Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями

by Міла Смолярова

Море переслідувало їх, ховалося за горами, зазирало у водійське опущене скло автівки, солило й вудило відблиском серпневого сонця. Здавалося, що літо ніколи не закінчиться, як і дружба, — чи що там було між тими, хто зняв із себе все зайве, віддалився від чужих очей і прихильностей, пізнав задосить одне одного, щоб розійтися назавжди.

Їх зведе спекотне літо 2003 року у самому серці кримського півострова. Там, де нерозсудливість здається мірилом свободи, а доросле життя тільки починається і нагадує гру «Хто перший?». Ще немає соціальних мереж, ніхто не знімає лавсторі, а мобільна розмова триває кілька перших безкоштовних секунд. Зізнання в коханні розчиняються у сигаретному диму й тонуть на дні коньячних келихів, залишаючи після себе присмак недомовленостей і сміливих обіцянок. Кого ж Він обере – архітектуру чи дівчину в робочому комбінезоні? І чи правильним виявиться цей вибір?

Це роман про Крим. Про автономний півострів без додатку «окупований». Про інфантильне покоління, яке лиш вчиться жити, помиляється і кохає. І про рідкісну розкіш не обертатися назад у часі.

Genres: Ukrainian Literature

272 pages, Paperback

First published January 1, 2026

Reviews

[Oleksii Rafalovych]

«Час і сором — шкідники людського щастя».


Офігенно! Давно хотів такий роман. Про те, що і є життям, але у двох словах не опишеш: оці стосунки, юнацька дружба, походеньки, закоханості, діалоги і спільні коди. Про те життя, якого більше немає. Одне попередження: тут багато героїв. У мене проблем не було, але зверніть увагу.  

☝️Будь-який роман про Крим порівнюватимуть з «За Перекопом», так от, «Час невдах» — його протилежність. Це голоси кримчан нульових, написані кримчанкою, це індивідувальний досвід місця і покоління. Тому, тут буде любов, а будуть і грубо відверті речі й діалоги — так, ми жили в той грубий і нецензурний, розпусний час. Ми вижили і хочемо про це розказати.

📖 Сюжет — життя у оптиці вправної оповідачки. Часи, коли робота, кар’єра, виживання, здоров’я і те, що пишуть в інтернеті, не було головним, і взагалі не важило.

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Ganna Uliura]

Герої Міли Смолярової живуть у Сімферополі 2003 року (у першому розділі згадають: щойно Україна підписала Договір про державний кордон). Вони перебувають у тому віці, коли ще дружиш із колишніми однокласниками і одногрупниками, злишся на батьків, всі помилки яким прощаєш за мить по їхній смерті, плануєш першу дитину, мрієш про свій бізнес, гаруючи з дев’яти до п’яти «на дядю», коли знаєш всі найближчі бари, а вдома нема бодай бинтів. Героям Смолярової іще немає двадцяти п’яти. Блаженний вік, коли любов до драми збігається з можливостями погратися в драму, а про потребу економити внутрішні ресурси глядача цих вистав іще не задумуєшся… О так, «Час невдах» — про світ двадцять плюс. І звісно що про Крим.
тут більше: https://kultkrytyky.com/chas-nevdah-m...

[Igor Mogilnyak]

4⭐️

Чекаю тепер не презентацію книги. Загалом якась сумна історія, хоча всі гг сподобались, хоч і до кінця книги постійно треба було подумати хто це і яка його історія, коли появлялись у нових розділах, а ще імена мене дуже постійно підводили - хто це😀 (всі як одне суцільне), не намалював собі кожного гг портрет. Від цього скоріш історія легко не читалась. От любить Міла у своїх сюжетах все закрутити, щоб всі ці лінії потім гарно гармоніювали. Два фінальні розділи мабуть найкращі, як світло у дощовий похмурий день!

Читайте українських авторів/авторок!

[Oksana Pavlenko]

Я вагалася між 4 і 5 зірками, бо взагалі не повірила в кінцівку. Ні в першу, ні в другу.

Але мені було добре з цією книжкою. Бо вона про той час, коли все здавалося дуже складним, хоча насправді було надто простим.

Життя на максималках, коли ти можеш посеред ночі кудись зірватися з розрядженим телефоном, але при цьому не здатна проговорити ротом найважливіші речі. Дуже дурне життя. І дуже прекрасне водночас.

Роман постійно плутає тебе в героях, але натомість заводить у власні спогади. Міла Смолярова вміє занурювати в час, без штучних ігор у «музику нульових», хоча музика тут теж є.

Герої всі трохи бісячі (люблю таке), постійно роблять дурниці (моя улюблена сцена, коли всі п’яні приходять в одну квартиру) і водночас дуже сумні.

Я люблю таку сучасну літературу. З певним відчуттям безвиході. Люблю про реальність і про покоління.

Хочеться тепер десь на фестиваль на березі моря: пити холодне пиво, відчувати пісок у роті, забити на лайнап і говорити якісь дуже філософські несенітниці.

[Mrikkat]

Мені страшно сподобалось, як бурхливо історія почалась і як раптово завершилась, ніби повз тебе неспиняючись пройшла галаслива юрба.

Це хороша книжка і не важить – були ви в Криму чи ні, народилися в 2003 чи в цей час уже двічі розлучилися. Вірогідно думка про персонажів у вас буде змінюватися з кожним розділом, але то так і треба.

Мені, знаєте, ця книжка була подібною до «невеличкої драми» Підмогильного. Герої страждають – і ти з ними, вони сваряться – і ти ніби поміж двух вогнів обираєш на чий бік стати, вони не знають що робити – а відчувається ніби це тобі прямо зараз треба обрати між Германом і Кирилом.

Ви головне почніть читати, а Міла вас підхопить під ручку і на вушко розкаже усі кримські плітки, балансуючи між вишуканою оповіддю і цитатами сумнівного походження, в яких з 3 слів – 5 матюків, і знаєте що? Вам сподобається!

[Vika]

Ця книга для тих, хто користувався чотирма безкоштовними секундами, щоб подзвонити, їздив маршруткою Богдан та тролейбусом «Ялта — Сімферополь», вчив англійську з ЕШКО, пив горілку з апельсиновим соком і хоча б раз у житті робив свій «доленосний вибір».
Це не просто книга. Це ностальгія та спогади кожного, хто хоч раз був у Криму.
Опис головних героїв настільки реалістичний і «до дрібниць», що їх дуже легко уявити.
Ну і кінцівка! Тут я аплодую авторці стоячи!!! Вона шикарна.
Вона про вибір, де кожний зробить свій!

[Anastasia Gerasymova]

Атмосфера роману – пристрасті на рівному місці, багато шуму з нічого, дуже гамірно – щоб що? Нагадати про Крим? Поміркувати над тим, як суспільство у своїх банальних турботах проґавило загрозу війни? Розповісти історії, які навряд можна назвати оригінальними? А два фінали? В тому й сенс – зробити вибір, який визначатиме характер твору. Звісно, легше подобатися читачу, коли спершу подаєш фінал трагічний, а потім раптом – та ну його! Нехай всі живуть довго і щасливо. Такий підхід – загравання з літературою, а не її творення.
Авторка, безумовно, хороша оповідача. Але цей роман мені видався прісним, скільки б морської солі та копченої риби в ньому не було.

[Anna Dovgopol]

Також вагалася між 4 і 5. Я худліт сприймаю через відчуття - як мені було з цією книжкою? Трохи бісила кількість героїв і потреба тримати в голові всі ниточки їхнього зв'язку між собою. Але це, зрештою, було і цікаво, інтригувало, хотілося розплутати і зрозуміти. Стиль авторки трохи відсторонений і це трохи заважало включитися і переживати за героїв. Але під кінець книжки вже навіть плакала і страшенно переживала, чи ж будуть разом закохані. Дві кінцівки збили з пантелику, але обидві - цілком можливі. Цікава форма оповіді в історіях, сподобався стиль і метафори, інколи дуже несподівані і влучні. Були б стікери поряд під час читання - виділяла б.
Із задоволенням читатиму твори авторки.

[Alla Komarova]

Без оцінки, бо не дочитала.

70 сторінок з 272-х я провела із думкою "а коли стане цікаво?"

Я була у захваті від збірки "Перед очима" (https://t.me/daphniasuggests/1122), мені в цілому зайшла збірка "Дим", але тут... Я все чекаю, чекаю, коли ж з'явиться Те Саме, що було в перших збірках, а його все нема і нема.

Дуже шкода.

[Valeriia Myronenko]

3,5 ⭐️
не змогла я відчути героїв. постійно плуталась хто є хто, ким кому приходиться. не відчула і атмосфери Криму, можливо через те, що більша частина книги – це період, коли я тільки познайомилась з півостровом (на той час мені було років 9).
два фінали – цікаво, але для мене якось тільки підкреслило невизначеність цієї історії.

[Alina]

Це було дуже нудно, хаотично і незрозуміло навіщо. Особливо фінал

[Mariia Vlodarchuk]

Шикарна передана атмосфера нульових. У мене враження, що зганяла на кілька днів у Крим зразка 2003. Трохи нагадало суміш книг деяких інших авторів у хорошому сенсі.

Здивувало, що дві кінцівки. Вперше зустріла таке, що спершу слово автора, тоді розділ, а потім подяка. Виникло трохи запитань, але мені подобається ця легка нотка недомовленості.

Ну, і обожнюю стиль авторки. У неї дуже яскраво відбивається закінчення кожного розділу, це створює ефект читання короткої прози всередині роману. Люблю новели, тому мені таке до душі.

Тут якось читаєш і відчуття, що ти на галасній студентській вечірці, вже 6 ранку, всі починають розходитися, а ти лишаєшся один серед безладу... Дуже цікавий післясмак.

P.S. Дідя зайняв окреме місце в моєму серці ❤️ "Хуєта хуєт" © 🤌🏻😅

[knjaginja]

Ця книга просякнута ностальгією: за Кримом, за 2000ми, за юністю, за безтурботними часами, коли можна було просто жити, не турбуючись про новини і глобальні проблеми. Та чи можна було? Адже герої все пропустили і втратили саме через це?
Назва книжки дуже влучна, а обкладинка дуже гарна, хоч і дещо оманлива. Читається легко, бо на перший погляд це просто збірка життєвих історій про юність в Сімферополі, та за кожною історією відчувається смуток чи біль. Своєю фрагментарністю і поверненням в минуле до окупації, книжка трохи нагадала мені “Смерть лева Сесіла мала сенс”, хоча там трансформації показані глибше і детальніше. Тут же маємо два альтернативних фінали, в які чомусь не віриться.
Я не ностальгую за тими часами, тому мені не дуже цікаво було повертатися в часі і слідкувати за всіма цими особистими драмами. Але як зліпок 2000х в Криму і капсула часу ця книжка точно варта уваги.

[OValentyna]

На одному диханні і в один підхід.

[Anastasiia Luminofor]

Я вистраждала цю книгу від початку і до кінця.
Мій принцип дочитувати кожну книгу до кінця майже дав слабину.

Це було погано, величезна кількість персонажів, кожна глава міняється про кого вона йде. Все кострубато, без змістовно, в одному реченні дії влітку, в іншому вже взимку. Це дуже складно читати. Постійно намагаєшся зрозуміти що відбувається, про кого це.

І постійні проблеми, все сіре, жахливе, то дівчина пляшку об голову хлопця свого розібʼє, то інша дівчина підійде запропонує потрахатися, чи хлопець в повії питає чи дасть вона в зад, чи постійне страждання головної героїні кого вона любить, чи правильний вона зробила вибір. Така каша подій, половина яких не несе ніякого навантаження, наче просто треба було хоч щось написати.
Самі герої плоскі, з плином часу абсолютно ніяк не змінюються.

Чого в назві роману взагалі є «в кримській столиці», якщо абсолютно не розкривається місто, ні описів пейзажів чи архітектуру, максимум назви вулиць чи клубів. А, зато обкладинка з гарним пейзажем моря.

Навіщо було згадувати боротьбу за Тузлу в двох словах? Це теж дивно було, в анотації про це вказано, наче це так грає роль, але теж написали в двох реченнях, щоб написати. Хотіла авторка нагадати, що воно там було? Ну додайте хоч одного персонажа, який би хоч трохи розкрив цю тему, а так це виглядає дивно.
І ця кінцівка про анексію Криму також. Сама глава цікава по собі, але в контексті книги вона відірвана, бо ось глава, де мильна опера відбувається з тим, як сходяться герої, наступна глава вже про проблеми країни, поділ суспільства.

Це точно не того, чого я очікувала. І це точно те, що я продам в першу чергу і ніколи не повернуся назад.

[Sue Von]

Це не лише 5 зірок, це впевнений претендент на найкращу книгу серед прочитаного мною цього року.

Хоча за відгуками бачу, що для когось історія героїв видалася дещо нудною… для мене ж це було справжнє повернення в атмосферу Криму (before the sh*t came there). Туди, де прості люди живуть своє звичайне людське життя. Без зайвого пафосу, зарозумілості :)

І, звісно ж, читаючи цю книгу, не лишається жодних сумнівів, що вона була написана з любов’ю до Криму. За це я можу лише сказати дякую 🫶🏻

[Iryna Dobrohorska]

Книжка про Крим, з приємним літнім вайбом. Але подекуди для мене було забагато персонажів, голосів і вплетень, і я трошки губилось.

Але це непогана книжка для розслабленого читання і ноток ностальгії.

[Victoria Moroz]

Книга хороша та цікава, правда Гонишь перекладати як Женеш, і ще назву однієї рос пісні укр написати - це філологічно боляче.
У моїй уяві це такий альтернативний Крим, де всі розмовляли українською 😳
Літопис спроб переписати минуле іншою мовою продовжується…

[Mariya Kuzmych]

Заплуталася в кількості героїв і нелінійність сюжету теж не спрощувала життя, але дуже сподобався стиль написання авторки. З задоволенням почитала б ще її твори.