What do you think?
Rate this book
Птаходім
«В світі і правда нема недоречних зим, І, якщо схоче, то кожен матиме дім».
(с) Катерина Бабкіна
Де ваш дім? Там, звідки ви родом? Чи ви обрали собі дім деінде, у теплих чи холодних краях? Чи ви не обирали? Чи ваш дім — у мріях про далекі світи?
Чи у близьких людях? Чи (найкраще) — ваш дім всередині вас самих?
Я ще не знаю, де мій дім. У цій книзі я шукаю його разом із перелітними птахами.
(с) Катерина Бабкіна
Де ваш дім? Там, звідки ви родом? Чи ви обрали собі дім деінде, у теплих чи холодних краях? Чи ви не обирали? Чи ваш дім — у мріях про далекі світи?
Чи у близьких людях? Чи (найкраще) — ваш дім всередині вас самих?
Я ще не знаю, де мій дім. У цій книзі я шукаю його разом із перелітними птахами.
96 pages, Hardcover
Published February 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
June 6, 2026
«як ласкаві слова заліковують шрами від ран,
наче змучену соняхом землю загоює сніг;
як на вигляд слабкі несуть світ на плечах;
як сміється той, хто світліший за них усіх;
як пробачив той, хто ніколи не пробачав»
Я дуже люблю читати авторів приблизно мого віку, аби ставити хрестики на перетині наших досвідів. З Олександрою ми народилися й виросли в одному місті, навчалися в одній школі, і, як виявилося, пронесли любов до фентезі через роки.
Сашина поезія всуціль просякнута казковістю, то там, то тут виринають фентезійні елементи:
«Оле-Лукоє розкрив парасолю,
в очі сипнув дрібку сонної солі.
Хай тобі сняться обпалені сонцем
теплі пісочні фортеці.
Вежі захищені, шпилі високі,
з моря злітаються літні мусони,
мушлі шкребуться боками і сохнуть,
ти, наче мушля, шорсткий — сотні
хвиль не затерли»
Але казковість — це ще не відірваність від реальності. Авторка не живе поза контекстом воюючої країни, навіть коли розповідає історії про Вінницю:
«ось тобі пісня в машині і вікна відкриті навстіж
ось тобі теплий пісок і мокре коротке волосся
ось тобі все, щоби тільки забути вдалося
щоби забути місто, в яке прилетіли ракети
не пам'ятати, хто ти
не пам'ятати, де ти»
Значний пласт текстів — це нормалізація боротьби із депресією:
«Ти відчуваєш, що щось тут не те.
Ти — наче риба німа, з якої здирають луску.
Зброя заряджена,
і заряд в ній — відсутність віри.
Місто цвіте.
Місто цвіте навесні усіма кольорами бузку.
Але в сумі воно
все одно
залишається сірим»
Настрій у текстах рухається до висхідного і завершується надзвичайно світлими рядками:
«...I краса сліпить очі, як відблиск з поверхні ріки.
І краса тебе ранить, як лезо ножа.
І ти думаєш: чим же я заслужив
стільки див,
стільки добрих людей
і такий світлий жаль»
наче змучену соняхом землю загоює сніг;
як на вигляд слабкі несуть світ на плечах;
як сміється той, хто світліший за них усіх;
як пробачив той, хто ніколи не пробачав»
Я дуже люблю читати авторів приблизно мого віку, аби ставити хрестики на перетині наших досвідів. З Олександрою ми народилися й виросли в одному місті, навчалися в одній школі, і, як виявилося, пронесли любов до фентезі через роки.
Сашина поезія всуціль просякнута казковістю, то там, то тут виринають фентезійні елементи:
«Оле-Лукоє розкрив парасолю,
в очі сипнув дрібку сонної солі.
Хай тобі сняться обпалені сонцем
теплі пісочні фортеці.
Вежі захищені, шпилі високі,
з моря злітаються літні мусони,
мушлі шкребуться боками і сохнуть,
ти, наче мушля, шорсткий — сотні
хвиль не затерли»
Але казковість — це ще не відірваність від реальності. Авторка не живе поза контекстом воюючої країни, навіть коли розповідає історії про Вінницю:
«ось тобі пісня в машині і вікна відкриті навстіж
ось тобі теплий пісок і мокре коротке волосся
ось тобі все, щоби тільки забути вдалося
щоби забути місто, в яке прилетіли ракети
не пам'ятати, хто ти
не пам'ятати, де ти»
Значний пласт текстів — це нормалізація боротьби із депресією:
«Ти відчуваєш, що щось тут не те.
Ти — наче риба німа, з якої здирають луску.
Зброя заряджена,
і заряд в ній — відсутність віри.
Місто цвіте.
Місто цвіте навесні усіма кольорами бузку.
Але в сумі воно
все одно
залишається сірим»
Настрій у текстах рухається до висхідного і завершується надзвичайно світлими рядками:
«...I краса сліпить очі, як відблиск з поверхні ріки.
І краса тебе ранить, як лезо ножа.
І ти думаєш: чим же я заслужив
стільки див,
стільки добрих людей
і такий світлий жаль»
May 11, 2026
гарно, справді. рада, що маю свій примірник.
не все сподобалося, звісно, але кількість 'мого' переборола враження, тому так — буду агітувати всіх прочитати теж.
не все сподобалося, звісно, але кількість 'мого' переборола враження, тому так — буду агітувати всіх прочитати теж.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews