What do you think?
Rate this book
Персонажі
Найкраще «найгірше», що могло статися
Історія Рії і Лесика доведе, що інколи найкращі історії кохання починаються зі, здавалося б, найгіршого…
Вони надто різні, щоб бути парою: Рія — амбітна архітекторка, яка уникає серйозних стосунків, і найбільше в житті боїться втратити власну свободу, в той час як Лесик — мовчазний власник бару, втілює спокій і надійність. А от їхня дружба видається цілком логічною, міцною і безпечною. Майже ідеальною!
Майже… Допоки випадкова пристрасть не змінює все. І там, де Рія виплекала у собі впевненість, що кохання — це пастка, Лесик готовий терпляче доводити їй зворотнє: що іноді людина поряд може стати єдиною справжньою опорою.
Вони надто різні, щоб бути парою: Рія — амбітна архітекторка, яка уникає серйозних стосунків, і найбільше в житті боїться втратити власну свободу, в той час як Лесик — мовчазний власник бару, втілює спокій і надійність. А от їхня дружба видається цілком логічною, міцною і безпечною. Майже ідеальною!
Майже… Допоки випадкова пристрасть не змінює все. І там, де Рія виплекала у собі впевненість, що кохання — це пастка, Лесик готовий терпляче доводити їй зворотнє: що іноді людина поряд може стати єдиною справжньою опорою.
356 pages, Paperback
First published April 24, 2026
About the author
Юлія Лаба
3 books38 followersЮлія Лаба — сучасна українська письменниця, маркетологиня, авторка дебютного роману «Усі персонажі вигадані. Або ні».
Першими публічними спробами письменства стали історії, які Юлія писала для особистого блогу. Активну письменницьку діяльність розпочала у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли разом із донькою повернулася в рідне село на Хмельниччині. Вже у 2024 році взяла участь у літературному колективному печворку «Босорка», що потрапив до Книги рекордів України, після чого написала оповідання для колективної збірки «Плането, я тут!».
«Усі персонажі вигадані. Або ні» — перший роман авторки.
Першими публічними спробами письменства стали історії, які Юлія писала для особистого блогу. Активну письменницьку діяльність розпочала у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли разом із донькою повернулася в рідне село на Хмельниччині. Вже у 2024 році взяла участь у літературному колективному печворку «Босорка», що потрапив до Книги рекордів України, після чого написала оповідання для колективної збірки «Плането, я тут!».
«Усі персонажі вигадані. Або ні» — перший роман авторки.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 131 reviews
August 11, 2026
10/10
Тропи:
🤍від друзів до закоханих
🤍black cat + golden retriever
🤍він закохується перший
🤍різниця у віці (6-7 років)
🤍таємні стосунки
🤍вимушена близькість
🤍вона заприсяглась триматись подалі від стосунків
🤍спільна подорож
🤍віднайдена родина
🤍без розриву у третьому акті
🤍багато гумору
🤍зцілення душевних ран
🤍сцени 18+
🤍його та її pov
Одна з найкращих книжок в цьому році! Під час читання мені постійно хотілось пищати й дриґати ніжками, але давайте я розкладу все, що мені сподобалось, по пунктах.
✨ Рія
Архітекторка, яка виконує всю брудну роботу просто тому, що вона жінка.
Віддана подруга, яка буде і групою підтримки, і маяком у темряві, і безпечним місцем, де можна сховатись.
Старша донька, яка звикла все тягнути на собі: врегульовувати конфлікти, виховувати дітей, готувати, прати, добре вчитись, багато заробляти, бути турботливою, уважною, відповідальною, нічого не потребувати і ні на кого не розраховувати.
Сильна, смілива і зухвала жінка, яка почувається спокійно лише тоді, коли тримає все під контролем, її норма — ніколи не розкисати і тримати дистанцію, бо так безпечніше. Вона не вірить у близькість, щасливі фінали та стосунки, які не коштуватимуть свободи. І вона звикла, що єдина людина, на яку вона справді може покластись — це вона сама.
Я дуже люблю Рію. Її вогонь, її броню, її страх близькості і її рішучість.
✨ Лесик
Бармен-самітник, який звик бути проміжною станцією на маршруті до чужого хепіенду.
Чоловік, який завжди виявляється для всіх трохи «недостатньо» — недостатньо веселим, недостатньо серйозним, недостатньо багатим, недостатньо легким, недостатньо зібраним, недостатньо реалізованим. І який несподівано для самого себе знаходить родину у цілком випадкових людях, які показують йому, що він може бути важливим, що про допомогу не завжди потрібно просити, і що бути вразливим — не страшно.
Це буквально один з найкращих книжкових чоловіків для мене. Ні, він не виголошував гучних промов і не робив пафосних жестів. Він — це стабільна спокійна присутність і відчуття «з ним я в безпеці», а, погодьтесь, це значно важливіше, ніж промови і жести.
✨ любовна лінія
Це стовідсоткове попадання в моє серце — особисто для мене тут ідеально все.
Чоловік, який показує: «я не скривджу тебе, ти можеш зняти свою броню».
Жінка, яка крок за кроком вчиться дозволяти собі покладатись на когось, окрім самої себе.
Кохання, яке народжується з дружби.
Близькість, що не краде свободу, не стирає амбіцій і не змушує зректись себе заради почуттів.
Хімія, від якої все навколо потріскує.
Інтимність, чуттєвість, вразливість.
Відчуття дому.
Ой, бляха, дякую, хочеться розплакатись.
Якщо ви раптом коли-небудь, хоча б раз, були в ролі тієї людини, яка рятує всіх інших, дбає, підтримує, все вирішує і буквально з останніх сил намагається втримати світ, коли той розвалюється, але яка завжди залишається наодинці з власними проблемами, бо звикла справлятись сама… то ця історія дасть вам відчути: іноді і найсильніші воїни можуть перепочити поруч з кимось, хто дбатиме, любитиме і оберігатиме.
✨ віднайдена родина
Одна з найкращих книжок з цим тропом для мене. Про друзів, яких знаходиш в дорослому віці, коли вже звик до самотності. Про звʼязок, який перевіряється відсутністю часу, стороннім впливом та складнощами дорослого життя. Про дрібниці, на які ніхто раніше не звертав уваги, але які раптом починають мати для когось велике значення. Про мудрі поради, моменти вразливості, кумедні ситуації і сімʼю, яку обираєш сам. Я привʼязалась до цієї божевільної шістки друзів і мені дуже не хочеться з ними прощатись.
✨ атмосфера
Київ з його нічними вогнями та теплими барами. Сонячна Одеса, море і смачна їжа. Дружні посиденьки біля озера, купання голяка та поцілунки, які не трапились би, якби опиратись хімії не було так виснажливо. Ця книжка настільки тепла, що хочеться закутатись в неї.
✨ гумор
Смішні і доречні (що дуже важливо) жарти, від яких мені періодично хотілось кричати чаєчкою.
✨ відсутність драми
Ніяких вам трагедій, катастроф, дурних рішень і токсичних гойдалок. Я пірнула в цю книжку і прожила в ній тепле, насичене, сповнене любові, дружби, підтримки та веселощів життя. Повертатись до реальності не дуже приємно, але це побічна дія, якої було не уникнути.
Ця історія зцілює. Буквально.
Тропи:
🤍від друзів до закоханих
🤍black cat + golden retriever
🤍він закохується перший
🤍різниця у віці (6-7 років)
🤍таємні стосунки
🤍вимушена близькість
🤍вона заприсяглась триматись подалі від стосунків
🤍спільна подорож
🤍віднайдена родина
🤍без розриву у третьому акті
🤍багато гумору
🤍зцілення душевних ран
🤍сцени 18+
🤍його та її pov
Одна з найкращих книжок в цьому році! Під час читання мені постійно хотілось пищати й дриґати ніжками, але давайте я розкладу все, що мені сподобалось, по пунктах.
✨ Рія
Архітекторка, яка виконує всю брудну роботу просто тому, що вона жінка.
Віддана подруга, яка буде і групою підтримки, і маяком у темряві, і безпечним місцем, де можна сховатись.
Старша донька, яка звикла все тягнути на собі: врегульовувати конфлікти, виховувати дітей, готувати, прати, добре вчитись, багато заробляти, бути турботливою, уважною, відповідальною, нічого не потребувати і ні на кого не розраховувати.
Сильна, смілива і зухвала жінка, яка почувається спокійно лише тоді, коли тримає все під контролем, її норма — ніколи не розкисати і тримати дистанцію, бо так безпечніше. Вона не вірить у близькість, щасливі фінали та стосунки, які не коштуватимуть свободи. І вона звикла, що єдина людина, на яку вона справді може покластись — це вона сама.
Я дуже люблю Рію. Її вогонь, її броню, її страх близькості і її рішучість.
✨ Лесик
Бармен-самітник, який звик бути проміжною станцією на маршруті до чужого хепіенду.
Чоловік, який завжди виявляється для всіх трохи «недостатньо» — недостатньо веселим, недостатньо серйозним, недостатньо багатим, недостатньо легким, недостатньо зібраним, недостатньо реалізованим. І який несподівано для самого себе знаходить родину у цілком випадкових людях, які показують йому, що він може бути важливим, що про допомогу не завжди потрібно просити, і що бути вразливим — не страшно.
Це буквально один з найкращих книжкових чоловіків для мене. Ні, він не виголошував гучних промов і не робив пафосних жестів. Він — це стабільна спокійна присутність і відчуття «з ним я в безпеці», а, погодьтесь, це значно важливіше, ніж промови і жести.
✨ любовна лінія
Це стовідсоткове попадання в моє серце — особисто для мене тут ідеально все.
Чоловік, який показує: «я не скривджу тебе, ти можеш зняти свою броню».
Жінка, яка крок за кроком вчиться дозволяти собі покладатись на когось, окрім самої себе.
Кохання, яке народжується з дружби.
Близькість, що не краде свободу, не стирає амбіцій і не змушує зректись себе заради почуттів.
Хімія, від якої все навколо потріскує.
Інтимність, чуттєвість, вразливість.
Відчуття дому.
Ой, бляха, дякую, хочеться розплакатись.
Якщо ви раптом коли-небудь, хоча б раз, були в ролі тієї людини, яка рятує всіх інших, дбає, підтримує, все вирішує і буквально з останніх сил намагається втримати світ, коли той розвалюється, але яка завжди залишається наодинці з власними проблемами, бо звикла справлятись сама… то ця історія дасть вам відчути: іноді і найсильніші воїни можуть перепочити поруч з кимось, хто дбатиме, любитиме і оберігатиме.
✨ віднайдена родина
Одна з найкращих книжок з цим тропом для мене. Про друзів, яких знаходиш в дорослому віці, коли вже звик до самотності. Про звʼязок, який перевіряється відсутністю часу, стороннім впливом та складнощами дорослого життя. Про дрібниці, на які ніхто раніше не звертав уваги, але які раптом починають мати для когось велике значення. Про мудрі поради, моменти вразливості, кумедні ситуації і сімʼю, яку обираєш сам. Я привʼязалась до цієї божевільної шістки друзів і мені дуже не хочеться з ними прощатись.
✨ атмосфера
Київ з його нічними вогнями та теплими барами. Сонячна Одеса, море і смачна їжа. Дружні посиденьки біля озера, купання голяка та поцілунки, які не трапились би, якби опиратись хімії не було так виснажливо. Ця книжка настільки тепла, що хочеться закутатись в неї.
✨ гумор
Смішні і доречні (що дуже важливо) жарти, від яких мені періодично хотілось кричати чаєчкою.
✨ відсутність драми
Ніяких вам трагедій, катастроф, дурних рішень і токсичних гойдалок. Я пірнула в цю книжку і прожила в ній тепле, насичене, сповнене любові, дружби, підтримки та веселощів життя. Повертатись до реальності не дуже приємно, але це побічна дія, якої було не уникнути.
Ця історія зцілює. Буквально.
April 26, 2026
Значить ось вам моя офіційна заява: я прочитаю все, що коли-небудь напише Юлія Лаба.
У мене з цією авторкою повний метч по настрою, гумору і персонажах. Я б хотіла бути частиною такої класної компанії друзів.
З цією книгою у мене вийшов мем – авторка довго писала, щоб я прочитала за день, але не шкодую ні секунди. Тепер хочу перечитати попередню книгу, щоб зіставити свої думки про Рію і Лесика.
Дякую за дозу ендорфінів! ❤️
У мене з цією авторкою повний метч по настрою, гумору і персонажах. Я б хотіла бути частиною такої класної компанії друзів.
З цією книгою у мене вийшов мем – авторка довго писала, щоб я прочитала за день, але не шкодую ні секунди. Тепер хочу перечитати попередню книгу, щоб зіставити свої думки про Рію і Лесика.
Дякую за дозу ендорфінів! ❤️
July 13, 2026
4/5
Це така тепла, літня, справжня і дуже щира історія. Вона про дружбу, родину, кохання і те, як страшно буває дозволити собі кохати й бути коханою.
Рія. Старша донька, яка звикла все тягнути на своїх плечах, завжди брати ситуацію у свої руки, усе розрулювати й розставляти по місцях. Це та сама подруга, яка планує й організовує подорожі, пам'ятає про все і не боїться відповідальності. Вона глибоко піклується про тих, кого любить, і, мов ведмедиця, готова захищати своїх людей. Але часто бере на себе надто багато й зрештою починає хитатися під вагою цієї відповідальності. Лесик стає її безпечним місцем — людиною, поруч із якою можна розслабитися, видихнути й хоча б ненадовго послабити контроль.
Лесик. Турботливий, терплячий, надійний, спокійний і стабільний. Він той, хто обійме, вислухає, підтримає, не тиснутиме і просто буде поруч. Той, хто своїми вчинками, тихою присутністю й уважністю до дрібниць доводитиме своє кохання. Він — це довготривалі стосунки, впевненість у майбутньому, теплі обійми й затишні вечори.
Їхня історія розпочалася з дружби й повільно, рік за роком, переростала у щось більше. Рія тікала від стосунків,
боялася, що вони позбавлять її незалежності, що вона перестане бути собою, що її гіперопіка та тривожність зруйнує все те хороше, що будувалось роками. І Лесик якраз показував їй протилежне: справжнє кохання не забирає свободу, а дає відчуття безпеки.
Їхні взаємодії сповнені хімії, взаємної пристрасті, вразливості і довіри.
Дружба в цій книзі просто прекрасна. Затишні посиденьки в барі, жарти від яких смієшся до сліз, задушевні розмови, постійна підтримка, і люди, які стали другою сім'єю. Я дуже полюбила їхню "банду" і не хочу з ними розлучатись.
Сім'ї обох героїв теж чудові. Хоч з мамою Лесика було мало взаємодій, але її знайомство з Рією і теплі посиденьки з сусідами мене розчулили до сліз. Це було так душевно, колоритно і по-справжньому, що я не могла втриматись, щоб не заплакати.
Батьки Рії теж сподобались, я насолоджувалась тим як вони завжди діяли спільним фронтом, їхньою цілковитою підтримкою, ненав'язливою турботою і здатністю йти на компроміси. Так, вони теж робили помилки, але вміли їх приймати і вибачатись.
То чому ж не 5?
(Обережно, можуть бути мікро-спойлери)
По-перше, тому, що я не люблю троп від друзів до закоханих, який триває роками і проходить через інші стосунки та інших людей. По-друге, мені не подобається, коли один закохується і усвідомлює свої почуття набагато пізніше за іншого. Це просто не моя історія, тому я дуже боялась братись за читання, коли дізналась, що тут таке буде.
Я хотіла відчути метеликів у животі, попискувати від радості і дригати ніжками через взаємодії героїв. А натомість тільки засмутилась.
Найбільше сподобалась остання частина книги, коли стосунки Лесика і Рії вийшли на новий рівень. Але хотілось більше таких моментів, бо відчуття, ніби переді мною помахали сосіскою, дали маленький кусь і забрали. Я не проти побачити ту гіперопіку, про яку згадувала Рія по відношенню до Лесика, а не лише до Ліни. Навіть виникло бажання перечитати першу частину, і ловити там взаємодії героїв, як крихти хліба😂.
Якщо оцінювати об'єктивно, то друга книга безумовно краща за першу, хоча б тим, що тут не було так багато кліше і вона відчувається більш справжньою і реальною. Але історія Ліни і Роми мені емоційно ближча❤️
Це така тепла, літня, справжня і дуже щира історія. Вона про дружбу, родину, кохання і те, як страшно буває дозволити собі кохати й бути коханою.
Рія. Старша донька, яка звикла все тягнути на своїх плечах, завжди брати ситуацію у свої руки, усе розрулювати й розставляти по місцях. Це та сама подруга, яка планує й організовує подорожі, пам'ятає про все і не боїться відповідальності. Вона глибоко піклується про тих, кого любить, і, мов ведмедиця, готова захищати своїх людей. Але часто бере на себе надто багато й зрештою починає хитатися під вагою цієї відповідальності. Лесик стає її безпечним місцем — людиною, поруч із якою можна розслабитися, видихнути й хоча б ненадовго послабити контроль.
Лесик. Турботливий, терплячий, надійний, спокійний і стабільний. Він той, хто обійме, вислухає, підтримає, не тиснутиме і просто буде поруч. Той, хто своїми вчинками, тихою присутністю й уважністю до дрібниць доводитиме своє кохання. Він — це довготривалі стосунки, впевненість у майбутньому, теплі обійми й затишні вечори.
Їхня історія розпочалася з дружби й повільно, рік за роком, переростала у щось більше. Рія тікала від стосунків,
боялася, що вони позбавлять її незалежності, що вона перестане бути собою, що її гіперопіка та тривожність зруйнує все те хороше, що будувалось роками. І Лесик якраз показував їй протилежне: справжнє кохання не забирає свободу, а дає відчуття безпеки.
Їхні взаємодії сповнені хімії, взаємної пристрасті, вразливості і довіри.
Дружба в цій книзі просто прекрасна. Затишні посиденьки в барі, жарти від яких смієшся до сліз, задушевні розмови, постійна підтримка, і люди, які стали другою сім'єю. Я дуже полюбила їхню "банду" і не хочу з ними розлучатись.
Сім'ї обох героїв теж чудові. Хоч з мамою Лесика було мало взаємодій, але її знайомство з Рією і теплі посиденьки з сусідами мене розчулили до сліз. Це було так душевно, колоритно і по-справжньому, що я не могла втриматись, щоб не заплакати.
Батьки Рії теж сподобались, я насолоджувалась тим як вони завжди діяли спільним фронтом, їхньою цілковитою підтримкою, ненав'язливою турботою і здатністю йти на компроміси. Так, вони теж робили помилки, але вміли їх приймати і вибачатись.
То чому ж не 5?
(Обережно, можуть бути мікро-спойлери)
По-перше, тому, що я не люблю троп від друзів до закоханих, який триває роками і проходить через інші стосунки та інших людей. По-друге, мені не подобається, коли один закохується і усвідомлює свої почуття набагато пізніше за іншого. Це просто не моя історія, тому я дуже боялась братись за читання, коли дізналась, що тут таке буде.
Я хотіла відчути метеликів у животі, попискувати від радості і дригати ніжками через взаємодії героїв. А натомість тільки засмутилась.
Найбільше сподобалась остання частина книги, коли стосунки Лесика і Рії вийшли на новий рівень. Але хотілось більше таких моментів, бо відчуття, ніби переді мною помахали сосіскою, дали маленький кусь і забрали. Я не проти побачити ту гіперопіку, про яку згадувала Рія по відношенню до Лесика, а не лише до Ліни. Навіть виникло бажання перечитати першу частину, і ловити там взаємодії героїв, як крихти хліба😂.
Якщо оцінювати об'єктивно, то друга книга безумовно краща за першу, хоча б тим, що тут не було так багато кліше і вона відчувається більш справжньою і реальною. Але історія Ліни і Роми мені емоційно ближча❤️
July 31, 2026
Іконічно, культово, легендарно, знаково, канонічно, символічно, епохально, впізнавано, класично, безсмертно, чудово, неймовірно, розкішно, бездоганно, фантастично, відмінно, вишукано, чарівно, дивовижно, неперевершено, блискуче, захопливо, ефектно, шикарно, казково, феноменально, майстерно, витончено, тонко, влучно, потужно, атмосферно.
May 10, 2026
ЯКЩО ВИ ПЛАНУЄТЕ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ПРИДБАТИ ТІЛЬКИ ОДНУ КНИЖКУ - ХАЙ ЦЕ БУДЕ ВОНА!😭🫰🏽
Я вперше почала читати цю історію у день, коли завершила з «Кумедною історією» Емілі Генрі. І єдина думка, яка не залишала мене впродовж того дня: «Ну чому?! Чому, бляха, українські книжки, рівня У ДЕСЯТКИ РАЗІВ вищого, досі не відомі на весь світ? Чому не мають мільйонних тиражів?». Бо саме оце - той жанровий текст, який я хотіла б показати всім-всім фанам ромкомів, якби раптом отримала таку змогу.
Авторка якимсь дивом примудрилася, здавалося б, заїжджений, хоч і улюблений для більшості троп - від друзів до коханців - прописати у таких фарбах, з такими деталями, з такими сюжетними поворотами, що віриш кожному слову. Вона буквально створила у моїй голові справжніх людей, які продовжували жити у ній своє життя, навіть коли я вже попрощалася з ними у тексті.
Тут все, як у житті: так, у дорослих людей не завжди (і не всюди) все складається з першого разу; так, люди іноді сваряться - і ці причини не обовʼязково мають бути висмоктані з пальця, якщо це ромком; так, навіть якщо люди говорять одне з одним ротом - це не завжди означає, що вони здатні порозумітися і піти на компроміс одразу ж; так, буває, що люди дійсно настільки привʼязані до їхньої дружби, що перейти в інший статус їм здається кроком назад. І буває, що з френзони таки можна знайти вихід, якщо набратися терпіння🤭
Обожнюю Рію, обожнюю Лесика (ще з «Персонажів»), рада, що маю змогу ніби іншими очима побачити Ліну і зрозуміти нарешті, за що ж вона свого часу повелася на Того-Кого-Не-Можна-Називати, і продовжую любити своїх крашів Влада та Солю - і чекати тепер на їхню історію🌚🤞🏽
А поки - при всій повазі, шановні пані Генрі, Гейзелвуд, Хоанг і Ко, посуньтеся, будь ласка, тут за справу береться справжня квін🤭💅🏼
Я вперше почала читати цю історію у день, коли завершила з «Кумедною історією» Емілі Генрі. І єдина думка, яка не залишала мене впродовж того дня: «Ну чому?! Чому, бляха, українські книжки, рівня У ДЕСЯТКИ РАЗІВ вищого, досі не відомі на весь світ? Чому не мають мільйонних тиражів?». Бо саме оце - той жанровий текст, який я хотіла б показати всім-всім фанам ромкомів, якби раптом отримала таку змогу.
Авторка якимсь дивом примудрилася, здавалося б, заїжджений, хоч і улюблений для більшості троп - від друзів до коханців - прописати у таких фарбах, з такими деталями, з такими сюжетними поворотами, що віриш кожному слову. Вона буквально створила у моїй голові справжніх людей, які продовжували жити у ній своє життя, навіть коли я вже попрощалася з ними у тексті.
Тут все, як у житті: так, у дорослих людей не завжди (і не всюди) все складається з першого разу; так, люди іноді сваряться - і ці причини не обовʼязково мають бути висмоктані з пальця, якщо це ромком; так, навіть якщо люди говорять одне з одним ротом - це не завжди означає, що вони здатні порозумітися і піти на компроміс одразу ж; так, буває, що люди дійсно настільки привʼязані до їхньої дружби, що перейти в інший статус їм здається кроком назад. І буває, що з френзони таки можна знайти вихід, якщо набратися терпіння🤭
Обожнюю Рію, обожнюю Лесика (ще з «Персонажів»), рада, що маю змогу ніби іншими очима побачити Ліну і зрозуміти нарешті, за що ж вона свого часу повелася на Того-Кого-Не-Можна-Називати, і продовжую любити своїх крашів Влада та Солю - і чекати тепер на їхню історію🌚🤞🏽
А поки - при всій повазі, шановні пані Генрі, Гейзелвуд, Хоанг і Ко, посуньтеся, будь ласка, тут за справу береться справжня квін🤭💅🏼
August 5, 2026
Брати у потяг книги Юлії Лаби – це може стати непоганою традицією. Перевіримо традицію на міцність, коли авторка напише щось ще. А поки дякую за настрій, гумор, дружбу і кохання, що розлиті цими сторінками.
June 2, 2026
Дочитала: у мене був відгук на десять абзаців, але не хочу нікого ображати, тому норм, але не моя авторка
DNF: Короче, щось мені дууууже важко вона йде. Героїні занадто багато, вона ексцентрична, але водночас якась емоційно недоступна. Трошки шкода головного героя аж, бо він таке тихе озеро серед бурхливого океану, хоче якогось відгуку від неї, але отримує тільки дражнилки. Мені таке не подобається. Може далі краще буде, але наразі це починає дратувати, тому поки відкладу цю книжку на 20% прочитаного🤧
DNF: Короче, щось мені дууууже важко вона йде. Героїні занадто багато, вона ексцентрична, але водночас якась емоційно недоступна. Трошки шкода головного героя аж, бо він таке тихе озеро серед бурхливого океану, хоче якогось відгуку від неї, але отримує тільки дражнилки. Мені таке не подобається. Може далі краще буде, але наразі це починає дратувати, тому поки відкладу цю книжку на 20% прочитаного🤧
May 7, 2026
Яка ж чудова ця книга. Я думала, що читала хороші ромкоми, але не усвідомлювала, наскільки вони будуть проникати глибше в душу, коли герої будуть з нашим менталітетом.
Я не розуміла, наскільки ми будуємо стосунки не так, як в інших країнах. Але тут все так реалістично. З незграбними, повільними кроками одне до одного. З щирою, глибокою закоханістю. Я хочу більше українських ромкомів.
Два дні поспіль жертвую своїм сном та всім вільним часом, щоб читати цю книжку. Вона мене так комфортить, що не хочеться від неї відходити.
Мені так близька головна героїня з її відчуттями, щодо боргу перед батьками. Або коли вона розказує свої історії, де до неї ставилися з расизмом, я просто розумію. Я придумала це в своїй голові, але я відчуваю весь час, що мене було почуто. Тому є ця книга.
Давайте ми упустимо мою любов до середньовічного бару, розсолу з помідорів та до рудих чоловіків, а тут все це.
Атмосфера теж просто потрапила в саме серце. Події в різних місцях України, такі реалістичні моменти з громадським транспортом, таке все близьке, що просто закохуєшся в книгу швидко і без питань.
Тепер я дуже хочу вперше поїхати в Одесу 💡
А як тут красиво говорять про почуття? Тут настільки важливі речі про дружбу, кохання та про те, що нас турбує всередині. Я так вдячна за цю книгу, котра щось в мені зцілює. Дякую авторці за цю любов.
Ця книжка попадання в серденько на 10/10 🖤
Я не розуміла, наскільки ми будуємо стосунки не так, як в інших країнах. Але тут все так реалістично. З незграбними, повільними кроками одне до одного. З щирою, глибокою закоханістю. Я хочу більше українських ромкомів.
Два дні поспіль жертвую своїм сном та всім вільним часом, щоб читати цю книжку. Вона мене так комфортить, що не хочеться від неї відходити.
Мені так близька головна героїня з її відчуттями, щодо боргу перед батьками. Або коли вона розказує свої історії, де до неї ставилися з расизмом, я просто розумію. Я придумала це в своїй голові, але я відчуваю весь час, що мене було почуто. Тому є ця книга.
Давайте ми упустимо мою любов до середньовічного бару, розсолу з помідорів та до рудих чоловіків, а тут все це.
Атмосфера теж просто потрапила в саме серце. Події в різних місцях України, такі реалістичні моменти з громадським транспортом, таке все близьке, що просто закохуєшся в книгу швидко і без питань.
Тепер я дуже хочу вперше поїхати в Одесу 💡
А як тут красиво говорять про почуття? Тут настільки важливі речі про дружбу, кохання та про те, що нас турбує всередині. Я так вдячна за цю книгу, котра щось в мені зцілює. Дякую авторці за цю любов.
Ця книжка попадання в серденько на 10/10 🖤
April 28, 2026
Це було ДУЖЕ-ДУЖЕ добре. Серйозно, я навіть не знаю, як кількома реченнями описати ті емоції, які відчувала під час прочитання.
Настільки тепла, затишна і безпечна атмосфера, що хотілося чи то ніколи не закінчувати цю історію, чи то швидше дочитати її й мати ще п'ятнадцять таких книжок.
Аплодую стоячи авторці, бо давно не почувалася настільки закоханою в книжку.
Настільки тепла, затишна і безпечна атмосфера, що хотілося чи то ніколи не закінчувати цю історію, чи то швидше дочитати її й мати ще п'ятнадцять таких книжок.
Аплодую стоячи авторці, бо давно не почувалася настільки закоханою в книжку.
May 11, 2026
4,5⭐️
«Бо навіть тим, хто світить для інших, потрібен хтось, хто триматиме вахту у темряві».
Очікування майже справдились. Це добре і цікаво написано, хоча вагався між 4 і 5. Але врахував, що це перша прочитана книга авторки, то хай буде найвища оцінка. Першу книгу авторки ще не читав, але вона і не вливає на сюжет цієї, то ж сміло можна читати першою цю. Чекаю тепер на презентацію у Франику.
«Бо навіть тим, хто світить для інших, потрібен хтось, хто триматиме вахту у темряві».
Очікування майже справдились. Це добре і цікаво написано, хоча вагався між 4 і 5. Але врахував, що це перша прочитана книга авторки, то хай буде найвища оцінка. Першу книгу авторки ще не читав, але вона і не вливає на сюжет цієї, то ж сміло можна читати першою цю. Чекаю тепер на презентацію у Франику.
April 29, 2026
Що його писати, коли в цій книзі - прекрасне все? Дуже рекомендую 🤌
May 24, 2026
Таке гарне закінчення книги, аж розчулило мене. Про серфінг, про маяк - супер метафори, порівняння. Ті розділи, які відбувались в Одесі - вдались прекрасно, весь колорит ці фразочки і розмови передали. Сам текст - весь час красивий, з гумором, стиль авторки дуже сподобався. На середині стало скучно і я вже нічого вау не чекала. Але далі і сюжет, і вкладені змісти, розвиток стосунків одних і других - прекрасні
July 12, 2026
РІЯ та ЛЕСИК - офіційно найгірші імена головних героїв, які я зустрічала в книжках((( йому по характеру це імʼя зовсім не підходило 🥵
Загалом мені книжка сподобалась, я пару раз посміялась вголос, але шось тут не те з темпом, почалось все прекрасно десь до 30% , а потім відчувалось як - крок вперед і два назад, тому я до них не дуже прикипіла.
Авторка дуже добре і легко пише, ідеально брати в дорогу, на море, коли хочеться щось легке щоб розвантажити мозок, але не солодко ідеально нереалістичне, як часто буває в американських ром-комах)
Загалом мені книжка сподобалась, я пару раз посміялась вголос, але шось тут не те з темпом, почалось все прекрасно десь до 30% , а потім відчувалось як - крок вперед і два назад, тому я до них не дуже прикипіла.
Авторка дуже добре і легко пише, ідеально брати в дорогу, на море, коли хочеться щось легке щоб розвантажити мозок, але не солодко ідеально нереалістичне, як часто буває в американських ром-комах)
May 2, 2026
Найкраще, що зі мною сталося за останній час. Чудовий гумор, дуже гарно передана дружба і відносини. Багато фразочок від яких я просто кричала чайкою. Сцени 18+ до біса гарячі, мені капець як ніяково було їх читати - оце відчуття коли це в наших реаліях відбувається, а ти наче там стоїш і свічку тримаєш 😅🥴🥵
Той випадок коли і скоріше хочеться дочитати, бо капець цікаво і в той же час хочеться розтягнути, щоб подовше побути в тому світі, з тими героями, які вже як рідні стали після 2х книжок
Той випадок коли і скоріше хочеться дочитати, бо капець цікаво і в той же час хочеться розтягнути, щоб подовше побути в тому світі, з тими героями, які вже як рідні стали після 2х книжок
May 3, 2026
Мені здається, що якби мої очікування від книги завищили до космічних «Найкраще «найгірше», що могло статися» Юлії Лаби з легкістю їх перевершила б.
Пазл склався до загальної історії, а я з вологими очима не знаю, як дібрати слів, наскільки чудова ця історія і як мені хочеться терміново перечитати «Усі персонажі вигадані. Або ні» з новими фактами і злитись на Дена з новими силами.
Ідея написати історію з двома POV — топова 🔝 Без лишніх драм, дорослі люди з вмінням говорити словами через рот про свої страхи та потреби, давати влучні поради та простір один для одного.
З гумором в нас тотальний метч, його багато і всі жартики органічно доповнюють текст — діє як емоційна підтримка між хвилюваннями та переживаннями.
— Та невже?
— Та вже!
Рія — амбімна, сильна і незалежна архітекторка, яка любить все тримати під контролем.
Лесик — власник бару, комфортний «просто друг», який випадково пазликом влився в їх «банду» та спʼянів від Рії без віскарика.
Їх стосунки з батьками в мене викликали особливу теплоту та зворушення, а поїздка в сонячну Одесу — легкість та повне занурення в атмосферу.
«Банда» — це дружба рівня тотальної довіри, щирості та підтримки. І хочеться сказати «таке буває тільки в фільмах», але настільки реалістично (не ідеалізовано) все прописано, що, певно, десь в якомусь барі сидить такий Лесик і хитро либиться, коли чіпляється оком за той самий столик.
Я отримала масу задоволення та щиро бажаю, щоб ця книга стала бестселером №1. Мамка українських ромкомів знову дала жару 💋
Пазл склався до загальної історії, а я з вологими очима не знаю, як дібрати слів, наскільки чудова ця історія і як мені хочеться терміново перечитати «Усі персонажі вигадані. Або ні» з новими фактами і злитись на Дена з новими силами.
Ідея написати історію з двома POV — топова 🔝 Без лишніх драм, дорослі люди з вмінням говорити словами через рот про свої страхи та потреби, давати влучні поради та простір один для одного.
З гумором в нас тотальний метч, його багато і всі жартики органічно доповнюють текст — діє як емоційна підтримка між хвилюваннями та переживаннями.
— Та невже?
— Та вже!
Рія — амбімна, сильна і незалежна архітекторка, яка любить все тримати під контролем.
Лесик — власник бару, комфортний «просто друг», який випадково пазликом влився в їх «банду» та спʼянів від Рії без віскарика.
Їх стосунки з батьками в мене викликали особливу теплоту та зворушення, а поїздка в сонячну Одесу — легкість та повне занурення в атмосферу.
«Банда» — це дружба рівня тотальної довіри, щирості та підтримки. І хочеться сказати «таке буває тільки в фільмах», але настільки реалістично (не ідеалізовано) все прописано, що, певно, десь в якомусь барі сидить такий Лесик і хитро либиться, коли чіпляється оком за той самий столик.
Я отримала масу задоволення та щиро бажаю, щоб ця книга стала бестселером №1. Мамка українських ромкомів знову дала жару 💋
May 15, 2026
ну це було краще, ніж перша частина, але мені все ще не подобається стиль письма авторки (ну і головна героїня, хоча Рія все-таки приємніша, ніж Ліна). оці якісь гіперболізовані жарти, кринжові фрази, стереотипи, в тому числі про менструацію, well.... гумор здебільшого якийсь плоский, не віриться, що це справжні люди розмовляю, а не збірка гуморесок. а ще герої ну аж забагато істерили. сподобались сторінки, коли Лесик чи Рія роздумували про самотність, дружбу в дорослому віці і тд. це було красиво і життєво написано.
July 26, 2026
Намагалася бути максимально об'єктивною, бо суб'єктивно мені книга зайшла 50/50 — рівно наполовину за POV Рії😁
Найбільше, чим мене зачепила книга і тримала увагу — стиль авторки. Ну прям дуже добре👏🏻 Місцями я ніби прокидалася і така, а що цей абзац взагалі робить у ромкомі? а можна, будь ласка, мені всю книгу написану таким чином? Драматичні і життєві лінії тут зайшли мені набагато більше, ніж романтичні, тому буду сподіватися, що колись пані Юлія напише щось таке🙏🏻
Друге найкраще "найкраще", що зі мною сталося під ча читання — це Рія, головна героїня💗 Дуже схожа на мене в тому віці, я абсолютно її розуміла, навіть в тих речах, які мені не подобались, особливо в тому напрямку, куди йшов сюжет🙈 Вона яскрава, вільна, сильна, цікава, незалежна особистість, але суспільству такі жінки не подобаються, тому оточення завжди намагається загнати їх у свої рамки. Що і сталося в сюжеті🤷🏻
Мені б набагато більше сподобалась ця книга, якби вона була саме про Рію. Про її життя, її колоритну сім'ю, друзів, кар'єру, ту свободу, яку вона обрала, і яка всім муляла (особливо Лесику). Якби це був сюжет про те, що жінка може бути щасливою, обираючи себе, обираючи не бути в шлюбі/стосунках (!) Цей йобаний соціальний конструкт, що треба мати пару🖕 Сильно бісило те, що у оточення Рії (і в Лесика) не було поваги до її вибору, навіть в моменті вся почали, прямо чи косвено, схиляти її до цих стосунків. І ось вже Рія сумнівається у свої переконаннях😭 А я добре знаю, як це, сама була в такій самій ситуації, де ти вже думаєш, ну мабіть це правда, мабуть я сама ніколи не буду така щаслива, як з парою👎
Що мені абсолютно не сподобалось — це Лесик і його POV🤚
На це ще й неабияк вплинув абсолютний міскаст актора озвучки в аудіоверсії книги. Мало того що тембр не дуже підходив, так ще й чомусь спочатку актор начитував все якось злобно крізь зуби, а потім перейшов на могильно-траурний шепіт🤦🏻 Мабуть, в його уявленні це мало звучати сексуально, але у мене складалося враження, що я з ромкому перемикаюся на книгу про війну🙈
Повертаючись до персонажа. Все може було б і нічого, поки в нього не почалися редфлежні думки. (От чесно, краще б не було його POV, щоб я і не знала, шо там у нього в голові😁). Як приклад, от він думає, що хоче вибити витрахати всіх інших з голови Рії😲 Треба пояснювати, що тут не так? Ну і загальний наратив всіх думок такий: "Ой, то вона проти стосунків, бо ще не знає, який я, вона ще не знає сама, чого хоче, вона не знає, від чого відмовляється, «я нє дєвочка на одну ночь»" — і тому подібне. Мені здається, якби Рія чула всі ці думки, навряд чи щось кудись зайшло🤷🏻
А ще важливий момент, чому я не вірю в ці стосунки, — кардинальна соціально-побутова різниця сімей Рії та Лесика. На це в молодості мало хто зважає (взагалі не зважає), але у спільному житті це все стає причиною багатьох непорозумінь, коли вивітрюється гормональний коктейль сексуальної пристрасті☝🏻
Гумор. Ну, він є😁 Є смішні жарти, від парочки я навіть засміялася в голос, але... Це не "Файні брюнети" — ось він ідеал гумору сучукрліт🥰 Та і ще читала паралельно "Життя хлопця", яке взагалі не комедійне, але було мені смішніше☺️
Отже, висновки. Книга непогана, і якщо у вас ще не зашкалює віковий скепсис, то має сподобатися😉 Ну і можливо любителям ромкомів теж зайде більше (я не любителька). Як читається, не знаю, слухала аудіо, яке не рекомендую😁
А ще мене дуже зацікавила лінія Ліни, героїні першої книги Юлії Лаби, захотілося почитати✍🏻
Найбільше, чим мене зачепила книга і тримала увагу — стиль авторки. Ну прям дуже добре👏🏻 Місцями я ніби прокидалася і така, а що цей абзац взагалі робить у ромкомі? а можна, будь ласка, мені всю книгу написану таким чином? Драматичні і життєві лінії тут зайшли мені набагато більше, ніж романтичні, тому буду сподіватися, що колись пані Юлія напише щось таке🙏🏻
Друге найкраще "найкраще", що зі мною сталося під ча читання — це Рія, головна героїня💗 Дуже схожа на мене в тому віці, я абсолютно її розуміла, навіть в тих речах, які мені не подобались, особливо в тому напрямку, куди йшов сюжет🙈 Вона яскрава, вільна, сильна, цікава, незалежна особистість, але суспільству такі жінки не подобаються, тому оточення завжди намагається загнати їх у свої рамки. Що і сталося в сюжеті🤷🏻
Мені б набагато більше сподобалась ця книга, якби вона була саме про Рію. Про її життя, її колоритну сім'ю, друзів, кар'єру, ту свободу, яку вона обрала, і яка всім муляла (особливо Лесику). Якби це був сюжет про те, що жінка може бути щасливою, обираючи себе, обираючи не бути в шлюбі/стосунках (!) Цей йобаний соціальний конструкт, що треба мати пару🖕 Сильно бісило те, що у оточення Рії (і в Лесика) не було поваги до її вибору, навіть в моменті вся почали, прямо чи косвено, схиляти її до цих стосунків. І ось вже Рія сумнівається у свої переконаннях😭 А я добре знаю, як це, сама була в такій самій ситуації, де ти вже думаєш, ну мабіть це правда, мабуть я сама ніколи не буду така щаслива, як з парою👎
Що мені абсолютно не сподобалось — це Лесик і його POV🤚
На це ще й неабияк вплинув абсолютний міскаст актора озвучки в аудіоверсії книги. Мало того що тембр не дуже підходив, так ще й чомусь спочатку актор начитував все якось злобно крізь зуби, а потім перейшов на могильно-траурний шепіт🤦🏻 Мабуть, в його уявленні це мало звучати сексуально, але у мене складалося враження, що я з ромкому перемикаюся на книгу про війну🙈
Повертаючись до персонажа. Все може було б і нічого, поки в нього не почалися редфлежні думки. (От чесно, краще б не було його POV, щоб я і не знала, шо там у нього в голові😁). Як приклад, от він думає, що хоче вибити витрахати всіх інших з голови Рії😲 Треба пояснювати, що тут не так? Ну і загальний наратив всіх думок такий: "Ой, то вона проти стосунків, бо ще не знає, який я, вона ще не знає сама, чого хоче, вона не знає, від чого відмовляється, «я нє дєвочка на одну ночь»" — і тому подібне. Мені здається, якби Рія чула всі ці думки, навряд чи щось кудись зайшло🤷🏻
А ще важливий момент, чому я не вірю в ці стосунки, — кардинальна соціально-побутова різниця сімей Рії та Лесика. На це в молодості мало хто зважає (взагалі не зважає), але у спільному житті це все стає причиною багатьох непорозумінь, коли вивітрюється гормональний коктейль сексуальної пристрасті☝🏻
Гумор. Ну, він є😁 Є смішні жарти, від парочки я навіть засміялася в голос, але... Це не "Файні брюнети" — ось він ідеал гумору сучукрліт🥰 Та і ще читала паралельно "Життя хлопця", яке взагалі не комедійне, але було мені смішніше☺️
Отже, висновки. Книга непогана, і якщо у вас ще не зашкалює віковий скепсис, то має сподобатися😉 Ну і можливо любителям ромкомів теж зайде більше (я не любителька). Як читається, не знаю, слухала аудіо, яке не рекомендую😁
А ще мене дуже зацікавила лінія Ліни, героїні першої книги Юлії Лаби, захотілося почитати✍🏻
July 21, 2026
легко читається, ідеально десь у відпустку або просто відпочити, буду читати інші книги авторки
May 6, 2026
От тільки не треба мене засуджувати. Хто без гріха — йдіть згрішіть і не морочте голови.
Після прочитання «Найкраще “найгірше”, що могло статися» план такий:
🍸Викрасти Юлію Лабу і сховати в своєму підвалі, щоб вона писала лише для мене, ха-ха, наприклад, про Соломію і Влада.
🍸Жартую! В мене немає підвалу — лише балкон з котами.
🍸Те, що мені сподобається ця книга, можна було зрозуміти ще з першої частини, яка мені менше сподобалася, але у відгуку я вже зізнавалася в коханні до Рії і Лесика і до стилю авторки.
🍸 Тому так, «Найкраще “найгірше”, що могло статися» очолює список улюблених українських ромкомів.
🍸 Тут було стільки життєвих моментів, що я мало не ходила по хаті, озираючись, і не промовляла: «Юлю, ти тут?»
🍸Гумор у авторки просто фантастичний. Я мільйон разів хіхікала. І, звісно, ці розкішні назви розділів 🤌
Фриланс — це коли ти одночасно й найсуворіший бос, і найлінивіший працівник. І ви обоє люто ненавидите одне одного.
🍸Рія — просто неймовірна! Але засуджую її за любов до піци з ананасами.
🍸Лесик залітає в мій топ українських книжкових чоловіків.
🍸І вони такі милі разом. Хоча цей слоу бьорн мене мало не добив. Зате без зайвих драм, як я люблю.
— У сенсі?
— У тому сенсі, що якщо ми розійдемося, то, найімовірніше, ти будеш мертвий. А я геть не розумію, нащо мерцю диван і телевізор.
Я зареготав і притягнув її до себе.
— Логічно. Обожнюю твою кровожерливість.
🍸 That’s what I’m talking about, які вони, ідеальні чоловіки:
Це було так на нього схоже! Там, де в мене зазвичай вмикалася паніка, Лесик спокійно казав: «Зараз щось придумаємо», робив кілька дзвінків, комусь підморгував, когось просив — і проблема розчинялася.
🍸Ревіла багато, особливо в останній третині книги. Найбільше не зрозуміла, чому я ревіла під час їхніх гостин у матері Лесика в Одесі.
🍸Також ревіла на сторінках про маяк і про Ліну.
🍸А тут ще декілька рандомних речей, які ви зрозумієте після прочитання:
🥃 Дарт Вейдер Сцикунько
🥃 Дикі лисиці
🥃 Порваті колготки
🥃 Дзеркало
🍸Тут було посилання Толіка в сраку — цю цитату я сфоткала і надіслала подрузі, бо це буквально жиза для неї. Взагалі таке враження, що Юлія Лаба знає все про наших колишніх, що за діла.
🍸До речі, історія дуже феміністична. І в той самий момент я хотіла волати «Так їх, Ріє! Давай, дівчинко моя!»
🍸Коротше, це любов. Так тепло, затишно, романтично, що я зараз знову заплачу.
🍸Ціль — змусити подруг прочитати.
Він не хотів, щоб я стала кращою версією себе. Він приймав мене з усіма тарганами, і я навіть певна, що він дав їм імена. Він тримав мене, коли я розвалювалася на шматки, і не давав розсипатися остаточно. Він слухав, коли я говорила. Наше кохання потребувало часу, але не потребувало зусиль. Воно не бігло, не накривало, як цунамі. Воно тихими хвилями гладило берег. Обережно стирало сліди давніх ран, зализувало шрами. Прослизнуло в моє життя, як кіт до кімнати. Безшумно й без запрошення.
Поки я була маяком для Ліни, Лесик був моїм маяком. Не критикував, не ставив умов, просто світив.
Оцінка — 💀💀💀💀💀 найкращих «найгірших» Едгарів
Більше відгуків на книжки туть: https://t.me/frankiereading
June 17, 2026
4,5/5 ⭐️
Українські ромкоми точно не гірші за іноземні, і ця книга - чудовий тому доказ. Я отримала велике задоволення від читання. Це історія, яка не просто розважає, вона обіймає, зцілює і затягує у свій світ так, що ти не хочеш із нього повертатися.
Книга має неймовірну, магнетичну атмосферу. Авторка так смачно описує нічні вогні Києва, затишні напівтемні бари, сонячну Одесу, море та душевні посиденьки біля озера, що ти буквально відчуваєш цей літній вітер на шкірі. Але головний скарб тут - це шістка друзів, до яких прив'язуєшся з перших сторінок. Вони стають настільки рідними, що ти мрієш сама опинитися за їхнім столом у барі. Це доросла, зріла дружба, де є місце підтримці, дурним вчинкам, вразливості та затишку, який рятує від самотності.
Головні герої цієї історії мені дуже сподобалися. Рія - просто неймовірна, сильна і зухвала жінка-архітекторка, яка звикла все життя тягнути на собі. Вона контролює кожен крок, ховає емоції і розраховує виключно на себе. Лесик же просто захопив моє серце. Бармен-самітник, який звик бути лише тимчасовим для інших, тут він нарешті знаходить компанію друзів, яка все змінює. Він отримує місце, де можна бути вразливим, але й його стабільна, спокійна присутність дарує іншим відчуття безпеки.
За їхньою дружбою, хімією та розвитком стосунків від друзів до закоханих було неймовірно цікаво спостерігати. Це історія про те, як кохання не душить, а дає свободу бути собою. Це шлях Рії, яка вчиться знімати броню і дозволяє комусь дбати про себе. Хімія між героями просто іскрить, а сцени 18+ - це окрема пожежа. Що особливо мені сподобалось: тут немає штучної драми та токсичних емоційних гойдалок. Якщо герої і сваряться, то через реальні життєві страхи дорослих людей, які бояться зруйнувати багаторічну дружбу, адже вихід із френдзони іноді буває дуже довгим.
Я повторюся й у відгуці на цю книгу, що гумор авторки просто розкішний. Жарти настільки тонкі, влучні та сучасні, що від них періодично хочеться сміятися вголос. Текст написаний живою, сучасною українською мовою в наших реаліях, через що персонажі здаються абсолютно реальними людьми.
Це неймовірно тепла, зцілювальна книга. Якщо ви втомилися все вирішувати і хочете сховатися від світу в компанії найкращих друзів, то обов'язково читайте цю історію. А Юлія Лаба офіційно стає авторкою, чиї книги тепер купуватимуться без жодних вагань.
Українські ромкоми точно не гірші за іноземні, і ця книга - чудовий тому доказ. Я отримала велике задоволення від читання. Це історія, яка не просто розважає, вона обіймає, зцілює і затягує у свій світ так, що ти не хочеш із нього повертатися.
Книга має неймовірну, магнетичну атмосферу. Авторка так смачно описує нічні вогні Києва, затишні напівтемні бари, сонячну Одесу, море та душевні посиденьки біля озера, що ти буквально відчуваєш цей літній вітер на шкірі. Але головний скарб тут - це шістка друзів, до яких прив'язуєшся з перших сторінок. Вони стають настільки рідними, що ти мрієш сама опинитися за їхнім столом у барі. Це доросла, зріла дружба, де є місце підтримці, дурним вчинкам, вразливості та затишку, який рятує від самотності.
Головні герої цієї історії мені дуже сподобалися. Рія - просто неймовірна, сильна і зухвала жінка-архітекторка, яка звикла все життя тягнути на собі. Вона контролює кожен крок, ховає емоції і розраховує виключно на себе. Лесик же просто захопив моє серце. Бармен-самітник, який звик бути лише тимчасовим для інших, тут він нарешті знаходить компанію друзів, яка все змінює. Він отримує місце, де можна бути вразливим, але й його стабільна, спокійна присутність дарує іншим відчуття безпеки.
За їхньою дружбою, хімією та розвитком стосунків від друзів до закоханих було неймовірно цікаво спостерігати. Це історія про те, як кохання не душить, а дає свободу бути собою. Це шлях Рії, яка вчиться знімати броню і дозволяє комусь дбати про себе. Хімія між героями просто іскрить, а сцени 18+ - це окрема пожежа. Що особливо мені сподобалось: тут немає штучної драми та токсичних емоційних гойдалок. Якщо герої і сваряться, то через реальні життєві страхи дорослих людей, які бояться зруйнувати багаторічну дружбу, адже вихід із френдзони іноді буває дуже довгим.
Я повторюся й у відгуці на цю книгу, що гумор авторки просто розкішний. Жарти настільки тонкі, влучні та сучасні, що від них періодично хочеться сміятися вголос. Текст написаний живою, сучасною українською мовою в наших реаліях, через що персонажі здаються абсолютно реальними людьми.
Це неймовірно тепла, зцілювальна книга. Якщо ви втомилися все вирішувати і хочете сховатися від світу в компанії найкращих друзів, то обов'язково читайте цю історію. А Юлія Лаба офіційно стає авторкою, чиї книги тепер купуватимуться без жодних вагань.
July 2, 2026
Мені ця частина сподобалась набагато більше за першу - тут і не бісив так сильно ніхто з головних героїв, і гумор був дійсно смішний, і навіть шматочок моєї рідної Одеси.
Як легке приємне літнє чтиво ідеально.
Як легке приємне літнє чтиво ідеально.
July 21, 2026
Я не люблю любовні романи, але цей так всі хвалили, що вирішила спробувати. Прочитавши, не зрозуміла, чим цей текст захопив так багато людей.
Мені ця книжка нагадала ситуацію, наче ти опинився сам на сам з людиною, що а) ментально застрягла у 2013, б) вважає себе пупом світу і щиро вірить, що вона – не така, як всі (нагадує “іронічних” героїнь з того-таки 2013 р.), в) вважає, що тобі необхідно детально знати про її походеньки, сім'ю, друзів, роботу, колишніх, теперішнього та інтимне життя. Якщо коротко, в книжці йдеться про роман головної героїні (ГГ) з барменом.
Головна проблема оповіді — це відсутність, власне, історії. Це радше хроніка побутових подій, які просто йдуть одна за одною. У книжці немає центральної інтриги чи загадки, яка б спонукала співпереживати героям або тримала увагу. Навіть попри те, що авторка намагається рухатися за класичними етапами розвитку стосунків, історія виглядає штучною, через що долею пари зовсім не переймаєшся.
У книжці також бракує структурної цілісності. Теми чи проблеми з'являються, на них – весь фокус (з великою кількістю повторів однієї думки різними словами), потім текст рухається так, наче нічого не було. Нам вкидають то овердофіга контенту про друзів ГГ, то про її сестер, то про проблеми однієї подруги, то іншої, то про проблеми на роботі, але це все як дельфінчики – виринули-пірнули — і ніколи більше ти їх не побачиш.
Те, як розкрита тема аб’юзу, взагалі… просто ні, не треба було цього робити. Коротше, краще не братися, ніж робити так поверхнево. Шкідливо для суспільства, ю нов.
У тексті присутня велика кількість русизмів (моє “улюблене” – герої не сідають, а “плюхаються”), синтаксичних помилок та логічних нестикувань (наприклад, вулиця в одному абзаці може бути вкрита і бруківкою, і асфальтом, а ЛІ купує посудомийну машину як річ, яку “можна потім із собою забрати”). Текст перевантажений інфодампами, постійним проговорюванням самоочевидних речей, невдалими жартами та надмірним використанням одних і тих самих метафор (наприклад, “маяк” ближче до кінця оповіді).
Герої вийшли пласкими: їхні заявлені характеристики зовсім не збігаються з реальною поведінкою. Хоча їм близько 30 років, діють вони здебільшого як інфантильні 20-річні. Перший розлад між парою виглядає настільки надуманим, що в нього складно повірити, і далі ситуація не покращується.
ГГ на ім’я Рія ближче до середини книги починає дратувати своєю нав'язливістю та ігноруванням чужих особистих кордонів. Її показна незалежність суперечить тому, що батьки суттєво беруть участь в закритті кредиту на трикімнатну квартиру (навіщо одинокій жінці цей монстр?) та дарують нове авто. У реальному житті допомога батьків — це нормально, але в контексті образу self-made жінки виглядає непереконливо.
Сцена з'ясування стосунків ГГ із батьками зроблена просто-таки примітивно. Приблизно так:
— Я тягну на собі всю нашу сім'ю!
— Вибач нам за все! Не тягни! Ти нічого не зобов'язана робити, якщо не хочеш! На гроші на ремонт твоєї 3-кімнатної квартири, покупку якої ми й так спонсоруємо!
До речі, про квартиру в тексті не раз згадується, але якось не до ладу: то героїня сама інвестує, відмовляючись від комфортного життя тут і зараз – і при цьому їй вдається відкладати на ремонт та “вінтажні меблі” (в наших краях вінтаж це шо – стєнка із совка?), то дізнаємося, що в неї кредит від забудовника, то виявляється, що все-таки без допомоги батьків не обійшлося.
Професійна лінія героїні також сповнена суперечностей.
Заявлено, що вона проєктує звичайні багатоквартирні будинки – “курники”, але згодом вона вже (не)зносить стіни, проєктує скляні дахи та працює над надважливим проєктом. Кар'єрні проблеми не показані через дії, а переказані шаблонами, які нагадують дописи із соцмереж про дискримінацію жінок при працевлаштуванні та на роботі. Я не маю на увазі, що цієї проблеми немає, але в оповіді наведені надто банальні тези, які ще й нормально не розкриті у самій дії.
Гиденька примітка: в момент тупняку над робочим проектом розв'язання проблеми їй підказує подруга. Ця підказка настільки очевидна, що, може, й недарма керівництво її не підвищує.
Сцена конфлікту з босом, коли Рія Виказує Все, Що Накипіло, та те, як надалі її просять повернутися виправити чужі помилки, нагадує інфантильну фантазію: що ось як покажу вам! І ви без мене не зможете! Благатимете, щоб я повернулася!
Характеристика ГГ суперечлива Вона то хаотична, і робить 3 справи одразу, жодну не доводячи до кінця, (пізніше – навпаки, вона ідеально робить по 2 справи одночасно), то її життя "чорно-біле й розкреслене"; то “жінка-свято”, то людина, яка не вміє відпускати минуле (що дивно контрастує з її ставленням до випадкових зв'язків). Я здогадуюсь, що любов гг до совання меблів, яка проявляється на початку книги, мала б підкреслювати її поклик організатора простору, але куди ця риса зникла майже одразу після того?
Окреме питання — репрезентація індійського походження героїні. Як і багато чого в цій книжці, вона теж зроблена “то густо, то пусто”, та ще й зведена до стереотипного перегляду боллівудських фільмів, лайки транслітом від батька та неприйняття з боку бабусі через колір шкіри. Замість того щоб показати культурне багатство, авторка обрала найбільш банальний шлях через поверхневий расизм. Чому хоча б не сімейний рецепт каррі? Не дитинство в гуртку індійських танців? Не три тонни золотих прикрас? Так, це теж стереотипно, але хоча б не расизм.
Ще одна риса, яку не люблю в книжках — це коли персонажі не знаються на тому, на чому мають знатися, а також коли реалії в книжках “на відчепись”.
Другий ГГ, він же ЛІ (любовний інтерес) — бармен у власному барі. І от він купує "елітний джин". Це ж ідеальне місце, щоб показати його професіоналізм: якби він звернув увагу на конкретний сорт джину, його унікальні складники чи історію, одразу стало б зрозуміло, що персонаж реагує на світ крізь призму своєї справи. Чому не додати щось на зразок: “О ні, це ж Денні Бубкінс, елітний джин з нотками ялівцю з куща, особисто обсциканого оленем Санти”? Одразу розумієш: людина знає хоч щось.
Така ж проблема у сцені, де ЛІ розливає напої подружкам ГГ. Нам дано, що бар елітний.
Хвилинка нудіння.
У закладах високого рівня базовим є поділ за сортами винограду, регіонами, роком врожаю та іншими страшними специфічними речами, на яких не знаюся. Напівсолодкі і солодкі вина без зазначення сорту, ну, в цілому вважаються мас-маркетом. В світі п'ть просто червоне/біле, а не сладкє-полусладкє. А тут подружка ГГ замовила “біле сухе”. Крінжове непотрібне уточнення в намаханому барі. Було б доречно, якби наш ЛІ–бармен або просто налив який-небудь Піно Бланк року народження дружини Макрона, про себе відзначивши, що в нього "напівсолодкого" і так не водиться.
І, нарешті, “Апероль”, (з великої), який замовила інша подруга ГГ. Певно, мався на увазі Апероль шпрітц, бо хто п'є апероль в чистому вигляді? Якщо гостя справді замовляла чистий лікер, професійний бармен обов'язково б це подумки прокоментував як дуже специфічний вибір. А оскільки в нас в тій сцені не пряма мова, а сприйняття світу “з голови” ЛІ, то було б доречніше, аби він про себе дав повну назву коктейлю.
Про ЛІ і його “бізнес”, точніше, як описане це ведення бізнісу, моя профдеформована дупа не буде навіть починати. Але чому син алконавта обрав саме таке заняття в житті? Наче йому теми алкоголю мало вистачити ще в дитинстві – і на все подальше життя.
Сам ЛІ (звати Лесик, і як же не пасує йому це ім’я) відштовхує своїми реакціями: він думає про сексуальну привабливість героїні в моменти, коли вона налякана чи перебуває в біді. Його стереотипні роздуми про “емоційно нестабільних жінок” та те, що він купує контрабандний алкоголь, роблять персонажа вкрай неприємним. Якщо, як він сам зізнається, йому немає куди дівати гроші, то чому б не спробувати купувати акцизний джин?
Хімії між персонажами немає — усе тримається виключно на фізичному тяжінні. Їхня взаємодія після інтимної близькості, наповнена фразами “ми – просто друзі”, виглядає як невдала спроба створити напругу, а натомість просто знецінює поняття дружби.
Щодо власне “18+” сцен – крінж звичайний роду не приведи боже пережити це насправді – всі ці “входження одним рухом”, косплей гідромолота, “хапання” і “кусання” вкупі з questionable метафорами). Оремо - від "ротик" відносно, ну, роту ГГ хотілося блюнути. Підсмерджує... дечим.
Що смішно, сцена, яка б мала продемонструвати втрату інтересу / розрив гг з чоловіком-для-регулярного-сексу-без-зобов'язань здалася більш живою (особливо та побутова балачка “в процесі”), ніж всі взаємодії з Головним Любовним Інтересом.
Власне обсяг книжки нагнаний тим, що герої чомусь довго не починають зустрічатися. Формальних перепон немає. Ментальних – ну як сказати. Мені було абсолютно не зрозумілим, чому для двох дорослих людей є такою великою проблемою просто обговорити статус своїх стосунків. Вибір тропу “таємних зустрічей” дуже дивний. Якщо ви не можете проговорити що між вами і випрацювати Зе Універсальну Відповідь Цікавим Пискам, то, може, ви не доросли до стосунків?
Ще більш неприродним виглядає уникання героями розмов про ексклюзивність їхніх стосунків, фінансові питання, умови співжиття. Чому вони не можуть проговорити це, а не переживати, чи Раптом Він Когось Собі Знайде на Ніч або Дві (Чому вона не може? – +100 балів до “2013 рік знову з нами”)?
Сцена публічних ревнощів Рії до клієнтки бару виглядає неадекватно, а його виправдання, що клієнтка — лесбійка, є стереотипним і робить ситуацію крінжу (мого) ще гіршою (+1000 балів до “вітаємо у 2010-х”).
Фінал, як на мене, обрубаний. Те, що цитуючи книжку, в різних питаннях “крига скресла”, не є нормальним фіналом (і теж, ну, бляха-муха, невже не можна без радянських відсилок?). Шанс не є впевненістю. Не є тим, що відбулося. Якщо тут солодка романтична проза, то нема чого лишати оцю невизначеність, що зараз наче все добре. Бо там таке “добре”, що за тиждень вже його може не бути.
Хоч я й була рада дочитати і здихатися, але все-таки – там мав бути ще хоча б епілог.
Події відбуваються в Києві (зокрема на Подолі) та в Одесі, але ці міста описані абсолютно безлико, в них немає атмосфери чи якихось яскравих впізнаваних деталей.
Наступне прямо-таки вкурвило. У році божому непогожому дві тисячі двадцять шостому на дванадцятий рік війни армійська служба була представлена через (пост)радянські стереотипи про чищення картоплі та “з тебе там мужика зроблять”. Фетишизація “чоловіків у формі” (з контексту форма парадна — хто в ній зараз ходить?) одразу нагадує (краще б забути навік) про “а я люблю ваєнних красівих здаравєнних”. Ну сіріозлі, при тому, що ми зараз переживаємо, чому така… недолуга така перша асоціація?
І особисте: не варто так вульгарно демонізувати груди четвертого розміру. Читачки різні бувають. Але це +1 мізогінний бал в кошик “ментально, якщо не фізично, ця оповідь з 2010-х”. Ще +1 бал за відлякування чоловіків від сексу за допомогою менструації.
Підсумовуючи, це нудний сповнений непотрібних подробиць текст, який наче телепортувався до нас з Букнету 1000-річної давності (можна встановити точніше, якщо пригадати, коли в моді були бежеві тренчі, а підлітки стирчали у ютубі, в не в тіктоці, а НАТО вважався вартим довіри (+15 балів в “родом з 2010-х) успішно уникнувши редактора, коректора та інших спеціалістів з доведення рукописів до притомного стану.
Загалом, в книжці не знайшлось нічого, що змогло б мене зачепити. Мова — ні, персонажі — ні, сеттінг — ні, сюжет — я знаю, що дуже багатьом людям таке побутове оформлене у нескінченні діалоги “підглядання” за чужим побутом – саме те, але мені було неймовірно нецікаво. І так, можна казати, що це ну розважально, нот зет діп, це – щоб відключити мозок і тому подібні речі, але я так не читаю. Неважливо який жанр, книжка має бути нормально пропрацьованою (і не такою задушливо застарілою), щоб навіть коли “не твоє”, можна накидати зірочок за якість та працю.
Все, цього року поличку хейтрідингу я зачиняю. Тільки зірочки. А то воно не варте таких зусиль, як я докладаю для цих злих відгуків.
Мені ця книжка нагадала ситуацію, наче ти опинився сам на сам з людиною, що а) ментально застрягла у 2013, б) вважає себе пупом світу і щиро вірить, що вона – не така, як всі (нагадує “іронічних” героїнь з того-таки 2013 р.), в) вважає, що тобі необхідно детально знати про її походеньки, сім'ю, друзів, роботу, колишніх, теперішнього та інтимне життя. Якщо коротко, в книжці йдеться про роман головної героїні (ГГ) з барменом.
Головна проблема оповіді — це відсутність, власне, історії. Це радше хроніка побутових подій, які просто йдуть одна за одною. У книжці немає центральної інтриги чи загадки, яка б спонукала співпереживати героям або тримала увагу. Навіть попри те, що авторка намагається рухатися за класичними етапами розвитку стосунків, історія виглядає штучною, через що долею пари зовсім не переймаєшся.
У книжці також бракує структурної цілісності. Теми чи проблеми з'являються, на них – весь фокус (з великою кількістю повторів однієї думки різними словами), потім текст рухається так, наче нічого не було. Нам вкидають то овердофіга контенту про друзів ГГ, то про її сестер, то про проблеми однієї подруги, то іншої, то про проблеми на роботі, але це все як дельфінчики – виринули-пірнули — і ніколи більше ти їх не побачиш.
Те, як розкрита тема аб’юзу, взагалі… просто ні, не треба було цього робити. Коротше, краще не братися, ніж робити так поверхнево. Шкідливо для суспільства, ю нов.
У тексті присутня велика кількість русизмів (моє “улюблене” – герої не сідають, а “плюхаються”), синтаксичних помилок та логічних нестикувань (наприклад, вулиця в одному абзаці може бути вкрита і бруківкою, і асфальтом, а ЛІ купує посудомийну машину як річ, яку “можна потім із собою забрати”). Текст перевантажений інфодампами, постійним проговорюванням самоочевидних речей, невдалими жартами та надмірним використанням одних і тих самих метафор (наприклад, “маяк” ближче до кінця оповіді).
Герої вийшли пласкими: їхні заявлені характеристики зовсім не збігаються з реальною поведінкою. Хоча їм близько 30 років, діють вони здебільшого як інфантильні 20-річні. Перший розлад між парою виглядає настільки надуманим, що в нього складно повірити, і далі ситуація не покращується.
ГГ на ім’я Рія ближче до середини книги починає дратувати своєю нав'язливістю та ігноруванням чужих особистих кордонів. Її показна незалежність суперечить тому, що батьки суттєво беруть участь в закритті кредиту на трикімнатну квартиру (навіщо одинокій жінці цей монстр?) та дарують нове авто. У реальному житті допомога батьків — це нормально, але в контексті образу self-made жінки виглядає непереконливо.
Сцена з'ясування стосунків ГГ із батьками зроблена просто-таки примітивно. Приблизно так:
— Я тягну на собі всю нашу сім'ю!
— Вибач нам за все! Не тягни! Ти нічого не зобов'язана робити, якщо не хочеш! На гроші на ремонт твоєї 3-кімнатної квартири, покупку якої ми й так спонсоруємо!
До речі, про квартиру в тексті не раз згадується, але якось не до ладу: то героїня сама інвестує, відмовляючись від комфортного життя тут і зараз – і при цьому їй вдається відкладати на ремонт та “вінтажні меблі” (в наших краях вінтаж це шо – стєнка із совка?), то дізнаємося, що в неї кредит від забудовника, то виявляється, що все-таки без допомоги батьків не обійшлося.
Професійна лінія героїні також сповнена суперечностей.
Заявлено, що вона проєктує звичайні багатоквартирні будинки – “курники”, але згодом вона вже (не)зносить стіни, проєктує скляні дахи та працює над надважливим проєктом. Кар'єрні проблеми не показані через дії, а переказані шаблонами, які нагадують дописи із соцмереж про дискримінацію жінок при працевлаштуванні та на роботі. Я не маю на увазі, що цієї проблеми немає, але в оповіді наведені надто банальні тези, які ще й нормально не розкриті у самій дії.
Гиденька примітка: в момент тупняку над робочим проектом розв'язання проблеми їй підказує подруга. Ця підказка настільки очевидна, що, може, й недарма керівництво її не підвищує.
Сцена конфлікту з босом, коли Рія Виказує Все, Що Накипіло, та те, як надалі її просять повернутися виправити чужі помилки, нагадує інфантильну фантазію: що ось як покажу вам! І ви без мене не зможете! Благатимете, щоб я повернулася!
Характеристика ГГ суперечлива Вона то хаотична, і робить 3 справи одразу, жодну не доводячи до кінця, (пізніше – навпаки, вона ідеально робить по 2 справи одночасно), то її життя "чорно-біле й розкреслене"; то “жінка-свято”, то людина, яка не вміє відпускати минуле (що дивно контрастує з її ставленням до випадкових зв'язків). Я здогадуюсь, що любов гг до совання меблів, яка проявляється на початку книги, мала б підкреслювати її поклик організатора простору, але куди ця риса зникла майже одразу після того?
Окреме питання — репрезентація індійського походження героїні. Як і багато чого в цій книжці, вона теж зроблена “то густо, то пусто”, та ще й зведена до стереотипного перегляду боллівудських фільмів, лайки транслітом від батька та неприйняття з боку бабусі через колір шкіри. Замість того щоб показати культурне багатство, авторка обрала найбільш банальний шлях через поверхневий расизм. Чому хоча б не сімейний рецепт каррі? Не дитинство в гуртку індійських танців? Не три тонни золотих прикрас? Так, це теж стереотипно, але хоча б не расизм.
Ще одна риса, яку не люблю в книжках — це коли персонажі не знаються на тому, на чому мають знатися, а також коли реалії в книжках “на відчепись”.
Другий ГГ, він же ЛІ (любовний інтерес) — бармен у власному барі. І от він купує "елітний джин". Це ж ідеальне місце, щоб показати його професіоналізм: якби він звернув увагу на конкретний сорт джину, його унікальні складники чи історію, одразу стало б зрозуміло, що персонаж реагує на світ крізь призму своєї справи. Чому не додати щось на зразок: “О ні, це ж Денні Бубкінс, елітний джин з нотками ялівцю з куща, особисто обсциканого оленем Санти”? Одразу розумієш: людина знає хоч щось.
Така ж проблема у сцені, де ЛІ розливає напої подружкам ГГ. Нам дано, що бар елітний.
Хвилинка нудіння.
У закладах високого рівня базовим є поділ за сортами винограду, регіонами, роком врожаю та іншими страшними специфічними речами, на яких не знаюся. Напівсолодкі і солодкі вина без зазначення сорту, ну, в цілому вважаються мас-маркетом. В світі п'ть просто червоне/біле, а не сладкє-полусладкє. А тут подружка ГГ замовила “біле сухе”. Крінжове непотрібне уточнення в намаханому барі. Було б доречно, якби наш ЛІ–бармен або просто налив який-небудь Піно Бланк року народження дружини Макрона, про себе відзначивши, що в нього "напівсолодкого" і так не водиться.
І, нарешті, “Апероль”, (з великої), який замовила інша подруга ГГ. Певно, мався на увазі Апероль шпрітц, бо хто п'є апероль в чистому вигляді? Якщо гостя справді замовляла чистий лікер, професійний бармен обов'язково б це подумки прокоментував як дуже специфічний вибір. А оскільки в нас в тій сцені не пряма мова, а сприйняття світу “з голови” ЛІ, то було б доречніше, аби він про себе дав повну назву коктейлю.
Про ЛІ і його “бізнес”, точніше, як описане це ведення бізнісу, моя профдеформована дупа не буде навіть починати. Але чому син алконавта обрав саме таке заняття в житті? Наче йому теми алкоголю мало вистачити ще в дитинстві – і на все подальше життя.
Сам ЛІ (звати Лесик, і як же не пасує йому це ім’я) відштовхує своїми реакціями: він думає про сексуальну привабливість героїні в моменти, коли вона налякана чи перебуває в біді. Його стереотипні роздуми про “емоційно нестабільних жінок” та те, що він купує контрабандний алкоголь, роблять персонажа вкрай неприємним. Якщо, як він сам зізнається, йому немає куди дівати гроші, то чому б не спробувати купувати акцизний джин?
Хімії між персонажами немає — усе тримається виключно на фізичному тяжінні. Їхня взаємодія після інтимної близькості, наповнена фразами “ми – просто друзі”, виглядає як невдала спроба створити напругу, а натомість просто знецінює поняття дружби.
Щодо власне “18+” сцен – крінж звичайний роду не приведи боже пережити це насправді – всі ці “входження одним рухом”, косплей гідромолота, “хапання” і “кусання” вкупі з questionable метафорами). Оремо - від "ротик" відносно, ну, роту ГГ хотілося блюнути. Підсмерджує... дечим.
Що смішно, сцена, яка б мала продемонструвати втрату інтересу / розрив гг з чоловіком-для-регулярного-сексу-без-зобов'язань здалася більш живою (особливо та побутова балачка “в процесі”), ніж всі взаємодії з Головним Любовним Інтересом.
Власне обсяг книжки нагнаний тим, що герої чомусь довго не починають зустрічатися. Формальних перепон немає. Ментальних – ну як сказати. Мені було абсолютно не зрозумілим, чому для двох дорослих людей є такою великою проблемою просто обговорити статус своїх стосунків. Вибір тропу “таємних зустрічей” дуже дивний. Якщо ви не можете проговорити що між вами і випрацювати Зе Універсальну Відповідь Цікавим Пискам, то, може, ви не доросли до стосунків?
Ще більш неприродним виглядає уникання героями розмов про ексклюзивність їхніх стосунків, фінансові питання, умови співжиття. Чому вони не можуть проговорити це, а не переживати, чи Раптом Він Когось Собі Знайде на Ніч або Дві (Чому вона не може? – +100 балів до “2013 рік знову з нами”)?
Сцена публічних ревнощів Рії до клієнтки бару виглядає неадекватно, а його виправдання, що клієнтка — лесбійка, є стереотипним і робить ситуацію крінжу (мого) ще гіршою (+1000 балів до “вітаємо у 2010-х”).
Фінал, як на мене, обрубаний. Те, що цитуючи книжку, в різних питаннях “крига скресла”, не є нормальним фіналом (і теж, ну, бляха-муха, невже не можна без радянських відсилок?). Шанс не є впевненістю. Не є тим, що відбулося. Якщо тут солодка романтична проза, то нема чого лишати оцю невизначеність, що зараз наче все добре. Бо там таке “добре”, що за тиждень вже його може не бути.
Хоч я й була рада дочитати і здихатися, але все-таки – там мав бути ще хоча б епілог.
Події відбуваються в Києві (зокрема на Подолі) та в Одесі, але ці міста описані абсолютно безлико, в них немає атмосфери чи якихось яскравих впізнаваних деталей.
Наступне прямо-таки вкурвило. У році божому непогожому дві тисячі двадцять шостому на дванадцятий рік війни армійська служба була представлена через (пост)радянські стереотипи про чищення картоплі та “з тебе там мужика зроблять”. Фетишизація “чоловіків у формі” (з контексту форма парадна — хто в ній зараз ходить?) одразу нагадує (краще б забути навік) про “а я люблю ваєнних красівих здаравєнних”. Ну сіріозлі, при тому, що ми зараз переживаємо, чому така… недолуга така перша асоціація?
І особисте: не варто так вульгарно демонізувати груди четвертого розміру. Читачки різні бувають. Але це +1 мізогінний бал в кошик “ментально, якщо не фізично, ця оповідь з 2010-х”. Ще +1 бал за відлякування чоловіків від сексу за допомогою менструації.
Підсумовуючи, це нудний сповнений непотрібних подробиць текст, який наче телепортувався до нас з Букнету 1000-річної давності (можна встановити точніше, якщо пригадати, коли в моді були бежеві тренчі, а підлітки стирчали у ютубі, в не в тіктоці, а НАТО вважався вартим довіри (+15 балів в “родом з 2010-х) успішно уникнувши редактора, коректора та інших спеціалістів з доведення рукописів до притомного стану.
Загалом, в книжці не знайшлось нічого, що змогло б мене зачепити. Мова — ні, персонажі — ні, сеттінг — ні, сюжет — я знаю, що дуже багатьом людям таке побутове оформлене у нескінченні діалоги “підглядання” за чужим побутом – саме те, але мені було неймовірно нецікаво. І так, можна казати, що це ну розважально, нот зет діп, це – щоб відключити мозок і тому подібні речі, але я так не читаю. Неважливо який жанр, книжка має бути нормально пропрацьованою (і не такою задушливо застарілою), щоб навіть коли “не твоє”, можна накидати зірочок за якість та працю.
Все, цього року поличку хейтрідингу я зачиняю. Тільки зірочки. А то воно не варте таких зусиль, як я докладаю для цих злих відгуків.
April 29, 2026
Чудовий український ромком, де все і всі тобі дуже знайомі. Бо це історія якщо не про тебе та твоїх друзів, то про твою подругу, сусідку чи однокурсницю. 10/10
August 4, 2026
«Найкраще "найгірше", що могло трапитись» — чудовий, захопливий роман, від якого місцями просто неможливо відірватися!
Дуже сподобалися глибоко прописані головні герої: Рія з її страхом серйозних стосунків після минулих травм і Лесик, який проникає в серце своєю повагою, терпінням та безмежним розумінням. Другорядні персонажі теж на висоті (історія Ліни дуже інтригує на окрему книгу).
Плюси:
✨ Чудовий гумор авторки, який змушував сміятися від щирого серця.
✨ Баланс у романтичних сценах 18+ — усього абсолютно в міру.
Прекрасна, емоційна історія!
Оцінка: 4/5 ⭐️
Дуже сподобалися глибоко прописані головні герої: Рія з її страхом серйозних стосунків після минулих травм і Лесик, який проникає в серце своєю повагою, терпінням та безмежним розумінням. Другорядні персонажі теж на висоті (історія Ліни дуже інтригує на окрему книгу).
Плюси:
✨ Чудовий гумор авторки, який змушував сміятися від щирого серця.
✨ Баланс у романтичних сценах 18+ — усього абсолютно в міру.
Прекрасна, емоційна історія!
Оцінка: 4/5 ⭐️
June 23, 2026
«Найкраще «найгірше», що могло статися» Юлія Лаба
10/10
Готова співати дифірамби цій книзі ❤️
Мене полонили персонажі, вони такі яскраві, обʼємні та живі, наче ти читаєш історії про своїх друзів.
Рія- це просто любов. Вона така справжня, неординарна, сильна, яскрава, непередбачувана. Обожнюю, коли головна героїня чіпляє.
Лесик- ідеальний зелений прапорець, один з найкращих чоловічих персонажів.
Рудий бармен під 2 метри зросту з супер розвиненою емпатією, готовий приймати та розуміти.
Юлія Лаба перевершила саму себе.
Підняла купу важливих тем та проблем: здорові стосунки, дружба (це було шикарно), расизм, сексизм, абʼюз, панічні атаки, тривожність, проблеми з контролем, батьки та діти, комплекс старшої сестри та інші.
Дякую за троп «від друзів до коханців», нарешті це виглядає гармонійно та доречно. Взагалі стосунки Рії та Лесика наразі одні з моїх улюблених. Вони такі різні та водночас настільки підходять один одному. Про це приємно читати.
Саме дружба у цій книзі зачепила мене за живе. Це було так мило, комфортно та по-справжньому. Їхні діалоги це суміш гумору та любові.
Окремий плюсик за те, що історія повністю занурила в себе, дала можливість вирватися з реальності та відпочити, пережити купу позитивних емоцій, багато сміятися та умілятися.
Не секрет, що я обожнюю, як і про що пише Юлія Лаба та ця книжка дійсно варта уваги, вона, наче ковток свіжого повітря.
10/10
Готова співати дифірамби цій книзі ❤️
Мене полонили персонажі, вони такі яскраві, обʼємні та живі, наче ти читаєш історії про своїх друзів.
Рія- це просто любов. Вона така справжня, неординарна, сильна, яскрава, непередбачувана. Обожнюю, коли головна героїня чіпляє.
Лесик- ідеальний зелений прапорець, один з найкращих чоловічих персонажів.
Рудий бармен під 2 метри зросту з супер розвиненою емпатією, готовий приймати та розуміти.
Юлія Лаба перевершила саму себе.
Підняла купу важливих тем та проблем: здорові стосунки, дружба (це було шикарно), расизм, сексизм, абʼюз, панічні атаки, тривожність, проблеми з контролем, батьки та діти, комплекс старшої сестри та інші.
Дякую за троп «від друзів до коханців», нарешті це виглядає гармонійно та доречно. Взагалі стосунки Рії та Лесика наразі одні з моїх улюблених. Вони такі різні та водночас настільки підходять один одному. Про це приємно читати.
Саме дружба у цій книзі зачепила мене за живе. Це було так мило, комфортно та по-справжньому. Їхні діалоги це суміш гумору та любові.
Окремий плюсик за те, що історія повністю занурила в себе, дала можливість вирватися з реальності та відпочити, пережити купу позитивних емоцій, багато сміятися та умілятися.
Не секрет, що я обожнюю, як і про що пише Юлія Лаба та ця книжка дійсно варта уваги, вона, наче ковток свіжого повітря.
May 13, 2026
Тепер із чистою душею ОФІЦІЙНО ЗАЯВЛЯЮ, що Юлія Лаба — точно моя улюблена авторка❤️🔥.
Це той випадок, коли закриваєш книжку й готова одразу почати перечитувати її знову, бо це було настільки добре, що аж сльозу хочеться пустити🥹.
Я не можу особливо порівнювати «Найкраще “найгірше”, що могло статися» з попередньою книгою авторки — «Усі персонажі вигадані. Або ні» (хоча там зустрічаються одні й ті самі герої), адже обидва романи мають зовсім різний вайб. «Персонажі» — емоційно складніша історія: там можна і сплакнути, бо є і аб’юз, і смерть, і ще купа всього. «Найкраще “найгірше”, що могло статися» — навпаки дуже комфортна, затишна й спокійна історія, у якій немає місця величезним трагедіям і драмі. Обидві книжки хороші, проте такі різні (і мені це дуже подобається!).
У цьому романі є мій найулюбленіший троп — від друзів до коханців. У книжковій спільноті його досі вважають чи не найнуднішим, але для мене він найжиттєвіший і найреалістичніший. І в цій історії прописаний просто чудово. Стосунки Лесика та Рії — ніби велика пухова ковдра, під якою ховаєшся й не відчуваєш жодної небезпеки.
Юлія Лаба сипала жартами-перлами всюди, де тільки можна. І вони були настільки доречними, що краще годі й уявити.
Таймлайн «Найкраще “найгірше”, що могло статися» відбувається до подій «Персонажів», і мені дуже сподобалося, що ми більше дізналися про дружбу Ліни та Рії, а також загалом усієї банди. І саме тут бачимо, як зароджуються ті самі токсичні стосунки Ліни з Деном, чия історія вже відома з попередньої книги.
Тож від мене, звісно ж, найвищі бали летять цій книжці. І я з нетерпінням чекатиму всіх наступних книжок пані Лаби🤩.
Це той випадок, коли закриваєш книжку й готова одразу почати перечитувати її знову, бо це було настільки добре, що аж сльозу хочеться пустити🥹.
Я не можу особливо порівнювати «Найкраще “найгірше”, що могло статися» з попередньою книгою авторки — «Усі персонажі вигадані. Або ні» (хоча там зустрічаються одні й ті самі герої), адже обидва романи мають зовсім різний вайб. «Персонажі» — емоційно складніша історія: там можна і сплакнути, бо є і аб’юз, і смерть, і ще купа всього. «Найкраще “найгірше”, що могло статися» — навпаки дуже комфортна, затишна й спокійна історія, у якій немає місця величезним трагедіям і драмі. Обидві книжки хороші, проте такі різні (і мені це дуже подобається!).
У цьому романі є мій найулюбленіший троп — від друзів до коханців. У книжковій спільноті його досі вважають чи не найнуднішим, але для мене він найжиттєвіший і найреалістичніший. І в цій історії прописаний просто чудово. Стосунки Лесика та Рії — ніби велика пухова ковдра, під якою ховаєшся й не відчуваєш жодної небезпеки.
Юлія Лаба сипала жартами-перлами всюди, де тільки можна. І вони були настільки доречними, що краще годі й уявити.
Таймлайн «Найкраще “найгірше”, що могло статися» відбувається до подій «Персонажів», і мені дуже сподобалося, що ми більше дізналися про дружбу Ліни та Рії, а також загалом усієї банди. І саме тут бачимо, як зароджуються ті самі токсичні стосунки Ліни з Деном, чия історія вже відома з попередньої книги.
Тож від мене, звісно ж, найвищі бали летять цій книжці. І я з нетерпінням чекатиму всіх наступних книжок пані Лаби🤩.
July 1, 2026
Прям дуже класний роман. Гумор, живі й цікаві персонажі, гарно виписані "тарганчики" в кожного в голові, атмосфера Києва й Одеси... Тут все як треба🥰 Читайте влітку!
July 19, 2026
Яка ж прекрасна ця книжка 🥹 від початку і до самого кінця, вона так добре розкриває і доповнює попередню історію.
Я так не хотіла, щоб вона закінчувалася. Це було терапевтично, турботливо, ніжно, але і одночасно пристрасно та гаряче❤️🔥😈
Пані Юля, я буду читати все, що ви напишете. І сприйміть це за комплімент- в цій книзі ви як авторка виросли до рівня ого-го-го! Яка соковита мова! Я гиготала майже кожну сторінку🤭
Персонажі такі живі, такі справжні, обʼємні, з ними було дуже цікаво, не хотілось відпускати цю компашку)
Друзі, кіт, родинна, робота і стосунки - все так класно розписано. А післямова просто довела мене до сліз🥺 дякую авторці за цей шедевр і пишіть ще📚🫂
Я так не хотіла, щоб вона закінчувалася. Це було терапевтично, турботливо, ніжно, але і одночасно пристрасно та гаряче❤️🔥😈
Пані Юля, я буду читати все, що ви напишете. І сприйміть це за комплімент- в цій книзі ви як авторка виросли до рівня ого-го-го! Яка соковита мова! Я гиготала майже кожну сторінку🤭
Персонажі такі живі, такі справжні, обʼємні, з ними було дуже цікаво, не хотілось відпускати цю компашку)
Друзі, кіт, родинна, робота і стосунки - все так класно розписано. А післямова просто довела мене до сліз🥺 дякую авторці за цей шедевр і пишіть ще📚🫂
August 7, 2026
Це було справді дуже класно. Легко, дотепно, гаряче й водночас емоційно. Тут є багато гумору, хімія між героями, класні сцени 18+ і персонажі, які не крутяться навколо одне одного, а мають власне життя, цілі та характер.
Окремий плюс — розповідь ведеться від обох головних героїв. Це один із моїх улюблених прийомів у ромкомах, адже завжди цікаво бачити одну й ту саму ситуацію з різних боків. Тут це спрацювало на всі сто.
Рія ще з першої книги Юлії Лаби «Усі персонажі вигадані. Або ні» була моєю улюбленою героїнею. Саме через неї я й вирішила читати цю історію, хоча перша книга мене не вразила. І дуже рада, що таки її прочитала, адже ця історія захопила мене з перших сторінок і не відпускала до самого фіналу. А для ромкому, як на мене, це рідкість.
Мені дуже сподобалося, як авторка розкрила Рію та Лесика. Вони відчуваються живими, зі своїми сильними й слабкими сторонами, а їхні стосунки розвиваються природно.
Сцени 18+, і те саме морозиво — це було прям дуже гаряче.
Поставила книзі 5 з 5 і чекаю нових історій авторки.
Окремий плюс — розповідь ведеться від обох головних героїв. Це один із моїх улюблених прийомів у ромкомах, адже завжди цікаво бачити одну й ту саму ситуацію з різних боків. Тут це спрацювало на всі сто.
Рія ще з першої книги Юлії Лаби «Усі персонажі вигадані. Або ні» була моєю улюбленою героїнею. Саме через неї я й вирішила читати цю історію, хоча перша книга мене не вразила. І дуже рада, що таки її прочитала, адже ця історія захопила мене з перших сторінок і не відпускала до самого фіналу. А для ромкому, як на мене, це рідкість.
Мені дуже сподобалося, як авторка розкрила Рію та Лесика. Вони відчуваються живими, зі своїми сильними й слабкими сторонами, а їхні стосунки розвиваються природно.
Сцени 18+, і те саме морозиво — це було прям дуже гаряче.
Поставила книзі 5 з 5 і чекаю нових історій авторки.
July 30, 2026
Для мене Юлія Лаба найкраща авторка ромкомів в Україні. Її книги завжди читаються легко, але при тому вони не пласкі: багато гумору, живі діалоги і герої, яким віриш і за яких переживаєш.
Для мене ця історія була не «від друзів до коханців», а slow burn. Хімія між героями відчувається відразу з перших сторінок, а далі тільки набирає обертів і горіння.
Окремо хочу відзначити сцени 18+. Вони красиві, кінематографічні та зовсім не вульгарні. У цю пару я повірила на всі сто, що така десь існує.
Порівнянно з першою книгою Юлія дуже виросла як авторка. У мене було враження, що вона сама кайфувала, коли писала цю історію. Такі речі якось передаються через текст, коли автору самому подобається те, що він створює.
Це саме той ромком, після якого закриваєш книгу з приємним післясмаком і вже хочеться повертатись до героїв так само, як до улюбленого бару. Юліє, коли наступна?
Для мене ця історія була не «від друзів до коханців», а slow burn. Хімія між героями відчувається відразу з перших сторінок, а далі тільки набирає обертів і горіння.
Окремо хочу відзначити сцени 18+. Вони красиві, кінематографічні та зовсім не вульгарні. У цю пару я повірила на всі сто, що така десь існує.
Порівнянно з першою книгою Юлія дуже виросла як авторка. У мене було враження, що вона сама кайфувала, коли писала цю історію. Такі речі якось передаються через текст, коли автору самому подобається те, що він створює.
Це саме той ромком, після якого закриваєш книгу з приємним післясмаком і вже хочеться повертатись до героїв так само, як до улюбленого бару. Юліє, коли наступна?
Displaying 1 - 30 of 131 reviews