What do you think?
Rate this book
Скарби
Мина Мазайло. Патетична соната
У «Патетичній сонаті» розгортається своєрідна панорама української революції. Куліш зосереджує дію в стінах будинку: на другому поверсі живе генерал Пероцький — завойовник, котрий ненавидить усе українське, з його вікна звисає російський триколор. На першому ж мешкає вчитель краснописання з донькою Мариною. Дівчина грає на піаніно Бетховена й готує повстання, яке має повалити більшовицьку владу. І поки Марина діє, закоханий у неї романтик Ілько сумнівається, який шлях вибрати.
У п'єсі «Мина Мазайло» Куліш говорить про схожі теми, хоч і підходить з іншого боку. Законослухняному чиновникові Мині Мазайлу зла доля додала всіх можливих негараздів, спричинених «малоросійським» прізвищем... А спроба його змінити розколола родину на два ворожі табори. Так, здавалося б, на перший погляд сімейна суперечка переростає у глобальну проблему самоідентифікації та національно-культурної ідентичності.
У п'єсі «Мина Мазайло» Куліш говорить про схожі теми, хоч і підходить з іншого боку. Законослухняному чиновникові Мині Мазайлу зла доля додала всіх можливих негараздів, спричинених «малоросійським» прізвищем... А спроба його змінити розколола родину на два ворожі табори. Так, здавалося б, на перший погляд сімейна суперечка переростає у глобальну проблему самоідентифікації та національно-культурної ідентичності.
- GenresUkrainian Literature
232 pages, Paperback
Published April 16, 2026
About the author
Mykola Kulish
28 books9 followersМикола Куліш - the most famous Ukrainian playwright of the twentieth century. After his mother’s early death, Kulish spent most of his childhood in orphanages and charity homes. He finished his early education thanks to the financial support of distant acquaintances. He began writing satirical poems and plays as a gymnasium student in Oleshky. After graduating from the gymnasium in Poti (now in Georgia) in 1914, he studied history and philology at Odesa University. Kulish’s university education was interrupted by the outbreak of the First World War. He was conscripted into the Russian Army, took part in military campaigns as an infantry officer in Galicia, Volhynia, and Belarus, and thus came into contact with the Ukrainian national movement. In 1917 Kulish was wounded at the front and discharged. Later that year he served as head of the town council in Oleshky. He participated in the Ukrainian Struggle for Independence (1917–20), organizing a guerrilla regiment to fight the Russian Volunteer Army in Southern Ukraine and distinguishing himself as its commanding officer.
Kulish wrote fourteen plays. Six of them were published during his lifetime. He became famous after the stage success in 1924 of his first play, 97, which is generally considered the beginning of Soviet Ukrainian drama and the first major play written in the USSR as a whole. It was, however, not staged as Kulish had written it, but was censored by first production’s director, Hnat Yura, who changed Kulish’s tragic finale to an ideologically correct, optimistic one. Kulish’s subsequent plays shared similar fates and were heavily censored or banned outright by the Soviet authorities. As a dramatist, Kulish initially devoted his efforts to portraying the postrevolutionary struggle among the peasantry of Southern Ukraine. Besides 97, the plays on that subject included Komuna v stepakh (A Commune in the Steppes, 1925) and, several years later, the final work in his ‘village trilogy’—Proshchai, selo (Farewell, Village, 1933). The Soviet censors forced him not only to revise the latter, but even to rename it Povorot Marka (Marko's Return, 1934), deeming the original title an allusion to the destruction of the traditional Ukrainian village by Soviet collectivization and the Famine-Genocide of 1932–3.
During the second phase of his dramaturgy, Kulish turned to writing comedy and satire. In Otak zahynuv Huska (That’s How Huska Perished, 1925) and Khulii Khuryna (1926), which harked back to Nikolai Gogol’s themes and motifs, he ridiculed the attitudes and prejudices of both prerevolutionary Russian imperial society and of the new Soviet bureaucracy. The culmination of his of demythologization of the Bolshevik revolution was his melodrama Zona (Ergot, 1926), which Kulish later reworked and renamed Zakut (Dead End, 1929). He also wrote a ‘linguistic comedy,’ Myna Mazailo (1929), where, in a manner akin to Molière, he satirized the political and social impact of the Soviet policy of Ukrainization.
During his most productive and creative period as a playwright and close collaborator of Les Kurbas and the Berezil theater, Kulish abandoned the style and tools of traditional, realist dramaturgy. Instead, he experimented with expressionist and avant-garde writing, often combining it with elements of the Ukrainian puppet theater (vertep) and school dramas popular of the seventeenth and eighteenth centuries. His most important trilogy of that period—Narodnii Malakhii (The People's Malakhii, 1927), Patetychna sonata (Sonata pathétique, 1930), and Vichnyi bunt (Eternal Rebellion, 1932)—addresses the stark contradictions between Ukrainian national aspirations and Soviet reality and deals with the inherent conflict between an individual’s aspirations and a society’s principles.
http://www.encyclopediaofukraine.com/...
Kulish wrote fourteen plays. Six of them were published during his lifetime. He became famous after the stage success in 1924 of his first play, 97, which is generally considered the beginning of Soviet Ukrainian drama and the first major play written in the USSR as a whole. It was, however, not staged as Kulish had written it, but was censored by first production’s director, Hnat Yura, who changed Kulish’s tragic finale to an ideologically correct, optimistic one. Kulish’s subsequent plays shared similar fates and were heavily censored or banned outright by the Soviet authorities. As a dramatist, Kulish initially devoted his efforts to portraying the postrevolutionary struggle among the peasantry of Southern Ukraine. Besides 97, the plays on that subject included Komuna v stepakh (A Commune in the Steppes, 1925) and, several years later, the final work in his ‘village trilogy’—Proshchai, selo (Farewell, Village, 1933). The Soviet censors forced him not only to revise the latter, but even to rename it Povorot Marka (Marko's Return, 1934), deeming the original title an allusion to the destruction of the traditional Ukrainian village by Soviet collectivization and the Famine-Genocide of 1932–3.
During the second phase of his dramaturgy, Kulish turned to writing comedy and satire. In Otak zahynuv Huska (That’s How Huska Perished, 1925) and Khulii Khuryna (1926), which harked back to Nikolai Gogol’s themes and motifs, he ridiculed the attitudes and prejudices of both prerevolutionary Russian imperial society and of the new Soviet bureaucracy. The culmination of his of demythologization of the Bolshevik revolution was his melodrama Zona (Ergot, 1926), which Kulish later reworked and renamed Zakut (Dead End, 1929). He also wrote a ‘linguistic comedy,’ Myna Mazailo (1929), where, in a manner akin to Molière, he satirized the political and social impact of the Soviet policy of Ukrainization.
During his most productive and creative period as a playwright and close collaborator of Les Kurbas and the Berezil theater, Kulish abandoned the style and tools of traditional, realist dramaturgy. Instead, he experimented with expressionist and avant-garde writing, often combining it with elements of the Ukrainian puppet theater (vertep) and school dramas popular of the seventeenth and eighteenth centuries. His most important trilogy of that period—Narodnii Malakhii (The People's Malakhii, 1927), Patetychna sonata (Sonata pathétique, 1930), and Vichnyi bunt (Eternal Rebellion, 1932)—addresses the stark contradictions between Ukrainian national aspirations and Soviet reality and deals with the inherent conflict between an individual’s aspirations and a society’s principles.
http://www.encyclopediaofukraine.com/...
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
June 29, 2026
5⭐️
«Мина Мазайло» це 100⭐️ і ще один шедевр. І тут головне бути як Мокій, а не як Мина.
«Патетична соната» сподобалась менше. Десь на 3,5⭐️.
Мину читати і перечитувати обовʼязково!!!
«Мина Мазайло» це 100⭐️ і ще один шедевр. І тут головне бути як Мокій, а не як Мина.
«Патетична соната» сподобалась менше. Десь на 3,5⭐️.
Мину читати і перечитувати обовʼязково!!!
July 21, 2026
«Мина Мазайло» – 5 🌟
«Патетична соната» – 3,5 🌟
«Патетична соната» – 3,5 🌟
June 2, 2026
Микола Куліш — один із найвидатніших українських драматургів, представник Розстріляного відродження, який жив у славнозвісному Будинку «Слово». Його називають «українським Шекспіром», адже він буквально вивів український театр на новий рівень.
У цій книзі — дві п’єси про ідентичність, вибір і суспільство. Обидві мені дуже сподобались, тепер ще більше хочу сходити на театральні постановки Куліша.
Разом із Лесем Курбасом у театрі «Березіль» вони поставили «Мину Мазайла». Це сатирична комедія про чоловіка, який соромиться свого українського прізвища, бо воно здається йому “занадто українським”, і хоче змінити його на російське — Мазєнін, аби легше просуватися кар’єрними сходами.
Тут дуже багато мовних і національних суперечок, трагізм русифікації, але все подано через гострий гумор, абсурдні ситуації та блискучі діалоги. І найстрашніше — наскільки це досі актуально. Бо людей із мисленням “какая разніца” все ще вистачає.
«Патетична соната» вже значно драматичніша й емоційно важча. Події розгортаються на фоні революції. У центрі — Ілько, поет, який опиняється між різними ідеологіями та намагається знайти власну правду, але поступово втрачає майже все.
Цікаво що назва відсилає до Бетховена, підкреслюючи емоційну напругу (патетику) доби. Це дуже психологічна, напружена історія з глибокими й неоднозначними героями.
У цій книзі — дві п’єси про ідентичність, вибір і суспільство. Обидві мені дуже сподобались, тепер ще більше хочу сходити на театральні постановки Куліша.
Разом із Лесем Курбасом у театрі «Березіль» вони поставили «Мину Мазайла». Це сатирична комедія про чоловіка, який соромиться свого українського прізвища, бо воно здається йому “занадто українським”, і хоче змінити його на російське — Мазєнін, аби легше просуватися кар’єрними сходами.
Тут дуже багато мовних і національних суперечок, трагізм русифікації, але все подано через гострий гумор, абсурдні ситуації та блискучі діалоги. І найстрашніше — наскільки це досі актуально. Бо людей із мисленням “какая разніца” все ще вистачає.
«Патетична соната» вже значно драматичніша й емоційно важча. Події розгортаються на фоні революції. У центрі — Ілько, поет, який опиняється між різними ідеологіями та намагається знайти власну правду, але поступово втрачає майже все.
Цікаво що назва відсилає до Бетховена, підкреслюючи емоційну напругу (патетику) доби. Це дуже психологічна, напружена історія з глибокими й неоднозначними героями.
January 28, 2024
Класику треба перечитувати. Школа школою, але зараз окремі літтвори варті повторного прочитання, осмислення та проведення паралелей. З одного боку, це занурення в атмосферу кінця 20-х ХХ століття, з іншого, це чудова комедія, таке собі українське взорування на Мольєра. Хто не читав чи забув, рекомендую прочитати, хто читав давно, рекомендую перечитати. Особливо раджу прочитати харківʼянам, як не як події відбуваються в Харкові.
December 13, 2023
Мене так вразив цей твір, дуже відгукнулось! Навіть не віриться, що автор жив 100 років тому й аналізував події минулого, а не теперішню ситуацію. Прочитала не відриваючись!
Displaying 1 - 5 of 5 reviews