What do you think?
Rate this book
Traukinys atvyksta laiku: Ukrainos žmonių ir geležinkelių istorijos
2022 m. vasario 24 d. Ukrainos traukinių stotys tapo ir priedanga, ir pagrindiniu priešo taikiniu, o geležinkelininkai – valstybės gynėjais, atsakingais už šalies gyventojų evakuaciją. Reisai savo punktualumu pralenkė Europos šalių tvarkaraščius, geležinkelininkams čia pat remontuojant smūgių sugriautus bėgius, atveriant naujas geležinkelio linijas, vagonuose dalijant vaistus ir maistą. Geležinkelio darbuotojai iš Ukrainos padėjo išgabenti daugiau kaip keturis milijonus žmonių, o kur dar 115 tūkstančių šunų, kačių ir kitų namų augintinių.
Kaip prasidėjus didžiajam karui geležinkelininkai išsaugojo pagrindinę Ukrainos arteriją? Lietuvių kilmės ukrainietė žurnalistė Marička Paplauskaitė suteikia balsą stočių vadovams, architektams, reisų palydovams ir keleiviams, kurdama kolektyvinį pasakojimą apie didvyriškumą. Kronikoje atsiskleidžia ne tik rašytojos talentas, bet ir autentiška gyventojų kalba, juodasis humoras karo metu ir pasipriešinimo dvasia – ukrainiečių pasakojimai tvirtai byloja: geležinkeliai vis dar dirba pagal tvarkaraštį.
Kaip prasidėjus didžiajam karui geležinkelininkai išsaugojo pagrindinę Ukrainos arteriją? Lietuvių kilmės ukrainietė žurnalistė Marička Paplauskaitė suteikia balsą stočių vadovams, architektams, reisų palydovams ir keleiviams, kurdama kolektyvinį pasakojimą apie didvyriškumą. Kronikoje atsiskleidžia ne tik rašytojos talentas, bet ir autentiška gyventojų kalba, juodasis humoras karo metu ir pasipriešinimo dvasia – ukrainiečių pasakojimai tvirtai byloja: geležinkeliai vis dar dirba pagal tvarkaraštį.
288 pages, Paperback
Published February 1, 2026
30 people are currently reading
797 people want to read
About the author
Марічка Паплаускайте
5 books10 followersМарічка Паплаускайте — українська журналістка, редакторка, письменниця й медіаменеджерка. Співзасновниця групи видань The Ukrainians Media та шеф-редакторка друкованого журналу Reporters. Марічка має 16 років досвіду у журналістиці та є амбасадоркою жанру літературного репортажу в Україні.
Фіналістка професійного конкурсу «Честь професії» (2019, 2020) та Премії імені Георгія Ґонґадзе (2021). Укладачка та співавторка книжки «77 днів лютого» (2022).
Фіналістка професійного конкурсу «Честь професії» (2019, 2020) та Премії імені Георгія Ґонґадзе (2021). Укладачка та співавторка книжки «77 днів лютого» (2022).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 117 reviews
May 28, 2024
День Києва у 2024 році я провів на побаченні з містом та книгою Марічки Паплаускайте "Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці". На це пішло приблизно шість годин пішої прогулянки, під час якої я декілька разів перетинав залізничні колії, двічі зустрів міську електричку і ще два потяги побачив на дитячій залізниці.
Вміння читати паперові книги на ходу я набув ще на початку пандемії ковіду — пам'ятаєте ще ті дні, коли нам забороняли виходити на вулицю, гуляти в парках, бігати? — тоді саме вийшов роман "Амадока" Софії Андрухович і я читав книгу, намотуючи кола лабіринтамм дворів на Оболоні (і краєм ока пильнуючи навколишній простір, щоб не попастися патрульним).
Мені завжди подобалася естетика залізничної інфраструктури — паралельні лінії рельс, які тягнуться у безкінечність та ніколи не перетинаються, десятки переплетених колій на вузлових станціях, пишнота архітектури залізничних вокзалів навіть у невеличких містах, нескінченні потоки та гуркіт вантажних потягів, густа біла пара з труби древнього екскурсійного локомотива у Києві. На мою долю випали багатокілометрові піші переходи вздовж залізничних колій в різних куточках України, Грузії, а також у країні, якої тепер не можна і не хочеться називати.
Мені довелося ще трохи поїздити у загальних вагонах забацаних поїздів на початку двотисячних, бачити, як у Хмельницькому на вокзалі люди з "кравчучками" з боєм і тріском відірваних ґудзиків прориваються у вагон, щоб захопити верхню поличку і мати змогу поспати, я стрибав з потяга на ходу і зупиняв його піднятою рукою. Мені навіть здається, що одного разу в мене було у потязі те, що прикольно згадати, але нікому не можна розповісти, але якщо це і було, то так давно, що може бути і моєю вигадкою.
Укрзалізниця безліч разів возила мене в Карпати і в український Крим, один раз я їхав в Інтерсіті на війну і двічі виїжджав евакуаційним потягом з зони бойових дій на лікування.
Марічка Паплаускайте розповідає про Укрзалізницю та людей, які забезпечують її роботу так зворушливо, що під час читання не хочеться стримувати сліз. Це історії про дуже різних людей — від тих, хто робить пасажирам чай, до тих, хто супроводжував Джо Байдена та Боріса Джонсона під час їхніх візитів в Україну; від машиністів окремих потягів до керівників найвищого рівня. А також про те, як відбувалася евакуація мільйонів українських громадян, про працівників, які змушені були місяцями жити на робочих місцях, і про тих, хто загинув під час виконання своїх обов'язків.
Щоби описати це, авторка проїхала тисячі кілометрів і провела 40 інтерв'ю із тими, хто щодня робить неможливе реальним — попри всі перешкоди і постійну загрозу обстрілів та ракетних ударів Укрзалізниця працює, розвивається, ремонтує колії та мости, впроваджує інновації і стала справжнім символом всеукраїнського спротиву агресії.
Попри те, що на сторінках цієї книги часто згадуються жахи війни, вона дуже тепла і світла, адже знайомить нас із людьми, про існування і неймовірну важливість роботи яких яких ми й не здогадувалися.
Мабуть нам дуже треба читати такі розповіді саме зараз — щоби ставати одне одному ближчими, виходити за межі наших маленьких світів, вчитися порозумінню і надихатиося на великі чини.
Вміння читати паперові книги на ходу я набув ще на початку пандемії ковіду — пам'ятаєте ще ті дні, коли нам забороняли виходити на вулицю, гуляти в парках, бігати? — тоді саме вийшов роман "Амадока" Софії Андрухович і я читав книгу, намотуючи кола лабіринтамм дворів на Оболоні (і краєм ока пильнуючи навколишній простір, щоб не попастися патрульним).
Мені завжди подобалася естетика залізничної інфраструктури — паралельні лінії рельс, які тягнуться у безкінечність та ніколи не перетинаються, десятки переплетених колій на вузлових станціях, пишнота архітектури залізничних вокзалів навіть у невеличких містах, нескінченні потоки та гуркіт вантажних потягів, густа біла пара з труби древнього екскурсійного локомотива у Києві. На мою долю випали багатокілометрові піші переходи вздовж залізничних колій в різних куточках України, Грузії, а також у країні, якої тепер не можна і не хочеться називати.
Мені довелося ще трохи поїздити у загальних вагонах забацаних поїздів на початку двотисячних, бачити, як у Хмельницькому на вокзалі люди з "кравчучками" з боєм і тріском відірваних ґудзиків прориваються у вагон, щоб захопити верхню поличку і мати змогу поспати, я стрибав з потяга на ходу і зупиняв його піднятою рукою. Мені навіть здається, що одного разу в мене було у потязі те, що прикольно згадати, але нікому не можна розповісти, але якщо це і було, то так давно, що може бути і моєю вигадкою.
Укрзалізниця безліч разів возила мене в Карпати і в український Крим, один раз я їхав в Інтерсіті на війну і двічі виїжджав евакуаційним потягом з зони бойових дій на лікування.
Марічка Паплаускайте розповідає про Укрзалізницю та людей, які забезпечують її роботу так зворушливо, що під час читання не хочеться стримувати сліз. Це історії про дуже різних людей — від тих, хто робить пасажирам чай, до тих, хто супроводжував Джо Байдена та Боріса Джонсона під час їхніх візитів в Україну; від машиністів окремих потягів до керівників найвищого рівня. А також про те, як відбувалася евакуація мільйонів українських громадян, про працівників, які змушені були місяцями жити на робочих місцях, і про тих, хто загинув під час виконання своїх обов'язків.
Щоби описати це, авторка проїхала тисячі кілометрів і провела 40 інтерв'ю із тими, хто щодня робить неможливе реальним — попри всі перешкоди і постійну загрозу обстрілів та ракетних ударів Укрзалізниця працює, розвивається, ремонтує колії та мости, впроваджує інновації і стала справжнім символом всеукраїнського спротиву агресії.
Попри те, що на сторінках цієї книги часто згадуються жахи війни, вона дуже тепла і світла, адже знайомить нас із людьми, про існування і неймовірну важливість роботи яких яких ми й не здогадувалися.
Мабуть нам дуже треба читати такі розповіді саме зараз — щоби ставати одне одному ближчими, виходити за межі наших маленьких світів, вчитися порозумінню і надихатиося на великі чини.
July 7, 2024
я сподіваюсь, що цю книжку перекладуть
May 29, 2024
я дочитала книжку, і думаю, буде доречно лишити тут цитату з подяк:
«І я вдячна кожній і кожному з тисяч провідниць та провідників, машиністів, колійників, шляховиків, вагонників, інженерів, диспетчерів, начальників і начальниць станцій, вокзалів, дільниць і окремих залізниць, менеджерів і керівників — усім, хто виконував свою, а часто і не свою роботу, не питаючи «Чому я?». Без вас феномену Укрзалізниці не сталося б»
May 12, 2025
Всі ми знаємо, що ця книжка була би значно кращою, якби не так сильно оспівувала вищі чини.
July 20, 2024
Марічка написала книжку, в якій є багато здорового патріотизму і правильної риторики про героїчнних залізничників. Тут є історії пасажирів, працівників і працівниць вокзалу, провідників й провідниць, тих, хто працює у головному офісі й займається брендом УЗ. Звісно, Укрзалізниця змінилася з 2022, звісно, оновилася, звісно, дріп-кава, суха постіль, вакуумні туалети — це відчутний прогрес, (хоча я останні 10 років не їхдила у плацкарті, тож не знаю чи щось змінилося там). Але…. жодних але у цій книжці немає. І так може бути. Було б цікаво, щоби за 10-15 років авторка повернулася і занурилася в тему ще раз, знайшовши інший спосіб оповіді, де було б менше інтервʼювання й більше спостереження. Припускаю, що ми б зауважили контраст і захотіли порівняти, упевнена, що це було би неймовірно цікаво.
Для цього тексту було обрано шлях пазлу розмов про людяність, доброту, силу українців, дух героїчних залізничників, долання перешкод. Пізавально, розважально, по-різному. Є дуже тонко зшиті моменти, є історії, які можна прогортати, але ця читацька пригода — затягує. Прочитала книжку за одну подорож на верхній полиці УЗ, так сталося випадково, але мені ця випадковість сподобалася.
Для цього тексту було обрано шлях пазлу розмов про людяність, доброту, силу українців, дух героїчних залізничників, долання перешкод. Пізавально, розважально, по-різному. Є дуже тонко зшиті моменти, є історії, які можна прогортати, але ця читацька пригода — затягує. Прочитала книжку за одну подорож на верхній полиці УЗ, так сталося випадково, але мені ця випадковість сподобалася.
August 31, 2024
як сумно-тепло-боляче-обнадійливо від цієї книжки!
до сліз, але яка ж це крута робота!
про людей, які стоять за укрзалізницею, про людей, які допомагали весь час, коли це було потрібно і допомагають досі.
дуже полюбила, наридалась за все читання ще більше, але воно було варто всього
до сліз, але яка ж це крута робота!
про людей, які стоять за укрзалізницею, про людей, які допомагали весь час, коли це було потрібно і допомагають досі.
дуже полюбила, наридалась за все читання ще більше, але воно було варто всього
September 18, 2024
Книга, яку необхідно прочитати.
Вона про те, як повномасштабне вторгнення змінило Укрзалізницю. Про чай в вагонах, про залізних людей, про тисячі евакуаційних вагонів і про вагони для важливих людей цього світу. Неймовірна книжка.
Вона про те, як повномасштабне вторгнення змінило Укрзалізницю. Про чай в вагонах, про залізних людей, про тисячі евакуаційних вагонів і про вагони для важливих людей цього світу. Неймовірна книжка.
June 18, 2024
Я обожнюю цю книжку! До неї, виявляється, я стільки всього не знала про залізницю! Точніше, не знала нічого) Тож коли читала, мені хотілося з усім світом ділитися новими і новими цікавими фактами.
Як в Україну привезли Байдена? І як готували евакуацію перших осіб держави? Як шукали молоко для чаю Джонсона? Як боролися з перекупами? Чому в Україні ширина колій відрізняється від ширини колій у Європі? Коли насправді в Україні побудували першу залізницю? І хто?)
Але навіть не це важливо. А людські історії - їх тут багато і прописані вони надзвичайно майстерно. Мама-провідниця, яка чекає сина з полону. Відомий письменник, який налагоджує залізничне курсування гуманітарного вантажу. Колектив столичного вокзалу, який не залишає рідних стін (цей епізод мені чомусь нагадує Титанік). Комунікаційниця, яка втратила найдорожче у Маріуполі.
Ви будете пишатися, будете дивуватися, сумувати і радіти разом з Марічкою та її героями. І нізащо не пошкодуєте, що ця книжка опинилася у ваших руках!
Як в Україну привезли Байдена? І як готували евакуацію перших осіб держави? Як шукали молоко для чаю Джонсона? Як боролися з перекупами? Чому в Україні ширина колій відрізняється від ширини колій у Європі? Коли насправді в Україні побудували першу залізницю? І хто?)
Але навіть не це важливо. А людські історії - їх тут багато і прописані вони надзвичайно майстерно. Мама-провідниця, яка чекає сина з полону. Відомий письменник, який налагоджує залізничне курсування гуманітарного вантажу. Колектив столичного вокзалу, який не залишає рідних стін (цей епізод мені чомусь нагадує Титанік). Комунікаційниця, яка втратила найдорожче у Маріуполі.
Ви будете пишатися, будете дивуватися, сумувати і радіти разом з Марічкою та її героями. І нізащо не пошкодуєте, що ця книжка опинилася у ваших руках!
January 13, 2025
Коли рік тому Марічка Паплаускайте, головна редакторка мого улюбленого журналу Reporters, що випускає медіа The Ukrainians, потрапила під удар балістикою у Херсоні з кошеням Лялєю на руках, то була впевнена — ця історія точно увійде в книгу про Укрзалізницю. Так і сталося: в книзі і про Лялю, і про її хазяйку, і про машиністів, і про комунакційників, і про запуск застосунку, і про тих, хто ціною своїх життів і свого здоров'я вивозили перші місяці вторгнення мільйони людей у безпечні місця. Так співпало, що тектонічні зміни в Укрзалізниці почалися ще до початку повномасштабного, а під час нього лише набрали обертів — чи то нове молоде керівництво, чи то "залізна дипломатія" не давала можливості впасти обличчям у бруд.
Сподіваюся, цю книгу перекладуть, бо УЗ під час війни стала дійсно феноменом. І завоювала звання такої собі lovemark 💓
Сподіваюся, цю книгу перекладуть, бо УЗ під час війни стала дійсно феноменом. І завоювала звання такої собі lovemark 💓
November 3, 2024
Можете мене хоч лайном закидати, але я не розумію всенародної любові до книжки. І краще б я її не читала, бо вона мене розчарувала.
З усіх репортажів (це ж можна назвати репортажами, чи нє? Бо від класики жанру там мало, але камон, хай буде) лиш кілька мені сподобались.
Ще кілька репортажів дуже гарно мастили Укрзалізниці. Так, я бачу зміни, але те, що компанія міняється це не геройство, а норма. Нормальні вагони, нормальне обслуговування, нормальні постіль, туалет та чай - так і має бути. І так мало бути уже мінімум 10 років. Ну камон, ми що, не заслуговували на нормальний сервіс увесь той час?
Розділ, як везли Джонсона, і серед ночі, зі сраки дідька діставали молоко йому до чаю, нагадаю, це були перші дні повномасштабного вторгнення - це взагалі ахуй. Нє, я все розумію, треба вгодити панам з Європи, вони звикли до комфорту, але вас взагалі поплавило пишатись тим, що ви, бляха молоко йому дістали?
Зрозумійте правильно, історія весела, вона показує, як вміє шановане керівництво Укрзалізниці, коли вимагають, або коли рак на горі свисне. Але хіба на кльовий сервіс не заслуговують усі пасажири? Це дуже добре, що він у нас починає з'являтися. Я його помітила, хоч він не за розкладом.
А от бракнуло мені історій від нижчих ланок працівників залізниці. Вони б мали бути головними героями книжки, як на мене.
Коли я летіла в книгарню купувати книжку, бо побачила, що вона потрапила у довгий список премії ВВС, у мене були абсолютно інші очікування, ніж те, що я отримала насправді.
Все ж, книжка потрібна, і так, її треба перекладати на англійську, польську, чеську, японську, німецьку та інші мови. Але зі мною ця історія не спрацювала.
З усіх репортажів (це ж можна назвати репортажами, чи нє? Бо від класики жанру там мало, але камон, хай буде) лиш кілька мені сподобались.
Ще кілька репортажів дуже гарно мастили Укрзалізниці. Так, я бачу зміни, але те, що компанія міняється це не геройство, а норма. Нормальні вагони, нормальне обслуговування, нормальні постіль, туалет та чай - так і має бути. І так мало бути уже мінімум 10 років. Ну камон, ми що, не заслуговували на нормальний сервіс увесь той час?
Розділ, як везли Джонсона, і серед ночі, зі сраки дідька діставали молоко йому до чаю, нагадаю, це були перші дні повномасштабного вторгнення - це взагалі ахуй. Нє, я все розумію, треба вгодити панам з Європи, вони звикли до комфорту, але вас взагалі поплавило пишатись тим, що ви, бляха молоко йому дістали?
Зрозумійте правильно, історія весела, вона показує, як вміє шановане керівництво Укрзалізниці, коли вимагають, або коли рак на горі свисне. Але хіба на кльовий сервіс не заслуговують усі пасажири? Це дуже добре, що він у нас починає з'являтися. Я його помітила, хоч він не за розкладом.
А от бракнуло мені історій від нижчих ланок працівників залізниці. Вони б мали бути головними героями книжки, як на мене.
Коли я летіла в книгарню купувати книжку, бо побачила, що вона потрапила у довгий список премії ВВС, у мене були абсолютно інші очікування, ніж те, що я отримала насправді.
Все ж, книжка потрібна, і так, її треба перекладати на англійську, польську, чеську, японську, німецьку та інші мови. Але зі мною ця історія не спрацювала.
June 20, 2024
в кінці взагалі важко стримувати сльози. залізні, неймовірні люди - рада, що про них написана книга. і ще трошки про всіх нас
November 24, 2024
Я мушу зупинитися на мить, аби усвідомити: у місті, яке щоденно обстрілюють, на вокзалі, який є стратегічною ціллю для ворога, Наталя Іванівна посадила дині.
це дуже потужна книга, потужна і щемка водночас. моментами було складно читати, бо рана 24 лютого ще занадто відкрита, аби туди лізти. моментами - весело (історія про пошуки молока для Джонсонюка мій фаворит). але весь час дуже цікаво і неймовірно захоплююче від сили, мужності і креативності наших людей 🖤
це дуже потужна книга, потужна і щемка водночас. моментами було складно читати, бо рана 24 лютого ще занадто відкрита, аби туди лізти. моментами - весело (історія про пошуки молока для Джонсонюка мій фаворит). але весь час дуже цікаво і неймовірно захоплююче від сили, мужності і креативності наших людей 🖤
July 31, 2024
дочитала розділ четвертий, не витримала, придбала квитки до іншого міста в застосунку укрзалізниці. мабуть, ця ситуація найліпше опише враження від книжки.
десь сміялась, десь плакала, десь дивувалась. багато дивувалась.
виписала собі декілька цитат, але ось ця закарбувалась в пам'яті найбільше: «аби звільнені території й люди там знову були близько — на відстані однієї поїздки».
хочеться цього дуже.
дякую усім причетним за створення важливого.
десь сміялась, десь плакала, десь дивувалась. багато дивувалась.
виписала собі декілька цитат, але ось ця закарбувалась в пам'яті найбільше: «аби звільнені території й люди там знову були близько — на відстані однієї поїздки».
хочеться цього дуже.
дякую усім причетним за створення важливого.
September 22, 2024
Я почала читати цю книгу в поїзді, і завершила також.
Люблю залізницю. Ще зі студентських часів, ще до появи інтерсіті і електронного продажу квитків. Ще з часів, коли можна було зовсім без грошей доїхати "на собаках" (тобто електричками) до Криму, або до куди вже пощастить, допоки не висадять контролери. Коли треті верхні полички в плацкартах годились для сну і ніхто не витрачався на постіль.
Відтоді багато всього змінилося. І я, і залізниця, і вся країна. Тепер я обираю купе. Тішуся оновленим чистим вагонам, адекватності провідників, які перестали будити за годину до прибуття о 5ій ранку, збираю залізні обіймашки. Мене зворушує турботливе сповіщення про колію в застосунку і дуже допомагають повідомлення про відкриття продажу квитків. Одне не змінилось - як і раніше гарно сплю під стукіт коліс.
З першого анонсу я відчувала, що ця книга — "моя". Оці всі історії про евакуацію, про відповідальність і складні рішення, про "просто робити свою роботу", і про прагнення змінити світ на краще, в тій частині, до якої можеш дотягнутися — в саме серденько.
Захоплююсь: і спроможними людьми, і гарно розказаними історіями.
Дякую Марічці і видавництву Лабораторія за текст, від якого місцями по шкірі мурашки, а місцями — сльози зворушення на очах. Книжка-свідчення, книжка-закрутка-нашого-часу, яку можна буде відкрити через кілька десятиліть і згадати, який незбагненний досвід ми пережили.
Люблю залізницю. Ще зі студентських часів, ще до появи інтерсіті і електронного продажу квитків. Ще з часів, коли можна було зовсім без грошей доїхати "на собаках" (тобто електричками) до Криму, або до куди вже пощастить, допоки не висадять контролери. Коли треті верхні полички в плацкартах годились для сну і ніхто не витрачався на постіль.
Відтоді багато всього змінилося. І я, і залізниця, і вся країна. Тепер я обираю купе. Тішуся оновленим чистим вагонам, адекватності провідників, які перестали будити за годину до прибуття о 5ій ранку, збираю залізні обіймашки. Мене зворушує турботливе сповіщення про колію в застосунку і дуже допомагають повідомлення про відкриття продажу квитків. Одне не змінилось - як і раніше гарно сплю під стукіт коліс.
З першого анонсу я відчувала, що ця книга — "моя". Оці всі історії про евакуацію, про відповідальність і складні рішення, про "просто робити свою роботу", і про прагнення змінити світ на краще, в тій частині, до якої можеш дотягнутися — в саме серденько.
Захоплююсь: і спроможними людьми, і гарно розказаними історіями.
Дякую Марічці і видавництву Лабораторія за текст, від якого місцями по шкірі мурашки, а місцями — сльози зворушення на очах. Книжка-свідчення, книжка-закрутка-нашого-часу, яку можна буде відкрити через кілька десятиліть і згадати, який незбагненний досвід ми пережили.
January 13, 2025
10/10
Читати цю книгу – як щосили тиснути собі на свіжу рану, але водночас з тим зупиняти кров, що з неї пульсує. Це справжнє відкриття цього року. Я неймовірно пишаюся, що у нас є такі книги і є такі люди про які пишуть таки книги.
Вона просякнута історіями, болем розлуки і втрати, щирим сміхом і вдячністю тим людям які попри все вивозять в усіх сенсах.
Особливо сподобалася історія, як готуючи приїзд Джонсона до України, прорахували все до найменших дрібниць, крім того, що премʼєр, як справжній англієць, попросить молока до чаю. І тоді керівник «місії» посеред ночі шукав корову яка згодиться подоїтися, аби вгодити Джонсону. І молоко знайшли за 20 хвилин, щоправда на найближчій заправці.
Читаючи цю книгу я усвідомив, що Укрзалізниця стала одним із тих факторів, без яких ми б не встояли. І за це щира подяка всім тим залізничникам, хто доклав до цього руку.
Читати цю книгу – як щосили тиснути собі на свіжу рану, але водночас з тим зупиняти кров, що з неї пульсує. Це справжнє відкриття цього року. Я неймовірно пишаюся, що у нас є такі книги і є такі люди про які пишуть таки книги.
Вона просякнута історіями, болем розлуки і втрати, щирим сміхом і вдячністю тим людям які попри все вивозять в усіх сенсах.
Особливо сподобалася історія, як готуючи приїзд Джонсона до України, прорахували все до найменших дрібниць, крім того, що премʼєр, як справжній англієць, попросить молока до чаю. І тоді керівник «місії» посеред ночі шукав корову яка згодиться подоїтися, аби вгодити Джонсону. І молоко знайшли за 20 хвилин, щоправда на найближчій заправці.
Читаючи цю книгу я усвідомив, що Укрзалізниця стала одним із тих факторів, без яких ми б не встояли. І за це щира подяка всім тим залізничникам, хто доклав до цього руку.
June 18, 2024
Було дуже цікаво!
Так багато історій, деталей і фактів розказано.
Як перевозили Байдана, як діяли працівники в перші дні повномасштабного вторгнення, як боролись з перекупами квитків на потяг Київ-Варшава.
Місцями від прочитаного щемило в грудях і наверталися сльози, хотілось обійняти всіх цих людей, що думали про тисячі пасажирів і йшли на роботу в моменти повної невідомості. Особливо пані Лесю, чергову по Київському вокзалу ❤️🩹
Класно, що до управління приходять молоді люди 35-40 років приносячи з собою сучасні рішення. Звісно, ідеалізувати Залізницю важко, знаючи про існуючі проблеми: старі вагони, низькі зарплати, проте читаючи про відданість працівників і запроваджені ідеї - хочеться вірити, що компанію чекає впевнене і світле майбутнє.
На середині трошки важко йшло моментами, але в загальному це не вплинуло на враження.
«Для мене було відкриттям, що ніхто з тисяч провідників, які їздили в евакуацію і продовжують сьогодні, не вважає себе героєм… Вони роблять це разом і ніхто не знає їхніх імен. Але
це заслуга кожного…»
“— І де вони тут квіти беруть, хтозна, - дивується Михайло тепер, як і щоразу. Але де ще продават�� квіти, якщо не там, де сотні закоханих стоять, не розчепивши рук, на пероні?”
Так багато історій, деталей і фактів розказано.
Як перевозили Байдана, як діяли працівники в перші дні повномасштабного вторгнення, як боролись з перекупами квитків на потяг Київ-Варшава.
Місцями від прочитаного щемило в грудях і наверталися сльози, хотілось обійняти всіх цих людей, що думали про тисячі пасажирів і йшли на роботу в моменти повної невідомості. Особливо пані Лесю, чергову по Київському вокзалу ❤️🩹
Класно, що до управління приходять молоді люди 35-40 років приносячи з собою сучасні рішення. Звісно, ідеалізувати Залізницю важко, знаючи про існуючі проблеми: старі вагони, низькі зарплати, проте читаючи про відданість працівників і запроваджені ідеї - хочеться вірити, що компанію чекає впевнене і світле майбутнє.
На середині трошки важко йшло моментами, але в загальному це не вплинуло на враження.
«Для мене було відкриттям, що ніхто з тисяч провідників, які їздили в евакуацію і продовжують сьогодні, не вважає себе героєм… Вони роблять це разом і ніхто не знає їхніх імен. Але
це заслуга кожного…»
“— І де вони тут квіти беруть, хтозна, - дивується Михайло тепер, як і щоразу. Але де ще продават�� квіти, якщо не там, де сотні закоханих стоять, не розчепивши рук, на пероні?”
December 20, 2024
Напевно, найкраща книжка мого читацького року. Дуже раджу до прочитання, бо книга пропонує особливий кут погляду на війну, інфраструктурний. І це дуже цікаво: там і історія залізниці, і політика, і дипломатія, і технологічні інновації - геть не банальні факти, це цікаве історичне і антропологічне дослідження, загорнуте у окремі теми і персонажі. Книжка загалом не депресивна, хоча, звичайно, деякі людські історії і відомі всім моменти пробивають, але це радше моменти. Патріотична, підтримує. Підтримую відгуки інших - цю книжку необхідно якнайшвидше перекласти принаймні англійською, це той вимір війни, який невідомий закордоном, а повсякчас, який можна зрозуміти. Дуже раджу.
March 31, 2025
Один з найкращих, найпотужніших нон фікшнів, які я коли-небудь читала. Не лише пронизливі історії про незламність залізничників, але багато бекграунду, історії, занурення у факти, які створюють цілісну картину про нашу залізницю і людей, що там працюють, якими можна лише пишатися. При чому це все лаконічно і болюче. Слава героям, хоч вони себе такими і не вважають.
July 9, 2024
На початку було багато очікувань від бестселера Книжкового Арсеналу, адже подорожую потягом кожен місяць і часто задумуюсь про те, як усе влаштовано. Однак мої очікування не було виправдано, адже книжка, перш за все, про війну і залізницю, а не про залізницю і війну. Ніщо на обкладинці не натякає на це. Звісно, я могла почитати анотацію, передмову, зміст. Але хіба не обкладинка має донести загальний вайб і дати певні очікування читачу? Особливо якщо це нонфік.
Крім того, частина «про війну» написана досить немилосердно до читачів, і я розумію чому, адже війна сама по собі не милосердна. Однак виявилось, що я не готова читати про небезпеку, яка є абсолютно реальною. Обстріли, мертві діти, покалічені кінцівки - це все не вигадані деталі з трилера, а цілком актуальна небезпека. Тож часом читання було фізично і психологічно важким, і доводилось відкладати книжку. Непогано було б ставити trigger warning до таких книжок або хоча б розділів.
На враження від читання вплинула і мова в тексті. Я читала хороші книжки, написані журналістами. Але я навіть не задумувалась про це, бо ніщо в тексті не натякало на автора-журналіста. Тут же, окрім орфографічних помилок і одруків, траплялись дивні речення, які хотілось читати голосом і інтонаціями репортера ТСН. Метафори теж здавались недоречними і недолугими.
Засмутили абсолютно дивні твердження, які наче прищеплюють почуття меншовартості українцям або жалість до росіян. Наприклад, чому авторка виправдовується, що більшість українців у відомому військовому формуванні - російськомовні? Мовляв «росіяни кажуть, що ми бєндєровци, але це не правда, ми навіть російськомовні». Якщо цей пасаж орієнтований на західних читачів, його можна було б додати до західного видання. Не треба українцям прищеплювати почуття провини за те, що вони українці, люблять свою країну і поважають себе.
З позитивного. Я все ж знайшла щось пізнавальне про систему Укрзалізниці, хоч це й лише 4 розділи з 15. Наприклад, про прийом іноземних делегацій у потягах, як провідникам шили одяг з леопардовим принтом для німецької делегації або що іноземці забирають з собою легендарні підстаканники як сувенір:) а Клопотенко придумав особливе меню для прийому делегацій.
Раджу почитати про запуск нових вагонів, про які до війни ми лише мріяли, про оновлення чайного меню та створення застосунку, а також трохи про історію залізниці в Україні.
Все ж книжка вселяє довіру до УЗ й повагу до простих робітників залізниці. Деякі епізоди змушують пишатись гідністю українців та здатністю обʼєднуватись.
Не вистачило обʼєктивності в описі системи Укрзалізниці, хоча для цього був простір. По «мінусах» авторка пройшлась дуже поверхово. А однобокий погляд не додає цікавості до книжки.
Ставлю 2 зірочки за героїзм залізничників та дещо цікаве про залаштунки. Можливо, прочитавши книжку після війни, я б оцінила книжку краще, тому що вона не викликала б гострих реакцій. Однак пізнавальна складова цієї книжки не дотягує. Отже, книжка не для мене.
Крім того, частина «про війну» написана досить немилосердно до читачів, і я розумію чому, адже війна сама по собі не милосердна. Однак виявилось, що я не готова читати про небезпеку, яка є абсолютно реальною. Обстріли, мертві діти, покалічені кінцівки - це все не вигадані деталі з трилера, а цілком актуальна небезпека. Тож часом читання було фізично і психологічно важким, і доводилось відкладати книжку. Непогано було б ставити trigger warning до таких книжок або хоча б розділів.
На враження від читання вплинула і мова в тексті. Я читала хороші книжки, написані журналістами. Але я навіть не задумувалась про це, бо ніщо в тексті не натякало на автора-журналіста. Тут же, окрім орфографічних помилок і одруків, траплялись дивні речення, які хотілось читати голосом і інтонаціями репортера ТСН. Метафори теж здавались недоречними і недолугими.
Засмутили абсолютно дивні твердження, які наче прищеплюють почуття меншовартості українцям або жалість до росіян. Наприклад, чому авторка виправдовується, що більшість українців у відомому військовому формуванні - російськомовні? Мовляв «росіяни кажуть, що ми бєндєровци, але це не правда, ми навіть російськомовні». Якщо цей пасаж орієнтований на західних читачів, його можна було б додати до західного видання. Не треба українцям прищеплювати почуття провини за те, що вони українці, люблять свою країну і поважають себе.
З позитивного. Я все ж знайшла щось пізнавальне про систему Укрзалізниці, хоч це й лише 4 розділи з 15. Наприклад, про прийом іноземних делегацій у потягах, як провідникам шили одяг з леопардовим принтом для німецької делегації або що іноземці забирають з собою легендарні підстаканники як сувенір:) а Клопотенко придумав особливе меню для прийому делегацій.
Раджу почитати про запуск нових вагонів, про які до війни ми лише мріяли, про оновлення чайного меню та створення застосунку, а також трохи про історію залізниці в Україні.
Все ж книжка вселяє довіру до УЗ й повагу до простих робітників залізниці. Деякі епізоди змушують пишатись гідністю українців та здатністю обʼєднуватись.
Не вистачило обʼєктивності в описі системи Укрзалізниці, хоча для цього був простір. По «мінусах» авторка пройшлась дуже поверхово. А однобокий погляд не додає цікавості до книжки.
Ставлю 2 зірочки за героїзм залізничників та дещо цікаве про залаштунки. Можливо, прочитавши книжку після війни, я б оцінила книжку краще, тому що вона не викликала б гострих реакцій. Однак пізнавальна складова цієї книжки не дотягує. Отже, книжка не для мене.
April 24, 2026
я ніколи так не плакала від книги. хотілося б, щоб її переклали не тільки польською (але і щоб польські прикордонники і залізничники прочитали теж)
так, багато тут про керівництво і недостатньо історій пересічних співробітників. можна сказати, що занадто романтизовані зміни, яких фактично не так багато. але це і не було метою книги. для мене вона свою мету точно виконала
так, багато тут про керівництво і недостатньо історій пересічних співробітників. можна сказати, що занадто романтизовані зміни, яких фактично не так багато. але це і не було метою книги. для мене вона свою мету точно виконала
November 25, 2024
Я читала цю книжку у польському поїзді, який запізнювався на 2 год на пересадку в Перемишлі. Українці навколо метушилися і переживали, а я була спокійна, бо авторка написала, що Укрзалізниця чекає на кожного свого пасажира. Це чиста правда. Потяг до Києва мене дочекався. Тепле купе, чай з м'ятою, привітна провідниця і оце тепле відчуття "я вдома".
Цю книжку варто читати і радити всім навколо, бо вона про ті зміни, які відбуваються у країні і тих, хто за ними стоїть.
Цю книжку варто читати і радити всім навколо, бо вона про ті зміни, які відбуваються у країні і тих, хто за ними стоїть.
June 24, 2024
Чудовий текст, що обʼєднує в собі художню, документальну та історичну складову. Читала в потягах з величезним захватом і задоволенням. Мабуть я знайшла книгу 2024 року.
June 18, 2024
Неймовірна книга про неймовірних людей - звичайних героїв Укрзалізниці. І це не пафос, це факт.
Готуйтеся читати і подекуди плакати, а подекуди й посміхатися.
Готуйтеся читати і подекуди плакати, а подекуди й посміхатися.
July 25, 2024
Я думала, що це книга про залізницю і людей, але це про ВІЙНУ, людей і трооошки залізницю. Бо я очікувала більше деталей про роботу залізниці та її устрій загалом, а це скоріш збірка щемких історій про залізничників під час війни.
Найбільше сподобалась глава про пшонко-вагони, зустріч делегацій та перевезення президентів, у всьому іншому занадто відчувалось, що книга написана на замовлення, і склалось враження що можна поміняти атмосферу залізниці на метро і все було б так само.
Мені здається ця книжка буде краща в перекладі для іноземців, ніж для тих, хто сам переживав всі ці події пару років тому.
Найбільше сподобалась глава про пшонко-вагони, зустріч делегацій та перевезення президентів, у всьому іншому занадто відчувалось, що книга написана на замовлення, і склалось враження що можна поміняти атмосферу залізниці на метро і все було б так само.
Мені здається ця книжка буде краща в перекладі для іноземців, ніж для тих, хто сам переживав всі ці події пару років тому.
June 23, 2024
Чудова книга, дуже легко читається, хоч і має багато heartbreaking moments з початку повномасштабної.
Одну зірочку зняла, бо місцями ну вже дуже солодко/romanticized було мені особисто
Одну зірочку зняла, бо місцями ну вже дуже солодко/romanticized було мені особисто
January 18, 2025
З Укрзалізницею мене пов'язує багато. Років ��з 9 я почала їздити у дитячі табори, студенткою з моїми дівчатами об'їздили чи не всю Україну (ну майже).
Історій можу нарозповідати ой-йой-йой: і смішних, і не дуже. Знаю як то їхати у спекотному вагоні влітку, коли провідники набирали людей і на треті полиці, і в холодному вагоні взимку. Так само можу розказати про ввічливих і не дуже кондукторів. Про чисті і не дуже вагони. Про зупинки і історії на перонах.
Одним словом, я зростала із Укрзалізницею. І попри все — я її любила, бо поїзди, заколихуючи мене вночі, довозили до запланованих місць призначення.
Менше стала їздити з часів ковіду, а ще трохи згодом ми купили авто, то тепер користуюсь послугами залізничників ще менше.
Але минулого року вже повезла трирічного сина до Львова поїздом Інтерсіті, а цьогоріч вже й сама махнула, і взяла в дорогу цю книгу.
І таки так. Прогрес суттєвий. І до УЗ хочеться повертатись ще і ще. На відміну від попередніх років — дуже смачна кава (для мене це мега важливо), чисто навіть у туалетах ❤️, смачне меню, і навіть усю дорогу був інтернет (в інтерсіті).
Читаючи книгу, я і плакала, і сміялась, і пишалась як її героями, так і тим, що це наше — українське. Тим, що УЗ розвивається попри війну. Тим, що вони визнають свої помилки, і працюють над ними.
Я вдячна команді, яка працювала над цією роботою. Тут є багато не тільки щемких історій людей, а і історії залізниці. Були моменти, які стали для мене відкриттям. Було багато спогадів.
Одним словом, шикарна робота!
ДЯКУЮ!
Історій можу нарозповідати ой-йой-йой: і смішних, і не дуже. Знаю як то їхати у спекотному вагоні влітку, коли провідники набирали людей і на треті полиці, і в холодному вагоні взимку. Так само можу розказати про ввічливих і не дуже кондукторів. Про чисті і не дуже вагони. Про зупинки і історії на перонах.
Одним словом, я зростала із Укрзалізницею. І попри все — я її любила, бо поїзди, заколихуючи мене вночі, довозили до запланованих місць призначення.
Менше стала їздити з часів ковіду, а ще трохи згодом ми купили авто, то тепер користуюсь послугами залізничників ще менше.
Але минулого року вже повезла трирічного сина до Львова поїздом Інтерсіті, а цьогоріч вже й сама махнула, і взяла в дорогу цю книгу.
І таки так. Прогрес суттєвий. І до УЗ хочеться повертатись ще і ще. На відміну від попередніх років — дуже смачна кава (для мене це мега важливо), чисто навіть у туалетах ❤️, смачне меню, і навіть усю дорогу був інтернет (в інтерсіті).
Читаючи книгу, я і плакала, і сміялась, і пишалась як її героями, так і тим, що це наше — українське. Тим, що УЗ розвивається попри війну. Тим, що вони визнають свої помилки, і працюють над ними.
Я вдячна команді, яка працювала над цією роботою. Тут є багато не тільки щемких історій людей, а і історії залізниці. Були моменти, які стали для мене відкриттям. Було багато спогадів.
Одним словом, шикарна робота!
ДЯКУЮ!
August 3, 2024
Це одна з найкращих книжок, які я прочитала. Думаю, що перечитаю ще не раз.
Купила її ще на книжковому арсеналі і дуже чекала, коли вона буде відкрита. Бо моя подружка вже взялась за неї і була в захваті. 18 червня відбулась презентація книги на нашому вокзалі, де Марічка Паплаускайте розказала як створювалась книга, скільки працювала над нею, та що пережила. А далі я отримала підпис авторки і тепер маю свій оригінальний екземпляр.
І от нарешті, дійшовши до книги та читаючи перші абзаци зі мною відбувалось щось магічне. Авторка пише прекрасно і передає максимально всю атмосферу. Я сиділа то в мурашках, то сльозах і не хотіла відриватись від сторінок. Навіть, якщо ви не фанат нашої укразалізниці (розумію, є нюанси), але це точно треба це читати. Звісно тут є і трагічні моменти, бо все ж таки написано про війну. Але ви відкриєте для себе інший світ і точно будете раді, що хоч раз їздили цими потягами та з цими людьми, багатьох з яких ми навіть не бачимо, але це живий механізм.
Зараз сиджу на нижній полиці свого плацкарту, чекаю поки потяг відправиться, дописую цей текст посміхаючись та пишаюсь Укрзалізницею, яка завтра привезе мене за розкладом в Мукачево.
Купила її ще на книжковому арсеналі і дуже чекала, коли вона буде відкрита. Бо моя подружка вже взялась за неї і була в захваті. 18 червня відбулась презентація книги на нашому вокзалі, де Марічка Паплаускайте розказала як створювалась книга, скільки працювала над нею, та що пережила. А далі я отримала підпис авторки і тепер маю свій оригінальний екземпляр.
І от нарешті, дійшовши до книги та читаючи перші абзаци зі мною відбувалось щось магічне. Авторка пише прекрасно і передає максимально всю атмосферу. Я сиділа то в мурашках, то сльозах і не хотіла відриватись від сторінок. Навіть, якщо ви не фанат нашої укразалізниці (розумію, є нюанси), але це точно треба це читати. Звісно тут є і трагічні моменти, бо все ж таки написано про війну. Але ви відкриєте для себе інший світ і точно будете раді, що хоч раз їздили цими потягами та з цими людьми, багатьох з яких ми навіть не бачимо, але це живий механізм.
Зараз сиджу на нижній полиці свого плацкарту, чекаю поки потяг відправиться, дописую цей текст посміхаючись та пишаюсь Укрзалізницею, яка завтра привезе мене за розкладом в Мукачево.
March 15, 2026
"Nuo didžiojo karo pradžios Ukrainoje žuvo 606 geležinkelininkai.
462 karius geležinkeliai prarado fronte.
121 žuvo Rusijai apšaudant ir bombarduojant civilinius objektus.
23 žuvo vykdydamo profesine pareigą.
Ukrainos geležinkelių duomenys 2024 metų kovą."
462 karius geležinkeliai prarado fronte.
121 žuvo Rusijai apšaudant ir bombarduojant civilinius objektus.
23 žuvo vykdydamo profesine pareigą.
Ukrainos geležinkelių duomenys 2024 metų kovą."
April 3, 2025
Я знала, що цю книгу мені буде важко читати, як і будь-що, написане про нашу теперішню війну, в той час, як вона триває.
Але все таки наважилася.
Що ж, як і очікувалося, більшу частину книги я провела із комом в горлі та сльозами на очах.
Наша українська залізниця саме під час повномасштабної війни дійсно стала Дорогою Життя.
І за це я також хочу висловити безмежну подяку усім залізничникам та дотичним до цієї професії людям! Це - наші справжні, залізні, герої!
Але все таки наважилася.
Що ж, як і очікувалося, більшу частину книги я провела із комом в горлі та сльозами на очах.
Наша українська залізниця саме під час повномасштабної війни дійсно стала Дорогою Життя.
І за це я також хочу висловити безмежну подяку усім залізничникам та дотичним до цієї професії людям! Це - наші справжні, залізні, герої!
Displaying 1 - 30 of 117 reviews