What do you think?
Rate this book
Лазарус #2
Змій
Здається, життя слідчого Олександра Тюрина налагодилося. З нечисті він знову став людиною, отримав підвищення та нове помешкання, а проте, досі не може зрозуміти, що ж сталося в печері Змія, ким він звідти вийшов, чому не все пам’ятає й чи може собі довіряти?
Колишньому околодочному Парфентію Топчію про себе все ясно: помилився, схибив, зробив неправильний вибір. У пошуках рішення, як усе виправити, він повертається туди, де на нього не чекають, — у вовкулачу зграю.
Перед докторкою Василиною Айвс постав новий виклик. Києвом ширитися епідемія смертельної хвороби, яка вражає лише жінок. Рятунку немає, проте загадкова купчиха Віра Чеберяк обіцяє чудодійні ліки, тож панна Айвс збирається вивести шахрайку на чисту воду!
Любов, дружба, давні боги й політичні інтриги випробовують героїв та Межу на міцність. Чи ж прийде нарешті той, хто все змінить, і чи буде це легендарний Змій?
Колишньому околодочному Парфентію Топчію про себе все ясно: помилився, схибив, зробив неправильний вибір. У пошуках рішення, як усе виправити, він повертається туди, де на нього не чекають, — у вовкулачу зграю.
Перед докторкою Василиною Айвс постав новий виклик. Києвом ширитися епідемія смертельної хвороби, яка вражає лише жінок. Рятунку немає, проте загадкова купчиха Віра Чеберяк обіцяє чудодійні ліки, тож панна Айвс збирається вивести шахрайку на чисту воду!
Любов, дружба, давні боги й політичні інтриги випробовують героїв та Межу на міцність. Чи ж прийде нарешті той, хто все змінить, і чи буде це легендарний Змій?
608 pages, Hardcover
Published May 1, 2026
About the author
Світлана Тараторіна
23 books287 followersАвторка урбан-фенетезі «Лазарус» та постапокаліптичного фантастичного роману «Дім солі».
Роман «Лазарус» здобув премію «ЛітАкцент року — 2018», увійшов до довгого списку «Книги року ВВС», нагороджений спеціальною відзнаку Українського інституту книги на BookForum Best Book у Львові. Роман був названий книгою року за версією фензіну «Світ Фентезі».
Світлана Тараторіна отримала нагороду від Європейського товариства наукової фантастики The CHRYSALIS AWARDS — за найкращий дебют.
Світлана Тараторіна є переможницею конкурсів фантастичних оповідань — від літературного об'єднання «Зоряна фортеця», журналу «Стос», отримала спеціальну відзнаку на фестивалі фантастичних оповідань «Брама».
Є авторкою низки оповідань, художньої біографії Марії Примаченко для дітей — «Оця Марія звірів малювала», мальопису "Звуки миру".
Роман «Лазарус» здобув премію «ЛітАкцент року — 2018», увійшов до довгого списку «Книги року ВВС», нагороджений спеціальною відзнаку Українського інституту книги на BookForum Best Book у Львові. Роман був названий книгою року за версією фензіну «Світ Фентезі».
Світлана Тараторіна отримала нагороду від Європейського товариства наукової фантастики The CHRYSALIS AWARDS — за найкращий дебют.
Світлана Тараторіна є переможницею конкурсів фантастичних оповідань — від літературного об'єднання «Зоряна фортеця», журналу «Стос», отримала спеціальну відзнаку на фестивалі фантастичних оповідань «Брама».
Є авторкою низки оповідань, художньої біографії Марії Примаченко для дітей — «Оця Марія звірів малювала», мальопису "Звуки миру".
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 24 of 24 reviews
May 19, 2026
Ну я прямо не знаю, як описати свої враження від книги, просто не вистачає слів.
Почну з того, що "Лазарус. Змій" мені сподобався навіть більше, ніж перша книга. І це при тому, що фентезі - не зовсім мій жанр. Але я перебуваю в щирому і шаленому захваті.
Попередня книга в основному складається з розслідувань Тюрина, його ж особиста історія йде ніби другим планом. А от ця частина є цілісною розповіддю власне про Тюрина, його стосунки з Василиною на тлі історичних подій у Києві, з містикою, інтригами, загадками, шикардосними та колоритними персонажами. Мій любімчік - Змій.
Тут величезна кількість відсилок до історичних персоналій, а також до різних історичних подій, хоч вони в книзі відбуваються не в хронологічному порядку, але це й не підручник з історії. Було захопливо розгадувати всі ці алюзії. Допомогали в цьому примітки про події, персоналії та місця.
В цій частині помітне зміщення акцентів, бо центром всесвіту тепер стає Київ, а імперія зі своєю столицею не просто відходить на задній план, а цілком закономірно перетворюється на джерело надзвичайної загрози та небезпеки для Києва.
Цікавий персонаж перехрест - спочатку в ньому чітко вгадується грішка распутін, але з розвитком подій він набуває рис лєніна, принаймні в мене склалося таке враження. І цілком очевидним для мене було те, що перехрестівці - це ну викапані більшовики.
Також тут багато паралелей з сучасністю. Було смішно, коли Змій, обираючи собі нове ймення, розглядав варіант "найвеличніший лідер сучасності".
Багато спільного між нападом перехрестівців на Межу і вторгненням росіянців в Україну 2022 року. Хаотична втеча мешканців перед темною, брудною і дикою навалою перехрестівців, неймовірна відвага тих, хто прийняв перші бої з загарбниками, дуже нагадують мені події та настрій перших днів вторгнення 2022.
А ще тут багато Києва і української міфології. Щиро раджу, якщо перша книга вам сподобалася.
І як тепер дочекатися продовження?
Почну з того, що "Лазарус. Змій" мені сподобався навіть більше, ніж перша книга. І це при тому, що фентезі - не зовсім мій жанр. Але я перебуваю в щирому і шаленому захваті.
Попередня книга в основному складається з розслідувань Тюрина, його ж особиста історія йде ніби другим планом. А от ця частина є цілісною розповіддю власне про Тюрина, його стосунки з Василиною на тлі історичних подій у Києві, з містикою, інтригами, загадками, шикардосними та колоритними персонажами. Мій любімчік - Змій.
Тут величезна кількість відсилок до історичних персоналій, а також до різних історичних подій, хоч вони в книзі відбуваються не в хронологічному порядку, але це й не підручник з історії. Було захопливо розгадувати всі ці алюзії. Допомогали в цьому примітки про події, персоналії та місця.
В цій частині помітне зміщення акцентів, бо центром всесвіту тепер стає Київ, а імперія зі своєю столицею не просто відходить на задній план, а цілком закономірно перетворюється на джерело надзвичайної загрози та небезпеки для Києва.
Цікавий персонаж перехрест - спочатку в ньому чітко вгадується грішка распутін, але з розвитком подій він набуває рис лєніна, принаймні в мене склалося таке враження. І цілком очевидним для мене було те, що перехрестівці - це ну викапані більшовики.
Також тут багато паралелей з сучасністю. Було смішно, коли Змій, обираючи собі нове ймення, розглядав варіант "найвеличніший лідер сучасності".
Багато спільного між нападом перехрестівців на Межу і вторгненням росіянців в Україну 2022 року. Хаотична втеча мешканців перед темною, брудною і дикою навалою перехрестівців, неймовірна відвага тих, хто прийняв перші бої з загарбниками, дуже нагадують мені події та настрій перших днів вторгнення 2022.
А ще тут багато Києва і української міфології. Щиро раджу, якщо перша книга вам сподобалася.
І як тепер дочекатися продовження?
July 3, 2026
Продовження таке ж саме захоплення як і перша частина. По структурі вони відрізняються і тепер дуже чекаю на третю книжку і завершення історії 🥰
June 2, 2026
Дуже здивуюсь, якщо наступна частина не буде називатися Генерал Лазарус.
А так ми поки загрузли в лорі.
А так ми поки загрузли в лорі.
May 14, 2026
Всесвіт «Лазаруса» ще більше відкрився нам в цій частині, зʼявились нові персонажі, більше драми та динаміки , більше Змія та його правдивої історії .
Мені дуже імпонував гумор авторки , а також цікаво було спостерігати, як світ нечисті , ака діточів , майстерно вплетений в історичні події 1914 року.
Як завжди колоритні мешканці Межі та дорогі серцю старі знайомі персонажі : тендітна та сумна Василина, яка прагне врятувати своє кохання , багатостраждальний Парфентій Топчий, що марно намагається виправити свої помилки , та загадковий й мовчазний Олександр Тюрин, що шукає правди та має одну страшну таємницю 🤫🤫🤫
Мені сподобалось все , крім того, що виявляється , тепер треба чекати на продовження 😳😳😳
Чого я думала, що це має бути дилогія , а не трилогія ?))
Мені дуже імпонував гумор авторки , а також цікаво було спостерігати, як світ нечисті , ака діточів , майстерно вплетений в історичні події 1914 року.
Як завжди колоритні мешканці Межі та дорогі серцю старі знайомі персонажі : тендітна та сумна Василина, яка прагне врятувати своє кохання , багатостраждальний Парфентій Топчий, що марно намагається виправити свої помилки , та загадковий й мовчазний Олександр Тюрин, що шукає правди та має одну страшну таємницю 🤫🤫🤫
Мені сподобалось все , крім того, що виявляється , тепер треба чекати на продовження 😳😳😳
Чого я думала, що це має бути дилогія , а не трилогія ?))
July 7, 2026
Ну що ж, я дочитала, перегорнула сторінку і лягла спати. Всю ніч в голові прокручувала, в що ж далі?
Якщо Лазарус можна сприйняти як окремий роман, то тут , це не так.
Дуже багато Києва , я відчувала себе наче гуляю по Києву. Нехай і старими локаціями, які зникли сто років тому.
В цій історії ми дізналися більше про те, в хто ж така лікарка Айвс.
Була приємно здивована, що Парфентій в юності мав дружину, бо в першій книзі виглядало, що він все житя одинак.
Відносини між Тюрином і Айвс все такі ж , туди≈сюди, на тому ж місці.
Також ми трохи дізналися про життя Обадія. Як так сталося, що він став Змієм, що було далі, що пішло не за планом. В може так і планували?
В новій главі історії додалися нові герої. Нові локації. Книга майже 600 сторінок, але мені того було мало. Зносу. Я вже читала в кінці, на початку намагалася розібратися що за чим, але чи то пару зносу переплутано, чи ще щось, вирішила їх прочитати в кінці.
Чекаю на останню частину.
Якщо Лазарус можна сприйняти як окремий роман, то тут , це не так.
Дуже багато Києва , я відчувала себе наче гуляю по Києву. Нехай і старими локаціями, які зникли сто років тому.
В цій історії ми дізналися більше про те, в хто ж така лікарка Айвс.
Була приємно здивована, що Парфентій в юності мав дружину, бо в першій книзі виглядало, що він все житя одинак.
Відносини між Тюрином і Айвс все такі ж , туди≈сюди, на тому ж місці.
Також ми трохи дізналися про життя Обадія. Як так сталося, що він став Змієм, що було далі, що пішло не за планом. В може так і планували?
В новій главі історії додалися нові герої. Нові локації. Книга майже 600 сторінок, але мені того було мало. Зносу. Я вже читала в кінці, на початку намагалася розібратися що за чим, але чи то пару зносу переплутано, чи ще щось, вирішила їх прочитати в кінці.
Чекаю на останню частину.
May 31, 2026
Цікава, насичена і дійсно унікальна для України книжка. Це те, чого нам дуже бракує. Творів, де б перепліталась історія, зашивались міфи та елементи нашої ідентичності. Колосальна робота. Тож браво Світлані!
Спробую без спойлерів, але буде важко.
Головне! Як так можна було закінчити??? Що тепер нам всім робити і скільки ще чекати нову частину?😁 Сподіваюсь, буде пошвидше!
Ця частина сподобалась все ж менше, ніж перша. Але теж хороша. Інші теми і самокопання героїв. Глибша лінія Василини, багато порушених тем і відкритих питань (що лише посилює інтерес).
Замало будо описів та думок Тюрина, щоб до кінця розібратись у його стані. Як і Парфентія. Тож не до кінця відслідковується логіка дій та глибина персонажа.
Класна (близька і зрозуміла) метафора з нападом. До якого хтось готувався, а хто до кінця не вірив. Прорив на Чернігівщині, описи зла. Те, що зчитується і додає емоційної привʼязки до історії.
З нетерпінням чекаю на нову частину!
Спробую без спойлерів, але буде важко.
Головне! Як так можна було закінчити??? Що тепер нам всім робити і скільки ще чекати нову частину?😁 Сподіваюсь, буде пошвидше!
Ця частина сподобалась все ж менше, ніж перша. Але теж хороша. Інші теми і самокопання героїв. Глибша лінія Василини, багато порушених тем і відкритих питань (що лише посилює інтерес).
Замало будо описів та думок Тюрина, щоб до кінця розібратись у його стані. Як і Парфентія. Тож не до кінця відслідковується логіка дій та глибина персонажа.
Класна (близька і зрозуміла) метафора з нападом. До якого хтось готувався, а хто до кінця не вірив. Прорив на Чернігівщині, описи зла. Те, що зчитується і додає емоційної привʼязки до історії.
З нетерпінням чекаю на нову частину!
June 13, 2026
«Ніщо так не лякає, як ігнорування загроз і намагання жити своє життя, коли зло вже зазирає у вікна»
Це було достойне продовження знайомої історії, і після прочитання я ще більше хочу на зустріч із авторкою.
Лор тут і розширився, і поглибшав. Локально події відбувалися не лише у Києві. Персонажів тут побільшало, краще розкрилися вовкулаки та десмодуси. Як і в першій частині, мені більше сподобалась часова лінія Олександра Тюрина, аніж Змія, хоч я і розумію, що одна без іншої існувати не можуть. У книзі є сцени, котрі розкривають персонажів з неочікуваного боку, так і просячись на обговорення книжкового клубу.
Деякі сюжетні лінії видалися мені притягнутими за вуха, але то вже суб'єктивщина.
Це було достойне продовження знайомої історії, і після прочитання я ще більше хочу на зустріч із авторкою.
Лор тут і розширився, і поглибшав. Локально події відбувалися не лише у Києві. Персонажів тут побільшало, краще розкрилися вовкулаки та десмодуси. Як і в першій частині, мені більше сподобалась часова лінія Олександра Тюрина, аніж Змія, хоч я і розумію, що одна без іншої існувати не можуть. У книзі є сцени, котрі розкривають персонажів з неочікуваного боку, так і просячись на обговорення книжкового клубу.
Деякі сюжетні лінії видалися мені притягнутими за вуха, але то вже суб'єктивщина.
June 19, 2026
Так само добра, як і перший "Лазарус", а, може, навіть краща!
May 22, 2026
Після першого прочитання “Лазаруса” Світлани Тараторіної (так, я вже встигла перечитати його кілька разів) я відразу зрозуміла, що ще не раз повернуся до цієї історії саме завдяки її персонажам. Тому на продовження я дуже чекала. І ось переді мною друга частина - “Лазарус. Змій”, яка мені відчувається зовсім інакше.
За своєю структурою та настроєм вона помітно відрізняється від першої книги. Тут зберігаються впізнавана ретроестетика, хімія між персонажами, детективні елементи, політичні змови та інтриги таємних товариств. Також у сюжет вводяться нові вагомі герої, а сама історія виходить за межі Києва.
Разом із цим тональність оповіді стає похмурішою й жорсткішою, масштаби загрози зростають, а головні герої стають вразливішими, і ти починаєш по-справжньому хвилюватися, чи всі вони доживуть до кінця. Тому не дивуйтеся, що у відгуку я найбільше робитиму акцент саме на героях і вкрай обережно петлятиму навколо сюжету.
Питання, чи читати “Лазаруса” перед тим, як братися за “Змія”? Моя позиція однозначна - читати. І це я говорю тим, хто взагалі ще не знайомий із цим світом, оскільки сюжет продовження постійно відсилає до подій попередньої книги. Крім того, так набагато цікавіше спостерігати за розвитком персонажів, бо, повірте, у другій частині їхні сюжетні арки зазнають суттєвих змін і значно збагачують історію.
Події “Змія” розгортаються приблизно через пів року після фіналу “Лазаруса”. Сюжет будується на алюзіях до реальних історичних подій, що відбувалися у Києві у 1917 році. Також, як і в першій частині, прообразами деяких персонажів є реальні історичні постаті (наприклад, відомий політичний діяч та історик В’ячеслав Липинський). А ще тут згадуються київські локації та будівлі (як-от будинок з химерами): деякі існують досі, а деякі - вже втрачені.
Ще одне - у цій частині з’являється більше різновидів нечисті. Наприклад, тут є людинобики та людинокабани, польовики, повітрулі (вперше про них почула) і навіть цвинтарні духи. Разом із тим історія глибше проникає у “внутрішню кухню” двох основних видів людиноподібних - вовкулак та упирів, розкриваючи їхню ієрархію, побут і традиції.
Через це я рекомендую починати обидві книжки з кінця, а точніше - з історичних роз’яснень та словника нечисті. Звичайно, на полях видання є спеціальні вказівники, які підказують, коли саме варто зазирнути у коментарі й почитати щось цікаве. Однак мені подобається такий підхід тим, що він дозволяє заздалегідь налаштуватися на потрібний лад.
Структурно текст “Змія” теж інший. Нагадаю, перша книга, “Лазарус”, поділена на шість частин, кожна з яких оповідає про якусь конкретну справу, яку хвацько розкриває головний герой - слідчий Олександр Тюрин. До того ж він єдиний оповідач. Родинна таємниця Тюрина та пророцтво про відродження триголового Змія - це та наскрізна нитка, яка зшиває між собою всі короткі історії в єдиний сюжет.
З одного боку, перша книга завершується емоційним піднесенням. Загрозу війни між нечистю та людьми вдалося відвернути, а головному герою - повернути свою людську подобу. Водночас гнітюче відчуття того, що все це скидається на затишшя перед бурею, а головна загроза нікуди не зникла, все одно залишається.
У "Змії" маємо лінійну, цілісну історію, показану очима трьох оповідачів: вже згаданого слідчого Олександра Тюрина, його коханої - докторки Василини Айвс, та колишнього напарника Парфентія Топчія.
У відгуку на “Лазарус” я писала, що околодочний Парфентій Топчій своєю харизмою відверто затьмарив поштивого та серйозного слідчого Тюрина. Завдяки такому контрасту між персонажами панувала чудова хімія. Що б не трапилося, Парфентій завжди був готовий підставити начальнику своє дружнє волохате плече (Парфентій - вовкулака) і сипнути парочкою смачних прокльонів. У “Змії” історія Топчія стає в рази вагомішою, а він сам - активною частиною сюжету.
Загалом Парфентій уособлює образ простодушного, кмітливого героя, який вміє смачно лаятися, колоритно жартувати й знаходити проблеми на рівному місці. По життю він не цурається дрібних правопорушень, але загалом живе по совісті.
У продовженні образ Топчія мені чимось нагадує Логена Дев’ятипалого. У тому сенсі, що він теж просто хотів кращого життя, але схибив, зробив неправильний вибір і тепер змушений бути реалістом. А реальність така, що доводиться тримати ніж за пазухою ще й ухвалювати складні рішення. Персонаж відчутно посерйознішав, але, що приємно, шлейф жартівливого образу нікуди не дівся.
Слідчий Олександр Тюрин у першій книзі не лише хвацько розкриває злочини, ловить серійних убивць та викриває таємні товариства, а й проходить особисту трансформацію. Його ставлення до Києва та його мешканців змінюється на краще. У “Змії” життя героя, здавалося б, нарешті налагоджується: він отримав підвищення, облаштував нове помешкання й будує стосунки з коханою жінкою. Проте провали в пам’яті та постійні замахи змушують Тюрина знову й знову повертатися до питання: що ж насправді сталося в печері Змія?
У продовженні його арка стає значно темнішою та напруженішою. Через його дії від Тюрина відвертаються друзі, він втрачає довіру докторки Айвс, а Київ знову опиняється у смертельній небезпеці.
У нього немає злого умислу, але що б він не робив, все призводить до наперед визначеного кимось фіналу. Поступово стає зрозуміло, що Тюрин - це пішак у великій грі. Він наче смертний герой античної трагедії, якого проти власної волі кинули у вир протистояння між прадавніми богами. Тепер перед ним постає вибір: втратити себе і віддатися на поталу чужій волі чи все-таки боротися з обставинами. І щось мені підказує, що в ньому ще жевріє бунтівний вогонь.
А ось хто мене особливо потішив у продовженні, так це докторка Василина Айвс. У порівнянні з першою частиною тут вона виступає як самостійна й важлива фігура. Вона позбувається образу “хорошої дівчини” і показує свою конфліктну сторону. Василина сповнена таємниць, упереджень і слабкостей, а тому здатна на суперечливі вчинки. Чесно кажучи, чи не найбільше я переживаю саме за докторку Айвс, бо вона завжди лізе туди, де найризикованіше. Мені подобається така її вдача, тож маю прохання до Світлани Тараторіної - пропишіть їй у сюжеті парочку ножів, щоб мені читалося спокійніше.
Загалом, у чомусь “Змій” залишається тією ж пригодницькою, детективною, фентезійною історією, що і “Лазарус” - жвавою, грайливою, кумедною, яка забирає тебе на кілька днів із реального світу. Але поступово тон оповіді темнішає: напруга наростає, у сюжеті з’являється відчуття безвиході, а герої раз по раз опиняються у все небезпечніших ситуаціях. І що далі, то сильніше відчувається, що нічого хорошого на них уже не чекає.
Мені сподобалося, як плавно книжка переходить від легшого настрою до значно похмурішого. Вважаю це доволі ризикованим ходом, і я, як читачка, його зацінила. Вийшло гостро, драматично й несподівано. Хороше продовження. Єдине прохання - видавайте третю частину пошвидше, бо ми ж не залізні.
За своєю структурою та настроєм вона помітно відрізняється від першої книги. Тут зберігаються впізнавана ретроестетика, хімія між персонажами, детективні елементи, політичні змови та інтриги таємних товариств. Також у сюжет вводяться нові вагомі герої, а сама історія виходить за межі Києва.
Разом із цим тональність оповіді стає похмурішою й жорсткішою, масштаби загрози зростають, а головні герої стають вразливішими, і ти починаєш по-справжньому хвилюватися, чи всі вони доживуть до кінця. Тому не дивуйтеся, що у відгуку я найбільше робитиму акцент саме на героях і вкрай обережно петлятиму навколо сюжету.
Питання, чи читати “Лазаруса” перед тим, як братися за “Змія”? Моя позиція однозначна - читати. І це я говорю тим, хто взагалі ще не знайомий із цим світом, оскільки сюжет продовження постійно відсилає до подій попередньої книги. Крім того, так набагато цікавіше спостерігати за розвитком персонажів, бо, повірте, у другій частині їхні сюжетні арки зазнають суттєвих змін і значно збагачують історію.
Події “Змія” розгортаються приблизно через пів року після фіналу “Лазаруса”. Сюжет будується на алюзіях до реальних історичних подій, що відбувалися у Києві у 1917 році. Також, як і в першій частині, прообразами деяких персонажів є реальні історичні постаті (наприклад, відомий політичний діяч та історик В’ячеслав Липинський). А ще тут згадуються київські локації та будівлі (як-от будинок з химерами): деякі існують досі, а деякі - вже втрачені.
Ще одне - у цій частині з’являється більше різновидів нечисті. Наприклад, тут є людинобики та людинокабани, польовики, повітрулі (вперше про них почула) і навіть цвинтарні духи. Разом із тим історія глибше проникає у “внутрішню кухню” двох основних видів людиноподібних - вовкулак та упирів, розкриваючи їхню ієрархію, побут і традиції.
Через це я рекомендую починати обидві книжки з кінця, а точніше - з історичних роз’яснень та словника нечисті. Звичайно, на полях видання є спеціальні вказівники, які підказують, коли саме варто зазирнути у коментарі й почитати щось цікаве. Однак мені подобається такий підхід тим, що він дозволяє заздалегідь налаштуватися на потрібний лад.
Структурно текст “Змія” теж інший. Нагадаю, перша книга, “Лазарус”, поділена на шість частин, кожна з яких оповідає про якусь конкретну справу, яку хвацько розкриває головний герой - слідчий Олександр Тюрин. До того ж він єдиний оповідач. Родинна таємниця Тюрина та пророцтво про відродження триголового Змія - це та наскрізна нитка, яка зшиває між собою всі короткі історії в єдиний сюжет.
З одного боку, перша книга завершується емоційним піднесенням. Загрозу війни між нечистю та людьми вдалося відвернути, а головному герою - повернути свою людську подобу. Водночас гнітюче відчуття того, що все це скидається на затишшя перед бурею, а головна загроза нікуди не зникла, все одно залишається.
У "Змії" маємо лінійну, цілісну історію, показану очима трьох оповідачів: вже згаданого слідчого Олександра Тюрина, його коханої - докторки Василини Айвс, та колишнього напарника Парфентія Топчія.
У відгуку на “Лазарус” я писала, що околодочний Парфентій Топчій своєю харизмою відверто затьмарив поштивого та серйозного слідчого Тюрина. Завдяки такому контрасту між персонажами панувала чудова хімія. Що б не трапилося, Парфентій завжди був готовий підставити начальнику своє дружнє волохате плече (Парфентій - вовкулака) і сипнути парочкою смачних прокльонів. У “Змії” історія Топчія стає в рази вагомішою, а він сам - активною частиною сюжету.
Загалом Парфентій уособлює образ простодушного, кмітливого героя, який вміє смачно лаятися, колоритно жартувати й знаходити проблеми на рівному місці. По життю він не цурається дрібних правопорушень, але загалом живе по совісті.
У продовженні образ Топчія мені чимось нагадує Логена Дев’ятипалого. У тому сенсі, що він теж просто хотів кращого життя, але схибив, зробив неправильний вибір і тепер змушений бути реалістом. А реальність така, що доводиться тримати ніж за пазухою ще й ухвалювати складні рішення. Персонаж відчутно посерйознішав, але, що приємно, шлейф жартівливого образу нікуди не дівся.
Слідчий Олександр Тюрин у першій книзі не лише хвацько розкриває злочини, ловить серійних убивць та викриває таємні товариства, а й проходить особисту трансформацію. Його ставлення до Києва та його мешканців змінюється на краще. У “Змії” життя героя, здавалося б, нарешті налагоджується: він отримав підвищення, облаштував нове помешкання й будує стосунки з коханою жінкою. Проте провали в пам’яті та постійні замахи змушують Тюрина знову й знову повертатися до питання: що ж насправді сталося в печері Змія?
У продовженні його арка стає значно темнішою та напруженішою. Через його дії від Тюрина відвертаються друзі, він втрачає довіру докторки Айвс, а Київ знову опиняється у смертельній небезпеці.
У нього немає злого умислу, але що б він не робив, все призводить до наперед визначеного кимось фіналу. Поступово стає зрозуміло, що Тюрин - це пішак у великій грі. Він наче смертний герой античної трагедії, якого проти власної волі кинули у вир протистояння між прадавніми богами. Тепер перед ним постає вибір: втратити себе і віддатися на поталу чужій волі чи все-таки боротися з обставинами. І щось мені підказує, що в ньому ще жевріє бунтівний вогонь.
А ось хто мене особливо потішив у продовженні, так це докторка Василина Айвс. У порівнянні з першою частиною тут вона виступає як самостійна й важлива фігура. Вона позбувається образу “хорошої дівчини” і показує свою конфліктну сторону. Василина сповнена таємниць, упереджень і слабкостей, а тому здатна на суперечливі вчинки. Чесно кажучи, чи не найбільше я переживаю саме за докторку Айвс, бо вона завжди лізе туди, де найризикованіше. Мені подобається така її вдача, тож маю прохання до Світлани Тараторіної - пропишіть їй у сюжеті парочку ножів, щоб мені читалося спокійніше.
Загалом, у чомусь “Змій” залишається тією ж пригодницькою, детективною, фентезійною історією, що і “Лазарус” - жвавою, грайливою, кумедною, яка забирає тебе на кілька днів із реального світу. Але поступово тон оповіді темнішає: напруга наростає, у сюжеті з’являється відчуття безвиході, а герої раз по раз опиняються у все небезпечніших ситуаціях. І що далі, то сильніше відчувається, що нічого хорошого на них уже не чекає.
Мені сподобалося, як плавно книжка переходить від легшого настрою до значно похмурішого. Вважаю це доволі ризикованим ходом, і я, як читачка, його зацінила. Вийшло гостро, драматично й несподівано. Хороше продовження. Єдине прохання - видавайте третю частину пошвидше, бо ми ж не залізні.
May 18, 2026
Це було чудово, крім того, що я бігаю по стелі і волаю, що закінчилося на самому цікавому місці)
Read
June 1, 2026Дуже змішані враження. Стиль написання, світобудова - неймовірні і дуже мені імпонують, але напрямок розвитку сюжету і персонажів не так зайшов. Використання певних "тропів" трохи дратувало. Особисто для себе не бачу, що може виправити-спокутати дії Тюрина - хоч він і був під певним впливом, його внутрішній монолог описаний як достатньо свідомий. Особливо розчарувала зрада Василині, в порівнянні з її взаємодією зі звабливим упирем - якось дуже легко він піддався😅
Також був певний шарм у форматі першої книги - окремі історії-"справи", що сходяться і кульмінують в кінці, шкода, що друга це не продовжила.
Також був певний шарм у форматі першої книги - окремі історії-"справи", що сходяться і кульмінують в кінці, шкода, що друга це не продовжила.
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 23, 2026
В сенсі "кінець першої книги"?? Здуріти, а що тепер робити, як чекати, що думати? Нема слів, просто нема слів
May 13, 2026
Ух, клас! Мені перша книга сподобалась, а тут прям захват. Світ став більш живим та насиченим, історія до фіналу набирала напругу та оберти, а наприкінці очікувано змусила видати "воу-воу-воу, а коли продовження?")
June 27, 2026
Почну з того, що взагалі не чекала продовження. А потім дуже переживала, що друга частина піде так само важко, як перша. Памʼятаю, я її декілька разів починала, але все було не те. Хоча й міське фентезі полюбляю, і таку історичну стилізацію. Зараз розумію, що справа була скоріше за все в тому, що історія подавалась окремими історіями, і було важко все скласти все до купи.
Загалом, друга частина сподобалась більше першої, вона більш звʼязна та динамічна. Сподобались оповіді від лиця Топчія та Василини, а ось головний герой дещо відійшов на другий план. Хотілося більше уваги до нього, але з іншого боку він тут виступає радше маріонеткою в руках інших, тож такий підхід наче й доречний.
А ось фінал закінчується сильно, і сподіваюсь, не доведеться чекати настільки довго на продовження.
Загалом, друга частина сподобалась більше першої, вона більш звʼязна та динамічна. Сподобались оповіді від лиця Топчія та Василини, а ось головний герой дещо відійшов на другий план. Хотілося більше уваги до нього, але з іншого боку він тут виступає радше маріонеткою в руках інших, тож такий підхід наче й доречний.
А ось фінал закінчується сильно, і сподіваюсь, не доведеться чекати настільки довго на продовження.
July 7, 2026
Хоч я і не перечитувала першу книгу, але зміна тону разюча. Перша була більш легка і розважальна. А от продовження вже серйозне
Війнавійнавійнавійна
Ачибудевійнаподивисьтижпровидиця
В якісь моменти дуже боляче стає читати. Тому що ну такі знайомі питання, що ти відразу розумієш відповіді. 💔
Але є і хороше - гумор, прекрасні персонажі, надія.
«Хто з ляку вмирає, тому свині дзвонять.»
Є й трохи спайсу 🌶️😉 Це було неочікувано, але прикольно.
Дуже сподобалось продовження, чекаю на другу частину.
Війнавійнавійнавійна
Ачибудевійнаподивисьтижпровидиця
В якісь моменти дуже боляче стає читати. Тому що ну такі знайомі питання, що ти відразу розумієш відповіді. 💔
Але є і хороше - гумор, прекрасні персонажі, надія.
«Хто з ляку вмирає, тому свині дзвонять.»
Є й трохи спайсу 🌶️😉 Це було неочікувано, але прикольно.
Дуже сподобалось продовження, чекаю на другу частину.
June 18, 2026
всім, хто сумнівається, чи варто читати цю частину після першої, – варто
10/10 🐉🙂↕️
10/10 🐉🙂↕️
July 29, 2026
Друга книга хороша, але сподобалась мені трохи менше ніж перша, певно тому, що вся вона наче зав'язка до головної дії, що буде в наступній книзі. Я дуже хотіла продраження історії, яка мала бути одиночною книгою, і зраділа, коли дізналась, що авторка пише продовження, але, на жаль, воно трошки відчутно, що довелося додумувати. Наприклад, змінився характер Топчія, він став глибший і мудріший, аби бути головним героєм. І ще я часто здогадувалась на перед, чим закінчиться той чи інший сюжетний поворот, все було видно наперед, принаймні мені, і тому було трохи нуднувато. Але це чисто моя вуб'єктивна думка.
Найбільше мені сподобався Топчій, за ним було найцікавіше спостерігати. Тюрина під кінець хотілось відшмагати мокрою ганчіркою. Сподіваюсь, в наступній частині це таки хтось зробить. Він заслужив. Василина як завжди зразок жіночої емансипації, і їй страшенно не таланить на чоловіків. Мені її прям шкода.
Не дивлячісь на зауваження, я все ж чекктиму на наступну частину, адже книга хороша і має чарівливу атмосферу. Мені дуже подобається як прописане життя у Межі. Сподіваюсь, що продовження буде більш динамічним, і всі котюзі отримають по заслузі))
Найбільше мені сподобався Топчій, за ним було найцікавіше спостерігати. Тюрина під кінець хотілось відшмагати мокрою ганчіркою. Сподіваюсь, в наступній частині це таки хтось зробить. Він заслужив. Василина як завжди зразок жіночої емансипації, і їй страшенно не таланить на чоловіків. Мені її прям шкода.
Не дивлячісь на зауваження, я все ж чекктиму на наступну частину, адже книга хороша і має чарівливу атмосферу. Мені дуже подобається як прописане життя у Межі. Сподіваюсь, що продовження буде більш динамічним, і всі котюзі отримають по заслузі))
August 21, 2026
«Знати душу іншого – це не мати ілюзій, надії, що інший зміниться. А значить, любові має бути завжди більше, ніж зневіри, інакше неможливо жити, тому що світло й темрява в душах у постійній боротьбі, а гармонії не існує. І щоб прийняти чужу темряву, любові має бути дуже-дуже багато».
Днями дочитала «Лазарус. Змій» Світлани Тараторіної — і ця цитата крутиться в голові досі.
Міське фентезі в київських декораціях 1914 року, де на сторінках зустрічаються мавки, вовкулаки, вампіри, відьми та інший паноптикум української міфології? Пакуйте мені одразу два примірники!
Якщо перша частина «Лазарус» — це шість повноцінних детективних загадок (де ми пересуваємося дошкою так, як і притаманно жанру), то «Змій» огортає вже цілісною, дуже темною фентезійною історією.
Трохи про сюжет:
Якщо в першій книзі слідчий Олександр Тюрин намагався відновлювати порядок у місті, то тепер навести лад доведеться й у власному житті. Околодочному Парфентію Топчію доведеться завітати туди, де на нього зовсім не чекають — у вовчу зграю. А на мою улюблену героїню, докторку Василину Айвс, чекає пошук ліків від нової епідемії та досить цікаві знайомства.
Якщо давні таємниці та політичні інтриги не переконали братися за серію, то як щодо пасхалок? Я знаю, вас цікавлять відсилки — історичні, культурологічні та урбаністичні. А їх тут ой як багато! Як і міфічних істот та нових київських маршрутів.
Ця книга мені дуже запам'яталася і я з нетерпінням чекаю на продовження.
August 9, 2026
Загалом, продовження мені сподобалось, цікаво спостерігати за розвитком персонажів. Але!
Авторка тут попала в ловушку пріквела-сіквела, коли перша частина настільки хороша, що й не знаєш, на що ставити: робити другу частину подібну до першої, щоб тебе звинуватили в тому, що вони однакові й тому друга ніби повторює першу, чи натомість зробити другу відмінною, щоб тебе звинуватили в тому, що частини дуже різні і очікували від сіквела не того. Тут, якшо шо, друга історія.
Мені Лазарус був дуже класний своєю структурою, де були різні детективні оповіді, що в кінці склались в один грандфінал. Тут цього вже немає, це суцільне фентезі з однією напівдетективною лінією, де головний антагоніст так-то відомий з перших сторінок, а розгадати треба тільки його намісника в Межі.
Було класно більше познайомитись зі Змієм і його історією. Але Распутін з зомбі-армією комуняк, чому?
Також дуже неочікувано для мене в цій частині зʼявився секс. На контрасті з цнотливістю попередньої частини це здивувало (постійні згадування жовтобілетниць не рахуються).
Тим не менш, очікувати на третю частину буду, бо історія дуже припала мені до душі і хочу знати, яка на неї чекає розвʼязка. Чесно кажучи, саме тому я й така прискіплива до неї.
Авторка тут попала в ловушку пріквела-сіквела, коли перша частина настільки хороша, що й не знаєш, на що ставити: робити другу частину подібну до першої, щоб тебе звинуватили в тому, що вони однакові й тому друга ніби повторює першу, чи натомість зробити другу відмінною, щоб тебе звинуватили в тому, що частини дуже різні і очікували від сіквела не того. Тут, якшо шо, друга історія.
Мені Лазарус був дуже класний своєю структурою, де були різні детективні оповіді, що в кінці склались в один грандфінал. Тут цього вже немає, це суцільне фентезі з однією напівдетективною лінією, де головний антагоніст так-то відомий з перших сторінок, а розгадати треба тільки його намісника в Межі.
Було класно більше познайомитись зі Змієм і його історією. Але Распутін з зомбі-армією комуняк, чому?
Також дуже неочікувано для мене в цій частині зʼявився секс. На контрасті з цнотливістю попередньої частини це здивувало (постійні згадування жовтобілетниць не рахуються).
Тим не менш, очікувати на третю частину буду, бо історія дуже припала мені до душі і хочу знати, яка на неї чекає розвʼязка. Чесно кажучи, саме тому я й така прискіплива до неї.
August 18, 2026
Мені дуже подобається, як пані Світлана попрацювала з своїм світом. Те як просто і органічно різне етнічне походження мешканців Києва перекладено на магічні види. На мою думку, одна з основних проблем другої книги, це пошук головного героя відповіді на питання хто я. Хоча, з цим питанням стикається не тільки головний герой.
Окрема відзначу, що книга продовжує через історії пояснювати обставини в яких діють персонажі.
Описи бійок не сподобались, важко уявити що саме відбувається.
Більше сподобалась структура першої книги, але це вцілому про мої особисті вподобання.
Окрема відзначу, що книга продовжує через історії пояснювати обставини в яких діють персонажі.
Описи бійок не сподобались, важко уявити що саме відбувається.
Більше сподобалась структура першої книги, але це вцілому про мої особисті вподобання.
July 25, 2026
Чогось мені в ній не вистачило, якась розбалансовка вийшла. Головні персонажі наче втратили свої характери (перестали бути собою), а нових себе ще не знайшли.
І ще одне: дуже не люблю, коли в руках в тебе книга, окрема, самішня, але все, що в ній відбувається, - то лише експозиція до того, чого ще немає 😢.
І ще одне: дуже не люблю, коли в руках в тебе книга, окрема, самішня, але все, що в ній відбувається, - то лише експозиція до того, чого ще немає 😢.
June 7, 2026
Як і з першою книгою, важко було відірватись. Маю гіпотези, що станеться далі, треба збирати комьюніті людей, повітруль і вовкулак, хто прочитав і з ким можна обговорити :)
July 17, 2026
Ця частина, як на мене, слабша за першу, часково тому, що тут вже забагато всього, і нечесті, і історичних подій та персоналій. Але Змій прикольний.
Displaying 1 - 24 of 24 reviews