Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями

by Міла Смолярова

Море переслідувало їх, ховалося за горами, зазирало у водійське опущене скло автівки, солило й вудило відблиском серпневого сонця. Здавалося, що літо ніколи не закінчиться, як і дружба, — чи що там було між тими, хто зняв із себе все зайве, віддалився від чужих очей і прихильностей, пізнав задосить одне одного, щоб розійтися назавжди.

Їх зведе спекотне літо 2003 року у самому серці кримського півострова. Там, де нерозсудливість здається мірилом свободи, а доросле життя тільки починається і нагадує гру «Хто перший?». Ще немає соціальних мереж, ніхто не знімає лавсторі, а мобільна розмова триває кілька перших безкоштовних секунд. Зізнання в коханні розчиняються у сигаретному диму й тонуть на дні коньячних келихів, залишаючи після себе присмак недомовленостей і сміливих обіцянок. Кого ж Він обере – архітектуру чи дівчину в робочому комбінезоні? І чи правильним виявиться цей вибір?

Це роман про Крим. Про автономний півострів без додатку «окупований». Про інфантильне покоління, яке лиш вчиться жити, помиляється і кохає. І про рідкісну розкіш не обертатися назад у часі.

272 pages, Paperback

First published January 1, 2026

Reviews

[Oleksii Rafalovych · Rating 5 out of 5]

«Час і сором — шкідники людського щастя».


Офігенно! Давно хотів такий роман. Про те, що і є життям, але у двох словах не опишеш: оці стосунки, юнацька дружба, походеньки, закоханості, діалоги і спільні коди. Про те життя, якого більше немає. Одне попередження: тут багато героїв. У мене проблем не було, але зверніть увагу.  

☝️Будь-який роман про Крим порівнюватимуть з «За Перекопом», так от, «Час невдах» — його протилежність. Це голоси кримчан нульових, написані кримчанкою, це індивідувальний досвід місця і покоління. Тому, тут буде любов, а будуть і грубо відверті речі й діалоги — так, ми жили в той грубий і нецензурний, розпусний час. Ми вижили і хочемо про це розказати.

📖 Сюжет — життя у оптиці вправної оповідачки. Часи, коли робота, кар’єра, виживання, здоров’я і те, що пишуть в інтернеті, не було головним, і взагалі не важило.

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Ganna Uliura]

Герої Міли Смолярової живуть у Сімферополі 2003 року (у першому розділі згадають: щойно Україна підписала Договір про державний кордон). Вони перебувають у тому віці, коли ще дружиш із колишніми однокласниками і одногрупниками, злишся на батьків, всі помилки яким прощаєш за мить по їхній смерті, плануєш першу дитину, мрієш про свій бізнес, гаруючи з дев’яти до п’яти «на дядю», коли знаєш всі найближчі бари, а вдома нема бодай бинтів. Героям Смолярової іще немає двадцяти п’яти. Блаженний вік, коли любов до драми збігається з можливостями погратися в драму, а про потребу економити внутрішні ресурси глядача цих вистав іще не задумуєшся… О так, «Час невдах» — про світ двадцять плюс. І звісно що про Крим.
тут більше: https://kultkrytyky.com/chas-nevdah-m...

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4⭐️

Чекаю тепер не презентацію книги. Загалом якась сумна історія, хоча всі гг сподобались, хоч і до кінця книги постійно треба було подумати хто це і яка його історія, коли появлялись у нових розділах, а ще імена мене дуже постійно підводили - хто це😀 (всі як одне суцільне), не намалював собі кожного гг портрет. Від цього скоріш історія легко не читалась. От любить Міла у своїх сюжетах все закрутити, щоб всі ці лінії потім гарно гармоніювали. Два фінальні розділи мабуть найкращі, як світло у дощовий похмурий день!

Читайте українських авторів/авторок!

[Mrikkat · Rating 5 out of 5]

Мені страшно сподобалось, як бурхливо історія почалась і як раптово завершилась, ніби повз тебе неспиняючись пройшла галаслива юрба.

Це хороша книжка і не важить – були ви в Криму чи ні, народилися в 2003 чи в цей час уже двічі розлучилися. Вірогідно думка про персонажів у вас буде змінюватися з кожним розділом, але то так і треба.

Мені, знаєте, ця книжка була подібною до «невеличкої драми» Підмогильного. Герої страждають – і ти з ними, вони сваряться – і ти ніби поміж двух вогнів обираєш на чий бік стати, вони не знають що робити – а відчувається ніби це тобі прямо зараз треба обрати між Германом і Кирилом.

Ви головне почніть читати, а Міла вас підхопить під ручку і на вушко розкаже усі кримські плітки, балансуючи між вишуканою оповіддю і цитатами сумнівного походження, в яких з 3 слів – 5 матюків, і знаєте що? Вам сподобається!

[Oksana Pavlenko · Rating 5 out of 5]

Я вагалася між 4 і 5 зірками, бо взагалі не повірила в кінцівку. Ні в першу, ні в другу.

Але мені було добре з цією книжкою. Бо вона про той час, коли все здавалося дуже складним, хоча насправді було надто простим.

Життя на максималках, коли ти можеш посеред ночі кудись зірватися з розрядженим телефоном, але при цьому не здатна проговорити ротом найважливіші речі. Дуже дурне життя. І дуже прекрасне водночас.

Роман постійно плутає тебе в героях, але натомість заводить у власні спогади. Міла Смолярова вміє занурювати в час, без штучних ігор у «музику нульових», хоча музика тут теж є.

Герої всі трохи бісячі (люблю таке), постійно роблять дурниці (моя улюблена сцена, коли всі п’яні приходять в одну квартиру) і водночас дуже сумні.

Я люблю таку сучасну літературу. З певним відчуттям безвиході. Люблю про реальність і про покоління.

Хочеться тепер десь на фестиваль на березі моря: пити холодне пиво, відчувати пісок у роті, забити на лайнап і говорити якісь дуже філософські несенітниці.

[Vika · Rating 5 out of 5]

Ця книга для тих, хто користувався чотирма безкоштовними секундами, щоб подзвонити, їздив маршруткою Богдан та тролейбусом «Ялта — Сімферополь», вчив англійську з ЕШКО, пив горілку з апельсиновим соком і хоча б раз у житті робив свій «доленосний вибір».
Це не просто книга. Це ностальгія та спогади кожного, хто хоч раз був у Криму.
Опис головних героїв настільки реалістичний і «до дрібниць», що їх дуже легко уявити.
Ну і кінцівка! Тут я аплодую авторці стоячи!!! Вона шикарна.
Вона про вибір, де кожний зробить свій!

[Anna Dovgopol · Rating 4 out of 5]

Також вагалася між 4 і 5. Я худліт сприймаю через відчуття - як мені було з цією книжкою? Трохи бісила кількість героїв і потреба тримати в голові всі ниточки їхнього зв'язку між собою. Але це, зрештою, було і цікаво, інтригувало, хотілося розплутати і зрозуміти. Стиль авторки трохи відсторонений і це трохи заважало включитися і переживати за героїв. Але під кінець книжки вже навіть плакала і страшенно переживала, чи ж будуть разом закохані. Дві кінцівки збили з пантелику, але обидві - цілком можливі. Цікава форма оповіді в історіях, сподобався стиль і метафори, інколи дуже несподівані і влучні. Були б стікери поряд під час читання - виділяла б.
Із задоволенням читатиму твори авторки.

[Anastasia Gerasymova · Rating 3 out of 5]

Атмосфера роману – пристрасті на рівному місці, багато шуму з нічого, дуже гамірно – щоб що? Нагадати про Крим? Поміркувати над тим, як суспільство у своїх банальних турботах проґавило загрозу війни? Розповісти історії, які навряд можна назвати оригінальними? А два фінали? В тому й сенс – зробити вибір, який визначатиме характер твору. Звісно, легше подобатися читачу, коли спершу подаєш фінал трагічний, а потім раптом – та ну його! Нехай всі живуть довго і щасливо. Такий підхід – загравання з літературою, а не її творення.
Авторка, безумовно, хороша оповідача. Але цей роман мені видався прісним, скільки б морської солі та копченої риби в ньому не було.

[Alla Komarova]

Без оцінки, бо не дочитала.

70 сторінок з 272-х я провела із думкою "а коли стане цікаво?"

Я була у захваті від збірки "Перед очима" (https://t.me/daphniasuggests/1122), мені в цілому зайшла збірка "Дим", але тут... Я все чекаю, чекаю, коли ж з'явиться Те Саме, що було в перших збірках, а його все нема і нема.

Дуже шкода.

[Mariia Vlodarchuk · Rating 5 out of 5]

Шикарна передана атмосфера нульових. У мене враження, що зганяла на кілька днів у Крим зразка 2003. Трохи нагадало суміш книг деяких інших авторів у хорошому сенсі.

Здивувало, що дві кінцівки. Вперше зустріла таке, що спершу слово автора, тоді розділ, а потім подяка. Виникло трохи запитань, але мені подобається ця легка нотка недомовленості.

Ну, і обожнюю стиль авторки. У неї дуже яскраво відбивається закінчення кожного розділу, це створює ефект читання короткої прози всередині роману. Люблю новели, тому мені таке до душі.

Тут якось читаєш і відчуття, що ти на галасній студентській вечірці, вже 6 ранку, всі починають розходитися, а ти лишаєшся один серед безладу... Дуже цікавий післясмак.

P.S. Дідя зайняв окреме місце в моєму серці ❤️ "Хуєта хуєт" © 🤌🏻😅

[OValentyna · Rating 5 out of 5]

На одному диханні і в один підхід.

[Alina · Rating 3 out of 5]

Це було дуже нудно, хаотично і незрозуміло навіщо. Особливо фінал