What do you think?
Rate this book
Нам тільки послухатись! Історії дитячої лікарки
Бути педіатром — це оглядати маленьких пацієнтів за лічені секунди між їхніми сльозами та іграми, переконувати схвильованих батьків, що вони добре дбають про свою малечу, а дітей — що боляче не буде. Будні педіатра — це холодна кава, десятки іграшок у кабінеті й сотні сповіщень на телефоні. А ще це дні, наповнені любов'ю до професії та дітей.
Педіатриня Наталія Макодрай з гумором і турботою розказує про найважливіші моменти, з яких складається її робота. Поміж описом свого повсякдення вона дає відповіді на найпоширеніші запитання батьків: чому на грудному вигодовуванні не варто відмовляти собі у філіжанці кави та круасані, чи треба чистити той єдиний найперший зуб і чому варто довіритися медикам, а не народним методам лікування.
Авторка описує лікарські будні й щиро ділиться тим, яким може бути твій день, коли ти працюєш дитячою лікаркою.
Педіатриня Наталія Макодрай з гумором і турботою розказує про найважливіші моменти, з яких складається її робота. Поміж описом свого повсякдення вона дає відповіді на найпоширеніші запитання батьків: чому на грудному вигодовуванні не варто відмовляти собі у філіжанці кави та круасані, чи треба чистити той єдиний найперший зуб і чому варто довіритися медикам, а не народним методам лікування.
Авторка описує лікарські будні й щиро ділиться тим, яким може бути твій день, коли ти працюєш дитячою лікаркою.
- GenresNonfiction
232 pages, Hardcover
Published January 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
May 7, 2026
Занурення у професію педіатра та роботу з пацієнтами. Як працює цей клієнтський сервіс? Щоправда без бюрократії, історій хвороби і залаштунків конкункуренціі/комунікаціі з колегами. Так, поруч з лікаркою завжди присутня медсестра, але вона — радше тінь, яка часом погоджується, іноді знизує плечима чи клацає щось на компʼютері, який під час блекаутів безсенсовий. Хто вона? Старша? Молодша? Це все неважливо, бо історії не про поліклініку. Медсестра виконує свою функцію, але у серці оповідки — медичний випадок.
Книжка підкуповує чесністю з читачами, відвертістю. Так, вона довіряє нам і відверто каже, що у неї самої непрості стосунки з медициною, як у пацієнтки.
Кожен розділ з епіграфом: «Бог не міг бути скрізь, тому він створив матерів. Народна мудрість».
Усі ці тексти — історії маленьких пацієнтів та пацієнток. До педіатра приходять діти від 0 до 18, тому тут й історія знайомства з породіллею, яка з релігійних переконань народжувала сама вдома без свідків, так й історія вагітної в 16, яка має поставити на облік ще й дитину. Історії батьків, які ігнорують лікарські настанови, історії дітей, які симулюють хвороби, про вошей і шмарклі.
На перший погляд — набір лікарських байок про пацієнтів й пацієнток, діагнози, казуси. Але Тьотя Лікар загортає сюди й медицину — ставить логічні питання, критично оцінює ситуації, коментує призначення, міфи чи упередження. Окремий розділ — про травми народної медицини. Хочете бездонну тему для застілля? От вона!
Читачам потрібен вибір, різна форма подачі інформації: через популярно розжовану науку, через дослідження, через протоколи, через байки і анекдоти. Але чим відрізняються байки від анекдотів? Перевага цієї книжки — у доступності й легкості, вона спокійно стає на поличку поруч з «Матера вам не наймичка», але якщо Катя Бльостка розповідає про субʼєктивний досвід, використовує прийоми, щоби розвеселити аудиторію, тяжіє до анекдотів, то байка все ж повчає, у ній є дидактичний момент — історія передбачає моралізаторський висновок, який Тьотя Лікар не поспішає робити за нас, вона залишає цей простір для читацтва.
Безумовно тут і важливі месиджі (як-от про вакцинацію), і щемкі історії (як-от про дівчинку з аутизмом, яку передали у дитячий будинок, після того як співмешканець мами спився, за ним мама згоріла від алкоголю, а бабуся сказала, що не потягне). Лікарка теж може плакати, хоч система і передбача, що вона мала би бути безкмпатійною машиною.
«З нас хотіли зробити правильних добрих лікарів, не попередивши, що реальність ще десятки разів змусить пошкодувати про свій вибір професії».
Ця книжка зʼявилась як підсумок життєвого етапу — відданої роботи у державній медицині — та вигорання. У кожної професії своя специфіка, кожна тьотя лікар знає, чому вона прийшла в цю професію, її пацієнти — її мотивація. Попри те, що книжка могла б закінчуватися мінорно, авторка нагадує собі й іншим «Діти неймовірні».
Книжка підкуповує чесністю з читачами, відвертістю. Так, вона довіряє нам і відверто каже, що у неї самої непрості стосунки з медициною, як у пацієнтки.
Кожен розділ з епіграфом: «Бог не міг бути скрізь, тому він створив матерів. Народна мудрість».
Усі ці тексти — історії маленьких пацієнтів та пацієнток. До педіатра приходять діти від 0 до 18, тому тут й історія знайомства з породіллею, яка з релігійних переконань народжувала сама вдома без свідків, так й історія вагітної в 16, яка має поставити на облік ще й дитину. Історії батьків, які ігнорують лікарські настанови, історії дітей, які симулюють хвороби, про вошей і шмарклі.
На перший погляд — набір лікарських байок про пацієнтів й пацієнток, діагнози, казуси. Але Тьотя Лікар загортає сюди й медицину — ставить логічні питання, критично оцінює ситуації, коментує призначення, міфи чи упередження. Окремий розділ — про травми народної медицини. Хочете бездонну тему для застілля? От вона!
Читачам потрібен вибір, різна форма подачі інформації: через популярно розжовану науку, через дослідження, через протоколи, через байки і анекдоти. Але чим відрізняються байки від анекдотів? Перевага цієї книжки — у доступності й легкості, вона спокійно стає на поличку поруч з «Матера вам не наймичка», але якщо Катя Бльостка розповідає про субʼєктивний досвід, використовує прийоми, щоби розвеселити аудиторію, тяжіє до анекдотів, то байка все ж повчає, у ній є дидактичний момент — історія передбачає моралізаторський висновок, який Тьотя Лікар не поспішає робити за нас, вона залишає цей простір для читацтва.
Безумовно тут і важливі месиджі (як-от про вакцинацію), і щемкі історії (як-от про дівчинку з аутизмом, яку передали у дитячий будинок, після того як співмешканець мами спився, за ним мама згоріла від алкоголю, а бабуся сказала, що не потягне). Лікарка теж може плакати, хоч система і передбача, що вона мала би бути безкмпатійною машиною.
«З нас хотіли зробити правильних добрих лікарів, не попередивши, що реальність ще десятки разів змусить пошкодувати про свій вибір професії».
Ця книжка зʼявилась як підсумок життєвого етапу — відданої роботи у державній медицині — та вигорання. У кожної професії своя специфіка, кожна тьотя лікар знає, чому вона прийшла в цю професію, її пацієнти — її мотивація. Попри те, що книжка могла б закінчуватися мінорно, авторка нагадує собі й іншим «Діти неймовірні».
May 27, 2026
У мене після цієї книжки залишилось тільки одне питання:
чи смикається у пані Наталі око, коли вона чує фразу «нам тільки послухатись»?
«Нам тільки послухатись» — це щоденник педіатрки «Тьоті Лікаря» Наталі Макодрай, зібраний із різних історій пацієнтів, лікарських буднів і ситуацій, у яких, здається, побував кожен, хто хоч раз мав справу з дитячою медициною.
Я взагалі не дуже розумію, як працюють педіатри й сімейні лікарі та як вони це витримують. Бо коли в тебе величезна кількість пацієнтів і кожному треба «тільки спитати» чи «тільки довідку», це в якийсь момент перетворюється на нескінченну роботу без вихідних і нормального особистого життя(Це якщо не рахувати, що відкривши вайбер тебе може чекати сюрприз: соплі або гола дупця).
Окремо в мене викликала величезне обурення вся ця бюрократична система. Бо, окрім реальної роботи з пацієнтами, лікарка змушена постійно заповнювати нескінченні картки, журнали, папери, звіти й пояснювальні. А ще — розбиратися зі скаргами, доганами й «килимами», якщо хтось із батьків залишився незадоволений. І ти читаєш це все й у якийсь момент просто перестаєш розуміти, коли в цій системі взагалі лишається час бути людиною/лікарем.
Як мама двох дітей, я не можу сказати, що книжка відкрила для мене багато нового саме в медичному плані. Але деякі моменти були справді цікавими — наприклад, історія про те, звідки взявся міф про аутизм після вакцинації.
І найбільше, мабуть, мене вразила сама пані Наталія. Наскільки сильно вона любить свою професію, дітей і саму ідею допомоги. Відчувається, що їй справді боляче, коли батьки не чують, шкодять дітям або ігнорують приписи лікаря.
Мені, до речі, дуже хотілося більше історій про навчання в університеті. Книжка лише трохи зачіпає цю тему на початку, але це був саме той момент, після якого в мене «брови полізли на лоба». Хотілося б, щоб авторка розповіла про це детальніше.
А глава про народні методи лікування взагалі окремо повернула мене в дитинство — з усіма цими домашніми способами «лікувати все на світі», від яких зараз уже трохи моторошно.
Попри всі складні теми — бюрократію, виснаження, безвідповідальність деяких батьків — книжка не залишає важкого післясмаку. Вона дуже людяна й тепла. Але при цьому не відірвана від реальності й не намагається романтизувати медицину. Тут є і система, яка тисне, і втома, і страх помилитися, і постійна відповідальність за інших людей.
Я очікувала від цієї книжки набагато важчої й жорсткішої історії(до цього мене привчив Іван Черненко). Але натомість отримала дуже живу, теплу й чесну розповідь про будні педіатрки, яка щиро любить свою роботу — навіть попри систему, яка часто цю роботу дуже ускладнює.
чи смикається у пані Наталі око, коли вона чує фразу «нам тільки послухатись»?
«Нам тільки послухатись» — це щоденник педіатрки «Тьоті Лікаря» Наталі Макодрай, зібраний із різних історій пацієнтів, лікарських буднів і ситуацій, у яких, здається, побував кожен, хто хоч раз мав справу з дитячою медициною.
Я взагалі не дуже розумію, як працюють педіатри й сімейні лікарі та як вони це витримують. Бо коли в тебе величезна кількість пацієнтів і кожному треба «тільки спитати» чи «тільки довідку», це в якийсь момент перетворюється на нескінченну роботу без вихідних і нормального особистого життя(Це якщо не рахувати, що відкривши вайбер тебе може чекати сюрприз: соплі або гола дупця).
Окремо в мене викликала величезне обурення вся ця бюрократична система. Бо, окрім реальної роботи з пацієнтами, лікарка змушена постійно заповнювати нескінченні картки, журнали, папери, звіти й пояснювальні. А ще — розбиратися зі скаргами, доганами й «килимами», якщо хтось із батьків залишився незадоволений. І ти читаєш це все й у якийсь момент просто перестаєш розуміти, коли в цій системі взагалі лишається час бути людиною/лікарем.
Як мама двох дітей, я не можу сказати, що книжка відкрила для мене багато нового саме в медичному плані. Але деякі моменти були справді цікавими — наприклад, історія про те, звідки взявся міф про аутизм після вакцинації.
І найбільше, мабуть, мене вразила сама пані Наталія. Наскільки сильно вона любить свою професію, дітей і саму ідею допомоги. Відчувається, що їй справді боляче, коли батьки не чують, шкодять дітям або ігнорують приписи лікаря.
Мені, до речі, дуже хотілося більше історій про навчання в університеті. Книжка лише трохи зачіпає цю тему на початку, але це був саме той момент, після якого в мене «брови полізли на лоба». Хотілося б, щоб авторка розповіла про це детальніше.
А глава про народні методи лікування взагалі окремо повернула мене в дитинство — з усіма цими домашніми способами «лікувати все на світі», від яких зараз уже трохи моторошно.
Попри всі складні теми — бюрократію, виснаження, безвідповідальність деяких батьків — книжка не залишає важкого післясмаку. Вона дуже людяна й тепла. Але при цьому не відірвана від реальності й не намагається романтизувати медицину. Тут є і система, яка тисне, і втома, і страх помилитися, і постійна відповідальність за інших людей.
Я очікувала від цієї книжки набагато важчої й жорсткішої історії(до цього мене привчив Іван Черненко). Але натомість отримала дуже живу, теплу й чесну розповідь про будні педіатрки, яка щиро любить свою роботу — навіть попри систему, яка часто цю роботу дуже ускладнює.
April 28, 2026
Це прекрасна книга про те, як це-бути молодим доказовим лікарем, якому не байдуже. Так легко і душевно авторка поділилася тим, про що насправді мають постійно нагадувати українцям і над чим мають працювати стратегічно держ управлінці: що молодий експерт, який повʼязав своє життя з медициною, особливо дитячою, який розвивається і покращує свою експертизу, має цінуватися, його мають поважати і підтримувати на всіх рівнях.
Без моралізаторства, а просто розповідаючи про свій щодень, легко і з гумором, авторка підкреслює давно очевидні всім проблеми, але під новим кутом, адже нарешті книга є безпосередньо голосом лікаря, а не написана посередником.
Ну і як мама, я сприймала книгу дуже життєво, адже десь впізнала себе, десь-своїх знайомих, а головне-нам на шляху зустрічалися такі «тьоті Лікарі» і це найбільш цінний досвід! ❤️
Без моралізаторства, а просто розповідаючи про свій щодень, легко і з гумором, авторка підкреслює давно очевидні всім проблеми, але під новим кутом, адже нарешті книга є безпосередньо голосом лікаря, а не написана посередником.
Ну і як мама, я сприймала книгу дуже життєво, адже десь впізнала себе, десь-своїх знайомих, а головне-нам на шляху зустрічалися такі «тьоті Лікарі» і це найбільш цінний досвід! ❤️
May 27, 2026
Написано гарно, легко читається. Ковтнула за вечір.
Мене зачепили деякі несправедливості, які трапилися у житті авторки до моменту того, як вона стала лікаркою, та вже в практиці. Це важко збиратися і йти далі стежкою, коли світ зовсім несправедливий і нелогічний.
Сподобалося, що поради не лише винесені окремо місцями, а й вплетені у історії.
Мене зачепили деякі несправедливості, які трапилися у житті авторки до моменту того, як вона стала лікаркою, та вже в практиці. Це важко збиратися і йти далі стежкою, коли світ зовсім несправедливий і нелогічний.
Сподобалося, що поради не лише винесені окремо місцями, а й вплетені у історії.
June 12, 2026
вправи для швидкочитання (promo)
Нотатки з книги:
“Захистити дитину від хвороб можливо. Звісно, не від усіх, проте саме для цього є вакцинація. Від решти виробляється імунітет. Щоразу зустрічаючись із новим збудником і хворіючи, організм вивчає його зброю та готує свої антитіла для подальших битв.”
“КОНСПЕКТ «АНТИКОЛІК» 1. Часте прикладання до грудей, контакт малюка з тілом матері. 2. Викладання на животик на тверду поверхню. 3. Викладання собі на живіт, контакт животиком до живота. 4. Тепло на животик. 5. Масажуйте та погладжуйте животик малюка за годинниковою стрілкою з легким ніжним натискуванням. 6. За необхідності обговоріть із педіатром потребу в медикаментозній терапії або дообстеженнях.”
“Є певний перелік продуктів, які педіатри не рекомендують дітям до року. Його варто запамʼятати: • мед; • сіль і цукор; • рисове молоко — до пʼяти років (воно містить миш’як); • ртутовмісні сорти риби (зокрема рибу-меч, королівську скумбрію, великоокого тунця); • лісові гриби (можна ті, що куплені в супермаркеті); • сири з пліснявою; • сирі мʼясо та рибу; • алкоголь; • фастфуд.”
“не забувайте, що до десяти місяців малюк уже повинен їсти шматочки, адже це сприяє розвитку моторики язика, що надалі впливає на мову.”
“У правця рівень летальності до 70%”
“Звісно, я не маю на меті запевнити, що ми не повинні нічого робити, проте прийняти це як факт усе ж таки потрібно — шмарклі є і будуть, а педіатри завжди матимуть через це роботу. Головне знати червоні прапорці, а саме: тривалий нежить без динаміки до зменшення; виражене порушення носового дихання; лихоманка та порушення загального самопочуття; односторонні гнійні виділення з носових ходів; біль у вушках (а вушка в дітей вразливіші, ніж у дорослих); головний біль.”
“Ніколи не залякуйте малюків лікарями та маніпуляціями, бо в дитячого страху очі великі. Краще поясніть, що вушка треба показувати, щоб їх полікували. Або скажіть, що щеплення буде швидким, але малюк після нього стане дуже-дуже сильним! Лікар завжди хоче допомогти, хоч інколи це дійсно може бути не надто приємно.”
“Завжди кажіть дітям правду. У будь-якому віці, починаючи змалечку. Повірте, не варто недооцінювати їх, вони все розуміють, просто ще не комунікують на нашому дорослому рівні.”
“Мотивуйте дитину винагородою за сміливість — на-приклад, новою іграшкою, книжкою або поїздкою в зоопарк. Малюки завжди відкриті до подарунків і чудово перемикають увагу від нещодавнього негативного досвіду на нові позитивні емоції.”
Вчися програмувати крок за кроком (promo)
Нотатки з книги:
“Захистити дитину від хвороб можливо. Звісно, не від усіх, проте саме для цього є вакцинація. Від решти виробляється імунітет. Щоразу зустрічаючись із новим збудником і хворіючи, організм вивчає його зброю та готує свої антитіла для подальших битв.”
“КОНСПЕКТ «АНТИКОЛІК» 1. Часте прикладання до грудей, контакт малюка з тілом матері. 2. Викладання на животик на тверду поверхню. 3. Викладання собі на живіт, контакт животиком до живота. 4. Тепло на животик. 5. Масажуйте та погладжуйте животик малюка за годинниковою стрілкою з легким ніжним натискуванням. 6. За необхідності обговоріть із педіатром потребу в медикаментозній терапії або дообстеженнях.”
“Є певний перелік продуктів, які педіатри не рекомендують дітям до року. Його варто запамʼятати: • мед; • сіль і цукор; • рисове молоко — до пʼяти років (воно містить миш’як); • ртутовмісні сорти риби (зокрема рибу-меч, королівську скумбрію, великоокого тунця); • лісові гриби (можна ті, що куплені в супермаркеті); • сири з пліснявою; • сирі мʼясо та рибу; • алкоголь; • фастфуд.”
“не забувайте, що до десяти місяців малюк уже повинен їсти шматочки, адже це сприяє розвитку моторики язика, що надалі впливає на мову.”
“У правця рівень летальності до 70%”
“Звісно, я не маю на меті запевнити, що ми не повинні нічого робити, проте прийняти це як факт усе ж таки потрібно — шмарклі є і будуть, а педіатри завжди матимуть через це роботу. Головне знати червоні прапорці, а саме: тривалий нежить без динаміки до зменшення; виражене порушення носового дихання; лихоманка та порушення загального самопочуття; односторонні гнійні виділення з носових ходів; біль у вушках (а вушка в дітей вразливіші, ніж у дорослих); головний біль.”
“Ніколи не залякуйте малюків лікарями та маніпуляціями, бо в дитячого страху очі великі. Краще поясніть, що вушка треба показувати, щоб їх полікували. Або скажіть, що щеплення буде швидким, але малюк після нього стане дуже-дуже сильним! Лікар завжди хоче допомогти, хоч інколи це дійсно може бути не надто приємно.”
“Завжди кажіть дітям правду. У будь-якому віці, починаючи змалечку. Повірте, не варто недооцінювати їх, вони все розуміють, просто ще не комунікують на нашому дорослому рівні.”
“Мотивуйте дитину винагородою за сміливість — на-приклад, новою іграшкою, книжкою або поїздкою в зоопарк. Малюки завжди відкриті до подарунків і чудово перемикають увагу від нещодавнього негативного досвіду на нові позитивні емоції.”
Вчися програмувати крок за кроком (promo)
April 5, 2026
Я, здається, не зовсім класична ЦА цієї книжки – не вагітна, не молода мама і не планую дітей найближчим часом. Але я з тих людей, які обожнюють слухати й читати чужі життєві, цікаві історії, особливо якщо вони про роботу, і ця книга – саме така.
Хочеться щиро порадити цю книжку навіть тим, хто, як і я, не бачить себе її основною аудиторією, але любить короткі історії і хоче прочитати щось невелике, тепле і дуже людяне. Відчувається, що авторка дуже любить свою справу і своїх маленьких пацієнтів. Кожна глава – окрема історія-кейс з прийомів дітей або клінічної бюрократії: якісь мене злили, якісь змусили сміятися, а від деяких – здригалось серденько.
Паралельно з історіями Наталія ненав’язливо відповідає на купу базових питань, які, здається, є у всіх батьків: від «чи можна каву на ГВ» до «чи треба чистити той один зуб». І це теж додало книжці якоїсь практичної цінності, навіть якщо мені і не сильно актуально зараз.
Хочеться щиро порадити цю книжку навіть тим, хто, як і я, не бачить себе її основною аудиторією, але любить короткі історії і хоче прочитати щось невелике, тепле і дуже людяне. Відчувається, що авторка дуже любить свою справу і своїх маленьких пацієнтів. Кожна глава – окрема історія-кейс з прийомів дітей або клінічної бюрократії: якісь мене злили, якісь змусили сміятися, а від деяких – здригалось серденько.
Паралельно з історіями Наталія ненав’язливо відповідає на купу базових питань, які, здається, є у всіх батьків: від «чи можна каву на ГВ» до «чи треба чистити той один зуб». І це теж додало книжці якоїсь практичної цінності, навіть якщо мені і не сильно актуально зараз.
June 8, 2026
Я підписана на авторку в твітері і робила в неї вакцинацію від впл 💅
Displaying 1 - 7 of 7 reviews