What do you think?
Rate this book
Листування Софії Яблонської, Володимира Винниченко, Розалії Винниченко
Від Франції до колоніальних Марокко й Індокитаю, модерного Львова і польських курортів розгорталася дружба Софії Яблонської, Володимира Винниченка та його дружини Розалії. Листування, збережене в архівах Парижа й Нью-Йорка, розкриває мистецькі пошуки дебютантки, вимогливі настанови класика, інтелектуальні суперечки, творчі ревнощі, амбіції — і народження авторського голосу.
Ця книжка — захоплива мандрівка за лаштунки літератури, де письменництво постає як пристрасть, щоденна праця та випробування.
Упорядкувала Оксана Щур.
Тексти листів Володимира Винниченка та Розалії Винниченко відтворено за оригіналами, які зберігаються в приватному архіві родини Уден. Тексти листів Софії Яблонської відтворено за сканкопіями листів, які зберігаються у Фонді В. Винниченка (No 138) архіву-музею ім. Д. Антоновича Української Вільної Академії Наук у США.
Ця книжка — захоплива мандрівка за лаштунки літератури, де письменництво постає як пристрасть, щоденна праця та випробування.
Упорядкувала Оксана Щур.
Тексти листів Володимира Винниченка та Розалії Винниченко відтворено за оригіналами, які зберігаються в приватному архіві родини Уден. Тексти листів Софії Яблонської відтворено за сканкопіями листів, які зберігаються у Фонді В. Винниченка (No 138) архіву-музею ім. Д. Антоновича Української Вільної Академії Наук у США.
224 pages, Hardcover
Published January 1, 2026
3 people are currently reading
47 people want to read
About the author
Софія Яблонська
10 books41 followersукраїнська та французька письменниця, журналістка, мандрівниця, фотографка.
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.
1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.
1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).
1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.
1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.
1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).
1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
May 3, 2026
Дивовижно.
Готовий сценарій до повільного, тривожного та надзвичайно красивого фільму, де просто відбувається життя.
March 23, 2026
Щиро кажучи, я думала, що ця книжка викличе більше позитивних емоцій. Як науковиці мені було цікаво, як читачку мене багато що дратувало. Передбачувано листи 42-річного чоловіка до 20-річної жінки сповнені менсплейнінгу, повчань, якигось дивних емоцій та ображань. Винниченку все не те, наприклад мова: "Ну, що ж такого, що у Вас – погана літер[атурна] мова. Звідки вона могла взятися добра? З Галичини, де ніхто не вміє ні писати ні балакати як слід по українському?". Не такі тексти Яблонської: "В Вашому житті, милий Жад, є одна істота, що дуже вам заважає бачити цікаві явища буття, вона застує Вам перспективи (...) Ця істота, Жад, це – ви самі". Не підходить йому і сама Софія: "коли прочитав оте Ваше кокетування своїм "дітвацтвом", мені стало якось... ніяково. Не робіть цього, Жад, – коли справді є цей неестетичний дефект, не виставляйте його на показ". Він критикує її вагу, бо схуднення їй "не личить", почерк, бо той нерозбірливий і пересипає листи премудростями, на кшталт "я гадаю, що винний не той, хто зражує, а кого зражують. Бо, значить, він або не був такий цінний або не дбав, щоб бути цінним".
З єдиного корисного, Винниченко відмовив Яблонську їхати в СРСР в 1935 році, попередивши, що це для неї буде небезпечно .
Сама Яблонська на все це реагує виправдовуваннями, але, на щастя, робить своє. Тому у неї виходять книжки, що стають дуже популярними, вона їздить з лекціями і мандрує своїми Марокко та Китаєм.
З цікавого науково це про становище українців у еміграції, яке на прикладі і Яблонської, і Винниченка виглядає геть не жалібно чи злиденно. Яблонська, зрештою, не емігрує, а просто курсує між Криницею, де керує пансіонатом для туристів, Парижем, Далеким Сходом і Львовом і якось їй вистачає на все коштів. Винниченко їздить на Рів'єру і планує перебудову свого будиночка у Провансі.
В книжці дуже добре зроблений науковий апарат, а листи доповнені уривками зі щоденника Винниченка (тобто додатковими зверхніми і патріархальними пассажами).
Листів Розалії Винниченко менше, але вони якраз дуже контрастують своїм приязним тоном
З єдиного корисного, Винниченко відмовив Яблонську їхати в СРСР в 1935 році, попередивши, що це для неї буде небезпечно .
Сама Яблонська на все це реагує виправдовуваннями, але, на щастя, робить своє. Тому у неї виходять книжки, що стають дуже популярними, вона їздить з лекціями і мандрує своїми Марокко та Китаєм.
З цікавого науково це про становище українців у еміграції, яке на прикладі і Яблонської, і Винниченка виглядає геть не жалібно чи злиденно. Яблонська, зрештою, не емігрує, а просто курсує між Криницею, де керує пансіонатом для туристів, Парижем, Далеким Сходом і Львовом і якось їй вистачає на все коштів. Винниченко їздить на Рів'єру і планує перебудову свого будиночка у Провансі.
В книжці дуже добре зроблений науковий апарат, а листи доповнені уривками зі щоденника Винниченка (тобто додатковими зверхніми і патріархальними пассажами).
Листів Розалії Винниченко менше, але вони якраз дуже контрастують своїм приязним тоном
Displaying 1 - 2 of 2 reviews