What do you think?
Rate this book
Тінь Малої Ведмедиці. Степовий роман
Інколи тінь може сховати від ворога, але дорогу до прощення кожен має знайти сам
Колись давно серед степів, де каміння та трави знають більше, ніж люди, народився хлопчик із дивним спадком — живою родинною тінню. Кажуть, вона переходить від матері до первістка разом із першим подихом і може сховати людину від небезпеки. І лиш в одному вона безсила — не сховає від людських помилок.
Дитинство Веремія Сорайло минає серед потрясінь ХХ століття: Великого терору, арешту батька, німецької окупації й голоду. Його найближчими людьми стають мати Мотря і друг Караташ. Та одна ніч, коли Веремій відмовляється сховати матір у своїй тіні, змінює все.
Минають десятиліття втрат і боротьби, виростають нові покоління. В час великої сучасної війни на Сорайлів чатуватимуть нові випробування. Чи вдасться їм віднайти дорогу одне до одного та виправити помилки минулого? І чи здатна родинна тінь урятувати тих, хто заблукав у темряві?
Колись давно серед степів, де каміння та трави знають більше, ніж люди, народився хлопчик із дивним спадком — живою родинною тінню. Кажуть, вона переходить від матері до первістка разом із першим подихом і може сховати людину від небезпеки. І лиш в одному вона безсила — не сховає від людських помилок.
Дитинство Веремія Сорайло минає серед потрясінь ХХ століття: Великого терору, арешту батька, німецької окупації й голоду. Його найближчими людьми стають мати Мотря і друг Караташ. Та одна ніч, коли Веремій відмовляється сховати матір у своїй тіні, змінює все.
Минають десятиліття втрат і боротьби, виростають нові покоління. В час великої сучасної війни на Сорайлів чатуватимуть нові випробування. Чи вдасться їм віднайти дорогу одне до одного та виправити помилки минулого? І чи здатна родинна тінь урятувати тих, хто заблукав у темряві?
248 pages, Paperback
First published May 1, 2026
About the author
Дарія Тепла
1 book4 followersДарія Тепла – психотерапевтка, письменниця. Навчалася у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка в Інституті міжнародних відносин. Там же здобула ступінь магістра за спеціальністю «Міжнародна інформація» та диплом перекладачки з англійської та іспанської мов. Після завершення навчання шість років жила й працювала в Канаді. Перед тим як повернутися до України, провела рік в подорожах Південно-Східною Азією.
У 2021-му році завершила п’ятилітнє навчання та сертифікувалася як психотерапевтка. Також має диплом магістра психології.
У 2021-му році завершила п’ятилітнє навчання та сертифікувалася як психотерапевтка. Також має диплом магістра психології.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 32 reviews
Read
September 2, 2026Книжка з тієї умовної серії Лабораторії, яка про літературне заповнення мапи півдня (обіч "За Перекопом є земля" Левкової про Крим чи "Дзвінки" Кур'яти про Одесу) - цього разу про важке ХХ-ХХІ століття на Херсонщині, досвід потрійної окупації (радянської, нацистської, російської новітньої), історії локального спротиву (і нинішнього, й історичного, зокрема про те, що й сюди дотягувався ареал побутування УПА), жестів людської солідарності з іншим (скажімо, з депортованими кримськими татарами) і великого радянського переміщення народів (від тих самих депортацій до служби в армії).
За жанром - легенький магічний реалізм, якщо точніше, щось дуже в дусі химерної прози 70-х-80-х (умовно, якщо любите "Вавилон ХХ"/"Лебедину зграю", то цей вайб вам мусить зайти): фантастичне припущення є, але не в центрі, а в центрі очуднення звичного простору й обростання його літературними мохами. Наприклад, сусід дав родині головного героя діжку як будку для пса за умови, що того пса назвуть Діогеном, і так потім називають усі покоління наступних псів, немовби час стоїть на місці. Священник на початку ХХ століття записує під дивними іменами дітей тих селян, хто йому не догодив, тому "за попового правління єпархія наповнилась Калістратами, Лазарями, Меркуріями, Ясонами та всілякими іншими -ами і -ями. Якщо сходити на кладовище, то на старих облізлих хрестах і досі можна знайти сліди тієї найвеличнішої з епох Мальованки" - і так роман заповнюють всілякі історії кохання новочасних Цезарів і Клеопатр, підносячи ХХ століття до рівнів античних чи шекспірівських трагедій (не без свідомого комічного ефекту, звісно).
Кілька засадничих тропів цієї книжки - кардинально не моє, але я бачу, кому це може сподобатися, тим паче, що написано з купою афористичних формулювань, якими легко ділитися, якщо ви таке любите (напр., "Тоді м'яса було практично не дістати, тому за спільною згодою ми вирішили просто викреслити його зі списку своїх бажань. Так само, як надмірну радість, горювання чи свободу").
Отже, сюжети, які не люблю особисто я, але багато хто любить - якщо це ви, то беріть цю книжку!
1) Очевидно, це роман про зв'язок часів, де історичні травми і досвід виживання в них плавно перетікають одна в одну:
Унаслідок цього всі персонажі трошки позбавлені особистості й нагадують картонні фігурки, бо їм судилося бути не чимось подібним на людей із якоюсь там індивідуальною психологією, а емблемами різних історичних переживань. Це цілком ок, якщо ви любите такий жанр. Мені з цим теж, напевно, було б ок, якби не той прикол, що до втраченого минулого тут є позараціональний доступ. Замовчуване, витіснене, сплюндроване, стерте дощенту минуле десь чаїться у пам'яті землі, треба просто потягнутися туди, вглиб себе і свого краю - і його можна буде черпати пригорщами, автентичне, не спотворене репресіями. Це досить поширена тема в сучасній українській літературі (згадаймо хоч би "Музей покинутих секретів" Забужко з доступом до минулого через сни) (і не тільки в ній), але я її максимально не люблю. Мені це здається заспокійливою фальсифікацією - насправді втрачене є втрачене, історія втрат це теж наша історія, ми не віднаходимо минуле, а реконструюємо зі своєї перспективи, в силу свого розуміння і потреб, і ці зусилля з (ре)конструкції теж дуже валідний сюжет, мені цікавіший за віднаходження. Але якщо ви любите сюжет про втрачені скарби, то це для вас.
2) Єдність часів попри всі історичні розриви, зумовлені травмами, забезпечує Містична Жіноча Мудрість. Я знаю, що багато кому цей сюжет подобається, є багато популярних книжок, побудованих саме на цьому (від "Шептухи" Тамари Горіха Зерня в нашому ареалі до "Гамнета" О'Фаррелл в англомовному) - і я сперечаюся з ними всіма, але не сперечаюся з тими, кому він подобається, you do you, shine on, you crazy beautiful thing. Для мене це та точка правила підкови, де фемінізм змикається з якимось дуже редуктивним гендерним есенціалізмом: жінка - не людина, а носійка таємного знання (а що робити нам, простим і повсякденним, яким таємного знання не відсипали? цей жіночий досвід не автентичний і не цікавий, чи шо?); жінка - створіння природи, містики, нераціонального (патріархальні негативні стереотипи теж так кажуть), і т.д.
Діагностичні цитати - якщо вам подобається, то беріть, а якщо ні, то ні:
За жанром - легенький магічний реалізм, якщо точніше, щось дуже в дусі химерної прози 70-х-80-х (умовно, якщо любите "Вавилон ХХ"/"Лебедину зграю", то цей вайб вам мусить зайти): фантастичне припущення є, але не в центрі, а в центрі очуднення звичного простору й обростання його літературними мохами. Наприклад, сусід дав родині головного героя діжку як будку для пса за умови, що того пса назвуть Діогеном, і так потім називають усі покоління наступних псів, немовби час стоїть на місці. Священник на початку ХХ століття записує під дивними іменами дітей тих селян, хто йому не догодив, тому "за попового правління єпархія наповнилась Калістратами, Лазарями, Меркуріями, Ясонами та всілякими іншими -ами і -ями. Якщо сходити на кладовище, то на старих облізлих хрестах і досі можна знайти сліди тієї найвеличнішої з епох Мальованки" - і так роман заповнюють всілякі історії кохання новочасних Цезарів і Клеопатр, підносячи ХХ століття до рівнів античних чи шекспірівських трагедій (не без свідомого комічного ефекту, звісно).
Кілька засадничих тропів цієї книжки - кардинально не моє, але я бачу, кому це може сподобатися, тим паче, що написано з купою афористичних формулювань, якими легко ділитися, якщо ви таке любите (напр., "Тоді м'яса було практично не дістати, тому за спільною згодою ми вирішили просто викреслити його зі списку своїх бажань. Так само, як надмірну радість, горювання чи свободу").
Отже, сюжети, які не люблю особисто я, але багато хто любить - якщо це ви, то беріть цю книжку!
1) Очевидно, це роман про зв'язок часів, де історичні травми і досвід виживання в них плавно перетікають одна в одну:
- У нас добре зійшов хрін. І пастернак... А ще хтось вилизав город від бур'янів! [...]
- Розумієш, справжній господар знає, що недостатньо виростити урожай. Його потрібно й захистити. Коріння цієї землі необхідно вбезпечити від завіяних зайд, які шукають лиш її грабунку.
Унаслідок цього всі персонажі трошки позбавлені особистості й нагадують картонні фігурки, бо їм судилося бути не чимось подібним на людей із якоюсь там індивідуальною психологією, а емблемами різних історичних переживань. Це цілком ок, якщо ви любите такий жанр. Мені з цим теж, напевно, було б ок, якби не той прикол, що до втраченого минулого тут є позараціональний доступ. Замовчуване, витіснене, сплюндроване, стерте дощенту минуле десь чаїться у пам'яті землі, треба просто потягнутися туди, вглиб себе і свого краю - і його можна буде черпати пригорщами, автентичне, не спотворене репресіями. Це досить поширена тема в сучасній українській літературі (згадаймо хоч би "Музей покинутих секретів" Забужко з доступом до минулого через сни) (і не тільки в ній), але я її максимально не люблю. Мені це здається заспокійливою фальсифікацією - насправді втрачене є втрачене, історія втрат це теж наша історія, ми не віднаходимо минуле, а реконструюємо зі своєї перспективи, в силу свого розуміння і потреб, і ці зусилля з (ре)конструкції теж дуже валідний сюжет, мені цікавіший за віднаходження. Але якщо ви любите сюжет про втрачені скарби, то це для вас.
2) Єдність часів попри всі історичні розриви, зумовлені травмами, забезпечує Містична Жіноча Мудрість. Я знаю, що багато кому цей сюжет подобається, є багато популярних книжок, побудованих саме на цьому (від "Шептухи" Тамари Горіха Зерня в нашому ареалі до "Гамнета" О'Фаррелл в англомовному) - і я сперечаюся з ними всіма, але не сперечаюся з тими, кому він подобається, you do you, shine on, you crazy beautiful thing. Для мене це та точка правила підкови, де фемінізм змикається з якимось дуже редуктивним гендерним есенціалізмом: жінка - не людина, а носійка таємного знання (а що робити нам, простим і повсякденним, яким таємного знання не відсипали? цей жіночий досвід не автентичний і не цікавий, чи шо?); жінка - створіння природи, містики, нераціонального (патріархальні негативні стереотипи теж так кажуть), і т.д.
Діагностичні цитати - якщо вам подобається, то беріть, а якщо ні, то ні:
"У буття свої закони, у жінок - свої. Споконвіку на цих землях вони стояли у вузькому коридорі між пітьмою смерті та світлом нового життя, яке знову й знову з боєм намагалися привести в свої степи"
*
"У такі ночі в жінках прокидається щось первісне й дике. Мама просила захисту й помочі в печі та сволоків, у бджолиної матки та в мурашино королеви. Саме так її вчила колись бабуся, яка сама народила тринадцятеро дітей і знала, як краще"
*
"Не плач, синку. Чоловік мусить бути сильним", - витирала пошерхлими долонями моє обличчя мама. "А жінка?" [...] "А жінка ще сильнішою".
*
"Мама вже давно не дивувалася вигадкам чоловіків. Війни, революції, колгоспи, трудодні. Можливо, тому вона і приймала світ мовчки. Будучи жінкою, не бачила сенсу промовляти сллова, які не мали сили зупинити чергову примху чи безумство чоловіка"
June 14, 2026
4,5⭐️
Про родинні саги дуже люблю читати, а якщо це українські - то це у рази цікавіше, тому що як правило всі події відбуваються в історичний та доленосний період історії України. Так, тут є магічний реалізм, але він тільки у плюс. Дуже сильний дебютний роман, ще й написано гарною мовою!
Чекаю на презентацію у Франику!
Рекомендую!
Про родинні саги дуже люблю читати, а якщо це українські - то це у рази цікавіше, тому що як правило всі події відбуваються в історичний та доленосний період історії України. Так, тут є магічний реалізм, але він тільки у плюс. Дуже сильний дебютний роман, ще й написано гарною мовою!
Чекаю на презентацію у Франику!
Рекомендую!
Read
June 10, 2026Один із найсильніших дебютів в українській сучасній літературі, що мені траплялися останнім часом. Ба, більше, якщо чесно, роман видався мені сильнішим за деякі книги вже досвідчених авторів.
Це сімейна сага з виразними нотами магічного реалізму. Представники роду Сорайлів мають тінь, у якій можуть ховатися або приховати когось; вони спілкуються з мертвими, мають передчуття, а їхні емоції матеріалізуються у вигляді полотна чи павутини. Ця складова - одна з найкращих у романі, надто коли оповідач Веремій Сорайло розповідає про світ своєї матері.
На перший погляд могло б здатися, що магічний реалізм поглине історичну лінію. Але ні, історична тканина роману опрацьована переконливо й ґрунтовно. Не дарма письменниця працювала з архівними матеріалами.
Ще одна сильна сторона авторки - побутова й сенсорна деталізація. Вона майстерно відтворює і природу, і етнографічні елементи українського сільського побуту від кінця 1930-х до часу в невизначеному майбутньому. Особливо насиченим є другий розділ, дія якого відбувається в Узбекистані.
Варто окремо сказати про оповідну манеру. Вже з перших сторінок вона нагадала мені Ісабель Альєнде: це не сучасне «show, don't tell», а стиль переказу, родинної хроніки, де події й цілі долі нерідко підсумовуються великими блоками тексту. Читачам, які очікують безпосереднього нерву в сцені й діалозі, таке може не підійти, адже ця манера тримає певну дистанцію між героями й читачем, навіть попри оповідь від першої особи.
Книга невелика за обсягом, але такою не відчувається. Більша частина оповіді рухається повільно й тягуче, з кількома драматичними вкрапленнями, і лише в останньому розділі темп прискорюється, подекуди нерівно.
У романі є і служба в армії, і кохання, і образ матріарха роду, і пошук себе, але найвиразніше, на мій погляд, авторці вдалося описати дитинства представників різних поколінь Сорайлів.
Рекомендую тим, кого цікавлять історичні романи й родинні саги, хто хоче відчути магічний реалізм українського села. Але окремо раджу бути обережними читачам, для яких тема війни й втрати зараз тригерна - місцями було сумно, а подекуди щемко.
Це сімейна сага з виразними нотами магічного реалізму. Представники роду Сорайлів мають тінь, у якій можуть ховатися або приховати когось; вони спілкуються з мертвими, мають передчуття, а їхні емоції матеріалізуються у вигляді полотна чи павутини. Ця складова - одна з найкращих у романі, надто коли оповідач Веремій Сорайло розповідає про світ своєї матері.
На перший погляд могло б здатися, що магічний реалізм поглине історичну лінію. Але ні, історична тканина роману опрацьована переконливо й ґрунтовно. Не дарма письменниця працювала з архівними матеріалами.
Ще одна сильна сторона авторки - побутова й сенсорна деталізація. Вона майстерно відтворює і природу, і етнографічні елементи українського сільського побуту від кінця 1930-х до часу в невизначеному майбутньому. Особливо насиченим є другий розділ, дія якого відбувається в Узбекистані.
Варто окремо сказати про оповідну манеру. Вже з перших сторінок вона нагадала мені Ісабель Альєнде: це не сучасне «show, don't tell», а стиль переказу, родинної хроніки, де події й цілі долі нерідко підсумовуються великими блоками тексту. Читачам, які очікують безпосереднього нерву в сцені й діалозі, таке може не підійти, адже ця манера тримає певну дистанцію між героями й читачем, навіть попри оповідь від першої особи.
Книга невелика за обсягом, але такою не відчувається. Більша частина оповіді рухається повільно й тягуче, з кількома драматичними вкрапленнями, і лише в останньому розділі темп прискорюється, подекуди нерівно.
У романі є і служба в армії, і кохання, і образ матріарха роду, і пошук себе, але найвиразніше, на мій погляд, авторці вдалося описати дитинства представників різних поколінь Сорайлів.
Рекомендую тим, кого цікавлять історичні романи й родинні саги, хто хоче відчути магічний реалізм українського села. Але окремо раджу бути обережними читачам, для яких тема війни й втрати зараз тригерна - місцями було сумно, а подекуди щемко.
October 1, 2026
так добре написано! навіть не стільки про оцю цитатність, яку вже відмічали у відгуках, скільки саме приємна пишність мови — дуже приємно читати. скептично поставилася до ідеї в такому об'ємі виписати сімейну сагу, але мені все сподобалося: спочатку історія розгортається поволі, а далі все швидше і швидше, наче пунктиром — мені здається, це спосіб передати дорослішання і старіння оповідача. життя персонажа взагалі розгортається у підручнику історії, що могло б тоже викликати скепсис, але ти згадуєш, шо ти українець, тому сумно і незламно вздихаєш і продовжуєш читання. короче, відпочити з цією книжкою не вийде, але історія хороша, цілюща
May 30, 2026
Чудовий роман! Про минуле, теперішнє і навіть майбутнє. Родинна сага, в якій – історія цілого краю, цілої країни. Динамічний роман, що тримає інтригу, має свою магію (в усих сенсах)… Приніс задоволення!
July 29, 2026
«Не плач, синку. Чоловік мусить бути сильним», — витирала пошерхлими долонями моє обличчя мама. «А жінка?» — я хотів сказати щось інше, але я був чоловіком, я хотів ним стати в той момент для мами. «А жінка ще сильнішою».
така маленька книжечка, а стільки в ній світла і темряви водночас 💔
темряви від того, що проживають українці покоління за поколінням; світла – від любові, памʼяті і традицій, які продовжують нести у майбутнє попри все. і все це тут неймовірно тонко і чуттєво поєднується – як, власне, і в самому житті.
я здивована, що це дебютна книга авторки, бо написана вона майстерно. чекатиму на наступні ❤️🩹
така маленька книжечка, а стільки в ній світла і темряви водночас 💔
темряви від того, що проживають українці покоління за поколінням; світла – від любові, памʼяті і традицій, які продовжують нести у майбутнє попри все. і все це тут неймовірно тонко і чуттєво поєднується – як, власне, і в самому житті.
я здивована, що це дебютна книга авторки, бо написана вона майстерно. чекатиму на наступні ❤️🩹
October 19, 2026
це дуже гарна книжка, хотілось би щоб вона тривала вічність
September 20, 2026
Божечки, ну й спереживалася я у кінці!
Книга ЧУДЕСНА!
Вона пробирається туди, куди я намагаюсь не впускати погані новини і нові трагічні історії. І я знаю, що зараз так роблять мільйони українців, бо здається що іще одна втрата і тобі кінець. Ти себе не позбираєш. Частково так роблять і Сорайли у цій книзі. Родина, яка втрачала у кожному поколінні. Родина до якої прикипаєш усім серцем.
І цей кінець… я вже давно так не боялася дочитувати, чесно.
Але разом з тим скільки світла і якогось такого благодатного сяйва у цій родинній сазі. Скільки любові і тепла! Скільки зрозумілих лише українцям істин. А ще жартів, бо ж без них ніяк! Історію про гуцулів в радянській армії зачитувала чоловіку і ми обоє сміялись як коні 😁
Одна з кращих історій прочитаних цього року ❤️
Дуже-дуже-дуже раджу! Дуже!
Книга ЧУДЕСНА!
Вона пробирається туди, куди я намагаюсь не впускати погані новини і нові трагічні історії. І я знаю, що зараз так роблять мільйони українців, бо здається що іще одна втрата і тобі кінець. Ти себе не позбираєш. Частково так роблять і Сорайли у цій книзі. Родина, яка втрачала у кожному поколінні. Родина до якої прикипаєш усім серцем.
І цей кінець… я вже давно так не боялася дочитувати, чесно.
Але разом з тим скільки світла і якогось такого благодатного сяйва у цій родинній сазі. Скільки любові і тепла! Скільки зрозумілих лише українцям істин. А ще жартів, бо ж без них ніяк! Історію про гуцулів в радянській армії зачитувала чоловіку і ми обоє сміялись як коні 😁
Одна з кращих історій прочитаних цього року ❤️
Дуже-дуже-дуже раджу! Дуже!
July 10, 2026
Атмосферна, захоплююча, неймовірна ⭐️
June 18, 2026
Родинна сага на тлі уроку з історії України..
Я в захваті! Не передати наскільки! Це не книга, це колосальна робота!
Авторка дуже ретельно попрацювала над історичним бекграундом, мене надзвичайно вразила деталізація побуту і життя зображеної епохи.
А яка мова, ну справді, солов'їна, дуже приємно читати, а деякі звороти хотілось смакувати вголос...Таке в мене було лише з Абрикосовою книгарнею.
Я прекрасно провела час за цією книгою і вважаю, що це чудовий дебютний роман. Пані Даріє, пишіть ще!
*** Я думав, що був першою людиною на землі і що літочислення почалося з моменту мого народження. Я жив так, ніби нічого в цьому світі не було до мене, лише примари й неправда. Не відаючи смирення, я став сліпцем.
Я в захваті! Не передати наскільки! Це не книга, це колосальна робота!
Авторка дуже ретельно попрацювала над історичним бекграундом, мене надзвичайно вразила деталізація побуту і життя зображеної епохи.
А яка мова, ну справді, солов'їна, дуже приємно читати, а деякі звороти хотілось смакувати вголос...Таке в мене було лише з Абрикосовою книгарнею.
Я прекрасно провела час за цією книгою і вважаю, що це чудовий дебютний роман. Пані Даріє, пишіть ще!
*** Я думав, що був першою людиною на землі і що літочислення почалося з моменту мого народження. Я жив так, ніби нічого в цьому світі не було до мене, лише примари й неправда. Не відаючи смирення, я став сліпцем.
September 12, 2026
Ця книжка сподобалася б мені більше, якби вона була довше, сторінок на 700+. Адже це нібито сімейна сага, де охоплено 5 поколінь, де є цікавий магічний реалізм, де згадуються всі історичні події впродовж століття, аж до сучасної війни. Тільки от ця історія ні на чому детально не зупиняється, не копає глибше, не пропрацьовує психологічні портрети персонажів, а в фіналі вже зовсім пришвидшується і просто переказує, що сталося за чим. Тому я сприйняла це більше як хроніку, вплетену в життя головного героя, для того, щоб показати, як багато може пережити людина за свій вік, особливо на українських землях.
Найбільше мені сподобався початок: життя в кінці 30х-40х роках очима хлопчика, і цікаві вкраплення магічного реалізму, про які насправді хотілося б почути побільше. А ще локація - степи, південь України та його колорит. Але далі мені не вистачило емоцій, навіть в кульмінаційні моменти, я ніби просто спостерігала за хронікою подій, а не співпереживала разом з персонажами, не відчувала їх трансформацій. Ніби картинки подій проносилися переді мною, і я не встигала розгледіти детально жодну.
Найбільше мені сподобався початок: життя в кінці 30х-40х роках очима хлопчика, і цікаві вкраплення магічного реалізму, про які насправді хотілося б почути побільше. А ще локація - степи, південь України та його колорит. Але далі мені не вистачило емоцій, навіть в кульмінаційні моменти, я ніби просто спостерігала за хронікою подій, а не співпереживала разом з персонажами, не відчувала їх трансформацій. Ніби картинки подій проносилися переді мною, і я не встигала розгледіти детально жодну.
September 3, 2026
Не очікувала від цієї книги нічого особливого, але отримала щось дуже тепле, світле, людяне, надзвичайно красиво написане. Катаю на язику післясмак емоцій. Раджу всім.
June 10, 2026
Неймовірна книжка💙
Розтягувала її як могла, бо хотілося якнайдовше залишатися у цьому напівмістичному світі, де існують тіні, які можуть врятувати від небезпеки, павутиння суму та вишиті курочки, що реагують на емоції.
Сильна, глибока історія. Живі персонажі. Дуже тонкий містичний реалізм.
Якщо любите сімейні саги і хотіли почитати щось таке в українському сетінгу - вам обовʼязково треба ця книжка
Розтягувала її як могла, бо хотілося якнайдовше залишатися у цьому напівмістичному світі, де існують тіні, які можуть врятувати від небезпеки, павутиння суму та вишиті курочки, що реагують на емоції.
Сильна, глибока історія. Живі персонажі. Дуже тонкий містичний реалізм.
Якщо любите сімейні саги і хотіли почитати щось таке в українському сетінгу - вам обовʼязково треба ця книжка
August 11, 2026
Хороша сімейна сага з нотками магічного реалізму, що занурює нас у минуле, розповідає про сучасне і трішечки заглядає у майбутнє. Єдиний мінус для мене - надто коротка
June 21, 2026
Прекрасний дебют. Ніби й не новий формат - історія країни через призму життя однієї родини, але має свою неповторну родзинку.
August 18, 2026
Це було прекрасно. Легка рука в авторки - дуже добре написано, не відірватись, персонажі прописані чудово, а історія водночас ні про що, і про все. Сімейна сага на пʼятірку.
Щодо мінусів, то мене страшенно дратували спойлери, типу «тоді я ще не знав, що захворію/ помру / одружусь» (приклади вигадані, але суть така). Якщо мета тримати увагу читача - то вона і так тримається!! Не треба ці тізери, вони псують несподіванку від розвитку сюжету. Дуже злилась на них, бо їх дуже багато.
Та все одно пʼять зірочок!! Пишіть ще!
Але в цілому рекомендую від душі!
Щодо мінусів, то мене страшенно дратували спойлери, типу «тоді я ще не знав, що захворію/ помру / одружусь» (приклади вигадані, але суть така). Якщо мета тримати увагу читача - то вона і так тримається!! Не треба ці тізери, вони псують несподіванку від розвитку сюжету. Дуже злилась на них, бо їх дуже багато.
Та все одно пʼять зірочок!! Пишіть ще!
Але в цілому рекомендую від душі!
September 24, 2026
До кожної книги, особливо українських авторів, стараюсь підходити неупереджено і без очікувань. Починалося все ніби добре, хоча важко було уявити собі розмови між 7річним і 16річним хлопцями саме такими словами, адже мова йшла про 40-ві роки. Як і дружбу між ними.
Далі почали дратувати деякі дрібниці, логіка героїв, нестиковки в тексті. І це все накопичувалось і заважало позитивно сприймати текст.
На деякі питання відповідь була, але ж так багато згадано швидко і поверхово. Багато подій просто описано мимохідь.
Згадаю один момент, який насмішив. Хто старший, той пам'ятає радянську армію або розповіді родичів про неї, або якісь книги про це. Тож наш герой потрапляє в армію аж в Узбекистані. Сам же розповідає, що тут нікого не цікавлять ні його репутація, ні вміння. Армія рівняє всіх і важливо хіба що, скільки ти вже тут, лише тоді маєш вплив над молодшими служаками. Але через кілька сторінок його призначають на посаду через його хороший вчинок, за його заслуги. Та не вірю, не смішіть. А ще більше не вірю в те, що садист покарав свого зама за спробу зґвалтування якоїсь там невідомої йому медсестри. Це точно описується садист?
Та й таке. Намагаюсь читати українські книги, але, на жаль, дуже рідко щось подобається
Далі почали дратувати деякі дрібниці, логіка героїв, нестиковки в тексті. І це все накопичувалось і заважало позитивно сприймати текст.
На деякі питання відповідь була, але ж так багато згадано швидко і поверхово. Багато подій просто описано мимохідь.
Згадаю один момент, який насмішив. Хто старший, той пам'ятає радянську армію або розповіді родичів про неї, або якісь книги про це. Тож наш герой потрапляє в армію аж в Узбекистані. Сам же розповідає, що тут нікого не цікавлять ні його репутація, ні вміння. Армія рівняє всіх і важливо хіба що, скільки ти вже тут, лише тоді маєш вплив над молодшими служаками. Але через кілька сторінок його призначають на посаду через його хороший вчинок, за його заслуги. Та не вірю, не смішіть. А ще більше не вірю в те, що садист покарав свого зама за спробу зґвалтування якоїсь там невідомої йому медсестри. Це точно описується садист?
Та й таке. Намагаюсь читати українські книги, але, на жаль, дуже рідко щось подобається
August 10, 2026
щиро не розумію тотального захоплення цією книжкою: мікс "Оринина" з Гаррі Поттером на фоні подекуди романтизованих подій минулого століття. і це все досить швидко та кліпово - п'ять поколінь на 240 сторінках.
зрозуміти вчинки героїв важко, здавалося, що мені переповідають кіно, а про внутрішній світ ні, не чули. красиві метафори справді красиві, але як мистецтво заради мистецтва.
зрозуміти вчинки героїв важко, здавалося, що мені переповідають кіно, а про внутрішній світ ні, не чули. красиві метафори справді красиві, але як мистецтво заради мистецтва.
August 10, 2026
неочікувано, що така маленька книга, а стільки в ній історій і життя.
хочу сказати, що мені сподобалось як написана ця книга.
стиль письма, він такий затишний, солодкий і теплий можливо це не ті прикметники, які можна вживати щодо стилю письма, але саме так я почувалась більшу частину книги де розповідалось про життя.
багато чого про життя в селі щодо боротьби з церквою, спалені села та поля, трудодні, паспорти, електрофікація і урожайності, я вже знала від моїх бабусь і було враження, що читала про їх життя.
інша ж частина книги болюча, як і наше життя. але сподобалось як на прикладі однієї сімʼї передається історія України.
можливо десь не вистачило емоційності, але книга дуже і дуже моя
скажу ще, що дуже втішив фінал.
також ця книга спонукає дізнатись історію свого роду
хочу сказати, що мені сподобалось як написана ця книга.
стиль письма, він такий затишний, солодкий і теплий можливо це не ті прикметники, які можна вживати щодо стилю письма, але саме так я почувалась більшу частину книги де розповідалось про життя.
багато чого про життя в селі щодо боротьби з церквою, спалені села та поля, трудодні, паспорти, електрофікація і урожайності, я вже знала від моїх бабусь і було враження, що читала про їх життя.
інша ж частина книги болюча, як і наше життя. але сподобалось як на прикладі однієї сімʼї передається історія України.
можливо десь не вистачило емоційності, але книга дуже і дуже моя
скажу ще, що дуже втішив фінал.
також ця книга спонукає дізнатись історію свого роду
Дивно, але коли спалахують війни, люди починають заново рахувати час
сніг - це зацукровані сльози
Тут нам пропонували стати чоловіками зі зброєю, але ми хотіли бути тим, ким ми вміли й любили бути - чоловіками із землею
Я жив так, ніби нічого в цьому світі не було до мене, лише примари й неправда
У Бога нічого не просив. Він і так уже зробив достатньо
«Не плач, синку. Чоловік мусить бути сильним», — витирала пошерхлими долонями моє обличчя мама. «А жінка?» — я хотів сказати щось інше, але я був чоловіком, я хотів ним стати в той момент для мами. «А жінка ще сильнішою».
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 14, 2026
Ця книжка для мене уособлення, поезії в прозі.
Неймовірно написаний роман.
Неймовірно написаний роман.
August 2, 2026
Книжка читалась як дуже теплий старий фільм. Дуже атмосферна історія. Якось, за свої 250 сторінок виходить розкрити повноцінно історію цілої сімʼї, не пропустити нічого важливого і одночасно не засунути нічого зайвого.
Особисто на мій смак - я б ліпше залишила історію без епілогу, не завершеною.. Надто сильно відчувалось що авторка хотіла завершальну крапку. Мені б більше сподобалась нотка невизначеності, особливо в контексті нової війни і тих подій які відбулись. Але це діло особистих побажань, загалом чудова книжка!
Особисто на мій смак - я б ліпше залишила історію без епілогу, не завершеною.. Надто сильно відчувалось що авторка хотіла завершальну крапку. Мені б більше сподобалась нотка невизначеності, особливо в контексті нової війни і тих подій які відбулись. Але це діло особистих побажань, загалом чудова книжка!
August 31, 2026
🌟3.5
Родинна сага з нотками магічного реалізму.
Магічний реалізм я не дуже сприймаю і заходить він мені доволі рідко. Тут же було десь 50/50. Частину роману все було чікі-пікі, а далі, на мій смак, уже трохи перебор.
Тож, Україна, 1930-ті роки й аж до… відносно близького майбутнього. Історія родини Сорайло починається через призму світосприйняття Веремія.
І ось тут для мене була найсильніша частина роману. Справді. Настільки цікаво було спостерігати за тим часом, за складними виборами, за всіма тими страхами, що оточували українців. Дійсно гарно зображено і побут, і часи, які аж ніяк не були легкими. ну гарно, що ще сказати?
І діти є діти, і часто багато вчинків дорослих або не помічають, або не розуміють, або засуджують. Тут мені навіть магічний реалізм був у тему. Ці частини були от прям гарні. Десь до смерті дружини головного героя, я була взахваті
Далі, на мій смак, історія дещо просіла, але все ще тримала мою увагу.
А от останні 50 сторінок просіли вже нормально так. Банально, на мій читацький погляд, не вистачило часу, щоб зрозуміти дітей, внуків, а ні тим більше, правнучку Веремія.
Більше це вже було схоже на переказ фільму: багато подій, мало відповідей, швидкі зміни картинки. І формат «знайденого щоденника» / «листів з окупації» ситуацію не врятував.
Дуже амбітна задумка, але увага розпорошилася, і в якийсь момент загубилися та чарівність історії, що була в першій половині
Тож, гарний роман. На раз прочитати й приємно провести час - цілком. Тим більше це дебют, з чим і вітаємо. Улюбленою книжка не стала, проте зовсім не шкодую, що прочитала.
Телеграм канал - Руда стерлядь про книжки https://t.me/rudabook
Родинна сага з нотками магічного реалізму.
Магічний реалізм я не дуже сприймаю і заходить він мені доволі рідко. Тут же було десь 50/50. Частину роману все було чікі-пікі, а далі, на мій смак, уже трохи перебор.
Тож, Україна, 1930-ті роки й аж до… відносно близького майбутнього. Історія родини Сорайло починається через призму світосприйняття Веремія.
І ось тут для мене була найсильніша частина роману. Справді. Настільки цікаво було спостерігати за тим часом, за складними виборами, за всіма тими страхами, що оточували українців. Дійсно гарно зображено і побут, і часи, які аж ніяк не були легкими. ну гарно, що ще сказати?
І діти є діти, і часто багато вчинків дорослих або не помічають, або не розуміють, або засуджують. Тут мені навіть магічний реалізм був у тему. Ці частини були от прям гарні. Десь до смерті дружини головного героя, я була взахваті
Далі, на мій смак, історія дещо просіла, але все ще тримала мою увагу.
А от останні 50 сторінок просіли вже нормально так. Банально, на мій читацький погляд, не вистачило часу, щоб зрозуміти дітей, внуків, а ні тим більше, правнучку Веремія.
Більше це вже було схоже на переказ фільму: багато подій, мало відповідей, швидкі зміни картинки. І формат «знайденого щоденника» / «листів з окупації» ситуацію не врятував.
Дуже амбітна задумка, але увага розпорошилася, і в якийсь момент загубилися та чарівність історії, що була в першій половині
Тож, гарний роман. На раз прочитати й приємно провести час - цілком. Тим більше це дебют, з чим і вітаємо. Улюбленою книжка не стала, проте зовсім не шкодую, що прочитала.
Телеграм канал - Руда стерлядь про книжки https://t.me/rudabook
October 2, 2026
Скажу відверто, мені було важко вникнути в цю оповідь. Написано дуже гарно, квітчасто — кожне речення турботливо виткане майстерно підібраними метафорами та епітетами. Але співвідношення тексту й сюжету спочатку дуже виснажувало. Мені знадобився час, аби пристосуватися. Авторка могла сторінками описувати запахи й смаки, але обмежитися одним реченням при констатації чиєїсь смерті. Це дивно. Дуже незвично.
Дуже багато питань так і лишилися без відповіді. Чому повісився однокласник Андрій? Що за привиди приходили до Веремія ночами? Що таке Тінь? А Хід? Я розумію, що це якась глибока примарна метафора, але чого саме? Родинної травми? Тоді чому жінки втрачають її з народженням первістка, а чоловіки зберігають до скону? Це трошки не так працює, але припустимо. Тоді що таке Хід? Катакомби, що обʼєднують усю Україну. Історія? Місце, куди зникають усі відсутні байдужі батьки? Нам ніколи прямо так і не кажуть — існує в цьому світі якась магія поза родиною Сорайло, чи ні. І в роті лишається оцей присмак неостаточного розуміння. Я можу додумати собі сенси, але чи це саме ті, які закладала в роман авторка? Можливо, тут взагалі нема прихованого значення? Можливо, усе треба сприймати буквально? Можливо, тінь — це й є Веремій? Веремій — тінь його правнучки, Урси. Але тоді досі не має сенсу, чому жінки втрачають здібність з первістком.
Я не певна, чи до кінця мене влаштовує Веремій як головний герой. У нього замало… залученості. Історія проходить повз нього, а він і не помічає. Поки його сусіди кочують по засланням, Веремій спокійно закриває на все очі, покірно працюючи на систему. Він не активний поборник режиму, але й не його ворог. Ворогами були його мати, батько, друзі й знайомі. Веремій же просто хотів жити. Він відчував тиск радянщини, але не достатньо, щоб ненавидіти її активно, а не пасивно.
Дуже довго я чекала, поки нам почнуть нарешті розказувати історії інших персонажів. Найбільше мені шкода Мотрю Сорайло. Півжиття син наказував її за те, чого вона навіть не робила. А якби й робила, то яка йому, до біса, різниця? Вона лишень намагалася вижити під окупацією. Вижити й допомогти УПА. А він її зрадив і лишив на побиття німцям. Не дуже він хороша людина, як сказати по правді. Й батько не дуже хороший. Покинув синів на бабцю, а сам уникав, як чуми. Це потім і Іоні передалося, його любому сину. Хоч Оксен нормальний вдався. Видно в матір пішов.
Найстрашнішим розділом для мене став останній. Я дійсно ледь не розплакалась під кінець, бо це було до біса жахливо. І це досі триває. Рана занадто свіжа, різало по живому. Досі русня окупує наші міста, викрадає наших дітей й вбиває їх батьків. Ця оповідь — про століття поневірянь та неволі. Про непокірний народ, який усе мріють зробити рабами. І про українські степи, які стоять, як стояли, нескорені й незмінні, як і люди, що їх заселяють.
Загалом, це хороша оповідь. Дійсно сильна історична праця і як призвичаїшся до прози, починаєш усе більше звертати увагу на ті нещастя, що оточують головного героя та його родину. Веремій завжди бачив горе опосередковано, допоки не опинився прямо в його епіцентрі. І чим довше тривала історія, тим ближче він до нього наближався. Є в цьому щось символічне. Біда наздожене нас усіх. Треба стояти за своє тут і зараз.
Оцінка: 7,5/10
Дуже багато питань так і лишилися без відповіді. Чому повісився однокласник Андрій? Що за привиди приходили до Веремія ночами? Що таке Тінь? А Хід? Я розумію, що це якась глибока примарна метафора, але чого саме? Родинної травми? Тоді чому жінки втрачають її з народженням первістка, а чоловіки зберігають до скону? Це трошки не так працює, але припустимо. Тоді що таке Хід? Катакомби, що обʼєднують усю Україну. Історія? Місце, куди зникають усі відсутні байдужі батьки? Нам ніколи прямо так і не кажуть — існує в цьому світі якась магія поза родиною Сорайло, чи ні. І в роті лишається оцей присмак неостаточного розуміння. Я можу додумати собі сенси, але чи це саме ті, які закладала в роман авторка? Можливо, тут взагалі нема прихованого значення? Можливо, усе треба сприймати буквально? Можливо, тінь — це й є Веремій? Веремій — тінь його правнучки, Урси. Але тоді досі не має сенсу, чому жінки втрачають здібність з первістком.
Я не певна, чи до кінця мене влаштовує Веремій як головний герой. У нього замало… залученості. Історія проходить повз нього, а він і не помічає. Поки його сусіди кочують по засланням, Веремій спокійно закриває на все очі, покірно працюючи на систему. Він не активний поборник режиму, але й не його ворог. Ворогами були його мати, батько, друзі й знайомі. Веремій же просто хотів жити. Він відчував тиск радянщини, але не достатньо, щоб ненавидіти її активно, а не пасивно.
Дуже довго я чекала, поки нам почнуть нарешті розказувати історії інших персонажів. Найбільше мені шкода Мотрю Сорайло. Півжиття син наказував її за те, чого вона навіть не робила. А якби й робила, то яка йому, до біса, різниця? Вона лишень намагалася вижити під окупацією. Вижити й допомогти УПА. А він її зрадив і лишив на побиття німцям. Не дуже він хороша людина, як сказати по правді. Й батько не дуже хороший. Покинув синів на бабцю, а сам уникав, як чуми. Це потім і Іоні передалося, його любому сину. Хоч Оксен нормальний вдався. Видно в матір пішов.
Найстрашнішим розділом для мене став останній. Я дійсно ледь не розплакалась під кінець, бо це було до біса жахливо. І це досі триває. Рана занадто свіжа, різало по живому. Досі русня окупує наші міста, викрадає наших дітей й вбиває їх батьків. Ця оповідь — про століття поневірянь та неволі. Про непокірний народ, який усе мріють зробити рабами. І про українські степи, які стоять, як стояли, нескорені й незмінні, як і люди, що їх заселяють.
Загалом, це хороша оповідь. Дійсно сильна історична праця і як призвичаїшся до прози, починаєш усе більше звертати увагу на ті нещастя, що оточують головного героя та його родину. Веремій завжди бачив горе опосередковано, допоки не опинився прямо в його епіцентрі. І чим довше тривала історія, тим ближче він до нього наближався. Є в цьому щось символічне. Біда наздожене нас усіх. Треба стояти за своє тут і зараз.
Оцінка: 7,5/10
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 20, 2026
За звичкою — асоціації. Ця книжка від палітурки до палітурки мені пахла полином, а литки уявно лоскотала ковилою. А шо я хотіла — степовий роман!
«Тінь…» провела мене крізь життя українських степовиків на тлі репресій 30-х, Другої світової, німецької окупації, радянщини, сучасної війни росії проти України.
Роман починається з народження хлопчика Веремія Сорайла, про що нам розповідає… Веремій. Однак з’являється він не сам, а з успадкованою від мами тінню, що ховатиме його від небезпек.
А небезпек тих буде шо йой
[нагадую про історичне тло].
Веремій ростиме, матиме друзів і сильних жінок навколо себе. Служитиме в Узбекистані (моя улюблена частина, бо дуже колоритна, насичена локалізмами). Любитиме, матиме синів, онуків, правнуку.
У тексті будуть загадки. Тільки на останніх сторінках дізнаємось, хто така ця Мала Ведмедиця і хто читає на горищі рукопис. А як Самовар зміг побачити тінь, не розуміє навіть Урса, а я тим паче. Ще таїна для мене — чому Веремій (оповідач) часто називає маму не мамою, а Мотрею Сорайло.
Та найдужче зачарував мене стиль авторки. Плавний, тягучий, густий текст, ніби свіженький мед. Такий мед, що його набираєш у ложку, підіймаєш над піалочкою і дивишся, як тоненька золота цівочка стікає донизу, не розриваючись. Ти чаруєшся і забуваєш, що в руці жде свіжий батон. Ще набираєш у ложку, знову перехиляєш, знову задивляєшся і думаєш, скільки ж тисяч (мільйонів?) квіток треба облетіти бджолам, щоб я могла мати перед собою цю піалочку із тягучим золотом.
Не знаю, що там по бджолам, але Дарія Тепла працювала з історичними джерелами, щоб створити для нас цю літературну лігумінку. Тож якщо ви, як і я, обережні до магічного реалізму, читайте сміливо: авторці можна вірити. Тіні, з якими народжуються герої книжки, на мій погляд, метафоричні й зовсім не підважують справжність сюжету.
Роман — 10 малих ведмедиць із 10.
«Тінь…» провела мене крізь життя українських степовиків на тлі репресій 30-х, Другої світової, німецької окупації, радянщини, сучасної війни росії проти України.
Роман починається з народження хлопчика Веремія Сорайла, про що нам розповідає… Веремій. Однак з’являється він не сам, а з успадкованою від мами тінню, що ховатиме його від небезпек.
А небезпек тих буде шо йой
[нагадую про історичне тло].
Веремій ростиме, матиме друзів і сильних жінок навколо себе. Служитиме в Узбекистані (моя улюблена частина, бо дуже колоритна, насичена локалізмами). Любитиме, матиме синів, онуків, правнуку.
У тексті будуть загадки. Тільки на останніх сторінках дізнаємось, хто така ця Мала Ведмедиця і хто читає на горищі рукопис. А як Самовар зміг побачити тінь, не розуміє навіть Урса, а я тим паче. Ще таїна для мене — чому Веремій (оповідач) часто називає маму не мамою, а Мотрею Сорайло.
Та найдужче зачарував мене стиль авторки. Плавний, тягучий, густий текст, ніби свіженький мед. Такий мед, що його набираєш у ложку, підіймаєш над піалочкою і дивишся, як тоненька золота цівочка стікає донизу, не розриваючись. Ти чаруєшся і забуваєш, що в руці жде свіжий батон. Ще набираєш у ложку, знову перехиляєш, знову задивляєшся і думаєш, скільки ж тисяч (мільйонів?) квіток треба облетіти бджолам, щоб я могла мати перед собою цю піалочку із тягучим золотом.
Не знаю, що там по бджолам, але Дарія Тепла працювала з історичними джерелами, щоб створити для нас цю літературну лігумінку. Тож якщо ви, як і я, обережні до магічного реалізму, читайте сміливо: авторці можна вірити. Тіні, з якими народжуються герої книжки, на мій погляд, метафоричні й зовсім не підважують справжність сюжету.
Роман — 10 малих ведмедиць із 10.
August 18, 2026
Відмінна книга.
Україно, скільки болю ти в собі несеш? Коли будеш вільною?
«Не плач, синку. Чоловік мусить бути сильним», — витирала пошерхлими долонями моє обличчя мама. «А жінка?» — я хотів сказати щось інше, але я був чоловіком, я хотів ним стати в той момент для мами.
«А жінка ще сильнішою».
По татові не зосталося ні тіла, ні могили, ні останнього поцілунку на прощання. Був чоловік — і не стало чоловіка.
«І як би то мерців у землю клали, якби там Бога не було? Бог усюди».
Для того щоб знайти спільну мову, комусь із нас доведеться почати говорити першим. Нехай це буду я.
Сльози, що діставалися мені до кутиків рота, були міцніші за горілку. Так буває, коли довго настоюєш себе на гóрі.
— Але як так вийшло, що ти ніколи мені про це не розповідала? Я прожив тут майже сорок років і нічого не знав. Чи ж я був сліпим? Чи дурним?
— Ти був живим, синку. Мене турбувало лише це. А захочеш, щоб твої діти були живими, теж триматимеш язика за зубами. Чи ти думаєш, як за вікном сімдесят четвертий, то все пройшло? Е нє. Пси розлінилися, але зуби в них досі гострі.
Не відаючи смирення, я став сліпцем.
А росіяни підвозять тільки свій найпопулярніший товар — вибухи й автоматні черги.
Україно, скільки болю ти в собі несеш? Коли будеш вільною?
«Не плач, синку. Чоловік мусить бути сильним», — витирала пошерхлими долонями моє обличчя мама. «А жінка?» — я хотів сказати щось інше, але я був чоловіком, я хотів ним стати в той момент для мами.
«А жінка ще сильнішою».
По татові не зосталося ні тіла, ні могили, ні останнього поцілунку на прощання. Був чоловік — і не стало чоловіка.
«І як би то мерців у землю клали, якби там Бога не було? Бог усюди».
Для того щоб знайти спільну мову, комусь із нас доведеться почати говорити першим. Нехай це буду я.
Сльози, що діставалися мені до кутиків рота, були міцніші за горілку. Так буває, коли довго настоюєш себе на гóрі.
— Але як так вийшло, що ти ніколи мені про це не розповідала? Я прожив тут майже сорок років і нічого не знав. Чи ж я був сліпим? Чи дурним?
— Ти був живим, синку. Мене турбувало лише це. А захочеш, щоб твої діти були живими, теж триматимеш язика за зубами. Чи ти думаєш, як за вікном сімдесят четвертий, то все пройшло? Е нє. Пси розлінилися, але зуби в них досі гострі.
Не відаючи смирення, я став сліпцем.
А росіяни підвозять тільки свій найпопулярніший товар — вибухи й автоматні черги.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 12, 2026
Це дуже цікава книга! Майже століття історії України через долю однієї родини. Головний герой далеко не найприємніший чоловік, мабуть саме це гальмувало читання в першій половині книги. Але коли в події вплелись долі його синів - стало набагато жвавіше, з'явилися персонажі, яким можна співчувати.
Загальне враження - приємна, тепла книга, яка описує найгірші сторінки нашої історії, але все ж дає надію ❤️🩹
Загальне враження - приємна, тепла книга, яка описує найгірші сторінки нашої історії, але все ж дає надію ❤️🩹
October 1, 2026
Це одна з найкращих книг, з яких я читала.
Обожнюю сімейні саги, особливо коли ми поряд з героями проходимо реальні історичні події нашої країни.
Вона мені така прекрасна, що довго не можу відійти від неї.
Обожнюю сімейні саги, особливо коли ми поряд з героями проходимо реальні історичні події нашої країни.
Вона мені така прекрасна, що довго не можу відійти від неї.
August 9, 2026
Історія сімʼї через історію країн - відслідковуєш певні аналогії зі своїми, дуже знайомими і часом дуже болючими сторінками родинних книг життя.
Залишається післясмак казки
Залишається післясмак казки
August 21, 2026
Це дуже хороша книга, ніколи б не сказала, що авторка дебютантка. Сильна історія, яка розчулює ❤️
Displaying 1 - 30 of 32 reviews