What do you think?
Rate this book
Тричі народжена #1
Сонцекрес
Сонцекрес — свято де можна здобути все… або втратити найдорожче. Цього року головною нагородою стане вона — єдина донька вождя зміїного племени.
За пророцтвом вона повинна народити Дракона, але замість покори вона обирає втечу. Попереду — темні ліси, вовки-перевертні, усмішки, за якими ховається зрада, і полум’я, що поглинає живих і мертвих.
Щоб вижити, доведеться ступити за межу, з якої немає повернення.
Бо на Сонцекресі перемогу й загибель розділяє лише один крок в перші миті світанку.
За пророцтвом вона повинна народити Дракона, але замість покори вона обирає втечу. Попереду — темні ліси, вовки-перевертні, усмішки, за якими ховається зрада, і полум’я, що поглинає живих і мертвих.
Щоб вижити, доведеться ступити за межу, з якої немає повернення.
Бо на Сонцекресі перемогу й загибель розділяє лише один крок в перші миті світанку.
354 pages, Hardcover
First published April 1, 2026
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 34 reviews
September 30, 2026
Дуже довго не могла написати відгук, бо книжка мені сильно сподобалась, а на такі писати найскладніше 🙈
Світ. Це, певно, те перше, що підкорило моє серце. І те, наскільки поступово він відкривається, і сама ідея міста-в-горі, пропускного пункту, і раса вужів. Але найважливіше — я постійно відчувала, що це все настільки глибоко українське і при цьому майже без звичних для українського міфологічного фентезі образів, що здавалося, наче цей світ витягли десь з глибин серця, а не вигадали його. В мене постійно, абсолютно безнастанно, було відчуття, що я знову в селі у дитинстві читаю збірку казок: отих, де Ох, Кобиляча голова, Летючий корабель, Яйце-райце — ну знаєте ви ці казки.
Персонажі. Ах, які ж вони смачно-сірі. Бісили просто усі, а потім — оп, десь якось наче і світло прокидається. Історію розповідає оповідачка, а отже, історія автоматично ненадійна, а ще — дуже неоднозначна. Любов оповідачки до братів, які об'єктивно роблять жахливі речі, насаджується на нас емоціями і так неприємно притлумлює раціо. Її наче б небажання коритись цьому патріархальному світу, але водночас зневага до інших жінок, викривлює бажання її підтримувати. Її показна мовчазливість і глибока іронічність усередині смішить. Я завжди читаю книги заради персонажів, і це був той варіант, коли вони ожили в моєму серці і досі його не покинули.
Темп. Нарешті повільна історія! Дякую всім богам, всесвіту і Ясі безпосередньо. Я просто насолоджувалася світом і всім, що в ньому відбувається, а не гнала марафон емоцій. Мені дуже бракує таких текстів в сучасній літературі.
Емоції. Я не знаю, чи ця книга просто знайшла мене у правильний момент, чи я надто глибоко занурилася в оповідачку, але я ридала двічі, а то й тричі. А я давненько вже не плакала над книгами. Ну і це, звісно, просто чудово)
Питання. Тут дуууууже багато незакритих питань. І я страшенно таке люблю. Хочеться розгадувати секретики і будувати теорії.
Світ. Це, певно, те перше, що підкорило моє серце. І те, наскільки поступово він відкривається, і сама ідея міста-в-горі, пропускного пункту, і раса вужів. Але найважливіше — я постійно відчувала, що це все настільки глибоко українське і при цьому майже без звичних для українського міфологічного фентезі образів, що здавалося, наче цей світ витягли десь з глибин серця, а не вигадали його. В мене постійно, абсолютно безнастанно, було відчуття, що я знову в селі у дитинстві читаю збірку казок: отих, де Ох, Кобиляча голова, Летючий корабель, Яйце-райце — ну знаєте ви ці казки.
Персонажі. Ах, які ж вони смачно-сірі. Бісили просто усі, а потім — оп, десь якось наче і світло прокидається. Історію розповідає оповідачка, а отже, історія автоматично ненадійна, а ще — дуже неоднозначна. Любов оповідачки до братів, які об'єктивно роблять жахливі речі, насаджується на нас емоціями і так неприємно притлумлює раціо. Її наче б небажання коритись цьому патріархальному світу, але водночас зневага до інших жінок, викривлює бажання її підтримувати. Її показна мовчазливість і глибока іронічність усередині смішить. Я завжди читаю книги заради персонажів, і це був той варіант, коли вони ожили в моєму серці і досі його не покинули.
Темп. Нарешті повільна історія! Дякую всім богам, всесвіту і Ясі безпосередньо. Я просто насолоджувалася світом і всім, що в ньому відбувається, а не гнала марафон емоцій. Мені дуже бракує таких текстів в сучасній літературі.
Емоції. Я не знаю, чи ця книга просто знайшла мене у правильний момент, чи я надто глибоко занурилася в оповідачку, але я ридала двічі, а то й тричі. А я давненько вже не плакала над книгами. Ну і це, звісно, просто чудово)
Питання. Тут дуууууже багато незакритих питань. І я страшенно таке люблю. Хочеться розгадувати секретики і будувати теорії.
May 16, 2026
Дочитала книгу вчора, а прокинулася — і знову думаю про неї.
Ти ніколи не осягнеш, як сильно хочеш жити, доки не почнеш тонути.
Я обожнюю гарні тексти, невимовно ціную силу слова, особливо, коли ним можна огорнути дуже багато проблем та подати читачеві прямо до серця.
«Сонцекрес» Ясі Білак — роман про силу встояти під патріархальним тиском, не зігнути коліна, заздалегідь виділити собі місце для маневру кинджалом. Неймовірно продумане ведення сторітелу, де перша глава замикає останню; прописаність світу з людьми-вужами, їхнім устроєм та взаємодіями з довколишнім світом.
«Сонцекрес» — історія про те, що, на жаль, було, подекуди є і, маю надію, скоро зникне. Коли я побачила перелік тригерів на початку, то подумала: ну, в багатьох книга вони є, але… Але ні, зважайте на тригери, бо історія настільки темна, що чорніє в очах.
Ви будете чекати на імʼя головної героїні. І що скажу: ну, чекайте.
І ось настав день, коли вони готують свою єдину доньку до сватання - бо, може, саме вона стане тією, хто вдихне життя у вмираючий світ... або ж поховає його остаточно.
Подеколи чоловічі персонажі тут розуміють, що щось не так у їхніх вчинках. Але разом із тим усвідомлюють, що це не виправдання 👌
Текст сповнений тезисів, що змушують підгорати:
— А я, як мати, хочу для неї простого жіночого щастя, щоб вона стала справжньою жінкою, мала чоловіка, могла його доглядати та піклуватися про нього.
Але героїня на таке подумки закочує очі і ми разом із нею.
Проблиски гумору тут настільки виважені та вчасні, а діалоги грамотно складені — і цей тандем продавав мені книгу щоразу під час читання ще більше.
— Сестру, на жаль, не можу, — серйозно відповів Млад. — Ми втратили її.
Хлопець розгубився:
— Втратили? Як це?
— Суницею подавилася, таке горе.
— Мені дуже жаль...
💔 Книга читається на одному болісному подиху 💔
Ти ніколи не осягнеш, як сильно хочеш жити, доки не почнеш тонути.
Я обожнюю гарні тексти, невимовно ціную силу слова, особливо, коли ним можна огорнути дуже багато проблем та подати читачеві прямо до серця.
«Сонцекрес» Ясі Білак — роман про силу встояти під патріархальним тиском, не зігнути коліна, заздалегідь виділити собі місце для маневру кинджалом. Неймовірно продумане ведення сторітелу, де перша глава замикає останню; прописаність світу з людьми-вужами, їхнім устроєм та взаємодіями з довколишнім світом.
«Сонцекрес» — історія про те, що, на жаль, було, подекуди є і, маю надію, скоро зникне. Коли я побачила перелік тригерів на початку, то подумала: ну, в багатьох книга вони є, але… Але ні, зважайте на тригери, бо історія настільки темна, що чорніє в очах.
Ви будете чекати на імʼя головної героїні. І що скажу: ну, чекайте.
І ось настав день, коли вони готують свою єдину доньку до сватання - бо, може, саме вона стане тією, хто вдихне життя у вмираючий світ... або ж поховає його остаточно.
Подеколи чоловічі персонажі тут розуміють, що щось не так у їхніх вчинках. Але разом із тим усвідомлюють, що це не виправдання 👌
Текст сповнений тезисів, що змушують підгорати:
— А я, як мати, хочу для неї простого жіночого щастя, щоб вона стала справжньою жінкою, мала чоловіка, могла його доглядати та піклуватися про нього.
Але героїня на таке подумки закочує очі і ми разом із нею.
Проблиски гумору тут настільки виважені та вчасні, а діалоги грамотно складені — і цей тандем продавав мені книгу щоразу під час читання ще більше.
— Сестру, на жаль, не можу, — серйозно відповів Млад. — Ми втратили її.
Хлопець розгубився:
— Втратили? Як це?
— Суницею подавилася, таке горе.
— Мені дуже жаль...
💔 Книга читається на одному болісному подиху 💔
April 20, 2026
Обожнюю відкривати для себе нове незвичне українське фентезі. І "Сонцекрес" — однозначно одна з найкращих книг, які я читала серед фентезі від укр авторів.
У нас на ринку дуже мало книжок, які ґрунтуються на слов'янській мітології, а про ретелінг про Бабу Ягу ви й взагалі навряд чи чули. Попри те, що авторка розповідала, що намагалась зробити книгу спеціально клішованою, аби потім зруйнувати вщент ці кліше, все ж багато моментів для мене були несподіваними, стали приємним відкриттям.
Світоустрій шикарний, хоч це й перша книга циклу, проте вже цікаво за всім спостерігати. Але! Герої — це щось особливе, оскільки ти не можеш їх поділити суто на позитивних, чи негативних, вони всі, включно з головною героїнею, викликають суперечливі думки, водночас комусь хочеться співчувати, когось розгадати. А ще тут є ДРАКОООООН! Який — дізнаєтесь вже самі, не буде ж я все вам спойлерити)))
Зауважте, що це саме дарк фентезі, є трохи тригерів. Я очікувала, що буде жорсткіше, тож мене взагалі нічого не бентежило, однак розумію, що кожен по-різному може сприймати різні речі.
Для мене це точно топ. І величезна рекомендація для всіх поціновувачів фентезі!
У нас на ринку дуже мало книжок, які ґрунтуються на слов'янській мітології, а про ретелінг про Бабу Ягу ви й взагалі навряд чи чули. Попри те, що авторка розповідала, що намагалась зробити книгу спеціально клішованою, аби потім зруйнувати вщент ці кліше, все ж багато моментів для мене були несподіваними, стали приємним відкриттям.
Світоустрій шикарний, хоч це й перша книга циклу, проте вже цікаво за всім спостерігати. Але! Герої — це щось особливе, оскільки ти не можеш їх поділити суто на позитивних, чи негативних, вони всі, включно з головною героїнею, викликають суперечливі думки, водночас комусь хочеться співчувати, когось розгадати. А ще тут є ДРАКОООООН! Який — дізнаєтесь вже самі, не буде ж я все вам спойлерити)))
Зауважте, що це саме дарк фентезі, є трохи тригерів. Я очікувала, що буде жорсткіше, тож мене взагалі нічого не бентежило, однак розумію, що кожен по-різному може сприймати різні речі.
Для мене це точно топ. І величезна рекомендація для всіх поціновувачів фентезі!
May 24, 2026
Чудовий дебют!
Така темна, важка і дуже жіноча книжка, де кожен слизький погляд у біг ГГ і сексистський коментар відчуваєш сама.
Спочатку насправді було трохи важко влитися: жодного пояснення, передмови, нас просто кидають у гущу якихось подій, про які ми дізнаємося потім протягом усього сюжету. Потім, звісно, усе розвиднюється, але лише для того, щоб під кінець залишити ще більше питань.
Мені дуже сподобалося, як авторка жонглює жанровими стереотипами впродовж усієї історії. Тут і гг, яка та сама обрана (тм), але уся розповідь зав'язана на втечі від тієї обраності. Тут і dark brooding чоловічний персонаж, який врешті-решт виявляється тим, ким вони найчастіше і є: аб'юзером, байдужим до бажань жінки. Жоден з персонажів, про яких ми мали можливість дізнатися у цій частині, не є позитивним, деяких навіть сірими не назвеш, при тому що наша головна пані досі може мати до них теплі відчуття - це збиває з пантелику, але є абсолютно логічним для світу, який по суті є патріархатом на стероїдах.
На жаль, видно, що це лише початок літературного шляху авторки. Текст місцями побудований дивно: то пропускає найцікавіші саспенсні моменти, то навпаки розтягує те, що можна було б легко скоротити. Інформаційні вставки перед главами, які трохи дихнули на мене ностальгією за Дев'ятим домом, розташовані іноді занадто рано або пізно, щоб розуміти, про що йдеться в них. Незрозумілі зміни часу з минулого на теперішній, трохи надмірні описи персонажів, вирази, нехарактерні тутешньому лору. Але все це легко коректується, особливо коли в основі ми маємо захопливу історію.
А історія-то захоплива, хоча й дуже жорстока у дуже нехарактерному для темного фентезі плані. Антагоніст тут, як не дивно, не якась окрема особа чи істота, а мізогінія, якою просякнута вся історія і кожен тутешній персонаж. Особливо приємно, що відповідь нашої ГГ, народженої і вирощеної в ній, на подібні умови життя є зовсім логічною і навіть обгрунтованою в самому тексті.
А ще тут купа нашої міфології, новий правопис (за популяризацію окремий плюсик!) і стільки жартів, що без них я б точно не вивезла тутешній морок.
Єдине побажання, що росло в мене разом з розвитком подій, була присутність персонажок. Вони тут, звісно, є, особливо на початку, але, на жаль, жодна з них не отримує також ж розвитку, як чоловіки. Я розумію, що відчуженість ГГ від жіноцтва теж було, можливо, прийомом, щоб зробити дарк фентезі ще більш дарк, але для контрасту було б чудово мати хоча б якусь приятельку, розмови з якою не обмежуються стосунками з хлопцями. Маю надію, що в наступних частинах щось таке та й буде.
Загалом, я дуже рада бачити такі жанрові експерименти у нашій літературі і з задоволенням слідкуватиму за творчістю пані Білак надалі.
Така темна, важка і дуже жіноча книжка, де кожен слизький погляд у біг ГГ і сексистський коментар відчуваєш сама.
Спочатку насправді було трохи важко влитися: жодного пояснення, передмови, нас просто кидають у гущу якихось подій, про які ми дізнаємося потім протягом усього сюжету. Потім, звісно, усе розвиднюється, але лише для того, щоб під кінець залишити ще більше питань.
Мені дуже сподобалося, як авторка жонглює жанровими стереотипами впродовж усієї історії. Тут і гг, яка та сама обрана (тм), але уся розповідь зав'язана на втечі від тієї обраності. Тут і dark brooding чоловічний персонаж, який врешті-решт виявляється тим, ким вони найчастіше і є: аб'юзером, байдужим до бажань жінки. Жоден з персонажів, про яких ми мали можливість дізнатися у цій частині, не є позитивним, деяких навіть сірими не назвеш, при тому що наша головна пані досі може мати до них теплі відчуття - це збиває з пантелику, але є абсолютно логічним для світу, який по суті є патріархатом на стероїдах.
На жаль, видно, що це лише початок літературного шляху авторки. Текст місцями побудований дивно: то пропускає найцікавіші саспенсні моменти, то навпаки розтягує те, що можна було б легко скоротити. Інформаційні вставки перед главами, які трохи дихнули на мене ностальгією за Дев'ятим домом, розташовані іноді занадто рано або пізно, щоб розуміти, про що йдеться в них. Незрозумілі зміни часу з минулого на теперішній, трохи надмірні описи персонажів, вирази, нехарактерні тутешньому лору. Але все це легко коректується, особливо коли в основі ми маємо захопливу історію.
А історія-то захоплива, хоча й дуже жорстока у дуже нехарактерному для темного фентезі плані. Антагоніст тут, як не дивно, не якась окрема особа чи істота, а мізогінія, якою просякнута вся історія і кожен тутешній персонаж. Особливо приємно, що відповідь нашої ГГ, народженої і вирощеної в ній, на подібні умови життя є зовсім логічною і навіть обгрунтованою в самому тексті.
А ще тут купа нашої міфології, новий правопис (за популяризацію окремий плюсик!) і стільки жартів, що без них я б точно не вивезла тутешній морок.
Єдине побажання, що росло в мене разом з розвитком подій, була присутність персонажок. Вони тут, звісно, є, особливо на початку, але, на жаль, жодна з них не отримує також ж розвитку, як чоловіки. Я розумію, що відчуженість ГГ від жіноцтва теж було, можливо, прийомом, щоб зробити дарк фентезі ще більш дарк, але для контрасту було б чудово мати хоча б якусь приятельку, розмови з якою не обмежуються стосунками з хлопцями. Маю надію, що в наступних частинах щось таке та й буде.
Загалом, я дуже рада бачити такі жанрові експерименти у нашій літературі і з задоволенням слідкуватиму за творчістю пані Білак надалі.
May 21, 2026
Оу, це було вибухово. Але не в один момент, а як з довгою, тліючою ниточкою, що іскриться до самого динаміту. І ти, наче, й слідкуєш за нею очима, але до вибуху все одно виявляєшся не готовий. Це книга, яку важко радити, але от якщо зайде, то відірватись неможливо. Це історія, де самобутність повільно, але впевнено біжить марафон. Тож поїхали.
Концентрація загадок максимальна, адже навіть імʼя головної героїні не називається. Це молода дівчина — вужівна. Тобто одна із клану вужів — істот, що олюднились саме із змій. Вони живуть у Єргу, фактично в горі, мають жорстко патріархальний уклад, де жінки потрібні тільки для народження дітей і обслуговування чоловіків. Тому мене глибоко вразила розкішна самоіронія головної героїні. Чи то як відчайдушний спосіб самозахисту, чи як протест проти системи, але для мене це була чи не найголовніша фішка.
Вона — обʼєкт маніпуляцій і торгів у звʼязку з пророцтвом, тож за неї, а точніше за її утробу йде боротьба між представниками політичних сил.
Вона — мовчить, погоджується, але методично планує втечу.
Які тут образи! Це чиста естетика. Вони не розкриті широко, але підсвічуються точними та індивідуальними деталями. Млад, Марʼян, Назар… Пристрасть, замішана на жорстокості та первісності. Вони абсолютно не позитивні, але ж очей не відвести. Нерозгаданим мною лишився Дарко. Окрема історія — Лаврін. Цей неабияк збентежив.
Який тут світ! За антуражем чимось нагадує раннє Середньовіччя на теренах Київської Русі, але з доволі оригінальними деталями з майбутнього, от як, наприклад, поїзд з тим півнем тощо.
Яка тут атмосфера! Суцільний тригер для адекватної, сучасної людини, але ж і суцільний магнетизм для вибагливого читацького серця.
Діалоги та виклад подій уривчасті, наче з викликом досмакувати своє відчуття самотужки. І це шалено інтригує.
Мова авторки багата, цікава і повністю відповідає трагічно-іронічному вайбу. Гумор, як останній кордон перед розпачем.
А історичні вставки цього загадкового світу — як наче серед «ферерок» ще й «рафаелки» розкидані.
Тож я дуже чекаю продовження. От дуже.
І обережно рекомендую.
Читаймо🫶
Концентрація загадок максимальна, адже навіть імʼя головної героїні не називається. Це молода дівчина — вужівна. Тобто одна із клану вужів — істот, що олюднились саме із змій. Вони живуть у Єргу, фактично в горі, мають жорстко патріархальний уклад, де жінки потрібні тільки для народження дітей і обслуговування чоловіків. Тому мене глибоко вразила розкішна самоіронія головної героїні. Чи то як відчайдушний спосіб самозахисту, чи як протест проти системи, але для мене це була чи не найголовніша фішка.
Вона — обʼєкт маніпуляцій і торгів у звʼязку з пророцтвом, тож за неї, а точніше за її утробу йде боротьба між представниками політичних сил.
Вона — мовчить, погоджується, але методично планує втечу.
Які тут образи! Це чиста естетика. Вони не розкриті широко, але підсвічуються точними та індивідуальними деталями. Млад, Марʼян, Назар… Пристрасть, замішана на жорстокості та первісності. Вони абсолютно не позитивні, але ж очей не відвести. Нерозгаданим мною лишився Дарко. Окрема історія — Лаврін. Цей неабияк збентежив.
Який тут світ! За антуражем чимось нагадує раннє Середньовіччя на теренах Київської Русі, але з доволі оригінальними деталями з майбутнього, от як, наприклад, поїзд з тим півнем тощо.
Яка тут атмосфера! Суцільний тригер для адекватної, сучасної людини, але ж і суцільний магнетизм для вибагливого читацького серця.
Діалоги та виклад подій уривчасті, наче з викликом досмакувати своє відчуття самотужки. І це шалено інтригує.
Мова авторки багата, цікава і повністю відповідає трагічно-іронічному вайбу. Гумор, як останній кордон перед розпачем.
А історичні вставки цього загадкового світу — як наче серед «ферерок» ще й «рафаелки» розкидані.
Тож я дуже чекаю продовження. От дуже.
І обережно рекомендую.
Читаймо🫶
May 20, 2026
Моя оцінка 3,7 певно.
Перші 25% книги я не розуміла, що взагалі відбувається. Чиє весілля навколо? Чи це не весілля? Що за невістки? Що вона відчуває до Дарка? Через це було дуже нудно.
Далі трошки покращувалося, на 35% вже стало досить цікаво і книга вже не відпускала.
Звичайно, все ще знаходилися моментами, які взагалі не зрозуміли були абсолютно, але це вже не псувало настрій.
Презентація книги з авторкою дуже допомогла зрозуміти більше контекста, і надала бажання читати далі, вишукуючи різні пасхалки та символи. Особисто я їх майже не знайшла, здається, але мене це не засмутило.
Кінцівка класна, мені подобаються відкриті кінцівки, тепер треба буде чекати наступну книгу. Сподіваюся вона буде вже скоро.
Але залишилося дуже багато питань по книзі взагалі.
Яка роль Гната в ції історії? Чому Назар так легко її відпустив? Чи правда Дарко продав її? Чи всі померли? Чи померла тільки вона? Звідки взявся дракон? Це вона його викликала? Та і залишається цікавість про долю братів та головної героїні. І звичайно що, як звуть головного персонажа??? І багато-багато інших…
Сподіваюся наступні книги закриють ці прогалини.
Перші 25% книги я не розуміла, що взагалі відбувається. Чиє весілля навколо? Чи це не весілля? Що за невістки? Що вона відчуває до Дарка? Через це було дуже нудно.
Далі трошки покращувалося, на 35% вже стало досить цікаво і книга вже не відпускала.
Звичайно, все ще знаходилися моментами, які взагалі не зрозуміли були абсолютно, але це вже не псувало настрій.
Презентація книги з авторкою дуже допомогла зрозуміти більше контекста, і надала бажання читати далі, вишукуючи різні пасхалки та символи. Особисто я їх майже не знайшла, здається, але мене це не засмутило.
Кінцівка класна, мені подобаються відкриті кінцівки, тепер треба буде чекати наступну книгу. Сподіваюся вона буде вже скоро.
Але залишилося дуже багато питань по книзі взагалі.
Яка роль Гната в ції історії? Чому Назар так легко її відпустив? Чи правда Дарко продав її? Чи всі померли? Чи померла тільки вона? Звідки взявся дракон? Це вона його викликала? Та і залишається цікавість про долю братів та головної героїні. І звичайно що, як звуть головного персонажа??? І багато-багато інших…
Сподіваюся наступні книги закриють ці прогалини.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 7, 2026
Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво. Продовження читатиму, можливо, будуть відповіді на всі питання, що виникли. І цих питань багато
Будь ласка, зважайте на заявлені тригери. Мене дуже вразила сцена сексуального насильства, аж до фізичного болю
Будь ласка, зважайте на заявлені тригери. Мене дуже вразила сцена сексуального насильства, аж до фізичного болю
October 9, 2026
Так довго збиралася писати відгук, що вже вийшла і друга частина.
Загалом, мені сподобалася історія, оця загадка головної героїні та стиль авторки. Буду точно читати решту трилогії, вона мене зачаровує.
Але також, було тут декілька моментів, де я очікувала трохи більше. Найяскравішим прикладом був кінець 7 розділу, де авторка нагнала таку напругу та небезпеку тією ситуацією в якій опинилися герої, що я мало на стіну не лізла і очікувала в наступному розділу грандіозний бій і боротьбу за виживання, а мене ніби холодною водою облили оцим "наступного ранку".
Загалом, мені сподобалася історія, оця загадка головної героїні та стиль авторки. Буду точно читати решту трилогії, вона мене зачаровує.
Але також, було тут декілька моментів, де я очікувала трохи більше. Найяскравішим прикладом був кінець 7 розділу, де авторка нагнала таку напругу та небезпеку тією ситуацією в якій опинилися герої, що я мало на стіну не лізла і очікувала в наступному розділу грандіозний бій і боротьбу за виживання, а мене ніби холодною водою облили оцим "наступного ранку".
May 25, 2026
я не дочитала десь 20%, і поки шо залишаю для себе історію незавершеною, тому шо намагаюсь у голові вкласти події, персонажів, шо хто куда і нашо
мені сподобалось, окрім проблем із редактурою, тому це тверда 4,3.
мені сподобалось, окрім проблем із редактурою, тому це тверда 4,3.
June 4, 2026
хороша історія, котра лишає більше питань, ніж відповідей. сподіваюсь, в другій частині все розкриється
April 29, 2026
Жінка завжди буде жінкою. Тоді і зараз. В минулому чи майбутньому. Чоловіки вирішували і вирішуватимуть її долю. Вужка не бажає йти наготованим їй шляхом. Вона прагне вирватись, вижити і отримати свободу і її шлях до цього не буде легким. Міфи, український сетинг і вперта боротьба за право вирішувати ким їй бути.
July 3, 2026
Події “Сонцекресу” розгортаються у світі, де від жінок вимагають лише двох речей: задирати спідниці та народжувати дітей. І що раніше дівчина почне це робити, то краще.
Наша головна героїня - донька вождя давнього племені змій-напівкровок. Напередодні свята Сонцекресу голова роду збирає на оглядини всіх неодружених чоловіків королівства, які бодай трохи підходять їй за знатністю та віком.
На застіллі вождь приголомшує всіх оголошенням - його єдина донька за легендою має народити дракона. Мовляв, її нащадок стане великим героєм і об'єднає землі. Достеменно невідомо, що це насправді - тонка шлюбна стратегія, прояв пихи чи спроба похизуватися перед імперцями своєю уявна перевагою.
Але ніхто не враховує, чого прагне сама дівчина. Та й питати бажання жінок там взагалі не прийнято. Тож єдине, що їй залишається - покладатися виключно на себе.
Тепер по враженням. Знаєте, я доволі чутлива до тригерних тем, а тут їх стільки, що список попереджень вийшов за розміром як анотацію. Але не можу не відзначити, як делікатно авторка вплела їх у сюжетну канву.
У мене не було відчуття, ніби весь цей біль та жорстокість тут лише для того, щоб шокувати. В цій історії тригери працюють правильно - змальовують похмурість світу й безпосередньо впливають на подальшу трансформацію героїні.
Щодо головної героїні, то в цій частині її сюжетна арка розвивається за принципом "від поганого до найгіршого". Авторка свідомо опускає дівчину на саме дно обставин, пік якого припадає на завершення книжки. Які зміни вони спричинять буде видно у наступних частинах.
А от хто виявився виразнішим за саму героїню, то це її брати. Особливо мені імпонує образ молодшого, Мар’яна. Як чоловік, який ріс у жорстких патріархальних рамкаx, він щосили намагається відповідати усталеним нормам. Проте його маскулінність скидається радше на карикатурне копіювання поведінки старших чоловіків. Це не його стихія, і це чітко помітно з того, як тепло він ставиться до сестри. Патріархат буквально ламає хлопця зсередини, але він уявлення не має як це жити по-іншому.
Попри те, що я готова всім нахвалювати “Сонцекрес” у мене є одна заувага і стосується вона світобудови. Теоретично, світ книги має відображати орієнтовно ХІХ ст, адже там згадується електрика і навіть залізниця. Однак основні події відбуваються у місцях, де ці блага цивілізації просто відсутні або мало представлені.
На презентації авторка пояснювала свій задум тим, що їй хотілося показати, як модерний устрій співіснує із жорсткими архаїчними правилами, де жінка досі є власністю чоловіка. Однак у самому тексті мені забракло маркерів для чіткої ідентифікації світу. Можливо, якщо в подальшому події будуть перенесені у великі міста, тоді світ сприйматиметься інакше.
А тепер про найкраще, що є в цій книжці, а саме стиль авторки. Я готова заплющувати очі на сюжетні хиби чи інші огріхи, якщо мене підкорив текст. На щастя, тут і не треба цього робити, бо все зроблено добре.
Цю історію неймовірно цікаво читати, і головною запорукою цього є манера подачі авторки та її робота з текстом. Там є художні елементи, є описи, є діалоги, хороший ритм. Тому я вважаю “Сонцекрес” чудовим дебютом. А в особі Ясі Білак ми отримали нову перспективну авторку. Моя велика рекомендація.
Наша головна героїня - донька вождя давнього племені змій-напівкровок. Напередодні свята Сонцекресу голова роду збирає на оглядини всіх неодружених чоловіків королівства, які бодай трохи підходять їй за знатністю та віком.
На застіллі вождь приголомшує всіх оголошенням - його єдина донька за легендою має народити дракона. Мовляв, її нащадок стане великим героєм і об'єднає землі. Достеменно невідомо, що це насправді - тонка шлюбна стратегія, прояв пихи чи спроба похизуватися перед імперцями своєю уявна перевагою.
Але ніхто не враховує, чого прагне сама дівчина. Та й питати бажання жінок там взагалі не прийнято. Тож єдине, що їй залишається - покладатися виключно на себе.
Тепер по враженням. Знаєте, я доволі чутлива до тригерних тем, а тут їх стільки, що список попереджень вийшов за розміром як анотацію. Але не можу не відзначити, як делікатно авторка вплела їх у сюжетну канву.
У мене не було відчуття, ніби весь цей біль та жорстокість тут лише для того, щоб шокувати. В цій історії тригери працюють правильно - змальовують похмурість світу й безпосередньо впливають на подальшу трансформацію героїні.
Щодо головної героїні, то в цій частині її сюжетна арка розвивається за принципом "від поганого до найгіршого". Авторка свідомо опускає дівчину на саме дно обставин, пік якого припадає на завершення книжки. Які зміни вони спричинять буде видно у наступних частинах.
А от хто виявився виразнішим за саму героїню, то це її брати. Особливо мені імпонує образ молодшого, Мар’яна. Як чоловік, який ріс у жорстких патріархальних рамкаx, він щосили намагається відповідати усталеним нормам. Проте його маскулінність скидається радше на карикатурне копіювання поведінки старших чоловіків. Це не його стихія, і це чітко помітно з того, як тепло він ставиться до сестри. Патріархат буквально ламає хлопця зсередини, але він уявлення не має як це жити по-іншому.
Попри те, що я готова всім нахвалювати “Сонцекрес” у мене є одна заувага і стосується вона світобудови. Теоретично, світ книги має відображати орієнтовно ХІХ ст, адже там згадується електрика і навіть залізниця. Однак основні події відбуваються у місцях, де ці блага цивілізації просто відсутні або мало представлені.
На презентації авторка пояснювала свій задум тим, що їй хотілося показати, як модерний устрій співіснує із жорсткими архаїчними правилами, де жінка досі є власністю чоловіка. Однак у самому тексті мені забракло маркерів для чіткої ідентифікації світу. Можливо, якщо в подальшому події будуть перенесені у великі міста, тоді світ сприйматиметься інакше.
А тепер про найкраще, що є в цій книжці, а саме стиль авторки. Я готова заплющувати очі на сюжетні хиби чи інші огріхи, якщо мене підкорив текст. На щастя, тут і не треба цього робити, бо все зроблено добре.
Цю історію неймовірно цікаво читати, і головною запорукою цього є манера подачі авторки та її робота з текстом. Там є художні елементи, є описи, є діалоги, хороший ритм. Тому я вважаю “Сонцекрес” чудовим дебютом. А в особі Ясі Білак ми отримали нову перспективну авторку. Моя велика рекомендація.
September 8, 2026
У цієї книги є дві сильні сторони:
1. Послідовність проблематики. Це історія про безапеляційність та категоричність патріархального устрою та сексизму. Ягера - жива річ, чиє життя мусить пройти по наперед визначеним коліям. І головне: авторка показує це, а не переказує.
2. Світобудова. "Сонцекрес" - це передусім цікавий та самобутній (дійсно, ніколи не зустрічалась з чимось подібним) світ, що побудований на слов'янській міфології та цікавих вигадках авторки. Чого тільки вартують Вужі - нечисть, плем'я Ягери, нащадки великого Дракона, що живе у підземному місті. І таких істот у цій книзі багато. І це насправді було найцікавіше у цій книзі!
Водночас я стикнулась і з абсолютно суб'єктивним мінусом: це початок великої історії, яка розтягнеться на декілька книг, тож сюжет "Сонцекресу" ну такий напівпрозорий - що друга половина книги стала для мене викликом. Так, мені було надзвичайно цікаво досліджувати світ, але я не "втягнулась" у сюжет першої частини, хоча повірила глобальній проблематиці всієї історії. Я банально так і не зрозуміла хто там зрадник у цій книзі, а хто - ні😅
І від цього мені трошки прикро, бо Яся Білак дуже талановита авторка. І не тільки авторка, а й ілюстраторка, бо оформлення книги - це її доробок і я у захваті від нього! Але от так сталося, моєму темпераменту книга не підійшла.
Тому так: книгу раджу всім, хто любить досліджувати складні та самобутні світи й готовий прийняти, що це повільна історія.
А ще більше думок про книжки у моєму Telegram-каналі.
1. Послідовність проблематики. Це історія про безапеляційність та категоричність патріархального устрою та сексизму. Ягера - жива річ, чиє життя мусить пройти по наперед визначеним коліям. І головне: авторка показує це, а не переказує.
2. Світобудова. "Сонцекрес" - це передусім цікавий та самобутній (дійсно, ніколи не зустрічалась з чимось подібним) світ, що побудований на слов'янській міфології та цікавих вигадках авторки. Чого тільки вартують Вужі - нечисть, плем'я Ягери, нащадки великого Дракона, що живе у підземному місті. І таких істот у цій книзі багато. І це насправді було найцікавіше у цій книзі!
Водночас я стикнулась і з абсолютно суб'єктивним мінусом: це початок великої історії, яка розтягнеться на декілька книг, тож сюжет "Сонцекресу" ну такий напівпрозорий - що друга половина книги стала для мене викликом. Так, мені було надзвичайно цікаво досліджувати світ, але я не "втягнулась" у сюжет першої частини, хоча повірила глобальній проблематиці всієї історії. Я банально так і не зрозуміла хто там зрадник у цій книзі, а хто - ні😅
І від цього мені трошки прикро, бо Яся Білак дуже талановита авторка. І не тільки авторка, а й ілюстраторка, бо оформлення книги - це її доробок і я у захваті від нього! Але от так сталося, моєму темпераменту книга не підійшла.
Тому так: книгу раджу всім, хто любить досліджувати складні та самобутні світи й готовий прийняти, що це повільна історія.
А ще більше думок про книжки у моєму Telegram-каналі.
July 3, 2026
Я дуже вчасно прочитала цю книжку, бо якраз анонсовано її другу частину, і я рішуче долучаюся до тих, хто на неї чекає.
Це історія про дівчину дев’ятнадцяти років, яка намагається уникнути осоружного заміжжя. Події розгортаються в цікавезному світі, який нам поки показують скупо, але і вже показане захоплює. Також пролог одразу натякає, що героїня вижила (було непросто) і багато років потому розповідає цю історію дивній дитині, з якою в першій книзі ще далеко не все ясно. Дякую, пані авторко, мені було дуже важливо це знати.
Світ наче вигаданий (його історія, геополітика і ще певні подробиці розповідають в епіграфах до розділів — розлогих цитатах з місцевої літератури та преси), але героїв звуть Одарка, Катря, Мар’ян, Назар тощо, а представник іншого народу розмовляє мовою, яка мені нагадала болгарську (не знаю, яка там насправді, може, якась мішанка). Його репліки, до речі, перекладаються, хоча я не певна, що в тому є потреба.
Цей світ сповнений мітологічних істот. Він веде свою історію від героя, який здолав дракона, от тільки це не казка, бо щонайменше дракон існував насправді. Від його дітей — змій — пішли цікаві народи: змії шлюбилися з людськими жінками (жінки серед них народжуються вкрай рідко), і їхні нащадки поступово ставали дедалі більше схожими на людей. Уже кілька поколінь у них і хвостів нема.
А ще ці краї, які доти були князівствами, не так давно (в історичному масштабі) захопила імперія. Хтось опирався до останнього і був захоплений у вкрай зруйнованому стані, хтось вчасно оцінив перспективи і здався. Але так чи інакше всім довелося чимось поступитися. Народ вужів був буквально загнаний під землю. Там вони і живуть — у багатоярусному підземному місті, що стоїть на перетині торгових шляхів. Вужів мало хто любить, тож, хай у них і багато гостей, вони переважно живуть ізольованою спільнотою та зрідка залишають своє місто.
Один із приводів таки ненадовго його залишити — це Сонцекрес, він же свято Купала. У цей день всі їдуть на свято: плести вінки та обирати собі суджених. Ну як обирати. Боги обирають. Ну як боги...
У Батька вужів багато дітей, а донька лише одна. І цьогоріч — останній шанс видати її заміж, бо має вже дев’ятнадцять років, це, на їхні гроші, перестарок. (Так, ми всі знаємо, що насправді мало де дівчат масово видавали заміж у 12-15 років. Але нам показують аж настільки патріархатне суспільство.) Тож Батько розігрує козирну карту — пророцтво, згідно з яким, його негарна і не надто юна донька насправді принесе чоловікові величезний бонус. Але є нюанс: сама донька не хоче заміж. І сповнена рішучости наполягти на своєму.
Світ, який нам показують, як я вже казала, дуже патріархатний. В родині начебто є любов: брати піклуються про сестру, хвилюються за неї, вони з нею доволі ніжні. Але водночас вона — власність, чию долю вирішать, не спитавши в неї. Її слово нічого не важить. Вона не може втручатися в «чоловічі справи», тобто обговорення власного майбутнього. Її люблять, але без вагань принесуть у жертву амбіціям родини.
Гадаю, саме з патріархатністю (читай заточеністю на консервативні цінності) пов’язана ще одна важлива особливість цього світу: тут уже почався технологічний поступ, є залізниця, наприклад, де-не-де жінки борються за емансипацію. Але ті краї, які нам показують, живуть так, наче цього всього немає. У них уклад, який на тлі всіх цих нововведень здається застарілим, бо у своїй «глушині» вони живуть «по-старому».
У цій книзі ви побачите:
— проблему домашнього насильства в усій красі;
— політичні інтриги з присмаком антиімперських визвольних змагань (переважно дуже обережних, бо імперія надто сильна);
— троп «хлопця і дівчину хочуть примусово пошлюбити, а вони разом опираються», густо замішаний на зраді і взаємних образах;
— зґвалтування (не графічне, але моторошне);
— чимало бійок, поранень, смертей;
— творчо переосмислену українську мітологію, справжню і «кабінетну». Перевертні, перелесники, русалки — кого тут тільки немає.
Я вже бачила, що цій книзі закидають пасивність героїні. Частково я згодна: вона більшу частину часу пасивна. Але тому є цілком обґрунтовані причини: вона достеменно знає, що її спроби щось змінити, якось діяти — марні. І переважно спостерігає, збираючи сили для того, щоб у вирішальну мить щось таки вдіяти. Героїня не байдужа до власної долі. Вона зачаїлася, чекаючи нагоди. Це анітрохи не дивно, зважаючи на те, в якому світі вона живе. Гадаю, прочитавши «Сонцекрес», ви, як і я, звернете увагу: головну героїню жодного разу не названо на ім’я. Ми прожили з нею цілу книжку, але досі не знаємо, як її звати. Промовиста деталь.
Мені сподобалася сама історія, сподобалося, як написано. Маю лише дві претензії: по-перше, книжка завершується оцетакповоротом, а я таке не люблю, мені більше до вподоби реальні фінали, коли ця конкретна історія завершена, але далі може ще статися щось цікаве. І по-друге, текст дуже кепсько вичитаний. Бракує багатьох ком (зокрема при зверненні, яке, до того ж, не має кличного відмінку, а також загубилися коми, що мали б закривати підрядні речення та деякі звороти), натомість є зайві; чимало пунктуаційних помилок у прямій мові. Десь бракує слова або додане зайве, чим спотворено сенс речення. Наприклад, оповідається про персонажку, яка зробила те, сказала це. Наступне речення: зробивши те-то, пішла. Тобто це все ще про ту персонажку. Але хтось необачнинй вставляє недоречне «я»: «я пішла», хоча зі змісту очевидно, що це помилка. На першій сторінці неправильно пораховано книжки 🙂 Сподіваюся, надалі ті, хто вичитують тексти «Видавництва», будуть уважніші. Якість самої книжки класна, шрифт зручний для читання, книжка легко розкривається, приємна на дотик.
Але от чесно: це все — дрібниці порівняно з тим, що історія цікава, світ цікавий, а за персонажку щиро вболіваєш. Раджу цю книжку всім, кого цікавить феміністична жанрова література.
Це історія про дівчину дев’ятнадцяти років, яка намагається уникнути осоружного заміжжя. Події розгортаються в цікавезному світі, який нам поки показують скупо, але і вже показане захоплює. Також пролог одразу натякає, що героїня вижила (було непросто) і багато років потому розповідає цю історію дивній дитині, з якою в першій книзі ще далеко не все ясно. Дякую, пані авторко, мені було дуже важливо це знати.
Світ наче вигаданий (його історія, геополітика і ще певні подробиці розповідають в епіграфах до розділів — розлогих цитатах з місцевої літератури та преси), але героїв звуть Одарка, Катря, Мар’ян, Назар тощо, а представник іншого народу розмовляє мовою, яка мені нагадала болгарську (не знаю, яка там насправді, може, якась мішанка). Його репліки, до речі, перекладаються, хоча я не певна, що в тому є потреба.
Цей світ сповнений мітологічних істот. Він веде свою історію від героя, який здолав дракона, от тільки це не казка, бо щонайменше дракон існував насправді. Від його дітей — змій — пішли цікаві народи: змії шлюбилися з людськими жінками (жінки серед них народжуються вкрай рідко), і їхні нащадки поступово ставали дедалі більше схожими на людей. Уже кілька поколінь у них і хвостів нема.
А ще ці краї, які доти були князівствами, не так давно (в історичному масштабі) захопила імперія. Хтось опирався до останнього і був захоплений у вкрай зруйнованому стані, хтось вчасно оцінив перспективи і здався. Але так чи інакше всім довелося чимось поступитися. Народ вужів був буквально загнаний під землю. Там вони і живуть — у багатоярусному підземному місті, що стоїть на перетині торгових шляхів. Вужів мало хто любить, тож, хай у них і багато гостей, вони переважно живуть ізольованою спільнотою та зрідка залишають своє місто.
Один із приводів таки ненадовго його залишити — це Сонцекрес, він же свято Купала. У цей день всі їдуть на свято: плести вінки та обирати собі суджених. Ну як обирати. Боги обирають. Ну як боги...
У Батька вужів багато дітей, а донька лише одна. І цьогоріч — останній шанс видати її заміж, бо має вже дев’ятнадцять років, це, на їхні гроші, перестарок. (Так, ми всі знаємо, що насправді мало де дівчат масово видавали заміж у 12-15 років. Але нам показують аж настільки патріархатне суспільство.) Тож Батько розігрує козирну карту — пророцтво, згідно з яким, його негарна і не надто юна донька насправді принесе чоловікові величезний бонус. Але є нюанс: сама донька не хоче заміж. І сповнена рішучости наполягти на своєму.
Світ, який нам показують, як я вже казала, дуже патріархатний. В родині начебто є любов: брати піклуються про сестру, хвилюються за неї, вони з нею доволі ніжні. Але водночас вона — власність, чию долю вирішать, не спитавши в неї. Її слово нічого не важить. Вона не може втручатися в «чоловічі справи», тобто обговорення власного майбутнього. Її люблять, але без вагань принесуть у жертву амбіціям родини.
Гадаю, саме з патріархатністю (читай заточеністю на консервативні цінності) пов’язана ще одна важлива особливість цього світу: тут уже почався технологічний поступ, є залізниця, наприклад, де-не-де жінки борються за емансипацію. Але ті краї, які нам показують, живуть так, наче цього всього немає. У них уклад, який на тлі всіх цих нововведень здається застарілим, бо у своїй «глушині» вони живуть «по-старому».
У цій книзі ви побачите:
— проблему домашнього насильства в усій красі;
— політичні інтриги з присмаком антиімперських визвольних змагань (переважно дуже обережних, бо імперія надто сильна);
— троп «хлопця і дівчину хочуть примусово пошлюбити, а вони разом опираються», густо замішаний на зраді і взаємних образах;
— зґвалтування (не графічне, але моторошне);
— чимало бійок, поранень, смертей;
— творчо переосмислену українську мітологію, справжню і «кабінетну». Перевертні, перелесники, русалки — кого тут тільки немає.
Я вже бачила, що цій книзі закидають пасивність героїні. Частково я згодна: вона більшу частину часу пасивна. Але тому є цілком обґрунтовані причини: вона достеменно знає, що її спроби щось змінити, якось діяти — марні. І переважно спостерігає, збираючи сили для того, щоб у вирішальну мить щось таки вдіяти. Героїня не байдужа до власної долі. Вона зачаїлася, чекаючи нагоди. Це анітрохи не дивно, зважаючи на те, в якому світі вона живе. Гадаю, прочитавши «Сонцекрес», ви, як і я, звернете увагу: головну героїню жодного разу не названо на ім’я. Ми прожили з нею цілу книжку, але досі не знаємо, як її звати. Промовиста деталь.
Мені сподобалася сама історія, сподобалося, як написано. Маю лише дві претензії: по-перше, книжка завершується оцетакповоротом, а я таке не люблю, мені більше до вподоби реальні фінали, коли ця конкретна історія завершена, але далі може ще статися щось цікаве. І по-друге, текст дуже кепсько вичитаний. Бракує багатьох ком (зокрема при зверненні, яке, до того ж, не має кличного відмінку, а також загубилися коми, що мали б закривати підрядні речення та деякі звороти), натомість є зайві; чимало пунктуаційних помилок у прямій мові. Десь бракує слова або додане зайве, чим спотворено сенс речення. Наприклад, оповідається про персонажку, яка зробила те, сказала це. Наступне речення: зробивши те-то, пішла. Тобто це все ще про ту персонажку. Але хтось необачнинй вставляє недоречне «я»: «я пішла», хоча зі змісту очевидно, що це помилка. На першій сторінці неправильно пораховано книжки 🙂 Сподіваюся, надалі ті, хто вичитують тексти «Видавництва», будуть уважніші. Якість самої книжки класна, шрифт зручний для читання, книжка легко розкривається, приємна на дотик.
Але от чесно: це все — дрібниці порівняно з тим, що історія цікава, світ цікавий, а за персонажку щиро вболіваєш. Раджу цю книжку всім, кого цікавить феміністична жанрова література.
October 16, 2026
Я скупляю все українське фентезі, яке тільки бачу, і я надзвичайно рада, коли мені трапляються щось, що не хочеться відкладати, поки не дочитаєш. Другу частина замовила ще на передзамовлені(такі гарні книги, я в захваті), дуже чекаю на третю!
October 6, 2026
Хороша цікава задумка, якщо з нуля сісти і переписати нормально - там буде потенціал. А поки що таке враження, що книгу не читали ні рідери, ні редактор (доречі, в кінці навіть є список рідерів, і я маю тепер безліч питань до компетенції цих людей).
Героїня іде - когось зустріла - поговорила - встає і уходить (а коли сісти встигла ??). Героїня думає "а от *забула ім'я * казала те і оте", хоча *забула ім' я* вона зустріла в попередній главі вперше, їх розмова зайняла півтори сторінки, я перечитала - конкретно на цю тему не було сказано нічого. В кінці кажуть "героїня виколола око" але конкретно в той момент сутички описано було так, що я взагалі не зрозуміла, чи вона його змогла ножем торкнутися, чи лиш здалеку погрожувала і тим закінчилося... І таких прикладів безліч, вони просто на кожній сторінці!! От я читаю, розумію що вже якось випадаю з контекста, повертаюся назад щоб перевірити - може, я пропустила щось. Але ні, це авторка пропустила щось, бо думка летить швидше ніж рука встигає записувати. Ну або редактори стискали текст для економії паперу і видалили кожне третє слово..
Але якість тексту це ще не все. Це мав би бути темний жорстокий світ. Але сюжет не темний взагалі - 400 сторінок дівчину намагаються видати заміж. Нам постійно нагадують, як її всі навколо презирають і "не хочуть", але прагнуть мати за жінку з політичних причин. Сама героїня ніяка, бо її характер і внутрішній світ авторка вирішила не прописувати взагалі. Навколо неї ходить десяток братів, декого названо по іменам, один старший, один улюблений, але переважно це просто якась біомаса (ну це логічно, якщо головну героїню не прописали, нащо ж розмінюватися на решту). А, ну і щоб ми не забували, про "темне і жорстоке", постійно згадується побиття жінок, домашнє насилля, ну і просто бійки навколо, шоб було. Але зроблено це не атмосферно, я не відчула ні зловісного нагнітання, ні занурення в проблематику, нічого. Неприємно на рівні "фу, ну бидло" і на тому все.
Загалом, не книга, а суцільна кров з очей. Нащо я дочитала? Як виявилося, заради останніх глав. Спойлер, в кінці дівчину таки збезчестили. Момент, коли її ніхто не врятував в "останній момент", був найкращим в книзі. Не (лише) тому, що я зла і мені не шкода бідосю, просто нарешті це вклалося в темну драматургію, нагнітання і проблематику. Нарешті я відчула хоч трохи хоч чогось.
Тож одна зірочка за світобудову, і ще пів за з**алтування. І раптом кому цікаво, фінал абсолютно відкритий, з міцними гачками на продовження
Героїня іде - когось зустріла - поговорила - встає і уходить (а коли сісти встигла ??). Героїня думає "а от *забула ім'я * казала те і оте", хоча *забула ім' я* вона зустріла в попередній главі вперше, їх розмова зайняла півтори сторінки, я перечитала - конкретно на цю тему не було сказано нічого. В кінці кажуть "героїня виколола око" але конкретно в той момент сутички описано було так, що я взагалі не зрозуміла, чи вона його змогла ножем торкнутися, чи лиш здалеку погрожувала і тим закінчилося... І таких прикладів безліч, вони просто на кожній сторінці!! От я читаю, розумію що вже якось випадаю з контекста, повертаюся назад щоб перевірити - може, я пропустила щось. Але ні, це авторка пропустила щось, бо думка летить швидше ніж рука встигає записувати. Ну або редактори стискали текст для економії паперу і видалили кожне третє слово..
Але якість тексту це ще не все. Це мав би бути темний жорстокий світ. Але сюжет не темний взагалі - 400 сторінок дівчину намагаються видати заміж. Нам постійно нагадують, як її всі навколо презирають і "не хочуть", але прагнуть мати за жінку з політичних причин. Сама героїня ніяка, бо її характер і внутрішній світ авторка вирішила не прописувати взагалі. Навколо неї ходить десяток братів, декого названо по іменам, один старший, один улюблений, але переважно це просто якась біомаса (ну це логічно, якщо головну героїню не прописали, нащо ж розмінюватися на решту). А, ну і щоб ми не забували, про "темне і жорстоке", постійно згадується побиття жінок, домашнє насилля, ну і просто бійки навколо, шоб було. Але зроблено це не атмосферно, я не відчула ні зловісного нагнітання, ні занурення в проблематику, нічого. Неприємно на рівні "фу, ну бидло" і на тому все.
Загалом, не книга, а суцільна кров з очей. Нащо я дочитала? Як виявилося, заради останніх глав. Спойлер, в кінці дівчину таки збезчестили. Момент, коли її ніхто не врятував в "останній момент", був найкращим в книзі. Не (лише) тому, що я зла і мені не шкода бідосю, просто нарешті це вклалося в темну драматургію, нагнітання і проблематику. Нарешті я відчула хоч трохи хоч чогось.
Тож одна зірочка за світобудову, і ще пів за з**алтування. І раптом кому цікаво, фінал абсолютно відкритий, з міцними гачками на продовження
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 14, 2026
Хороший дебют, але ще є над чим працювати.
Почну з того, що до книжки в мене були досить високі очікування через хороші перші відгуки та опис, що, в принципі не може не зацікавити. Така собі оповідь служниці в сетингу слов'янської міфології. Тут жінки потрібні лише для народження дітей та обслуговування чоловіка, чиєю власністю й стають після укладання шлюбу.
Головна героїня- одна з давнього роду вужів, які вже давно втратили свою подобу нечисті й виглядають як люди, лише з деякими відмінностями, що відсилають до предків. Так от, за пророцтвом, що отримав її батько, вона має народити дракона, героя, що об'єднає давно втрачені землі. Але головній героїні (чиє ім'я ми в цій частині так і не дізнаємося) нафіг не всралася її обраність і перспектива одруження, що повторить долю усіх жінок до і після неї, тож весь час вона марить планом втечі.
Якраз в цей час вона з братами відправляється в інше місто на свято сонцекресу, де щороку й вирішується доля молодих дівчат шляхом вибору їх хлопцями та бійкою за обраницю за необхідності.
Задумка класна, поки рано говорити про щось масштабне, бо це лише початок і, як на мене, зав'язка подальшої історії гг, але оцінити всесвіт вже можна. Ну а всесвіт вабить до себе слов'янською міфологією, політичними інтригами, драконами й способами літочислення (13 місяців в році, давно вважаю, що це геніальна ідея!). І в той же час жахає зведеним до абсолюту патріархальним устроєм, де кожна фраза про "службу чоловіку", "плодовитість черева" та "слухняність" ріже ніби ножем по серцю. Наче це й гіпертрофоване патріархальне суспільство в фентезійній книжці, а наче й так багато прикро спільного з нашим життям.
Це темне фентезі, тож тут на багатьох персонажів не можна повісити ярлик доброго чи поганого. Всі намагаються жити або виживати за встановленими правилами й часто виникає дивне відчуття, коли персонаж, до якого вже встигла відчути відразу, проявляє себе з трохи кращої сторони. Але це й додає реалістичності діям та почуттям героїв, зокрема якщо враховувати в якому всесвіті вони живуть. Головна героїня саркастична й крута, але абстрагована від іншого жіноцтва в силу своїх особливостей. Далі хотілося б побільше дівчат серед основних персонажів.
Герої не ідеальні, а живі й виразні, вони безпечно викликають ті емоції, які мають викликати. В цій частині авторка багато уваги приділила розкриттю взаємин всередині сім'ї головної героїні. За це окремий плюсик. Як і за рикарів.
Тепер трохи про мінуси.
На початку я встигла трохи розчаруватися через дивну структуру оповіді. Часто здавалося що з тексту прямо вирвані шматки. Час, місце й стан головної героїні скаче з абзацу в абзац. Чи то текст справді добряче порізали при редактурі, чи то варто було це все по-іншому розмежовувати, тобто додавати пробіл між певними абзацами. Повість плутана, забагато загадок впереміш із плітками, фактами про світоустрій та сім'ю гг. Нас кидають у всесвіт і дають забагато не дозованої і мало структурованої інформації, що знатно так плутає. Це стосується першої третини книги, що у деяких читачів може відбити бажання просуватися далі. Потім воно якось потроху вирівнюється і взагалі здається що це зовсім інший текст, який набагато приємніше й зрозуміліше читати.
Але може я чогось не розумію й так і треба. Цілком можливо, бо в тропах зазначено ненадійного оповідача, а всю історію розповідає головна героїня, тож може це на початку такий стилістичний прийом рваної оповіді, що показує її фрагментарне, плутане бачення й спотворений темп розвитку подій. Але якщо це справді так, то особисто мені цей прийом додав більше дискомфорту, ніж розкриття персонажки.
Також мені дуже не вистачило мапи або хоча б якогось окремого словесно-схематичного опису держави й територіального устрою. Бо воно то наче в тексті й описано, але з часом все зливається та сплутується в голові. Добре, що в додатках є родоводи головних героїв та перелік божеств місцевого пантеону (яких досить мало затронули в цій частині), але мапа б також дуже не завадила.
Зрештою, інтрига була присутня протягом усієї книжки, а закінчилася вона на кліфхенгері. Авторці вдалося мене зацікавити, тож я чекатиму на наступну книжку циклу. В інстаграмі видавництва піддивилася, що цикл матиме назву "Тричі народжена", яка відсилає до триєдиної богині (дівчини, матері й стариці) тож вже можна робити здогадки про те, яким періодам життя головної героїні буде присвячено наступні книжки. Потім ще погортала тг канал авторки й тепер відчайдушно потребую записів клубів / презентацій, аби послухати більше про великодки й символізм у тексті.
(Відгуки на сучукрліт в інст @_daria_barnes)
Почну з того, що до книжки в мене були досить високі очікування через хороші перші відгуки та опис, що, в принципі не може не зацікавити. Така собі оповідь служниці в сетингу слов'янської міфології. Тут жінки потрібні лише для народження дітей та обслуговування чоловіка, чиєю власністю й стають після укладання шлюбу.
Головна героїня- одна з давнього роду вужів, які вже давно втратили свою подобу нечисті й виглядають як люди, лише з деякими відмінностями, що відсилають до предків. Так от, за пророцтвом, що отримав її батько, вона має народити дракона, героя, що об'єднає давно втрачені землі. Але головній героїні (чиє ім'я ми в цій частині так і не дізнаємося) нафіг не всралася її обраність і перспектива одруження, що повторить долю усіх жінок до і після неї, тож весь час вона марить планом втечі.
Якраз в цей час вона з братами відправляється в інше місто на свято сонцекресу, де щороку й вирішується доля молодих дівчат шляхом вибору їх хлопцями та бійкою за обраницю за необхідності.
Задумка класна, поки рано говорити про щось масштабне, бо це лише початок і, як на мене, зав'язка подальшої історії гг, але оцінити всесвіт вже можна. Ну а всесвіт вабить до себе слов'янською міфологією, політичними інтригами, драконами й способами літочислення (13 місяців в році, давно вважаю, що це геніальна ідея!). І в той же час жахає зведеним до абсолюту патріархальним устроєм, де кожна фраза про "службу чоловіку", "плодовитість черева" та "слухняність" ріже ніби ножем по серцю. Наче це й гіпертрофоване патріархальне суспільство в фентезійній книжці, а наче й так багато прикро спільного з нашим життям.
Це темне фентезі, тож тут на багатьох персонажів не можна повісити ярлик доброго чи поганого. Всі намагаються жити або виживати за встановленими правилами й часто виникає дивне відчуття, коли персонаж, до якого вже встигла відчути відразу, проявляє себе з трохи кращої сторони. Але це й додає реалістичності діям та почуттям героїв, зокрема якщо враховувати в якому всесвіті вони живуть. Головна героїня саркастична й крута, але абстрагована від іншого жіноцтва в силу своїх особливостей. Далі хотілося б побільше дівчат серед основних персонажів.
Герої не ідеальні, а живі й виразні, вони безпечно викликають ті емоції, які мають викликати. В цій частині авторка багато уваги приділила розкриттю взаємин всередині сім'ї головної героїні. За це окремий плюсик. Як і за рикарів.
Тепер трохи про мінуси.
На початку я встигла трохи розчаруватися через дивну структуру оповіді. Часто здавалося що з тексту прямо вирвані шматки. Час, місце й стан головної героїні скаче з абзацу в абзац. Чи то текст справді добряче порізали при редактурі, чи то варто було це все по-іншому розмежовувати, тобто додавати пробіл між певними абзацами. Повість плутана, забагато загадок впереміш із плітками, фактами про світоустрій та сім'ю гг. Нас кидають у всесвіт і дають забагато не дозованої і мало структурованої інформації, що знатно так плутає. Це стосується першої третини книги, що у деяких читачів може відбити бажання просуватися далі. Потім воно якось потроху вирівнюється і взагалі здається що це зовсім інший текст, який набагато приємніше й зрозуміліше читати.
Але може я чогось не розумію й так і треба. Цілком можливо, бо в тропах зазначено ненадійного оповідача, а всю історію розповідає головна героїня, тож може це на початку такий стилістичний прийом рваної оповіді, що показує її фрагментарне, плутане бачення й спотворений темп розвитку подій. Але якщо це справді так, то особисто мені цей прийом додав більше дискомфорту, ніж розкриття персонажки.
Також мені дуже не вистачило мапи або хоча б якогось окремого словесно-схематичного опису держави й територіального устрою. Бо воно то наче в тексті й описано, але з часом все зливається та сплутується в голові. Добре, що в додатках є родоводи головних героїв та перелік божеств місцевого пантеону (яких досить мало затронули в цій частині), але мапа б також дуже не завадила.
Зрештою, інтрига була присутня протягом усієї книжки, а закінчилася вона на кліфхенгері. Авторці вдалося мене зацікавити, тож я чекатиму на наступну книжку циклу. В інстаграмі видавництва піддивилася, що цикл матиме назву "Тричі народжена", яка відсилає до триєдиної богині (дівчини, матері й стариці) тож вже можна робити здогадки про те, яким періодам життя головної героїні буде присвячено наступні книжки. Потім ще погортала тг канал авторки й тепер відчайдушно потребую записів клубів / презентацій, аби послухати більше про великодки й символізм у тексті.
(Відгуки на сучукрліт в інст @_daria_barnes)
May 28, 2026
У книги дивовижне оформлення й ілюстрації. На цьому, на превеликий жаль, моя зацікавленість цим твором закінчилася. Хоча ідея, з якою авторка писала цю книгу, виглядала багатообіцяючою. Не хочу рівняти написане до інших прочитаних мною книг. Відкривши першу сторінку, одразу впала в очі пасивність героїні — вона довгий час просто спостерігає за подіями, час від часу кудись ходить або сидить.
Я багато часу витратила на таку коротку книгу. Тричі відкладала її, даючи черговий шанс, але зрештою вирішила себе не мучити й написати чесний відгук.
Гадаю, що особисто в моєму випадку проблема була в редакції, структурі та ритмі, які трохи недопрацювали, а не в письмі авторки.
Переходи між абзацами здавалися вирваними з різних сцен, що часто руйнувало хронологічну послідовність.
Наприклад: головна героїня, здавалося, сидить у шатрі, а потім, з нового абзацу цієї ж сцени, вона вже на дворі гріється на сонці. І таких прикладів у книзі багато.
Я купувала книгу 18+, але герої поводяться надто по-дитячому, особливо героїня, яка то знає, чого прагне, то вмить нічого не розуміє з того, що відбувається.
Я багато часу витратила на таку коротку книгу. Тричі відкладала її, даючи черговий шанс, але зрештою вирішила себе не мучити й написати чесний відгук.
Гадаю, що особисто в моєму випадку проблема була в редакції, структурі та ритмі, які трохи недопрацювали, а не в письмі авторки.
Переходи між абзацами здавалися вирваними з різних сцен, що часто руйнувало хронологічну послідовність.
Наприклад: головна героїня, здавалося, сидить у шатрі, а потім, з нового абзацу цієї ж сцени, вона вже на дворі гріється на сонці. І таких прикладів у книзі багато.
Я купувала книгу 18+, але герої поводяться надто по-дитячому, особливо героїня, яка то знає, чого прагне, то вмить нічого не розуміє з того, що відбувається.
September 25, 2026
«Сонцекрес» — явище унікальне, хоч я й небагато читала українського фентезі, у порівнянні з іншими улюбленими жанрами. Але у собі поєднав елементи, які до того я не зустрічала поєднані разом з нашими міфологічними елементами.
Темне фентезі — список триґерів для мене не показник, показник — те, якого тону набуває історія. І вона темна в думках оповідачки — оповідачка сама оповідає власну історію. Темна світом, що оточує нас, де вужі, втілені в людських подобах, живуть під горою, і провидиця напророчила, що вужівна народить героя, що об’єднає землі, Дракона. І наша вужівна має план, як уникнути патріархальної пастки бути черевом, використаним в чужих планах. Адже за право взяти її за наречену розгорнуть справжні політичні інтриги. І полювання, споювання, торгування жінкою, зневага та ігри влади тут на кожному обережному кроці оповідачки.
Безіменна оповідачка. Саме так, імені її ніхто жодного разу не назвав, скільки би пліток не промовляли їхні язики, не обговорювали користь та прокляття вужівни, жадали її і ненавиділи. Її наділяють різними епітетами, звертаються ніжно, зневажливо або як до функції, і сама оповідачка не полегшує задачі — й сама не може вимовити власного ймення.
Розбивання кліше: обрана, йде проти системи, обраниця кожного завидного нареченого. Від кожного нав’язаного образу вона відрікається і робить усе, аби не зрадити собі, не зрадити власних амбіцій, які жодним чином не залежать від бажань та потреб оточуючих. Що би не очікували від неї, вужівна зробить власний вибір, переслідуючи власні цілі, які до кінця першої книги нам лишаються невідомими! Як добре, що друга книга — гаряча новинка і можна якнайшвидше дізнатися продовження!
Нью-едалт — «Сонцекрес» це доросле фентезі побудоване на елементах української міфології, народної обрядовості та містить широкий саітоустрій, який подається, як в розповіді, так і уривками з книг про імперське ярмо, газетярських новин та легенд світу. Героїв турбують питання політики, роду, стратегій, хіті. Від подорожі в потойбіччя до колонізації країн — усе зібрано під обкладинкою Сонцекресу, оповідь так і розставляє вправні пастки, які такі привабливі, що ти попадаєш в них і чисто з принципу, і тому, що вони майстерні.
Це лише перша частина, треба зважати на її темп та подачу інформації, бо далі на нас чекає більше!
Темне фентезі — список триґерів для мене не показник, показник — те, якого тону набуває історія. І вона темна в думках оповідачки — оповідачка сама оповідає власну історію. Темна світом, що оточує нас, де вужі, втілені в людських подобах, живуть під горою, і провидиця напророчила, що вужівна народить героя, що об’єднає землі, Дракона. І наша вужівна має план, як уникнути патріархальної пастки бути черевом, використаним в чужих планах. Адже за право взяти її за наречену розгорнуть справжні політичні інтриги. І полювання, споювання, торгування жінкою, зневага та ігри влади тут на кожному обережному кроці оповідачки.
Безіменна оповідачка. Саме так, імені її ніхто жодного разу не назвав, скільки би пліток не промовляли їхні язики, не обговорювали користь та прокляття вужівни, жадали її і ненавиділи. Її наділяють різними епітетами, звертаються ніжно, зневажливо або як до функції, і сама оповідачка не полегшує задачі — й сама не може вимовити власного ймення.
Розбивання кліше: обрана, йде проти системи, обраниця кожного завидного нареченого. Від кожного нав’язаного образу вона відрікається і робить усе, аби не зрадити собі, не зрадити власних амбіцій, які жодним чином не залежать від бажань та потреб оточуючих. Що би не очікували від неї, вужівна зробить власний вибір, переслідуючи власні цілі, які до кінця першої книги нам лишаються невідомими! Як добре, що друга книга — гаряча новинка і можна якнайшвидше дізнатися продовження!
Нью-едалт — «Сонцекрес» це доросле фентезі побудоване на елементах української міфології, народної обрядовості та містить широкий саітоустрій, який подається, як в розповіді, так і уривками з книг про імперське ярмо, газетярських новин та легенд світу. Героїв турбують питання політики, роду, стратегій, хіті. Від подорожі в потойбіччя до колонізації країн — усе зібрано під обкладинкою Сонцекресу, оповідь так і розставляє вправні пастки, які такі привабливі, що ти попадаєш в них і чисто з принципу, і тому, що вони майстерні.
Це лише перша частина, треба зважати на її темп та подачу інформації, бо далі на нас чекає більше!
May 13, 2026
Перша думка після прочитання книги була «Так, стоп, я нічого не зрозуміла, де продовження??!??»
Неймовірно сподобалася атмосфера книги, світоустрій. Особливого шарму додавали записи, які розповідали про формування цього світу, його звичаї та закони, історії людей та їхні долі ✨
Після прочитання цієї неймовірної історії мені хочеться ще більше пізнати героїв, дізнатися їх секрети й таємниці та як складуться подальші їхні долі.
Вся книга наповнена міфологічними істотами, обрядами та традиціями, про які ви можете почути вперше, але оповідь від того стає ще більш цікавою та інтригуючою і хочеться дізнатися більше інформації, повʼязаної з нашими міфами, легендами та казками ✨
Величезна подяка Ясі за «Сонцекрес» - книга, що назавжди залишиться в моєму серденьку, дякую 🫶🏻
Неймовірно сподобалася атмосфера книги, світоустрій. Особливого шарму додавали записи, які розповідали про формування цього світу, його звичаї та закони, історії людей та їхні долі ✨
Після прочитання цієї неймовірної історії мені хочеться ще більше пізнати героїв, дізнатися їх секрети й таємниці та як складуться подальші їхні долі.
Вся книга наповнена міфологічними істотами, обрядами та традиціями, про які ви можете почути вперше, але оповідь від того стає ще більш цікавою та інтригуючою і хочеться дізнатися більше інформації, повʼязаної з нашими міфами, легендами та казками ✨
Величезна подяка Ясі за «Сонцекрес» - книга, що назавжди залишиться в моєму серденьку, дякую 🫶🏻
October 21, 2026
Питань до тексту багато, але було так цікаво, що лишається лише чекати продовження.
September 17, 2026
Якось тяжко ставити рейтинг, ну десь 3.5?
Коли вводити читача в таємниці або недомовки, завжди є межа між зацікавити більше і відбити зацікавлення. Тут ця межа для мене не була витриманою і перетекла до другого варіанту. Я дочитувала більше з роздратування, ніж з цікавості.
Але у ній насправді було багато цікавих ідей, оця ідея з вужами-зміями, їхніми звичаями. З тими лісовими чоловіками-аб'юзерами і ще різного роду нечисті-не нечисті. Але якось воно все було сумбурно, каламбурно, і я не могла зануритись у той світ, хіба тільки на жорстоких сценах, які серед всього ніби були єдиним рушієм історії.
Ну воно так мабуть і було задумано (?), але чомусь увесь цей сеттинг ніби змушував бажати більшого, і я не про щось позитивне, а про якусь глибину, занурення. Мабуть, то проблема була в персонажах. Я не відчувала нічого майже до жодного персонажа, бо не було часу зрозуміти хто вони і що. Кожен з них ніби приходив і йшов, мав якусь роль і змінював її або втрачав чи пропадав, і не було ні часу ні інформації за когось зачепитись. Якісь таємниці-зради мали б ефект якби я переживала або вірила комусь, але цього не було. Хіба до Гордени мене змусили відчувати жаль, а всі інші персонажі злились мені в одне місиво.
Наостанок тільки скажу, що через те, що це свіжий напрям в слов'янську міфологію, це таки приємно бачити. І ілюстрації, звісно, красиві.
Коли вводити читача в таємниці або недомовки, завжди є межа між зацікавити більше і відбити зацікавлення. Тут ця межа для мене не була витриманою і перетекла до другого варіанту. Я дочитувала більше з роздратування, ніж з цікавості.
Але у ній насправді було багато цікавих ідей, оця ідея з вужами-зміями, їхніми звичаями. З тими лісовими чоловіками-аб'юзерами і ще різного роду нечисті-не нечисті. Але якось воно все було сумбурно, каламбурно, і я не могла зануритись у той світ, хіба тільки на жорстоких сценах, які серед всього ніби були єдиним рушієм історії.
Ну воно так мабуть і було задумано (?), але чомусь увесь цей сеттинг ніби змушував бажати більшого, і я не про щось позитивне, а про якусь глибину, занурення. Мабуть, то проблема була в персонажах. Я не відчувала нічого майже до жодного персонажа, бо не було часу зрозуміти хто вони і що. Кожен з них ніби приходив і йшов, мав якусь роль і змінював її або втрачав чи пропадав, і не було ні часу ні інформації за когось зачепитись. Якісь таємниці-зради мали б ефект якби я переживала або вірила комусь, але цього не було. Хіба до Гордени мене змусили відчувати жаль, а всі інші персонажі злились мені в одне місиво.
Наостанок тільки скажу, що через те, що це свіжий напрям в слов'янську міфологію, це таки приємно бачити. І ілюстрації, звісно, красиві.
May 16, 2026
Я дуже хочу знати, що буде далі. Хочу продовжити спостерігати за шляхом героїні, хочу більше дізнатись про світ. Хочу спростувати чи підтвердити деякі свої теорії щодо персонажів. Короче, мені сподобалось і я хочу ще!
п.с. Написано гарно і атмосферно, читається швидко.
п.п.с. Пані авторко, якщо ви це читаєте, вам часом не треба альфа/бета рідерка для продовження серії? Пробачте моє нахабство, але мені треба знать, шо там далі 😇
п.с. Написано гарно і атмосферно, читається швидко.
п.п.с. Пані авторко, якщо ви це читаєте, вам часом не треба альфа/бета рідерка для продовження серії? Пробачте моє нахабство, але мені треба знать, шо там далі 😇
June 26, 2026
3.5🌟
Мені знадобився час, щоб прийняти те, що я не цільова аудиторія книжки. Бо я вперто в цю аудиторію намагалася влізти
Слід віддати належне авторці: вона дійсно гарно пише. Я дочитала до кінця, не пропустивши жодного слова. Все швидко, легко та колоритно. Так, саме дуже колоритно. Мова в книжці прекрасна
Але мені не зайшла головна героїня від слова взагалі і деякі сцени в книжці. Сорі, але вони були відверто крінжові. Максимально кринджові, якщо обдумати їх. Так, читається легко і швидко, але..
так ось: народні гуляння, відбуваються бої чоловіків, де переможець може взяти собі дружину. І переможець бере свою суджену, буквально. Просто бере, прям тут, просто тут, на лавці в толпі…
Тобто картина: всередині умовно ринг, довкола - лави, де сидять глядачі, хтось стоїть поруч, бо всім нема місця і серед цих всіх масово їбуться люди. Ні дати ні взяти - просто відосік з порн хабу
І знову ж таки, написано добре, реально добре. Але крінжово
Я не зрозуміла, що там з фізикою і технологіями у всесвіті. То всі подорожують кіньми і за допомогою якихось переходів через тунелі/гори, то раптом магічний, кровожерливий жадібний поїзд, і він нікого не смущає. навіть є легенда і ще щось там про нього.
Як на мене, було мало часу, щоб зануритися у всесвіт
Відносини. Так. То брати як брати, то різко схаменулися і згадали що жінки - то щось типу хатньої тварини і обсуждають/тбсирають сестру прям у неї на очах. А вона мовчить бо чи то дуже мудра/хитра, чи то їй пофіг, чи то ще щось. Багато дій і діалогів на логічні. Просто нелогічні- і все
І при всьому цьому авторка створила дійсно цікаву ідею всесвіту. Мені не вистачило дрібки, щоб все розкрити.
Маю підстави думати, що друга частина буде набагато сильніше. Я відслідковую канал авторки і так зрозуміла, що в другій частині вона дуже здивує
Тож, але я Продовження читати не буду, так як попадання всесвіту в моє серденько не сталося. Але з радістю почитаю інші твори авторки.тим більш це був дебют, і як для дебюту - це прям огого
Тож якщо темне фентезі - це ваше, читайте і насолоджуйтесь
Телеграм канал - Руда стерлядь про книжки https://t.me/rudabook
Мені знадобився час, щоб прийняти те, що я не цільова аудиторія книжки. Бо я вперто в цю аудиторію намагалася влізти
Слід віддати належне авторці: вона дійсно гарно пише. Я дочитала до кінця, не пропустивши жодного слова. Все швидко, легко та колоритно. Так, саме дуже колоритно. Мова в книжці прекрасна
Але мені не зайшла головна героїня від слова взагалі і деякі сцени в книжці. Сорі, але вони були відверто крінжові. Максимально кринджові, якщо обдумати їх. Так, читається легко і швидко, але..
так ось: народні гуляння, відбуваються бої чоловіків, де переможець може взяти собі дружину. І переможець бере свою суджену, буквально. Просто бере, прям тут, просто тут, на лавці в толпі…
Тобто картина: всередині умовно ринг, довкола - лави, де сидять глядачі, хтось стоїть поруч, бо всім нема місця і серед цих всіх масово їбуться люди. Ні дати ні взяти - просто відосік з порн хабу
І знову ж таки, написано добре, реально добре. Але крінжово
Я не зрозуміла, що там з фізикою і технологіями у всесвіті. То всі подорожують кіньми і за допомогою якихось переходів через тунелі/гори, то раптом магічний, кровожерливий жадібний поїзд, і він нікого не смущає. навіть є легенда і ще щось там про нього.
Як на мене, було мало часу, щоб зануритися у всесвіт
Відносини. Так. То брати як брати, то різко схаменулися і згадали що жінки - то щось типу хатньої тварини і обсуждають/тбсирають сестру прям у неї на очах. А вона мовчить бо чи то дуже мудра/хитра, чи то їй пофіг, чи то ще щось. Багато дій і діалогів на логічні. Просто нелогічні- і все
І при всьому цьому авторка створила дійсно цікаву ідею всесвіту. Мені не вистачило дрібки, щоб все розкрити.
Маю підстави думати, що друга частина буде набагато сильніше. Я відслідковую канал авторки і так зрозуміла, що в другій частині вона дуже здивує
Тож, але я Продовження читати не буду, так як попадання всесвіту в моє серденько не сталося. Але з радістю почитаю інші твори авторки.тим більш це був дебют, і як для дебюту - це прям огого
Тож якщо темне фентезі - це ваше, читайте і насолоджуйтесь
Телеграм канал - Руда стерлядь про книжки https://t.me/rudabook
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 29, 2026
Ця книга позиціонується, як темне фентезі. В принципі, я розумію, чому (хоча, визнаю чесно, читала й темніше). Проте авторці дуже добре вдалося передати похмуру, навіть безнадійну атмосферу свого світу. Цей вайб... він справді добре вийшов, і гарно так пробиває.
В цьому світі криваві жертви є звичною платнею майже за будь-яку дію – навіть за перевезення потягом, який трохи з’їхав з ґлузду. Не обов’язково (хоча було б непогано) стікати кров’ю до смерті, проте бодай порізати руку – дуже й дуже бажано. Хоча не факт, що спрацює – жертву приймуть, але от чи лишишся ти живий і, тим більше, чи отримаєш бажане – далеко не факт.
Ще в цьому світі нечисть співіснує поруч з людьми. Не дуже по-добросусідському, але вже як вийде. Частина навіть підкоряється людським володарям, бере людських жінок собі за дружин – далеко не завжди добровільно (здебільшого ні), і владарює над дивними місцинами – наприклад, підземним містом, проходом в горах, яке не омине жодний з купців, що вирішив повезти товар не в сусіднє містечко. Звісно, баланс змінюється ледь не кожне десятиліття, про що нам дбайливо розповість авторка, на початку кожного розділу даючи цитати з тамтешніх літописів, підручників, газет тощо. І завжди варто пам’ятати: «Історії змінюються залежно від того, хто їх розповідає» (с)
Можливо, це глибокий постапокаліпсис, але це не точно 😉 А от що точно – що цей наповнений протиріч світ описаний авторкою дуже достовірно. Русалки тут цілком органічно співіснують із електрикою, а легенди – з регулярною пресою 😊
Жінки в цьому світі – здобич, розхідний матеріал задля народження дітей. В принципі, ходять чутки, що десь там, не дуже зрозуміло, де, жінок поважають і навіть дозволяють ходити в якісь гімназії, але не тут. Тут в ходу шлюби за домовленістю, змагання за дівчину (її згоди не надто питають), а в народу вужів, чий родовід сягає легендарного Дракона, дівчину, якій виповнилося двадцять, і яка не вийшла заміж, взагалі змушують топитися. Як добре, що дівчата у вужів народжуються зрідка! Проте доньці правителя вже дев’ятнадцять, позаду – невдалі заручини із принцом, який, здається, фізично не здатен не зраджувати, попереду – невідомість. У молодої Вужівни сіра шкіра, жовті очі, кощава фігура... Коротше, привабити чоловіків на тутешні мірки нема чим. Хіба що пророцтвом, згідно з яким вона народить нового Дракона. Саме про це пророцтво тепер говорять по всіх усюдах. Вужівна раптом стає бажаною нареченою, та чи влаштовує це її саму? Так чи інакше, попереду – Сонцекрес в місті Жабині, знаменитий ярмарок наречених, куди сходяться і люди, і нечисть, де зустрічаються старі й нові боги, а також старі й нові кривди.
Перш за все: це анітрохи не любовний роман. От просто ані на крапочку. В цьому світі любов якщо й існує, то дуже в покрученому вигляді. Вужівна використовує чоловіків навколо себе, так само, як чоловіки використовують її – навіть трохи менше, адже в неї менше можливостей. Вона й не хоче любові. Їй потрібна свобода, і саме до цієї мети вона вперто йде. Дехто закидає їй пасивність, проте, як на мене, в цьому світі, із цим вихованням, вона й не здатна поводитися інакше. Вона вичікує слушної миті, а коли та виникає – користується нею. З покрученої любові й почуття обов’язку виникає в неї трохи хвороблива турбота про ближніх, яка час від часу вступає в суперечку з її власними інтересами й потребами – і час від часу тріумфує. А подекуди й подеколи ні. Як майже в будь-кого, хто виріс в дисфункціональній родині.
Крім цього, видно, що це – перша частина історії. Хоча там і є нібито проміжний фінал, і завдяки першому й останньому розділам ми, в принципі, знаємо, що героїня якось виплуталася з халепи 😉, проте закінчується книга, так би мовити, на найцікавішому. Тобто, власне, на халепі 😉 Кому таке не подобається – можливо, варто зачекати бодай на вихід другої книги, а краще - всієї трилогії.
Імені головної героїні ми так і не дізнаємось, і авторка використовує цей прийом цілком свідомо. Ми спостерігаємо за цим світом її очима, а вона й сама лише намагається стати суб’єктною, вибороти цю суб’єктність в тих, хто її начебто любить і начебто піклується про неї, проте все одно розглядає в якості інструменту для досягнення власних цілей. Яка тут, блін, суб’єктність!
Дуже, от просто ДУЖЕ раджу перед початком читання проглянути ворнінги (вони дрібним шрифтом на початку книги, на службовій сторінці, після анотації). Вони там не просто так поміщені, справді.
В книги гарна обкладинка, яка, на мою думку, передає атмосферу цього твору. Папір приємний на дотик, шрифт для моїх очей трохи задрібний, проте гарні міжрядкові інтервали роблять текст розбірливим.
В цілому, рекомендую прихильникам похмурого пригодницького фентезі 😊 Продовження читатиму обов’язково.
В цьому світі криваві жертви є звичною платнею майже за будь-яку дію – навіть за перевезення потягом, який трохи з’їхав з ґлузду. Не обов’язково (хоча було б непогано) стікати кров’ю до смерті, проте бодай порізати руку – дуже й дуже бажано. Хоча не факт, що спрацює – жертву приймуть, але от чи лишишся ти живий і, тим більше, чи отримаєш бажане – далеко не факт.
Ще в цьому світі нечисть співіснує поруч з людьми. Не дуже по-добросусідському, але вже як вийде. Частина навіть підкоряється людським володарям, бере людських жінок собі за дружин – далеко не завжди добровільно (здебільшого ні), і владарює над дивними місцинами – наприклад, підземним містом, проходом в горах, яке не омине жодний з купців, що вирішив повезти товар не в сусіднє містечко. Звісно, баланс змінюється ледь не кожне десятиліття, про що нам дбайливо розповість авторка, на початку кожного розділу даючи цитати з тамтешніх літописів, підручників, газет тощо. І завжди варто пам’ятати: «Історії змінюються залежно від того, хто їх розповідає» (с)
Можливо, це глибокий постапокаліпсис, але це не точно 😉 А от що точно – що цей наповнений протиріч світ описаний авторкою дуже достовірно. Русалки тут цілком органічно співіснують із електрикою, а легенди – з регулярною пресою 😊
Жінки в цьому світі – здобич, розхідний матеріал задля народження дітей. В принципі, ходять чутки, що десь там, не дуже зрозуміло, де, жінок поважають і навіть дозволяють ходити в якісь гімназії, але не тут. Тут в ходу шлюби за домовленістю, змагання за дівчину (її згоди не надто питають), а в народу вужів, чий родовід сягає легендарного Дракона, дівчину, якій виповнилося двадцять, і яка не вийшла заміж, взагалі змушують топитися. Як добре, що дівчата у вужів народжуються зрідка! Проте доньці правителя вже дев’ятнадцять, позаду – невдалі заручини із принцом, який, здається, фізично не здатен не зраджувати, попереду – невідомість. У молодої Вужівни сіра шкіра, жовті очі, кощава фігура... Коротше, привабити чоловіків на тутешні мірки нема чим. Хіба що пророцтвом, згідно з яким вона народить нового Дракона. Саме про це пророцтво тепер говорять по всіх усюдах. Вужівна раптом стає бажаною нареченою, та чи влаштовує це її саму? Так чи інакше, попереду – Сонцекрес в місті Жабині, знаменитий ярмарок наречених, куди сходяться і люди, і нечисть, де зустрічаються старі й нові боги, а також старі й нові кривди.
Перш за все: це анітрохи не любовний роман. От просто ані на крапочку. В цьому світі любов якщо й існує, то дуже в покрученому вигляді. Вужівна використовує чоловіків навколо себе, так само, як чоловіки використовують її – навіть трохи менше, адже в неї менше можливостей. Вона й не хоче любові. Їй потрібна свобода, і саме до цієї мети вона вперто йде. Дехто закидає їй пасивність, проте, як на мене, в цьому світі, із цим вихованням, вона й не здатна поводитися інакше. Вона вичікує слушної миті, а коли та виникає – користується нею. З покрученої любові й почуття обов’язку виникає в неї трохи хвороблива турбота про ближніх, яка час від часу вступає в суперечку з її власними інтересами й потребами – і час від часу тріумфує. А подекуди й подеколи ні. Як майже в будь-кого, хто виріс в дисфункціональній родині.
Крім цього, видно, що це – перша частина історії. Хоча там і є нібито проміжний фінал, і завдяки першому й останньому розділам ми, в принципі, знаємо, що героїня якось виплуталася з халепи 😉, проте закінчується книга, так би мовити, на найцікавішому. Тобто, власне, на халепі 😉 Кому таке не подобається – можливо, варто зачекати бодай на вихід другої книги, а краще - всієї трилогії.
Імені головної героїні ми так і не дізнаємось, і авторка використовує цей прийом цілком свідомо. Ми спостерігаємо за цим світом її очима, а вона й сама лише намагається стати суб’єктною, вибороти цю суб’єктність в тих, хто її начебто любить і начебто піклується про неї, проте все одно розглядає в якості інструменту для досягнення власних цілей. Яка тут, блін, суб’єктність!
Дуже, от просто ДУЖЕ раджу перед початком читання проглянути ворнінги (вони дрібним шрифтом на початку книги, на службовій сторінці, після анотації). Вони там не просто так поміщені, справді.
В книги гарна обкладинка, яка, на мою думку, передає атмосферу цього твору. Папір приємний на дотик, шрифт для моїх очей трохи задрібний, проте гарні міжрядкові інтервали роблять текст розбірливим.
В цілому, рекомендую прихильникам похмурого пригодницького фентезі 😊 Продовження читатиму обов’язково.
August 13, 2026
донька, сестра, колишня наречена, квіточка, пані, панна вужівна, матір дракона, голубка - як тільки інші не називають нашу головну героїню, зводячи її виключно до певної жіночої ролі, а не ставлячись як до особистості з іменем, яке так і не прозвучить жодного разу.
наша мізандрія недостатня, вирішила пані авторка - і написала цю книжку. це жіноча лють, але втілює її, поки що, не героїня, а я, бо в мене, вибачте на слові, срака горіла з першого й до останнього слова в цій історії, хотілося пролізти всередину сторінок і зробити дуже-дуже боляче багатьом чоловікам.
Сонцекрес - свято, коли молодь збирається до річки на залицяння. дівчата пускають віночки, а юнаки або ж потім тих дівчат ловлять по лісу, або ж б'ються за свій приз - бажану наречену, яку, щоправда, часто ніхто не веде під вінець, а бере прямо там серед темряви силою, лишаючи жертву нести цей "сором", бо, звісно ж, віктімблеймінг.
порядки цього краю жорстокі до всіх жінок: чоловіки їх бачать своєю власністю чи трофеєм, а інші жінки - приводом для суперництва, бо патріархальні устої не вчать нічого іншого. і от посеред цього жаху ми й бачимо нашу героїню - доньку голови роду Вужів, з іклами та темно-сірою шкірою, яку готують на видання. її мають доправити на Сонцекрес, аби дівчина знайшла собі гідну (в очах батька) пару й втілила пророцтво - стала матір'ю великого героя, матір'ю дракона.
Яся Білак створила дуже цікаву персонажку, яка прагне втекти, противиться своїй долі, при цьому б'ючись "як дівчина". тут немає "я дорівняюся чоловікам, відкинувши все жіноче, та боротимусь їхніми методами", що часто буває зараз у книжках про сильних героїнь, ні, наша Вужівна користається лише тим, що доступне кожній іншій дівчині, що отримала відповідне її ролі виховання. а ще я обожнюю героїню за сцену, де вона глянула, як хлопці знову полізли битися без причини, і просто пішла їсти.
в неї також є брати, всі мені не подобалися до певного етапу, доки один таки не став рідним. рідним у тому сенсі, що не завжди подобаються його висловлювання чи дії, але сидиш і думаєш, що ну дурне мале, але є шанси, що виросте нормальним. можливо.
присутні тут і два претенденти на руку персонажки, обидва їй не впали, обом я не довіряю. як ви зрозуміли, я всім чоловікам у цій книжці не йму віри, самі винні.
мені дуже подобається те, як авторка попрацювала над світобудовою, по крихті згодовуючи нам інформацію як про різну нечисть і стереотипи щодо неї, так і про державний стан, хватку імперії, коли місцеві починають переймати імперську говірку, дають назви газетам, імітуючи столичні. окремої уваги заслуговує поїзд, який бере плату за проїзд кров'ю, та двометровий півень Георгій, котрий, можливо, їсть змій.
історія чітко феміністична й сповнює болю, люті, гніву, образи. і хоч деякі з порядків цього вигаданого суспільства зараз уже відійшли в минуле, але - чи точно? досить глянути на текст, а потім на рух інцелів, меносферу, луксмаксинг, законопроєкти, просування тредвайф - і вже не здається, що зараз нам живеться сильно краще, ще кілька кроків назад у розвитку й вітаю, ви в "Сонцекресі".
!!!і ще дещо: не нехтуйте тригер ворнінгами. в тексті є . хай це не відвертає від читання книжки, бо вона неймовірна, але просто будьте готові, що це дійсно темне фентезі, що стає все чорнішим під кінець.
це дуже сильний початок циклу. хочу тепер продовження, бо перша закінчилася так, що відчуваю далі щось монументальне.
10 з 10.
певно, одне з найбільш феміністичних фентезі з тих, що я читала.
вона має вийти заміж і пустити в роботу своє черево раніше, ніж її утроба зморщиться і засохне.
вона не має права на такий вибір. його має зробити Млад, її старший брат: доки вона не вийде заміж, вона залишається його з Батьком власністю".
у дівки за ритуалом лиш два шляхи - або під вінець, або втопитися.
наша мізандрія недостатня, вирішила пані авторка - і написала цю книжку. це жіноча лють, але втілює її, поки що, не героїня, а я, бо в мене, вибачте на слові, срака горіла з першого й до останнього слова в цій історії, хотілося пролізти всередину сторінок і зробити дуже-дуже боляче багатьом чоловікам.
Сонцекрес - свято, коли молодь збирається до річки на залицяння. дівчата пускають віночки, а юнаки або ж потім тих дівчат ловлять по лісу, або ж б'ються за свій приз - бажану наречену, яку, щоправда, часто ніхто не веде під вінець, а бере прямо там серед темряви силою, лишаючи жертву нести цей "сором", бо, звісно ж, віктімблеймінг.
порядки цього краю жорстокі до всіх жінок: чоловіки їх бачать своєю власністю чи трофеєм, а інші жінки - приводом для суперництва, бо патріархальні устої не вчать нічого іншого. і от посеред цього жаху ми й бачимо нашу героїню - доньку голови роду Вужів, з іклами та темно-сірою шкірою, яку готують на видання. її мають доправити на Сонцекрес, аби дівчина знайшла собі гідну (в очах батька) пару й втілила пророцтво - стала матір'ю великого героя, матір'ю дракона.
Яся Білак створила дуже цікаву персонажку, яка прагне втекти, противиться своїй долі, при цьому б'ючись "як дівчина". тут немає "я дорівняюся чоловікам, відкинувши все жіноче, та боротимусь їхніми методами", що часто буває зараз у книжках про сильних героїнь, ні, наша Вужівна користається лише тим, що доступне кожній іншій дівчині, що отримала відповідне її ролі виховання. а ще я обожнюю героїню за сцену, де вона глянула, як хлопці знову полізли битися без причини, і просто пішла їсти.
в неї також є брати, всі мені не подобалися до певного етапу, доки один таки не став рідним. рідним у тому сенсі, що не завжди подобаються його висловлювання чи дії, але сидиш і думаєш, що ну дурне мале, але є шанси, що виросте нормальним. можливо.
присутні тут і два претенденти на руку персонажки, обидва їй не впали, обом я не довіряю. як ви зрозуміли, я всім чоловікам у цій книжці не йму віри, самі винні.
мені дуже подобається те, як авторка попрацювала над світобудовою, по крихті згодовуючи нам інформацію як про різну нечисть і стереотипи щодо неї, так і про державний стан, хватку імперії, коли місцеві починають переймати імперську говірку, дають назви газетам, імітуючи столичні. окремої уваги заслуговує поїзд, який бере плату за проїзд кров'ю, та двометровий півень Георгій, котрий, можливо, їсть змій.
історія чітко феміністична й сповнює болю, люті, гніву, образи. і хоч деякі з порядків цього вигаданого суспільства зараз уже відійшли в минуле, але - чи точно? досить глянути на текст, а потім на рух інцелів, меносферу, луксмаксинг, законопроєкти, просування тредвайф - і вже не здається, що зараз нам живеться сильно краще, ще кілька кроків назад у розвитку й вітаю, ви в "Сонцекресі".
!!!і ще дещо: не нехтуйте тригер ворнінгами. в тексті є . хай це не відвертає від читання книжки, бо вона неймовірна, але просто будьте готові, що це дійсно темне фентезі, що стає все чорнішим під кінець.
це дуже сильний початок циклу. хочу тепер продовження, бо перша закінчилася так, що відчуваю далі щось монументальне.
10 з 10.
певно, одне з найбільш феміністичних фентезі з тих, що я читала.
September 4, 2026
Уфф, мені знадобився тиждень, аби перетравити свої враження про цю книгу. Яся Білак написала темне феміністичне фентезі на базі слов'янської міфології – і кожне слово тут дійсно на своєму місці та описує цю історію. Якщо б мене попросили описати її одним словом – це було б "густа". Густа, в'язка і тягуча оповідь, при цьому настільки щільна, що місця сумнівам не залишається.
Але по порядку.
🐍Оповідь ведеться від тої самої доньки вождя зміїного племені, імені якої ми не знаємо. Вона є продуктом свого світу, жорстокого й категоричного, проте вирішує грати за власними правилами і щось задумала. Що саме – дізнаємось у кінці. Вона саркастична, інтроверна, іноді неприємна і незручна, але спостерігати за її історією та думками дуже цікаво, і доволі швидко втягуєшся у все, що з нею відбувається.
Й ось тут авторка обманула мої очікування від маркера "феміністичне". Бо "Сонцекрес" – саме темне феміністичне фентезі, де слово "темне" грає ключову роль. Героїня тут не рятує світ, не прагне соціальних змін (поки що), не виступає за все хороше й не висуває якісь ідеї. Вона рятує себе. Світ "Сонцекресу" глибоко, закореніло і до бісячки патріархальний. Чоловіки тут б'ють дружин, жінки нон-стоп народжують дітей, бо в цьому їхня єдина роль, а дочок видають заміж задля вигідних союзів – і головна персонажка є частиною цієї системи. На мою думку, саме в цьому заключається "темність", адже навіть бачачи усі ці жахи, нею це сприймається як норма. Брат б'є вагітну дружину? Погано, треба буде з ним поговорити за нагоди, але я все одно люблю його, бо він мій брат. Інших дівчат ґвалтують й насильно видають заміж? Дуже шкода, такі традиції. Головне, щоб не мене. Неможливо рятувати світ, не розуміючи його гнилизни чи того, що може бути інакше. Як побачити загальну картину, будучи її частиною?
🔸Чи зміниться героїня? Певна що так, адже "Сонцекрес" – тільки початок циклу. Чого коштуватимуть їй ці зміни? Гадаю, багато чого, фінал "Сонцекресу" нам це обіцяє.
🐍🐍🐍Окремо хочеться відзначити стосунки між сіблінгами. Персонажка має багато братів, рідних і дво- троюрідних, і неймовірно весело спостерігати за їхніми взаєминами. Усі вони різні, в кожного свої таргани, але всі люблять сестру. Так, як вміють. Мій улюбленець Мар'ян, за нього особливо переживала, такий він дурбецало.
Ну і, звісно ж, світ. Тут пані авторка майстриня. Історія, традиції, легенди, деталізованість – усе це запевняє, що Єргу і люди-вужі дійсно існували, а переплетення зі слов'янською міфологією робить його дуже знайомим і чи не рідним, хоч і вкрай застарілим.
Маю, однак, відмітити особливість оповіді – вона повільна, плавно занурює у новий масштабний світ, дає читачеві час зрозуміти, як тут усе влаштовано. Я подібне люблю, та якщо ви очікуєте прям пригод з перших сторінок – "Сонцекрес" вам цього не дасть. Це перша ввідна частина дорослого темного циклу про Тричі Народжену, де треба дійсно зважати на тригери на початку книги.
Шикарно, пишають, читайте.
❤️
Але по порядку.
🐍Оповідь ведеться від тої самої доньки вождя зміїного племені, імені якої ми не знаємо. Вона є продуктом свого світу, жорстокого й категоричного, проте вирішує грати за власними правилами і щось задумала. Що саме – дізнаємось у кінці. Вона саркастична, інтроверна, іноді неприємна і незручна, але спостерігати за її історією та думками дуже цікаво, і доволі швидко втягуєшся у все, що з нею відбувається.
Й ось тут авторка обманула мої очікування від маркера "феміністичне". Бо "Сонцекрес" – саме темне феміністичне фентезі, де слово "темне" грає ключову роль. Героїня тут не рятує світ, не прагне соціальних змін (поки що), не виступає за все хороше й не висуває якісь ідеї. Вона рятує себе. Світ "Сонцекресу" глибоко, закореніло і до бісячки патріархальний. Чоловіки тут б'ють дружин, жінки нон-стоп народжують дітей, бо в цьому їхня єдина роль, а дочок видають заміж задля вигідних союзів – і головна персонажка є частиною цієї системи. На мою думку, саме в цьому заключається "темність", адже навіть бачачи усі ці жахи, нею це сприймається як норма. Брат б'є вагітну дружину? Погано, треба буде з ним поговорити за нагоди, але я все одно люблю його, бо він мій брат. Інших дівчат ґвалтують й насильно видають заміж? Дуже шкода, такі традиції. Головне, щоб не мене. Неможливо рятувати світ, не розуміючи його гнилизни чи того, що може бути інакше. Як побачити загальну картину, будучи її частиною?
🔸Чи зміниться героїня? Певна що так, адже "Сонцекрес" – тільки початок циклу. Чого коштуватимуть їй ці зміни? Гадаю, багато чого, фінал "Сонцекресу" нам це обіцяє.
🐍🐍🐍Окремо хочеться відзначити стосунки між сіблінгами. Персонажка має багато братів, рідних і дво- троюрідних, і неймовірно весело спостерігати за їхніми взаєминами. Усі вони різні, в кожного свої таргани, але всі люблять сестру. Так, як вміють. Мій улюбленець Мар'ян, за нього особливо переживала, такий він дурбецало.
Ну і, звісно ж, світ. Тут пані авторка майстриня. Історія, традиції, легенди, деталізованість – усе це запевняє, що Єргу і люди-вужі дійсно існували, а переплетення зі слов'янською міфологією робить його дуже знайомим і чи не рідним, хоч і вкрай застарілим.
Маю, однак, відмітити особливість оповіді – вона повільна, плавно занурює у новий масштабний світ, дає читачеві час зрозуміти, як тут усе влаштовано. Я подібне люблю, та якщо ви очікуєте прям пригод з перших сторінок – "Сонцекрес" вам цього не дасть. Це перша ввідна частина дорослого темного циклу про Тричі Народжену, де треба дійсно зважати на тригери на початку книги.
Шикарно, пишають, читайте.
❤️
June 20, 2026
Це темна казка у слов’янському сетингу. Герої – народ вужів (ммм, люблю всіх родичів ящірок), який не можна назвати щасливим. Узагалі, вайб цієї книжки у чомусь нагадав мені оповідання “Яма для жовтоокого корчмаренка” з “Корчми на перехресті світів”👍
🐍Тут доволі оригінальний світ із елементами фольку та стимпанку (і, може, крапельку грімдарку). Кашемірові костюми та гасові лямпи сусідять із підземними містами, діти яких народжуються і вмирають, жодного разу не побачивши сонце; звичаї та обряди дивні й часом трагічні; головна героїня щиро не хоче заміж, хай навіть за царевича. Втім, їй доводиться скоритися волі батьків та роду. Мабуть...
🤔Сюжет дуже закручений, дарма, що на перший погляд здається простим.
✔️Головними нитками, які зшивають цю історію, можу назвати:
– відчуття великої родини;
– жіночу безправність;
– патріархальні шлюбні церемонії;
– відчуття інакшості – в родині, краї, світі.
Я б сказала, що цей роман написаний у жанрі нью-едалт: герої молоді, але вже активно готуються до дорослого життя. Позитивних героїв тут критично мало, а кінцівка несподівана.
Обережно, тут є сцени з 🌶
👍Рекомендую, якщо любите похмуре фентезі і хотіли б поринути в доволі оригінальний світ.
🐍Тут доволі оригінальний світ із елементами фольку та стимпанку (і, може, крапельку грімдарку). Кашемірові костюми та гасові лямпи сусідять із підземними містами, діти яких народжуються і вмирають, жодного разу не побачивши сонце; звичаї та обряди дивні й часом трагічні; головна героїня щиро не хоче заміж, хай навіть за царевича. Втім, їй доводиться скоритися волі батьків та роду. Мабуть...
🤔Сюжет дуже закручений, дарма, що на перший погляд здається простим.
✔️Головними нитками, які зшивають цю історію, можу назвати:
– відчуття великої родини;
– жіночу безправність;
– патріархальні шлюбні церемонії;
– відчуття інакшості – в родині, краї, світі.
Я б сказала, що цей роман написаний у жанрі нью-едалт: герої молоді, але вже активно готуються до дорослого життя. Позитивних героїв тут критично мало, а кінцівка несподівана.
Обережно, тут є сцени з 🌶
👍Рекомендую, якщо любите похмуре фентезі і хотіли б поринути в доволі оригінальний світ.
July 9, 2026
Без глибокого аналізу — я отримала справжнє задоволення від читання й уже з нетерпінням чекаю на продовження історії пані Вужівни 🐍
Це мій перший досвід читання ретелінгу слов’янської мітології, і він виявився вдалим. Я не могла відірватися від прочитання. Ми часто читаємо книги, натхненні грецькими чи скандинавськими мітами, а тут — наша мітологія, і вона розкрита цікаво, атмосферно та на гідному рівні.
Головна героїня чудово передає життя молодої дівчини тих часів. Вона не погоджується з патріархальними правилами, але водночас прагне знайти свій шлях, не завдаючи зайвого болю тим, хто поруч.
Мені дуже сподобалося, що її ім’я нам не називають. Я сприйняла це як символ того, що вона ще тільки шукає себе й має пройти шлях до власної цілісності. Недарма трилогія будується навколо образів доньки, матері та старої — різних етапів жіночого життя.
Окремо хочу відзначити персонажів. Вони неоднозначні, живі, зі своїми мотивами й історіями. Мені було цікаво за ними спостерігати.
Також, чого вартує та атмосфера, яку передала авторка 💗
Це мій перший досвід читання ретелінгу слов’янської мітології, і він виявився вдалим. Я не могла відірватися від прочитання. Ми часто читаємо книги, натхненні грецькими чи скандинавськими мітами, а тут — наша мітологія, і вона розкрита цікаво, атмосферно та на гідному рівні.
Головна героїня чудово передає життя молодої дівчини тих часів. Вона не погоджується з патріархальними правилами, але водночас прагне знайти свій шлях, не завдаючи зайвого болю тим, хто поруч.
Мені дуже сподобалося, що її ім’я нам не називають. Я сприйняла це як символ того, що вона ще тільки шукає себе й має пройти шлях до власної цілісності. Недарма трилогія будується навколо образів доньки, матері та старої — різних етапів жіночого життя.
Окремо хочу відзначити персонажів. Вони неоднозначні, живі, зі своїми мотивами й історіями. Мені було цікаво за ними спостерігати.
Також, чого вартує та атмосфера, яку передала авторка 💗
June 16, 2026
Не дуже розумію, як ставитись до цього тексту.
Спочатку про хороше. Мені подобається сеттинг, використання слов'янської міфології, різноманітність видів у цій державі, ілюстрації (хотілося б більше), стиль письма (хоч і не завжди). Загалом, історія захопила.
Перейдімо до поганого.
Я буксувала десь з 50 чи більше сторінок, тому думала не дочитувати, якщо чесно. Але потім починає легше читатись і я її швидко закінчила, бо далі текст легше написаний.
Але ж все одно лишається купа незрозумілих мені речей, які беруться невідомо звідки, деякі епізоди занадто описані, деякі недостатньо. Мені не вистачає діалогів, аби зрозуміти, які взаємини мають герої, чи які у них характери. Вони рандомно з'являються і мені важко зрозуміти, що тільки-но відбулось. Можливо, це не лише провина авторки, а й редактора.
Я не дуже люблю фентезі і зазвичай не купую подібні книжки, але було непогано. Мабуть, продовжу читати серію. Бажаю удачі, сил і натхнення на нові тексти.
Спочатку про хороше. Мені подобається сеттинг, використання слов'янської міфології, різноманітність видів у цій державі, ілюстрації (хотілося б більше), стиль письма (хоч і не завжди). Загалом, історія захопила.
Перейдімо до поганого.
Я буксувала десь з 50 чи більше сторінок, тому думала не дочитувати, якщо чесно. Але потім починає легше читатись і я її швидко закінчила, бо далі текст легше написаний.
Але ж все одно лишається купа незрозумілих мені речей, які беруться невідомо звідки, деякі епізоди занадто описані, деякі недостатньо. Мені не вистачає діалогів, аби зрозуміти, які взаємини мають герої, чи які у них характери. Вони рандомно з'являються і мені важко зрозуміти, що тільки-но відбулось. Можливо, це не лише провина авторки, а й редактора.
Я не дуже люблю фентезі і зазвичай не купую подібні книжки, але було непогано. Мабуть, продовжу читати серію. Бажаю удачі, сил і натхнення на нові тексти.
Displaying 1 - 30 of 34 reviews