Птахи у пітьмі

by Валерій Пузік, Сергій Мартинюк, Дімка Ужасний

Коли дійсність стає прикордонням: між життям і смертю, між світом і ніщотою, — мусиш триматися за правду, бодай безжальну й темну, але непохитну. Мілітарний горор не дає читачу перепочинку й порятунку. Оповідання цієї збірки не знаджуватимуть утечею, не назвуть усе наприкінці нетривким жахіттям. Ясно й безкомпромісно вони засвідчать єдине: що саме залишиться наприкінці. Те, що не поглинає найчорніша темрява. Бо в усіх цих творах є спільне: посеред ніщоти, нечіткої, жорстокої та безмежної (війні, горю, самознищенню, смерті нема кінця та краю), оприявнюється дещо незникоме, брутально-непохитне.

Genres: Horror

200 pages, Hardcover

Published April 23, 2026

About the author

Валерій Пузік — український художник, письменник, режисер.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).

Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.

Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.

Reviews

[Ярослава]

Збірка дуже різноманітних горорів пера авторів-військових: якісь страшні, бо страшна війна (і повторювані мотиви в кількох оповіданнях підсвітлюють жахи, які проживають люди на лінії зіткнення), в якихось війна вписана в рамки іншого жанру - алегорія у Дерев'янка, розслідування надприродного злочину у Брильової (і це здається дуже продуктивним ходом, бо не всі читачі готові читати про війну, але війна як невід'ємна опорна стіна в якомусь іншому жанрі введе цей досвід до їхнього читацького раціону, даючи змогу поговорити про складне і болюче в нібито безпечнішій формі). Є вже досвідчені письменники (Пузік, Мартинюк), є нові для мене автори, є досить різні за тональністю голоси, тож, думаю, тут усі читачі і читачки, які люблять жанр, знайдуть щось для себе.

[Natalia Baidak · Rating 5 out of 5]

Горор в тому, що існують росіяни. Все ще

Збірка чудова, потрібна всім, і через повагу до військових, і через те, що всі оповідання живі, цікаві, стильні. Мають власний голос, але кажуть нам про одне. Аплодую і трошки хвилююсь, наскільки все зараз на кінчиках пальців близько: війна, біль, сіряк, менталка, яка не витримує, і прекрасні люди, честь знати про яких

[Igor Mogilnyak · Rating 5 out of 5]

5⭐️ #ebook Куплю ще собі паперову тепер.

Дуже атмосферна збірка горорних історій. Найкращі для мене це 5⭐️: Євген Лір, Федір Рудий та Ольга Брильова ( тут сюжетно на цілий роман може бути), найменш цікавіша для мене Геннадія Каца. Всі інші це 4,5 ⭐️. Однозначно крута вийшла збірка, неочікувано? Десь трохи було! Читайте!

Рекомендую!

[Alex S · Rating 5 out of 5]

Деякі історії фентезійні і жаскі. Деякі на грані реального і видуманого. Але всі пронизані страшною реальністю - війною.

Мало коли подобаються усі історії зі збірки, але це мабуть воно. Єдиний мінус для мене був у одному з оповідань мова від другої особи…по ідеї мала б занурити мене у події, але не спрацювало, при цьому сама історія класна.

Можливо це не жах жах, але це горор тягучий, він фоновий, наче стоїть у вас за спиною, поки ви читаєте.
Іще було таке відчуття, наче смерть сидить поряд, дивиться на тебе з таким виглядом «диви, про мене пишуть, класно правда?» і воно дійсно по своєму класно, бо в кількох розповідях автори описали цей процес. Для мене смерть завжди була цікавою, адже ми ніколи не проживаємо її, окрім як останній раз. Через горори цієї збірки можна уявити, як воно у дуже близькому стосунку до війни.

Укладач і автор однієї з історій Дімка Ужасний у передмові говорив про терапевтичну функцію саме цього специфічного жанру для читачів.
Так от я сподіваюсь, що ці твори також стали свого роду терапевтичними і для авторів, які стоять/стояли на нашому захисті і живуть війною, при цьому продовжують створювати для нас, читачів🖤

[Irуna Kuibida · Rating 5 out of 5]

Якщо з обкладинки забрати слова «мілітарний горор», то це буде збірка військової реалістичної прози.

📖 «Птахи у пітьмі»
⭐️ 5/5

Цю фразу під час презентації книги сказав упорядник та співавтор Дімка Ужасний.
І саме це є найстрашнішим у цій збірці.

Від усвідомлення, що все те, що тут відбувалося, аж ніякий не фікшн, а чиясь реальність, стає моторошно, страшно, зле і дуже некомфортно. Власне, саме це і робить горор зі мною, як читачкою.
Однак, саме тут цей жанр використали, аби спростити авторам опис свого особистого досвіду.

Але у мене склалося враження, що була ще одна мета — поставити ширму, аби пригладити військову реальність. Було відчуття, ніби до мене, цивільної, добирають слова, аби пояснити, що таке війна. Чесно, дуже дивне відчуття.
Чи треба це робити?

Упорядник також розповів, що його оповідання є частково правдивим: він використав реальну ситуацію свого підрозділу і дав імена полеглих воїнів своїм персонажам.
Визначення «часткові правдиві» можна використати до кожного оповідання, бо під час читання чітко розумієш, що вигадали, а що відбувалося насправді. Що автори докрутили під рамки жанру, а що прожили самостійно.
Від цього ставало млосно.

Оповідання, які найбільше врізалися в мою памʼять:
«Ні про шо не питайте в Аліси», Сергій Мартинюк
«Повнобарв», Павло Деревʼянко
«Межа», Федір Рудий

Загалом, мені сподобалася збірка, але писати на неї відгук було складно. Оцінювати чужий досвід, а тим більше бойовий, — дивно і неправильно. Тому я опиралася на свої враження та відчуття під час та після читання, і описувала виключно їх.

Якщо такі книжки допоможуть цивільним і військовим зменшити дистанцію (а я впевнена, що саме так вони й повинні працювати), то таких нам треба більше.

Далі коротко про кожне оповідання:

• «Мурашині гнізда», Валерій Пузік
Суцільна агонія. Уже на початку є натяк, що відбувається насправді. І з цим розумінням оповідання читається зовсім інакше. Ближче до кінця відчай наповнить аж за край.

• «Ні про шо не питайте в Аліси», Сергій Мартинюк
Страшно кайфове! Я встигла і пустити сльозу, і посміятися. З перших речень стає зрозуміло, що текст буде нестись, бо добре і цікаво написано.
Попри це, є дуже страшні абзаци. Такими вони стають, коли усвідомлюєш: усе це відбувалося насправді. Кінцівка намагалася трохи збалансувати, однак легше не стало.

• «Повнобарв», Павло Дерев’янко
Є відчуття, що я не повинна була цього читати. Ніби прочитала чиїсь особисті листи чи щоденник. Дуже відверте оповідання! Оповідь ведеться від другої особи — і, можливо, саме тому ці думки та почуття настільки пронизливі.
Зловила себе на тому, що порівнюю це оповідання з іншим оповіданням автора - «Дрібка блаженства»: безнадія, зневіра та приреченість постійно присутні, і нема куди від них втекти.

• «Позиція «Монах», Дімка Ужасний
Таке оповідання, що 28 сторінок грає на нервах. Від подій стає хижо, але закрити книжку не можеш. Навпаки — читаєш і без надії сподіваєшся. У якийсь момент стан персонажів передається читачу і стає важко прослідкувати, що відбувається насправді і де межа. Після хочеться трохи повтикати у стіну.

• «Межа», Федір Рудий
Історія десь на межі свідомості. Дуже моторошне оповідання про останні зусилля, які бозна-де беруться. Було складно сидіти у чужій голові та спостерігати за цими імпульсами, втратою сил, прийняттям невідворотного.

• «У темряві», Ольга Брильова
Одне з найскладніших оповідань тут. Причина — дитина, яка ментально занадто доросла. Вона робить те, що не повинна робити, і проживає те, чого не мала б проживати. Фінал дуже обнадійливий — у нього хочеться вірити, але щось підказує, що це неможливо.

• «Кілзона», Геннадій Кац
Постійні спалахи свідомості, у яких губишся. Сподобалася манера оповіді: попри те, що відсутня лінійність і немає якоїсь конкретної одної історії, все одно розумієш що відбувається. Іронічна кінцівка, від якої з’являється багато злості.

• «Незвані», Євген Лір
Гарне завершення збірки. Наприкінці трохи видихнула. Підозріло спокійне оповідання з красивими акцентами. Гарно написано, тому картинка легко оживає в уяві. Але тривога все одно дихала в спину — я постійно очікувала підступу. І не дарма.

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

Перша прочитана (бо є ще дослухана) у червні — 8 горорних оповідань, і не просто горорних, а тісно зв'язаних із війною. Рівно половина — прекрасні, решта так собі.

Це 3,5 з 5 зірочок.

❎ Спочатку про ті, які не зайшли, аби завершити чудовим.
"Повнобарв" Павла Дерев'янка та "Незвані" Ліра — виглядають зайвими в збірці горору, до "мілітарного", звісно, претензій нуль.

❎ "У темряві" Брильової та "Ні про що не питайте в Аліси" Мартинюка — майже дитячими. Особливо друге: на кінцівці в мене очі закотилися так, що я побачила власний гіпофіз. А першому не вистачило редактури 👀 — русизми і побудова речень така, що "хто на ком стояв"© зрозуміти тєжко.

✅ Тепер про прекрасні. Я довго думала, у якому порядку їх розмістити, але так і не змогла вирішити, що краще, тому нехай товпляться всі на першому місці 💀

💕 "Позиція "Монах", Дімка Ужасний — працює зразу на кількох рівнях жасного і дійсно змушує нервувати.

💕 "Мурашині гнізда", Валерій Пузік — майже меланхолійний горор, а сама тональність часто звучить в прозі Пузіка, тож досить впізнавано.

💕 "Межа" Федір Рудий — підіймає питання вибору навіть після смерті. Дуже добре зроблено.

💕 "Кілзона", Геннадій Кац — оце, мабуть, таки найкраще, нмд, в збірці. Горор, що вийшов дуже далеко за межи жанру і грається з читачем не тільки на рівні відчуттів, але й світогляду.

Гарний початок червня. Мені подобається.

[Zhanna Lupynos · Rating 5 out of 5]

Це було щось неймовірне. Жодного «прохідного» твору. Кожен дуже круто написаний і багатошаровий. Честь і слава нашим чудовим і надзвичайно талановитим письменникам-військовослужбовцям!

[Ігор Антонюк · Rating 5 out of 5]

«Птахи у пітьмі»
Збірка мілітарного горору (2026)
Чесно, гостро та до болю правдиво…

Є книжки, які лякають чудовиськами. Інші — темрявою.
А є такі, які зображують правду у всіх її відтінках: крові, бруду, відчаї, самотності, смерті. Повнобарву та Сіряку. «Птахи у пітьмі» — саме така збірка.

І, мабуть, найстрашніше тут те, що більшість цих історій не потребують містики. Якщо прибрати слово «горор», значна частина оповідань усе одно залишиться моторошною військовою прозою про людей, які надто довго дивилися у темряву. І темрява зрештою почала дивитися у відповідь.

У цих текстах війна не є фоном. Вона просочується у все: у сни, у запах сирої землі, у голоси побратимів, у тишу між обстрілами. Вона спотворює пам’ять, час і саму реальність. І саме тому горор тут працює настільки добре — бо межа між надприродним і документальним майже стирається.

Збірка дуже різна за голосами та настроями. Одні тексти схожі на гарячковий сон після кількох діб без сну. Інші — на сповідь людини, яка повернулася звідти, звідки не повертаються. Десь автори ховають біль за метафорами й чудовиськами, спогадами про о купований дім, десь говорять прямо — і від цього стає ще важче.

Особливо сильним є відчуття постійної присутності смерті. Не героїчної чи пафосної, а буденної. Втомленої. Такої, що сидить поруч у бліндажі, курить мовчки й терпляче чекає своєї черги.

Деякі оповідання буквально грають на нервах. Після них хочеться відкласти книжку й трохи подивитися у стіну. Інші — навпаки, тихі й майже безкровні, але саме вони залишають найдовший післясмак. Бо справжній жах тут народжується не зі скримерів чи монстрів, а з усвідомлення: усе це могло бути. Або вже було.

І водночас «Птахи у пітьмі» — не лише про страх. Дивно, але серед усієї цієї темряви збірка вперто тримається за щось людське. За пам’ять. За побратимство. За здатність не втратити себе навіть тоді, коли світ довкола остаточно руйнується. І межу безповоротно перейдено.

Це важлива книжка. Подекуди — некомфортна. Місцями — правдиво нестерпна. Але саме тому вона працює. Бо хороший горор не завжди має налякати. Іноді він просто змушує людину подивитися туди, куди вона зазвичай боїться дивитися…

[Evgeniya · Rating 5 out of 5]

#Птахиупітьми
Читаючи вступ, я очікувала , що там буде горор в стилі ходячі мерці, чи ляльки вуду, але ж ні ця збірка стала для мене логічним продовженням книги Марік Боріса Артемова.
Книга маленька, збірка різних авторів, але кожне оповідання показує нам реальність з якою стикаються військові. Кожна збірка показує, через що , українські військові проходять кожного дня .. оповідання від Дімки Ужасного "позиція "монах"", розірвало може серце. це оповідання я читала за 3 підходи. я закривала Kindle і не могла змусити себе читати .
кожне оповідання для мене дуже перегукується з іншим, переплітається все в клубок життя , життя яке українці не вибирали ....
Всі оповідання просичені болем, бажанням жити , вижити

[Bones Green · Rating 5 out of 5]

Оповідки й зображення війни, котрі спробують показати й розповісти як це, і страхи уявні що виростають із дійсних великих досвідів та страхів. Майстерно передана атмосфера, від тих хто відчув, як для тих, хто знає, так і тим, що ні. Як би ви не готувалися, все одно будете неготові.

[bookish stuff and more ✨ · Rating 5 out of 5]

Вже декілька днів думаю, як буду писати цей відгук, бо, здається, все, що я б не написала, все не так, але спробую.

Читання цієї книги принесло мені неймовірне задоволення, хоч залишило по собі відчуття, ніби в мене не залишилося більше радості.

Деталі більше мене захоплює коротка проза, треба мати неабиякий хист до письма, щоб за 20-30 сторінок вразити читача. Хоча, певно, вразити - це слабеньке слово, бо впевнена, що після прочитання ви ще довго згадуватимете ці оповідання.

Це погляд на війну крізь призму горору, тому кожне оповідання містить різні елементи цього жанру: містику, фантастику, розмиті межі між маренням і реальністю, відчуття кошмарного сну. Проте всі вони мають спільну рису - показують жахи війни.

Коротко про кожне:
«Мурашині гнізда» - Валерій Пузік - розпочинає збірку сюрреалістичне та моторошне оповідання, як температурний сон.

«Ні про шо не питайте в Аліси» - Сергій Мартинюк - містичне оповідання про жахи окупації.

«Повнобарв» - Павло Деревʼянко - пронизане сумом про сіряк.

«Позиція «Монах» - Дімка Ужасний - сильне оповідання, дуже горорне.

«Межа» - Федір Рудий - дуже мені гармонійно виглядає поряд з попереднім оповіданням. Наче друга хвиля болю та жаху. Найбільше мені згадувалися за останні дні.

«У темряві» - Ольга Брильова - пригодницьке, містичне, де відголоск війни вплетені в сюжет.

«Кілзона» - Геннадій Кац - відчувається, ніби час зупинився або сповільнився. Дуже емоційно читалося.

«Незвані» - Євген Лір - досить кінематографічне оповідання, де розмивається межі часу.

Не зважаючи на жах, що описаний на сторінках цієї збірки, ці оповідання хочеться перечитувати, деякі я вже навіть перечитала.

5/5 ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

[Anastasia [moonreg] · Rating 5 out of 5]

проковтнула за один день. захоплює з головою, навіть не дивлячись на те, що інколи від жаху хотілось зупинитися і не читати далі. найбільше вразили Павло Деревʼянко (от взагалі не здивована, я в шоці від того, наскільки в людини дар, талант чи то тяжко напрацьоване вміння писати), Дімка Ужасний та Федір Рудий.

[Vivtorok · Rating 5 out of 5]

Навіщо писати жахи про війну, якщо вона і є уособленням слова «жах»?
Збірка з 8 оповідань авторів-військовослужбовців. Одні історії зі страшної реальності, інші на межі між фентезійним і вигаданим, але всі пронизані досвідом війни.
Це було дуже круто! Не часто читаю жахи, але це прям харашооо! Гниль, подих смерті, серце, що калатає мов шалене, атмосфера туманної осені - кайфувала шо страшне🙈

Ось ці 3 оповідання вразили прям оооох!
«Повнобарв» Павло Деревʼянко💔
«Позиція “Монах”» Дімка Ужасний💔
«Межа» Федір Рудий💔

[Olesia Tvardovska]

Бралася за цю книгу з іншими очікуваннями і відгук буде дуже суб'єктивним. Шукала більше горору і менше війни, а тут усе навпаки: це насамперед бойова проза, і жанрове визначення "мілітарний горор" слід читати саме в такому порядку слів.

🔉З технічного боку — слухала в аудіоформаті, і це додало складнощів: в деяких текстах доводилося повертатися на кілька хвилин назад, бо губила сюжетну нитку або плутала імена персонажів. Не знаю, може я неуважно слухала, або начитка була невдалою😕 Тяжко, дуже тяжко йшли деякі історії.

⚪ Було кілька сцен аж кіношно страшних, і вони мені дуже сподобались: безхатній пес — “передвісник смерті”, що виходить з туману біля траншеї у “Мурашиних гніздах”, колискова невідомим жіночим голосом з тріскотом із рації “Ой леле мій синочку, спокійно засинай”, поранений собака, що балакає з “Роніном” у “Кілзоні” Генадія Каца.

⚪ Деякі оповідання дуже хотіла б у прочитати у довшому форматі(роману чи повісті) — тут насамперед про "У темряві" від Ольги Брильової. Загін Відьмачки, що намагається вигнати нераціональну і непояснювальну нечисту силу, що рве на шмаття дітей з сірої зони. Круте оповідання, але коротесеньке ж.

⚫ Збірка нерівна. Деякі оповідання — потужні, деякі — просто цікаві, деякі загубилися. Не знаю, чи радитиму збірку усім, але це точно нетривіальні історії(а тим паче автори!), варті знайомства.

💭"За ворожими спинами хриплять зґвалтовані землі, стерті міста, знищені села, скирти трубів між яких плазують дивом уцілілі місцеві у пошуках поживи. Усе залито червінню до самого виднокраю. Ти бачиш грандіозний сірий бастіон, він відділяє повнобарв’я від долі загарбаних територій — ненависний сіряк, ненажерливий сіряк, єдиний щит несвідомого людства проти червоної навали."

💭"Він знову думав про час, який бреше, постійно щось обіцяє і бреше, дає надію, багато надії а тоді йде не прощаючись. Тобі здається, що часу багато - рік чи два можеш розкачуватися, придивлятися, а там усе піде, не може не піти... але йде тільки час, ... а ти стоїш на місці і не викупаєш, що робити... Навіть якщо тобі повезе і рано чи пізно ти той час доженеш, осідлаєш і все складеться в якусь нестидну картинку і логіку, чи зостанеться в тобі щось окрім обвуглених кишок?"

[Віра Балацька · Rating 5 out of 5]

Мабуть, краща книга з прочитаних за цю зиму-весну. Сильна. Дійсно моторошна.
Окремий комплімент за ілюстрації та оформлення в цілому.

[Taras Mohyliak · Rating 5 out of 5]

Важлива книга. Лякає в тексті не так всіляка нечисть і містика, як сувора реальність.
Якщо підбирати саундтрек до збірки, то це була б композиція гурту 1914 - The Hundred Days Offensive

[Asya · Rating 4 out of 5]

Гарна збірка. Шкода, що пропустила її презентацію на книжковій країні

[Phantom Zet]

Хе-хе, прочитав книжку ще до того, як її опублікували 🤣

[Tasha · Rating 5 out of 5]

Це дуже сильна, страшна і прекрасна збірка. Треба мати мужність, щоб її читати, треба мати мужність, щоб про неї написати. Мені, як майже з усіма книгами «Білки», хотілося б, звісно, щоб ця збірка стояла на кожній полиці, дійшла до кожного серця, кричала чи шепотіла у кожні вуха. Читайте, не відвертайтеся, не оминайте! Мусимо триматися за правду.

Тут є історії на будь-який смак:
- «Мурашині гнізда» пробивають з розмаху, не менше ніж авторова «Нора». Якщо й відкривати збірку мілітарі-горора, то тільки так;
- «Ні про що не питайте в Аліси» дуже мені перегукується з віршем Домініки Козловської про бабу і льох;
- «Повнобарв» пролазить в ті твої закапелочки, куди не дісталися мурахи, підхоплює і втридешує в «Ти ніколи не повернешся до Повнобарву, допоки існує Сіряк»;
- «Позиція "Монах"» - майже класичний горор, але По, як і Гемінґвей, нічого не знає;
- «Межа», мабуть, найбільше потрапила в серце;
- «У темряві» - майже класичне горорне урбан-фентезі;
- «Кілзона» - найменший горор у збірці, але цим і страшніший;
- «Незвані» - майже класична історія про тонку завісу міжчасся.

Дякую авторам, що були тут.
І дякую за захист!