Пісні світанку. Нова українська фантастика

by Ірина Грабовська, Наталія Матолінець, Світлана Тараторіна

Степові легенди, магічні прикордоння, альтернативні київські землі й далекі світи відкривають багатоголосся нової української фантастики. У збірці «Пісні світанку» автори відновленої української незалежності — військові й цивільні з різних частин України — розказують історії про боротьбу світла й темряви, силу любові та крихкість майбутнього, складність вибору і промені надії, що так відгукуються у сьогоденні. Та в кожному тексті жевріє світло, яке нагадує, що після найтемніших ночей настає світанок.

Genres: Fantasy, Short Stories, Dystopia, New Adult, Mystery, Mythology, Horror

272 pages, Hardcover

First published May 1, 2026

About the author

Ірина Грабовська - українська письменниця і блогерка. Писала сценарії для комп'ютерних ігор. Веде блоги, присвячені письменництву, у Facebook, Instagram і Telegram.

Авторка стімпанк-дилогії "Леобург", що складається з двох книг - "Остання обитель бунтарства" і "Остання війна імперій". У 2018 році Ірина стала співавторкою військового документального бестселеру - хроніки "У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту" (під псевдонімом Анастасія Воронова). У 2020 році "Остання обитель бунтарства" увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2020".

У 2022 році у видавництві "Віват" вийшов друком роман Ірини "Зірки й кістки", перша частина фентезійної трилогії "Замок із кришталю".

Улюблені жанри - історична проза, янґ-едалт і нью-едалт фентезі, стімпанк, психологічна проза.

Reviews

[Anastasia Terendii (livie's version) · Rating 3.5 out of 5]

загалом, це дуже гарна фентезі-фантастично антологія, і кілька історій я б навіть прочитала окремими книжками. нижче склала свій рейтинг і короткі враження по кожній історії:

4.75 зірочки: Захисник живих (Грабовська) - дуже приємно знову повернутись у всесвіт Замку із кришталю, але і окремо від трилогії сама історія ну неймовірно щемка, кілька разів ледь не плакала, і фінал зміг навіть частково здивувати

4.5: Кант надії (Тараторіна) - ну просто дуже складна морально історія, взагалі жахливі відчуття читати про окупацію, а тут у нас ще й якісь почвари, від яких відчуваєш лише нудоту. хотіла б повноцінну книжку в цьому сетингу

4.25: Усі коралі на захист богині (Матолінець) кілька разів розплакалась, бо згадувала під час прочитання, як моя прабабуся Стефа розказувала схожі історії про другу світову. і написано це ну так гарно, так атмосферно, що ніби проживаєш сама все це разом з Стефцею і Нією.

4: Зорезнавці (Achell) - філософський боді горор, де в мене оцінка росла з кожною наступною сторінкою. цікава ідея, яку чудово розкрито навіть в такій короткій формі, і написано знову ж таки дуже гарно.

4: Кістяні голки (Нагорнюк) - ще одна дуже складна морально історія, бо гарно і реалістично описано самопошкодження і все, що з цим пов’язано, але мені не вистачило тут саме магії, ще й її не надто розкрито, зважаючи на тему всієї збірки.

3.25: Кордон (Піскозуб) - ідея цікава, весь час ще й були відчуття виїзду за кордон під час війни. але написано це якось ну так слабко і просто, занадто багато подій на коротку історію, ніби читаєш стислий переказ повноцінної книжки.

3: Голодна коса (Новік) - непоганий такий окультний детектив, але, можливо, через те, що я отруїлась, коли настала черга читати цю історію, я розтягнула її на три дні, по суті, і якось вона пройшла повз мене (отака об’єктивна оцінка, звичайно, так!!)

3: Пір’я (Самойленко) - ну таке собі, знову-таки цікава ідея, і написано місцями теж гарно, але у інших історіях, незважаючи на коротку форму, була набагато краща світобудову. тут ж постійно щось відбувається, але загальної картини не відчуваєш, і тому відчуття якоїсь недопрацьованости.

2.75: Змієвиця (Довгопол) - написано атмосферно, відчуваєш аж оце село, такі собі вайби Вія місцями, але оці всі змії..... бррррр! і під кінець стало нудно, хоча це ж коротка історія.

2: Донька Марени (Дерев’янко) - перші дві частини Аркану мені сподобались, у третій було трохи забагато всього, а тут стиль написання ще якось більше нагадував Відьмака, але такого ну дуже confusing, і історію загалом я взагалі не відчула.

2: 1919 Легіон (Кузнєцов) - якщо ви любите екшн, саме описи боїв і тд, то історія якраз для вас. а мені таке, на жаль, заходить через раз, тому просто не моє.

[Viktoriia · Rating 5 out of 5]

Збірка точно сподобалась, не зовсім 5, але близько. Всі оповідання різні, але проглядалась схожа тематика, така близька, на жаль. З багатьма авторами знайома вже не один раз, люблю всією душею кожну і кожного, лише Achell читала вперше. Особливо відгук по оповіданням дати важко, бо то спойлери, тож залишу думки і чим запам'яталось. Якісь оповідання сподобались менше, якісь більше, ті, що потрапили до особистого тому зазначенно.

Дарія Піскозуб "Кордон". Сподобалось найменше, мені не вистачило відчуття часу, обсягу, щоб звикнути і проникнутись персонажами перш ніж отримала подію. Але як і в інших оповіданнях, абсолютно згодна з посилом.

Павло Дерев'янко "Донька Марени". Загалом, те що відносно і очікувала, що за назвою, що за автором. Одне з улюблених, стиль написання, темп оповіді (хоч і незвичний) прямо в серденько.

A. Achell "Зорезнавці". Ось це, певно, я зрозуміла найменше. Це не завадило мені насолодитись, бо попри знижені очікування мені сподобалось.

Юлія Нагорнюк "Кістяні голки". Без звичних фразочок і жартів, але також близьке мені особисто. І, авжеж, відьми в наявності. Також в улюблених.

Ірина Грабовська "Захисник живих". Певно, найбільш болісне для мене, бо розумію цю любов до загиблого брата. Топ, ще й відчувала вайби ліч кінга (але навряд авторка грала в варкрафт)

Андрій Новік "Голодна коса". Трохи невимовного жаху, що нагадав твори Лавкрафта з усіма цими сектами і богами, таке я люблю

Наталія Довгопол "Змієвиця". Абсолютно задоволена мовою, самим оповіданням, персонажами, смакувала кожне слово.

Катерина Самойленко "Пір'я". Авторка казала, що це про Зовнішній світ, але я трохи недозрозуміла. То таке. Для мене відкрилась зовсім інша Самойленко в цьому оповіданні, бо читаючи лише трилогію я не знала що очікувати і звикла до іншого, коли більшості авторів я читала книги і оповідання. Спробувала розгадати посил імен, не знаю чи успішно, але точно заспойлерила собі все (мої проблеми, претензій 0). Абсолютний топ

Наталія Матолінець "Усі коралі на захист богині". Читаючи, згадувала які у самої авторки є прикраси і чомусь уявляла її як головну героїню. Мені трохи нагадало інше їх оповідання, бо там теж була відьма, хоча якщо дивитись сюжет, то вони різні.

Володимир Кузнєцов "1919. Легіон". Спочатку згадала Поза межами болю, через весь цей холод і безнадію, потім просто розчинилась в тексті. Також, одне з улюблених.

Світлана Тараторіна "Кант надії". Довелось проти мовчки посидіти після того, як дочитала. Відчувала всю цю огиду (не до твору, оповідання прекрасне), силу і жагу життя.

[Victoria Unizhona · Rating 5 out of 5]

«Пісні світанку» - збірка фантастичних оповідань про війну, яка майже ніде не називається прямо, проте відчувається у кожній історії. Тут є окупація, біженці, втомлені союзники, знищення пам’яті, байдужість людей, які перебувають у безпеці, та постійний вибір між спротивом і пристосуванням. Водночас книжка не залишає після себе відчуття суцільної безнадії. Навпаки, вона говорить про дуже темні речі так, що наприкінці все одно залишається світло.

Мені сподобалося, що автори не намагаються просто перенести сучасну війну у фентезійні декорації. Кожне оповідання осмислює окрему частину нашого досвіду: втрату близьких, розрив між людьми з війни та людьми без війни, зросійщення, історичну пам’ять, помсту, провину, пасивність суспільства. Завдяки фантастиці ці теми можна побачити трохи збоку, хоча впізнаються вони дуже легко.

«Донька Марени» Павла Дерев’янка для мене звучала як історія про складні українсько-польські відносини, історичні образи та помсту. Пізніше я прочитала пояснення автора: оповідання було написане восени 2023 року, коли почала особливо відчуватися втома партнерів від нашої війни. Сенат США блокував допомогу, в Європі говорили про поступки росії. Тому союзник у цьому тексті не обов’язково означає саме Польщу. Це збірний образ тих, хто обіцяв бути поруч, а в критичний момент вирішив, що чужою країною можна пожертвувати заради власного спокою.

Через історичний антураж моя перша асоціація все одно нікуди не зникає. Важливо й те, що це історія саме про месницю. Її ненависть спрямована не тільки на очевидного ворога, а й на того, хто називав себе союзником, проте зрадив. Оповідання не пропонує простої відповіді, чи може помста відновити справедливість. Воно добре передає сам стан людини, яка вже не може розділити світ на друзів і ворогів, бо надто часто бачила, як легко перші відвертаються.

«Голодна коса» Андрія Новіка стала для мене історією про те, як люди, що зазнали зла, самі можуть перетворитися на зло. Пережите страждання не робить людину автоматично доброю чи моральною. Іноді воно лише дає їй виправдання для наступної жорстокості.

Ще важливіша тут Мая. Вона показує, що проста людина теж може щось робити, навіть коли живе всередині хворої системи й не має великої влади. Саме тому оповідання так легко співвідноситься з російським суспільством. росіяни часто виправдовують свою бездіяльність тим, що від них нібито нічого не залежить. Мая не може самотужки змінити весь світ, та все одно робить моральний вибір. Її присутність руйнує зручну тезу про повне безсилля звичайної людини.

«Пір’я» Катерини Самойленко для мене дуже про зросійщення. Система сама визначає, якою має бути «правильна» людина, а все інакше оголошує потворним і небезпечним. Мати Віти навіть намагається зрізати з доньки пір’я, бо переконана, що так зробить із неї людину. Водночас авторка говорить і про те, як війна змінює військових та цивільних, а суспільство замість того, щоб зрозуміти й прийняти цих людей, часто починає їх боятися, приховувати та демонізувати.

У «Кордоні» Дарії Піскозуб дуже точно показано прірву між світом, де триває війна, і світом, який може дозволити собі її не бачити. Люди з безпечної країни нібито хочуть допомагати й розуміти, проте часто сприймають чужий досвід тільки тоді, коли можуть отримати з нього користь. Це оповідання про біженців, втому від співчуття та неможливість повністю пояснити людині без досвіду війни, як вона змінює сприйняття життя і смерті.

«Захисник живих» Ірини Грабовської говорить про війну з перспективи тих, кого зазвичай не помічають у героїчних переказах. Не правителів і легендарних воїнів, а людей на полі бою та тих, хто залишився жити після втрати близьких. Для мене це одне з найчесніших оповідань збірки про пам’ять, горювання і ставлення до загиблих не як до абстрактних символів, а як до конкретних людей.

«Кістяні голки» Юлії Нагорнюк теж працюють із темою непоміченого болю. Тут допомога може не врятувати, а створити нову проблему, особливо коли ніхто не намагається зрозуміти, чого насправді потребує людина. Водночас історія не лишається цілком безпросвітною. Навіть у ній є можливість бути побаченою і не залишитися зі своїм болем наодинці.

«Зорезнавці» A. Achell трохи віддаляються від безпосередніх воєнних паралелей, проте продовжують загальну тему вибору. Скільки себе можна віддати заради знання, влади чи належності до чогось більшого? Що залишиться від людини, якщо для досягнення мети вона має відмовитися від тіла, минулого і власного «я»? У контексті всієї збірки це також читається як історія про ціну, яку людина платить за виживання.

«Змієвиця» Наталії Довгопол звертається до української міфології та показує минуле не як застиглу декорацію. Старі вірування, страхи й насильство продовжують впливати на людей, навіть коли ті не до кінця розуміють їхнє походження. Тут особливо добре відчувається, як сучасна українська фантастика повертає собі власну міфологічну мову.

«Усі коралі на захист богині» Наталії Матолінець - про пам’ять, яка передається між поколіннями, та культурну спадщину, яку війни й окупації постійно намагаються обірвати. Прикраси тут стають чимось більшим за красиві речі. Вони зберігають зв’язок із жінками, які жили раніше, та нагадують, що навіть після втрати дому чи родини людина не починається з нуля.

«1919. Легіон» Володимира Кузнєцова повертає до історичного циклу, з якого росія щоразу намагається себе викреслити. Війна змінює назви, форму та зброю, проте імперська сутність ворога залишається впізнаваною. Через фантастичний жах оповідання передає відчуття сили, яка приходить не просто захопити територію, а знищити саму можливість нормального життя.

«Кант надії» Світлани Тараторіної дуже правильно завершує збірку, бо говорить про мистецтво і культуру як форму опору. Під час окупації вони можуть здаватися чимось другорядним на тлі фізичного виживання, проте саме музика, спів і здатність творити допомагають людям не втратити себе. Культура тут не прикрашає життя після перемоги - вона сама стає зброєю проти темряви, зберігає пам’ять і тримає людей разом. Надія виникає не з упевненості, що добро обов’язково переможе, а з того, що навіть у захопленому місті люди продовжують творити й чинити опір. Поки звучить їхній кант, ворог не зміг забрати в них усе.

Не всі оповідання сподобалися мені однаково, та загалом збірка дуже зайшла. Вона виявилася значно ціліснішою, ніж я очікувала від одинадцяти різних авторів. Тексти відрізняються жанрами, стилем і масштабом, проте майже всі говорять про одне: що стається з людьми, коли зло стає частиною їхньої повсякденності.

Особливо цінним для мене стало те, що книжка про війну виявилася обнадійливою. Вона не заперечує жорстокості й не намагається штучно втішати. Просто в кожній історії залишається людина, яка пам’ятає, не погоджується, захищає, шукає або хоча б не дозволяє остаточно переконати себе, що нічого не залежить від її вибору. Мабуть, саме це і є світанок із назви.

[Irуna Kuibida · Rating 5 out of 5]

Дуже добре видно, як війна проникає в літературу.

📖 «Пісні світанку», міжавторська збірка оповідань.
⭐️ 5/5

Одинадцять оповідань. Сім з яких — про війну, яка прямо чи опосередковано відображається у кожному з нас.

Про сусідів, які живуть у сталевій бульбашці ілюзій і думають, що війна не прийде до їхнього дому. Смішні й наївні.
Про ненависть, яка переповнює аж за край. І не тільки до ворога.
Про втрату рідної людини та прийняття цієї втрати. Заради спокою і спочинку.
Про зміни, видимі й невидимі. Ті, що війна карбує на людях.
Про памʼять і культуру. Їх насильно відбирали і знищували, тож змушені по намистиці збирати знову.
Про боротьбу до останнього. Як би важко і безнадійно не було.
Про омріяне майбутнє. За яке сплачують занадто велику ціну.

«Війна» в українській літературі — неминуча, логічна й потрібна.
Коротка памʼять — найбільша біда українця. Тож хочеться вірити, що ці страшні нагадування нарешті залишать війну тільки на сторінках і у минулому, а не стануть черговим пророцтвом для наступних поколінь.

Мій ТОП-3 оповідань, які найбільше сподобалися та відгукнулися:
1. «Кордон», Дарія Піскозуб.
2. «Захисник живих», Ірина Грабовська.
3. «Усі коралі на захист богині», Наталія Матолінець.

Загалом, мені сподобались усі оповідання у збірці, окрім одного. Але це мій бзік: я не люблю і не читаю історії про школярів чи підлітків. Свідомо їх уникаю, бо просто не відчуваю емоційного конекту.

Вкотре переконалася, що подібні збірки оповідань — це скарб!
Часом ввечері хочеться почитати, але нема сил починати нову історію, розбиратися хто кому кум-брат-сват, терпіти стосторінкову тривогу персонажки (дякую, своєї вистачає) чи шукати плюси і мінуси космополітизму. Такі книжки я відкладаю на трохи «свіжішу» голову.

Тож 20-30 сторінок короткої прози у такі дні — золото! Ще й з новими авторами й авторками познайомитися можна. Давайте ще)

Далі — відгук на кожне оповідання:

«Кордон», Дарія Піскозуб
Оповідання про кожного (майже) українця, який перетинає кордон у західному напрямку. Дуже тригерне! Я відчувала в житті такі емоції, як головна героїня. Правда, я більш агресивна, якби була на місці Ліну, це закінчилося б депортацією. Тому сиджу вдома, на моєму комфортному боці кордону, серед своїх, між нашими колективними травмами. Дуже-дуже сподобалося! Для мене, найкраще оповідання у цій збірці.

«Донька Марени», Павло Деревʼянко
Як багато вмістилося на 14 сторінках!
Милосердя та ненависть, зневіра та сила, страх, помстра, боротьба. Ніби й фантастика, але водночас дуже реальна. Це все якесь знайоме. Було неприємно, але цікаво.

«Зорезнавці», A. Achell
Магічно красиве оповідання про те, як важливо слухати себе!
Робити те, до чого лежить душа.
Не вагатися, не зупинятися, не шкодувати.
Бо це шлях до своєї зірки.

«Кісняні голки», Юлія Нагорнюк
Не люблю історії про підлітків. Будь-які.
Мені вони не відгукуються. Саме тому це оповідання мені сподобалось менше, ніж інші.
Тут є важлива соціальна тема. Я впевнена, що вона аж ніяк не вигадана, і явище селфхарму доволі поширене серед дітей.
Але я не відчуваю емоційної привʼязки до оповідання. Воно не викликало в мене нічого.

«Захисник живих», Ірина Грабовська
Дуже щемке.
Про любов до того, кого вже нема.
Про привʼязаність, яка тільки й тримає на цім світі. Про вибір, який треба зробити.
Про прийняття реальності, якою б болючою вона не була.
Витягує спогади і емоції, які важко повернути туди, де вони були.
Дуже сподобалося!

«Голодна коса», Андрій Новік
Цікаве детективне оповідання, наповнене містикою і почварами.
Похмурий Лемберг, таємні товариства, воскреслі чоловіки і їхні нещасні вдови.
Мені подобалося перебувати у цій історії, хотілося нарешті дізнатися кінцівку. А та — дуже неочікуваний сюжетний поворот!

«Змієвиця», Наталія Довгопол
Читала оповідання з думкою, що десь я це вже бачила: історія про відьму у селі, яку всі обходять десятою дорогою. Я навіть була впевнена, як це закінчиться.
Але ні — було неочікувано, мені
сподобалося!
Подобається манера оповіді авторки:
така мова дуже добре передавала атмосферу.

«Пірʼя», Катерина Самойленко
Спершу не зрозуміла цього оповідання, і воно мені не сподобалося. Але сіло в голові, і я чогось над ним думала.
І дійшло. І сподобалося!
Воно дуже про нас. Правда, персонажі мають зміни дуже видимі, а ми — не завжди. Десь там болить, а де — не знаєш. Здається, що всюди, бо аж розпирає.

«Усі коралі на захист богині», Наталія Матолінець
Яке красиве оповідання про пошук та пізнання свого.
Своєї історії та родини.
Свого культурного спадку, який розкрадали роками.
Своїх скарбів, які доводиться збирати наново.
Ідея з Нією та Стефцьою неймовірна!
Дуже сподобалося!

«1919. Легіон», Володимир Кузнєцов
Херсонщина. Зима. Січові стрільці.
Скандинавська міфологія.
Бій на панцерпоїзді з гарматами.
Вершниця на триногому коні.
Мої улюблені потвори пана Кузнецова!
На початку засмутилася, що персонажі
"нормальні", а потім почалось: велетні, коні-кістяки, гельруни. Ну кайф! Дуже сподобалося!

«Кант надії», Світлана Тараторіна
Прекрасне і моторошне.
Приречене і водночас обнадійливе.
Мені подобається, що саме це оповідання останнє в збірці. Бо воно про майбутнє, у якому “нема справедливості, є лише надія”.

[Iryna · Rating 4 out of 5]

Фантастично, моторошно, загадково. Незважаючи на те, що це збірка, немає абсолютно жодного оповідання, яке б розчарувало. Звісно, є сильніші, є слабші, але це одна з кращих книжок такого типу, на мою думку

[Olena · Rating 4 out of 5]

«Пісні світанку. Нова українська фантастика» Д. Піскозуб, П. Дерев'янко, A. Achell, Ю. Нагорнюк, І. Грабовська, А. Новік, Н. Довгопол, К. Самойленко, Н. Матолінець, С. Тараторіна, В. Кузнєцов

Одинадцять фантастичних (буквально і сенсуально), різношарових та вартісних оповідань. Виглядає як одна з найцікавіших українських жанрових антологій цього року. Не факт, що вам сподобаються всі оповідання (адже це дуже рідко трапляється зі збірками), але є хороші шанси знайти авторів, чиї романи захочеться читати далі.

Ділюсь трохи своїми враженнями:

Дарія Піскозуб «Кордон» — алюзія на наше сьогодення, проживання війни, ставлення до смерті і посил на європейців, які дуже “стурбовані”, але “не лізьте до нас зі своєю печалькою”. Історія про те, що навіть, якщо ми намагаємось жити життям таким, як у них

Їх усіх тримав кордон. От тільки не та висока стіна, що лежала між містечком Ліну та Іншосвіттям, а інший - той, який вони звели всередині, аби не дозволити собі відчути те, що сочилось з історії Реновії і Ліну.

Павло Дерев'янко «Донька Марени» — стиль написання захоплюючий, тут є ніжність і гнів, сумніви й незламність, тінь страху, поклик помсти та воля до боротьби. Проте відчувалось, наче читаю уривок вирваний з контексту, мені було мало, пане Дерев’янко!

Поле орали ногами, поливали кровʼю, засівали тілами.

A. Achell «Зорезнавці» — як на мене, сильно відрізняється від решти історій інших авторів, щось космічне, магічне і навіть мотивуюче. Надихає не боятися заглянути у невідоме, щоб пізнати себе. Це було вражаюче!

Юлія Нагорнюк «Кістяні голки» — тут піднята важлива тема селфгарму серед підлітків та довіри до батьків і старших. Відчувається, наче теплі обійми, коли вони якраз тобі так потрібні. Хотілось би, щоб цю історію читали батьки.

Ірина Грабовська «Захисник живих» — дуже болісна історія, яку, на жаль, довелось прожити чи не кожному з нас. Безжально роз’ятрює внутрішні рани й нагадує, що прийняття реальності — інколи найболючіший, але необхідний крок.

Андрій Новік «Голодна коса» — тут у нас якийсь містичний детектив з жаскими монстрами, богами, смертями, таємними сектами. Цікаво, але під особливий настрій.

Наталія Довгопол «Змієвиця» — одне з улюблених в цій збірці! Етно-фентезі, де дуже добре вплетена українська міфологія – атмосфера поліських лісів, чари, відлюдниця-чаклунка, легенди про Царя-Полоза та Зміїне весілля.

Катерина Самойленко "Пір'я» — основна тема цієї історії – метаморфози героїв як зміни, які відбуваються з нами усіма внаслідок війни та їх прийняття.

Наталія Матолінець «Усі коралі на захист богині» — відьми, українські прикраси, оповідь-діалог між минулим і сьогоденням, пам'ять про коріння, силу роду та відновлення культури — намистинка до намистинки. Обережно, після прочитання захочеться одягти на себе всі коралі, гердани та силянки, що у вас є (або ж купити нові!).

Володимир Кузнєцов «1919. Легіон» — зловила трохи фантастичні вайби Турянського “Поза межами болю” (тільки в скандинавському сеттингу, але замість скандинавів у нас січові стрільці). Було моторошно, мороз пробіг по спині навіть у таку спеку.

Світлана Тараторіна «Кант надії» — історія чарівна у своїй моторошності. На перший погляд, безпросвітня, але з іскрою надії всередині. Дуже вау і однозначно вдалий вибір для завершення збірки. Я чомусь не очікувала хеппі енду, та все ж Надія перемогла.

⭐️

Наскрізно проглядується спільна тема антології — життя після темряви, надія, вибір, смерть, війна, минуле та майбутнє. Але це не збірка воєнних оповідань у прямому сенсі; радше фантастика, що виросла з українського досвіду останніх років.

Якщо дивитися з точки зору читача, який не дуже знайомий з фантастикою, то для мене найбільший плюс — саме формат антології. Часто українську фантастику радять окремими авторами, а тут можна за один вечір зрозуміти, хто тобі ближче. Ця збірка може більше сподобатися читачам, які шукають український голос у фантастиці, ніж тим, хто чекає на класичне епічне фентезі 😉

[Ксеня · Rating 4.25 out of 5]

Я рідко читаю коротку прозу, але «Нова українська фантастика» з таким складом авторів просто не могла пройти повз мене. І я легковажно вирішила, що відпочину з цією збіркою. Але вона абсолютно не про відпочинок, вона про нашу історію, сенси та символи. Глибокі, очевидні і не дуже, часом складні, часом такі, що лежать на поверхні.
Окремо зупинюсь на тих, що вразили найбільше. Поїхали.

🔹«Донька Марени», Павло Деревʼянко — тут просто без слів. Вивертає душу те, про ЩО це написано і ЯК це написано;
🔹«Змієвиця», Наталія Довгопол — найцікавіший для мене сеттинг, атмосферний магічний реалізм, влучання в настрій 100%;
🔹«Кістяні голки», Юлія Нагорнюк — ця історія особливо вразила мене, як маму доньки. Тут піднята глибока і важлива тема взаємовідносин батьків та дітей;
🔹«Захисник живих», Ірина Грабовська — ще одна можливість зануритись у світ Небельгайму. Обʼємно та метафорично піднята тема втрати на війні рідної людини та проживання цієї втрати;
🔹«Усі коралі на захист богині», Наталія Матолінець — глибока та красиво прописана історія про памʼять поколінь, про силу роду і власної віри;
🔹«Кант надії», Світлана Тараторіна — це були морально найскладніші сторінки цієї збірки, але сама назва говорить про те, що навіть в найбільшій темряві десь точно жевріє просвіт надії і блисне він тоді, коли на нього вже не сподіваєшся.

Проте, нема жодної історії, що пройшла рівно, кожна викликала свої емоції, запамʼяталась тими чи іншими метафорами, провела свою паралель між вигадкою та реальністю, залишила відбитки своїх сенсів…
Наше минуле та сьогодення потребують таких історій, де ми можемо відчути глибину хоч і трагічності, але ж і нескореності через нові образи, жанри, літературні прийоми і, врешті, через нову наростаючу силу українського слова.
Ну і я вкотре переконалась, що українські автори — найкращі!

Читаймо🫶

[Oleksandr Zholud · Rating 5 out of 5]

Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)

This collection, titled Songs of the Dawn includes 11 science fiction and fantasy short stories by Ukrainian authors, all of whom have already published one or more books. In other words, while science fiction in the West traditionally moved from short stories (initially in SFF magazines) to novels and novellas, here the trend is moving in the opposite direction. So this is my reviews the stories, with no spoilers other than the initial description of the situation

The Border — Daria Piskozub. 5*
Known for novels such as The Machine and Gemma, a post-apocalyptic techno-fantasy.
Lina lives with her mother and younger sister in Renovia, a country that has survived a war. Now she’s been invited to a neighboring dimension so she can teach her gift—she’s a Death-Speaker, a person capable of seeing and communicating with those who died in the war, whom they call the Close Ones. Previously, the neighboring Otherworld had walled itself off from Renovia to avoid helping against the invasion of sorcerers from the East. The allegory is transparent to the point of being a poster: a prosperous country that refuses to hear the suffering of others, and the children of refugees who are the first to renounce their own. It may be simple, but it’s sincere and strikes a chord.

Marena’s Daughter — Pavlo Derevianko. 3*
Known for the trilogy Chronicle of the Gray Order, which begins with The Dance of the Wolves.
A hard-hitting Slavic thunder-dark fantasy. A woman who lost her husband and children in the war against the Androphages becomes the “Daughter of Marena,” the goddess of vengeance, and arrives in the Dulib capital to take revenge on the allies who failed to come to her aid. Lots of blood, guts, shit, torture, and their aftermath. Not my thing

The Stargazers — A. Achell. 2.75*
Known for the novel Child of Shadows.
Space body horror. A thousand years ago, the world heard the Elegy, a wail from beyond the stars. Since then, there have been stargazers: those who look through a telescope even once go blind and mutate—both physically (growing bony arches or crystals, each unique) and spiritually (they lose interest in our world because they see the Universe and its secrets). Two young women take on the role of supporting a stargazer: the dreamer Sambora craves mystery, while her more down-to-earth colleague Bogna wants to extract the “essence” from the stargazer without sacrificing herself. The contrast between the two heroines is very simplistic.

Bone Needles — Yulia Nahorniuk. 4.5*
Author of the humorous fantasy The Maiden, the Mother, and the Third.
Sixteen-year-old Natalia regains consciousness in an abandoned house, and her soul is sewn to her body with bone witch’s needles. The operation did not go without consequences: now she sees the physical manifestations of others’ past psychological traumas—a bruise from a rope around her father’s neck, blood on her teacher’s temple. It turns out that her classmate, who is in love with her, was the one who sewed her soul to her body. He “meant well,” not understanding the difference between a desire for suicide as a way out and a cry for help.

Defender of the Living — Iryna Grabovska. 3*
She is known for her trilogy The Crystal Castle, which begins with the novel Stars and Bones. That is where the world of this story comes from
Odila’s brother returns from a military campaign as a marv—a sort of zombie resurrected on the battlefield by the country’s rulers. After the battle, he was supposed to be honorably cremated, but he somehow escaped and returned home. The girl refuses to burn him, and she and her father take him across the entire country—first to Prince Folger, then to Princess Izven. This is a story about grief that won’t let go, and about the price ordinary people pay for the wars of the powerful.

The Hungry Braid — Andriy Novik. 2*
Known for his novel The Medallion of the Three Snakes, alt-history fantasy set in Lviv in 1908.
Twelve years after Lemberg’s defeat in the war against the monsters—demons, fauns, and seraphim—humans have been driven into segregated zones where an “inhuman plague” rages. Investigators Voloshchuk and Pidgurska are looking into “resurrected” men who are luring their widows into the cult of the god Gnarshemtakul. In my opinion, this is an attempt to emulate Lovecraft—and not a very successful one. The characters are two-dimensional, the text is riddled with weak moments and the detective logic is far-fetched.

The Serpent Woman — Natalia Dovgopol. 5*
Known for such novels as The Wandering Circus of the Silver Lady and Finding the Land of the Amazons.
A folk horror story told through the voice of Ustyna, a rural healer, in the first person with a rich dialect and dry humor. The book x really helped me understand how deeply the text is rooted in local beliefs. As a young orphan, Ustyna fled to the forest years ago to escape a forced marriage and lived for a year in the lair of the Snake King. Now, the villagers both respect and fear her. A new young priest has arrived in the village, and the girls have set their sights on him; one of them tries to bewitch him with magic, thereby bringing danger upon the entire village.

Feathers — Kateryna Samoilenko. 3*
Known for such novels as “The Laws of Nevrida” and “Judgment Days in Kabiria” from the “Dvopovnya” series.
In “City K” (the street names make it clear that it’s Kyiv), dead birds are falling from the sky. People who were out on the streets that morning turn into beasts, and the “Epitimia” unit, dressed in white uniforms, shoots and takes away the “mutants,” even if they’re not doing anything wrong. At first, the main character, Vita, sees her father turn into a bird, and she herself begins to grow sparrow feathers.

All the Beads to Defend the Goddess — Natalia Matolinets. 4.5*
Known for her series of novels about Varta, particularly Varta in the Night.
The story unfolds along two timelines: the witch Stefcia in a village under occupation (whether by the Germans during World War II or by the Russians today) and her granddaughter Nia, who today (or in the future, but a very similar one) is gathering a magical necklace like the one her grandmother lost. Here, the necklace represents memory, a talisman, and witchcraft.

1919. The Legion — Володимир Кузнєцов. 4*
Known for such novels as “The Uprising: Unspeakable Cults” and “Fire Whirlwind.”
Alternative history: Ragnarok struck the Kherson steppe in 1919. Fimbulwinter (the third year without summer) rages on; the undead advance from Crimea; ice giants walk the railroad tracks; and the remnants of Archduke Vyshyvany’s USR (Ukrainian Sich Riflemen) Legion are trying to hold out in Kherson. Hnat Vistun, along with three riflemen and his sheepdog Ruta, are trying to break through to their comrades. This is clearly not Slavic but Norse mythology, from frost giants and a one-eyed god to a girl on a three-legged horse. However, if the Bolsheviks are Odin and his crew, then who exactly is the USR?

Kant of Hope — Світлана Тараторіна. 5*
Known for such novels as the fantasy detective story Lazarus (Kyiv in 1913, where humans and supernatural beings coexist) and The House of Salt, set in Crimea.
Occupied Kyiv in the 1940s, where instead of Nazis there are mochvarki—silent octopuses emerging from the darkness. They ban sounds, rape women, and take away “offspring.” The narrator, Inga, is tough and embittered: she has already lost her musician father, and now she is waiting for her insane sister, Lina—who was raped by the mochvarkas—to give birth to a “monster” so she can get rid of her. The mystery that will change everyone’s lives is laid out quite simply, but the story is wonderful.

A powerful, thematically cohesive collection that reflects the present day.


У цю збірку увійшло 11 фантастичних оповідань українських авторів і авторок, усі з них вже мають по одній або більше опублікованих книжок. Тобто, якщо раніше фантастика на Заході рухалась від оповідань (на початках у фантастичних журналах) до романів і повістей, у нас рух у зворотному напрямку. Тож переходжу до огляду оповідань, без спойлерів окрім початкового опису ситуації

Кордон — Дарія Піскозуб. 5*
Відома за такими романами, як Машина і Гемма, постапокаліптичне технофентезі.
Ліна живе з мамою і молодшою сестрою у Реновії, країні, яка пережила війну. Тепер її запрошують у сусідню країну-вимір, аби вона навчила свого дару – вона смертомовець, людина, що здатна бачити і спілкуватися з загиблими на війні, яких вони називають Близькими. Раніше сусіднє Іншосвіття відгородилося від Реновії муром аби не допомогати проти навали колдунів зі Сходу. Алегорія прозора аж до плакатності: сита країна, що не хоче чути чужого горя, і діти біженців, які перші зрікаються свого. Може і просто, але щиро і чіпляє за живе.

Донька Марени — Павло Дерев'янко. 3*
Відомий за трилогією «Літопис Сірого ордену», що починається з Аркан вовків.
Жорсткий слов’янський грімдарк. Полянка, яка втратила чоловіка й дітей у війні з андрофагами, стає «донькою Марени», богині помсти, і приходить до дулібської столиці мститися союзникам, що не прийшли на поміч. Багато крові, кишок, лайна, катувань та їхніх наслідків. Не моє

Зорезнавці — А. Achell. 2,75*
Відома за таким романом як Дитя тіней.
Космічний боді-горор. Тисячу років тому світ почув Елегію, плач із-поза зірок. Відтоді є зорезнавці: ті, хто хоч раз подивиться в телескоп, сліпнуть і мутують як тілесно (обростають кістяними арками або кристалами, кожен унікально) так і духовно (їх перестає цікавити наш світ бо вони бачать Усесвіт і його таємниці). Дві дівчини піклуються підтримкою зорензнавця: мрійниця Самбора жадає таємниці, а її більш приземлена колега Боґна хоче видобути «есенцію» з зорезнавця без жертвування собою. Протиставлення двох героїнь дуже схематичне.

Кістяні голки — Юлія Нагорнюк. 4,5*
Авторка гумористичного фентезі Діва, матір і третя.
Шістнадцятирічна Наталя приходить до тями в закинутій хаті, і її душа пришита до тіла кістяними відьомськими голками. Операція не минула без наслідків: тепер вона бачить фізичні образи старих, передусім психологічних травм інших: синець від мотузки на шиї батька, кров на скроні вчительки. Виявляється, що пришив її душу її однокласник, що закоханий у неї. Він «хотів як краще», не розуміючи різниці між прагненням самогубства як виходу і сигналом по допомогу.

Захисник живих — Ірина Грабовська. 3*
Відома трилогіюї «Замок із кришталю» що починається романом Зірки й кістки. Саме звідти світ цього оповідання
Брат Оділи повертається з воєнного походу марвом, таким собі зомбі, якого підняли на полі бою правителі цієї країни. Після битви його мали почесно спалити, але він якось цього уникнув і повернувся додому. Дівчина відмовляється його спалити і вони з батьком везуть його через усю країну, спершу до принца Фольгерта, потім до принцеси Ізвен. Це історія про горе, яке не хоче відпускати, і про ціну, яку прості люди платять за війни сильних.

Голодна коса — Андрій Новік. 2*
Відомий за таким романом, як Медальйон трьох змій, пригодницька історія, що розгортається у Львові 1908 року.
Лемберґ дванадцять років після програної війни з почварами: біси, фавни, серафими загнали людей у сегрегаційні зони, де лютує «нелюдська чума». Слідчі Волощук і Підгурська розслідують «воскреслих» чоловіків, які кличуть удів до культу бога Ґнар’шемтакула. Як на мене, спроба наслідувати Лавкрафта, і не дуже вдала. Герої картонні, у тексті багато слабких місць типу «після сумної паузи», детективна логіка тримається на натяжках.

Змієвиця — Наталія Довгопол. 5*
Відома за такими романами, як Мандрівний цирк сріблястої пані та Знайти країну амазонок.
Фольк-горор голосом сільської знахарки Устини, розповіддю від першої особи з соковитою говіркою й сухим гумором. Наскільки текст занурений у вірування мені дуже допомогла зрозуміти книга Тілько істинна правда. З українських повір’їв. Устина, як мала сирота, втекла роки тому до лісу від примусового шлюбу й прожила рік у кублі Царя Змія. Зараз її селяни поважають і побоюються водночас. У селі з’явився новий молодий панотец і дівчата кинули на нього оком, а одна намагається приворожити його магією натомість насилаючи небезпеку на усе село.

Пір’я — Катерина Самойленко. 3*
Відома за такими романами, як Двоповня. Закони Невриди та Двоповня. Судні дні в Кабірії. Том 2 з циклу «Двоповня».
У «місті К» (по назвам вулиць зрозуміло що Київ) з неба падають мертві птахи. Люди, які того ранку були на вулиці, перетворюються на звірів, а служба «Епітимія» у білих уніформах відстрілює й забирає «мутантів», навіть якщо ті не коять нічого лихого. Спочатку головна героїня, Віта бачить, як батько стає птахом, і сама починає обростати горобиним пір’ям.

Усі коралі на захист богині — Наталія Матолінець. 4,5*
Відома серією романів про Варту, зокрема Варта у Грі.
Оповідання двома часовими лініями: відьма Стефця в селі під окупацією (чи то німці у Другу світову, чи то росіяни зараз) і її онука Нія, яка сьогодні (чи у майбутньому, але дуже схожому) яка збирає магічне намисто, таке як втратила її бабця. Намисто тут — і пам’ять, і оберіг, і відьомська сила.

1919. Легіон — Володимир Кузнєцов. 4*
Відомий за такими романами, як Закоłот. Невимовні культи та Вогневир.
Альтернативна історія: Рагнарок настав на херсонському степу у 1919 році. Триває Фімбулвінтер (третій рік без літа), з Криму наступають невмерлі, по рейках ходять крижані велети, а рештки Легіону УСС князя Вишиваного намагаються протриматися в Херсоні. Вістун Гнат із трьома стрільцями й вівчаркою Рутою прориваються до своїх. Тут явно не слов’янська, а скандинавська мітологія, від морозних велетнів і одноокого бога до дівчини на триногому коні. Проте якщо більшовики то Одін з компанією, то хто ж тоді УСС?

Кант надії — Світлана Тараторіна. 5*
Відома за такими романами, як фентезі-детектив Лазарус (Київ 1913 року, де співіснують люди й нечисть) та Дім солі, дія якого розгортається в Криму.
Окупований Київ 1940-х, де замість нацистів — мочварки, безшумні спрути з темряви. Вони забороняють звуки, ґвалтують жінок і забирають «потомство». Оповідачка Інга — тверда і озлоблена: вона вже втратила батька-музиканта, а зараз чекає, коли її сестра Ліна зґвалтована мочварками народить «потвору» аби позбутися її. Таємниця, що змінить життя усіх, прописана доволі просто, але оповідання – чудове.

Сильна, тематично цілісна збірка, що віддзеркалює сьогодення.

[Andriana · Rating 5 out of 5]

вкотре переконуюсь, що іноді книжці дуже потрібен правильний таймінг.
а зі збюркою оповідань, це завжди окрема лотерея. бо ти ніколи не знаєш, що випаде наступним і вони майже завжди нерівні.

але з цією склалось особливо вдало, бо прочитала її одразу після книжкового фестивалю. два дні ходила на зустрічі з авторами, слухала презентації, де вони розповідають про свої тексти, звідки беруться ідеї, що вони хотіли сказати і навіщо взагалі вони це пишуть. а потім повернулася додому, відкрила книгу — і продовжила цю вечірку.
на цій хвилі воно працювало особливо добре.
можливо, якби я взяла Пісні світанку через пів року в абсолютно іншому настрої, частина оповідань пройшла б повз мене. а тут я була дуже налаштована на короткі фантастичні історії, на нових авторів і на те, щоб просто наздогнати те, що обговорювалось.

оповідання різні, але загалом читаються доволі легко, хоча теми в них зовсім не легкі. війна так чи інакше проходить через більшість оповідань — іноді прямо, іноді десь на задньому плані, але майже завжди відчувається. десь це просто цікава історія, яка чіпляє, десь сильніше працює атмосфера, десь є над чим зупинитись подумати.

тож цього разу літературна лотерея виявилася вдалою і більшість оповідань справді сподобалися, кілька я б навіть із задоволенням перечитала

[Igor Mogilnyak · Rating 3 out of 5]

3⭐️ #ebook

Не завжди збірки є вдалими, хоч і багато «вмілих» авторів доклалися до цієї книги.

Атмосферною і жанровою на 100% не відмічу. З кращих оповідань це Самойленко (неочікувано) та Довгопол. А ще сподобалась коротка проза Піскозуб, бо з її «машиною» так і не «сконектився» буду перечитувати ще раз, а Гемма відповідно чекає на перечитування «Машини». Всі решту не вразили, а десь місцями дратували своєю нелогічністю і доцільністю.

[Iryna Sheshurak · Rating 5 out of 5]

Одинадцять фантастично фентезійних оповідань на різний смак. Найбільше сподобались оповідання Деревʼянка, Кузнєцова та Achell.
А загалом всі про зміни, силу волі, наснагу йти вперед і не здаватися.

[Alona Salona · Rating 4.75 out of 5]

Збірки це круто! Збірки оповідань це можливість отримати трохи більше від свого улюбленого автора, поки він пише ще один великий роман, або йому наразі просто не до великих об'ємів бо він має ще й інші справи.
А ще, збірка це неймовірний досвід подивитися на авторів під іншим кутом, або відкрити для себе нову сторінку читацьких стосунків із книгою.

Після прочитання оповідання Ірини Грабовської я 100% посуну ближче стосик з її трилогією, бо мені запало в душу її оповідання і цей світ ❤️

Також я рада що змогла насолодитися оповіданнями улюблених авторів: Дерев'янко та Кузнєцов - для мене просто взірці літератури яку я люблю. Похмурі жанри, химерні істоти, жах але не заради жаху, - все як я люблю!

Несподівано сподобалося оповідання Кістяні голки, хоча від "циклу відьми" я була не в захваті, мені здається що пані Юля з того часу дуже виросла як авторка.

В інших Фантастичних я не сумнівалась взагалі, бо прочитала багато їх оповідань і знаю що панянки вміють писати. Щось сподобалося більше, щось менше але цілком збірка вийшла дуже тематичною.
Після найтемніших ночей настає світанок, - її гасло, і більшість оповідань написані якраз з цим посилом. Окрім одного, де у фіналі навіть надії не лишилося 🙈

[Zlata Khodos · Rating 3 out of 5]

⭐️ 3.5 / 5

Думала ставити 4/5, але пройшлася по оповіданнях, орієнтовно оцінила кожне від 0 до 5, і вийшло біля 3 😔 Сумно, але доволі типово для формату збірки.

По оповіданнях так і вийшло: або вони не відгукувались від самого початку, або одразу чіпляли й тримали до кінця, або залишали враження «ну норм».

Хоча, насправді, усі оповідання досить актуальні, перегукуються із нами самими і сьогоденням і відображають те, що нам болить. Збірку я на половину прочитала за декілька походів до укриття. І знаєте, прочитавши ці оповідання, хочеться жити далі, і чи не це головне? Бо «після найтемніших ночей настає світанок».

Отож, для мене:

5/5 — A.Achell, Павло Деревʼянко, Катерина Самойленко;
4/5 — Андрій Новік, Ірина Грабовська, Світлана Тараторіна;
3/5 — Юлія Нагорнюк, Наталія Матолінець;
пройшли повністю повз — всі інші.

Ті, що на 5/5, поглинули сюжетом, шаленою образністю та емоційним забарвленням, цитатами, епічністю, метаморфозами, психологізмом.
На 4/5, трошки не вистачило того «вах», що на 5/5 😅

Загалом, зрозуміла, що формату оповідань мені часто було замало, щоби вʼїхати в розуміння світу, або ж на голову звалювалася купа персонажів, яких було важко запамʼятати серед динамічних подій за короткий період, і це відштовхувало.

Беру на олівчик Ірину Грабовську, A.Achell і Катерину Самойленко, щоби якось познайомитись із великими творами. Також поглядаю у сторону Лазаруса 👀

[Marta · Rating 5 out of 5]

Вау, ця збірка крута. По-перше, я познайомилась з багатьма авторами і авторками, що пишуть українське фентезі і фантастику, а по-друге, я так прокайфувала від цього формату короткої прози, що аж захотілось читати більше оповідань.

Загалом мені найбільше сподобались:

1. Захисник живих Грабовської - щемка історія про прийняття неминучого, дуже мені нагадувала атмосферою легенду про воскрешальний камінь з казок Барда Бідла, написана дуже емоційно і чуттєво, проживала той біль разом з героями

2. Зорезнавці A.Achell - оце було вау, ідея, опис, це як в Матриці обирати піґулку - або пізнати Всесвіт, але стати нерухомим і неживим об’єктом досліджень, або стати тим черствим і бездушним дослідником, який нічого не знає в цьому світі. Трішки боді-горору, трішки філософії, трішки космосу і виходить вогень

3. Донька Марени Дерев’янка - це було дуже живо і дуже на зриві, наче натягнута струна, яка от-от трісне. Тут і темп оповіді, і мова, і оце відчуття реальності, ніби все це насправді просто не дозволяло відірватись від історії аж поки не дочитаєш. Най вістря знайде ворога.

Інші історії теж були дуже цікавими, і ця книга точно варта бути у ваших руках.

[Alina Shulepa · Rating 5 out of 5]

Гарна збірка. Про всіх авторів та авторок я чула, декого вже читала раніше, але з більшістю познайомилася в цій збірці. Оповідання абсолютно різні, хоч багато які присвячені темі війни. Нижче мої суб’єктивні оцінки до кожного оповідання та короткі враження до деяких:

🌟Дарія Піскозуб. Кордон - 3/5
Для мене занадто прямолінійно і в лоб.
🌟Павло Дерев’янко. Донька Марени - 4/5
🌟A. Achell. Зорезнавці ‐ 4/5
🌟Юлія Нагорнюк. Кістяні голки - 4,5/5
Читалося легко й захопливо, сподобалося.
🌟Ірина Грабовська. Захисник живих - 4,5/5
🌟Андрій Новік. Голодна коса - 3/5
Початок був цікавий, але кінець взагалі не сподобався.
🌟Наталія Довгопол. Змієвиця - 5/5
Легко читалося, гарна мова, стиль авторки дуже зайшов.
🌟Катерина Самойленко. Пір'я - 1/5
Персонажі абсолютно не зачепили, сюжет – ніби подивилася малобюджетний екшен.
🌟Наталія Матолінець. Усі коралі на захист богині - 5/5
Одне з найкращих оповідань для мене в збірці. І сюжет, і герої, і стиль авторки, і підняті теми – все відгукнулося.
🌟Володимир Кузнєцов. 1919. Легіон - 4/5
🌟Світлана Тараторіна. Кант надії - 5/5
Неочікувано сподобалося, бо раніше творчість цієї авторки не відгукувалась.

Раджу поціновувачам жанру та всім, хто шукає для себе щось нове в сучукрліт. Я не є фанаткою фентезі, але мені загалом сподобалося.

[Вікторія Дудин · Rating 5 out of 5]

Як на мій смак збірка досить сильна. В ній представлені різні оповідання. Десь будуть такі, що зайдуть, а десь такі, що не викличуть захоплення — це нормально. Найбільше зайшли «Захисник живих», «Зорезнавці» та «Змієвиця». Інші теж хороші, просто 100% попадання у мій смак було в цих оповідань, в інших трошки менше.
Мені подобається, що оповідання доволі різні, без шкідливих наративів. Було приємно читати по оповіданню на день, щоб краще розсмакувати 🤌

«Кордон» Дарії Піскозуб сподобалося, хоча певний час не могла вдуплитися куди і що відбувається. Трохи прямо сказано, але все ж дуже добре. Стало сумно. Як на мене це оповідання про проживання горя, про ставлення людей поза контекстом до війни та про те, що незалежно як ми бажаємо вдавати ніби інші нас зрозуміють, як сильно ми би не старалися посміхатися та жити щасливе життя, але війна буде і ми ніде не станемо своїми поза своїм домом.

«Донька Марени» Павла Деревʼянка цікаво перетікає одне в інше, але мені чогось бракнуло. Але написано гарно, це факт.

«Зорезнавці» A.Achell мені сподобалися, я не очікувала побачити там таку історію. Порівняно з попередніми оповіданнями це менше стосується війни, але ох! Як мені сподобалася ідея і фінал. Це вау. Це того варте було.

«Кістяні голки» Юлії Нагорнюк занадто життєво 🫠 хочеться, щоб більше батьки його прочитали і вчасно звертали увагу на своїх дітей.

«Захисник живих» Ірини Грабовської виявилося найсумнішим оповіданням для мене. Це було боляче читати 😭

«Голодна коса» Андрія Новіка мені не зайшла, бо я не люблю детективів і тропу досвідчений напарник і молода напарниця. Сетинг безумовно цікавий, але от зі сюжетом мені не задалося. Інтригуючий фінал звісно, але не моя чашка чаю (оповідання це не робить поганим, просто не моє).

«Змієвиця» Наталії Довгопол хороше оповідання. От мені зайшло, як саме авторка використала матеріали з мітології. За це окремий лайк. Єдине я не до кінця розумію рішення героїні наприкінці, але ладно.

«Пірʼя» Катерини Самойленко на початку нагадувало «Доктора стоуна» (падали птахи з неба), потім це почало трошки скидатися на манхву «Trapped at Home With the Male Leads», але не зовсім. Скоріше певними елементами, але це не зле.
Відчуття від оповідання у мене змішане. Я наче і зрозуміла про що оповідання, наче і кінцівка цілком логічна, але щось... щось не те. Складно навіть пояснити що з ним не те, бо це на рівні відчуттів. Так, мені було сумно. Так, я можу уявити, що так буде, але певно бракувало емоцій. Може справді у цьому річ.

«Усі коралі на захист богині» Наталії Матолінець виглядало цікаво. Це було добре написано, мені подобалося бачити дві часові лінії, водночас з тим, як магічно вони перепліталися. Органічно, нічого не скажеш. Але чогось бракнуло мені тут, щоправда не знаю чого саме.

«1919. Легіон» Володимира Кузнєцова сподобалося як написано, але фінал я не зрозуміла, хоч минуло вже кілька днів. За відчуттями воно таке холодне, сумне, атмосфера була доволі моторошна. Ось цей момент мені сподобався, але кажу — кінець мені незрозумілий.

«Кант надії» Світлани Тараторіної мені не сподобалося... Сама ідея непогана звісно, але мені зовсім не подобається як відбувся розвиток оповідання, хоча розумію чому воно було останнім. Теж не моя чашка чаю.

[Anna Popova · Rating 5 out of 5]

Отримала колосальне задоволення. Закінчила за вечір, просто не могла відірватись. Не всі історії мені сподобались(Наталя Довгопол, thank you for nothing, як завжди). Деякі я б бажала, щоб вони були довші чи більш змістовні, бо ідея була і дуже крута, але кінець ні про що. Але інші вартую всього. Дуже рекомендую, обовʼязково куплю всі книжки авторів!

[Віка · Rating 4 out of 5]

Було відчуття, наче авторів попросили надати для збірки оповідання, які вони виліпили з усього свого гніву, розпачу, розчарування. Тут немає світанку, тут чорна глупа ніч. Але мені сподобалось. Бо це дуже актуально. Це те, через що ми проходимо кожного дня і що ми й самі відчуваємо.
Перше оповідання моє улюблене, воно написано трохи схематично, але відгукнулось найсильніше. В ньому така щира і сумна правда(

[Nina · Rating 3 out of 5]

Друга збірка сучасної української фантастики, яка з одного боку відкрила нових авторів і поповнила TBR, а з іншого - залишила відчуття, що частина текстів - це лише демоверсії, а не повноцінні оповідання. Деякі взагалі написані як реферат «на задану тему», в який просто додали трохи фентезі та фольклору.
Окремо по оповіданнях:
“Кордон”, Дарія Піскозуб - 1/5. Варіація на тему “всі, хто там - погані, всі, хто тут - хороші”. Наче прочитала черговий пафосний пост у мережі в декораціях фентезі.
“Донька Марени”, Павло Деревʼянко - 2/5. Стільки за саме оповідання, а от за «тизер» до нової трилогії (це моє бажане, звісно) - усі 5.
“Зорезнавці”, A. Achell - 4/5. Вирізняється з-поміж інших цікавою ідеєю та виконанням. Дилогію вже додала у wishlist, сподіваюся, другу частину видадуть в електронці.
“Кістяні голки”, Юлія Нагорнюк - 4.5/5. Трішки не дотягнуло до максимуму, але для мене це найцілісніший і найсамодостатніший твір збірки. Переконалася, що читатиму в Юлії все, що вона напише.
“Захисник живих”, Ірина Грабовська - 4/5. Загалом сподобалося (нагадало Т. Кінгфішер), обовʼязково спробую щось ще у авторки.
“Голодна коса”, Андрій Новік - 3/5. Теж схоже на уривок, а не окрему історію. Завʼязка цікава, але в кінці лише одне питання: «І що далі?». Особисто в мене «Аномалія» або трилогія))
“Змієвиця”, Наталія Довгопол - 3/5. Непогано, але є неузгодженості по тексту, а розвʼязка - за принципом "хай буде". Чи читатиму авторку далі - поки не вирішила.
“Пірʼя”, Катерина Самойленко - 2/5. Та ж історія: як окремий твір не зайшло, хоча трилогія в неї чудова.
“Усі коралі на захист богині”, Наталія Матолинець - 2/5. Перша думка: це вже було. Якби не «Дальні покої» тієї ж авторки зі збірки «Мотанка», оцінка була б вища.
“1919. Легіон”, Володимир Кузнецов - 4/5. «Зима Кінець близько», «Гра престолів» по-українськи, але без самих престолів - тільки з ходоками та у короткій формі.
“Кант надії”, Світлана Тараторіна - 4/5. Одне з найкращих оповідань і прекрасне завершення збірки.

[Sofia Shatskih · Rating 4 out of 5]

Складно оцінювати збірку текстів різних авторів. Тому я спробувала виставити умовні оцінки кожному оповіданню, і вирахувати середнє арифметичне. Вийшло 4 зірки.

Більшість оповідань хороші: гарно написані та цікаві.
Мені не сподобалося тільки перше – «Кордон». У ньому не було сторії, а тільки думка, яка була озвучена в останніх абзацах. А усе що до них потрібно було тільки щоб прийти до неї.
Також не дуже сподобалося оповідання «Зорезнавці». Там є цікавий оригінальний світ, але також практично немає завершеної історії.
Усі інші оповідання отримали 4 або 5 зірок, на мою суб’єктивну думку.

Практично усі ці історії торкаються теми війни, її наслідків, окупації, ізоляції. Хоч події і відбуваються у вигаданих світах з вигаданими персонажами, місцями читати було важко. Але ця збірка варта того, щоб з нею ознайомитися.

[Anastasiia · Rating 3 out of 5]

3.5 У мене були завищені очікування до збірки, напевне, хоча кілька оповідань справді дуже сподобались


Особистий рейтинг:
«Захисник живих» 5/5
«Усі коралі на захист богині» 5/5 ❤️❤️❤️
«Змієвиця» 4.5/5
«Донька Марени» 4/5
«Зорезнавці» 3.5/5
«Пірʼя» 3/5
«1919. Легіон» 3/5
«Кістяні голки» 2.5/5
«Кордон» 2.5/5
«Кант Надії» 2.5/5
«Голодна коса» 1.5/5

[Anna Yevtushenko · Rating 3 out of 5]

Схоже, я остаточно зрозуміла, що збірки коротких оповідань — це просто не мій жанр. Тому моя оцінка, мабуть, більше про формат, ніж про самі історії.

Мені не вистачає часу, щоб як слід зануритися у світ, зрозуміти його правила й відчути персонажів. А ще багато оповідань обриваються саме в той момент, коли мені стає по-справжньому цікаво. Знаю, що для когось така відкритість фіналу — перевага, але мене вона швидше дратує.

При цьому були історії, які мені дуже сподобалися. Найбільше запам’яталися «Донька Морени» та «Змієголовиця». Загалом не шкодую, що прочитала цю збірку, але вона ще раз підтвердила: короткі оповідання — формат, який мені не дуже підходить.

[Gerda · Rating 5 out of 5]

Рідко коли збірки бувають такими … якісними, завершеними, гармонійними.
Дуже болюче. Через всі історії та віки - болить

[7etiana · Rating 5 out of 5]

Щиро не розумію, чому ця книга досі є в книгарнях, її повинні були розкупити і битись за останні примірники на олх! Це абсолютно прекрасна збірка фантастичних оповідань.
Вперше мене так вразила збірка короткої прози від різних авторів. В цій книзі прекрасно все: і автори, і тема, якою обʼєднані тексти, і редакторська робота, і обкладинка.
Я завжди із певним скепсисом ставлюся до збірок за авторством багатьох письменників, бо, як правило, ці тексти занадто дисонують, що за тематикою, що за стилем. В «Піснях світанку» ж структура вибудована так, що кожна нова історія ніби продовжує, доповнює попередні. Так, всі ці розповіді мають свій особливий світ, сюжет, свою центральну тему і, якщо ви вже знайомі з роботами авторів, то беззаперечно впізнаєте авторський стиль. Із цієї синергії різноголосся вийшла захоплююча книга, яка не відпускала до останньої сторінки і точно увійде в топ прочитаного цьогоріч.

Окреме дякую, пані Ірині, що дозволила хоча б на трішки повернутись в улюблену історію.

Одним словом, біжіть купуйте, «Пісні світанку» вам точно треба!

[Ірина Таровита · Rating 3 out of 5]

Я дуже не досвідчена читачка фентезі, це істотно підважує мій відгук, утім точно знаю, що почала з найкращого - творів, які розширили мої вподобання й закохали, - "Відьмак" і "Літопис сірого ордену".
Тож і відгук буде суто на рівні "вірю - не вірю", "зачепило - не зачепило". І так, уникнути порівняння відчуттів, емоційної і мисленнєвої роботи під час читання оповідань і романів не вийшло.

Більшість оповідань - ні.
Доволі прозорий чіткий задум і мотиви персонажів, картонні образи з максимально передбачуваними вчинками, і, якщо чесно, фентезійність у них я сприйняла як декорацію: "Кордон", "Зорезнавці", "Кістяні голки", "Пір'я". Світ або не створений, або недобудований. Актуальні теми, які, поза сумнівом, треба порушувати в текстах різних жанрів, за моїм відчуттям, були штучно притягнуті. Як у домашній роботі відмінника (але не майстра) на задану тему.
За всієї чутливості теми, живого, емоційного опису залишило такі ж враження й оповідання "Захисник живих", просто тему важко так легко скинути докупи з іншими... Було відчуття, що автор свідомо тисне на свіжі рани.
Відзначу естетичність описів прикрас і тактильного та емоційного контакту з ними в оповіданні "Усі коралі на захист богині". Сюжет спочатку зацікавив, але "Буде тобі, враже..." - уже штамп, надто затертий у перші роки великої війни в соцмережах, що доволі здешевило кульмінацію.

Найважче дався "1919. Легіон". Відчуваю, що чогось не зрозуміла, але якщо йдеться про вибір боротися до останнього в колі ворогів, які насуваються зусібіч. Коли тих, на кого можна покладатися, дедалі менше й зрештою це лише вівчарка, а фентезійні образи - метафора до реальних загроз у визвольних змаганнях початку століття, то ... дякую. Хоча, напевно, щось я все ж таки втратила. Чекатиму відгуків.
"Голодна коса" найбільш незрозуміла, як мені здалося, занадто закручене. Знову ж, імовірно, причина в мені. Не відгукнулося взагалі нічим.

Варто сказати, що не могла позбутися відчуття очевидної вторинності текстів - "Поза межами болю", "Перетворення"....

І нарешті мій топ.
1. "Донька Марени" - це dark-dark-dark фентезі. Було дуже моторошно, деякі деталі так прописані, що картини стоять і зараз перед очима, хоча її прочитала першою, а емоційно історія протримала, поки читала решту оповідань, ставши своєрідним мірилом для них. Але мій страх і решта емоцій вторинні.
Цей задум мав бути романом.
Я ненавиджу цю війну ще більше, думаючи про час і можливості, які вона краде в справді талановитих людей. Павло Дерев'янко такий. Ця історія має відчутне "до" і "після", я прочитала зигзаг, але бачу пунктирно окреслений цілий світ, цілу історію. Логічну, розлогу, у яку переносишся, де страшно перебувати, але хочеться вірити, що доньки Марени щось із цим зроблять.
Бажаю авторові можливості творити, утілювати вповні задуми.
І коли настане той прекрасний час, якщо він матиме охоту, ми неодмінно отримаємо, наприклад "Скрижалі Марени")
2. "Кант Надії". Це мудро, естетично, глибоко. Сильний сюжет, виразні, красиві характери, які оформлюються в ході подій. Переконливо перемагає надія.
3. "Змієвиця". Мені цінний характер головної героїні й опис її вибору, об'єктивне ставлення до тих, заради кого йде на жертву, усвідомлення їхньої недосконалості, упередженості. Найбільш виразний фінал з-поміж усіх історій (за винятком "Доньки Марени "). Свобода героїні. Я просто з нею вдихнула в передчутті нового життя в нових умовах, серед інших людей. Теж, мабуть ,сюжет вартий розвитку

[Mariia Vlodarchuk · Rating 5 out of 5]

Часто збірки бувають слабшими, ніж окремі романи авторів. Але тут не той випадок, бо я насолодилася кожною історією. І це такий собі пробний зразок головних постатей в сучасному українському фентезі. Щоб можна було протестити, чи хочеш ти читати саме цього автора більше. Мені найбільше відгукнулися ті, в чию довгу прозу я закохана!

[Nadia · Rating 5 out of 5]

Як і будь-яка інша збірка оповідань, ця досить не рівна. Є сильні творі, є відверто слабі.
Купила цю книгу після того, як про неї розповідав Павло Дерев'янко на Bestseller Fest, і саме його оповідання виявилося найбільш жорстким, другий раз не хотіла б це читати 😅

[Naya · Rating 4 out of 5]

Збірка навколофентезійних оповідать повязаних темою війни та окупації (та іноді сприйняття себе?)

[harumambura · Rating 4 out of 5]

Ця збірка пронизана болем війни і надією. Якісь оповідання кращі, якісь слабші, але всі несуть один посил.

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Мені сподобались, хоча і не всі. Але це чудовий шанс, познайомитись із різними авторами і спробувати їх "на смак"😋