Екзод Тараса Шевченка

by Leonid Plyushch, George Y. Shevelov

"Першу книгу "Вибраного" відомого правозахисника, літературознавця, культуролога Леоніда Плюща склала його знакова праця "Екзод Тараса Шевченка", що в свій час зробила прорив у шевченкознавстві й стала вагомим інструментом для подальших філологічних та структуралістичних досліджень. В Україні друкується вперше."

"...Але завдання науки не тільки в тому, щоб усе чесно описувати, а і в тому, щоб будити думку. Цю функцію виконує книжка Плюща, і подає вона багато переконливих пропозицій. Ті, що непевні, теж ведуть думку вперед. Хай читач вибирає прийнятне й відсортовує те, що, на його думку, несприйнятне... Говорячи конкретно про працю Плюща, я схильний думати, що вона приносить не тільки нові погляди і тим збуджує живу думку, але й – у багатьох випадках – слушні погляди, і що вона показує нам принаймні деякі дуже істотні риси Шевченка-письменника й людини, яких ми досі як слід не знали." Юрій Шевельов (з передмови до видання)

Зміст:

- Юрій Шевельов. Слово впроводу до Леоніда Плюща як шевченкознавця.
- Вступ
1. "6:7", або "помилка" Шевченка
2. Благословенний небом висот і безоднею долу – долі. Іов многостраждальний
- а. Кошмар
- б. "Младенческие сны" російської літератури
3. Тріта в колодязі... копав, копав криниченьку
4. - а. Волос і Власовичі
- б. Велет Волосович у криниці
5. Варнак
6. Житіє святого Максима
7. У глиб, у надра слова
8. Хронотоп "Москалевої криниці"
9. Світ фаворський (До секретів поетичної творчості)
- Післямова
- Покажчик імен
- Я – містик, випадковостей не визнаю. (фрагменти з інтерв’ю Леоніда Плюща газеті "Література плюс")

384 pages, Hardcover

First published January 1, 2001

About the author

Ukrainian mathematician, dissident, and literary critic. He completed his studies at the Kyiv University with a degree in mathematics in 1963 and worked at the Institute of Cybernetics of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR until 1968. In 1969 he joined the Initiating Group for the Defense of Human Rights. He was dismissed from his job in 1969 and arrested in 1972 for writing articles and signing letters of protest against the violation of human rights. He was declared mentally ill and incarcerated in the Dnipropetrovsk special psychiatric hospital. Pressure from various groups in the West, most notably from French mathematicians, led to his release and his summary expulsion from the Union of Soviet Socialist Republics to France in 1976. In 1977 he joined the Foreign Representation of the Ukrainian Helsinki Group. Also in 1977 his autobiography appeared, U karnavali istoriï (In the Carnival of History; also in English as History's Carnival, and in French, Italian, and German translations). Fascinated by the Tartu structuralist school (Iurii Lotman) and the Moscow mythologists (V. Ivanov), Pliushch turned to the study of literature. His approach to literature, somewhat influenced also by M. Bakhtin’s notions of the ‘carnival,’ permitted free-ranging associative interpretations. He made his debut as a literary scholar and critic with an insightful study of Taras Shevchenko as mythologizer, Ekzod Tarasa Shevchenka: Navkolo ‘Moskalevoï krynytsi’ dvanadtsiat’ stattiv (Taras Shevchenko’s Exodus: Twelve Essays apropos ‘The Soldier's Well,’ 1987). This was followed by a similarly stimulating examination of the most influential writer of the 1920s, Mykola Khvylovy, in Ioho taiemnytsia abo “Prekrasna lozha” Khvyl'ovoho (His Secret or Khvylovy’s “Beautiful Lodge,” 2006). Pliushch was active in the External Representation of the Ukrainian Helsinki Union and published in various Ukrainian and Russian newspapers and journals on literary and political subjects.

Reviews

[Andriy · Rating 4 out of 5]

Леонід Плющ:

"Російсько мовні повісті Шевченка незалежно від їхньої художньої вартості дають можливість розкрити коло асоціяцій, мотивів, функцій, атрибутів, пов'язаних з тим чи тим персонажем. У поезії більшість їх подана лаконічно, однією-двома рисками, фразою чи навіть словом. Не так у повістях. Тому для аналізи мітологічного підгрунтя образів поезії Шевченка його повісті являють неоціненний скарб. Малярство, листування й "Журнал" поетові так само можуть бути контрольними для поетики тексту. Без контролю такого типу всяка інтерпретація тієї чи тієї структури культури сумнівна й погрожує перетворенням на мітологію самого аналітика." (ст. 112, IV. 1. Волос і Власовичі).

"Слов'янофільство для Шевченка означало відродження слов'янства в "слов'янскому морі", в противагу Пушкіновому "русскому морю", куди повинні злитися слов'янські ріки." (ст. 143, IV. 2. Велет Волосович у криниці).

"Проблема теодицеї ставиться Шевченком як проблема христодицеї. Якби ніхто з людей не став "як Христос", то це знищило б сенс Його втілення, Його страждань, Його невинних страстей. Та саме тому, що Христос "дифізичний" - Син людский і Син Божий - то христодицея не лише теодицея, а й антроподицея. Якби ніхто не пішов хресним шляхом і не реалізував би на цьому шляху "благодаті безгрішности", не відповів би на Любов Божу, то це б означало перемогу антихриста в людстві чи нації, в "Божому селі". Ось чому хоча б один праведник святий рятує світ, виправдовуючи і Христа, і людство (і націю!).
Дещо відмінно й парадоксальніше розв'язує для себе проблему христодицеї Достоєвський у листі до Н. Д. Фон-Візін (лютий 1854): "...якби хтось мені довів, що Христос поза істиною [...] то я б волів краще залишатися з Христом, ніж з істиною": Ф. Достоевский. Письма (ред. Д. Долинин), 1. Москва - Ляйпціґ (ГИЗ) 1928, ст. 142.
В "Бесах" ця ідея належить Ставрогінові. Шатов нагадує йому: "...та чи не ви мені казали, що якби математично довели вам, що істина поза Христом, то ви б погодилися краще залишитися з Христом, ніж з істиною?" Пор. К. Мочульский. Достоевский. Жизнь и творчество. Париж (YMCA Press) 1980, ст. 125.
Для Шевченка це неможлива річ - він не приймає ні істини без правди Христової, ні Христа без істини. Христос його - Христос правди і науки." (ст. 251-252, VI. Житіє святого Максима)

"Вивчаючи той чи той твір, автор дослідження не може позбавитися свого погляду, як би він не намагався винести себе за дужки. У сучасній фізиці це встановлено як принцип впливу приладу спостереження на об'єкт спостереження. І з чим тоншими "об'єктами" ми маємо справу, тим більше треба мати це на увазі. Та ж фізика показала, що жадний мономодель явища не є достатнім (принцип додатковости). Усяка спроба звести поетичний твір, явище культури взагалі до одного "ключа" приречена на провал, на самомістифікацію." (С. 352, Післямова)