Європа та її болісні минувшини

by Georges Mink (Editor), Laure Neumayer (Editor), Євген Марічев (Translator)

Це видання має на меті скласти карту джерел і покладів пам'яті в Європі. У ньому наведено аналітичний погляд на публічну політику й на моделі примирення, які пропонуються на європейському рівні, щоб забезпечити співіснування й ослабити почуття неприязні. Проблеми розглядаються в чотирьох окремих частинах книжки. перша частина присвячена поширенню проблем пам'яті в Європі (франко-алжирський конфлікт, Іспанія, кіпрський конфлікт, Італія). Друга обертається навколо осі пам'яті щодо Німеччини та наслідків Другої світової війни для її найближчих сусідів. Третю частину зосереджено на конфліктних минувшинах Центральної та Південної Європи (комісія польсько-українських істориків, розслідування різанини в Єдвабне, радянська і нацистська минувшини Латвіі, наведення ладу в конфліктній минувшині Боснії та Герцеговіни). У четвертій частині книжки розглядаються ресурси пам'яті та політики примирення в Європі (роль європейських організацій в примиренні в Центральній Європі, "європейська" пам'ять, міжнародне поширення політики примирення).

272 pages, Hardcover

First published January 1, 2007

Reviews

[Данило Судин · Rating 4 out of 5]

Від цієї книги не варто очікувати, що вона міститиме докладний аналіз колективної пам’яті в європейських країнах. В ній йдеться про політику пам’яті європейських країн. Книжка розпадається на декілька частин, які - цілком умовно можна назвати як "Західна Європа", "Центральна Європа", "Центрально-Східна Європа", "Політика пам’яті в ЄС". В першій частині описуються проблеми політики пам’яті в Франції, Іспанії та Італії. Друга світова війна присутня лише в розділі про Італію. Випадок Франції - це пам’ять про Алжир, Іспанії - про громадянську війну та Голокост. Розділ "Центральна Європа" - присвячений проблемі нацизму та відносин Німеччини з сусідами. Третій розділ - пам’яті в країнах колишніх соціалістичного блоку та СРСР. Четвертий блок стосується проблем інституційного оформлення пам’яті в ЄС.

Основна теза книги: пам’ять - одна з умов вступу до ЄС. Якщо суспільство відмовляється визнавати Голокост, пробачити провини сусідам - в ЄС шлях закритий. Але тут же слід зробити важливе зауваження: політика ЄС в цьому плані дуже суперечлива. Наприклад, Франція досі має клопоти з пам’яттю - про Алжир, вимоги поважати меншини - це вимога лише для "вступників", але не дійсних членів ЄС. Важливий аспект колективної пам’яті ЄС - її досі немає. Існують спроби її виробити, але одна зі статей в збірнику показує, які тут можливі підводні камені. Тобто ЄС водночас повинен мати спільну пам’ять, а з іншого - не знищити національні.
Ще один важливий висновок книги: пам’ять завжди має підпорядковуватися демократії. Якщо існує загроза, що покарання злочинців попереднього режиму загрожуватиме стабільності розвитку демократії в країні, то краще укласти "пакт мовчання". Такі пакти були укладені навіть в Чилі - після повалення режиму Піночета, що звучить дуже дивно і болісно для українців. Так само в ході вирішення суперечок між країнами в ЄС, покликання на історичні прецеденти - безглузде: ЄС не керується історичними аргументами при вирішенні спорів між країнами. Тобто пам’ять - це об’єкт прагматичних дій, а не цінність сама по собі.

І цей висновок є найважливішим. ЄС не має замилування до збереження історичної пам’яті як такої. Але наскільки тоді можливі зміни пам’яті, щоб не йшлося про її фальшування та підробку чи навіть маніпуляції? Книга не дає на це відповіді, але змушує над цим задуматися.