Бий, тікай, завмри. Антологія сучасної прози

by Litosvita (укладач), Олександра Лактіонова, Інна Чернова

«Бий, тікай, завмри» — це вже третя антологія сучасної прози від випускників школи Litosvita, тексти до якої відібрало журі у складі Ростислава Семківа, Богдани Романцової та Ганни Улюри.

Кошмари про дивних попутниць у купе й смерть чоловіка-військового. Дитинство, у якому були чужа країна й чужа родина, найсмачніші пироги з яблуками від бабусі й кишенькові дракони. Батько, який не хоче летіти до доньки на Марс. Жінка, що перетворюється на черепаху, і пара, яка свариться на руїнах загадкової імперії. А ще баран Шарік, в’єтнамські свині в Ніжині, небезпечний листопад і вкрадений час.

Строкаті історії тих, хто зіткнувся зі страхом, і шлях, який вони обрали — бити, тікати чи завмерти. Кожна із цих стратегій болюча та рятівна водночас, і кожна оприявнює найпотаємніше в душах героїв.

256 pages, Paperback

Published January 1, 2026

Reviews

[Vadym Didyk]

Для мене останніми роками антологія сучасної прози від випускників курсів Litosvita є таким собі зрізом потужності наших молодих авторів та авторок. Хтось продовжує писати і видає нові тексти, хтось не розкриває талант (принаймні тимчасово) і ставить письмо на паузу, а хтось користається на повну і в режимі продуктивності долучається до когорти відкриттів того чи іншого року.

#прочитане

Це я до чого - прочитав "Бий, тікай, завмри" - третю антологію за три роки. 20 текстів короткої прози від випускників Litosvita, які найбільше сподобались і відгукнулись членам журі. Коли я читав першу збірку, то робив огляд на кожен текст, але цього разу такої кількості вільного часу і нахтнення не маю, тому стандартний, але розлогий, відгук ))

Загалом, така збірка це хороший варіант повільного і розміреного читання. Умовне одне оповідання на вечір, і протягом місяця собі спокійно занурюєшся в нові імена, стилі, жанри. В "Бий, тікай, завмри" дуже відчувається, настільки різні ці голоси, навіть сама збірка розділена на три теми, чого я не пригадую в минулих.

👉🏻 З мінусів - є відчуття, що рефлексуються приблизно одні і ті ж теми (війна, дорослішання, ностальгія, травми). Це можна зрозуміти, адже як і три роки тому - війна триває, міленіали дорослішають, стає важче, проте створюється відчуття, що наша література поки що не знаходить нової мови для розмови про те, через що ми зараз проходимо. Вона чесно документує досвід, але рідко пропонує новий спосіб його осмислити. У деяких текстах цієї збірки, на мою думку, проговорюється те саме, що і три роки тому, тією ж мовою, ніби за сотнею подібних історій ми лишаємось в тій точці, де і були.

👉🏻 З плюсів - є дуже сильні тексти, які справді вразили. Деякі з них перечитував двічі. З цікавими ідеями, сюжетами, поворотами, персонажами. Перший такий текст - це "Мамка" Аліни Корбан. Він, здається, найменший, але вразив чи не найбільше. "Купе" Світлани Гонтар - якби читав перед сном, від стрьому кайфонув би ще більше. "Привіт, Лол! Ти + я = 4" Анастасії Ампілогової - ніби все просте, але мені сподобався стиль, манера письма, і спіймав на думці себе, що хочеться читати продовження історії. "Хворий драконисько" Лідії Руднєвої - мабуть, найтепліша і найтерапевтичніша історія зі збірки. "Листопад" Костянтина Андрієвського - це наче текст якогось Стівена Кінга, але не по стилю Стьопи, а саме за створенням атмосфери саспенсу, яку аж можна пощупати.

Середня оцінка збірці десь 3,5-4 з 5. Для мене поки золотий стандарт - це перша збірка - "Переступи" 😎

💛 Дякую Віхолі за книжку, гарно провів час. Усі автори та авторки молодці, виграли потужну конкуренцію, впевнений, у справедливій боротьбі.

Ще більше відгуків та навкололітературного читайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі

[Katya Dubinina]

Дуже сподобались усі оповідання, найбільше - «я теж живу вперше» і «мамка». Всім дякую:)

[Lidiia Moshenska]

Файна збірка вийшла)
Вітаю усіх авторок та авторів з публікацією.
Піймала себе на думці: як на всіх вплинув Жадан.

[Sem]

Як і попередня збірка від Litosvita - на дивно міцна антологія з хорошим різноманіттям авторських стилів та тем. Не певен, що зможу пригадати всі історії з минулої збірки, але загальне враження від цієї навіть краще, можливо тому, що жодна історія не здається відверто жахливою.
Лактіонова - сентиментально і трохи, не знаю, пафосно? Слабкувате перше враження від антології.
Чернова - теж доволі сентиментально, але вже в такому життєво-простому стилі. Деякі рядки здаються кострубатими, але розкриття болі матері та взагалі тематика твору - дуже вдалі.
Карбан - сумне і болюче оповідання, тому може і не шкода, що таке коротеньке. Чесно кажучи не знаю, чи можу це якось оцінювати з художньої точки зору, бо мав схожий особистий досвід і мене просто-напросто розʼїбало.
Кромф - наче і непоганий текст, але мені здається дуже недолугим фінал, особливо вставка про дільничого. Це якась така наївна чорнуха, ніби суміш Ганеке з Слабошпицьким. Це має своє місце, але мені вже приїлося.
Борисюк - гарні деталі, що вимальовують навколишній світ і людей. Не певен, що початково цікавий хід з особою оповідача врешті решт себе виправдовує - історія через це має наліт химерної абсурдності, а могла б бути дуже щирою і трагічною.
Ставерська - дуже смішно прописаний бойфренд, такий комічно злий чувак, ніби з фільмів Hallmark. Але приємна проза, гарний твіст з охоронцями під кінець, ну і трошки очевидне нарікання колоніалізму, але най буде.
Рейвах - розʼїбало номер два, відчуття таке, ніби авторка повільно стирає з самої історії пил, відкриваючи все нові рівні емоційності - і це у короткому оповіданні. Мені здається, в довшому форматі це було б трохи надмірно надуманим, але тут ідеально вписується.
Капіца Демʼянчук - ну зовсім не сподобалося. Оповідачка якогось незрозумілого віку - дуже інфантильна дитина, але пʼє, аби забутися; історія - знову знайомі теми буллінгу, неповної сімʼї, знову село. Воно ніби все окремо не було б великою проблемою, але разом зліплюється в не дуже приємну кулю.
Манченко - за відчуттями це класичне оповідання, де за мінімальну кількість сторінок дається максимальна кількість деталей і ключів до розкриття життя людини. Дуже цікаве дослідження ідентичності, хай і не надто глибоке.
Ломакіна - бабуся, що пече пироги, це, звісно, універсально теплий образ, але у мене трохи засіпалося око, бо згадав різдвяну збірку від Лабораторії. Але проблема тут ще в тому, що героїня якось не клеїться. Ах улюблена бабуся, так її любила, але ніколи не приїздила з дитинства? Бо як інакше поясни те, що не знає її поточну адресу? Ну і вставки про вокзал і таксиста в цілому якісь такі... цинічні, гіркі. Не вʼяжеться воно у теплу історію про любу бабусю.
Гончар - боже, який кайф. Ні зайвих пояснень, ні зайвої філософії, просто моторошний сюрреалізм. Десь на її історії збірка починає прям співати.
Кузенкова - меланхолійна історія, що сяє деталями, але вибачте, у мене дойоб - спочатку нам кажуть, що "кавʼярні третьої хвилі [] знов стали модні", а потім виявляється, що кава давно вже зникла. (Це ніяк не впливає на загальне враження, але насмішило, уявив собі кавʼярню, куди люди просто приходять посидіти і замовити фантомний фільтр.)
Поліщук - мені здається пересічний читач не дуже готовий до таких текстів посеред загалом лайтової збірки, але це, в принципі, проблема читача і, може, укладачів. Зовсім не здивований, що Поліщук до цього була у збірці від Бабай, бо це таке дуже химерне дослідження, здається, постпартумної і загальної депресії з використанням дуже незвичного напів-тілесного напів-психологічного горору. Теж чистий кайф, як на мене.
Кулик - це, здається, дуже особистий текст і він має свої сильні сторони, але загальний стиль особисто мені не зайшов.
Бірзул - може загальна якість твору, може гумор в ньому - але щось у враженні від нього не дає сказати, що це - сентиментально. Навпаки, дуже розмірена історія, що переходить від сімейного повсякдення до сучасних реалій доволі різко, і в результаті фінал трохи відхиляється від решти, але все одно це дійсно чудове оповідання.
Селезньова - теж чиста насолода у якій ну прям стільки всього для мене спрацювало. Звісно ж дія має відбуватися в бюрократичній Німеччині, це ідеальне місце для такої історії. Достатньо неприємний, але не суцільно огидний протагоніст. Прекрасний фінал з мораллю прям як в класичному The Twilight Zone. Власне, вся історія нагадує гарний епізод цього серіалу.
Ампілогова - і одразу ще одне оповідання зі стилем, що мені не на 100% подобається, але, попри це, можливо це мій улюблений твір в збірці. Так, він трохи перегружений образами, але в мені все ще живе максималізм, який тамують речі типу "Зима була кислою на смак". Вся історія відчувається як щемка рефлексія по 10-их цього сторіччя, гіперспецифічне і при цьому знайоме переживання дружби, що цілковито визначає цілу епоху власного життя. І ще, це може дивна нотатка, але мені тут здаються живими героїні, бо вони мають якісь абсолютно божевільні смаки - передивляються обскурний фільм Вернера Герцога, слухають водночас і найкращий трек Xiu Xiu і передбачуваний Joy Division і солодкавий The Notwist. Такі незвичні поєднання дуже чітко вимальовують персонажів, принаймні для мене.
Рудєва - дуже мила і тепла казка, від якої чомусь щипає очі. "Вигуляти внутрішніх псів" це якраз така штука, яку ідеалізований батько з історій має придумати для сина. Розʼїбало номер три, коротше.
Андрієвський - ще один горор? В моїй різножанровій збірці? Приємні сюрпризи просто не скінчуються і це добре, бо твір Андрієвського має ідеальний баланс атмосфери - спочатку це таке наче звичайне оповідання про небагате і сіре життя, а потім, як листя на голову, падає розуміння того, що це ніякий не slice-of-life.
Грін - Black Mirror здорової людини, я вважаю. І легко висвітлює нинішнє цифрове пекло, і показує дистопічне майбутнє, і цілком правдоподібно обіграє те, як воно може стати страшніше.

У підсумку виходить дуже потужний результат для такої різноманітної збірки:
S: Ампілогова, Гончар, Рейвах, Поліщук, Селезньова, Андрієвський, Рудєва
A: Карбан, Кузенкова, Бірзул, Манченко
B: Грін, Борисюк, Чернова, Кулик
C: Ставерська, Лактіонова, Кромф
D: Капіца Демʼянчук, Ломакіна

З минулої збірки вже прочитав чудовий роман Кривохатько і, сподіваюсь, автори з цієї теж скоро зроблять щось так само потужне. Такі антології це ідеальний варіант знаходити нових письменників, як на мене.

[Nata Korn]

хороша збірка - про страх, різні обставини і життєві вибори.

[Вадим Грін]

"Хворий драконисько" Лідії Руднєвої — перлина цієї збірки!