Книжка «Довіра. Вибудовування культурного спільного» підкреслює ключову роль культурного спільного: досвіду спільного життя та його звичаїв, практик, знань і цінностей. Адже довіра — це питання культури, емоцій і навіть естетики. Широка довіра починається з обміну вразливостями, і Паскаль Ґілен переконаний, що спільне надає необхідний для цього простір. Простір для дихання та експериментів. Як усе це може сприяти розбудові суспільства та політики?
Автор порушує такі питання, як подолати культуру недовіри? У суспільстві дедалі зростає підозрілість до співгромадян, влади та підприємств, яку пояснюють перекладанням відповідальності та відчуттям безсилля. Ми шукаємо рішення в нормативних актах, договорах і процедурах, гарантіях, аудитах і консультаціях, а також у належному врядуванні та прозорості. Але чи справді це сприяє зміцненню довіри? Хіба довіра не є завжди дещо сліпою?
I can’t believe I’m the first to read this book on Goodreads (or at least its English translation). I really enjoyed the first part—it’s a well-researched exploration of the city, culture, and community, offering a clear explanation of how these structures have evolved over time and how we got to where we are today.
The second part, which focuses on commons and trust, didn’t resonate as much with me. While I understand that it’s about meaning-making, the concepts feel somewhat vague at this point. Maybe I need to check out Gielen’s Commonism: A New Aesthetics of the Real to delve deeper into these ideas.