Великдень, 2022 рік. Ольга повертається з Києва до рідного селища на Рівненщині, де у домі із візерунками-оберегами її чекає мама, яка досі оплакує чоловіка, сестра, що намагається почати нове життя, і бабця, чия пам’ять повільно розчиняється між минулим і теперішнім. Саме від бабці Оля дізнається про кулінарну книжку прабабці — сімейну реліквію, яку всі вважають втраченою. Чи вдасться дівчині знайти цю книжку і відтворити прабабцин рецепт ясминого пирога? І чи готова вона стати матріархом сім’ї, адже чия книга — тоє і господарство?
Доки Оля шукає книжку, життя селища поволютку відкриває невидимі виміри, де сюжети народних казок переплітаються із плітками, сни — зі спогадами, а померлі близькі приглядають чи належно ви випрали одяг.
Вікторія Фещук — письменниця, журналістка. Авторка статей та кураторка спецпроєктів медіа про книги «Читомо». Лавреатка конкурсів «Гайвороння» (І місце, 2015), «Смолоскип» (IV місце, 2021, III місце, 2022). Вірші та проза Вікторії публікувалися в численних антологіях, серед яких «Прописи» (2021 р.), «Нові вірші війни» (Видавництво Віват, 2023 р.), «Повернення» (Видавництво Віхола, 2025 р.). Дебютна книга віршів «182 дні» у перекладі німецькою вийшла друком у 2023-му, у м. Кассель, Німеччина (Jenior Verlag). За цю роботу перекладачка Ганна Гнедкова увійшла до довгого списку премії Drahoman Prize 2025. Друга книга – поетична збірка “Тимчасові адреси проживання” – вийшла друком у 2024-му у видавництві “Сумна вівця” (Тернопіль) і увійшла до списку «Найкращі українські книжки 2024 року за версією PEN».
Наче й сімейна сага, зазвичай такі історії мені подобаються, проте сюжетно не сильно зачепило. Є багато різних рецептів, а ще класний вайб села, який нагадав багато чого з дитинства.
Мені дуже сподобалося. Ця книжка не про сюжет, а про текст, про те, як написано. Вона найкраще пасуватиме читанню в гамаку влітку під час відпустки. Мені були дуже влучними описи і сам ритм книжки, ніби гойдалок на хвилях. Дуже відгукнулося.
Ця книжка розбила мені серце і склеїла його назад, промалювавши стики золотом, як японці в техніці кінцугі. Як і головна героїня, я схиблена на материзні — жіночому спадку свого роду. Я намагаюся зібрати артефакти чи бодай їхні клаптики, щоб матеріалізувати спогади про тих, хто жив до мене. А написано як... Я тонула в кожному рядку. В авторки якесь космічне вміння вербалізувати своє надчуттєве світосприйняття. Дочитуючи, я подумала, що ось це він і є — справжній катарсис. Книжка потрапила мені в самий нерв. Дякую, що вона зі мною сталася. Дуже чекаю нову прозу від пані Вікторії!
Зараз я вам рецепт, як сповна провідчувати книгу "Ясминовий пиріг". По-перше, щиро рекомендую саме слухати її в аудіо форматі - тоді мозок не шпортається за кожне унікальне слово притаманне тій місцевості поруч з сучасними нахіба, дохріна і срались... Оповідь тече плавно-плавно... По-друге, ідеальний час для прочитання - це рання весна перед Великоднем. Щиро рекомендую читати саме тоді! По-третє - не читайте голодними! Там дуже багато смачних рецептів! (Часом аж забагато). Щодо мого особистого сприйняття історії - мені більше сподобалось, а ні ж ні... Багато чого відгукувалось з мого дитинства. Дещо можна б було спокійно викреслити без втрати сюжету (бібліотеку- я не зрозуміла до чого це було) Але загальний після смак від прочитання - хороший. Задаюсь собі питанням, а якби я могла б поспілкуватися з померлою бабусею, який би втрачений рецепт я б в неї запитала...
This entire review has been hidden because of spoilers.
Очікувала більшого після прочитання анотації. Останні 2 сторінки покращили післясмак, додавши ту магію й взаємодію, яких особисто мені не вистачало впродовж усієї оповіді. За структурою нагадало «Солодкі чари забуття» Крістін Гармел, тільки що цій історії, як на мене, не вистачило розкриття, глибини, меншої дистанції між мною, читачкою, та героями. Через це й рецепти сприймалися дещо незграбно (?) й читалися не з таким захопленням, як у вищезгаданій книзі.
Щось домашнього і простого є в цій книжці. Емоційно рівна розповідь про українську родину, яка складається з самих жінок, які просто є одна у одної. В ній можна знайти багато смислів і значень ..
Я брала цю книжку, тому що знала, що тут має бути Рівненщина. Зараз особливо трепетно читати про рідний край, тож такі історії не можу оминати.
Мабуть, в мене все ж були інші очікування від неї, хотілось чогось більш атмосферного, локалізованого, домашнього. Якщо останнє я відчула хоч якось, то перші два пункти пройшли повз мене повністю.
Хоч ми й опиняємось у селі, однак навколо реалії сучасности - повномасштабна війна, втрати, біль, тривога й переживання. Втім на тлі цього відбувається й сімейна історія, де бачиш зв'язок родини - не ідеальний, але справжній, знайомий багатьом. Особливо мене вразили сімейні рецепти, це якось щемко і дуже затишно❤️🩹.
Так, мені хотілось більшого, більшого копання у минулому, дізнатись про родину героїв, їхні якісь потайні історії. Попри це все одно рекомендую читати "Ясминовий пиріг", аби відчути зв'язок з домом.
Ще великий плюс за те, як пише авторка, справді гарно та мелодично. Чекаю наступних книжок.