What do you think?
Rate this book
Сойчине крило
«Сойчине крило» - новела українського письменника і поета Івана Франка, що належить до його пізньої прози. Вперше побачила світ у збірці "На лоні природи"(1905).
88 pages
First published January 1, 1905
About the author
Іван Франко
217 books72 followersІван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 32 reviews
Read
December 28, 2024Якщо у вас теж геть немає новорічного настрою, то не повторюйте моїх помилок, не намагайтеся його нагнати, перечитуючи "Сойчине крило" на підставі якихось дуже віддалених спогадів про те, що там же наче щось про новорічні дива. Максимально серйозно попереджаю: це не новорічна історія в тому сенсі, який ми вкладаємо в цей жанр! Це про те, як двоє мудаків (у кожного/кожної більше червоних прапорців, ніж, як то кажуть, на першотравневій демонстрації) зіллються у своєму мудацтві і виїдатимуть мізки один одному! Воно-то, канєшно, диво, що вони не виїдатимуть мізків нормальним людям, але це навряд чи подарує вам новорічний настрій, тож якщо у вас зі школи лишилися якісь такі враження, то вони хибні!
Отже, якщо ви раптом теж не дуже пам'ятаєте сюжет, то головний герой на Новий рік отримує листа від своєї колишньої коханої - злегка перефразовуючи, "привіт, дорогий колишній, від якого я втекла, не попрощавшись, щоб переспати з усім, що рухається, на маршруті від Львова до Російсько-Японської війни, але це нічого, бо тепер моєму чоловіку відірвало ноги під час штурму, він скоро помре, і тоді я нарешті стану вільна і приїду до тебе, зустрічай". Звучить як погроза. Я не сильно перебільшую, от буквально цитата:
Далі протягом цілого сюжету Франко намагається показати, що не можна поспішно судити про людину після такої сильної вступної ноти! В неї були причини - глибокі почуття (від яких вона вбиває безневинну пташку, яка посміла будити її коханого раніше, ніж вона, а тоді відриває трупику крильця й засушує), грайлива вдача (уявлення про грайливість: "Пробували свіжі смородинові конфітури, що я наварила того дня. Ти дуже любив їх, а пан Генрись не терпів їх запаху. А я долила йому їх до склянки з чаєм. А він почервонівся весь і з подякою відсунув склянку ... А я реготалася, реготалася, як шалена"), важка доля (до якої вона сама наполегливо йшла, але що ж).
Я спершу повторювала "герою, тікай, змінюючи ім'я і паспорт, доки вона не доїхала", але потім герой навіщось досипає антифеміністичних тирад, і я така - ну ладно, вони знайшли одне одного.
Я правда не розумію, що се він в антифемінізм забігає - "щоб його не було нікому шкода" звучить як єдине переконливе пояснення (бо героїня не видається ніде контрприкладом сучасної прогресивної освіченої жінки, отже, це не полеміка, розіграна в сюжеті).
А от просто смішний момент. Героїня пише:
І продовжує писати свою сентиментальщину, бровою не повівши. Дуже видно, що Франко не бував у будинку, в якому зносить дах чи виносить шибки бомба)))
Отже, якщо ви раптом теж не дуже пам'ятаєте сюжет, то головний герой на Новий рік отримує листа від своєї колишньої коханої - злегка перефразовуючи, "привіт, дорогий колишній, від якого я втекла, не попрощавшись, щоб переспати з усім, що рухається, на маршруті від Львова до Російсько-Японської війни, але це нічого, бо тепер моєму чоловіку відірвало ноги під час штурму, він скоро помре, і тоді я нарешті стану вільна і приїду до тебе, зустрічай". Звучить як погроза. Я не сильно перебільшую, от буквально цитата:
"Знаєш? Вертаю до тебе. Скоро тілько тут буду вільна, скоро покладу в могилу свого мужа, вертаю до тебе. Не думай, що я без серця, що спекулюю на смерть свого мужа. О, ні, я вірна йому, так, як була вірна сімом його попередникам. Але йому не довго жити. В остатнім штурмі куля відірвала йому обі ноги, і тепер він лежить безнадійно хорий, лежить і конає отсе вже другий тиждень".
Далі протягом цілого сюжету Франко намагається показати, що не можна поспішно судити про людину після такої сильної вступної ноти! В неї були причини - глибокі почуття (від яких вона вбиває безневинну пташку, яка посміла будити її коханого раніше, ніж вона, а тоді відриває трупику крильця й засушує), грайлива вдача (уявлення про грайливість: "Пробували свіжі смородинові конфітури, що я наварила того дня. Ти дуже любив їх, а пан Генрись не терпів їх запаху. А я долила йому їх до склянки з чаєм. А він почервонівся весь і з подякою відсунув склянку ... А я реготалася, реготалася, як шалена"), важка доля (до якої вона сама наполегливо йшла, але що ж).
Я спершу повторювала "герою, тікай, змінюючи ім'я і паспорт, доки вона не доїхала", але потім герой навіщось досипає антифеміністичних тирад, і я така - ну ладно, вони знайшли одне одного.
Які дурні наші поступовці та радикали, що декламують на тему конечності рівноправності та рівнопросвітності женщин з мужчинами! ... Дай їм сьогодні рівноправність у державі, вони зробляться незламною опорою всіх реакційних, назадницьких, клерикальних та бюрократичних напрямів. Дай їм рівноправність, коли для них усяка просвіта, всяка наука — се тілько окремий рід туалети, спорт, спосіб приманити спеціального рода женихів. ... Ну, та годі! Що се я в антифемінізм забігаю?
Я правда не розумію, що се він в антифемінізм забігає - "щоб його не було нікому шкода" звучить як єдине переконливе пояснення (бо героїня не видається ніде контрприкладом сучасної прогресивної освіченої жінки, отже, це не полеміка, розіграна в сюжеті).
А от просто смішний момент. Героїня пише:
Перед моїми вікнами тілько що луснула японська бомба і знесла півдаху з будинку. Ані одної шибки цілої не лишила. Що то буде далі?
І продовжує писати свою сентиментальщину, бровою не повівши. Дуже видно, що Франко не бував у будинку, в якому зносить дах чи виносить шибки бомба)))
June 2, 2020
Ми з вами ще зі шкільної парти звикли, що Франко поет, а виявляється він ще й неабиякий прозаїк! Його "Сойчине крило" - насичений подіями любовний лист-сповідь молодої жінки. Особисто мені цей текст дещо нагадав "Лист незнайомої" Стефана Цвейга.
Цитата:"Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене. От що, небоже! Ти мав часу шість місяців і не зробив нічогісінько для того. Хіба ж я тому винна, що інший за шість неділь упорався зо мною краще?".
Якби я у школі прочитала саме цей твір, можливо, було б бажання познайомитись з українською літературою глибше. Рекомендую.
Цитата:"Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене. От що, небоже! Ти мав часу шість місяців і не зробив нічогісінько для того. Хіба ж я тому винна, що інший за шість неділь упорався зо мною краще?".
Якби я у школі прочитала саме цей твір, можливо, було б бажання познайомитись з українською літературою глибше. Рекомендую.
May 6, 2023
Якби я свого часу в школі читала Сойчине крило Івана Франка, гадаю сприйняття української літератури було б інакшим - різноманітнішим точно, бо ця новела розриває шаблон.
Послухайте випуск подкасту ПереФарбований лис про цей твір
https://youtu.be/2TAS1RceOh4
Послухайте випуск подкасту ПереФарбований лис про цей твір
https://youtu.be/2TAS1RceOh4
November 1, 2023
Трохи Франка та ставлення його персонажів до жіноцтва:
"Коли суспільність почне емансипуватися від клерикалізму, женщини силою своєї чутливої вдачі знов затягнуть її в сутінь сповідальниці. Недаром дочки Дюма, виховані в атеїзмі, в старшім віці повступали до монастиря.
Які дурні наші поступовці та радикали, що декламують на тему конечності рівноправності та рівнопросвітності женщин з мужчинами! Як коли би се було можливе! Як коли би се було потрібне! Як коли би се було комусь на щось пожиточне!
Дай їм сьогодні рівноправність у державі, вони зробляться незламною опорою всіх реакційних, назадницьких, клерикальних та бюрократичних напрямів.
Дай їм рівноправність, коли для них усяка просвіта, всяка наука — се тілько окремий рід туалети, спорт, спосіб приманити спеціального рода женихів.
Певно, бувають виїмки. Виїмкам усяка свобода. Але тягти весь загал жіноцтва, особливо того ситого, та вбраного, та випарфумуваного, до вищої науки — се цілковита страта часу й засобів".
Дуже сподіваюся, що колись в українських школах на уроках літератури "видатні твори великих авторів" не лише возвеличуватимуть, але й проблематизуватимуть: обговорюватимуть з точки зору прав людини (зокрема прав жінок), деколонізації та боротьби з нерівністю. Це не означає, що того самого Франка варто скидати з літературного п'єдесталу. Просто важливо мати на увазі, що, попри свої письменницькі здобутки, у своїх творах він часто зображав жінок другосортними щодо чоловіків і нездатними на повноцінну участь у житті суспільства та держави. Це не скасовує всього, що Франко зробив для літератури, а лише вкотре нагадує, що, час від часу, навіть найкращі люди роблять і кажуть відверту хуйню — і про це конче треба комунікувати.
"Коли суспільність почне емансипуватися від клерикалізму, женщини силою своєї чутливої вдачі знов затягнуть її в сутінь сповідальниці. Недаром дочки Дюма, виховані в атеїзмі, в старшім віці повступали до монастиря.
Які дурні наші поступовці та радикали, що декламують на тему конечності рівноправності та рівнопросвітності женщин з мужчинами! Як коли би се було можливе! Як коли би се було потрібне! Як коли би се було комусь на щось пожиточне!
Дай їм сьогодні рівноправність у державі, вони зробляться незламною опорою всіх реакційних, назадницьких, клерикальних та бюрократичних напрямів.
Дай їм рівноправність, коли для них усяка просвіта, всяка наука — се тілько окремий рід туалети, спорт, спосіб приманити спеціального рода женихів.
Певно, бувають виїмки. Виїмкам усяка свобода. Але тягти весь загал жіноцтва, особливо того ситого, та вбраного, та випарфумуваного, до вищої науки — се цілковита страта часу й засобів".
Дуже сподіваюся, що колись в українських школах на уроках літератури "видатні твори великих авторів" не лише возвеличуватимуть, але й проблематизуватимуть: обговорюватимуть з точки зору прав людини (зокрема прав жінок), деколонізації та боротьби з нерівністю. Це не означає, що того самого Франка варто скидати з літературного п'єдесталу. Просто важливо мати на увазі, що, попри свої письменницькі здобутки, у своїх творах він часто зображав жінок другосортними щодо чоловіків і нездатними на повноцінну участь у житті суспільства та держави. Це не скасовує всього, що Франко зробив для літератури, а лише вкотре нагадує, що, час від часу, навіть найкращі люди роблять і кажуть відверту хуйню — і про це конче треба комунікувати.
December 11, 2023
Массіно - трушний сігма.
А якщо серйозно, то вимушена зізнатись, не очікувала такої цікавої і захопливої прози від Івана Яковича. Читаю "Сойчине крило", як десятикласниця, що смиренно виконує домашнє завдання і поглинає твір у повному, а не скороченому, його вигляді. Я ніколи не була надто заглиблена у творчість Франка, проте під час прочитання прийшла до думки, що саме час це зробити.
Особливості стилю написання та мовлення одразу приваблюють і заохочують до занурення в сюжет. Динаміка між героями прописана, як на мене, просто неперевершено. З перших слів Марії мені стало зрозуміло - вона значно молодша за Хому, ще до того, як нам зроблять очевидний натяк:
"(...) і пригадуєш собі мене ще маленькою панночкою... і тямиш мою маму... (...)"
Спосіб вираження думок, особливості, риси характеру героїні викривають нам її юність. Івану Франку вдається так майстерно, глибинно пропрацьовувати образи персонажів, що ти відчуваєш це у кожному слові.
Неймовірно сильний та чуттєвий текст. Усі емоції не передати.
А якщо серйозно, то вимушена зізнатись, не очікувала такої цікавої і захопливої прози від Івана Яковича. Читаю "Сойчине крило", як десятикласниця, що смиренно виконує домашнє завдання і поглинає твір у повному, а не скороченому, його вигляді. Я ніколи не була надто заглиблена у творчість Франка, проте під час прочитання прийшла до думки, що саме час це зробити.
Особливості стилю написання та мовлення одразу приваблюють і заохочують до занурення в сюжет. Динаміка між героями прописана, як на мене, просто неперевершено. З перших слів Марії мені стало зрозуміло - вона значно молодша за Хому, ще до того, як нам зроблять очевидний натяк:
"(...) і пригадуєш собі мене ще маленькою панночкою... і тямиш мою маму... (...)"
Спосіб вираження думок, особливості, риси характеру героїні викривають нам її юність. Івану Франку вдається так майстерно, глибинно пропрацьовувати образи персонажів, що ти відчуваєш це у кожному слові.
Неймовірно сильний та чуттєвий текст. Усі емоції не передати.
February 1, 2024
Слухала на Абук. Новела - довгий лист від дівчини до свого колишнього коханого, в якому вона розповідає, куди пропала на три роки і як безрозсудний вчинок закинув її з зеленої садиби на самий край життя.
Наприкінці все буде добре.
Занадто трагічно-романтично, тобто ідеально для старшокласників.
Наприкінці все буде добре.
Занадто трагічно-романтично, тобто ідеально для старшокласників.
December 16, 2023
«Прикипить наше серце до такої бездушної річі, настелить на неї наша уява все найкраще і найстрашніше, що має наша природа,і ми носимося з тою річчю, бережемо її, терпимо, і бʼємося, і вмираємо за неї!»
September 18, 2024
Колись давно один із львівських театрів поставив виставу за "Сойчиним крилом", і з того часу хочу прочитати, але щось ніяк. Нарешті візьмуся.
Музику до тієї вистави, до речі, робив покійний Олександр Козаренко, і він використав там одну з пізніх пісень Ірени Андерс (вона ж Рената Богданська, тощо, тощо), коли вже десь в кінці 1960-их вона знову записала декілька пісень українською. Ну тобто, її виконання, а пісня Богдана Весоловського. Я нічого не знав про Весоловського і Ірену/Ренату, ніколи раніше не чув ту пісню. Гарна.
Та й таке
Музику до тієї вистави, до речі, робив покійний Олександр Козаренко, і він використав там одну з пізніх пісень Ірени Андерс (вона ж Рената Богданська, тощо, тощо), коли вже десь в кінці 1960-их вона знову записала декілька пісень українською. Ну тобто, її виконання, а пісня Богдана Весоловського. Я нічого не знав про Весоловського і Ірену/Ренату, ніколи раніше не чув ту пісню. Гарна.
Та й таке
December 30, 2020
по-новому відкриває творчість Івана Яковича; я навіть не очікувала, що Каменяр є не тільки геніальним поетом, а й чудовим прозаїком. цей твір змотивував мене відкривати все нові й нові глибини української літератури. рада, що прочитала його в школі
June 20, 2026
На мій погляд, Іван Франко тонко розумів і точно описав людську психологію та механізми, які керують почуттями і вчинками людей. «Сойчине крило» є новелою про складну й суперечливу природу кохання та взаємин між чоловіком і жінкою. Чого лишень вартує цей уривок:
«Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене. От що, небоже! Ти мав часу шість місяців і не зробив нічогісінько для того. Хіба ж я тому винна, що інший за шість неділь упорався зо мною краще?»
Маня раз у раз кидається від одного чоловіка до іншого, але ніде не знаходить щастя. Вона прагне сильних почуттів, свободи, яскравого життя, а натомість потрапляє у дедалі гірші життєві обставини. Що й казати, подібні історії не є чимось винятковим і сьогодні.
Звернув увагу також на те, наскільки точно письменник показав одну з особливостей стосунків між чоловіком і жінкою: втрата чоловіком внутрішньої сили та самоповаги часто призводить до втрати поваги й почуттів з боку жінки. Недарма Маня зізнається, що чим більше вона зневажала одного зі своїх залицяльників – Зигмунта, тим більше він втрачав власну волю й дедалі сильніше прив’язувався до неї.
«Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене. От що, небоже! Ти мав часу шість місяців і не зробив нічогісінько для того. Хіба ж я тому винна, що інший за шість неділь упорався зо мною краще?»
Маня раз у раз кидається від одного чоловіка до іншого, але ніде не знаходить щастя. Вона прагне сильних почуттів, свободи, яскравого життя, а натомість потрапляє у дедалі гірші життєві обставини. Що й казати, подібні історії не є чимось винятковим і сьогодні.
Звернув увагу також на те, наскільки точно письменник показав одну з особливостей стосунків між чоловіком і жінкою: втрата чоловіком внутрішньої сили та самоповаги часто призводить до втрати поваги й почуттів з боку жінки. Недарма Маня зізнається, що чим більше вона зневажала одного зі своїх залицяльників – Зигмунта, тим більше він втрачав власну волю й дедалі сильніше прив’язувався до неї.
March 28, 2024
Дуже неоднозначні почуття викликав у мене цей твір. Спочатку я спіткнулась об манеру оповіді. Ми опиняємось у головного героя в голові і перші кілька сторінок слідкуємо за його роздумами, деякі з яких наганяють нудьгу, що іноді втрачаєш нитку оповіді і забуваєш, а що ж було в попередньому абзаці. При першому знайомстві головна героїня здалась мені дещо токсичною та неврівноваженою особою, те, як вона перекладала провину за невдалі стосунки на головного героя, просто хрестоматійно, а деякі її вчинки змушують задуатись, чи варто взагалі з нею спілкуватися. Хоча декому вона може здатись романтичною натурою. Проте, згодом було цікаво слідкувати за її пригодами та нещастями, спричиненими молодістю та дурістю. Я навіть почала перейматись за її долю. І все ж вважаю, що головному герою без неї було б краще.
Тож це було коротке, але дуже емоційне читання. Тут є, що обсудити, про що посперечатись, тому оцінюю цей твір на четвірку, хоч спочатку думала ставити трійку.
Тож це було коротке, але дуже емоційне читання. Тут є, що обсудити, про що посперечатись, тому оцінюю цей твір на четвірку, хоч спочатку думала ставити трійку.
November 25, 2022
Цього року я ближче познайомилась з Іваном Франком і дійсно полюбила його творчість(а все це завдяки шкільній програмі та гарному вчителю))) Перш за все, він відомий як поет, але писав і прозові твори.
Одним із них є новела "Сойчине крило", яка розповідає про події одного передноворічного вечора. Головний герой вирішує зустріти свято подалі від людей, але всі його плани руйнує лист, який надійшов близько сьомої години вечора з Порт-Артура. Лист із підписом:"Твоя Сойка". Він нагадав йому забуту історію трирічної давнини й викликав у душі щемливі спогади.
І хоча у цій історії забагато невпевненості, слів "чи тямиш", переживань, перипетій долі та доволі банальна кінцівка, вона все одно мені дуже сподобалась.
Одним із них є новела "Сойчине крило", яка розповідає про події одного передноворічного вечора. Головний герой вирішує зустріти свято подалі від людей, але всі його плани руйнує лист, який надійшов близько сьомої години вечора з Порт-Артура. Лист із підписом:"Твоя Сойка". Він нагадав йому забуту історію трирічної давнини й викликав у душі щемливі спогади.
І хоча у цій історії забагато невпевненості, слів "чи тямиш", переживань, перипетій долі та доволі банальна кінцівка, вона все одно мені дуже сподобалась.
Read
June 7, 2026Чудернацька повість. У дослідників творчості Франка, напевно, є кращі пояснення, що автор тут робе, але у мене гіпотеза тільки, що експериментує з модерністською поетикою просто аби поекспериментувати. "Не вбивай безневинних пташечок, а інакше муситимеш сексуально задовільняти усіх покидьків на безмежній засніженій території Сибіру від Варшави аж до Порт-Артуру"? "Будь дуже пильною і в жодному разі не дозволяй обманом перевезти себе через кордон між пристойною європейською Австро-Угорщиною і цим варварським царством, а інакше... (див. вище)?" Словом, мені це видалося дуже смішним, але здається, що автор, напевно, щось інше мав би мати на увазі, хоча назагал з обома потенційними вичитаними месиджами (див. вище) я ніби погоджуюся? (Особливо про пташечок, так їй і треба за цю сойку).
January 15, 2026
от цікаво - чим керувались люди, що ввели у шкільну програму цей текст?
От що він розповідає? А головне кому? Це про те, що люди не цінують? Про те, що люди не вміють втримати? Про кохання? Так, але Ні. Тут про одну руйнівну особу. І відповідно прийняті життєві рішення, що зламали життя їй і йому.
І як їм, зламаним людям, тепер заново будувати стосунки? Ніяк. Навіть сукня з білими цятками не допоможе. Бо гвіздок минулого буде муляти. А відтак прикре безнадійне враження від цієї історії. Але дуже театральне. Атже режисерам до вподоби копирсатись в людських нечистотах - це ж так драматично й ефектно.
От що він розповідає? А головне кому? Це про те, що люди не цінують? Про те, що люди не вміють втримати? Про кохання? Так, але Ні. Тут про одну руйнівну особу. І відповідно прийняті життєві рішення, що зламали життя їй і йому.
І як їм, зламаним людям, тепер заново будувати стосунки? Ніяк. Навіть сукня з білими цятками не допоможе. Бо гвіздок минулого буде муляти. А відтак прикре безнадійне враження від цієї історії. Але дуже театральне. Атже режисерам до вподоби копирсатись в людських нечистотах - це ж так драматично й ефектно.
July 29, 2024
Прекрасна проза Франка, захоплюючий і чуттєвий текст, який водночас викликає дискомфорт через саму сутність описаних подій, долю героїні та антифеміністичні погляди героя, які той розписує в деталях. Погляди самого Франка не є секретом для тих, хто хоч трохи зазирав в його біографію, тому я обираю бачити критичне ставлення автора до даних рис персонажа, що підсвічені у тексті. Романтичний аспект цього твору для мене фактично не існує, бо він губиться на фоні історичної і соціальної складової.
July 31, 2024
Почитав позитивні відгуки, вирішив спробувати. Імхо, дуже невдалий твір. Персонажі пласкі, розвиток подій передбачуваний і нецікавий. Дуже схоже на дешевий бразильській серіал. Закінчення теж передбачуване. Загалом, персонажам зовсім не співчуваєш, єдине питання, яке собі задаєш - навіщо я витратив час на цю книгу.
November 18, 2025
Дуже шкода головну героїню, через своє молоде та емоційне бажання мати більше пристрасті в житті неусвідомлено повела себе на страждання. Думаю, вона ненадовго повернулась до свого першого кохання — згодом їй знову набридне, і знову втече.
Мені неочікувано дуже сподобався твір.
Мені неочікувано дуже сподобався твір.
January 20, 2023
Раніше б сказала, що надто сентиментально, але зараз дуже пробирає, до мурах... Дуже красива та вишукана мова.
March 29, 2023
Не сподобалось. Примітивний пригодницький сюжет з жіночого журналу
November 13, 2023
ВАУ! ВАУ! ВАУ! Ця книга - це мільйон із десяти. Я закохана у цю історію і шлях її оповіді. Я закохана в її правдивість. Для мене це особистий кайф)
January 2, 2024
it was so good from what I remember I need to re-read it af 😭😭😭😭
January 5, 2024
5 з 5
Інакшої оцінки для української класики від мене не буде.
А загалом чудова повість, чому я тільки зараз її прочитала.
Інакшої оцінки для української класики від мене не буде.
А загалом чудова повість, чому я тільки зараз її прочитала.
March 9, 2024
Дуже глибоко... Про жінку) Тут неочікувано відчувається, що Франко був феміністом) Дуже раджу❤️
May 19, 2024
Навіть немає, що написати. То є Франко 🔥
December 23, 2024
Абсолютно не зрозуміла Марії, не втекла б від чоловіка – і не страждала б 3 роки. Це ж треба мати таке нахабство, щоб повернутися до того, кого зрадила🙄
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 12, 2025
Майстерно написаний, але дуже депресивний твір
Did Not Finish
July 5, 2025DNF
August 17, 2026
мастерпіс. франко майстер на рейджбайти і на те щоб зачепити сердечко
October 7, 2026
пізня проза франка та його персонажки це моя любов
Displaying 1 - 30 of 32 reviews