Старий пердун, за сумісництвом письменник, вирішує помститися жінкам до яких у нього є питаннячка за допомогою свого втричі молодшого друга-гея. Не те щоб прямо всім-всім жінкам, третю дружину вирішив не викопувати, наприклад, скоріше випадковій вибірці. План був приблизно такий: друг-гей дуже красивий, жінки в нього мають закохатися, він в них - ні, а далі по ситуації. Тут я мав би додати “та щось пішло не так”, але більш-менш все спрацьовує. Це не великий спойлер, бо після того як план був озвучений, project manager у вигляді автора і product owner у вигляді персонажа, втрачають до нього активний інтерес, він наче й залишається в мозаїці, але інтрига полягає не в тому чи будуть змовники мучитися біля розбитого корита, адже все пропало, чи, навпаки, будуть біля нього святкувати, інтрига зміщується в бік питань: як саме розбили корито і що то взагалі за корито таке. В певний момент ви зможете зафіксувати для себе що план виконано, але історія продовжить свій розвиток, вона складніша й багатогранніша.
Коли читаєш твори “не європейських” авторів, так чи інакше розумієш що “планка нормальності” в них трохи зміщена. Точно різницю не завжди легко описати, але інтуїтивне відчуття перекосу зʼявляється. Тут ще складніше: Місіма ніби приховує й саму “планку”. Ти ніби бачиш еквалайзер на якому перемикачі в ненормальному положенні, але відмітки 0 нема, “середнє по лікарні” й те приховали. Що додає можливих варіантів сприйняття. Як нам кажуть під кінець: “Те, що людина вважає адекватним вираженням, є лише однією з можливих адекватностей”. От тут можливих адекватностей багато.
Наприклад, один з героїв письменник, і тут багато його роздумів про літературу. Певною мірою вони утворюють окрему нитку розповіді. Ці роздуми засновані на протиставленнях: життя-смерть, реальність-мистецтво, красиве-потворне і випадкових (або ні) поєднаннях цих компонентів. Як правило, і тут не виключення, я сприймаю таку гру в парадокси як обʼєктивно брєдятіну, яка може мати якесь субʼєктивне значення. Красиві слова, не більше, якщо красиві. Оті от усі “мистецтво - це смерть, яку переживає автор” - добре, і шо? Сторонньому спостерігачу це не пояснює нічого про мистецтво (і про смерть), але якщо припустити що автор дійсно в це вірить, а не згенерував на ходу як я, то може пояснити дещо про автора. До того ж авторитет промовця в справі відокремлення нісенітниці від цікавої думки грає не останню роль.
Відповідно, коли бачиш в цьому тексті розлогі роздуми про літературу, виникає простір варіантів: це думки Місіми, які він вкладає в голову свого героя, це не його думки, але цілком адекватні роздуми на тему, як для японського письменника, це високопарне бла-бла-бла й більш нічого. З мізогінією цього персонажа все ясно, але при цьому він розумний і талановитий, чи просто талановитий? Той самий друг-гей сприймає ці балачки здебільшого як бла-бла-бла, але той друг молодий і красивий, а юності й красі далеко до мудрості. Навіть кінцівку можна сприймати по різному: це жалюгідний кінець філософських галюцинацій, чи майстер зафіксував своє найкраще творіння? Коротше: сприйняття роздумів в цьому тексті як потоку брєда, пояснює все так само добре (якщо не краще!), як і сприйняття їх як дійсно адекватних думок, просто більш “японських” ніж “європейських”.
Але головний герой тут все-таки не письменник, а друг-гей, і тема гомосексуалізму, як не крути, в центрі оповіді. З цікавого:
- це не історія про права, утиски, сприйняття суспільством etc (чого напевно можна було б очікувати перш за все). Не без цих тем, але вони дуже сильно на фоні.
- гомосексуалізм тут розкривається/пояснюється як певна форма нарцисизму. складний варіант “переносу” кохання до самого себе на людину такої ж статі.
- Місіма сильно фокусує увагу на тому що часто це короткотривалі стосунки, якщо взагалі не “на одну ніч”, намагається пояснити чому так, а потім виводить з цього довгострокову теорію відсутності перспектив, занепаду, деградації, аморальності і далі за списком, - це, здається, чи не єдине місце в тексті, де проступає авторська позиція, більшість часу автора не видно, прихопив планку нормальності і сидить в кущах, спостерігає.
- Гей-коммьюніті описується як таке собі таємне товариство. Масони чи щось таке. По-суті воно напевно так і було в Японії 50-х, але всеодно цікавий підхід.
- багато уваги до того що це часто про стосунки іноземців й заможних старших чоловіків з молодими утриманцями. (Там взагалі на початку старі геї переслідують молодого недосвідченого головного героя, з цього починаються його гей-пригоди так би мовити).
- Можливість того що в любовному трикутнику чоловіки можуть закохатися один в одного, додає класичній історії неочікуваного (забороненого, див. назву :) ) забарвлення.
Не знаю як до цього ставитись. “Я думав це не так працює, хоча й не те щоб думав”. Де тут правда, де художній вимисел, де специфіка Японії, де специфіка субкультури, де тут що - ХЗ.
Я не експерт з японської культури і не знавець творчості Місіми, тому моє сприйняття сильно “поза контекстом”: просто книга, без додаткових нашарувань. І от в такому варіанті, де купу речей можна сприймати по різному, і відповідно різною буде відповідь на питання “що це було” - мені зайшло. Я б сказав що ця книга тихо підповзла до віртуального списку найкращих книг які я коли-небудь читав, але не факт шо вона там опиниться, бо в той список як правило потрапляють відчиняючи двері “з ноги”, а не тихо підповзаючи. З іншого боку: в відгуках пишуть що це не найкраща книга Місіми, не знаю, “Сповідь Маски” мені не настільки сподобалась, вона набагато простіша.