До побачення, телебачення!

by Емма Антонюк

Віра Дорош зростає у родині, де на три кімнати вдвічі більше телевізорів, а правда змінюється залежно від телеканалу. Вимогливість і жорстокість для неї — виховна норма, а завжди бути кращою — єдиний спосіб заслужити любов. Одного дня через збіг обставин підлітка Віра отримує в руки мікрофон регіональних новин. Так починається трагічний, але водночас і комедійний шлях дівчинки, яка мріє про славу у світі українського телебачення. Компроміси із совістю, курйози, домагання, спокуси і ризик — в її історії ви прочитаєте усе, що передує прямому етеру. Усе, що не покажуть у вечірніх новинах.

528 pages, Paperback

First published May 1, 2026

About the author

Емма Антонюк — блогерка, авторка ютуб-каналу “Це ніхто не буде дивитись”, співавторка подкастів “Палає” та “Асиметрія”, популяризаторка читання та колишня телевізійна журналістка.

Любить складні інтервʼю, чорний чай і сільські бібліотеки.

Reviews

[Антоніна Сконечна · Rating 2 out of 5]

Мій рейтинг цієї книги починався з 4/5 і падав разом з перегортанням сторінок.
1. Авторка обманула читача буквально на перших сторінках, сказавши, що книга не про неї і далі 500 сторінок описує свою біографію відому на загал.
2. Купа одруківок в тексті.
3. Суржик і руський язік?! Я давно слідкую за Еммою і не розумію такого рішення. Якби я знала, або хоча б підозрювала про мову написання - ніколи б не купила цю книгу.
4. Хароший руський Родіон?!?!?!? Це взагалі якась хуйня

[Dima Katerusha · Rating 4 out of 5]

Дуже хороший дебют! Живенька, з гумором написана історія про амбітну головну героїню, яку періодами ненавидиш, але розумієш.
Мені сподобалось як завершилась історія (окреме задоволення - останні 2 розділи, люблю такі прийоми), мені сподобалось дізнатись більше про телебачення, про що я й не задумувався ніколи.
Сенсацій не дізнався. На жаль, харасмент, сексизм існує. І про це варто говорити.

Десь посередині відчув, як історія почала просідати і зʼявилось відчуття, наче деякі її розділи були «аби було». Десь було нуднувато, але гумор і описані абсурдні ситуації рятували. Все ж таки у авторки точно виходить писати.

[Diana Kokots · Rating 1 out of 5]

Господи допоможи

[Tania Matviiok · Rating 4 out of 5]

Нова книга Емми Антонюк “До побачення, телебачення” наробила шуму в українських соцмережах. Усі, хто зробив собі підписників на гейті Емми, вирішили терміново скористатися цим інфоприводом та сколихнути активність на своїх ютубах. Передаю привіт блогерам-падальникам і дякую за регулярну гімнастику для очей 🙄

Тепер власне про книгу:

“До побачення, телебачення” — це художній текст про шлях юної дівчини, яка не може промовчати, до дорослої журналістки, яка втомилася від “російських продюсерів” та телевізійних рамок. Це історія завдовжки в понад десять років, чотири роботи, дві країни та цілу жменю чоловіків.

В передмові Емма каже: “Віра Дорош — це не я. Але я змусила її пройти через багато подій, які сама пережила…”. В інстаграм-сторіз Емма доповнює: “Я б збожеволіла бути нею. Це дуже трагічний і складний образ”.

А тому від найпершого розділу знайомий із публічним образом Емми читач катається на гойдалках: “я знаю, що це художній текст, але чому ж він тоді відчувається як сповідь?”.

Якісь пригоди “Віри” ми вже чули: впізнали оператора, який облапував жінок, впізнали “Коли я жила в Німеччині…”. Але були і епізоди, які, дуже хотілося б вірити, Еммі ніколи проживати не доводилося.

Книга написана легко, смішно і дуже рідно. Якби Так тобі й треба, або Чому в стосунках варто обирати себе і За Перекопом є земля мали б спільну літературну дитину, то це було б “До побачення…”. Але десь після середини я почала втрачати інтерес. Мені було важко втримати в голові та розрізнити велику кількість чоловічих персонажів: Слава, Свят, Родіон, Тім, Вадим… Список дійових осіб на початку книги тут був би не зайвим.

Було цікаво впізнавати прототипи. Я дуже здивувалася, коли доперла, хто такий Козлінчук (аплодую за сміливість). Все намагалася зрозуміти, за яким іменем ховалася Яна Брензей. Усміхнулась, коли впізнала підморгування моїм улюбленим блогеркам: внутрішній критик Валєра (привіт, Алло!) і “Привітуні, красуні” (привіт, Олександро!)

Як співавторку книжкового клубу на YouTube, мене порадували згадки книг, які ми читали в цьому сезоні: “Хронік Нарнії” К.С. Льюїса та “Аліси” Льюїса Керрола (хоча від “дами хробаків” під шкірою щось поповзло). А наших коліжанок із клубу захотілося запитати: “Хороші дівчата закохані в Дереша. Погані — в Любку. Розумні — в Андруховича. Ти яка?”

Хоча важко сказати, що ми цього від Емми не очікували, але варто визнати, як багато соціально важливих тем підіймає авторка: від коректних термінів на позначення людей з інвалідністю і до усіх видів насилля. Фемінізм теж присутній, фіксую собі тезу: “Вдавати, що серед жінок нема мерзотниць, — це знелюднювати цілу стать.” А тих, хто критикує Емму за “навіщо нормалізувати російську мову серед українських читачів?!”, хочеться запитати: “Чи уважно ви читали?”.

І наостанок, цю цитату з книги я заберу із собою:

“Слабкі не вміють любити, бо любов для них непідйомна. Вони можуть біля неї ходити, тулитися, тертися і примазуватися. Але підняти її і нести їм не під силу. Ну, бо любити когось — це рішення. Воно вимагає зусиль.”

P.s. Дякую авторці за вельми корисний та влучний термін “бикоко”, беру на озброєння ✏️

[Яна · Rating 2 out of 5]

Так багато хочеться сказати…

Нульове зростання героїні, фонове зображення зґвалтування, нуль рефлексії у героїні, максимально пікмі-діалоги, майже всі чоловіки хочуть або Віру за взаємною згодою, або без неї; книжка-ода самій собі, яка нібито не мемуари, а водночас, розповідаючи про книгу, я ледве-ледве могла називати Віру її імʼям, а не Еммою, бо ж сходиться надто багато. Голос оповіді Віри звучить однаково в в 15, і в 30.

Майже єдина різниця поміж цими двома іпостасями — одна приходить на телебачення, інша йде з нього. ВСЕ!

Окремо згоріла з моменту, де Віра, маючи докази насильства колишнього над нею, не йде до поліції, а тіпа у boss-girl манері шантажує його, шоб цей хєр добре поводився з теперішньою (до якої він вже приклався двічі) 🥲

[Lilcat · Rating 3 out of 5]

Як фанатка Емми я ставлю п'ять зірочок, бо я перебуваю з нею у парасоціальних стосунках: лайкаю її пости, купую багато з того, що вона рекламує, вдячна їй за рекомендації дійсно класних книг і за її волонтерську працю. Низький поклін за "Різниця є" і популіризацію читання.


Як філолог і книжковий хробак я ставлю чотири зірочки, бо я не зловила головної думки книги. Тем було так багато, що згадався знаменитий melting pot, де перемішали все на світі, навіть піструн Жені Гудзя не забули, але ж яка головна думка?


Чи можна покластися на назву книги і чекати на пояснення причин прощання-розчарування в телебаченні? На мій погляд - ні, тому що по-перше у головної героїні Віри очарування від журналістики ще на початку книги зміняється на прагматичне "зібрати базу контактів і чекати на велику рибу", а по-друге те, куда Віри перейшла - інста/ ютюб/ подкасти - це і є старе-добре телебачення, тільки в новій демократичній упаковці. Коли Віра пішла з "чужого тб" на "свою інсту", то вона просто стала головною героїнею своїх відео-сюжетів. Дівчина виїхала з тб, але тб не виїхало з дівчини :)


Чи може головна думка книги в тому, що навіть проста, але працьовита, дівчина з невеликого українського містечка може досягнути фемінистичної "української мрії"? Може я б і пристала до цїєї думки, якби не маленькі/великі побрехеньки Віри про її ментальне здоров'я.


Я ставлю три зірки, бо вважаю, що якщо автор починає на ноті відвертості, то і продовжувати має до кінця. Описаний Вірою негативний дитячий досвід - це класичне дитинство тих, кого ще називають Дорослі Діти з Дисфункційних Сімей (ДДДС), і через таких досвід часто з'являється КПТСР або інші психологичні розлади. Може Віра і дізналась би про це, якби не фліртувала зі своїм психологом. А так з тексту здається, що Віра-Емма чи то з заліза зроблена, чи косплеїть Гаррі Потерра, чи просто нам набрехунькала...


Тим не менш, написано драйвово. Гортаєш книгу як під кофєїном. Але яка ж головна думка цієї книги?

[Daria Fujino · Rating 4 out of 5]

Хороша, смішна і можна було б сказати доволі відверта книга, якби не оцей аватар у вигляді Віри Дорош. Це напевно моя єдина претензія до цієї книги. Забагато самої Емми як на фікшн історію. Але загалом мені дуже сподобалось. Мало того місцями так взагалі відірватись від неї не могла.

[Inna M · Rating 4 out of 5]

Замовила цю книгу одразу, коли відкрили передзамовлення. Мені подобається діяльність Емми, тому цікаво було прочитати і її книжку. Разом з тим не було жодних очікувань щодо високої письменницької майстерності чи самої історії. Але прочитавши, можу сказати, що вона зроблена непогано) Незважаючи на певну кількість недопрацьованих моментів, які могли б побачити люди, відповідальні за її друк, — це значно, значно краща і цікавіша книжка, ніж наприклад, «Добрі новини з Аральського моря» Карпи, яка себе позиціонує як письменниця і загалом має більший досвід у письмі.

Місцями справді дотепно, місцями болісно, динамічно, з великою кількістю реальних історій з життя самої авторки, що, як на мене, робить книжку захопливою. Особлива подяка за тексти сюжетів, моя робота дотична до роботи зі ЗМІ і створення та поширення інформації, тож ці приклади було цікаво читати)

Щодо моментів, які недопрацьованими видалися, наведу один: репортерка з чернівецького ТБ говорить практикантці слова з вірша Жадана «Декому краще вдаються приголосні, декому голосні». Цей вірш написаний 2015, а події у тексті відбуваються за президентства Ющенка. Знаючи ці деталі, трохи менше довіри до тексту виникає.

Також не зрозуміла момент з перекладом: усі репліки російською перекладені, а німецькою чи англійською — ні. Можливо, це був такий задум — показати, що культурні люди можуть читати англійською чи німецькою, а російською ніхто не читає 😅 але це було незручно не мати цих фраз українською (і чесно, через це цитат німецькою я не шукала 🫣)

Загалом мені сподобалося, можу рекомендувати, знайшла для себе кілька проникливих цитат, хоча і не мала жодних очікувань.

Дякую Еммі за її історію! Хоча вона у вступі і заперечує біографічність книжки)

[Владислав · Rating 5 out of 5]

Не приховуватиму, що я був упередженим читачем, бо є давнім прихильником того, що робить авторка. З іншого боку — несвідомо я покладав і чималі очікування на книгу від улюбленої інфлюєнсерки і який же я радий, що вони виправдались!

Це найбільш «застікерована» мною книга, ледь не на кожній сторінці відмічав глибоку думку, смішний жарт, чи красиво написаний шматочок, який хотілось роздрукувати і поставити в рамку.

Я багато сміявся, рефлексував, співчував, часом плакав, але весь час отримував задоволення від книги. Відчувається, що Емма писала тому, що їй було що сказати і вона вміє це робити.

Так, книга про закулісся телебачення, але це «матчастина», що для мене було важливішим, то це дорослішання, зміни, перевтілення Віри від зляканої, стримуваної, бунтівної підлітки в глибоку та співчутливу особистість, яка не боїться визнавати помилки, пробувати щось нове, залишатись допитливою і вірною своїм цінностям.

Я б нікому не бажав стикатись з тим, що прожила Віра Дорош, та якщо вже цього не оминути, то ця книга для мене є маніфестом, того, що наші травми не визначають того, ким ми є і ми дієві та самі є Акторами свого життя. Але це моє субʼєктівне мнєніє:)

[КлятаРаціональнаХейтерка · Rating 2 out of 5]

Дві зірки суто з поваги до жертв дерев, що пішли на папір для цього тексту.
Збочене, меншовартісне пікмі чтиво з безглуздими вкрапленнями російської мови, написане без поваги авторки до читачів, літературного мистецтва і самої себе

[Blsanna · Rating 1 out of 5]

Огида переповнює мене.

[Margarita Hrankovska · Rating 3 out of 5]

Цікаво, якби редакторка викликала Емму і строго запитала, про що ця історія, що б вона відповіла?
Написання роману на основі власних життєвих подій поширена практика серед письменників. Проте коли авторка кілька років підряд щедро ділиться з публікою досвідом професійного і особистого життя, а потім випускає книжку, яка на 90 відсотків з цього досвіду складається, у читача виникає питання, чи існує Віра як персонажка взагалі. Чи це просто аватар, за яким ховається Емма.
Щодо плюсів. Історія читається легко, швидко і місцями захопливо. Траплялися влучні спостереження і вислови, які хотілося підкреслити чи виділити стікером. Історія деяких другорядних персонажів були насправді цікавими. І якщо вам дійсно було цікаво зазирнути залаштунки телебачення, дізнатися, як пишуться новини і знімаються сюжети, то ви там знайдете багато корисного.
Щодо мінусів. Якщо спершу сюжет, незважаючи на часові проміжки, якось тримався купи, то в останній частині читач отримує низку рандомних подій. Робота на столичному телеканалі, боротьба за донорство, Віра в психотерапевта, відвідини німецького секс-клубу, зустріч з колишнім, Італія, перший день повномаштабного вторгнення, звільнення. Історія розсипається наприкінці. Як і образ Віри. Вона жертва аб’юзу чи то дядька, чи то батька Валєри, амбіційна, хоче бути поміченою, daddy issues, важко реагує на критику, обирає не тих чоловіків. Чому наприкінці історії вона хоче знімати про книжки??? Чому не про вихід з аб’юзу, не про насилля в стосунках, не про психологічне здоров’я і важливість терапії. Бо так було в Емми? Це ніяк не прописано в історії. Віра не проходить арку персонажа, ніяк не змінюється. Навіть тітка Анжела змінилася, а Віра ні. Кар’єра постійно йде вгору, немає такого сюжету, з яким би вона не впоралася. Найбільший пройоб — то неправильний титр, за який персонажку невдячні глядачі розіпнули, як “мальчіка в трусіках”. Особисте життя Віри — то якесь жахіття. Молода успішна дівчина бігає за якимись дідами, терпить насилля, побої і приниження, а коли трапляється хтось більш-менш нормальний, то крутить носом, бо якість не такі відчуття.
Помітна поспішність у випуску книжки через численні одруківки.
Урешті-решт, читач отримав поверхневу і беззубу художню історію замість щирого нон-фіку про те, що Емму привело на телебачення і що підштовхнуло сказати йому “до побачення”. Але для такої історії Еммі не вистачило сміливості і чесності насамперед з самою собою.

[Nataliia Bosa · Rating 3 out of 5]

Попри те, що книга читається доволі захопливо та швидко, жодного післясмаку вона також не лишає.

Напевно, тут зіграв проти неї доволі специфічний формат — те, що було заявлено як художня історія про вигаданих персонажів, буквально повторює історії з життя самої авторки, якими вона неодноразово до цього ділилась. І в результаті виходить книга, недостатньо глибока для художньої, і недостатньо щира для біографії. Все-таки мені було б цікавіше побачити в цій книзі живу Емму, а не фанфікову Вірочку-зірочку, якій все в житті вдається — від найкращих репортажів у будь-яких студіях до підкорення серця рокерів-кумирів, і найстрашнішою помилкою якої є неправильно вказане імʼя в сюжеті новин.

Сподіваюсь ця книга стане лише пробою пера Емми, яка точно вміє писати дотепні та динамічні історії

[Volodymyr B · Rating 5 out of 5]

Це дуже дуже добре!

Розумний, різкий і дуже живий роман про журналістику, телебачення, наш Крим, пам’ять і нас самих.

Всім рекомендую прочитати цю історію.

[Mira Malska · Rating 5 out of 5]

цей відгук буде упередженим, бо нарцисизм, зверхність і деяка непослідовність у поведінці емми відверто мені відгукуються.

було цікаво, що у неї вийде з першої книжки. ризиковано, будучи вже медійною і маючи журналістське минуле (а отже неабияку вправність з текстами), вийти на книжковий ринок. хоча, може, в тому й прікол, хз.

що ж, зальот, як на мене, вдався.
моя нереалізована письменницько-журналістська душа дуже хотіла залаштунків і вона їх отримала, за цю частину оповіді +.

чи читала я це голосом емми? однозначно. чи забувала я, що віра дорош вигадана персонажка? так. але не бачу і в цьому мінусів. сама історія їх варта.

була деяка передбачуваність від розділу до розділу: віра знаходить нову роботу, нового хахаля, робить якусь хуйню і на роботі і у стосунках, звільняється і потім заходить на друге, третє, четверте коло. жизнєнно? ну, напевно, так.

чи є в книжці стус, сільські бібліотеки і жонглювання інтелектом? о, єєє! цього в книжці вдосталь. бо цього вдосталь у самій антонюк.
все просто: щоб ця книжка сподобалась, треба щоб подобалась авторка. бо вона там буквально скрізь.

щодо сцен насилля, алкоголізму і наркотиків, а ще аб'юзу, стосунків підліткес з дідами раді вигоди, не погоджуюсь з дойобами оглядачів. в книжці все це не романтизується ніразу. або ви в очі їбетесь, коли читаєте.

окрема дяка "лабораторії" за формат палітурки. здається, це моя нова любов)

[Ірина · Rating 5 out of 5]

Мені сподобалось, а як для дебютної книжки взагалі розкішно. Трохи нагадало "За перекопом є земля", злегка. Написано з гумором про трагічні речі, люблю такі контрасти, коли місцями хіхікаєш, а місцями стискається серденько.

[Fringe Emma · Rating 3 out of 5]

Я дуже хочу вірити прологу, що Емма і Віра, це різні люди. Бо, такої історії, як у Віри, і ворогу не побожаєш, а Емму я люблю.

Історія читається легко і захопливо. Усі персонажі видаються дуже живими. Їх багато, але всі запам'ятовуються. Хочеться довідатись про подальшу долю кожного.

Розділи досить короткі, ніби це і є сам "трихвилинний сюжет" для новин. Окремі описи сюжетів теж було цікаво читати, добре, що вони були включені повністю.

Емма дуже концентровано насичує історію яскравими дотепами, жартами, порівняннями, короткими але глибокими і багатозначними фразами.

І ніби це працює, бо це в дусі головної героїні — вмістити доленосне рішення в одне речення, а не розтікатися в думках на три сторінки. Але, у підсумку, мені це відчувається недоговореним, неосмисленим. ("Але це моє суб'єктівне мнєніє").

Віра пройшла надзвичайний шлях, дуже складні і травмуючі життєві обставини, і я, як читачка, хотіла б дізнатися з тексту, що і як її тримало на плаву, давало сили і натхнення, породжувало цікавість до життя, бажання пізнавати людей, продовжувати шукати стосунки. Авторка ж, як майстерна журналістка, переповідає нам лише історію, залишаючи висновки на розсуд глядача, точніше, читача.

Дякую, Еммі Антонюк, що таки дописала книжку. Я провела з нею чудові 10 годин втечі від реальності (окрім останніх розділів, де реальсть прийшла нагадати про себе).

[Maryna Datsiuk · Rating 4 out of 5]

Ця книга як розмова з подругою на кухні увечері під просеко, де ви обговорюєте складні суспільні теми та з гумором ділитесь подіями зі свого життя, які потім дуже довго будете пропрацьовувати з психологом.

Знаючи позицію Емми, цікавим було рішення лишити фрази російською з виносками з перекладом, а не відразу в перекладі. З іншого боку, виносок з перекладом з німецької не було, вийшов (не)навмисний тролінг російської, бо її «і так всє нє паймут».

[Valeriia Zubenko · Rating 4 out of 5]

Не очікувано 3,5 ⭐️ Я сміялась, я тригерилась, я дивувалась, погоджувалась і не могла читати розділ про Велику війну.
Я чекала на цю книгу приблизно 3 роки, як тільки «познайомилася» з Еммою в подкасті «Асиметрія». Мені цікаво іі слухати, розділяю багато її поглядів, не розумію хейту в її сторону.
Нарешті книга. Сподобалось оформлення, дівчинка з «дзвінка» вилазить з телевізора і яскраво рожева обладинка зі стікерами в подарунок 😍Ідеальне комбо.
З важливих плюсів для мене - легкість читання, впізнаваність проблем які зустрічались в дитинстві/юнацтві тощо. Гумор. Динамічність сюжету.
Перша половина книги для мене була на 5⭐️
Останні розділи скомкано, занадто швидко. Там де хотілось щоб було розкрито більше, було на три абзаци. А щось розтягнуто/згадано без сенсу. EDITED: після ефіру про книгу з Еммою, стало зрозуміло що ніби і не було чогось «без сенсу». Але нажаль я тоді не уловила всю суть.

В чому була моя проблема з цією книгою, те що я не могла не бачити Емму Антонюк у головній героїні. Я памʼятаю історії які вона розповідала на подкастах і читаю про них. Мені постійно треба було запевнювати себе - ні, це не Емма, це не Емма. Але під кінець книги я втомилась себе в цьому переконувати.

Я впевнена що поставила б оцінку вище, якби не постійне «порівняння» з авторкою.
Кінець приємний. Те на що є натяки майже з самого початку. І звісно гарний прийом з останнім і першим реченням в книзі.

[Mariia Korolkova · Rating 5 out of 5]

Написано жваво, історії жахливі, сумні, смішні, динамічні, абсурдні як в житті. Мені сподобалась оповідь, та не ідеальна героїня в ній. Часом дивна, поривчаста, в ній відчувається понівечена перелякана дитина, відчувається сум і біль, невпевненість з якою вона живе життя буквально навпомацки. А ще більше мені подобається знайомі декорації пострадянського простору дитинства, і Крим девʼяностих. Російська ніяк не дратує а навпаки існує доповненням яка робе декорацію зросійщеного минулого більш переконливою і справжньою. Гарна книга, дякую, Еммо

[Anastasia · Rating 4 out of 5]

Хоч в передмові і написано, що книга це не автобіографічна, та я все одно бачу в цій історії авторку. Адже знаю деякі її історії з життя, якими вона сама ділилась і в цій книзі вони проскакують.
Я розумію, що це вигадка, але вона так тісно переплетена з правдою, що з цього і вийшла цікава книга про журналістику, про становлення жінки.
Як же я люблю оці згадки «поттеріани», коли хтось говорить якусь фразу чи згадує персонажа. Це дуже мило, чесно.
Книга відкриває відверті сторони життя журналістики і журналістки. Мені було цікаво спостерігати за її розвитком, за роботою, дуже щемко було читати про Крим, де коли і сама відпочивала, ностальгувала за суржиком, яким я майже не «балакаю» :)
Тепер стало зрозуміло звідки у Емми оця жорсткість, звідки це завзяття, ця жага і натхнення.
Я боялась, що книга мені не сподобається, натомість я сміялась і плакала, раділа і жаліла.
Мені сподобалось.

[Ірина Таровита · Rating 4 out of 5]

Читала із задоволенням. Мікс легкого, кучерявого, дотепного й щемкого, різкого, юнацьки дерзкого й драматичного.
Так, для людини, яка слухає контент Емми, важко позбутися думки, що йдеться про неї. Утім я ставлюся з повагою до її прохання не асоціювати Віру Дорош з Еммою Антонюк. І зрештою із цим розумінням дочитувала, сконцентрувавши увагу на дорослішанні героїні, усвідомленні суті сестринства, боротьбі з власними демонами, осмисленні ролі медіа в громадському житті, ролі журналіста як лідера думок.
На презентації Емма сказала, що Віра - погана людина. Тут я опонуватиму. Травмована, розгублена, хаотична в рішеннях, дитина у світі дорослих. Емпатична, щира, гнучка, пасіонарна. Уміє і готова йти проти течії, має усвідомлення й бачення більшої мети, ніж задоволення власних потреб та амбіцій.

Мені цінний цей текст.
Цікаве закулісся ТБ.
Вітаю авторку з першим досвідом

[Kristina Synychko]

Далі спойлери:
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
Я не знайшла у цій книзі нічого окрім мемуарів. Прикро, адже, початок здавався дуже амбіційним і цікавим, але у якийсь момент… нічого не сталося.
Я читала цю книгу і не могла відділити Емму Антонюк від Віри Дорош. І хоча Емма сама пише що дала цій персонажці деякий досвід, який сама прожила, і це
мене заплутує. Деякі історії ми вже чули у відео Емми і, в мене є враження ніби книга спочатку писалась як мемуар, а потім була перероблена під художню розповідь. Можливо цим можна пояснити те що деякі частини взагалі не підходять до історії, яка була розказана на початку саме стилістично.

А ще у якийсь момент мені здалося, що персонажка живе життям «Мері Сью», як то кажуть.

А в цілому, є враження ніби ця книга є результатом терапії самої Емми. Можливо це особисте, але саме через мемуарний ефект є відчуття ніби ми бачимо підлітку Емму, і найскладніший шлях який вона прожила/могла прожити — гейт до Валєри, а згодом і сум за ним, daddy/ mommy issues.

Дуже багато відсилок у вигляді нікнеймів до улюблених персонажів із Гаррі Поттера, згадок історичних подій,що відбувались в Україні, жорстокості ( я думаю потрібно було додати дисклемери на деякі розділи) і багато одруківок.

Але я не можу сказати що нічого цікавого не було, мушу віддати данину — тепер я краще розумію будову телевізійного сюжету. Цим ця книга є у певній мірі методичкою.

Мій висновок:
Перечитувати не буду, читати без дисклеймерів було трохи дискомфортно. Методично про телебачення - розділи цікаві, але із моменту коли все стає мемуаром, вже хотілось скоріше пролистувати книгу.

[Olena Landar · Rating 4 out of 5]

Це добре написана книга, чудова робота, Еммо!
Для мене 4⭐️ це хороший результат, абсолютно не дарма витрачений час на читання 520 с
Стиль хороший, гарно прописана Віра, жарти 10 з 10. Цікаве закулісне життя репортерки.

Єдине, чого не вистачило - лінійного цілісного сюжету, ми настільки часто стрибали з теми на тему, що нічого не тримало у стані, а що ж далі. Бо кожна міні історія вже завершена.

[Olena Kovalenko · Rating 3 out of 5]

Перші сторінки сподобались. Проте чим далі, ставало нудніше, багато алкоголю, насильства, дійсно довгих описів сюжетів. Не побачила росту героїні, які висновки вона зробила з життєвих ситуацій. Часом недоречні вставки з інших творів, не зрозуміло навіщо, щоб показати, що ти читаєш?!Ну таке собі. Не знаю, можливо, було забагато очікувань, так як авторка імпонує. Але загалом тема нова, однозначно вартує почитати, точно не гірше інших подібних творів. За вайбом і стилістикою нагадала «Мій пропор запісяв котик»

[Katya · Rating 4 out of 5]

3,75 🌟

[Reader · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалося. В цілому імпонує все, що робить авторка, тому дуже чекала на книгу, але не мала жодних очікувань. Книга дуже легко читається — місцями смішно, місцями сумно, місцями огидно. Мене абсолютно не тригерила російська мова, так як це, навпаки, допомогло зануритись у атмосферу України тих часів. Вважаю, що по-іншому у читача не виникло цих емоцій та своєрідного занурення у ситуації, через які проходили герої. Але дійсно одруківок доволі багато в тексті.

[Dinara · Rating 5 out of 5]

Це ТОП! Крута сучасна книга, від якої неможливо було відірватися. Я буквально сміялася вголос, а вже від наступного абзацу в горлі міг застрягнути ком від емоцій.

Чудовий дебют, бажаю читати ще!

[Arsen Adamidi · Rating 5 out of 5]

обожнюю книги, розділи яких починаються з цитат.

у випадку з цим твором це цитати з різних книг, висловлювання відомих особистостей і навіть рядки з Трудового кодексу України, що дуже доречно доповнюють конкретний розділ. а ще цитати прекрасної книги «Пульсація». інколи я думаю, що про існування цієї книги знають лише її автор та я 😅

десь Емма говорила, що писала «Допобачення телебачення» цілих чотири роки, і, прочитавши її, скажу: воно було варте того очікування!

авторка провела героїню Віру вигаданими й не тільки стежками-ситуаціями, де показала нам внутряк світу телебачення: жорстокого, прискіпливого та всепоглинаючого.

повернуся до вражень про саму книгу.

мені дуже сподобалося! залишив у ній купу поміток, коментарів і стікерів, бо деякі фрази хочеться витатуювати на тілі. гарно, влучно та саркастично 🔥

із радістю прочитаю щось іще, що колись напише авторка, а поки чекатиму новий випуск «під шкірою».

[Mariechka · Rating 3 out of 5]

Я чекала роман про роботу на ТБ, а отримала роман-дорослішання про становлення головної героїні, яка у кінці обирає писати та розповідати історію власного життя - і мені дуже сподобалося коло, яким замикається оповідь.
Водночас більшість цих історій вже чула в скороченій формі. Думаю, що від знайомства із твором найбільш виграє той читач, який спочатку відкриє для себе Емму як авторку, а потім як блогерку, бо коли навпаки, то книга не додає нічого принципово нового. Але провести час із нею було приємно, а з Ігуани Буковини сміялась вголос