Нова книжка Ліни Костенко «Вітер з Марса» — це найновіші, а також досі не друковані вірші, що охоплюють період від початків Незалежності до сьогоднішньої війни. З раніше опублікованого — розділ «Коротко — як діагноз» та окремі вірші переважно з воєнного циклу. У цій книзі в неповторному емоційному синтезі перетинаються трагічні пророцтва і пронизлива ніжність, нещадні афористичні сканування політичних реалій і ностальгійні виміри людського буття. Нинішня війна бачиться не лише як злочинний факт історичного варварства, а як глобальна загроза планеті.
«Вітер з Марса» — унікальна мапа України в душі Поета — України зболеної, але нескореної і вільної, з тими її духовними кордонами, що існують понад Часом.
Kostenko was born in a family of teachers. In 1936, she moved from Rzhyshchiv to Kiev, where she finished her secondary education.
Lina graduated with distinction from the Maxim Gorky Literature Institute in Moscow in 1956. Following her graduation she published three collections of poetry in 1957, 1958, and 1961. These books became immensely popular among her Ukrainian readers, however they also forced her into publication silence as she was unwilling to submit to Soviet authorities.
It wasn't until 1977 (16 years later) that her next major collection was published. She followed this with several more collections and a children's book called The Lilac King. In 1979 she followed with one of her greatest works the historical novel in verse, Marusia Churai, about at 17th century Ukrainian folksinger. Her most recent collection is Berestechko, a book length historical poem.
Найбільше в таланті Ліни Костенко мене завжди вражало, як всього декількома рядками вона може висловити те, для чого іншим знадобилося б написати цілий роман. Як завжди - лаконічно, іронічно, а навколишню дійсність препаровано з хірургічною точністю: "Пишіть хоч в риму/ хоч верлібром/ аби слова/ були калібром".
І все ж, мене як читачку, не покидало відчуття, що людина-епоха потихеньку йде з цього життя тотально розчарованою в людях, політиці і сучасному світі. Але, врешті-решт, хіба є багато причин, щоб не бути?...
"Я відходжу в минуле,/ а дивлюся на вас із майбутнього./ Дай, Боже, вам жити, в такій Україні,/ яку мені так і не довелося побачити".
Ліна Костенко — літературна фігура феноменальної ваги, і ця — підозрюю — остання її прижиттєва збірка статус Великої Поетеси-державниці вкотре підтверджує.
Не кожен і не кожна може в такому поважному віці зберегти подібну ясність розуму і дотичність до контексту сучасності. Все коротко, мудро та максимально влучно. Виписуєш цитату за цитатою, афоризм за афоризмом. Топ!
Чи будуть в України колись іще такі ж героїні чи герої пера? Хотілося б. Але, на жаль, уже давно нема.