What do you think?
Rate this book
Де світло не сягає
Олена — психологиня, яка добровільно пірнає у війну, щоб не втопитися у власному страху. Разом із чоловіком вона стає військовою водолазкою. Попереду — глибина, в якій важко дихати. І очікування, яке триває вічність.
Роман про жіночий досвід війни — із чесним болем і тишею між вибухами. Про тривогу, втрату, ПТСР, тіло, що змінюється, і ролі, які більше не працюють. Про любов, що ледве витримує війну, і силу, яка народжується в найтемніші миті.
Роман про жіночий досвід війни — із чесним болем і тишею між вибухами. Про тривогу, втрату, ПТСР, тіло, що змінюється, і ролі, які більше не працюють. Про любов, що ледве витримує війну, і силу, яка народжується в найтемніші миті.
288 pages, Hardcover
Published April 10, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
April 30, 2026
Однозначно це одна з найкращих книг, які я читала за останні місяці.
Отже, перше й найважливіше: не дочитуйте книгу перед сном, як я))) Бо сон доведеться відкласти 😅
Мені залишилося кількадесят сторінок. Думала, от ще одну-дві й спати, дочитаю завтра. Аякже! Події настільки поглинули, що я не могла зупинитися до останньої букви. Мене кидало на емоційних гойдалках, занурювало вглиб себе, підіймаючи із закапелків біль, страх, розгубленість.
Книга написана так, що ти її не читаєш, а живеш. Впізнаєш себе в дрібних деталях, маленьких недоліках, затишних сценах близькості. Вона звучить, як саме життя. Немов твої думки, переживання, муки прийняття важливих рішень. Вона наче твоя власна подорож, що все ще не має геппіенду, бо поки не завершена. Ця історія не закінчується, як і не закінчилася ще війна. Після останньої крапки лишається простір просто побути із собою, уявляючи подальше життя героїні.
Описи — це окремий діамант. Зруйновані села та природа, занурення на глибину та військовий побут. Все настільки детально й кінематографічно описано, що слова самі собою малюють картинки. Повне занурення із звуками, запахами, тактильністю. Нестандартні авторські порівняння надають своїх відтінків:
«… цікавість лоскотала мене, як невідрізана етикетка на новій сукні
… смак нудьги, такий гіркувато-солодкий, як палена кава»
Книга не завершується на останній сторінці, вона зупиняється в моменті. А ти живеш далі й вона живе в твоїй голові, в серці. Лунає продовженнями й можливостями. Болить, стискає легені, гріє надією.
Мені здається, що я знаю Олену, як близьку подругу. А як інакше, бо ж вона ходила вуличками мого рідного міста. Наче я бувала з нею в її квартирі, пірнала під спалахи і гуркіт снарядів, спала в холодних підвалах зруйнованих сіл.
Глибока, щемка, життєва, до болю реалістична, близька.
Історія варта уваги.
Дякую Тетяна Козельська @tetianakoze й видавництво «КіТ» @kit_publishing за те, що тепер в мені стало на одну чудову історію більше, а книжкова поличка поповнилась неймовірним твором молодої української авторки.
Отже, перше й найважливіше: не дочитуйте книгу перед сном, як я))) Бо сон доведеться відкласти 😅
Мені залишилося кількадесят сторінок. Думала, от ще одну-дві й спати, дочитаю завтра. Аякже! Події настільки поглинули, що я не могла зупинитися до останньої букви. Мене кидало на емоційних гойдалках, занурювало вглиб себе, підіймаючи із закапелків біль, страх, розгубленість.
Книга написана так, що ти її не читаєш, а живеш. Впізнаєш себе в дрібних деталях, маленьких недоліках, затишних сценах близькості. Вона звучить, як саме життя. Немов твої думки, переживання, муки прийняття важливих рішень. Вона наче твоя власна подорож, що все ще не має геппіенду, бо поки не завершена. Ця історія не закінчується, як і не закінчилася ще війна. Після останньої крапки лишається простір просто побути із собою, уявляючи подальше життя героїні.
Описи — це окремий діамант. Зруйновані села та природа, занурення на глибину та військовий побут. Все настільки детально й кінематографічно описано, що слова самі собою малюють картинки. Повне занурення із звуками, запахами, тактильністю. Нестандартні авторські порівняння надають своїх відтінків:
«… цікавість лоскотала мене, як невідрізана етикетка на новій сукні
… смак нудьги, такий гіркувато-солодкий, як палена кава»
Книга не завершується на останній сторінці, вона зупиняється в моменті. А ти живеш далі й вона живе в твоїй голові, в серці. Лунає продовженнями й можливостями. Болить, стискає легені, гріє надією.
Мені здається, що я знаю Олену, як близьку подругу. А як інакше, бо ж вона ходила вуличками мого рідного міста. Наче я бувала з нею в її квартирі, пірнала під спалахи і гуркіт снарядів, спала в холодних підвалах зруйнованих сіл.
Глибока, щемка, життєва, до болю реалістична, близька.
Історія варта уваги.
Дякую Тетяна Козельська @tetianakoze й видавництво «КіТ» @kit_publishing за те, що тепер в мені стало на одну чудову історію більше, а книжкова поличка поповнилась неймовірним твором молодої української авторки.
May 24, 2026
Це мій перший відгук на GoodReads. Я не майстер слова, але хочеться поділитися своїми щирими думками, особливо тому що це перша художня книжка молодого Видавництва КіТ та дебютний роман авторки Тетяни Козельської.
Останні місяці життя в мене досить складний період, і часу на читання книжок немає. Але в одну прекрасну теплу травневу суботу я вирішив, що завтра почну читати "Де світло не сягає", і буду читати багато та завершу всю книжку досить швидко, не затягуючи період читання на тижні та не відкладаючи її через більш пріоритетні справи. Почавши о 5:30 недільного ранку, о 8:30 я вже був на середині. Було дуже цікаво, і я зрозумів, що цілком реально завершити її сьогодні ж попри наявність інших справ упродовж дня. Так воно й сталося: ввечері я почав другий забіг, і ще за 3 години повністю завершив читання роману. Тобто уявіть: попередню книжку такого ж об'єму (правда, нонфікшн) я мучаю вже 6 місяців, оскільки не маю часу, та й чесно кажучи, не настільки той нонфік цікавий, а тут за 6 годин протягом дня прочитав усе. Це точно показник того, що роман класний!
Щиро кажучи, книжка мені дуже сподобалася. Вона талановито написана, в ній багато художніх прийомів, вдало підібраних епітетів, порівняльних зворотів. Авторка дуже вдало підібрала слова, щоб описати внутрішній стан та емоції головної героїні. Олені непросто, але вона не здається попри всі складнощі та весь час своїми діями показує читачу, що варто боротися: за Україну, за кохання, за свою мету. Тут є все: дружба й кохання, біль і страждання, віра й надія, страх і відчай, героїзм та цілеспрямованість. Читаючи, я співчував головній героїні, але також і пишався тим, що серед українців таких людей дійсно багато, тому ми й боронимо нашу неньку від орди, тому ми все вистоїмо й не здамося. Такі люди є серед нас, саме тому важливо створювати такі сюжети. Я впевнений: комусь цей роман допоможе зробити вибір, для когось стане цілющим, а комусь додасть емпатії, якої так бракує!
Під час читання у мене іноді виникало дивне відчуття ностальгії. Не те, щоб той період життя, перші місяці повномасштабної війни, був приємним - але зараз ми всі в Україні настільки звикли жити з війною за вікном, із постійними тривогами, регулярними обстрілами, відключеннями світла, що вже видаються дивними спогади про наші перші реакції на все це. Когось це злякало тоді, когось загартувало, комусь дало поштовх, а хтось заціпенів. Усе це відчуває й головна героїня, але найбільшою мотивацією для неї стає саме кохання та біль від розлуки, нестерпні очікування та відчуття того, що вона робить недостатньо.
Книжка досить драматична, але читається все одно легко. Так, у романі є сцени, які можуть бути важкими, наприклад, нотатки головної героїні після проведення нею першої групової психологічної терапії в лікарні, проїзд повз кладовище техніки чи опис розбомблених сіл. Але сюжет "не перевантажений"; мова, якою вона написана, зрозуміла та близька до читача.
Окремо хочеться відмітити дизайн та оформлення. Книжка гарна, якісний друк, обкладинка soft touch приємна на доторк, є лясе.
Однозначно рекомендую всім!
Останні місяці життя в мене досить складний період, і часу на читання книжок немає. Але в одну прекрасну теплу травневу суботу я вирішив, що завтра почну читати "Де світло не сягає", і буду читати багато та завершу всю книжку досить швидко, не затягуючи період читання на тижні та не відкладаючи її через більш пріоритетні справи. Почавши о 5:30 недільного ранку, о 8:30 я вже був на середині. Було дуже цікаво, і я зрозумів, що цілком реально завершити її сьогодні ж попри наявність інших справ упродовж дня. Так воно й сталося: ввечері я почав другий забіг, і ще за 3 години повністю завершив читання роману. Тобто уявіть: попередню книжку такого ж об'єму (правда, нонфікшн) я мучаю вже 6 місяців, оскільки не маю часу, та й чесно кажучи, не настільки той нонфік цікавий, а тут за 6 годин протягом дня прочитав усе. Це точно показник того, що роман класний!
Щиро кажучи, книжка мені дуже сподобалася. Вона талановито написана, в ній багато художніх прийомів, вдало підібраних епітетів, порівняльних зворотів. Авторка дуже вдало підібрала слова, щоб описати внутрішній стан та емоції головної героїні. Олені непросто, але вона не здається попри всі складнощі та весь час своїми діями показує читачу, що варто боротися: за Україну, за кохання, за свою мету. Тут є все: дружба й кохання, біль і страждання, віра й надія, страх і відчай, героїзм та цілеспрямованість. Читаючи, я співчував головній героїні, але також і пишався тим, що серед українців таких людей дійсно багато, тому ми й боронимо нашу неньку від орди, тому ми все вистоїмо й не здамося. Такі люди є серед нас, саме тому важливо створювати такі сюжети. Я впевнений: комусь цей роман допоможе зробити вибір, для когось стане цілющим, а комусь додасть емпатії, якої так бракує!
Під час читання у мене іноді виникало дивне відчуття ностальгії. Не те, щоб той період життя, перші місяці повномасштабної війни, був приємним - але зараз ми всі в Україні настільки звикли жити з війною за вікном, із постійними тривогами, регулярними обстрілами, відключеннями світла, що вже видаються дивними спогади про наші перші реакції на все це. Когось це злякало тоді, когось загартувало, комусь дало поштовх, а хтось заціпенів. Усе це відчуває й головна героїня, але найбільшою мотивацією для неї стає саме кохання та біль від розлуки, нестерпні очікування та відчуття того, що вона робить недостатньо.
Книжка досить драматична, але читається все одно легко. Так, у романі є сцени, які можуть бути важкими, наприклад, нотатки головної героїні після проведення нею першої групової психологічної терапії в лікарні, проїзд повз кладовище техніки чи опис розбомблених сіл. Але сюжет "не перевантажений"; мова, якою вона написана, зрозуміла та близька до читача.
Окремо хочеться відмітити дизайн та оформлення. Книжка гарна, якісний друк, обкладинка soft touch приємна на доторк, є лясе.
Однозначно рекомендую всім!
May 4, 2026
Роман Тетяни Козельської "Де світло не сягає". І сумна і світла історія одночасно. Звісно, адже світла без темряви не може бути. Авторка відкриває нам доволі небудненне, ризиковане, часом моторошне життя військових (водолазів (!)), які ще вчора були цивільні, звичайні молоді люди з професією та надіями на майбутнє. Як красиво та природньо це описано, ви можете переконатися вже з першої сторінки роману. Для мене цей роман як низький уклін та присвята усім жінкам та чоловікам, цим молодим відчайдухам, які у перший рік війни зірвалися добровільно на фронт. Завдяки ним Україна вистояла і зараз тримається. Дякую тобі, Тетяно, що зафіксувала ці сторінки історії
Displaying 1 - 3 of 3 reviews