У запропонованій читачеві книзі розглядається проблематика тяглості та життєздатності місцевої української етнічності в канадському повсякденні у часи активного відновлення транснаціональних зв'язків українців наприкінці XX ст. Монографія базується на матеріалах, зібраних авторкою впродовж п'яти років (1997—2001) під час різних етнографічних досліджень як у районі компактного поселення українців у провінції Альберта і селищі Мандери зокрема, так і в селі Грицеволя Львівської області, яке на початку минулого століття стало одним із джерел міграції селян до Мандер. Розглядаючи з антропологічної точки зору місце локальної етнічної ідентичності в житті пересічної громади розвиненого суспільства, авторка пропонує читачеві насичений деталями етнографічний екскурс у життя маленького містечка Західної Канади кінця XX ст. та запрошує разом із нею зануритися в це середовище та пережити різні аспекти його українськості. Для науковців, студентів, викладачів і всіх, хто цікавиться сучасними виявами української культури в світі.
Перші дві частини книги - це дуже якісне антропологічне дослідження. Авторка вільно рухається від високої теорії (Е.Ґіденса, А.Шюца, П.Бурдьє, А.Аппадураі) до безпосереднього досвіду включеного спостереження. Причому теорія не виступає "еталоном", до якого слід "підганяти" реальність, але і не є просто авторитетом, за який можна сховатися після насиченого опису. Тобто обидві складові дослідження органічно поєднані. Проте в третій частині авторка збивається на манівці і починає бачити в емпіричному матеріалі саме те, що має пасувати до концепції. Хоча описаний матеріал дуже цікавий.
Ця книга про трансформації розуміння українськості мешканцями невеликого (бл. 500 осіб) містечка в Канаді, де більшість населення - нащадки мігрантів з України. Авторка демонструє, як ця українськість втілюється в матеріальних символах, але одразу ж вказує на проблематичність цих репрезентацій: вони не "прочитуються" навіть їхніми творцями. Тобто це радше маркери, аніж символи чи мова, якою можна виражати ідентичність. Роль цих репрезентацій - провести межу, окреслити групу. Але ці маркери майже не стосуються функціонування групи як цілісності. Авторка намагається показати, як українськість реалізовується в прикладних речах, які не мають жодного символічного значення (друга частина). Але тут їй не вдається продемонструвати тісний зв’язок між ідентичністю та повсякденністю. Радше йдеться про демонстрацію стійкості габітусів. І останнє могло б стосуватися ідентичності, якби авторка вказала, що її розуміння ідентичності близьке до концепції П.Бурдьє/Р.Брубейкера, тобто ідентичність є перформативною, а також закоріненою в габітусах, які дозволяють мобілізувати ідентичність в потрібний момент.
В третій частині авторка показує, як міграції українців до Мандер в 1990-х підважують місцеву версію розуміння української ідентичності. Проте в цій частині так і продемонстровано, що відбувається підважування. Радше йдеться про конфлікт інтерпретацій, і новачки змушені адаптовуватися до середовища, бо не мають достатньо влади і ресурси нав’язувати власне бачення українськості. Але ця частина книги цікава тим, що авторка показує, як радянськість закріплюється на рівні неусвідомлюваних практик навіть в тих, хто до симпатиків радянської влади не належав. Це дуже яскраво видано на прикладі організації святкувань вихідцями з України: пафос, надмір прозового тексту зі складними метафорами і вихваляння пролетарів, які тепер не є інтернаціональними, а національними.
Текст цікавий. Це гарний приклад мікро-соціологічного дослідження, коли крізь призму вивчення однієї спільноти ми виходимо на цікаві гіпотези та узагальнення. А останні виступають стимулом до подальших досліджень. Як приклад хотілося б пригадати роботі Вільяма Уорнера та подружжя Ліндів з їхніми дослідженнями малих містечок в США. Отже, книжку варто читати і з огляду на те, щоб побачити, як можна робити дослідження!