Мій другий читацький досвід з Андрієм Кокотюхою виявився доволі приємним. Звісно, тема і антураж роману сприяли цьому - по-перше, мій лавлі Львів, по-друге, саме те приємне ретро - початок ХХ століття, бабці Австрії скоро прийде кінець, але поки ще вона є і вигідно відрізняється від своєї східної сусідки, Російської імперії; по-третє - жанр детективу, я його люблю, особливо він побудований на хорошій інтризі. Тому основа роману була файна. А те, що на ній виросло, має певні як мінуси, так і плюси.
Початок тексту трохи спантеличує. Ну бо, погодьтеся, коли роман з назвою "Адвокат з Личаківської" починається із вбивста...правильно, адвоката, який живе на Личаківській вулиці, то думаєш - еммм... Але нічого, оповідь вирівнюється, всі стають на свої місця, персонажі з'являються, часом міняють забарвлення (цебто ті, що видавалися "радше хорошими", виявляються "радше поганими" - і навпаки), розслідування розкручується...і загалом до сюжету у мене претензій немає.
Та у цій книжці дуже помітно, що її автор - один з найплідніших письменників сучасної України. Писати книги він встигає швидше, ніж багато хто - читати. Відтак, маю підозру, що Кокотюха має власний письменницький рецепт, як "зварити" основу книги, певну схему, за якою веде оповідь. І для вибагливого читача ця шаблонність, передбачуваність очевидна: знайомлячи нас з новими персонажами, автор обов'язково коротко описує їхню зовнішність та вбрання, щоб познайомити читача з локацією, її атмосферою і колоритом, автор пропонує поглянути на неї очима новоприбулого персонажа тощо. Ці очевидності насправді не є недоліком - принаймні, для читачів, які вважають письменництво не польотом чистого натхнення, а ремеслом, незгіршим, ніж, скажімо, теслярство. Бо Кокотюха, нехай не письменник-геній, але насправді дуже хороший майстер.
По-перше, він доречно розбавляє текст детальками і цікавинками - тут історичну анекдотку вставить (окей, про львів'янку, яка, уздрівши перший у Львові трамвай, показала йому голий зад, читати мені було нецікаво, бо "нє свєжо", але для тих, хто не читав ніколи Винничука, це буде цікаво й дотепно), там колоритною балачкою оповідь розбавить, там розкаже історійку, явно взяту зі старих газет.
По-друге, йому, як на мене, добре вдається передавати мову й говірку різних колоритних персонажів. А їх у романі не бракує - від поліціянтів і галицьких інтелігентів до батярів та євреїв. Особливо мене потішили діалоги зубного лікаря - мешканця Кракідалів (то єврейський район так звався) та його дружини Естер.
По-третє, він ніби ненароком заторкує важливі геополітичні теми. Скажімо, я досі не задумувалася над тим, що москвофіли, про яких ми вчили у школі, були такими собі адептами "Русского міра" в Галичині, і що, можливо, якби колесо історії рухалося за трохи іншою траекторією, вони би ще тоді кричали "Царь-батюшка, ввєді войска". Також Кокотюха чітко протиставляє під-Російську Україну та під-Австро-Угорську. У першій - безправ'я тих, хто не належить до "сильних світу цього" та разом з тим можливість "підмазати", скористатися протекцією і уникнути справедливого покарання за злочини. У другій реальність така, що візник може спокійнісінько подати позов проти магістрату і виграти суд, а якщо впливову людину впіймають на злочині, то її кар'єрі кінець.
Звісно, історичні реалії були значно складнішими і зовсім неоднозначними. Але мені сподобався такий виразно проукраїнський дух абсолютно, здавалося б, аполітичної і розважальної книжки.
"Адвокат з Личаківської" - це перша книга із серії ретро-детективів, яку започаткував Кокотюха. Не скажу, що цей роман захопив мене аж настільки, що хочеться продовження. Але було цікаво і атмосферно. Тому наступні частини серії, якщо випадково потраплять до рук, скоріш за все прочитаю.