Це спроби погляду у співіснування культурних просторів: метафізика ландшафтів; людина в дорозі; Центральна Європа як єдність і унікальність; постімперське шукання ідентичності. Три розділи - "Вступ до географії", "Парк Культури", "Про час і метод" - пропонують три різні виміри окресленої проблематики - культурно-історичний, міфопоетичний та індивідуально-екзистенційний.
Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).
Andrukhovych's biggest literary awards include: * BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»
Есе були написані років з 20 тому і це причина, чому їх цікаво читати, як історичний артефакт. Роздуми про наше (хоча здебільшого наше як галичан) місце у географії та історії. Дуже поетично, дуже красиво і в багатьох випадках уже архаїчно – бо складно уявити, щоб хтось зараз писав таке: "[Австро-Угорська імперія] зберегла нам архітектуру — інакшу, різну, зберегла інакші міста, зберегла право стійкості за цими містами, внаслідок чого вони вперто не хочуть руйнуватися попри всі передумови для руйнування і завдяки цьому мій Станіславів усе-таки (хвала Богові!) відрізняється від Дніпропетровська, Кривого Рогу чи Запоріжжя, які в свою чергу нічим не відрізняються між собою" Або ось таке орієнталізуюче та іншуюче в обидва боки: "Замість тонких і артистичних, замріяно-глибоких меланхолійних послідовників хасидизму по війні наїхало безліч нормальних радянізованих "євреїв" — уже російськомовних, уже уніфікованих, уже таких, що стидалися й цуралися самого свого "єврейства”"
Натомість деякі моменти кінця 1990-х початку 2000-х дуже гарно вловлені, зокрема про відкривання світу українцями: "Адже справа в тому, що ми по-своєму щасливі. І в цьому нам слід віддати належне — ми щасливі тим, що нічого про світ не знаємо. Ми ще тільки готуємося здійснити свій перехід через Альпи."
Найвдаліші для мене це не аналітичні есе, а ті, які пробують описати той дух часу, особливо про початки Бу-Ба-Бу і перформанс у львівському театрі
Еклектичний, як на мене, набір есеїв без єдиної ідеї і єдиного стрижня. Окрім автора, звісно, який у всіх текстах добре впізнаваний. Відгомін якихось чужих фантазій та суперечок чверть-століттєвої давнини. Частину з них можна було підхопити і сьогодні, частина однозначно музейні експонати. І історії літератури тут стає все більше, ніж літератури. Якщо це коло ідей, цей стиль міркування, рецепції і викладення тобі близькі, можна читати, перечитувати, витягувати в якісь інші заходи і обговорення, з цим можна працювати. Але на всіх них дуже глибокий відбиток особистості автора, і якщо особисто читачеві воно не пасує, глибоко не зайде. Дуже мало змісту, відокремленого від особистості автора. Яскравий портрет частини світу і епохи в переломленні поглядів і конвенцій автора. Читачеві також потрібен світоглядний і освітній бекграунд, співставний і споріднений з авторським. Зрештою, книга здатна спровокувати на роздуми і розмови, а це вже достатньо.