Highcastle: A Remembrance

by Stanisław Lem, Michael Kandel (Translator)

A “delightfully seriocomic memoir”(New York Times) from the celebrated science fiction writer that summons up a mischievous boyhood in Poland just before World War II. Translated by Michael Kandel.

Genres: Biography, Nonfiction, Polish Literature, Audiobook, Literature, Memoir, Classics

160 pages, Paperback

First published January 1, 1966

About the author

Stanisław Lem (staˈɲiswaf lɛm) was a Polish science fiction, philosophical and satirical writer of Jewish descent. His books have been translated into 41 languages and have sold over 27 million copies. He is perhaps best known as the author of Solaris, which has twice been made into a feature film. In 1976, Theodore Sturgeon claimed that Lem was the most widely read science-fiction writer in the world.

His works explore philosophical themes; speculation on technology, the nature of intelligence, the impossibility of mutual communication and understanding, despair about human limitations and humankind's place in the universe. They are sometimes presented as fiction, but others are in the form of essays or philosophical books. Translations of his works are difficult and multiple translated versions of his works exist.

Lem became truly productive after 1956, when the de-Stalinization period led to the "Polish October", when Poland experienced an increase in freedom of speech. Between 1956 and 1968, Lem authored 17 books. His works were widely translated abroad (although mostly in the Eastern Bloc countries). In 1957 he published his first non-fiction, philosophical book, Dialogi (Dialogues), one of his two most famous philosophical texts along with Summa Technologiae (1964). The Summa is notable for being a unique analysis of prospective social, cybernetic, and biological advances. In this work, Lem discusses philosophical implications of technologies that were completely in the realm of science fiction then, but are gaining importance today—like, for instance, virtual reality and nanotechnology. Over the next few decades, he published many books, both science fiction and philosophical/futurological, although from the 1980s onwards he tended to concentrate on philosophical texts and essays.

He gained international fame for The Cyberiad, a series of humorous short stories from a mechanical universe ruled by robots, first published in English in 1974. His best-known novels include Solaris (1961), His Master's Voice (Głos pana, 1968), and the late Fiasco (Fiasko, 1987), expressing most strongly his major theme of the futility of mankind's attempts to comprehend the truly alien. Solaris was made into a film in 1972 by Russian director Andrei Tarkovsky and won a Special Jury Prize at the Cannes Film Festival in 1972; in 2002, Steven Soderbergh directed a Hollywood remake starring George Clooney.

He was the cousin of poet Marian Hemar.

Reviews

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Огляд на Високий замок вартувало б почати в стилі самого твору - з намагань пригадати, коли ж я його вперше прочитав. Але чи це буде цікавим і вартим уваги комусь, крім мене самого? Тому просто скажу, що це було десь 2006 р. Того року помер Станіслав Лем. Пригадую, як я химерно почувався з того, що "Кальварія" оперативно перевидала Соляріс. (Тепер я знаю, що це було, здається, перше легальне видання цього роману в незалежній Україні). Але й сам я з тієї ж причини купив Високий Замок , який було видано ще 2002 р. "Пірамідою". І, здається, одразу прочитав - як розповідь про Львів 1920-х - 1930х рр. Бо саме так цей твір позиціонували.

Що ж, тоді Лем успішно програв Лемкові. Через рік - у 2007-му - я прочитав Львів понад усе і зрозумів, що ось книга про Львів. Звісно, не про міжвоєнний Львів, а повоєнний. Але саме з книги Лемка можна було дізнатися, як виглядало повсякдення львів'ян. Натомість з Високого замку я запам'ятав дві речі. По-перше, історію з виставкою сучасного мистецтва, де Лем сплутав заслінку п'єца з твором сучасного митця. По-друге, те, що Лем брав участь у військових навчаннях Війська Польського. Чомусь в голові засіло, що це був 1938 р., але звідки ця дата? У самому Високому замку, здається, її немає. До речі, більше нічого про ті навчання я не пам'ятав. Тільки те, що вони були.

2022 р. я вирішив перечитати Високий замок - видання 2007 р. від "Навчальної книги - Богдана". Цього разу мною керував не інтерес до минулого Львова, а чисте лемознавство (лемологія?). Адже я встиг прочитати біографію Станіслава Лема, написану його сином Томашем (видана українською у томі Лемові леми: Колотнечі з приводу всесвітнього тяжіння; Так казав Лем. Зі Станіславом Лемом розмовляє Станіслав Бересь), а також біографію Лем. Життя не з цієї землі від Войчеха Орлінського. Після цих двох творів я подумав: "Я чув голос його сина та палкого шанувальника-дослідника. А що ж про себе казав сам Лем?"

І одразу збентежився. Я не знав, як класифікувати Високий замок. Я вже знав, що це не книга про Львів. Але я на (авто)біографію Лема це не тягнуло: замало деталей біографії, а забагато описів речей, що оточували Лема в дитинстві. Тим більше, що в книзі багато відступів від теми - про природу мистецтва, наприклад.
До питання: "Навіщо Лем написав цю книгу?" додавалося ще одне: "А чому саме 1965 р.?" На жаль, Орлінський в своїй біографії оминає історію створення саме цієї книги. Лише натякає, що Лем не міг писати всієї правди, бо тема була незручна в ПНР. Адже Львів Польща "віддала" Україні, а сама, натомість, отримала землі на заході (так звані ziemie odzyskane, тобто повернуті землі). Тому в часи ПНР сентиментально згадувати Львів - це вже політична заява, яка пахне ревізією кордонів, тобто натяком на те, що СРСР - окупант...

Орлінський, звісно, майстерно це підмітив. Але з його тексту легше було б зрозуміти, чому Лем не видав цієї книги. Втім, історія вийшла прямо протилежна: книгу було видано! То які за цим стоять причини?

На цьому історія читання Високого замку могла б і завершитися. Але, на щастя, я встиг прочитати книги Томаша Лема та Войчеха Орлінського. Перший писав біографію, але, насправді, це спогади сина про батька, які маскуються під біографію. На цьому гарно наголошує Томаш Фіалковський в післямові: Томаш Лем зумів написати книгу, яка не є ні вихвалянням, ні суцільною критикою батька. А саме цим грішать діти видатних батьків: їм важко написати просто спогади - вона впадають чи в апологетику, чи в суцільну критику.

Власне, перегорнувши останню сторінку Високого замку я мав відчуття, подібні до тих, які були після книги Томаша Лема: смуток і світла печаль за... І ось це була загадка. За чим? Чи за ким? В Томаша Лема все просто - за батьком. Але в Станіслава... За Львовом? Та ні, сам автор щиро каже, що поки жив у Львові, то не надавав цьому великого значення. Він кається, що тоді - до 1939/45 рр. - він не помічав ні Чорної кам'яниці, ні Порохової вежі, ні інших давніх будівель. Це були "сліпі плями" чи просто будівлі. Тоді за чим же ж так сумує Лем? За дитинством?

Другим ключем виявився текст Войчеха Орлінського. З нього я дізнався цікавий факт: у Високому замку Лем подає нам імена своїх однокласників, детально розповідає про своїх вчителів в школі - навіть з прізвищами! Але чим ближче ми підходимо ми до Лема, тим менше інформації про нього. Дядьки та тітки виявляється майже повністю безіменними - і зливаються в одну постать. Але найбільше Орлінського вразило, що ні батько, ні мати Лема не названі жодного разу на ім'я в цій книзі. А мама згадується всього декілька разів за весь текст. (Особисто я пригадую 4-5 згадок).

В книзі Орлінського цей аргумент звучить переконливо. І тому я радий, що читав Високий замок після біографії Лема. Інакше я б не помітив, що, насправді, батько згадується набагато частіше та інтенсивніше. Лем пише і про те, як він погоджувався їсти лише коли над ним батько закривав і розкривав парасолю, і про батька та військові навчання, і про його кабінет - де були книжки, але також цікаві іграшки, і про кабінет-ординаторську, і про те, як Лем вилазив на коліна батькові - і шукав в них цікавих речей, і про те, як під час хвороб батько приносив йому різні іграшки...

В цю мить я й задумався: чому між згадками про батька та матір така диспропорція? Можливо, це і був намір Лема? Він, насправді, пише книгу про батька. Мати, звісно ж, буде потрапляти "до кадру", але не вона є головною героїнею цієї повісті.

Остаточно я впевнився в тому, що моя інтерпретація має сенс, коли зауважив: батько Лема з'являється на початку книги - і на самому кінці. Причому перша згадка звучить дуже химерно: Лем констатує, що йому важко пригадати, як ж точно виглядав батько, бо для нього це певний збірний образ, де нашаровуються батько в різному віці - і молодий, і сивий. Наче фотографія, де накладаються кадри один на один. Така собі множинна експозиція. А от остання згадка про батька - це сон Лема, в який приходить його тато. Причому тепер Лем чітко бачить його обличчя, дрібні деталі одягу того. З розмитої постаті постає чітка фігура. Я б додав, що фінал книги, де до Лема в сні приходить батько... Доволі дивно для книги про Львів, але логічно для книги про батька.

Тоді ж стає на місце інша частина головоломки: чому книгу написано 1965 р.? Я думаю, що після того, як я написав про сон, в який приходить батько Лема, вже все стає зрозуміло. Батько Лема помер 1954 р. І Високий замок - це спогади про батька, які Лемові зайняло 11 років, щоб написати. Втім, його син Томаш також напише книгу про батька не одразу, а через 6 років (якщо нічого не плутаю).

Власне, тому Лем стільки пише про іграшки, квартиру та побутові деталі. Це світ, створений його батьком. Хоча сам Лем непрямо зізнається, що рідко бачив його, але речі довкола - це також був батько. Це було те середовище, де виростав і розвивався Лем. Світ речей, кімнат, іграшок, книжок. Навіть розділ про гімназію стає більш зрозумілим: в ньому Лем раптом починає міркувати про Абсолют, яким був директор та вчителі. Вони були людьми, але також втіленням космічного порядку. Хіба не так само він міг написати і про свого батька?

Навіть образ самого Високого замку стає в нагоді. Лем зізнається, що попри те, що його гімназія була дуже близько до Високого замку, саме місце вони відвідували рідко, бо то була святиня, з якої відкривалася панорама Львова. Що ж, це може бути символом Львова. Орлінський зазначає, що в 1960-х видати книгу про Львів було проблемою, але якщо б в назві фігурував Львів, тоді цензура точно її "зарізала" б. А так Високий замок - це метонімія. Всі читачі зрозуміють, що це книга про Львів, бо ще ще в ПНР є така річ як Високий замок?! Втім, це також і символ батька: рідко видимого, але сакрального, а головне - такого, що відкриває панорам світу.

Уважні читачі та читачки можуть запитати-заперечити: навіщо Лемові вдаватися до таких складних побудов, щоб написати книгу про батька? На це в мене є декілька відповідей. По-перше, Лем оригінальний письменник, а тому він не захотів (мабуть) написати просто книгу спогадів. По-друге, батька Лема звали Самуїл. А прізвище було Лем, але у двох варіантах - Lem чи Lehm. Саме так: Станіслав Лем за походженням був євреєм. Відтак, він не міг писати про свого батька прямо. В Польщі й далі був сильним антисемітизм (і він виллється у кампанію проти євреїв 1968 р.). Крім того, писати про єврея у міжвоєнному Львові - це неминуче згадати про Голокост. Це була ще одна заборонена тема. (Є ціле дослідження, як тему Голокосту було витіснено з публічної дискусії - Przerwana żałoba. Polskie spory wokół pamięci nazistowskich obozów koncentracyjnych i zagłady 1944-1950). Лем мусив цього уникати.

Точніше, він повинен був знайти спосіб розповісти про це, але оминути жорна цензури. Що ж, йому вдалося. Адже Шоа в книзі також присутнє. Лем постійно натякає на Катастрофу. Чи згадуючи, кого з його однокласників вбили, чи розповідаючи про період нацистської окупації. Так, тут він нічого не каже про розстріли, але... Розповідь про 1941-44 рр. - це заледве 10 рядків тексту - і ті лише про львівське гетто (як здійснялися догори, а потім впали його мури) чи про загадково і в один момент спорожнілі кам'яниці євреїв. Уважні читачі та читачки зрозуміють, чому стіни гетто спершу здійснялися, а потім впали: були стерті ті, кого нацисти закрили в гетто. Спорожнілі в одні ніч будинки... Тут і пояснень не треба. Жодної підпільної діяльності, жодних польських партизан. Більше нічого Лем про той час не каже.

Є більш моторошні згадки. Лем щиро зізнається, що воліє писати про речі, бо люди... зникли. Наприкінці книги він каже, що Львів дитинства був містом, де ніхто не вмирав. Що ж, протягом 1941-44 рр. вмерли майже всі його родичі. Загинуло багато друзів дитинства. Але про них не можна говорити. Саме тому Лем раптом - посеред тексту! - починає казати про те, що ми пам'ятаємо те, що суспільство дозволяє нам пам'ятати. А наприкінці знову вертається до теми пам'яті. Мовляв, він свідомо пам'ятає менше, ніж несвідомо. І ця - повна! - пам'ять вертається до нього в снах. Там він речі і людей бачить в дрібних деталях. Але коли намагається вдень свідомо пригадати - то впирається в стіну. Можна вважати це реверансами фройдизму, от тільки... Лем зневажав фройдизм. Чому він тут стає шанувальником теорії Фройда? Бо пише про інше. Це завуальоване зізнання: особисто він пам'ятає більше, але не може розповісти.
Через півтора десятиліття Збіґнєв Герберт, пишучи про спротив воєнному стану, скаже: i tylko sny nasze nie zostały upokorzone (і тільки сни наші не було підкорено). Дослівно як Лем 1965 р.

Високий замок - сумна книга. Книга спогадів про батька, які Лем контрабандою провозить в ПНР. Книга про світ, який було спалено у пожежі Другої світової війни - і про який він не може розповісти. Світ, в якому виріс Лем.

[Lorenzo Berardi · Rating 3 out of 5]

I might be the only reader of this book who bought 'Highcastle' without having ever read anything by Lem before.

Sure, I heard wonders about 'Solaris' and 'The Cyberiad', written by the undisputed Polish master of sci-fi, but never had the chance to get them. To be honest then, the chief reason why I bought the (Italian) translation of 'Highcastle' is that I was interested in its setting, the former Polish and now Ukrainian city of Lviv / Lwòw.

As the story goes, a few years ago, my girlfriend and I were supposed to visit Lviv. A friend of mine living there had already confirmed me that she would have been happy to host us and show us around. In fact, we had already booked two return tickets to reach the city from Krakow by bus.

Unfortunately, we were right in the middle of a particularly harsh winter. The temperatures plummeted down to -25° between Poland and Ukraine so that the railway lines leading us to Krakow got frozen, local coaches got stuck in the icy snow and we were eventually forced to cancel our weekend trip. Which was just a pity.

Even though I didn't visit Lviv at that time, my interest for that place never ceased. Lviv is that sort of once multicultural and multilingual place that was badly treaten by history due to wars, destructions, people displacement, dictatorship and, in recent times, inequality.
Suffice is to say that while most of the Jewish population of the town formerly known as Lwòw got deported and killed, thousands of Poles living there were forced to move to Wroclaw (once a German town named Breslau) after WWII when the renamed city of Lviv was annexed to the Soviet Union.

In this respect, Stanisław Lem childhood memoirs are interesting but not fully satisfying. Lem was born and raised in Lwòw and lived there til 1945, when his family had to be relocated to Krakow. He survived the war thanks to false papers and playing a part in the local underground resistance, but you won't find anything about that period in 'Highcastle'.

What Lem does through the pages of this book is narrating episodes of his early and young adult years before the conflict by focusing on objects rather than people. Those who love Proust, might find plenty of exquisite madeleine here, those who find the lack of a plot unbearable, are likely to get bored. I'm somewhat inbetween.

As much as I enjoyed the bits and pieces regarding young Stanisław tyrannizing his parents, destroying carillons and avidly perousing through the illustrations of his father's medical books, I found several pages redundant and repetitive. Lem is not partial to himself, but admits more than once (actually more than necessary) that he was spoiled and lonesome, a dreamy vicious kid without any close friends.

The few lines about life in Lwòw in the late 1930s popping up here and there are excellent and portray a town of great beauty with its hills, its trams, its majestic theatre, its petty bourgeois inhabitants collecting expensive trinkets and sending their sons to study Latin at the Gymnasium.
Now, I like this stuff because it reminds me of a lovely bygone age where a Middle European life of that sort could be found as far as contemporary Lithuania (see Miłosz memoirs), Bulgaria (see Canetti's) and Romania (see von Rezzori's).

But Lem is well aware of not being Miłosz, Canetti or von Rezzori thus he doesn't even try to dig deeper into this old world of his ultimately leaving me disappointed. 'Highcastle' is a thin book with some frankly superfluos pages of clumsy introspection and gives you the impression of not having been finished and certainly not developed as much as it deserved.

While the first and the final 'chapters' here are very good, I must confess that I resisted to the temptation of skipping a few pages in the central part of the book; doing that would have not been fair to Stanisław Lem who never pretended to fly higher than he could here. And yet from an author who was that creative and innovative in writing science-fiction making up wonderful stories I would have expected much more in telling us about the day to day reality which influenced him.

[Mela · Rating 4 out of 5]

Obviously, such a boy could grow into a genial science fiction author.

A bygone era, bygone Lwow (which before IIWW belonged to Poland), bygone toys, rules, world.

Most of the memoirs were brilliantly funny, honest, and matter-of-fact. And to me also nostalgic. Although, near the end was a part that bored me a little with many details.

I recommend reading it by each fan of the author - you should meet this little boy who decomposed toys and other things to better understand them (or without any specific reason ;-) ), a boy who from the beginning saw the world a bit differently than most of us.

But keep in mind - it isn't an autobiography, more like scraps of memories.

[4-4.5 stars]

[Julia · Rating 4 out of 5]

Wspaniałym dziwakiem był chłopiec Lem, warto go poznać. No i jeszcze spora doza błyskotliwych spostrzeżeń, zabaw myślowych, teorii sztuki and what not. Bardzo lubię.

[Rafo Zarbabyan · Rating 4 out of 5]

Կարդալ միայն այն դեպքում, եթե Լեմից մի 4-5 գործ կարդացել եք: Հակառակ դեպքում սա կլինի անիմաստ ու անհետաքրքիր ինքնակենսագրություն:

Դասական իմաստով ինքնակենսագրություն չէ, ավելի շատ մանկապատանեկան հուշեր, որոնք հեղինակը փորձում է վերծանել տարիների ընթացքում հավաքված փիլիսոփայական մտքի պրիզմայով: Գիտե՞ք՝ բավական հետաքրքիր է ստացվում: Եթե շատ թե քիչ ծանոթ եք հեղինակի գործերին, ապա բավական հետաքրքիրն ենթատեքստր կգտնեք, որոնք հղում են դեպի այս կամ այն փիլիսոփայական համոզմունքը:

Փոքրիկ, հավեսով կարդացվող գիրք է, որը, վստահաբար, խորհուրդ կտամ:

[Googoogjoob · Rating 5 out of 5]

Atypical for Lem (his only proper memoir, discounting his early realist novels that fictionalize his experiences during and after WWII), and surprisingly affecting. His writing is dry, matter-of-fact, honest, and unsentimental, but this only adds to its power. He very pointedly frames the book as concerning his childhood- which makes sense, as Poland was invaded just a few months after he graduated from lyceum, and he turned 18 while the invasion was ongoing. But apart from refraining from coloring the entire interwar period with retrospective knowledge of the war, this also means that, on a personal level, he grapples with how he felt and behaved as a child while trying to avoid reading too much into these things, based on the adult he became. Where he goes on philosophical digressions, they are about the nature of memory and art, rather than musing on how he could've made different choices, or become a different sort of person, or the like. His sparse but evocative descriptions of interbellum Lwów are so strong that they almost make me nostalgic for this place, which ceased to exist when my grandparents were children.

[Marek Pawlowski · Rating 4 out of 5]

Jest to w pewnym sensie fragment autobiografii Lema – nieusystematyzowany, momentami niezwykle chaotyczny zbiór przemyśleń na temat lat młodości, w którym na pierwszy plan wysuwa się opis dawnego Lwowa. Generalnie poleciłbym tę książkę jedynie osobom lubiącym twórczość Lema lub komuś, kto już był we Lwowie i chciałby go zobaczyć od jego dawnej, polskiej strony.

In a way this is a small part of Lem’s autobiography. The unordered and very chaotic set of thoughts about the years of his youth with a description of the old Lwow that comes to the fore. I would recommend this book only to the people who like Lem’s works or someone who was in Lwow and wants to see this city from the older, Polish side.

[Kamilla.Esz · Rating 3 out of 5]

3.5

[Ганна Кузьо · Rating 4 out of 5]

"Коли я був малим, ніхто не вмирав."



Спогади дитинства від Станіслава Лема. Незвично читати мемуари від автора-фантаста. Пише філіґранно, кожне речення можна смакувати, як мармуляду. Довоєнний Львів, старі назви вулиць та неіснуючі уже будівлі. Цікаво, як автор осмислює свої дитячі цінності, таємниці, скарби. Намагається зрозуміти, що насправді займало розум хлопчини, яким він був в школі, що робило його щасливим. Непомітно де-не-де вплітаються страшні миті війни, які так невинно вкладені у дитячі спогади. От, на приклад, як дітей в школі вчили вбивати людей багнетами та саперними лопатками, готуючи до війни, де панували танки.



Пригадуються твори Бруно Шульца та "Фелікс Австрія" Софії Андрухович. Надмір полонізмів та маловживаних слів можу��ь дратувати декого, а мені вони дуже смакують. Головне не спішити. Ще цікаво, як автор ставиться до своєї дитячої особистості, як інтерпритує тодішні переживання, яку вагу надає давноминувшим враженням. Адже дитина залишається у кожному з нас назавжди.

[Tamas · Rating 2 out of 5]

I read the book because I love Stanslaw Lem and I got it for free with some second hand books I ordered. Unfortunately, it was the memoire equivalent of boiled chicken breast.

Perhaps the most frustrating part is reading a memoire exclusively focusing on Lem's uneventful childhood, knowing that right after the recollection ends he goes on to live through the Second World War (which starts in Poland), the Holocaust (he was a Christian Jew), the Soviet occupation (his hometown, Lviv, is in Ukraine today), communist Poland (he was from a bourgeoise family) and the Space Race (he is a sci-fi author). He actually also lives long enough to see the fall of the Soviet Union and even Poland joining the EU, but the book was written in 1966 of course. You merely get a taste of the coming storm from his throwaway lines about the other kids who would end up killed by the Germans, or from his musing about all the efforts wasted on the military drills in high school. It's all one big cliffhanger.

[Maurizio Manco · Rating 4 out of 5]

"Eravamo, ora si sa, come formiche che si affaccendavano vivacemente ed energicamente attorno a un formicaio su cui si era già sollevata la suola della scarpa. Alcuni ne intravedevano l’ombra, a quanto pare, ma tutti e anche loro, fino agli ultimi momenti, continuavano ad affaccendarsi intorno alle stesse cose con premura ed entusiasmo, per garantire, mitigare, ammansire il futuro. Adulti e bambini, eravamo tutti resi uguali dalla benedizione dell’ignoranza, senza la quale non si può vivere." (pp. 128, 129)

[Taya · Rating 4 out of 5]

Високий замок - це не ода місту, чи місцю. Це майстерно написані мемуари-спогади дитячих і юнацьких років Станіслава Лема, що промайнули в тоді ще польскому Львові, з описами міського життя й побуту, зі згадками про батьків та рідних, з ностальгією за епохою, яку зрештою пошкодила (чи вщент знищила?) війна.
Книга читається неквапно, меланхолійно. Роздуми автора подекуди змушують читача звертатися до власних закамарків пам‘яті, міркувань про дитяче світосприйняття, про роль оточення у формуванні особистості.

Гадаю, твір особливо сподобається жителям Львова. Але і я не лишилась байдужою.

[Lukasz · Rating 5 out of 5]

Po niedawnej lekturze biografii Stanisława Lema postanowiłem sięgnąć po autobiograficzną książkę Stanisława Lema „Wysoki Zamek”.
Wysoki Zamek naprawdę istnieje i jest to wzgórze we Lwowie. W dzieciństwie Stanisław Lem sporo czasu spędził w tym miejscu, ponieważ miło mu się kojarzyło przez całe życie postanowił wykorzystać tą nazwę jako tytuł autobiograficznej książki w której opisuje swoje dzieciństwo oraz refleksje dorosłego człowieka na temat własnego dzieciństwa. Lem ogranicza się do opisania czasu spędzonego we Lwowie zanim wybuchła Druga Wojna Światowa.
Kilka myśli przychodzi mi do głowy po przeczytaniu tej książki. Lem mimo wszystko wiele rzeczy nie porusza w swojej książce, nie opisuje tego co dla niego znaczyły jego żydowskie korzenie, w ogóle się nie ustosunkowuje do tego, całkowicie zataja ten fakt. Mało pisze o swojej rodzinie, dość powierzchownie. Widać iż autor z jednej strony ceni swoją prywatność z drugiej strony z premedytacją nie porusza pewnych rzeczy bo jest świadomy iż mógłby sobie przez to zaszkodzić. Trzeba pamiętać o tym jakie represje względem ludności pochodzenia żydowskiego stosowała władza komunistyczna, szczególnie za czasów Gomółki. Myśle że autor dobrze zrobił koncentrując się na opisaniu świata jaki istniał w czasach jego dzieciństwa. Dzięki temu mamy w rękach ważny dokument który umożliwia nam poznanie przedwojennego Lwowa.
Bardzo ciekawe dla mnie były opisy szkoły Stanisława Lema oraz jego uczniowskiego życia. Psocił trochę, zdarzało mu się że miał na pieńku z nauczycielami. Miał też sporą fantazje i znany był wśród rówieśników z tego iż tworzył różne dokumenty, legitymacje itd. które wykorzystywał razem z rówieśnikami do zabawy.
Książka Lema to świetna inspiracja. Sama zachęciła mnie do refleksji nad moim własnym dzieciństwem.
Myśle że to dobra rzecz kiedy pisarz wykorzystuje swój talent pisarski do napisania autobiograficznej książki na temat własnego dzieciństwa. Powstaje w ten sposób cenny dokument, świadectwo minionych czasów.

[Athena · Rating 4 out of 5]

Психологічний роман про дитинство і юнацтво Станіслава Лема у міжвоєнному Львові. Про те, якими дорогами ходив до школи, як грався в бюрократа, як сприймав фігуру батька, як загалом був дитиною... дуже гарний текст, шо загойдує.
Також є в ньому декілька прецікавих розповідей, що добре знайомі вулиці і крамниці підсвічує новим світлом.

Мій улюблений - про тепер пиріжкову навпроти головної пошти, а колись приміщення геть іншого призначення:

«На вулиці Словацького навпроти Головної пошти було бюро корабельної компанії «Cunard Line», і в кожному з її вікон стояв великий макет океанського пароплава. Вони мене переслідували, вони мені снились - оці чудесні судна, які мало чим відрізнялися від справжніх - бо мали такелажі, щогли, незліченні ряди ілюмінаторів, палуби, містки, мініатюрні шлюпки, східці, рятівні кола й навіть латунні гвинти на штурвалах»

Подальші пошуки в інтернеті, на жаль, не видали мені фотографій цих вітрин. Але є брошури і статті які дають зрозуміти, що оцей офіс навпроти головної пошти – для багатьох був першим кроком еміграції до Канади, Північної та Південної Америк.

Також в книзі згадуються міські автоперегони Leopolis Grand Prix навколо сучасного парку культури. І те, що трамвайні колії на Вітовського заливали гіпсом, аби дорога для шумахерів була рівніша.
Ще Лем описує павільйон виробника алкоголю Бачевського на крайовій виставці: це величезна вежа з різнокольоровими пляшками. І розмірковує чи зміст пляшок випивабельний чи винятково виставковий.

Словом, дуже цікава для львовознавців і льововолюбів книга. Але треба не лінуватися гуглити все, що вас зацікавить. Так я дізналася, що на високий замок колись ходив трамвай...

[T.J. Radcliffe · Rating 4 out of 5]

Lem is a weirdly two-sided writer: he can be a stuffy, high-flown intellectual or a playful, quizzical fumbler. Reading this memoir of his childhood, the deep foundations of his playfulness are clear. He was a strange, unbridled child, with a penchant for destruction and desecration--which reminds one of Hogarth from "His Master's Voice"--that the adult author finds horrifying but is by no means willing to disown.

The book was written in 1965, when Lem was 45 and becoming well-established as an author of science fiction. He claims in the opening that it was an attempt at letting his child-self speak for himself, and that he feels he failed to do this, but while there are certainly adult ruminations scattered throughout, he seems at least to an outside observer to do a tolerable job of showing us scattered fragments of his childhood, which are likely all that remain. There is less coherent narrative than he seems to think, and that's just fine: memory is a series of glimpses of the past seen through the guard-rails of the present.

One odd missing feature, though, is religion, which gets almost no mention. He was of Jewish descent, had some Jewish education, but once said he was raised Roman Catholic... it may be that opening that box would have resulted in something impossibly complex in the context of a relatively short memoir, but it would have been fascinating to see it, never-the-less.

[Dariusz Nawojczyk · Rating 3 out of 5]

Wspomnienia z czasów dziecięcych Lema mogłyby być czymś absolutnie genialnym. Jest tutaj bowiem zaczyn do naprawdę wielkiej literatury objawiający się w ponadprzeciętnym talencie obserwatorskim autora. W zamian dostajemy coś w rodzaju szkicu, nakreślenia ram. Jakaż to szkoda niewysłowiona! /// Memories from Lem's childhood times could be something absolutely brilliant. This is because the leaven to really great literature that reveals itself in the above-average talent of the author. In return, we get something like a sketch, outlining the frames. What a pity!

[Всево Поліщук · Rating 5 out of 5]

Одна з улюблених книжок. Один із найкращих письменників в історії, видатний львів'янин описує Львів, яким він був сто років тому, і ти ніби сам ходиш цими вулицями, їздиш цим трамваєм, заходиш у крамниці, об'їдаєшся фісташковим морозивом, мрієш про солодощі з Цукерні Залевського чи про вишневий компот із крамниці Оренштайна...
Для мене як для дослідника кухні, закоханого у Львів, це просто скарб.

[Ryta · Rating 4 out of 5]

Сподобалось, що Лем не ідеалізує ні своє дитинство, ні себе в ньому. Гарно описаний побут заможних міщан у Львові 1920-1930хх. Єдине, здалося дивним, що майже відсутні згадки про матір. Сміялась з тейку, що раніше від важкої фізичної праці люди були здоровішими. Відгукнулись роздуми про мистців, обтяжених свободою.

[apfeltasha · Rating 5 out of 5]

This book is all about the weird joy of discovering and contemplating. Despite the time gap, I felt so much bittersweet love and nostalgia for their hometown and childhood that it became, for me, almost an intimate book: full of things I had forgotten to tell out loud and to remember. Also, it is so surreal, as for a Ukrainian, to see Lviv in a Polish context!

[Олег Данилов · Rating 3 out of 5]

Очікував набагато більше. Тут немає спогадів про радянську окупацію, про німецьку окупацію, гетто і висилку до Польщі. Все закінчується 1939 р. А ще трохи забагато саморефлексій замість власне спогадів.

[Paulina · Rating 5 out of 5]

Lem ma w sobie coś genialnego - język i poczucie humoru mistrzowskie. Brakło w pewnym momencie "ducha", było w niej coś przeintelektualizowanego, ale książka ze względu na kunszt Autora i tak była świetną przygodą!

[Wendy · Rating 4 out of 5]

Full of wonderful things. Such a joy just to watch a great mind at work.

[Małgorzata Hermanowicz · Rating 4 out of 5]

Oh, how I would love my children to be as full of creative energy as little Lem was!

[Ximena Jiménez · Rating 5 out of 5]

Reí hasta las lágrimas y ya después nada más lloré. Te quiero, mi viejito Lem. <3

[Anna · Rating 4 out of 5]

Ciekawie napisana autobiografia połączona z autoanalizą zachowań autora. Warto przeczytać, jeśli jest się fanem twórczości Lema.

[Caroline · Rating 3 out of 5]

Charming, as always. Interesting reflections on the nature of memory and art. Harder to get into than his fiction, but that might just be on me.

[Kasia B · Rating 4 out of 5]

Uwielbiam czytać o dzieciństwie genialnych ludzi. Stanisław Lem to dla mnie arcymistrz.
"Wysoki zamek" wywołał u mnie dużo uśmiechu :)

[Isaac Rudich · Rating 3 out of 5]

I'd only recommend this to hardcore Lem fans, and even then only if you are interested in his love-letter his childhood. I liked it, but I can't imagine recommending it to anyone.

[Olya Vorobey · Rating 5 out of 5]

Дуже атмосферна книжка, дуже хочу колись знайти у Львові той самий будинок в якому він жив і пройтись його шляхами.

[Wojtek Konieczny · Rating 4 out of 5]

(Audiobook), 7/10
Lektor - 4.5/6 (M. Nowakowski)