішать численні згадки імен та адрес з історії міста: наприклад, директорка гімназії Генглез, міський голова Хараджаєв, митрополит Ігнатій та інші, церкви, зруйновані радянською владою в 30-ті, Маріїнська гімназія, Гавань (тодішня Біржа) як одна з основних локацій книги.

Персонажі Коваленко носять наші румейські та урумські прізвища – Каракаш, Халпахчі — і в цьому стільки правдивого колориту, стільки рідного і добре знайомого! Те, що здавалося дуже приватним і локальним, тепер входить у ширший український контекст — у серії віватівської класики. Фантастика!✨

Поза приазовським контекстом, «Степові обрії» класно читаються і як сімейна сага/любовна історія. На обговоренні нашої читацької спільноти звучали порівняння і з «Ті, що співають у терні», і зі «Звіяними вітром» і з «Сестрами Річинськими». На мою думку, ця книга (і трилогія Коваленко загалом) має класний потенціал стати популярною — «Віват», агов, нам дуже треба продовження!
Profile Image for Maria.
314 reviews23 followers
April 13, 2026
Абсолютний хіт💅🏻 тепер Вівату треба видавати дві наступні частини і робить конкуренцію «Сестрам Річинським». Так, тут теж всі персонажі бісять… ой, емоційно зачіпають, але обійшлося без спонтанних комуністів)

Як же мені сподобалося. Звісно, багатьох хотілося стукнути цеглиною, і то не одною, але найгірше, якщо від книжки нудно і взагалі не ясно, нащо то писалося. Тут такого не стається, лишилося надто багато опіній про все і вся)

Маю купу претензій до всіх і можу скласти багаторівневий марковано-нумерований список з червоними прапорцями.

І було дуже несподівано, що тут зʼявився другий Радченко-мразь в українській літературі. Нам і одного вистачало)
Profile Image for Liudmyla.
258 reviews19 followers
April 30, 2026
Вперше познайомилася з творчістю Людмили Коваленко торік у збірці "Великодня класика". Обидва вміщені там її оповідання мені сподобалися.

А зараз в серії "Класика" від Віват вийшов її, певною мірою автобіографічний, роман "Степові обрії", що є першою частиною трилогії "Наша не своя земля". І він просто прекрасний. З такою любов'ю описані Маріуполь, українські греки-переселенці з Криму, степ, нащадки козаків, що в мене завмирає серце. І цей ефект посилюється тим, що й зараз ці місця - знову наша не своя земля💔

Але найбільше в книзі приділено уваги стосункам у родині - між чоловіком та дружиною, між братами і сестрами, між батьками і дітьми. Було водночас і сумно, і смішно, і мило, і страшно.

От мені перед одруженням ніхто не зробив таке миле і практичне напучування (не впевнена, чи я дослухалась би до таких порад, але хтозна 🤭):
"На другий ранок після весілля не вставай, Льолю, першою і не берися до праці. Жінок завжди тягне щось робити після шлюбної ночі, але ти не піддайся і лежи, якщо хочеш, щоб твій чоловік про тебе завжди дбав. Ти лежи, а коли він прокинеться, то попроси його, щоб приніс тобі кави до ліжка, бо ти дуже втомлена. А як захочеш вставати, то гукни його, щоб він приніс тобі твої капці та й одяг на ноги...А як встанеш, то не берись нічого робити, тільки перейди у другу кімнату та й знову ляж там на канапу чи де там буде... Як ти так перший день протримаєшся, то так буде і все твоє життя: чоловік буде тобі годити і не доведеться тобі вже робити важко в хаті. Подивись на твою маму - це вона мені так радила, як я заміж виходила...А я не послухалась, бачиш, тепер мушу про все дбати і все робити".

Мені часом були незрозумілі вчинки деяких персонажів, от як з одруженням Льолі для прикладу (я до кінця книги жаліла її разом з Ісалті і сердилася на неї за це рішення), але як же чудесно написана ця книга. Чому я взагалі ні про книгу, ні про авторку раніше не чула?

Вже мрію про те, що другу і третю книги теж незабаром видадуть, бо дуже хочу їх прочитати
Profile Image for Iryna Chernyshova.
806 reviews190 followers
October 27, 2026
Щось середнє між катаєвським Біліє парус одинокий, тільки про Маріуполь, і пчілківськими Товаришками.

Нас знову лишили цікавої літератури, але добре, що вона повернулась.

Чекаю на перевидання інших частин.

І раджу, все ж таки, почати читати трилогію Лободовського, кому там півдня не вистачає в літературі.
Profile Image for Victoria Unizhona.
318 reviews61 followers
June 6, 2026
«Степові обрії» Людмили Коваленко стали для мене справжнім відкриттям.

Мені дуже сподобалося, як у романі показано українське життя на Півдні - енергійне, різноманітне, не провінційне і не другорядне. Маріуполь до індустріалізації відкривається зовсім інакшим: містом і простором, де є українці, греки, греки-українці, різні спільноти, побут, розмови, конфлікти, пошук себе і свого місця.

Роман дуже живий і динамічний. Персонажі класні, події не стоять на місці, і з усього цього складається дуже обʼємна картина України - не бідної окраїни, не додатка до імперії, а окремого світу з власною гідністю, культурою і майбутнім.

Особливо мені сподобалося, як там проговорено важливість українського самоусвідомлення і відмежування від російського. Оця думка, що ми не маємо постійно рятувати “бідного руского мужика”, не маємо жити чужими проблемами й чужою імперською логікою, для мене дуже сильна.

І водночас роман не замикає українців у собі. Навпаки - він показує, як українці можуть жити поруч з іншими, домовлятися, взаємодіяти, будувати спільний простір і не втрачати себе.

Шкода, що я не прочитала Коваленко раніше. Мені здається, такі твори дуже варто повертати в читання - і для книжкових клубів, і для шкільної програми. Бо там є і жива історія, і сильні персонажі, і багато важливих думок про Україну.

Для мене це прям топ.
Profile Image for Yuliia Razinkova.
125 reviews25 followers
July 26, 2026
В цій серій на першому місці у мене завжди стояв "Майстер корабля" Яновського, але сьогодні йому довелось трошки потіснитись на п'єдесталі. 🥇

Дуже вчасно ця родинна сага потрапила до рук, дуже вчасно почала її читати (саме влітку, саме в липні). Півдняки будуть у захваті, бо тут є все що ми так любимо і не уявляємо свого життя без цього: море, степ, пшениця, кавуни, табуни коней, тісна спільнота, строката етнічна мішанина, торгівля, оборудки, і звичайно ж, люди, яким до усього є діло 🌾🌤️🍉

Лиш сподіваюсь, що продовжать видавати цю трилогію, бо Степові обрії — це лиш перша частина 🙏🤞
Profile Image for Iryna.
232 reviews
July 26, 2026
Чудово! З цією історією я пережила всю гаму почуттів — злилася, раділа, закочувала очі, співчувала, фейспалмила, співпереживала героям, одним словом. Тут усі стикаються з наслідками свого власного вибору, немає ніякої лихої долі, а вибори в них — потримайте моє пиво.
А головне, ненав'язливими мазками авторка дає коротенькі історичні довідки, показує, як імперська зараза поширювала свій вплив на все, хоча "Усі чужинці: греки, боллгари, німці й італійці — говорили українською мовою, мовою господаря..." Окей, вона каже, що вони вважали ніби то рос мова, але сам факт
Сподобалося дуже, колись перечитаю
Profile Image for Jane Rukas.
419 reviews37 followers
March 22, 2026
це було прям дуже добре, відкрила для себе нову українську пиьсменницю, сподіваюсь, Віват таки видасть наступні частини трилогії
Profile Image for Irуna Kuibida.
109 reviews8 followers
May 20, 2026
України тут немає. Але українське самоусвідомлення проростає так само добре, як пшениця.

📖 «Степові обрії», Людмила Коваленко
(Наша не своя земля, книга 1)
⭐️ 5/5

Льоля — єдина доросла дитина занадто легковажних батьків, на плечі якої звалилися ще й старші і молодші діти. І вони всі б пропали без неї як ксьондзові качата! Але саме її чуйність, мʼякість та гнучкість допомагають їй бути стійкою.

Єдина радість — гімназія. Вдень робила «все неприємне та обовʼязкове», але коли всі засинали, Льоля нарешті мала час на навчання. Головне — поміж усіх турбот не забути купити нове перо та гасу. У гімназії такі ж дівчата, як і вона, вчаться та обговорюють на печі всі важливі теми: хлопців, алгебру, поліцмейстершу, царя та революціонерів.

За 320 сторінок Льоля стала мені як рідна. Я дуже вболівала за неї! Мене бісили всі, хто її принижував, заважав вчитися, користувався нею та відверто нехтував. Найбільш сумно було, коли вона виходила заміж, бо навіть тоді поставила в пріоритет не себе. А мені так хотілося, аби вона нарешті жила так, як сама того хоче, а не так, як комусь треба!

Тема, якої мені тут бракувало, — імперіалізм, а точніше його вплив на Приазовʼя. Вона ніби пробіглася десь на фоні. Тандем «Ісалті vs Кульженко» був надто шумний і набридливий. Покричали один на одного на кількох сторінках і розбіглися. Конструктиву було мало, однак їхні дискусії та висновки важливі і в наші дні:

«…тут зовсім інший край, інші люди, інші звичаї… Все життя тут цілком не таке, як оте, російське, над яким ви так уболіваєте!»

Складається враження, що авторка намагалася лише підсвітити тему і посіяти зернинку — хай та проростає.

Було не надто приємно, але цікаво спостерігати за тим, як насаджуються рос.наративи. Люди спілкувалися українською між собою, але листи, книжки, навчання — все було мовою сусідів-імперців. А чого? Бо українська була мужицькою, «малоросійською, говорити нею було природно, але не аристократично. Проте іншої ніхто добре не знав». Але водночас українська була мовою продуцента пшениці. І всі чужинці розуміли: хочеш заробляти на пшениці, треба говорити українською. Але вони не знали, що це українська, думали, що російська. Міській владі це не подобалось, тож були наслідки.

Дуже потрібна книжка у наші часи, аби українці, які живуть на різних кінцях країни, нарешті зрозуміли один одного. Для мене, галичанки, вона ніби змінила призму і показала: отак люди жили у Приазовʼї, оце їм навʼязували, до ось цього їх змушували, з ось цим вони боролися, а ось так вони дійшли до розуміння, хто вони насправді. У цьому й найбільша цінність цієї історії!

Я дуже-дуже чекаю на «Прорість» та «Її окрадену збудили»! Мені дуже треба знати, як там Муся серед київських лісів, але з морем та степом у думках.
Profile Image for Катянґенс.
159 reviews33 followers
April 2, 2026
На жаль, ніколи не чула про цю письменницю, тому ця книга стала знайомством з її творчістю. І це було чудово. Дуже сподобалось стиль письма, описи і персонажі. Головна героїня така прекрасна, дуже переживала за неї. Сподобалось, що події розгортаються навколо грецько-української сім'ї поблизу Маріуполя.

Не знала, що це перша частина трилогії. З нетерпінням чекатиму, щоб видали продовження.
Profile Image for Nadiia Symonenko.
25 reviews
October 25, 2026
Добра, майстерно написана книга. Перша частина трилогії «Наша не своя земля». Розповідає про життя українського Приазовʼя наприкінці ХІХ століття на прикладі однієї родини. Мені дуже сподобався гумор, описи природи, моря, а також як філігранно авторка змогла додати певні елементи національного виховання і певного «пробудження». Разом із головною героїнею і її дорослішанням відбувається процес самоусвідомлення і формування нових уявлень про себе і світ навколо. Із безликого «російського народу» проявляється інакшість - «ми не вони», як наприклад коли подружка Льолі поїхала до Москви на курси і усвідомила що там її ніхто не розуміє, або ж вічний пошук Льолею того самого «руського мужика», якого вона так і не знаходить, натомість знаходить українських селян і починає усвідомлювати себе українкою. По класиці - піп в цій історії - російський агент, можна прослідкувати тяглість того, як священників використовувати як агентуру ще в часи імперії, і Союз перейняв і продовжив цю практику.
Profile Image for Natalia Baidak.
109 reviews11 followers
April 17, 2026
"заїздив по неї і годинами возив її по степу, потроху одкриваючи для неї той чар цих просторів, що тримав його в своєму полоні.
Степ - це як море, він вічно новий і вічно живий. Він у невпинному русі, і він тримає вас весь час насторожі, бо він зрадливий, як море.
— Я одного разу взимку, у завірюху, три години отут поміж маєтком і Сартаною їздив, — оповідав... — Степ широкий, як наша душа козацька - в ньому є всього потроху, в ньому можна знайти все, часом і таке, чого й не хотів би бачити..."

Сімейна сага про Маріуполь кінця ХІХ та початку ХХ століття. Тримає увагу тим, як чудово і легко написано, а також про що саме. Які люди жили на півдні? Чим вони жили та ким себе вважали? Як шукали себе, свій шлях і місце. Дуже болить від того, що у нас забрала і намагається ще забирати імперія, від ліквідації Січі до зараз. Але ми є і будемо, віримо в це!

"–Дурниці, - різав він безцеремонно і палко: — Ще одна ваша дурниця! Ми не ченці. Ми любимо життя. Усе все що є в ньому гарного — і хочемо, щоб воно було приступне для всіх. Ось, ви любите квіти, гарні дерева, сади. І я люблю їх. Але я хочу, щоб перед кожною хатою були квіти, щоб у кожному селі були сади...
— Та в наших селах і так перед кожною хатою квіти, а вже садків безліч. Нема двора без садка! — сказала Льоля.
— Я знаю, - одмахнувся Кульженко. - Я знаю. Але це у нас, на півдні. А в Росії там нема й деревинки, там людей заїдають таргани, там убогість, темрява, злоба. І ми хочемо випустити цю злобу, і кинути її на тих, хто не дає нашим людям жити гарно і щасливо".

Куди кинулась ця злоба насправді, ми тепер знаємо точно. Нею ж і подавляться
Profile Image for Evgeniya.
335 reviews3 followers
May 12, 2026
Я народилася в Маріуполі, кожне літо до закінчення школи, я там проводила, а потім ще приїздила до бабусь/дідусів / там жили мої дядьки з родинами/ родичі греки...
В Дитинстві я читала книгу про дитячий будинок в Маріуполі, там виросла моя бабуся, я періодично шукала книги про моє місто, але не знаходила, і ось Віват друкує першу книгу з трилогії, я читаю про що ця книга ... Відкладаю в бажанки, один з клубів вирішує її читати і я ковтаю книгу. Читала її з сайту diasporiana, там є і наступні 2 книги.
Досліджуючи рід, я бачила назви церков куди ходили мої рідні, і ця книга спонукала мене пошукати карту старого Маріюполя. Я ходила вуличками міста підглядаючи за Льолею і шукаючи очима моїх предків. Вони десь там поруч ....
Завдяки моєму бажанню дізнатися про рід, я дізналася, що у козаків, вільних селян часто було два прізвища. Одне церковне , інше "вуличне", і вперше про це читаю у романі.
Profile Image for Tetiana Samila.
41 reviews
June 23, 2026
Книги цієї серії можна читати замість історії. Саме ця про чудове місто Маріуполь💔🇺🇦,його природу, людей.
Profile Image for Yevheniia Voitsekhovska.
149 reviews7 followers
October 7, 2026
Якшо це не Крим або Одеса, Південь не представлений у літературі настільки, як того хотілося б.
У цьому тексті йдеться не тільки про Маріуполь, а й про села біля Бердянська — територію, яка зараз окупована й частково заселена всіляким збродом, який сусідня країна виригнула на наші землі. Тому моя ненависть чіплялася за кожне зневажливе слово про "русского мужика, який всегда стоне", і я подумки підтакувала написаному ще в далекому 64-му році.

Це хороша книжка й цікавий погляд на дорослішання жінки, побут та суспільні настрої 19 століття. Це шось таке, шо я б залюбки прочитала ще у школі.
Profile Image for yanina shkrebtii ౨ৎ.
124 reviews22 followers
October 22, 2026
за прочитання цієї книги завдячую книжковому клубу The Ukrainians, бо ми разом читаємо її цього місяця. до цього ніколи не чула про цю авторку і я дуже рада що з книжковим клубом продовжую відкривати для себе українську літературу різних часів!

у мене не так багато що є сказати про «Степові Обрії», і зовсім не тому, що книга погана. навпаки — мені сподобалось, просто таке відчуття виникло через те, що відчувалась вона якоюсь неповною. і воно зрозуміло чому — бо насправді в цій історії більше частин, тож оповідь ведеться відповідно. гадаю я б хотіла прочитати трошки більше про Льолю та її родину, але в продажі поки що не знайшла продовження.

написана «Степові Обрії» легко та приємно, мені, хіба що, лише на початку було важко втягнутися, а потім я вже й не помічала як читала сторінку за сторінкою.

загалом, мені було цікаво читати про життя тих часів, і колорит про який сказано в анотації описаний доволі відчутно! звісно, до головної героїні я ставилась із сильним співчуттям і навіть сумом, враховуючи все через що їй довелося пройти. особливо через те, що вона мусила відмовитися від власного щастя що, на превеликий жаль, було знайомо багатьом жінкам того часу (власне, часто знайомо і навіть зараз).

вже чекаю на зустріч клубу, кортить послухати думки інших читачів та обговорити все!
Profile Image for Olha Pasichnyk.
42 reviews3 followers
May 27, 2026
4.5 ⭐️
Ох і мелодрама скажу я вам) спекотний південь, пристрасті та грецький колорит.

Читається захопливо і відкриває незнані досі (принаймні для мене) взаємозвʼязки та культурні перетини греків та українців 🧡
Profile Image for Kuxenjatko.
219 reviews18 followers
October 15, 2026
Реальність не змогла задовольнити мої очікування, створені відгуками, обкладинкою, передмовою. Найцікавіша частина — історична, про урумів, греків у Маріуполі кінця ХІХ століття, настрої і погляди людей, що населяли ті краї. Сімейна ж частина саги йшла легко лише через майстерний пригодницький стиль. А от персонаж_ки — усі підбішували досить сильно, протягом усієї книги, хоча й виписані непогано (другорядні слухняно грають свою просту мелодію, без будь-якого натяку на розвиток чи складність). Головна героїня разюче змінюється під впливом обставин — і начебто перероджується у дорослішу людину, от тільки менше дратувати мене не стала. Якась в мене мабуть індивідуальна реакція на конкретні характери (і тупі, тупі поведінки).
Profile Image for Asya_Fdrv.
11 reviews1 follower
October 5, 2026
Яка чудова і захоплююча сімейна сага.
Це моя перша зустріч з цією авторкою і я точно хочу прочитати наступні частини трилогії.
Дуже красивий і поетичний текст, який в деталях і розмовах розкриває природу, побут, людей, їх думки та характери і загальний історичний фон.

Боже, яка ж гнида ЧГГ і ніякий сюжет мене не переконає в протилежному. Я не можу перестати думати, як би могло скластися інакше життя Льолі, якби не він (хоча і матір та ще свиня).

Ця історія одночасно і про жіночу долю, яка майже ніколи не залежала від самої жінки, і про надзвичайну силу характеру, що з'являється в найпотрібніший момент.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Profile Image for Kate.
50 reviews3 followers
August 19, 2026
Книга варта того, щоб її прочитати. Написана легко, читається на одному диханні. Авторка дуже вдало описує побут українців, греків, а також тут піднято багато тем, як національних, так і сімейних. Головна героїня наївна, але під кінець книги вона дорослішає і набирається розуму. Тому чекаю наступну частину.
Віват, коли продовження??
Profile Image for Pure November.
7 reviews2 followers
April 8, 2026
Ну це мастрід! Хочу продовження, чекаю другу і третю книгу
Profile Image for Lazygreypanda.
128 reviews2 followers
July 25, 2026
Кульженка так і хочеться прибить, от чесно
Profile Image for Данило Депутат.
370 reviews14 followers
September 7, 2026
Я про цю книжку чув достоту мало попри те, що бачив відгуки на неї віднедавна. І навіть коли почув, що вона є на Діяспоряні.
Тому за всіма параметрами це стала для мене ідеальна книжка для книжкового клубу, і я вдячний за вибір і змогу доєднатися.
Бо планувався вихід із зони комфорту з книжкою, про яку відгуки й анотація являли мало.
Ця книжка зацікавила отаким фрагментом:

«Місто лежало і вигрівалось у променях південного сонця. Спокійне і неквапливе, певне себе й того, що завтра, і не тільки завтра, а й через сто років, все буде так, як сьогодні, що ніщо не зміниться і не може змінитись, бо все йде так, як мусить бути. Завжди буде море біля нього, а значить, і джерело багатства і праці. Завжди навколо буде розкинутий величезний, ледве порушений плугом цілинний степ із чорною, як вороняче крило, землею, з другим, зеленим, морем трав і ковилу, поміж якими лише частинками, лише де-не-де вклинювались клаптики засіяної землі, де гордо здійснювала свій колос пшениця. Пшениці ще було небагато; ще по більшій частині землі ходили отари овець, напасаючи товщ і нарощуючи вовну, проте вже всім було ясно, що основою життя і багатства стає саме пшениця.»

І я зрозумів, що книжка моя.
Далі опис степу продовжився, і я зрозумів, що для мене книжка лишиться образною. Хоч і був у Донецьку й на Донеччині, коли мені було три рочки, і пам’ятаю лише прокислу Фанту від спеки на боковинці плацкартного вагона і клаптик води, проте дитинство було в Криму, та й після анексії Криму часто їздили на Херсонщину, тож усупереч тому, що описане Приазов’я, де у свідомому віці я не був, — описи степу також доволі впізнавані, мені здається.
Цікавився раніше греками там у дитинстві — хотів поїхати, коли подорослішаю. Не встиг.
Однак стосунки також можна обговорити. Їм теж багацько вділено, але для мене ця книжка насамперед про Україну:

«Усі чужинці: греки, болгари, німці й італійці — говорили українською мовою, мовою господаря, мовою продуцента пшениці, а пшениця була важливіша за все.»

«​Україна була, багата і розкішна, але не було її назви, не було її імені, не було».

Щодо стосунків… є в мене така біда з макітрою: коли я щось передбачаю — воно мене емоційно менш цікавить. Так і тут стосунки і їхній розвиток, припускаю, відповідали тому часу: особисто, якщо на тлі весь час чуєш розмови про русскага мужика як про щось прекрасне — і тут це дуже цікаво, до речі, описано, бо «русскій мужик» може бути й ментальністю, зокрема.
Попри всю драму, для мене книжка лишається затишною, бо це в сучасній затишній літературі багато тварин виживають, ЛГБТ знаходять собі пару навіть у селі, а гомофоби раптом усвідомлюють, що нема причин для ненависті. А в давніх літах можна було вдало вийти заміж і тим самим вирішити проблему із затишком; та й зараз не думаю, що це прямо вже неактуально, щиро кажучи, бо пристрасть не гарантує відсутність злиднів, а от прагматизм може бути неабиякою основою затишку. Так, з одного боку, це можна назвати кліткою і сказати, що не буде ніякого розвитку. Але іноді затишок — це створення, плекання і оберігання власного світу.
Фінал відкритий, і мене засмутила наявність продовження, бо забрали фантазію в авторів фанфіків, адже фінал першої книжки, на мою думку, ідеальний своєю відкритістю.
Загалом текст може здатися простим і прямим, що, до речі, думаю, знімає стереотип про класику як щось важке. Проте, як бачите, він може викликати багато рефлексій і рівнів сприйняття.
Profile Image for Oleksandra Kochubei.
37 reviews9 followers
October 17, 2026
Прекрасна проза від жінки про жінок. Мені сподобалось, що тут дуже багато шарів — це не просто книга про історію кохання, чи родинна історія, це обʼємне полотно (бо «Степові обрії» це лише перша частина трилогії) про долю українського південного сходу, і про те, якими були і ким відчували себе люди Приазовʼя. Кілька надзвичайно емоційних частин змусили мене хвилюватися за долю героїв, але в цілому читання йшло легко і швидко. Планую прочитати другу і третю частину, дуже радію, що The Ukrainians та нішевий читацький клуб ім. Багряного відкрили мені свого часу творчість Ірини Вільде, а тепер ще й Людмили Коваленко.
21 reviews
October 21, 2026
Історія однієї родини в Маріуполі кінця 19 ст- початок 20. Для мене це ще й історія про те, як доброта й довірливість без уміння захищати власні інтереси можуть впливати на ціле життя. А ще — про важливість фінансової грамотності :)
Profile Image for Anastasiia.
67 reviews4 followers
October 20, 2026
Діамант! Читається легко і захопливо, цікавих подій повно, герої яскраві, а місцями відкриваєш якусь геть нову Україну
Profile Image for Tasia.
85 reviews
April 12, 2026
було цікаво читати в історичному плані, але дуже травматично в загальнолюдському
Profile Image for Galyna.
16 reviews1 follower
May 19, 2026
Дуже легко читається роман. Я боялася що він навпаки буде складнішим через різницю в часі якому ми живемо, але Людмила Коваленко все так гарно і детально описала, що не доводиться ламати голову над текстом, і це прямо те що потрібно зараз. І видавництво Віват потурбувалося про історичних постатей і історичні події які були згадані у книзі і оформили це додатком в кінці роману, що стало надзвичайним помічником у розумінні цієї книги.

Я виросла у незалежній Україні. Тому для мене поняття Малоросія взагалі ніколи не існувало і для мене реальність де люди поділялися на великоросів і малоросів взагалі нова. Ну і звісно в центральній Україні не так відчувався вплив Московії. А тут такий контраст міжкультурний, тут і кримські греки, і турки, і євреї. І всі у себе на рідній землі. Цікаво що хоч і на якомусь не до кінця свідомому рівні вони визнають той факт що живуть в Україні, що українська нація має своє чітку окреслення, що виражається у мові, культурі і спільній історії.

«Але й сини швидко забували про те, що бачили в чужих краях, бо твердо знали, що основне — це земля, їхня праця і пшениця, що виростає на їхній землі і від їхньої праці».

«Усі чужинці: греки, болгари, німці й італійці — говорили українською мовою, мовою господаря, мовою продуцента пшениці, а пшениця була важливіша за все».

Цікаво спостерігати за тим як навіть тоді працювала московська пропаганда, і починала вона ні з чого іншого як з української інтелігенції, закладаючи їм ідеї меншовартості, меншозначузості, ідею про старшого брата який прийде і розкаже як жити всім іншим. Тільки зараз треба підтримати того брата, віддати йому свої набутки.
«Вся література, яку вона поглинала тепер із таким же захватом, як мама — романи, вся ця російська література тільки й говорила, тільки й сумувала, тільки й ридала, що над меншим братом, над народом, його голодуванням, його злиднями, його темнотою. А тут виявляється, що цей самий менший брат не бідніший, коли не багатший від неї. То чому ж тоді мусить вона йому помагати?»
«Для Льолі було незрозуміло, чому саме у Великоросії така бідність, її не цікавило, які там живуть люди, які там мужики. Вона твердо знала з усіх книжок, з усіх журналів, що нема такого клаптика на всьому російському просторі «гдє бы русскій мужик не стонал». Чого caмe він стогнав — з похмілля, від нудьги чи із страху, — це її не цікавило. Він стогнав — і вся інтелігенція — російська, польська, греки й німці, євреї і оті самі малороси-українці — повинні притьмом іти рятувати його, «русского мужика», допомагати йому, робити так, щоб він не стогнав. А тоді він — вдячний і відразу незрівнянно розумний — стане на рівні ноги й заведе такий лад на землі, що люди згадають золотий вік».

Єдиний недолік цього народу - це те що він не знає собі і ціни, це пропаганда з якою жили покоління українців, і тільки зараз під час повномасштабної війни, ми нарешті знімаємо це ярмо із своїх ший. Хоч і ціною життів, але ми здобуваємо самоцінність і віру в себе і свої сили.
«Україна була, багата і розкішна, але не було її назви, не було її імені, не було слова, — а тому України не було».
«Та ви підіть подивіться, як у нашої селянки в хаті! Як у віночку! Ні, мужика треба навчити, як він має виборювати свої права, щоб усякий урядник не кричав на нього, як на худобу, не бив би його, не тягнув із нього хабарів… Для цього він мусить братися до революційних дій, а не за якогось там Некрасова!»

Цікаво те як працювала освіта. Здобуваючи освіту, ти мав знати як побудований світ, проте російська пропаганда його настільки викривила, що звичайний люд був набагато ближче до правди ніж студенти, бо вони знали своє коріння, знали що працюють на себе і дотримувалися звичаїв які пронесли через покоління. А студентам щоб дійсно докопатися до того як влаштований світ, доводилося копати глибше, вступати у спілки і підпільні організаціі, щоб змити з себе пропаганду яку закладала і їх голови тодішня система.
«Льолі стало соромно, що вона ніколи навіть не поцікавилась подивитися, хто ж написав той підручник історії, якому вона так сліпо вірила».
Profile Image for Zoriana Havryliuk.
19 reviews
April 6, 2026
ОБЕРЕЖНО: може містити спойлери.

Це емоційно важкий і глибоко болючий роман про жіночу долю, відповідальність і самотність, яка не зникає навіть тоді, коли ти не один💔

У центрі історії – Льоля, дівчина з Маріуполя, яка мала великі надії на майбутнє, освіту і кохання, але змушена дуже рано подорослішати. Це книга про дітей, які беруть на себе відповідальність, бо їхні батьки не здатні цього зробити. Образ матері тут особливо болісний – емоційно незріла, відсторонена, вона не дає дітям ні тепла, ні опори. Батько ж навпаки — занадто добрий, але ця доброта стає слабкістю, яка прирікає родину на злидні.

Авторка дуже точно підсвічує тему можливостей: одного розуму недостатньо, якщо ти не маєш фінансів, зв’язків і підтримки. І це відчувається як вирок для Льолі – дівчини, яка могла б мати зовсім інше життя.

Крізь увесь текст проходить гнітюче відчуття самотності. Навіть у родині, навіть серед людей, які начебто поруч, кожен існує окремо. Особливо гостро це стає помітно після втрат — тоді стає очевидно, наскільки ці люди були одинокими.

Окремо хочеться відзначити тему ідентичності й історичної пам’яті. Питання «чиї козаки?» звучить як символ розмитої національної свідомості і болючої спадщини пропаганди, яка змушувала українців знецінювати власне коріння.

Лінія Льолі — це історія внутрішнього зламу. Вона не помирає фізично, але переживає моральну смерть – зокрема після травматичного досвіду та шлюбу, який став шоком. Її шлях – це поступове руйнування ілюзій про життя і людей. Особливо напружено прописані сцени з Гнилозубівим – у них відчувається дискомфорт і порушені межі.

І водночас у книзі є світлі моменти. Наприклад, постать Ісалті – майже невидима, але дуже відчутна підтримка. А фінал приносить суперечливі емоції: з одного боку – біль від втрати ілюзій, з іншого – радість, що Льоля нарешті знаходить у собі сили постояти за себе.

Неочікувано, але наприкінці роман навіть дає момент полегшення — епізод із «японцями» виглядає майже сюрреалістично і трохи розряджає загальну напругу.

Це книга, яка болить💔 Про несправедливість, втрати, зламані долі — і водночас про внутрішню силу, яка з’являється навіть після найтемніших моментів❤️‍🔥
This entire review has been hidden because of spoilers.
10 reviews1 follower
April 19, 2026
Це не книга, це карусель. Читається доволі легко та швидко, багато дотепу над людьми, навколишнім світом, над ситуаціями. Починається доволі лайтово і наївненько, а потім різко звертає на жах подружнього життя та складні ситуації в родині Льолі. Багато рішень та дій героїв, їхній характер та поведінка будуть дратувати. Доволі цікаво було спостерігати за побутом грецьких та грецько-українських сімей, різницю між ними, як ось підприємливість і хитрість греків-торговців та звичайних собі українців-землеробів. Що ще цікаво, так це пошук Льолею отих самих образів замучених рускіх мужиков, яких треба рятувати, адже вона не знаходить цього ні між греками, ні між українцями. Це жваві, веселі люди-господарі, кожен вправний у своєму ділі, а не ті оспівувані у російських стіхах нещасні, темні, брудні і дурні мужикі.
Displaying 1 - 30 of 39 reviews